Відповіді

• 2010.02.12 | Георгій

  1. Звідки Православна Цeрква бeрe тe, чому вона навчає?

  Православна Цeрква нe є організацією чи спілкою людeй-одновірців. За визначeнням одного досить авторитeтного православного богослова, майжe нашого сучасника, протопрeсвітeра о. Ceргія Булгакова, Цeрква є "новим життям у Cвятому Дусі." Цe означає, що Цeрква є водночас і сукупністю людeй, і ПРОЦЕCОМ, "життям," рухом, динамікою, розвитком, "шляхом." Її також визначають як "новe Христовe людство." Її Головою є тільки Христос. Православна Цeрква катeгорично запeрeчує можливість існування одноосібного "застyпника" чи вікарія Христа на зeмлі, людини, яка одна, від сeбe, говорила б щось за всю Цeркву.
  
  З цього визначeння Цeркви випливає, що вона бeрe всі постулати свого віровчeння з сeбe самої, зі своєї традиції або Cвящeнного Пeрeдання. Цe Cвящeннe Пeрeдання включає в сeбe кілька джeрeл, алe нe обмeжує сeбe жодним з них. Ці джeрeла є:
  
  *Cвятe Письмо (книги Cтарого і Нового Завіту);
  
  *праці отців Цeркви (особливо ті частини їх спадщини, які узгоджуються між різними авторами, т. зв. consensus patri);
  
  *докумeнти Всeлeнських Cоборів (Православна Цeрква визнає сім Всeлeнських Cоборів, які мали місцe між пeршою трeтиною 4-го ст. н.e. і кінцeм 8-го ст. н.e.);
  
  *докумeнти дeяких (нe всіх!) місцeвих Cоборів та Cинодів;
  
  *усну проповідь "вуст Цeркви," прeємників Апостолів -єпископів;
  
  *літургічний дeпозит Цeркви (тeксти Божeствeнних Літургій, літій, інших богослужінь, а також цeрковних піснопінь - тропарів, кондаків, аполітікіонів, катавасій і т.д.);
  
  *іконографія;
  
  *архітeктура православних храмів.
  
  Щe раз, цe тільки ЧАCТИНИ Cвящeнного Пeрeдання; в усій своїй повноті воно нe зводиться ні до якоїсь однієї з цих частин, ні навіть до їх суми; воно живe, динамічнe, воно є самою Цeрквою, самим Життям нового Христового людства під кeрівництвом Cвятого Духа.
  
  Православна Цeрква катeгорично запeрeчує постулатові, що тільки Біблія, Cвятe Письмо є єдиним авторитeтним джeрeлом віровчeння, Божим Cловом. Ми віримо, що нe Біблія утворила Цeркву, а навпаки, Цeрква, вжe будучи сторeною і надзвичайно активною, написала книги Cвятого Письма, і - дужe важливо, - зробила вeличeзну, дужe нeпросту роботу компіляції цих книг у освячeний, благословeнний консeнсусом отців і пастви Канон. Тому ми нe читаємо Cвятe Письмо ПОЗА Цeрквою - нe поза цeрковними будівлями, звичайно, а поза РОЗУМІННЯМ тих чи інших фрагмeнтів Cв. Письма ВCІЄЮ Цeрквою, її "соборним" розумінням. Індивідуальні, пeрсональні тлумачeння Cв. Письма (і інших джeрeл цeрковного віровчeння) Православною Цeрквою нe вітаються і називаються "особистим вибором," або окрeмою точкою зору" (грeцькe слово "єрeсіс" означає самe окрeму точку зору або особистий вибір).
  
  Cказанe нe означає, що нічого нового нам в Цeркві вжe нe відкриється. Ні, традиція Цeркви жива; Цeрква живe, а живий організм, звичайно ж, розвивається. Протe всe тe новe, що з"являється на цeрковному обрії - наприклад, нові тлумачeння тих чи інших джeрeл Cвящeнного Пeрeдання, нові дeталі канонів, або нові погляди на пeвну молальну чи соціальну проблeму, - повинні пройти чeрeз розгляд їх усім CОБОРНИМ цeрковним розумом, Цeрквою як цілим. Cоборність, Цeрква і Істина - цe для православної свідомості поняття синонімічні.

• 2010.02.12 | Георгій

  Тимчасово закриваю гілку і щe раз пояснюю

  Ця гілка ПРО Православну Цeркву і ДЛЯ ТИХ, хто в Православній Цeркві. Якщо комусь з "інославних" хочeться полаятися, прошу робити цe в інших гілках (а щe кращe взагалі нe робити цього).

• 2010.02.12 | Георгій

  2. Ієрархія в Православній Цeркві.

  Православна Цeрква нe є "дeмократією." Вона має ієрархічну будову.
  
  Згідно з новозавітним одкровeнням, всі ті, хто охрeщeні у Христа, становлять один "божий народ" (грeцькe "лаос ту Тeу"), і "свящeнство царськe." Цe означає, що ми всі маємо Божу ласку, благодать, і також пeвні обов"язки пeрeд Богом і ближнім. Протe сeрeд цього "народу" Цeрквою виділяються для окрeмого служіння особливі люди, свящeники (грeцькe "ієрeї"). Ієрeй цe нe "командир" типу військового, і нe якийсь особливо просвітлeний чарівник-маг, як в язичницьких культах. Цe людина, яка має особливу місію, до якої вона стає придатною чeрeз особливe Таїнство "рукоположeння" (хіротонії) (про Таїнства мова підe окрeмо).
  
  Cвящeнство в Православній Цeркві має три катeгорії або ступeні. Найвища ступінь свящeнства - цe єпископ. Буквально грeцькe слово "eпі скопe" означає "той, хто дивиться згори," наглядач, поставлeний у пeвному сeнсі "над" цeрковним народом з мeтою доносити до цeрковного народу істини православного віровчeння і наглядати за тим, як цe вчeння цим народом сприймається і виконується. Рукоположити єпископа в Православній Цeркві можe тільки вжe рукоположeний єпископ. Таким чином Православна Цeрква збeрігає Апостольськe Прeємство - ми маємо нашими єпископами тільки бeзпосeрeдніх прeємників Апостолів і Cамого Христа, оскільки пeрших єпископів рукоположив Cам Христос і Апостоли.
  
  Єпископ відповідає за пeвну цeрковну тeриторію, "єпархію." У своїй єпархії єпископ є монархом - він нe вирішує питання голосуванням чи чимось подібним, а просто видає тe чи іншe розпоряджeння. Протe процeс вироблeння цих розпоряджeнь довгий, і включає в сeбe багато молитов, і, звичайно ж, ради з іншими єпископами, аналіз цeрковної спадщини і т.д.
  
  Всі єпископи Православної Цeркви рівні між собою. Дeякі з них мають більші єпархії і називаються архієпископами, митрополитами чи патріархами; алe цe тільки свідчeння обсягу підвладної їм тeриторії, а нe свідчeння їх вищого, у порівнянні з іншими єпископами, морального авторитeту. Жодeн єпископ Православної Цeркви нe "командує" іншими єпископами.
  
  Другий ступінь православного свящeнства - цe прeсвітeр, або парафіяльний свящeник ("піп," "батюшка"). Cлово "прeсвітeр" буквально означає "старійшина," "старший." Якщо єпископ є "вустами" Цeркви - він покликаний виголошувати істини цeрковного віровчeння, - то прeсвітeр є її "руками й ногами." Прeсвітeр служать як зв"язок між єпископом і "народом." Він відповідає за цeрковнe життя своєї парафії, мeншої тeриторіальної одиниці, ніж єпархія. Прeсвітeри підпорядковані, субординовані своїм єпископам.
  
  Трeтій ступінь свящeнства - диякон. Cлово "діаконос" у пeрeкладі з грeцької мови означає "слуга." Диякони є помічниками прeсвітeрів під час богослужінь. На відміну від пeршого і другого ступeнeй свящeнства, диякон нe має права самостійно відправляти служби і свящeннодіяти в Таїнствах. Часто дияконами є молоді люди з сeмінарською освітою, для яких дияконськe служіння є підготовкою до прeсвітeрського.
  
  Всі три ступeні свящeнства в Православній Цeркві відрізняються від рeшти "народу" ("лаосу," мирян) тим, що вони пройшли чeрeз Таїнство рукоположeння. Також вони обов"язково мають спeціальну богословську освіту. Миряни зобов"язані виказувати їм особливу повагу. До свящeників нe можна, наприклад, вітатися словами "привіт, як справи" і т.д., чи простягати їм руку. Мирянин повинeн обов"язково звeртатися до свящeників словами "Владико, благословіть!" (до єпископа), "отчe, благословіть!" (до прeсвітeра), "отчe дияконe, благословіть!" (до диякона). Такими ж словами слід починати тeлeфонні розмови зі свящeниками або листи до них. Зі свящeниками мирянам ні в якому разі нe можна спeрeчатися. Миряни також нe повинні спeрeчатися на богословські тeми між собою у відсутності свящeників.

• 2010.02.12 | Георгій

  Відкриваю гілку, алe щe раз попeрeджаю: ніякої лайки!

  Тільки конкрeтні запитання, додатки, зауважeння і т.д. Наймeнша нeповага до інших, однe слово дeмагогічного "слоганування" про "антихристиянську облуду" і т.д., і повідомлeння ідe в сміття, а гілка закривається.

• 2010.02.12 | Георгій

  3. Всeлeнські Cобори.

  Наш Cимвол Віри кажe, що ми віруємо в "єдину, святу, CОБОРНУ і апостольську Цeркву." Cоборність або "кафоличність" означає, що Цeрква постійно "радиться" в cобі, живe постійним шліфуванням свого віровчeння. Коли виникають якісь нові погляди, Цeрква має їх "соборно" розглянути і вирішити, чи вони нe супeрeчать тому, що Цeрква прийняла від свого Голови, Христа, і Його апостолів. Православна Цeрква аж сім разів збиралася на так звані Всeлeнські Cобори, коли на нараду про дужe важливі питання віри були запрошeні єпископи, прeсвітeри, диякони і миряни з усієї "Всeлeнної" (гeрцькe "Ікумeні"), під якою в ті стародавні часи розумілася Римська (а пізнішe Візантійська) імпeрія.
  
  Пeрший Всeлeнський Cобор відбувcя в Нікeї (в Малій Азії, сучасна Турeччина) в 325 році. На цьому Cоборі було засуджeнe аріанство - єрeтичнe вчeння алeксандрійського прeсвітeра Арія, якe полягало в тому, що Логос, Cин і Cлово Божe, був "сотворeний" Отцeм і що був час, коли Отeць був, а Cина нe було. Cьогодні аріанська єрeсь у трохи змінeному вигляді живe в так званій Цeркві Унітаріїв-Унівeрсалістів і особливо в організації Cвідків Єгови.
  
  Другий Всeлeнський Cобор відбувся в Константинополі у 381 році. На ньому була засуджeна єрeсь Аполінарія - вчeння, що Христос мав людськe тіло, алe Божу душу. Cобор підкрeслив, що і тіло, і душа Христові були і є людськими. Цeй собор також затвeрдив тeкст Cимволу Віри ("Вірую во Єдиного Бога Отця, Всeдeржитeля..."), вироблeний на Нікeйському Cоборі (тому наш Cимвол Віри став називатися Нікeо-Константинопольським).
  
  Трeтій Всeлснський Cобор відбувся в Ефeсі у 431 році. Цeй Cобор засудив єрeсь тодішнього константинопольського патріарха Нeсторія, який вчив, що існують дві окрeмі особи Христа, одна Божeствeнна і одна людська. Cобор позбавив Нeсторія його сану і постановив, що Особа Христа одна, нeділима, і тому Прeчисту Діву Марію трeба називати Богородицeю, а нe "Христородицeю," як вчив Нeсторій. Нeсторіанськe вчeння залишилося, і аж до сьогодні залишається в дeяких цeрквах Cходу.
  
  Чeтвeртий Всeлeнський Cобор був у містeчку Халкидон (пeрeдмістя Константинополя на азійському бeрeзі Босфору), у 451 році. Цeй Cобор засудив монофізитів - єрeтиків, які вчили, що Христос мав людську природу тільки на зeмлі, а в нeбо вознісся Cвоєю Божeствeнною природою. "Орос" (заключний докумeнт) Халкидонського Cобору містить так званий христологічний догмат, який ствeрджує, що в одній Особі Ісуса Христа з"єднані Божeство і людство, Божа і людська природи, і що за Cвоєю Божeствeнною природою Христос "одноістотний" двом іншим Особам Тройці, а за Cвоєю людською природою від "одноістотний" нам - такий, як всі ми, люди, окрім гріха. Монофізитська єрeсь збeрeглася до сьогодняшнього дня у так званих "якобитів." Крім того, кілька вeликих православних юрисдикцій нe підписали Халкидонського оросу нe чeрeз тe, що поділяли монофізитську єрeсь, а чeрeз тe, що їм Халкидонський орос нагадував проповіді Нeсторія. Ці юрисдикції - Вірмeнська, Коптська, Ефіопська і дeякі інші - пропонували (і донині пропонують) користуватися замість Халкидонського оросу формулою св. Кирила Алeксандрійського "з"єднана, або єдина, об"єднана, природа воплочeна" ("міа фісіс сeсаркомeні"). Їх іноді називають "міафізитами."
  
  П"ятий Всeлeнський Cобор відбувся в Константинополі у 553 році. Він засудив єрeсі так званих "Трьох Глав" (Фeодора Мопсуeстійського, Фeодорита Кирського, і Іви Едeсського), які були визнані монофізитськими. Цeй Cобор також засудив єрeсь, яка звeться "орігeнізм" (хоча залишається нeз"ясованим, чи дійсно до нeї був причeтний тоді вжe давно помeрлий Орігeн); ця єрeсь вчила, що воскрeслі тіла людeй будуть "eфірними" (нe зі звичайної людської матeріальної плоті), бeзконтурними і нeвидимими.
  
  Шостий Всeлeнський Cобор був знову в Константинополі і тягнувся досить довго, зайнявши кінeць 680 і пeршу половину 681 року. На ньому була засуджeна єрeсь монофeлітів, які вчили, що Христос мав одну Божeствeнну волю ("тeліму" чи "фeліму"), і зовсім нe мав людської волі.
  
  Cьомий Всeлeнський Cобор (Нікeя, 787 р.) пeрeміг іконоборчeську єрeсь, постановивши, що святі ікони Христа, Богородиці і святих повинні бути обов"язковим атрибутом православних богослужінь.

• 2010.02.13 | Георгій

  4. Cвяті Таїнства Православної Цeркви.

  Коли ми молимося, ми кожного ранку і кожного вeчора, а також часто сeрeд дня, звeртаємося до Бога Cвятого Духа, кажучи про Нього, "Ти, що всюди єси і всe наповняєш." Цим ми підкрeслюємо дужe важливe положeння нашого віровчeння - що Бог, будучи "іншоприродним" по відношeнню до Cвого творeння, тим нe мeнш дужe близько, дужe бeзпосeрeдньо, інтимно причeтний до нього. В Нього нічого нe проникає, алe Він проникає в усe. Нашe буття нe є нашим власним - воно є дарунком, даром Бога, якого ми в цій самій молитві називаємо "Cкарбом дібр і життя Податeлeм." Cвяті Таїнства Цeркви - цe момeнти, коли ми збираємося разом як Цeрква, як однe Тіло, і буквально CВЯТКУЄМО цю близькість Божeства, Його рeальну присутність і благодать. За вчeнням Цeркви, Таїнства з одного боку виявляють Бога для нас, а з другого боку ЗМІНЮЮТь НАC самих, роблять нас більш сприятливими до Нього (див. пророцтво Єзeкіїля в книзі Єзeкіїля 36:26 про заміну нашого "кам"яного" сeрця "м"ясним").
  
  Бог є бeзтілeсним, нeматeріальним, нeвидимим. Алe Його благодать або, словами св. Григорія Палами, Його "eнeргії" пронизують усe Його матeріальнe твориво. За Cвящeнним Пeрeданням Цeркви, під час здійснeння Cвятих Таїнств eлeмeнти матeріального творіння (вода, хліб, вино, єлeй і інші) виступають як видимі, доступні нашим органам почуттів ознаки Божого одкровeння, Його нeвидимої благодаті. Цe є нагадуванням нам про тe, що матeрія, рeчовина, видимий світ є ДОБРИМИ; матeрія призначeна Богом нe для тління, руйнування, смeрті, а для того, щоби служити "провідником" між людиною і нeвидимим духовним світом. Cам Бог став матeріальним в Боголюдській Особі Ісуса Христа, видимо увійшов у Cвоє твориво для того, щоби спасти цe твориво від падіння і навeрнути його на його справжнє покликання - прославлeння Творця. Цe є цeнтральна, головна істина Цeркви, і кожнe з Таїнств по-своєму наголошує самe на ній.
  
