01/14/2010 | Кацманавт

В історії людства було чимало спроб створити досконалі поселення або міста, де люди жили б у справедливості і мали менше перешкод для самовдосконалення, ніж міста „звичайні”. Зазвичай такі проекти зазнають краху раніше, ніж діти ідеалістів-засновників досягнуть повноліття. Але тільки не Ауровіль. Це місто існує вже 41 рік - і поки що досить успішно.

„Експеримент об’єднання людей" у штаті Таміл Нанду на півдні Індії розпочала Мірра Альфас, відома як Мати, у 1968 році. Незвичайну ініціативу підтримали індійський уряд і Генеральна асамблея ЮНЕСКО. Група ентузіастів „з нуля” збудувала еко-місто. Засновники мали на меті експериментально перевірити ідеї відомого містика Шрі Ауробіндо про створення міжнаціональної спільноти, де люди житимуть у мирі й гармонії, трансцендувавши те, що розділяє – політику, нації, вірування. За ідеєю містика, такі люди займатимуться самовдосконаленням і творчістю, а грошові стосунки зведуть практично нанівець.

Сьогодні в Ауровілі мешкає дві тисячі осіб на площі в 600 га; вони представляють сорок націй.

У центрі міста росте баньян - єдине дерево, яке росло тут, коли поселенці отримали землю і почали сміливий проект. Недалеко від баньяна знаходиться Матрімандір - споруда для медитації у формі кулі, покритої золотими пластинками. Всередині немає жодної рівної стіни, жодного гострого кута. У залі для медитацій – найбільша у світі кришталева куля, яку й споглядають медитуючі. Люди, котрі приходять сюди, іноді повідомляють про незвичайні переживання, які виникають навіть без медитації, просто від перебування у будівлі. Навколо Матрімандіра - сади, павільйони різних культур, кафе, студії художників і будинки.

Мешканці Ауровіля створили екологічно чисте і безвідходне виробництво. Вони використовують сонячну енергію і вирощують органічну їжу.

Найбільш серйозними проблемами, з якими довелося давати собі раду поселенцям, стали опустинення та ерозія грунтів. Тому за перші кілька років мешканці висадили мільйон дерев і створили інфраструктуру для відновлення лісу. Водяну ерозію почали стримувати дамбами. Полив дерев та посадок спершу здійснювався власноруч, потім збудували вітряні насоси.

Продуктами сільського господарства община забезпечує себе майже повністю, частину продає. Спеціалісти з Ауровіля проводять семінари з розвитку сільського господарства та консультують місцевих селян.

Засновники міста відштовхувалися від концепції, що грошей у ньому не буде. Вони гадали, що місто населятимуть люди, які не матимуть інших бажань, окрім творчої реалізації та пошуку Істини. На практиці ідея життя без грошей не спрацювала. Довелося створити систему рахунків, подібних до банківських. Кожен мешканець має рахунок і отримує на нього гроші від підрозділу, в якому працює. Грошей вистачає на досить невибагливе життя. Утім, такий спосіб існування не всіх влаштовує, тому деякі мешканці шукають інших джерел доходу, основне з яких – послуги туристам.

Третину доходу община отримує від промисловості та сільського господарства, третину складають – приватні джерела мешканців, і ще третину - державні субсидії та різноманітні пожертви. Підприємства організовані за принципом общинних трастів: доходи належать общині. Ауровіль забезпечує робочі місця для п'яти тисяч осіб – окрім самих себе, іще й для людей з навколишніх поселень.

Оскільки Ауровіль не належить нікому конкретно, і в ньому немає власності на землю та будівлі, регулювання майнових відносин тут специфічне. Мати - Мірра Альфас - вчила, що закони мають походити з життєвого досвіду і бути швидше гнучкими в залежності від ситуації, аніж принципово стабільними. На практиці, адміністративні питання вирішує Рада – невеликий орган, який збирається щотижня і відповідає за общину в цілому. До Ради обирають колективним консенсусом з оглядом на баланс в ній представників різної статі, різних націй та точок зору.

Питання, які стосуються життя усієї общини, вирішують на загальних зборах, у яких кожен може взяти участь. Вирішення вузьких проблем зазвичай відбувається на рівні робочих груп спеціалістів.

Національна мішанка і велика кількість творчих людей – художників, музикантів і т.д. - спричинили появу унікальної культури. Про це свідчить навіть архітектура міста: більшість будівель - результат сміливих експериментів. Водночас, усі будівлі розташовані не хаотично, а згідно з чітким планом. Архітектори Роджер Енджер і Сатпрем Маїні спроектували Ауровіль у формі галактики.

Кожна сім’я або кожен мешканець-одинак має свій будиночок чи котедж. Не дивлячись на те, що про Ауровіль часто говорять, як про комуну хіппі, комунізму тут немає – кожен, перш за все, турбується про себе. Але обов’язково вкладає і в розвиток міста та спільноти – це одна з умов існування соціуму і проживання в ньому.

Попри заявлену позарелігійність, світогляд ауровільців радше можна охарактеризувати як намагання уникати догматизму, фундаменталізму та сліпої віри у будь-що. Члени общини практикують медитації та різні види колективної й індивідуальної йоги, практики з інших релігійних систем.

Серед очевидних досягнень проекту „Ауровіль” – створення унікальної, більш-менш самодостатньої спільноти в умовах відносної географічної ізольованості. Община показала можливість налагодження ефективного співіснування і співпраці дуже різних людей з усієї планети, якщо вони об’єднані духовними цілями і готові долати свої стереотипи. Робота з відновлення навколишнього середовища, яку провели ауровільці, на сьогодні є прикладом для всього світу (на території, позбавленій рослинності на початку проекту, сьогодні росте понад 2 млн. дерев).

Проект, здавалося б, уже втратив драйв і харизматизм, які спостерігалися при започаткуванні поселення. А втім, Ауровіль зміг утримати дух дослідництва й пізнання – як духовного, так і матеріального. Основна ідея все ще жива: прискорити еволюцію людини, змінити її розум, і таким чином досягти розвитку тіла. Учасники проекту дотепер намагаються підтримувати Ауровіль „місцем, де людські стосунки, які поки що майже повністю базуються на суперництві й боротьбі, засновувалися б на прагненні перевершити іншого у здатності творити добро, співробітництво та істине братство”.

Експеримент показав можливість побудови високотолерантного суспільства на раціональних засадах і отримав унікальний досвід розвитку довготривалих міжкультурних стосунків. Однак, не всіх поставлених цілей вдалося досягти.

Деякі заплановані будівлі і досі не збудовані. Попри те, що місто розраховане на 50 тисяч мешканців, бажаючих переселитися до нього зараз небагато. Зараз в Ауровілі проживає значно менше людей, ніж на час його створення. Не вдалося уникнути й використання грошей, хоча грошовий обмін вдалося спростити і зробити „менш матеріальним”.

Люди, які живуть в Ауровілі - можливо, не ідеальні. Однак їх об’єднують прагнення до самовдосконалення і робота, яку вони здійснюють задля покращення життя свого мікросоціуму. За роки існування Ауровіль дещо просунувся в цьому напрямку, і сьогодні його досвід є джерелом ідей, надій та натхнення для тих, хто дійсно хоче щось змінити і готовий вивчати незвичайний досвід.