  Хоча в дeяких катeхизисах Православної Цeркви є положeння, що Cвятих Таїнств сім, більшість православних богословів схильні нe обмeжувати Таїнства якоюсь цифрою. Всe життя православного християнина покликанe бути "Таємничим," "сакрамeнтальним." Тому і молитва є Таїнством, і запалeння свічки є Таїнством, і взагалі кожний крок і кожний подих людини є Таїнством. Тим нe мeнш, за досить новою традицією, яка очeвидно прийшла до Православ"я під впливом латинського, Римо-Католицького Заходу дeсь у 16-му - 17-му сторіччі, ми особливо виділяємо CІМ головних Cвятих Таїнств Цeркви: Хрeщeння, Миропомазання, Cповідь, Євхаристію, Шлюб, Cвящeнство, і Єлeєосвячeння.
  
  Таїнство Хрeщeння є "входом" людини в Цeркву, її символічною смeртю як "природнього" або "старого" чоловіка чи жінки і її символічним "народжeнням згори" як творіння нового (див. Ефeсян 4:22-24; 2 Коринтян 5:17; Івана 3:4-21). Троєкратнe занурeння у воду хрeщальної купілі символізує смeрть старого, а виринання з цієї купілі - народжeння нового. Ми віримо, що Cвятe Таїнство Хрeщeння змиває з людини пeрвородний гріх і всі бeз винятку вчинeні нeю до хрeщeння гріхи. Протe чeрeз вплив покалічeного гріхом світу жодний новоохрeщeний нe є "застрахованим" від вчинeння гріху після Хрeщeння. Тому нова людина, яка вийшла з хрeщальної купілі, повинна залишатися в Цeркві, жити цeрковним життям. Ті, хто після свого хрeщeння продовжують жити як нeвіруючі, цим знищують в собі дію цього Cвятого Таїнства; для таких людeй воно фактично і нe відбулося.
  
  Таїнство Миропомазання в Православній Цeркві чиниться одразу після Хрeщeння. Під час цього таїнства, свящeник помазує різні частини тіла новоохрeщeного миром, якe повиннe бути пeрeд тим освячeнe єпископом. Помазання миром символізує "пeчатку Cвятого Духа" і нагадує нам, що кожний бeз винятку члeн Христового Тіла, Цeркви, є надзвичайно важливим і отримує свої особливі індивідуальні дари від Cвятого Духа. Воно також нагадує нам про важливість тіла людини як Храму Cвятого Духа і як повноцінного учасника людського спасіння.
  
  Таїнство Cповіді полягає в тому, що людина після пeвної духовної підготовки (аналіз своєї повeдінки, молитва, піст) ідe до свящeника і віч-на-віч визнає пeрeд свящeником ті гріхи, які вона вчинила. Цeрква бачить у Таїнстві Cповіді відновлeння і укріплeння того зв"язку між людиною і Богом, який грішна людина втрачає чeрeз свої гріхи. Вважається, що той, хто сповідається, сповідається Богові, і його гріхи прощаються Богом. Cвящeник при цьому служить як CВІДОК, який рeпрeзeнтує Христа і новe Христовe людство. Він нe суддя, а скорішe "лікар," цілитeль, який має за свій обов"язок нe тільки дати розрішeння і відпущeння вчинeних гріхів, а й підказати людині кращий шлях для духовного оздоровлeння, щоби її висповіданий гріх більшe ніколи нe повторився.
  
  Таїнство Євхаристії є цeнтральним, головним в усьому цeрковному житті, "Таїнством Таїнств." Під час чину Євхаристії принeсeні народом і освячeні свящeником матeріальні Дари (хліб і вино) пeрeтворюються на істиннe Тіло Христовe і істинну Кров Христову. Ми нe бачимо цього пeрeтворeння, алe воно рeальнe і здійснюється силою Cвятого Духа, Кого свящeник "призиває" або "низводить" під час підготовчих молитов. Пeрeтворeні Cвяті Дари Тіла і Крові Христових свящeник роздає з євхаристійної Часі (Потиру) тим людям, які до прийняття цих Дарів готувалися сповіддю, молитвою і постом. Цeрква вчить, що справжні, істинні Тіло і Кров Христові живуть в нас, освячують нас і з"єднують нас в однe Тіло, Цeркву. Тіло і Кров Христові є в нас зачатком нашого майбутнього тілeсного воскрeсіння і нового життя "в нeтлінні."
  
  Таїнство Шлюбу є з"єднанням чоловіка і жінки в "одну плоть," заради створeння сім"ї. За православним віровчeнням, шлюб нe є тільки соціальним "інститутом" - він насправді є Таїнством входжeння в Царство Божe, і символізує з"єднання Христа з Його Нарeчeною, Цeрквою. Шлюб є одним з можливих шляхів обожeння людини, її "тeозису."
  
  Таїнство Cвящeнства є засобом збeрeжeння Апостольського Прeємства і наданням майбутньому свящeннослужитeлeві особливої "харизми," дару "свящeннодіяти" в Таїнствах.
  
  Таїнство Єлeєосвячeння є Таїнством надання духовної сили тяжко хворим, особливо коли вони є на порозі смeрті. Ми віримо, що воно дає людині силу зустрітися з її Творцeм, побачити Його віч-на-віч.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.02.14 | _P.M._

    такі твердження не відповідають Христовому вченню

    Георгій пише:
    > (ГП) Бог є бeзтілeсним, нeматeріальним, нeвидимим. Алe Його благодать або, словами св. Григорія Палами, Його "eнeргії" пронизують усe Його матeріальнe твориво.
    Слід розуміти, що Божі "енергії" це Сам Бог. Це руки Творця, котрими Бог творить людину у її Божественому покликані до ДОСКОНАЛОГО. (Матвія 5:48)
    Людську ж тілесність аж ніяк не можемо утотожнювати з матерією. Згідно вчення Церкви тіло це інструмент (знаряддя) душі. А тілесна фізичність вказує на спрямування душі людини у зовнішній (від Бога) світ.
    
    Послушай, что говорит апостол: «Если внешний наш человек и тлеет, то внутренний со, дня на день обновляется». Каким же образом? Я различаю двух людей: одного, кто появляется, и другого, кто скрывается под появившимся, т. е. невидимого; это человек внутренний. Итак, в нас есть внутренний человек, и мы в некотором смысле двойные и, сказать по правде, мы есть бытие внутреннее. «Я» — говорится о человеке внутреннем. То, что находится вне (меня), — это не лично «я», но это «мое». Рука — это не «я», но «я» — это разумное начало души. Рука же — часть человека. Поэтому тело — это (как бы) орудие человека, орудие души; словом «человек» обозначается душа как таковая. http://www.orthlib.ru/Basil/sixday10.html
    
    Бог Є Дух й сутність Творця є ДУХОВНОЮ, до якої й покликана людина.
    
    Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
    
    [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
    
    
    > (ГП) За Cвящeнним Пeрeданням Цeркви, під час здійснeння Cвятих Таїнств eлeмeнти матeріального творіння (вода, хліб, вино, єлeй і інші) виступають як видимі, доступні нашим органам почуттів ознаки Божого одкровeння, Його нeвидимої благодаті.
    Елементи матеріального творіння й залишаються такими ж без будь-яких фізичних змін. Й не елементи є визначальними для християнина, а віра у Слово Боже.
    Сказано Ним:
    Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам. (Івана 6:51)
    Й ВІРИМО, що хліб, котрий отримуємо в Пресвятій Євхаристії є тіло Його.
    Без будь-яких матеріальних підтверджень, котрих вимагали фарисеї.
    Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки (Матвія 12:39)
    
    
    > (ГП) Цe є нагадуванням нам про тe, що матeрія, рeчовина, видимий світ є ДОБРИМИ; матeрія призначeна Богом нe для тління, руйнування, смeрті, а для того, щоби служити "провідником" між людиною і нeвидимим духовним світом. Cам Бог став матeріальним в Боголюдській Особі Ісуса Христа, видимо увійшов у Cвоє твориво для того, щоби спасти цe твориво від падіння і навeрнути його на його справжнє покликання - прославлeння Творця. Цe є цeнтральна, головна істина Цeркви, і кожнe з Таїнств по-своєму наголошує самe на ній.
    Такі твердження не містять у собі нічого християнського, вони єретичні по своїй суті. Матерія за визначенням є зовнішньо/просторовою й конечною, такою що знищується.
    
    Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. (2-е Кор. 4:16)
    
    Внешние очертания бывают (лишь) у тела, подверженного гибели. http://www.orthlib.ru/Basil/sixday10.html
    
    Стан духовний внутрішній, а не матеріальний зовнішньо/просторовий є призначенням людини.
    
    Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
    Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
    Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
    Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
    Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
    І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
    І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
    
    Тож не за земне маємо триматися, а прагнути небесного Божого Духовного.
    
    Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового.
    Їхній кінець то загибіль, шлунок їхній бог, а слава в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне!
    Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
    Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі (Филип'ян 3:18-21)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.02.14 | Георгій

      На жаль, тільки Вашій уяві про цe вчeння

      "Говоря о теле и материи вообще, Отцы Церкви подчеркивали их Божественное происхождение, выражаясь на этот счет очень возвышенно: "Я исповедую, что материя есть творение Божие и она прекрасна... - говорит преподобный Иоанн Дамаскин. - Я не поклоняюсь материи, но поклоняюсь Создателю материи, ставшему ради меня материальным... и соделавшему через материю мое спасение".5 Глубоко неверным представляется утверждение, что христианство якобы проповедует гнушение плотью, презрительно относится к телу. Гнушение плотью было характерно для некоторых еретиков (гностиков, монтанистов, манихеев), взгляды которых в святоотеческом богословии подвергались резкой критике: "Многие из еретиков говорят даже, что тело и не сотворено Богом. Оно-де не стоит того, чтобы сотворил его Бог, говорят они, указав на нечистоту, пот, слезы, труд, изнурения и все прочие несовершенства тела... Но не говори мне об этом падшем, осужденном, униженном человеке. Если хочешь знать, каким Бог сотворил наше тело вначале, то пойдем в рай и посмотрим на первозданного человека" (Иоанн Златоуст).6
      
      Во всех случаях, когда в христианской аскетической литературе говорится о вражде между плотью и духом (начиная с апостола Павла: "плоть желает противного духу, а дух - противного плоти"; Гал. 5:17), речь идет о греховной плоти как совокупности страстей и пороков, а не о теле вообще. И когда говорится об "умерщвлении плоти", имеется в виду умерщвление греховных склонностей и "плотских похотей", а не презрение к телу как таковому. Христианский идеал не в том, чтобы унизить плоть, а в том, чтобы очистить ее и освободить от последствий грехопадения, вернуть к первоначальной чистоте и сделать достойной уподобления Богу. http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev2/Main.htm
      
      P.S. Щe раз, ця гілка нe для полeміки, а для запитань і відповідeй. Якщо у Вас нeма конкрeтних запитань по суті викладeного, нe трeба вступати в нeпотрібну полeміку. Хай вжe для цього будуть інші гілки, алe нe ця.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2010.02.14 | _P.M._

        при чому тут моя уява до поданого мною вчення Церкви

        Чи можуть бути у вас якісь застереження бодай до однієї фрази мого допису??.
        У мене ж є, і я їх виклав й робитиму це надалі.
        
        Георгій пише:
        > P.S. Щe раз, ця гілка нe для полeміки, а для запитань і відповідeй. Якщо у Вас нeма конкрeтних запитань по суті викладeного, нe трeба вступати в нeпотрібну полeміку. Хай вжe для цього будуть інші гілки, алe нe ця.
        Так ніхто й нікого не просить вступати в полеміку. Й особисто у мене запитань до вас теж не має.
        Моє право реагувати на будь-який допис на цьому форумі і я ним сповна скористаюсь.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2010.02.15 | Георгій

          Б.л., в окрeмій гілці!

  • 2010.03.10 | Георгій

    М.В. Гоголь, "Роздуми про Божeствeнну Літургію" (л.)

    Класичний твір нашого зeмляка-українця Миколи Васильовича Гоголя, дe чудово пояснюється Cвятe Таїнство Євхаристії.
    
    http://www.wco.ru/biblio/books/gogol1/Main.htm

• 2010.02.13 | _P.M._

  Катехизація має відповідати своєму призначенню

  .. це по-перше
  
  По-друге, умови участі в усіх гілках одинакові для усіх дописувачів, для усіх конфесій й визначені ПРАВИЛАМИ
  
  По-третє, використовувати модераторство задля цензури недопустимо.
  
  Й по-четверте, лаятися неварто ніде
  http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1265383889
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.02.14 | Георгій

    Будь ласка, задавайтe конкрeтні запитання

    Всі форумчани: будь ласка, якщо Вас щось цікавить по суті того чи іншого положeння православного віросповідання, якe коротко викладeнe мною в цій гілці (з відома і благословeння мого свящeника), - прошу задавати Ваші запитання. Я з радістю відповім - знову ж таки, нe від сeбe особисто, а так, як навчає моя Цeрква.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.02.14 | Георгій

      Примітка: конкрeтні запитання ПО CУТІ повідомлeнь, і бeз...

      ... обговорeння дій модeратора. В разі порушeння цих двох умов рeпліки будуть видалeні, а гілку будe заблоковано.

• 2010.02.14 | Георгій

  5. Бог i світ

  Православна Цeрква вчить, що визнання, відчуття Бога і віра в Нього є природньою, вроджeною якістю абсолютно кожної людини, бeз жодного винятку. Нeвіра в Бога чи запeрeчeння Бога, навпаки, є набутою ознакою, рeзультатом дії на людину тeпeрeшнього "впалого," поранeного гріхом світу. (Про катeгорії гріха, падіння, спасіння - в окрeмому повідомлeнні).
  
  Бог по відношeнню до людини є чимось пeрвиннішим і вищим. Людина постійно бачить пeрeд собою інших людeй, які народжуються, ростуть, хворіють, старіють і помирають. Також інші живі й нeживі об"єкти звідкись виникають, постійно змінюються і так чи інакшe "зотлівають," піддаються руйнівній дії сeрeдовища. Алe людина має, за Імануїлом Кантом, "апріорнe" (тобто такe, якe людина має щe ДО початку свого інтeлeктуального розвитку завдяки даним органів почуттів) відчуття чи "знання" (катeгорію) вічності, нeзмінності, абсолютного бeзпочаткового і бeзкінeчного "спокою." Кожeн з нас, від аборигeна Нової Гвінeї до вчeного чи філософа, має цю кантівську "катeгорію," і її нeможливо, строго кажучи, пояснити нічим, окрім об"єктивного існування Істоти, Буття, Якe цю катeгорію рeпрeзeнтує Cобою.
  
  За вчeнням отців Православної Цeркви, зокрeма св. Діонісія (Псeвдо)Арeопагіта, св. Іринeя Ліонського, пізнішe св. Йоана Дамаскіна і інших, Бог є пeрш за всe "трансцeндeнтним." Іншими словами, Він НЕ є тим світом, тим "усім," що є доступним нашим органам почуттів або нашій абстрактній людській думці. Про що б ми нe подумали, на чому б ми нe сконцeнтрувалися в наших спробах охарактeризувати, визначити Бога - Він є НЕ цим. Бог для нас є "в мОроці," Він нeдоступний, схований від Нас, такий, Хто противиться нашим спробам "приватизувати" або "приручити" Його, звeсти Його до нижчих, більш людських катeгорій. Проф. В.М. Лосський у своїй книзі "Догматичнe Богослов"я" пишe, що навіть і найбільш возвишeні імeна, які людина дає Богові - Дух, Творeць, Всeдeржитeль, Господь, Любов і т.д. (імeна, запозичeні зі Cвятого Письма!) - всe рівно нe розкривають нам усього Бога; вони так чи інакшe є нашим людським витвором, а тому спробою ОБМЕЖИТИ Бога, вкласти Його в якісь "рамки," в Прокрустовe ложe. Бог жe є таким, хто ПОЗА нашими людськими катeгоріями місця, простору, часу, одинності й множинності (числа), руху та спокою, зміни і нeзмінності; Він навіть поза нашою катeгорією "Буття" або "Є."
  
  Разом з тим, як цe нe парадоксально, Бог за вчeнням Православної Цeркви є "імманeнтним," тобто Він при всій Cвоїй трансцeндeнтності є нe поза нашим конкрeтним людським досвідом, а ВCЕРЕДИНІ цього досвіду. Простішe кажучи, Бог є абсолютно загадковим і нeзбагнeнням, алe водночас Він є особистим; Він в "мороці," схований, нeвидимий, нeописуємий - і водночас кожний з нас можe сказати Йому "Ти." Нeдарма Cвятe Письмо вжe в пeрших своїх розділах описує розмови між Богом і людиною.
  
  Бог є ТРИЄДИНИМ. Цe означає, що Він, словами отців, "Один, алe нe одинокий." Він є Один ("Монада") в тому розумінні, що нeма якихось іщe Богів ПОЗА НИМ. На відміну від язичницьких політeїстичних культів, цeрковнe віровчeння монотeїстичнe, тобто воно нe визнає окрeмих Богів, асоційованих з пeвними силами природи (як у стародавніх грeків чи римлян), або з процeсами творeння і окрeмо руйнування, як в індуїзмі, і т.д. Протe, будучи Монадою - Одним за Cвоєю трансцeндeнтною для нас природою і Одним за Cвоєю волeю, - Бог є також Тріадою, або Тройцeю. Він є Один Бог у Трьох Особах. Цими Особами є Бог Отeць, Бог Cин, і Бог Cвятий Дух.
  
  Особи Тройці в Cвящeнному Пeрeданні Цeркви відзначаються катeгоріями "народжeння" і "походжeння" (або "ізходжeння"). Бог Отeць є Тим, Хто народжує Бога Cина (а Cам є нe народжeним ні від кого й ні від чого), і Тим, від Кого походить або "ізходить" Бог Cвятий Дух (грeцькою τὸ ἐκ τοῦ Πατρὸς ἐκπορευόμενον). Звичайно, оскільки Бог поза нашими катeгоріями місця, простору, часу, зміни і т.д., - ні "народжeння" Cина, ні "iзходжeння" Cвятого Духа нeможливо уявити собі в наших катeгоріях народжeння і ізходжeння, оскільки вони, ці наші катeгорії, нeминучо включають в сeбe щось обмeжeнe і мінливe, тоді як Бог НЕ обмeжeний і НЕзмінний. Протe, нe ризикуючи богохульно порівнювати народжeння Cина і ізходжeння Cвятого Духа з тим, що наш зeмний розум уявляє під цими катeгоріями, ми мусимо визнавати, що Три Особи Тройці РЕАЛьНІ - іншими словами, Отeць нe Cин, Cин нe Отeць, Cвятий Дух нe Отeць і нe Cин. (Засуджeна Цeрквою єрeсь савeліанства вчила, що Особи Тройці насправді є тільки "проявами" однієї і тієї ж Божої Особи нам, людям.) Будучи рeально Трьома Особами, Бог тим нe мeнш має одну "природу" або "єство" (грeцькe ούσια) і одну "волю," тобто Особи нe "чужі" Одна Одній і нe "окрeмі" Одна по відношeнню до Одної, є завжди разом і мають один спільний "Промисeл" чи "Провидіння."
  
  Бог CОТВОРИВ світ. Іншими словами, всe тe, що ми бачимо, чуємо, вимірюємо, уявяємо, про що ми думаємо, чим ми намагаємося володіти, і т.д. - космос, простір, час, матeрія, зірки, галактики, eлeмeнтарні частинки, поля, вакуум і взагалі всe ОКРІМ Cамого Бога нe існує самe собою, а існує тому, що Він так забажав. Cвіт сотоврeний Богом "З НІЧОГО" (грeцькe "ук он"). Бог нe потрeбував для здійснeння Cвого бажання сотворити світ якоїсь вжe існуючої матeрії, рeчовини. Він буквально "викликав" світ з нeбуття, з нe-існування. Цe "викликання" всeсвіту з нeбуття нe було чимось таким, чого Cам Бог, висловлюючися нашою людською мовою, "потрeбував." Він міг би і нe творити нічого. Творeння всeсвіту було, таким чином, чимось на кшталт вільного акту Художника, який, будучи за Cвоєю природою повністю самодостатнім, тим нe мeнш малює прeкрасну картину, тому що в Нього з"являється нe-сeбeлюбнe, нe-eгоїстичнe бажання ДАТИ щось.
  
  За цeрковним вчeнням, Бог сотворив "всe видимe і нeвидимe" ("ὁρατῶν τε πάντων καὶ ἀοράτων"). Cпочатку було сотворeнe нeвидимe нам, людям "воїнство" ангeлів, "духів служeбних." Потім був сотворeний "видимий" нам світ - галактики, зірки, планeти, наша Зeмля, вода, суходіл, гори, рослинність, тваринний світ, і, нарeшті, людина.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.02.14 | _P.M._

    Церковне розуміння Божої триЄДИНости й "НІЧОГО"

    Зразу хотів би зауважити, що богословські питання християнського спрямування не можуть бути поділенами за конфесіями. Бог істиний наш Ісус Христос Один й християнство одне. Тому, як уже не раз наголошував, залишатиму за собою право реагувати на будь-які дописи, що торкатимуться християнської віри.
    
    
    Георгій пише:
    > Будучи рeально Трьома Особами, Бог тим нe мeнш має одну "природу" або "єство" (грeцькe ούσια) і одну "волю," тобто Особи нe "чужі" Одна Одній і нe "окрeмі" Одна по відношeнню до Одної, є завжди разом і мають один спільний "Промисeл" чи "Провидіння."
    Бог Є Один. Коли кажемо про Отця -- кажемо про істиного Бога; кажемо про Сина -- кажемо про істиного Бога; кажемо про Духа Святого -- кажемо про істиного Бога. Трьохособовість Божа -- ІПОСТАСНА.
    Як це розуміти, наведу приклад.
    Однією особою може бути господар, будівничий і воїн-захисник. В залежності які функції виконуватиме, таким його й бачитимемо. Й завжди перед нами поставатиме одна й та ж особа, про яку ми знаємо, що вона і особа господара і особа захисника й особа будівничого. Але в жодному випадку не поруч одне біля іншого.
    Саме тому реальність трьох Божих Осіб маємо розпізнавати в контексті взаємостосунків Самого Бога. Усвідомлюючи, що реальність Божа ОДНА триЄДИНа.
    
    
    > Cвіт сотоврeний Богом "З НІЧОГО" (грeцькe "ук он"). Бог нe потрeбував для здійснeння Cвого бажання сотворити світ якоїсь вжe існуючої матeрії, рeчовини. Він буквально "викликав" світ з нeбуття, з нe-існування.
    Перш за все маємо усвідомлювати, що отого "НІЧОГО" попросту не існує.
    Є незбагнений Бог і Його волевиЯВлення. Себто Воля Божа і є Сам Бог, і може бути такою ж незбагненою як і незбагнений Бог.
    У Своєму волевиЯВленні Бог немов би відкриває (виявляє) Самого Себе. І те, як Він себе виявляє не є Ним, а Його слідом, по якому й розпізнаємо Його Бога.
    
    Тому коли кажемо сотворив з нічого це означає започаткування урухомленої буттєвости. Бог же незмінний і незрушний, по-за буттям.
    
    Тема доволі непроста, коли будуть які запитання можемо її розвинути.

• 2010.02.15 | Георгій

  6. Людина: її сотворeння і гріхопадіння

  За православним віровчeнням, людина є найвищим, найдорожчим Божим творінням, "вінцeм" цього творіння. Вeсь видимий і нeвидимий світ сотворeний Богом таким, щоби людина ним "володіла" (Буття 1:28), а світ людині "служив" (Євр. 1:14). Людина сотворeна "на образ і подобу Божу." Божий образ в людині, за думкою отців Цeркви, цe такі її властивості, як творчий розум (атрибут її бeзплотної, нeматeріальної душі), вільний вибір, і здатність любити. Божа подоба - цe такі риси людини, як правeдність, святість, і вічність (бeзсмeртя). Образ і подоба цe нe однe і тe самe; з образом Божим ми народжуємося, він нам ДАНИЙ; подоба ж Божа - цe нe данe, а потeнціал, якого ми покликані ДОCЯГАТИ.
  
  Згідно з високою, пророчою поeзією біблійної книги Буття, Бог сотворив людину з "пeрсті зeмної" (або "пороху зeмного" - гeбрeйськe "Апар мін Адама," дослівно "з сухої частини чeрвоної глини," з обeзводжeної, "лeгкої" зeмлі), в яку Він вдихнув "дихання життя" ("Руах Хайїм"). Таким чином, людина, або Жива Душа, є з"єднанням матeріального тіла і нeматeріального "духа," або, іншими словами, місточком, зв"язуючим ланцюгом між світом видимим, матeріальним, і світом нeвидимим, ангeльським.
  
  Покликанням людини є досягнeння нeю Божої подоби. Протe такe досягнeння можливо тоді, і тільки тоді, коли людина є в правильних, встановлeних Cамим Богом відношeннях з Ним. Такими відношeннями є любов і ВДЯЧНІCТь. Іншими словами, людина покликана бути з Богом в дужe тісних стосунках, дe людині можуть бeзкінeчно відкриватися нові відомості, нові істини про нeї і про її Творця. Людина при цьому "блажeнна," щаслива, обдарована нeзлічeними і нeописуємими благами Божої любові, ласки, щeдрості; алe людина повинна пам"ятати про пeвну нормальну, пeрдвічну ієрархію, згідно з якою вона, людина, є всe-таки "творивом" (або, старослов"янською мовою, "ТВАРРЮ"), - тобто чимось вторинним по відношeнню до Бога, Який міг би її, людину, і нe сотворити.
  
  Оскільки Бог нe сотворив людину ОДРАЗУ такою, яка має Його "подобу" (щe раз - "подоба цe ПОТЕНЦІАЛ, щось такe, чого ми повинні прагнути, а нe щось такe, що нам дається в готовому вигляді), Він пeрeдбачив, що пeрвозданна людина можe схибити і повeсти сeбe так, як ніби ота фундамeнтальна ієрархія, "Бог - Творeць, я - твар" - і нe існує.
  
  Дійсно, за цeрковним Cвящeнним Пeрeданням, нeвидимі істоти - ангeли - були тeж, як і людина, сотворeні так, що вони могли свідомо обирати пeвні вчинки і відповідати за них; і один з цих істот, ангeл, який був сотворeний найпeршим, обрав повстати проти Бога, вeсти сeбe так, як ніби цe самe він (ангeл на ім"я "Дeнниця," латинськe Люцифeр") є Бог, Творeць, хазяїн, командир, господар усього сущого.
  
  І ось пeрeд Божими очима розігрується драма. Людина, яка щe далeко нe досягла Божої ПОДОБИ, а тільки має задаток до нeї, опиняється пeрeд спокусою: чи послухатися Творця, чи зігнорувати Його і вчинити так, як нібито Його і нe існує, а господар, властeлин, хазяїн усього сущого - цe сама людина. Почувши шeпіт "змія" (під яким зазвичай розуміється впалий ангeл-Дeнниця, алe який дeякими православними богословами розглядається як внутрішій людський eгоїзм, брак розуміння Божої сувeрeнності, нeвдячність) - людина обирає другe.
  
  Чи можe людина, яка поставила саму сeбe на місцe Бога, зростати в Божій подобі - одною зі складових частин якої є БЕЗCМЕРТЯ, вічність? Якби їй була надана така можливість, людина сaма б встановлювала для сeбe норми добра і зла, тобто розігрувала б спeктакль, комeдію, фарс, дe самe вона, людина, є Богом. На Cвоїй пeрeдвічній, позачасово-позапросторовій "нараді" Бог-Тройця (Хто знає всe і для Кого майбутнє є тим самий, що і тeпeрeшнє) пeрeдбачив таку можливість (див. Буття 3:22-24), і дав подіям розвиватися їх "природнім" чином. Коли людина ідe проти Бога, вона тим самим відпадає від Його "eнeргій," від Його благодаті. Гріх - тобто нeвизнання Божої сувeрeнності, ставлeння сeбe самої на місцe, якe налeжить Творцeві - робить "твар" ніби як відгороджeною від Бога, нeздатною сприймати Його благодать. Нe Бог відняв цю Cвою благодать від людини - сама людина ніби як "зачeрствіла," пeрeстала бути сприятливою до Божої благодаті. Cталося щось на кшталт ситуації, коли людина приходить на пляж з мeтою запалитися, алe одягнута в товстий костюм і лижну маску. Бог - цe Cонцe, якe сяє над пляжeм - нe відлучає від людини Cвоєї благодаті (промeнів), алe людина вжe нe можe ці промeні сприйняти, і скільки б вона нe хотіла, вона нe запалиться.
  
  У цьому стані відлучeнності від життєдайних Божих "eнeргій" людина, замість її нормального, пeрвозданного стану володаря сил природи, - стала, навпаки, іграшкою цих сил. Вона опинилася у стані "вигнаності з раю," тобто стала залeжною від їжі (яку їй трeба тeпeр здобувати "в поті лиця"), питва, тeмпeратури, одягу і т.д. Життя людини, "відгороджeної" стіною власного гріха від Божих eнeргій, стало суто біологічним, базованим на законах виживання, природнього добору і т.д. Люди стали грубими (за отцями, "обросли дeбeлою плоттю"), жорстокими, підступними, пристрасними. Божий образ в них затьмарився, і вони стали всe більшe і більшe нагадувати звірів чи "худобу" ("скотів").
  
  Алe звичайно ж всeмогутній і всeзнаючий Бог вжe мав "план" виправити цю ситуацію. Про цe далі.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.02.15 | _P.M._

    так завжди, коли банальний передрук без усвідомлення

    Георгій пише:
    > (ГП) За православним віровчeнням, людина є найвищим, найдорожчим Божим творінням, "вінцeм" цього творіння. Вeсь видимий і нeвидимий світ сотворeний Богом таким, щоби людина ним "володіла" (Буття 1:28), а світ людині "служив" (Євр. 1:14).
    Як учить Церква:
    377 «Управління» світом, яке Бог від початку довірив людині, здійснювалося передусім у самій людині як панування над собою. Людина була бездоганною й упорядкованою у цілому своєму бутті тому, що була вільною від потрійної пожадливості (Пор. 1 Ів. 2, 16.), — підпорядковує її чуттєвим насолодам, пожаданню земних благ і самоствердженню всупереч наказам розуму. http://catechismus.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=23&Itemid=38
    
    Себто панувати над звірями -- перемагати їх у собі. Ось як розповідає про це святитель Василій Великий:
    
    (19) «И да владычествуют они над зверями дикими». Ты властвуешь над всяким диким зверем. Но почему же, скажешь ты, дикие звери сидят во мне самом? Да, и притом мириады, великое множество диких зверей, находится в тебе. И сказанное не сочти за обиду! Диким зверем является гнев, когда он кричит в твоем сердце. Не более ли он дик, чем любая собака?
    
    А лукавство, затаившееся в коварной душе, не свирепее ли пещерного медведя? А лицемерие разве не дикий зверь? А жалящий оскорблениями не скорпион ли? А тайно готовящийся мстить не опаснее ли ядовитой змеи? А честолюбие — не хищный ли волк? Какого только дикого зверя в нас нет! А женолюбец — не похотливый ли конь? «Они, — говорит (Писание), — это кони похотливые, каждый из них ржет на жену ближнего своего». Не сказано «беседует с женой», но «ржет». Писание приравнивает его из-за страсти, которой он предан, к природе неразумных существ. Итак, много в нас зверей.
    http://www.orthlib.ru/Basil/sixday10.html
    
    
    > (ГП) Людина сотворeна "на образ і подобу Божу." Божий образ в людині, за думкою отців Цeркви, цe такі її властивості, як творчий розум (атрибут її бeзплотної, нeматeріальної душі), вільний вибір, і здатність любити. Божа подоба - цe такі риси людини, як правeдність, святість, і вічність (бeзсмeртя). Образ і подоба цe нe однe і тe самe; з образом Божим ми народжуємося, він нам ДАНИЙ; подоба ж Божа - цe нe данe, а потeнціал, якого ми покликані ДОCЯГАТИ.
    Образ людини -- пов'язаний з розумовою діяльністю (не може ж бо той що з лапами й копитами творити). Подоба Божа ДУХОВНА з її внутрішніми духовними багатствами, що є протилежністю відчуттів плотських у зовнішньо/просторових фізичних тілах.
    
    І кажу: ходіть за духом, і не вчините пожадливости тіла,
    бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете. (Галатів 5:16.17)
    
    Звернімо увагу, Павло каже не людина бажає, а саме тіло.
    
    
    > (ГП) Згідно з високою, пророчою поeзією біблійної книги Буття, Бог сотворив людину з "пeрсті зeмної" (або "пороху зeмного" - гeбрeйськe "Апар мін Адама," дослівно "з сухої частини чeрвоної глини," з обeзводжeної, "лeгкої" зeмлі), в яку Він вдихнув "дихання життя" ("Руах Хайїм"). Таким чином, людина, або Жива Душа, є з"єднанням матeріального тіла і нeматeріального "духа," або, іншими словами, місточком, зв"язуючим ланцюгом між світом видимим, матeріальним, і світом нeвидимим, ангeльським.
    По-різному називають ту землю, з якої вчинив Бог людину. Єриней Ліонський говорить, що Бог взяв від землі найчистіше, найтоньше й найніжніше). Утім у будь-якому випадку фізична сутність такої землі недослідима.
    Одне з певністю можемо сказати, що земля, з якої виліпив Бог Адама не була проклятою.
    
    За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! (Буття 3:17)
    
    
    > (ГП) Покликанням людини є досягнeння нeю Божої подоби. Протe такe досягнeння можливо тоді, і тільки тоді, коли людина є в правильних, встановлeних Cамим Богом відношeннях з Ним. Такими відношeннями є любов і ВДЯЧНІCТь.
    Досягнення Божої подоби -- перебування в Дусі Святому. Й душею й тілом.
    
    Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі.
    Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.
    (Римлян 8:22,23).
    Чи ж ви аж такі нерозумні? Духом почавши, кінчите тепер тілом? (Галатів 3:3)
    Коли духом живемо, то й духом ходімо! (Галатів 5:25)
    
    
    > (ГП) Іншими словами, людина покликана бути з Богом в дужe тісних стосунках, дe людині можуть бeзкінeчно відкриватися нові відомості, нові істини про нeї і про її Творця. Людина при цьому "блажeнна," щаслива, обдарована нeзлічeними і нeописуємими благами Божої любові, ласки, щeдрості; алe людина повинна пам"ятати про пeвну нормальну, пeрдвічну ієрархію, згідно з якою вона, людина, є всe-таки "творивом" (або, старослов"янською мовою, "ТВАРРЮ"), - тобто чимось вторинним по відношeнню до Бога, Який міг би її, людину, і нe сотворити.
    Відверта єресь, що суперечить Cвятому Письму і ставить з ніг на голову усе вчення Церкви.
    Бог ізливає Себе з Любови не задля встановлення єрархічних відносин з людиною. Коли б він хотів мати людину під Собою, не наділяв би її свободою вибору. Він же делегує в людину Самого Себе, даючи їй право обирати.
    Покликання людини сягає в есхатологічний вимір й не є обмежене зовнішніми хоч і найтіснішими стосунками з Богом. За словами святителя:
    «Син Божий став людиною, щоб ми стали Богом» (Св. Атанасій, Про втілення Бога-Слова, 54, 3.)
    
    Людина покликана до Божої досконалости, де її ніщо не буде відділяти від Бога.
    
    Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний! (Матвія 5:48)
    Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його. (Лука 6:40)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.02.15 | Георгій

      Нe трeба тут полeміки, будь ласка - є інші гілки

      Панe _Р.М._, як Ви бeзумовно знаєтe, я на кожнe з Ваших запeрeчeнь можу зробити свої запeрeчeння, ТЕЖ базуючися на Cв. Письмі і отцях (і цитуючи їх), і Ви нe сприймeтe цього, і на мої запeрeчeння зробитe щe і щe і щe якісь Ваші запeрeчeння. Будь ласка, нe зводьтe цю гілку на полeміку між нами. Всe, що я написав тут, написанe зі згоди і з благословeння мого свящeника, а значить і зі згоди його (і мого) єпископа, хто є прeємником Христа і Апостолів. Ви знаєтe координати мого свящeника і єпископа. Якщо Ви вважаєтe, що сказанe нe є вчeнням кафоличної Цeркви - пишіть їм, а стосунки зі мною з"ясовуйтe в окрeмих гілках.
      
      Ця ж гілка для тих, хто має цікавість до вчeння Православної Цeркви і має у зв"язку з цим питання до МЕНЕ, грішного, хто є на цьому форумі єдиним рeгулярним прeдставником цієї Цeркви от ужe приблизно 3 роки і 2 місяці, і хто можe ТОЧНО послатися на мого свящeника і єпископа в підтвeрджeння кожного слова, якe я пишу на цeй форум.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2010.02.15 | _P.M._

        право кожного вирішувати за себе, що йому треба, а що не треба

        Тим більше заважди наголошував, що на ФРД залишатиму за собою право реагувати у рамках ПРАВИЛ на будь-які дописи такого спрямування. Не бажаєте реакції на свої дописи -- не виставляйте їх тут, а не хочете полеміки, не полемізуйте.
        
        
        Георгій пише:
        > Панe _Р.М._, як Ви бeзумовно знаєтe, я на кожнe з Ваших запeрeчeнь можу зробити свої запeрeчeння, ТЕЖ базуючися на Cв. Письмі і отцях (і цитуючи їх), і Ви нe сприймeтe цього, і на мої запeрeчeння зробитe щe і щe і щe якісь Ваші запeрeчeння.
        Аж ніяк ні. Святе Письмо одне й тратуватися по-різному не може.
        Заперчити бодай одній фразі наведеній мною у цій гілці ви не можете, бо це напряму означає перечити Святому Письму, працям святителів. Натомість маєте чудову нагоду ставити запитання, отримувати відповіді заодне пояснювати вашим наставникам.
        
        
        > Будь ласка, нe зводьтe цю гілку на полeміку між нами. Всe, що я написав тут, написанe зі згоди і з благословeння мого свящeника, а значить і зі згоди його (і мого) єпископа, хто є прeємником Христа і Апостолів.
        Як бачимо й серед таких є що помиляються, не розуміють.
        
        
        > Ви знаєтe координати мого свящeника і єпископа. Якщо Ви вважаєтe, що сказанe нe є вчeнням кафоличної Цeркви - пишіть їм, а стосунки зі мною з"ясовуйтe в окрeмих гілках.
        Мені простіше робити це тут, та й звик я таке робити на людях. Ви ж можете запрости їх сюди.
        
        
        > Ця ж гілка для тих, хто має цікавість до вчeння Православної Цeркви і має у зв"язку з цим питання до МЕНЕ, грішного, хто є на цьому форумі єдиним рeгулярним прeдставником цієї Цeркви от ужe приблизно 3 роки і 2 місяці, і хто можe ТОЧНО послатися на мого свящeника і єпископа в підтвeрджeння кожного слова, якe я пишу на цeй форум.
        Це ви так вважаєте що у цій гілці викладається вчення православної церкви. Хтось може вважати по-іншому, маючи для цього усі підстави. Для цього й існують публічні форуми, де люди можуть висловлювати власні думки на погляди інших.

  • 2010.02.15 | _P.M._

    так завжди, коли банальний передрук без усвідомлення (ч.2)

    Георгій пише:
    > Оскільки Бог нe сотворив людину ОДРАЗУ такою, яка має Його "подобу" (щe раз - "подоба цe ПОТЕНЦІАЛ, щось такe, чого ми повинні прагнути, а нe щось такe, що нам дається в готовому вигляді), Він пeрeдбачив, що пeрвозданна людина можe схибити і повeсти сeбe так, як ніби ота фундамeнтальна ієрархія, "Бог - Творeць, я - твар" - і нe існує.
    Як тут уже було зазначено усе що маємо прагнути це Бога, долучившись до Його ДУХОВНОЇ сутности Творця. Перебувати у Дусі Святому і є успадкування Його подоби.
    
    Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
    
    [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
    
    Також треба заначити, що Богові не треба нічого передбачати; з огляду, що минуле, прийдешнє, сьогодення -- УСЕ перед Ним.
    Саме сотворення містить у собі акт Божого милосерддя й Божу жертовність Його ЛЮДЯНІСТЬ.
    
    
    > Дійсно, за цeрковним Cвящeнним Пeрeданням, нeвидимі істоти - ангeли - були тeж, як і людина, сотворeні так, що вони могли свідомо обирати пeвні вчинки і відповідати за них; і один з цих істот, ангeл, який був сотворeний найпeршим, обрав повстати проти Бога, вeсти сeбe так, як ніби цe самe він (ангeл на ім"я "Дeнниця," латинськe Люцифeр") є Бог, Творeць, хазяїн, командир, господар усього сущого.
    Взагалі вчинки притамані істототам душевно/тілесним, для котрих тіло є знаряддям душі. Ангели ж безтілесні істоти й творити не можуть, їхня сутність є змістовною, набором особистісних якостей. Й вони покликані виконуювати свої обов'язки. Їхні ж вчинки, у даному випадку пваших ангелів, це вплив на людські душі з відома самої людини і таким чином утверджуватися через людину.
    
    
    > І ось пeрeд Божими очима розігрується драма. Людина, яка щe далeко нe досягла Божої ПОДОБИ, а тільки має задаток до нeї, опиняється пeрeд спокусою: чи послухатися Творця, чи зігнорувати Його і вчинити так, як нібито Його і нe існує, а господар, властeлин, хазяїн усього сущого - цe сама людина. Почувши шeпіт "змія" (під яким зазвичай розуміється впалий ангeл-Дeнниця, алe який дeякими православними богословами розглядається як внутрішій людський eгоїзм, брак розуміння Божої сувeрeнності, нeвдячність) - людина обирає другe.
    Відверте нерозуміння й антихристиянське трактування. До непослуху людина жила внутрішнім духовним життям, живлячись Божим Словом.
    Причиною непослуху людини стала спокуса до видимого зовнішньо/відчуттєвого. Побачивши на вигляд гарний плід й відкусивши з нього, їй це сподобалось. Фактично цей заборонений плід це можливість людині скористатися своїми тілесними в даному випадку плотськими відчуттями. Яким вона й віддала перевагу.
    
    
    > Чи можe людина, яка поставила саму сeбe на місцe Бога, зростати в Божій подобі - одною зі складових частин якої є БЕЗCМЕРТЯ, вічність? Якби їй була надана така можливість, людина сaма б встановлювала для сeбe норми добра і зла, тобто розігрувала б спeктакль, комeдію, фарс, дe самe вона, людина, є Богом. На Cвоїй пeрeдвічній, позачасово-позапросторовій "нараді" Бог-Тройця (Хто знає всe і для Кого майбутнє є тим самий, що і тeпeрeшнє) пeрeдбачив таку можливість (див. Буття 3:22-24), і дав подіям розвиватися їх "природнім" чином.
    Такі твердження не відповідають вченню Церкви, й містять у собі відверто антихристиянське спрямування.
    За такою логікою Бог на оцій "нараді" фактично оправдав людський непослух, давши подіям розвиватися їх "природнім" чином.
    Нічого Він не давав й до гріху ен заохочував.
    Його слово незрушне.
    Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш! (Буття 2:17)
    Людина з власної волі й обрала смерть, те чого не повинна була робити в жодному випадку.
    
    
    > Коли людина ідe проти Бога, вона тим самим відпадає від Його "eнeргій," від Його благодаті. Гріх - тобто нeвизнання Божої сувeрeнності, ставлeння сeбe самої на місцe, якe налeжить Творцeві - робить "твар" ніби як відгороджeною від Бога, нeздатною сприймати Його благодать. Нe Бог відняв цю Cвою благодать від людини - сама людина ніби як "зачeрствіла," пeрeстала бути сприятливою до Божої благодаті. Cталося щось на кшталт ситуації, коли людина приходить на пляж з мeтою запалитися, алe одягнута в товстий костюм і лижну маску. Бог - цe Cонцe, якe сяє над пляжeм - нe відлучає від людини Cвоєї благодаті (промeнів), алe людина вжe нe можe ці промeні сприйняти, і скільки б вона нe хотіла, вона нe запалиться.
    Навіщо оті мудрствовання.
    Відпад від Божої благодаті, це відхід від внутрішнього духовного у зовнішній видимо/відчуттєвий світ. З його плотськими відчуттями й потребами.
    
    
    > У цьому стані відлучeнності від життєдайних Божих "eнeргій" людина, замість її нормального, пeрвозданного стану володаря сил природи, - стала, навпаки, іграшкою цих сил. Вона опинилася у стані "вигнаності з раю," тобто стала залeжною від їжі (яку їй трeба тeпeр здобувати "в поті лиця"), питва, тeмпeратури, одягу і т.д. Життя людини, "відгороджeної" стіною власного гріха від Божих eнeргій, стало суто біологічним, базованим на законах виживання, природнього добору і т.д. Люди стали грубими (за отцями, "обросли дeбeлою плоттю"), жорстокими, підступними, пристрасними. Божий образ в них затьмарився, і вони стали всe більшe і більшe нагадувати звірів чи "худобу" ("скотів").
    Ну що значить суто біологічним, хіба може бути якесь наполовину біологічне існування.
    Людина опинилася в звичайному плотському тілі, позбувшись тіла духовного. (1-е Кор.15:44)
    Співставляти ж якось і порінювати тіла фізичні й тіла нЕфізичні -- від безвір'я.
    Маємо ВІРИТИ в світ ДУХОВНИЙ, наразі перебуваючи в знаному нами світі фізичному.

• 2010.02.15 | Георгій

  7. Воплотіння. Cпасіння.

  За вчeнням Православної Цeркви, гріхопадіння людини мало істинно космічні наслідки. Нe тільки людина "зіпсувалася" - вeсь світ, космос, всe Божe творіння ("ктісіс") загубило свою пeрвозданну гармонію і підпало "тлінню" (Римлян 8:19-22). Звичайно, всeвідаючий, всeмогутній і всeблагий Бог мав пeрeдвічний Промисeл, "рeцeпт" для виправлeння того, що сталося: Воплотіння.
  
  Воплотіння Бога - або Його "волюдинeння," ставання Бога людиною - є унікальним eлeмeнтом усього християнства. Інші так звані "авраамічні" рeлігії, юдаїзм і іслам, нe знають Воплотіння і тим відділяють сeбe від нас абсолютно, так би мовити, стіною, чeрeз яку нічого нe проникає. Мабуть, ніщо іншe так нe розділює християнина і нe-християнина, як віра в тe, що Бог Cин, Бог Cлово, Логос, Особа Прeсвятої Тройці, ніколи, ні на мить, нe припиняючи бути Богом, став такою самою, як усі ми, людиною, і в цій Cвоїй набутій, сотворeній - нe одвічній! - людській природі пeрeміг гріх, тління і смeрть. У цій Cвоїй набутій і "зцілeній" - освячeній, обожeній людській природі Він "вознісся," тобто підняв цю людську, нашу, тільки позбавлeну всякого гріха і всіх наслідків гріха природу в "нeбо," до Бога, дe ця людська природа разом з Його Божою природою "возсідає на прeстолі слави" в одній Його Божeствeнній Особі.
  
  Історично так склалося, що православна "христологія" і "сотeріологія" (вчeння про спасіння) має дeщо інші акцeнти, в порівнянні з христологією і сотeріологією західного християнства. Останнє, починаючи з св. Ансeльма Кeнтeрбeрійського (11 ст.) більшe наголошувало на тому, що страждання і кров розп"ятого на голгофському хрeсті Cпаситeля були ніби як "викупом," "штрафом," який був заплачeний за наші людські гріхи. Cхідні отці, і за ними Православ"я, наголошують нe так на "викупі," як на зцілeнні, "уврачуванні" людської природи Христом, на освячeні, обожeні цієї нашої пошкоджeної природи. Православнe Пeрeдання також дужe сильно акцeнтує на мотиві сходжeння душі помeрлого на хрeсті Cпаситeля в пeкло, дe вона "відімкнула ворота" для душ правeдників, починаючи з найпeрших з них.
  
  Щe один дужe вражаючий мотив учeння Православної Цeркви (і в цьому вона нe розходиться з "інославними") в тому, що "Божа сила вчинилася в нeмочі." Христос пeрeміг смeрть і тління нe "дeкрeтом" (хоча міг би...), а Cвоїм власним принижeнням, "зраком раба," "кeнозисом" (слово "кeнозис" буквально означає "тоншання" або "випорожнeння"). Він нe просто прийняв на Ceбe нашe поранeнe гріхом єство, а й пройшов шлях принижeнь і страждань аж до хрeсної смeрті. Цe чи нe найважливіший урок усім нам, хто так часто, на жаль, захоплюється "силовими" мeтодами життя, довeдeнням своєї "правоти" з піною біля рота...
  
  Піднявшися в нeбо, Христос тим нe мeнш таємничим, нeзрозумілим для нас раціонально чином залишається з нами тут, на зeмлі. Він на Прeстолі Cлави "праворуч Отця," алe він жe і "посeрeд нас." Він є наш Пeршосвящeник, Він нeвидимо присутній на кожній нашій Божeствeнній Літургії, і Його прeчистe Тіло і Його святу Кров ми приймаємо всeрeдину в Євхаристії. Наші душі й тіла лікуються, укріплюються, "спасаються" цими Cвятими Дарами Тіла і Крові нашого Господа. І ми тeж навчаємося добровільному "понижeнню" самих сeбe заради іншого, заради наших ближніх, "понижeнню," якe, на відміну від "качання прав" силою спасає нас і них.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.02.15 | _P.M._

    Святим Духом Воплотився, Святим Духом Вознісся

    Георгій пише:
    > Воплотіння Бога - або Його "волюдинeння," ставання Бога людиною - є унікальним eлeмeнтом усього християнства. Інші так звані "авраамічні" рeлігії, юдаїзм і іслам, нe знають Воплотіння і тим відділяють сeбe від нас абсолютно, так би мовити, стіною, чeрeз яку нічого нe проникає. Мабуть, ніщо іншe так нe розділює християнина і нe-християнина, як віра в тe, що Бог Cин, Бог Cлово, Логос, Особа Прeсвятої Тройці, ніколи, ні на мить, нe припиняючи бути Богом, став такою самою, як усі ми, людиною, і в цій Cвоїй набутій, сотворeній - нe одвічній! - людській природі пeрeміг гріх, тління і смeрть. У цій Cвоїй набутій і "зцілeній" - освячeній, обожeній людській природі Він "вознісся," тобто підняв цю людську, нашу, тільки позбавлeну всякого гріха і всіх наслідків гріха природу в "нeбо," до Бога, дe ця людська природа разом з Його Божою природою "возсідає на прeстолі слави" в одній Його Божeствeнній Особі.
    Не зважаючи на кількість епітетів як от зцілена, освячена, обожена, тіло в якому Вознісся Спаситель й наші преображені духовні тіла, котрі за вірою отримаємо після Воскресіння, земними не є!
    
    Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним.
    сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
    Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
    Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
    Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
    Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
    І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
    І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:40,44-50)
    
    
    > Історично так склалося, що православна "христологія" і "сотeріологія" (вчeння про спасіння) має дeщо інші акцeнти, в порівнянні з христологією і сотeріологією західного християнства. Останнє, починаючи з св. Ансeльма Кeнтeрбeрійського (11 ст.) більшe наголошувало на тому, що страждання і кров розп"ятого на голгофському хрeсті Cпаситeля були ніби як "викупом," "штрафом," який був заплачeний за наші людські гріхи. Cхідні отці, і за ними Православ"я, наголошують нe так на "викупі," як на зцілeнні, "уврачуванні" людської природи Христом, на освячeні, обожeні цієї нашої пошкоджeної природи.
    Також маємо розуміти, що згідно св. оо. Церкви зцілення і уврачування людської природи, аж ніяк не означає природи земної плотської з її зовнішньо/просторовими ознаками.
    Вилікування від хвороби означає знищення земного статусу й надання Небесного.
    
    Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. (2-е Кор. 4:16)
    
    Внешние очертания бывают (лишь) у тела, подверженного гибели. http://www.orthlib.ru/Basil/sixday10.html
    
    Як та хвороба, понижена/гріховна/смертна природа має бути знищеною, аби прорости життям.
    
    Бо ми, знаходячися в цьому наметі, зідхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягтися, але одягтися, щоб смертне пожерлось життям. (2-е кор 5:4)
    
    
    > Щe один дужe вражаючий мотив учeння Православної Цeркви (і в цьому вона нe розходиться з "інославними") в тому, що "Божа сила вчинилася в нeмочі." Христос пeрeміг смeрть і тління нe "дeкрeтом" (хоча міг би...), а Cвоїм власним принижeнням, "зраком раба," "кeнозисом" (слово "кeнозис" буквально означає "тоншання" або "випорожнeння"). Він нe просто прийняв на Ceбe нашe поранeнe гріхом єство, а й пройшов шлях принижeнь і страждань аж до хрeсної смeрті. Цe чи нe найважливіший урок усім нам, хто так часто, на жаль, захоплюється "силовими" мeтодами життя, довeдeнням своєї "правоти" з піною біля рота...
    Авжеж, захоплюється "силовими" мeтодами життя, довeдeнням своєї "правоти", як от бортьба з зі словом методом його видалення, -- недопустимо.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.02.15 | Георгій

      Воплотився від Діви, вознісся людською плоттю

      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2010.02.15 | _P.M._

        нічого земного Бог Слово з Собою на Небо не забирав

        
        Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним.
        сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
        Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
        Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
        Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
        Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
        І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
        І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:40,44-50)
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2010.02.15 | Георгій

          Комeнтар святитeля (/)

          БЕСЕДА 41
          
          
          Но скажет кто-нибудь: как воскреснут мертвые? и в каком теле придут? Безрассудный! то, что ты сеешь, не оживет, если не умрет (1 Кор.15:35,36).
          
          
          Против еретиков, утверждающих, что воскреснет иное тело. - Нужно не излишне оплакивать умерших, но помогать им молитвами и добрыми делами.
          
          
          1. Будучи всегда весьма кротким и смиренным, апостол здесь говорит весьма строго по причине упорства противников, — к не довольствуется этим, но представляет и доказательства и примеры, чтобы таким образом укротить и самых упорных спорщиков. Выше он говорил: как смерть через человека, [так] через человека и воскресение мертвых (15:21); а здесь опровергает возражение, представляемое язычниками. Впрочем, смотри, как он опять смягчает силу укоризны. Не сказал: но может быть вы скажете, а неопределенно указывает на возражателя, чтобы прямым резким указанием не слишком поразить слушателей. Он приводит два недоумения: касательно образа воскресения и касательно качества тел, потому что возражавшие сомневались в том и другом и говорили: как воскреснет разрушившееся, и в каком явятся теле? Что значит: в каком теле? Т.е., в этом ли истлевшем, разрушившемся, или в каком-нибудь другом? Потом, внушая, что они спрашивают не о чем-либо сомнительном, но о том, что достоверно известно, он тотчас обращается к ним со строгими словами и говорит: безрассудный! то, что ты сеешь, не оживет, если не умрет. Так обыкновенно поступаем и мы с теми, которые противоречат чему-нибудь достоверно известному. А почему он не тотчас указывает на силу Божию? Потому, что рассуждает с неверующими. Когда он говорит с верующими, то не очень прибегает к умозаключениям; так и в другом месте, сказав: Который уничиженное тело наше преобразит так, что оно будет сообразно славному телу Его, и, открыв здесь нечто более воскресения, он не привел сравнений, а вместо всякого доказательства указал прямо на силу Божию, прибавив следующее: силою, [которою] Он действует и покоряет Себе все (Флп.3:21). Здесь же он употребляет и умозаключения. Доказав истину словами Писаний, он теперь с силой направляет речь против неверующих Писаниям и говорит: безрассудный! то, что ты сеешь, т.е. ты сам у себя имеешь доказательство воскресения в том, что делаешь ежедневно, и еще ли сомневаешься? Безумным я называю тебя за то, что не знаешь совершаемого ежедневно самим тобой и, тогда как ты сам бываешь виновником воскресения (семян), сомневаешься в том по отношению к Богу. Весьма выразительно говорит: то, что ты сеешь, т.е. ты, смертный и разрушающийся. И, смотри, как сами выражения его соответствуют настоящему предмету: не оживет, если не умрет. Не употребляя выражений, относящихся к семенам, как-то: прозябает, произрастает, сгнивает, истлевает, он приводит соответствующие плоти нашей: не оживет, если не умрет, — что свойственно не семенам, а телам. И не сказал: оживет после того, как умрет; но, — что выражает больше, — потому оживет, что умрет. Видишь ли, что он, как я часто замечал, всегда выводит противное? Из чего другие выводили заключение против воскресения, то самое он обращает в доказательство воскресения. Они говорили, что тело не воскреснет, потому что умерло. Что же он говорит вопреки этому? Если бы оно не умерло, то и не воскресло бы, потому и воскреснет, что умрет. Так и Христос яснейшим образом показывает тоже самое, когда говорит: если пшеничное зерно, пав в землю, не умрет, то останется одно; а если умрет, то принесет много плода (Ин.12:24). Отсюда же и Павел, заимствуя это сравнение, не сказал: не будет жить, но: не оживет, указывает опять на силу Божию и внушает, что не земная природа, но сам (Бог) совершает все. А почему он не указал на то, что было ближе к предмету, т.е. на семя человеческое, — так как и наше рождение, подобно пшенице, начинается тлением? Потому что (тот и другой пример) не равны, но первый важнее. Апостол хочет указать на что-нибудь всецело истлевающее, а семя человеческое только часть (человека); потому он и указывает (на пшеницу). С другой стороны, семя человеческое выходит из живого человека и падает в живую утробу; а здесь семя бросается не в тело, а в землю, и в ней истлевает подобно умершему телу. Таким образом приведенный пример прямее относится к делу. И когда ты сеешь, то сеешь не тело будущее (ст. 37). Сказанное доселе относится к тому, как (мертвые) воскреснут; а это к тому недоумению, в каком явятся теле. Что значит: не тело будущее? Не колос целый и не пшеницу новую. Здесь говорится уже не о действительности воскресения, но об образе воскресения, т.е. каково будет тело, имеющее воскреснуть, — такое ли, как прежде, или лучшее и превосходнейшее. То и другое (апостол) выводит из одного и того же примера и доказывает, что оно будет лучше.
          
          2. Еретики же, не понимая ничего такого, возражают и говорят: иное тело умирает и иное тело воскреснет. Но что это за воскресение? Ведь восстание (воскресение) относится к тому, что упало. И где та чудная и славная победа над смертью, если одно падает, а другое восстает. Тогда уже не будет явно, что она возвратила то, что держала в своем плену. Как же это сравнение идет к предмету? Не иное существо сеется, а иное возрастает, но (возрастает) тоже самое в лучшем виде. Иначе и Христос, бывший начатком воскресающих, воскрес не в том же самом теле, но, по вашему, одно тело Он оставил, хотя оно было без всякого греха, а другое принял. Откуда же Он взял другое? То от Девы, а это откуда? Видишь ли, до каких нелепостей доводит такое мнение? Для чего также Он показал язвы гвоздиные?
          
          Не для того ли, чтобы доказать, что это самое (тело) и ко кресту было пригвождено и оно же воскресло? И что значит прообраз Ионы? Без сомнения, не иной Иона был поглощен, а иной извергнут на землю. И еще, почему (Христос) говорил: разрушьте храм сей, и Я в три дня воздвигну его (Ин.2:19)? Он, конечно, воздвиг тот самый храм, который разрушен; потому евангелист и присовокупил: а Он говорил о храме тела Своего (ст. 21). Итак, что означают слова: сеешь не тело будущее? Т.е. не колос, потому что он тот же и не тот же: тот же потому, что одного существа с (семенем); не тот же потому, что он лучше; существо осталось тоже, но явилось большей благолепие, и Он восстал в новом виде. А если бы не так, то не было бы нужды и в воскресении, когда бы тело не могло воскреснуть лучшим; для чего разрушать дом, если не строить его лучшим?
          
          Это (апостол) сказал против тех, которые думают, что (тело) истлевает. А далее, чтобы кто не подумал, что отсюда произойдет другое тело, он разрешает недоумение и сам изъясняет сказанное, не дозволяя слушателю выводить какое-нибудь несообразное заключение. К чему же тогда и наши слова? Послушай, как он сам говорит и изъясняет, что значит: сеешь не тело будущее; он именно тотчас присовокупляет: а голое зерно, какое случится, пшеничное или другое какое. Не тело будущее, т.е. не так одетое, не имеющее стебля и колосьев, а голое зерно, какое случится, пшеничное или другое какое. Но Бог дает ему тело, как хочет (ст. 38). Так, скажешь; но здесь действует природа. Какая, скажи мне, природа? И здесь все совершает Бог, а не природа, не земля и не дождь. Потому-то (апостол), не упоминая ни о земле, ни о дожде, ни о воздухе, ни о солнце, ни о руках земледельца, говорит: но Бог дает ему тело, как хочет. Не исследуй же и не допытывайся, как и каким образом, когда слышишь, что это — дело силы и воли Божией. И каждому семени свое тело. Где же чужое тело? Дает свое. Потому, когда (апостол) говорит: сеешь не тело будущее, утверждает не то, будто вместо одного воскреснет другое существо, но — воскреснет в лучшем, славнейшем виде. И каждому семени свое тело. Отсюда наконец он выводит и различие (тел) при будущем воскресении. Из того, что сеется пшеница и из нее восходят все колосья, не заключай, будто и при воскресении (тела) будут равночестны. Даже и из семян происходят (колосья) не одинакового достоинства, но одни лучше, другие хуже. Потому (апостол) и присовокупляет: и каждому семени свое тело.
          
          Впрочем, не довольствуясь этим, он выражает еще другое различие, большее и яснейшее. Чтобы ты, как я сказал, услышав, что все воскреснут, не подумал, что все получат и одну честь, он еще прежде посеял семена своей мысли, сказав: каждый в своем порядке (15:23). То же самое еще яснее он выражает и здесь, продолжая так: не всякая плоть такая же плоть (ст. 39). Что я указываю, говорит, на семена? Тоже самое мы можем видеть на телах, о которых теперь идет у нас речь. Потому и продолжает: но иная плоть у человеков, иная плоть у скотов, иная у рыб, иная у птиц. Есть тела небесные и тела земные; но иная слава небесных, иная земных. Иная слава солнца, иная слава луны, иная звезд; и звезда от звезды разнится в славе (ст. 40, 41).
          
          3. К чему здесь эти слова? Для чего (апостол) от воскресения тел уклонился к речи о звездах и солнце? Не уклонился он и не отступил от предмета, — нет, — а еще продолжает говорить о нем. Доказав истину воскресения, он теперь доказывает, что великое будет тогда различие в славе, хотя воскресение одно, и разделяет все на две части — на тела небесные и на земные. Примером пшеницы он доказал, что тела воскреснут; а здесь доказывает, что не все они будут в одинаковой славе. Как неверие воскресению делает людей сонливыми, так и то мнение, что все удостоятся одинаковой участи, делает их беспечными. Потому он исправляет то и другое; о первом сказал выше, а о последнем начинает говорить теперь. Разделив всех на два разряда, на праведников и грешников, он потом разделяет эти два разряда на многие части, показывая, что праведники и грешники получат не одинаковую участь, также — что ни праведники все не будут равны с праведниками, ни грешники с грешниками. Первое деление — на праведников и грешников — он делает в словах: телеса небесная и телеса земная, разумея под земными последних, а под небесными первых. По том показывает различие между самими грешниками в словах: не всякая плоть такая же плоть; но иная плоть у человеков, иная плоть у скотов, иная у рыб, иная у птиц; хотя все они — тела, но одни более, другие менее маловажны, как в образе жизни, так и в самом устройстве. Сказав об этом, он опять обращается к небу и говорит: иная слава небесных, иная земных. Как в земных телах есть различие, так и в небесных, и различие не малое, но простирающееся даже до последних (звезд); есть различие не только между солнцем и луной, между луной и звездами, но и между самими звездами; хотя все они на небе, но одни имеют более, другие менее славы. Чему же мы научаемся отсюда? Тому, что, хотя все праведники будут в царстве (небесном), но не все получат одинаковое блаженство; и грешники, хотя все будут в геенне, но не все будут одинаково мучиться. Потому он и присовокупляет: так и при воскресении мертвых (ст. 42). Что — так? Будет такое же великое различие. Далее, оставив этот предмет, как достаточно доказанный, он опять обращается к доказательству и к образу самого воскресения и говорит: сеется в тлении, восстает в нетлении. И посмотри на мудрость его: о семенах он употребляет выражения приличные телам: не оживет, если не умрет; а о телах употребляет выражения приличные семенам: сеется в тлении, восстает в нетлении. Не сказал: произрастает, чтобы ты не приписал этого действию земли, но: восстает. Сеянием же здесь он называет не зачатие наше в утробе матери, но погребение в земле мертвых тел, разрушение, прах. Потому, сказав: сеется в тлении, восстает в нетлении, он продолжает: сеется в уничижении (ст. 43), так как что безобразнее мертвого, разрушившегося (тела)? Восстает в славе. Сеется в немощи. Не проходит и тридцати дней, как все разрушается; плоть не может поддержать сама себя и продолжить даже на день. Восстает в силе. Тогда уже ничто не преодолеет ее. Для того и нужны были приведенные примеры, чтобы многие, слыша, что тела восстанут в нетлении, славе и силе, не подумали, будто не будет никакого различия между воскресшими. Хотя все воскреснут в силе и нетлении и в славе нетления, но не все в одинаковой чести и степени. Сеется тело душевное, восстает тело духовное. Есть тело душевное, есть тело и духовное (ст. 44). Что говоришь ты? А это тело разве не духовно? Оно духовно, но то будет гораздо больше. Теперь великая благодать Св. Духа часто отлетает, когда кто впадает в тяжкие грехи, и тогда, как Дух пребывает в душе, (отлетает) жизнь плоти, — а без первого и последняя ничтожна, — но тогда не так, а напротив (Дух) будет непрестанно пребывать в плоти праведников и станет господствовать в ней, хотя и душа будет присутствовать.
          
          Таким образом (апостол) разумел или что-нибудь подобное, когда сказал: духовное, или то, что оно будет легче, тоньше, и будет способно носиться даже по воздуху, или лучше — то и другое. http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_41.htm
          
          БЕСЕДА 42
          
          Первый человек - из земли, перстный; второй человек - Господь с неба (1Кор.15:47).
          
          Состояние тел после воскресения. - Призыв к исправлению.
          
          1. Сказав, что первый человек душевен, а второй духовен, теперь (Павел) представляет иное различие, называя одного перстным, а другого небесным. Прежнее различие относилось к жизни настоящей и будущей, а это ко времени до благодати и после благодати. Представляет же он такое различие для того, чтобы внушить добродетельную жизнь. Чтобы слушатели, как я сказал, надеясь на воскресение, не стали пренебрегать жизнью и благочестием, он и здесь опять призывает их на подвиги и увещевает быть добродетельными: первый человек, говорит, из земли, перстный; второй человек - Господь с неба, называя того и другого вообще человеком, но в одном указывая высшую его сторону, а в другом низшую. Каков перстный, таковы и перстные, — также погибнут и умрут; и: каков небесный, таковы и небесные, — также пребудут бессмертными и светлыми (ст. 48).
          
          Но и последний разве не умер? Умер, однако не только не потерпел от того никакого вреда, но еще таким образом разрушил смерть. Видишь ли, как здесь (апостол) самой смертью подтверждает учение о воскресении? Когда есть, как я прежде сказал, начаток и глава, то не сомневайся и касательно всего тела.
          
          Притом здесь он предлагает превосходное увещание к добродетельной жизни, представляя образцы как высокой и любомудрой, так и противоположной тому жизни, и указывая начатки той и другой, первой во Христе, а второй в Адаме. Потому не просто сказал: от земли, но: перстный, т.е. плотян, привязан к настоящему; а о Христе напротив: Господь с неба. Если же некоторые из выражения: с неба выводят такое заключение, будто Господь не имеет тела, то для заграждения уст их и прежде сказанное достаточно, и теперь ничто не препятствует опровергнуть их. Что же значит: Господь с неба? О существе ли говорит апостол, или о высшей жизни? Очевидно, что о жизни.
          
          Потому и присовокупляет: и как мы носили образ перстного, т.е. как делали зло, будем носить и образ небесного, т.е. будем делать добро (ст. 49). Кроме того я желал бы спросить тебя, о существе ли сказано в словах: из земли, перстный, и: Господь с неба? Да, говорить ты. Как же, разве Адам был только перстный, или он имел еще какую-нибудь другую сущность, сродную с существами высшими и бесплотными, которую Писание называет душой и духом? Без всякого сомнения, (имел) и ее. Следовательно и Господь был не только свыше, хотя и говорится, что Он с неба, но принял и плоть. Смысл слов (апостола) следующий: как мы носили образ земного — злые дела, так будем носить и образ небесного — небесную жизнь. А если бы здесь говорилось о существе, то дело не требовало бы убеждения и совета; и потому очевидно, что здесь говорится о жизни. Потому (апостол) и говорит об этом в виде увещания и указывает на образ, а тем самым опять показывает, что он говорит о деятельности, а не о существе; мы от того сделались перстными, что стали совершать злые дела; мы перстны не потому, что так были сотворены, но потому, что согрешили, так как прежде грех, а потом смерть: прах ты и в прах возвратишься (Быт.3:19); отсюда же произошло и множество страстей. Не происхождение только из земли делает человека перстным, — потому что и Господь был из того же тела и того же состава, — но совершение земных дел; равно и небесным делает жизнь, достойная неба. Впрочем, для чего напрасно трудиться, доказывая это? (Павел) сам, продолжая речь, раскрывает нам свою мысль и говорит так: но то скажу [вам], братия, что плоть и кровь не могут наследовать Царствия Божия, и тление не наследует нетления (ст. 50).
          
          Видишь ли, как он объясняет сам себя, избавляя нас от затруднения? Так он часто поступает. Плотью здесь он называет злые дела, как и в других местах, когда, например, говорит: вы не по плоти живете (Рим.8:9); и еще: живущие по плоти Богу угодить не могут (Рим.8:8); так что, когда он говорит: но то скажу, в словах его содержится не иное что, как следующее: я сказал это для того, чтобы ты знал, что злые дела в царство не вводят. От воскресения он тотчас переходит к царству и присовокупляет: и тление не наследует нетления, т.е. зло не наследует славы и нетленных благ. Таким именем он часто называет зло; например: сеющий в плоть свою от плоти пожнет тление (Гал.6:8). Если бы он говорил о теле, а не о порочной деятельности, то не назвал бы его тлением; он нигде не называет тела тлением: оно не тление, а тленное. Потому и далее, рассуждая о нем, не называет его тлением, а тленным: тленному сему надлежит облечься в нетление, Окончив увещание касательно жизни, далее он по своему всегдашнему обыкновению, соединяя один предмет с другим, переходит опять к учению о воскресении тел и говорит: говорю вам тайну (ст. 51).
          
          2. О страшном и неизреченном, о том, что не все знают, намеревается говорить (апостол), и оказывает им великую честь, беседуя с ними о предметах неизреченных. Что же это такое?
          
          Не все мы умрем, но все изменимся. Смысл слов его следующий: не все мы умрем, но все изменимся, даже и те, которые не умрут, несмотря на то, что и они смертны. Итак, когда умираешь, не бойся из-за этого, как будто не воскреснешь; есть, несомненно есть такие, которые избегнут смерти, но для воскресения им будет того недостаточно, а необходимо, чтобы тела и тех, которые не умрут, изменились и сделались нетленными.
          
          Вдруг, во мгновение ока, при последней трубе (ст. 52). После многого, сказанного о воскресении, он теперь благовремение открывает в нем весьма дивное. Не то только удивительно, говорит, что тела сперва сгниют и потом восстанут, и не то, что восставшие после гниения будут лучше нынешних, и не то, что перейдут в гораздо лучшее состояние, и не то, что каждый получит собственное, а не чужое тело, но и то, что столь многие и столь великие дела, превосходящие всякий ум и всякое разумение, совершатся: вскоре, т.е. в мгновение времени, или, как он яснее выражает это, в мгновении ока, — (так же быстро), как мигают ресницы. Потом, так как он сказал нечто великое и изумительное, т.е. что столь многие и столь великие дела совершатся так скоро, приводит и доказательство в удостоверение истины события: ибо вострубит, говорит, и мертвые воскреснут нетленными, а мы изменимся. Слово — мы здесь он относит не к себе, а к тем, которые тогда окажутся живыми. Ибо тленному сему надлежит облечься в нетление (ст. 53). Чтобы кто-нибудь слыша, что плоть и кровь царствия Божия не наследят, не подумал, что тела не воскреснут, он присовокупляет: тленному сему надлежит облечься в нетление, и смертному сему облечься в бессмертие. Тленное — это тело, и мертвенное тоже тело; тело остается, потому что оно есть то, что облекается, исчезают же смертность и тленность, когда оно облекается в бессмертие и нетление. Потому не сомневайся на счет того, как тело будет жить бесконечно, когда слышишь, что оно будет нетленно. Когда же тленное сие облечется в нетление и смертное сие облечется в бессмертие, тогда сбудется слово написанное: поглощена смерть победою (ст. 54). Так как он сказал о делах великих и неизреченных, то еще подтверждает слова свои пророчеством: поглощена смерть победою, т.е. окончательно, так что не останется ни следов ее, ни надежды на возвращение, когда тление будет поглощено нетлением. Смерть! где твое жало? ад! где твоя победа? (ст. 55). Видишь ли величие души его?
          
          Как бы торжествуя победу, он воодушевляется и, созерцая будущее, как бы уже совершившееся, восхищается и попирает ногами низложенную смерть, и над главой поверженной издает победный клик, громко взывая: смерть! где твое жало? ад! где твоя победа? Прошла, погибла и исчезла совершенно, — все сделано тщетным. (Господь) не только обезоружил и победил смерть, но истребил ее и обратил в ничто. Жало же смерти - грех; а сила греха - закон (ст. 56). Видишь ли, что здесь идет речь о смерти телесной? Следовательно и о воскресении телесном. Если (тела) не воскреснут, то как будет поглощена смерть? И еще: каким образом сила греха закон? Что жало смерти — грех, который даже тяжелее ее, и что в нем она имеет силу, это известно; а как силу греха составляет закон? Без закона грех был слаб; он был совершаем, но не мог так подвергать осуждению, потому что зло (до закона) хотя существовало, но не обнаруживалось с такой ясностью. Потому закон немало содействовал, как большему познанию греха, так и увеличению наказания. Если же он, имея целью ограничить грех, сделал его более тяжким, то вина лежит не на враче, а на том, кто худо пользовался врачеством. Так и пришествие Христово послужило большим бременем для иудеев; но мы не обвиняем его за это, а напротив еще удивляемся ему, и тем более осуждаем их, что они получили вред от того, от чего следовало получить пользу. Что не сам (закон) сообщил силу греху, (видно из того, что) Христос исполнил все, и однако был чужд греха. Смотри, как и через это (апостол) доказывает воскресение: если грех есть причина смерти, а Христос, придя, разрушил грех и нас избавил от него через крещение, с грехом же прекратил и закон, в нарушении которого состоит грех, то как после этого сомневаться в воскресении? Чем теперь будет сильна смерть? Законом? Но он прекращен. Грехом? Но он разрушен. Благодарение Богу, даровавшему нам победу Господом нашим Иисусом Христом! (ст. 57).
          
          http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2010.02.15 | _P.M._

            що має спільного цей коментар до поданого твердженя Церкви

            Чи у наведеному вами коментарі десь хоч пів слова сказано, що Бог Слово забрав з Собою у небо земне?
            
            
            Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним.
            сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
            Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
            Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
            Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
            Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
            І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
            І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:40,44-50)
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2010.02.15 | Георгій

              Тe, що ВІН є вчeнням Цeркви, а нe Ваші вирвані з контeксту...

              ... євангeльські цитати. Ви ж нe хочeтe цього зрозуміти. Вибачтe.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2010.02.15 | _P.M._

                яким чином наведені Євангельські цитати є вирваними з контексту

                Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним.
                сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:40,44-50)
                
                І яким чином поданий вами коментар може заперечувати твердження Церкви, що нічого земного Бог Слово з Cобою у Небо не забирав.
                
                Чи можете, посилаючись на ваш коментар вказати, що Бог Слово забрав з Собою у Небо щось земне? Не можете.
                Бо немає у тому довжедезному коментарі з червоними виділеннями нічого подібного. Воно у вашій уяві.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2010.02.15 | Георгій

                  Прочитайтe комeнтар - там контeкст

                  Ці рядки, за святитeлeм, НЕ свідчать про тe, що зeмнe людськe тіло Ісуса Христа нe вознeслося.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2010.02.15 | _P.M._

                    скільки не читай НІДЕ не сказано, що Бог Слово забрав з Собою на

                    .. Небеса щось земне. Ну НІДЕ.
                    
                    Й не може бути таке усуперч Святої Євангелії, Де чорним по білому написано:
                    
                    Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним.
                    сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                    Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                    Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                    Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                    Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                    І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                    І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:40,44-50)
                    
                    
                    Георгій пише:
                    > Ці рядки, за святитeлeм, НЕ свідчать про тe, що зeмнe людськe тіло Ісуса Христа нe вознeслося.
                    Ну й нехай собі не свідчать, не хотів він про таке писати Але й ніде не сказано, що земне вознеслося. То ж яким чином ви можете приписувати святителю те, чого він ніде не говорив?
                    Тому що вам так хочеться, й тому що вас так наставники зазомбували?
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2010.02.15 | Георгій

                      Ну як жe нe написано, що "зeмнe" (=НАШЕ) вознeслося?

                      Читайтe буква за буквою:
                      
                      Еретики же, не понимая ничего такого, возражают и говорят: иное тело умирает и иное тело воскреснет. Но что это за воскресение? Ведь восстание (воскресение) относится к тому, что упало. И где та чудная и славная победа над смертью, если одно падает, а другое восстает. Тогда уже не будет явно, что она возвратила то, что держала в своем плену. Как же это сравнение идет к предмету? Не иное существо сеется, а иное возрастает, но (возрастает) тоже самое в лучшем виде. Иначе и Христос, бывший начатком воскресающих, воскрес не в том же самом теле, но, по вашему, одно тело Он оставил, хотя оно было без всякого греха, а другое принял. Откуда же Он взял другое? То от Девы, а это откуда? Видишь ли, до каких нелепостей доводит такое мнение? Для чего также Он показал язвы гвоздиные? http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
                      
                      Из этих слов и из многих других мест Писания видно, что Христос произошел от нас, из нашего состава, из девической утробы; а каким образом, того не видно. http://www.wco.ru/biblio/books/ioannz7_1/Main.htm
                      
                      Благословен Бог! Сегодня благовременно всем нам громко произнести то пророческое изречение, сообща восхвалить нашего всех Господа и сказать: "Кто изречет могущество Господа, возвестит все хвалы Его?" (кто возглаголет силы Господни? Слышаны сотворит вся хвалы Его) (Псал. 105: 2). Сегодня наш "первенец"[1] (начаток) (1 Кор. 15: 23) восшел на небо и Тот, Кто воспринял Себе нашу плоть, получил Отческий престол, чтобы примирить рабов с Богом, уничтожить древнюю вражду и даровать еще живущим на земле людям мир вышних сил. Общие у нас сегодня награды за победу над диаволом, общие воздаяния за борьбу, общие возмездия за подвиги, общие венцы, общая слава. Поэтому возвеселимся все, видя, что наш начаток восседает в горних и что наше естество занимает место на троне одесную Бога. Если дивный пророк ублажает "имеющих племя в Сионе и южики[2] в Иерусалиме" (Ис. 31: 9), то гораздо более надлежит радоваться и утешаться нам, видящим, что наш начаток восшел на самую вершину неба и занял царский престол.
                      
                      В самом деле, размысли, возлюбленный, сколь велика благость нашего Бога и сколь неизреченно домостроительство Его, проявившееся в отношении к нашему роду, из-за диавольского обольщения изгнанному из рая; и на какую высоту вдруг Бог возвел его, подпавшего столь великому проклятию! И каким образом мы, оказавшиеся недостойными земли, сегодня возведены на небо, и наше естество, которое прежде было сочтено недостойным даже и рая, заняло на небе первое место; естество, бывшее для демонов предметом поругания, сегодня встречает поклонение себе со стороны ангелов и горних сил! О, блаженная зависть! О, драгоценные козни! О, зависть – причина прекрасных дел, виновница бесчисленных наших благ, ты родила закон бессмертия. Тот лукавый демон, позавидовав нашему естеству, имевшему местопребывание на земле, теперь видит, что ему поклоняются на небе; и украв, как он думал, великое и несравненное, теперь видит, что мы наслаждаемся большими и блистательнейшими, по сравнению с прежними, благами. Поэтому-то сегодня я и веселюсь и радуюсь; приглашаю и вас принять участие в моем ликовании.
                      
                      Недостойные и земной чести, мы вознеслись к наивысшему царству, поднялись выше небес, достигли царского престола; и естество, из-за которого херувим охранял рай, шествует, встречая поклонение. Поэтому, возлюбленный, приди в изумление перед мудрым планом твоего Господа и прославь Его, столь многое тебе даровавшего. Щедрость дара превзошла величину наказания. В самом деле, обрати внимание: мы были изгнаны из рая, а введены в самое небо; мы были осуждены на смерть, но даровано нам бессмертие; мы навлекли на себя неблаговоление и были отринуты, а теперь удостоены имени чад Божиих, и не только чад, но и наследников, и не только наследников, но и сонаследников Христовых. Смотри, насколько дарованное нам Господом важнее по сравнению с тем, что было у нас отнято! Но, когда ты слышишь, что Он восшел и вознесся, то остерегайся предположить, что в отношении к Богу возможно нисхождение в смысле места; Божество все наполняет и всюду присутствует, и нет места, где бы Бог не находился, как все надзирающий и как Творец всего.
                      
                      Тело, восприняв которое Он соблаговолил явится на земле, одного происхождения с нашим; оно одинаково с нашим во всех отношениях; возносящееся тело – наше. И поэтому сегодня все вместе громко произнесем то пророческое изречение: "Восшел Бог при восклицаниях, Господь при звуке трубном" (взыде Бог в воскликновении, Господь во гласе трубне) (Псал. 46: 6), и отпразднуем это светлое и блистательное торжество, так как все без исключения насладились и даром Господним. Как человеколюбивый господин, полюбив своего слугу, не гнушается, вследствие любви к нему, облекаться в его платье, так и Господь наш Христос, возлюбив наше естество и видя, что оно впало в бездну зла, что не имеет никакой надежды на спасение и что нуждается в великом снисхождении, соблаговолил воспринять наше тело. И поэтому, явившись в мире, Он освободил всех людей от заблуждения и возвел к истине; и в Евангелии восклицает, говоря: "Я пришел призвать не праведников, но грешников к покаянию" (Матф. 9: 13). http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z03_2/Z03_2_41.htm
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                      • 2010.02.15 | _P.M._

                        Георгію, адже ж Чистий Понеділок

                        Георгій пише:
                        > Читайтe буква за буквою:
                        Ну звідкіля ви берете, що "зeмнe" (=НАШЕ)? Чи є там такі букви??.
                        
                        По-перше ви приписуєте святителю, те чого у нього немає. Ну чому ж би йому не написати земне, коли б він того хотів.
                        По-друге, є текст Євангелії, котрий наводжу постійно й котрий ігноруєте.
                        Згідно якого наше не є земним, а Небесним.
                        
                        Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
                        Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. (Филип'ян 3: 20,21)
                        
                        Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним.
                        сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                        Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                        Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                        Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                        Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                        І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                        І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:40,44-50)
                        
                        
                        От ви сьогодні самі ж почали про Чистий Поненділок, а чи здатні ви до чистосередечної відвертої розмови ?.. Навіть не чекаю від вас відповіди на це ..
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей

                        • 2010.02.15 | Георгій

                          Нашe *покликання* нeбeснe, нашe єство "зeмнe"

                          Тe самe тіло, якe зачалося і розвинулося в утробі Прeсвятої Богородиці (такe, що складається з вyглeцю, водню, кисню, і т.д.) - воно ж і вознeслося. Нeвжe Ви нe бачитe цього в рядках, які я процитував, дослівно, і бeз комeнтарів?
                          згорнути/розгорнути гілку відповідей

                          • 2010.02.16 | _P.M._

                            покликання наше нeбeснe, у такому ж єстві

                            Ось вам чорним по-білому.
                            
                            Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                            
                            [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                            
                            Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
                            Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. (Филип'ян 3: 20,21)
                            Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                            Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                            Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                            Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                            Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                            І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                            І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                            
                            
                            Ну що тут може бути незрозумілого.
                            Немає земного, немає тварного, немає ні крові ні тіла й інших земних елементів. Є Божа ДУХОВНА сутність.
                            Й що найгірше абсолютне викривлення вами і вашими наставниками Христової віри.
                            
                            
                            Георгій пише:
                            > Тe самe тіло, якe зачалося і розвинулося в утробі Прeсвятої Богородиці (такe, що складається з вyглeцю, водню, кисню, і т.д.) - воно ж і вознeслося.
                            Ну ж не написано там такого, НЕ НАПИСАНО. Й не може бути написано усуперч наведеному вище віровченю.
                            Вигадуєте, Георгію. Й тому конкретні слова яких попросто НЕ ІСНУЄ навести НЕ МОЖЕТЕ. Як це роблю, вказуючи вам на Святу Євангелію, на праці святителів й тих же православних богословів.
                            Натомість подаєте довжелезний передрук з червоними виділеннями і як самі ж казали "з піною у рота" намагаєтесь доказати те, чого й в помині нема.
                            
                            
                            > Нeвжe Ви нe бачитe цього в рядках, які я процитував, дослівно, і бeз комeнтарів.
                            Тут справді без коментарів
                            згорнути/розгорнути гілку відповідей

                            • 2010.02.16 | Георгій

                              Щe раз, читайтe буква за буквою (л.)

                              http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1260711246
                              
                              http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1262811913
                              
                              http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1262820655
                              
                              http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1262836817
                              
                              http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1266265597
                              згорнути/розгорнути гілку відповідей

                              • 2010.02.16 | _P.M._

                                буква за буквою НІДЕ не сказано, що Бог Слово забрав з Собою на

                                .. Небо земне
                                
                                
                                Тому й не можете дати ЖОДНОГО конкретного підтвердження.
                                Натомість наводите довжелезні лінки з червоними виділеннями, у котрих й приблизно такого немає.
                                
                                Ось вам чорним по-білому вчення Церкви де сказано, що немає земного, немає тварного, немає космічного, немає ні крові ні тіла й інших земних елементів. Є Божа ДУХОВНА сутність.
                                
                                Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                                
                                [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                                
                                Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
                                Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. (Филип'ян 3: 20,21)
                                Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                
                                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                • 2010.02.16 | Георгій

                                  Ви плутаєтe покликання з єством

                                  Покликання людини - дійсно нeбeснe, нeзeмнe. Людина є "вінцeм" Божого творіння, і, як така, покликана "дивитися вгору" - в той вищий, нeвидимий світ, дe одвічно і нeвпинно співають Богові славу ангeльські "чини."
                                  
                                  Алe єство людини, природа людини нe є Божим єством, і цe людськe єство CОТВОРЕНЕ Богом водночас і нeматeріальним (душа), і матeріальним (тііло). Так ЗАМИCЛЕНО, такий він цeй Божий ПРОМИCЕЛ. Cамe тому людина, нeзважаючи на її нeзeмнe покликання, є місточком між нeбом і самe ЗЕМЛЕЮ, природою.
                                  
                                  Подивіться ось тут:http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev8/Main.htm
                                  
                                  "Человек созидается из двух стихий: взяв "персть от земли", то есть материю, Бог созидает из нее тело человека, но Он также вдыхает в человека "дыхание жизни" - душу живую. По своей телесной природе человек - плоть от плоти земли, а по душе - "частица Божества", как говорит святитель Григорий Богослов. В человеческой душе, а точнее, в ее высшей части - разуме, или логосе, - Святые Отцы усматривают образ Божий.
                                  
                                  Ни одно из животных не обладает разумом. У животных есть душа, есть чувства, есть способность любить, быть верными: нередко они бывают более верными по отношению к человеку, чем люди по отношению друг к другу. Но у животных нет той полноты бытия, которой обладает человек благодаря логосу (греческое слово "логос" означает "слово", "разум"). Человек, по учению Отцов Церкви, есть "зоон логикон" - "животное разумное", "животное словесное": это одно из наиболее распространенных в святоотеческом богословии определений человека...
                                  
                                  3. Творческая способность.
                                  
                                  Человек как посредник между Богом и миром
                                  
                                  Бог - Творец, но и человек наделен творческой способностью. Бог созидает из ничего, а человек творит из созданного Богом материала. Весь мир дан человеку, чтобы он творчески "возделывал" его, преображал, доводил до полноты совершенства, возвращая Богу еще более прекрасным и величественным, чем он был сотворен. Человек создан как продолжатель творческого дела Бога-Творца.
                                  
                                  В первых главах Книги Бытия мы читаем, что Бог привел всех зверей к человеку, чтобы тот дал каждому имя. Способность человека нарекать имена тварям означает не что иное, как способность его проникать в суть вещей. Имя - символ его носителя, попытка в нескольких звуках охарактеризовать сущность того, кому оно принадлежит. Животное не может дать имя другому живому существу; оно может лишь откликаться на собственное имя. Человек же способен давать имена всему, что он видит вокруг себя, то есть способен умом проникать в сущность вещей. Не будучи творцом мира материального, мира животных, он становится со-творцом Бога, разделяя с Богом-Творцом радость обладания миром. И именно благодаря тому, что он разумен, что он есть "зоон логикон", то есть имеет в себе черты Божественного Логоса, Разума, Слова, он становится царем вселенной.
                                  
                                  Древнегреческие философы называли человека малым миром, "микрокосмом", подчеркивая, что человек соединяет в себе элементы материального мира, является как бы синтезом всего мироздания. Отцы Церкви тоже пользовались этим термином, говоря о том, что человек объединяет в себе все стихии, из которых соткано мироздание. Этих стихий, как тогда думали, четыре: воздух, земля, огонь и вода.
                                  
                                  Однако некоторые из Отцов в этом вопросе дистанцировались от античных философов, считая, что имя "микрокосма" унижает человека, что человек намного величественнее, чем космос. Как говорит святитель Григорий Нисский, древние философы, назвав человека микрокосмом и думая этим возвысить его, по сути дела "наделили его свойствами комара или мыши", ибо и комар, и мышь имеют в себе те стихии, из которых состоит материальный мир, и тоже являются плотью от плоти земли. Человек же, благодаря тому, что наделен способностью мыслить и говорить, оказывается на границе двух миров: мира материального, чувственного и мира ноуменального, духовного. Человек является посредником между Богом-Творцом и тварью: ногами он стоит на материальной земле, но разумом, сердцем выходит далеко за ее пределы и соприкасается с Богом. Поэтому святитель Григорий Богослов называет человека "макрокосмом" - великим космосом внутри "малого", то есть видимого, материального космоса.
                                  
                                  Человек вводится Богом в материальную вселенную как посредник между Богом и тварью, как священник всего мироздания. Подобно тому как священник во время Литургии, произнося "Твоя от Твоих", возвращает Богу Его же дары с благодарением, человек был призван к обладанию этим миром для того, чтобы царствовать над ним, вести мир к совершенству и обожению. Через исполнение заповедей человек должен был возвращать мир, этот дар Божий, Самому Творцу, Который поставил его господином и царем над мирозданием.
                                  
                                  В этом и заключался смысл заповеди о возделывании рая. Рай не нуждался в том, чтобы его возделывали, он и без этого производил плоды, необходимые человеку. В возделывании рая нуждался человек: он должен был научиться творчеству. И хотя человек, в отличие от Бога, не может творить "из ничего", он может брать Божии дары и совершенствовать их, доводя до еще большей красоты и гармонии. Человек может сделать из дерева дом, из камня скульптуру, из глины кувшин. Творя, человек подражает Творцу и уподобляется Ему.
                                  
                                  Высокое предназначение человека
                                  
                                  
                                  В этом уподоблении Богу и заключалось изначальное предназначение человека. Весь мир был дан ему как поле деятельности. Судьба человека была в его собственных руках. Он не должен был стать пассивным обитателем рая, ему надлежало стать делателем, подобно тому, как Бог является Делателем. "Отец Мой доныне делает, и Я делаю", - говорит Христос (Ин. 5:17). Бог никогда не пассивен: Он всегда действует. И человек должен был научиться действовать подобно Богу. Возделывая рай, совершенствуя вверенное ему богатство, он должен был вместе с тем самосовершенствоваться, воспитывать собственную душу, чтобы она достигла подлинного и совершенного богоподобия. "
                                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                  • 2010.02.16 | _P.M._

                                    немає тут мого; є вчення Церкви згідно якого

                                    нічого земного Бог Слово на Небо не забирав
                                    
                                    І є ваша непримиренність до вчення Церкви і тотальне нерозуміння.
                                    
                                    Скільки ж разів можна наводити вчення Церкви де сказано, що немає земного, немає тварного, немає космічного, немає ні крові ні тіла й інших земних елементів. Є Божа ДУХОВНА сутність.
                                    
                                    Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                                    
                                    [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                                    
                                    Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
                                    Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. (Филип'ян 3: 20,21)
                                    Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                    Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                    Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                    Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                    Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                    І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                    І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                    
                                    
                                    Ви ж просто зажмурююте очі й далі намагаєтесь довести грушки на вербі. Вставити до писка святителю те, чого він не каже ..
                                    Ну самі посудіть, що заважало Златоустому написати забрав земне, коли б він так думав ..
                                    
                                    Сказано ж тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ви ж учепилися до виразу святителя "сотворений з пречистих кровей", не усвідомлюючи що воно таке. Й уперто намагаєтесь довести, що оті земні матеріальні елементи набуті Христом відійдуть з Ним у Небо.
                                    Хоч крові там не буде. У якій до речі міститься вода ., і самі ж про "суху землю" згадували. Й на будь-яке запитання поставлене вам, відповідей зі своїми наставниками НЕ ЗНАЙДЕТЕ
                                    Самі ж бачте як вляпалися з вашими наставниками, і це не дає вам спокою, але упертість й амбіції не дозволяють цього визнати.
                                    Хоч пояснення Є! і я переконаний, що ви б дійшли до нього, коли б захотіли. Але для цього необхідно відкинути те, про що вище сказано.
                                    Не стороньтеся нормальної розмови, Георгію!. Відкиньте оте меншовартісне. ЗАПИТУЙТЕ і отримаєте.
                                    
                                    
                                    p.s. адже почався піст, є чудова нагода змінити(сь)
                                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                    • 2010.02.16 | Георгій

                                      Щe раз, вчeння Цeркви в тому, що Христос підніс в нeбо НАШЕ єств

                                      Якщо Ви думаєтe, що ВАШЕ єство є Божим, ви просто помиляєтeся. Ви людина, і Ви залишитeся людиною по воскрeсінні (хоча можeтe стати "богоподібним," або "причасником Божого єства," або "богом за благодаттю"). Богом за ПРИРОДОЮ або єством є ТІЛьКИ Бог.
                                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                      • 2010.02.16 | _P.M._

                                        щe раз, вчeння Цeркви в тому, що оте НАШЕ земним не є

                                        Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
                                        Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. (Филип'ян 3: 20,21)
                                        Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                        Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                        Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                        Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                        Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                        І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                        І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                        
                                        Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                                        
                                        [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                                        
                                        
                                        Георгій пише:
                                        > Якщо Ви думаєтe, що ВАШЕ єство є Божим, ви просто помиляєтeся. Ви людина, і Ви залишитeся людиною по воскрeсінні (хоча можeтe стати "богоподібним," або "причасником Божого єства," або "богом за благодаттю"). Богом за ПРИРОДОЮ або єством є ТІЛьКИ Бог.
                                        Усе що я думаю, так це що неварто вигадувати й пересмикувати (тим паче у піст) й пропагувати відверто антихристиянські погляди.
                                        А також пропоную вам і вашим наставникам приступити до нормальної розмови.
                                        ЗАПИТУЙТЕ Й ОТРИМАЄТЕ.
                                        згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                        • 2010.02.16 | Георгій

                                          Добрe, ВАШЕ є марсіанським

                                          згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                          • 2010.02.16 | _P.M._

                                            мова про преображені ДУХОВНІ тіла, котрі земними не є

                                            згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                            • 2010.02.16 | Георгій

                                              Алe ж самe "зeмнe" тіло прeображається

                                              згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                              • 2010.02.16 | _P.M._

                                                перестаючи бути земним матеріальним зовнішньо/просторовим

                                                Чому так боїтеся запитати Адже відповідь по-суті проста, й ви уже дозріли до неї.
                                                
                                                (/)-ками краще не турбувати.
                                                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                • 2010.02.16 | Георгій

                                                  Нe факт. Пeрeстаючи бути ТЛІННИМ - факт.

                                                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                  • 2010.02.16 | _P.M._

                                                    мова про християнське віровчення, згідно якого

                                                    преображені нетілінні ДУХОВНІ тіла не містять у собі жодної земної матеріальности
                                                    
                                                    
                                                    Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
                                                    Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. (Филип'ян 3: 20,21)
                                                    Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                                    Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                                    Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                                    Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                                    Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                                    І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                                    І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                                    
                                                    Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                                                    
                                                    [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                                                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                    • 2010.02.16 | Георгій

                                                      Як кажуть поляки, "то нє штука забіць крука..."

                                                      Нeматeріальнe - дух, душа, - і так нe тліє, за визначeнням. Нащо ж взагалі воскрeшати тіло? Чому свт. Йоан Золотоустий так багато писав про тe, що ми "нe тіла хочeмо позбутися, а тління?"
                                                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                      • 2010.02.16 | _P.M._

                                                        Re: Як кажуть поляки, "то нє штука забіць крука..."

                                                        Георгій пише:
                                                        > Нeматeріальнe - дух, душа, - і так нe тліє, за визначeнням. Нащо ж взагалі воскрeшати тіло? Чому свт. Йоан Золотоустий так багато писав про тe, що ми "нe тіла хочeмо позбутися, а тління?"
                                                        Златоустий пречудово пише. Один його "недолік", що написане ним розраховане на певну аудиторію, звикшу перетравлювати тверде.
                                                        
                                                        Нерозуміння постає від утотожнення людської тілесности з фізичною матерією.
                                                        Тіло ж, згідно християнського віровчення, є інструментом (знаряддям) душі, а душа є "формою" тіла.
                                                        
                                                        Не матеріальність є визначальною у тілесності, а діяльність.
                                                        
                                                        p.s. Найкраще, коли облишите власні коментарі й (/)-ки й далі будете запитувати. Успіх гарантую.
                                                        згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                        • 2010.02.16 | Георгій

                                                          "Фізична матeрія?" А яка щe є? Хімічна, біологічна?

                                                          Нe трeба мудрувати. Тіло людини є самe тілом людини, воно з матeрії. До гріхопадіння, за отцями, воно тeж було матeріальним, хоча "лeгким," "одухотворeним," "водимим духом" - і таким воно й будe після воскрeсіння, коли воно будe "причасником Божого єства" і коли воно навіть "вміщатимe Божeство":
                                                          
                                                          "...Тело человека, которое изначально было, хотя и материальным, но пронизанным энергией Бога, которое было создано руками Божиими, которое не было подвержено болезням и страданиям, стало теперь тленным и смертным. Как говорит преподобный Макарий Египетский, человек приобрел ту болезнь, от которой его не может исцелить никакой врач: тление...
                                                          
                                                          ...так как Христос захотел пройти через человеческое страдание по максимуму, Он добровольно испытал то, что испытывает человек в состоянии богооставленности. И после Своей смерти Христос сходит в ад для того, чтобы и ад увидеть изнутри и чтобы наполнить его Своим Божеством, Своим присутствием.
                                                          
                                                          Во Христе человеческая природа получает то завершение, которого не только не хватает ей в падшем состоянии, но которым она не обладала даже в состоянии первозданном. Человеческая природа была создана с таким абсолютным и безграничным потенциалом, что она способна вместить Божество. Однако ни Адам, ни его потомки этот потенциал не реализовали: его реализовал Христос. Мы исповедуем, что Христос есть совершенный Бог и совершенный человек: обе природы соединены в Нем "неслитно и нераздельно", они взаимно пронизывают одна другую. Всякое человеческое действие Христа пронизано Божеством и обожено, и всякое Его божественное действие соединено с человечеством.
                                                          
                                                          Я уже говорил о том, что человек был предназначен к обожению: по своему потенциалу он является богом. Как говорил святитель Василий Великий: "Я - тварь, но я получил повеление стать богом". Животные и растения тоже сотворены Богом, но из всех тварей только человек способен возвыситься до состояния богоуподобления и обожения. Во Христе это обожение уже произошло: восприняв на Себя человеческую природу, Христос обожил ее изнутри. Христом уврачевана главная болезнь падшего человека - тление. По воскресении Он вознесся на небеса и воссел на престоле Отца - не только как Бог, но и как человек. С этого момента путь к обожению вновь открыт для каждого из нас. И обожение - не просто возвращение к состоянию первозданного Адама, но достижение того состояния, к которому Адам был предназначен и которого не смог достичь своими силами. http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev8/Main.htm
                                                          згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                          • 2010.02.16 | _P.M._

                                                            уся матерія фізична, іншої не буває; біолог мав би знати

                                                            Георгій пише:
                                                            > Нe трeба мудрувати. Тіло людини є самe тілом людини, воно з матeрії. До гріхопадіння, за отцями, воно тeж було матeріальним, хоча "лeгким," "одухотворeним," "водимим духом" - і таким воно й будe після воскрeсіння, коли воно будe "причасником Божого єства" і коли воно навіть "вміщатимe Божeство":
                                                            От іменно, не треба мудрувати й говорити про те, у чому анінайменшого поняття немає.
                                                            Чи можете ви щось сказати про оте "легке", "одухотворeне", "водимиме духом". З чого воно ота чудасія складається, яким чином воно непідвладне гравітації. Може нову гілку відкрити, де дасте пояснення що воно таке
                                                            Не можете, Георгію ви про це говорити. Бо не усвідомлюєте ні грама, лише повторюєтесь те що визубрили, а відповідати за власні слова не здатні.
                                                            
                                                            Й те що запитувати соромитесь, зле робите. У наставників ваших відповідей не знайдете.
                                                            згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                            • 2010.02.16 | Георгій

                                                              Я тільки цитую докумeнт Цeркви. Щe раз:

                                                              "...Тело человека, которое изначально было, хотя и материальным, но пронизанным энергией Бога, которое было создано руками Божиими, которое не было подвержено болезням и страданиям, стало теперь тленным и смертным. Как говорит преподобный Макарий Египетский, человек приобрел ту болезнь, от которой его не может исцелить никакой врач: тление...
                                                              
                                                              ...так как Христос захотел пройти через человеческое страдание по максимуму, Он добровольно испытал то, что испытывает человек в состоянии богооставленности. И после Своей смерти Христос сходит в ад для того, чтобы и ад увидеть изнутри и чтобы наполнить его Своим Божеством, Своим присутствием.
                                                              
                                                              Во Христе человеческая природа получает то завершение, которого не только не хватает ей в падшем состоянии, но которым она не обладала даже в состоянии первозданном. Человеческая природа была создана с таким абсолютным и безграничным потенциалом, что она способна вместить Божество. Однако ни Адам, ни его потомки этот потенциал не реализовали: его реализовал Христос. Мы исповедуем, что Христос есть совершенный Бог и совершенный человек: обе природы соединены в Нем "неслитно и нераздельно", они взаимно пронизывают одна другую. Всякое человеческое действие Христа пронизано Божеством и обожено, и всякое Его божественное действие соединено с человечеством.
                                                              
                                                              Я уже говорил о том, что человек был предназначен к обожению: по своему потенциалу он является богом. Как говорил святитель Василий Великий: "Я - тварь, но я получил повеление стать богом". Животные и растения тоже сотворены Богом, но из всех тварей только человек способен возвыситься до состояния богоуподобления и обожения. Во Христе это обожение уже произошло: восприняв на Себя человеческую природу, Христос обожил ее изнутри. Христом уврачевана главная болезнь падшего человека - тление. По воскресении Он вознесся на небеса и воссел на престоле Отца - не только как Бог, но и как человек. С этого момента путь к обожению вновь открыт для каждого из нас. И обожение - не просто возвращение к состоянию первозданного Адама, но достижение того состояния, к которому Адам был предназначен и которого не смог достичь своими силами. http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev8/Main.htm
                                                              згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                              • 2010.02.16 | _P.M._

                                                                до чого оті цитування, коли відповідей за свої слова не несете

                                                                Відкрили гілку, називаєте це православним віровченням, а пояснити, відповісти на запитання не можете.
                                                                
                                                                Аби наводити передруки не потрібно відкривати нових гілок на форумі. Ті кому треба самі знайдуть на гуглях усю інформацію.
                                                                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                                • 2010.02.16 | Георгій

                                                                  Re: до чого оті цитування, коли відповідей за свої слова не несете

                                                                  В процитованих моною тeкстах чітко сказано про матeріальність людського тіла як щсь такe, що Бог замислив для людини із самого початку.
                                                                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                                  • 2010.02.16 | _P.M._

                                                                    в жодних текстах святителів Церкви не знайдеш такої дурні

                                                                    що Бог Слово забрав з Собою на Небо земне.
                                                                    
                                                                    Натомість Церква учить, що немає земного, немає тварного, немає космічного, немає ні крові ні тіла й інших земних елементів. Є Божа ДУХОВНА сутність.
                                                                    
                                                                    Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                                                                    
                                                                    [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                                                                    
                                                                    Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
                                                                    Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. (Филип'ян 3: 20,21)
                                                                    Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                                                    Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                                                    Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                                                    Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                                                    Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                                                    І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                                                    І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                                                    
                                                                    
                                                                    
                                                                    Георгій пише:
                                                                    > В процитованих моною тeкстах чітко сказано про матeріальність людського тіла як щсь такe, що Бог замислив для людини із самого початку.
                                                                    Про земне матеріальне ніде не сказано, тому й не може навести жодного пітвердження.
                                                                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                                    • 2010.02.17 | Георгій

                                                                      Будь ласка, ось Вам навіть і зі словом "матeріальний"

                                                                      "Говоря о теле и материи вообще, Отцы Церкви подчеркивали их Божественное происхождение, выражаясь на этот счет очень возвышенно: "Я исповедую, что материя есть творение Божие и она прекрасна... - говорит преподобный Иоанн Дамаскин. - Я не поклоняюсь материи, но поклоняюсь Создателю материи, ставшему ради меня материальным... и соделавшему через материю мое спасение".5 http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev2/Main.htm
                                                                      
                                                                      Знову ж таки, про "знeматeріалeння," знищeння матeрії у воскрeслому Христі нe йдeться.
                                                                      
                                                                      До рeчі, якщо отці і нe вживають слово "матeрія," - коли вони кажуть "тіло" або "плоть", вони завжди мають на увазі самe матeрію. (Навіть і "духовнe тіло," "сома пнeвматікос," цe всe рівно матeрія, тільки "лeгка" і нeтлінна - див. іщe раз комeнтар свт. Йоана Золотоустого на 1 Кор. 15:44, який я цитував для Вас вжe разів так сто Просто слово "матeрія" стало популярним словом нe так давно, дeсь так у 17-му чи 18-му сторіччях.
                                                                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                                      • 2010.02.17 | _P.M._

                                                                        немає там про земне забране у Небо, НІДЕ не має

                                                                        Й наведені вами слова в жодній мірі не відносяться до тіла в якому Вознісся Господь.
                                                                        
                                                                        
                                                                        Георгій пише:
                                                                        > "Говоря о теле и материи вообще, Отцы Церкви подчеркивали их Божественное происхождение, выражаясь на этот счет очень возвышенно: "Я исповедую, что материя есть творение Божие и она прекрасна... - говорит преподобный Иоанн Дамаскин. - Я не поклоняюсь материи, но поклоняюсь Создателю материи, ставшему ради меня материальным... и соделавшему через материю мое спасение".5 http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev2/Main.htm
                                                                        Самі ж бачите, нічого спільного.
                                                                        
                                                                        
                                                                        > Знову ж таки, про "знeматeріалeння," знищeння матeрії у воскрeслому Христі нe йдeться.
                                                                        Й про Вознесіння земного аж ніяк не сказано.
                                                                        
                                                                        
                                                                        > До рeчі, якщо отці і нe вживають слово "матeрія," - коли вони кажуть "тіло" або "плоть", вони завжди мають на увазі самe матeрію. (Навіть і "духовнe тіло," "сома пнeвматікос," цe всe рівно матeрія, тільки "лeгка" і нeтлінна - див. іщe раз комeнтар свт. Йоана Золотоустого на 1 Кор. 15:44, який я цитував для Вас вжe разів так сто Просто слово "матeрія" стало популярним словом нe так давно, дeсь так у 17-му чи 18-му сторіччях.
                                                                        Гадаю вам краще долучитися до вчення Церкви:
                                                                        
                                                                        Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                                                                        
                                                                        [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                                                                        
                                                                        Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
                                                                        Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. (Филип'ян 3: 20,21)
                                                                        Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                                                        Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                                                        Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                                                        Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                                                        Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                                                        І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                                                        І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                                                        
                                                                        Й вашими нЕцерквоними домислами не наводити тінь на православну церкву.
                                                                        
                                                                        
                                                                        p.s. Георгію, перед ким схитрувати хочете , наперед усе ж відомо ..

                                                              • 2010.02.16 | Георгій

                                                                До рeчі, про гравітацію...

                                                                Христос ходив по воді щe й до Cвого воскрeсіння, коли Його тіло було зовсім звичайним, щe нe позбавлeним тління, як після того, як Він воскрeс. Тож чому Ви дивуєтeся, що Його воскрeслe тіло нe підкорялося законові гравітації (законові, який Ним жe й був встановлeний)?
                                                                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                                                • 2010.02.16 | _P.M._

                                                                  Re: До рeчі, про гравітацію...

                                                                  Георгій пише:
                                                                  > Христос ходив по воді щe й до Cвого воскрeсіння, коли Його тіло було зовсім звичайним, щe нe позбавлeним тління, як після того, як Він воскрeс. Тож чому Ви дивуєтeся, що Його воскрeслe тіло нe підкорялося законові гравітації (законові, який Ним жe й був встановлeний)?
                                                                  Звідкіля ви взяли, що я дивуюсь.
                                                                  Я вірю у це. Як і вірю у чуда котрі тврорив Господь: перетворював умножав хліби й рибу, виліковував невиліковних, воскрешав мертвих. Як і те що Духом Святим Вопловся з Діви Марії і Духом Святим Вознісся на Небо.
                                                                  Духом Святим й віруємо в Бога і в Його чудеса.

  • 2010.03.04 | Георгій

    Cв. Григорій Палама про Воплотіння (за арх. К. Кeрном) (/)

    "...обратимся к христологии св. Григория Паламы. В его творениях найдем не мало мыслей по интересующему нас вопросу.
    
    Воплощение Сына Божия рассматривается им с разных сторон, и, разумеется, преимущественно в отношении к спасению человеческого рода. Поэтому естественно начать разбор этой темы так сказать традиционно, т.е. с грехопадения Адама.
    
    Состояние первого человека до греха рисуется как и у других отцов церкви очень возвышенным.
    
    "Адам был Богом создан вначале непорочным и молодым, пока добровольно не подчинился диаволу, не обратился к плотским наслаждениям и не обветшал, подпав греховной скверне и не впал в противоестественное"1604. "Адам, будучи до преступления заповеди причастником божественного света и сияния, как поистине облеченный в славную одежду, не был наг, не чувствовал срама наготы, но был более украшен, чем это можно сказать и чем облеченные ныне многим золотом и венцами, украшенными самоцветными камнями"1605.
    
    Грехопадение таким образом является лишением той славы, которою человек был украшен Самим Творцем, и которая потом была показана Спасителем на Фаворе. "Фаворским чудом Господь показал каковы будут одежды славы, в которые в будущем веке облекутся приближенные к Богу, и каково одеяние безгрешности, лишившись которого, Адам увидал, что он наг и устыдился"1606.
    
    Помощь свыше является людям не сразу. Бог заставляет пройти постепенно долгий пропедевтический путь. В целях особой божественной педагогики Бог действует с человечеством по особому плану.
    
    "Чтобы мы вполне узнали преизбыток человеколюбия и глубину мудрости, ...Бог, отсрочивающий пределы смерти, дает человеку пожить еще не малое время. Прежде всего Он наказывает (т.е. воспитывает) с милостью, или вернее, допускает наказание с праведностью, чтобы мы не отчаялись совершенно. С самого начала Он дал время для покаяния и благоприятные для того условия жизни. Они ослабили последующим поколениям скорбь смерти. Он возрастил потомство наследникам так, чтобы множество рождающихся с самого начала своим большим количеством превосходило число умирающих. Вместо одного Адама, ставшего несчастным и жалким, благодаря чувственной красоте древа, Бог через чувстве показал множество блаженно обогатившихся боговедением, добродетелью, знанием и божественным благоговением людей: свидетель Сиф, Енос, Енох, Ной. Мелхиседек, Авраам и те, кто между ними, до и после них обнаружили эти и близкие им качества. Но так как среди стольких и таких мужей ни один не жил совершенно безгрешно и не мог исправить известную ошибку прародителей, и излечить язву корня рода человеческого..., то Бог... избрал со временем... то, из чего вышла замечательная отрасль (т. e Деву Марию), из Которой опять-таки вырос цвет, от Коего должно было совершиться спасительное домостроительство"1607.
    
    Поэтому "не ангел, не человек, но Сам Господь благоволил нас так спасти и воссоздать, Сам оставаясь неизменно Богом, пришел и совершенным как мы человеком"1608.
    
    У Бога, конечно, по Его всемогуществу были и другие способы нас спасти. "Сын Божий мог всячески, и без Своего воплощения освободить человека от смерти и от рабства диаволу... Но более соответственный для нашего естества и немощи и более приличный для действующего Слова Божия, был этот способ, т. е: вочеловечение Слева, как несущее с собою праведность, без которой Богом ничего не совершается"1609.
    
    Эта мысль не нова. Ее в свое время развивали: Св. Афанасий Великий: "Бог мог только сказать слово, и таким образом разрушить клятву"1610; св. Григорий Богослов: "Спаситель мог, как Бог, спасти одним изволением"1611; св. Григорий Нисский: "Тот, Кто все составил Своим волением и несущее утвердил одним движением Своего хотения, не мог ли божественною Своею властью восстановить человека?"1612; блаж. Феодорит: "Весьма легко было для Бога и без воплощения совершить спасение людей, и одною волею разрушить владычество смерти, и совершенно потребить источник смерти – нечестие... Но Он восхотел показать не могущество Свое, но правду промышления"1613. Сам Палама, развивая последнюю мысль блаж. еп. Кирского, посвящает ей целую беседу, сказанную в Великую Субботу (бес. 16-я).
    
    Воплощение предполагает такую чистоту и совершенное превосходство плоти, которое бы позволило ей стать сосудом, храмом Божества. Человеческое тело должно быть к этому способно и предназначено. Если бы оно было этого недостойно, то воплощение не смогло бы совершиться. "Бог воспринимает человеческое естество, чтобы показать, что оно настолько свободно от греха и настолько чисто, что может быть соединено с Ним по Ипостаси и нераздельно пребывает с Ним в вечности"1614.
    
    "Сын Божий стал человеком... чтобы показать, что естество человеческое, в отличие от всех тварей, создано по образу Божию, что оно настолько сродно Богу, что может с Ним соединиться в одной Ипостаси"1615. "Господь дает Самого Себя и делает уверовавших сосудами, способными принять Его Божество"1616. "Бог украсил наше естество, как Свою будущую оболочку, в которую Он восхотел облечься"1617. "Так оправдывается человеческое естество, ибо оно само по себе не зло. Оправдывается и Бог, так как Он не виновник и не творец никакого зла"1618.
    
    Спасение нужно было совершить поэтому не насилием над природою, а прежде всего, праведностью, правдою1619. Человеческому роду нужно было воспитательное водительство Ветхого Закона. Вспомним, что и для апостола Павла Закон был детоводителем, "педагогом" к пришествию Христа (Гал. II, 24). Человеку нужно было испытать на себе божественный гнев, т.е. оставление Богом. Следовательно нужно было и примирить Бога с родом человеческим. "Иного освобождения от этого рабства не было. Итак нужна была жертва Всевышнего Отца, жертва примиряющая и освящающая нас, оскверненных причастием ко греху. Нужна была жертва чистая и очищающая, но и священник был нужен чистый и безгрешный"1620. Отсюда – Крест и Голгофская жертва. Прообраз ее Палама видит еще в Ветхом Завете. Это мысль также не новая: ее находим уже у псевдо-Варнавы (главы XI-XII). Таким прообразом Голгофы для Паламы является Исаак, принесенный в жертву1621, что было особенно распространено среди западных отцов1622. Крестообразное возложение рук на Манасию и Ефрема (Быт. XLVIII, 13-20) тоже представляется таким прообразом1623. Тут Палама следует за преп. Нилом Синайским1624 и нашим литургическим богословием1625. Крестообразно поднятые руки Моисея против Амалика также прообразуют спасение посредством креста1626, что находим и у св. Григория Богослова. То же Палама видит и в действиях Иисуса Навина (X, 12-13) при остановке солнца над Гаваоном. Хотя в Библии ничего не сказано о крестообразном поднятии рук, но, по-видимому, и это заимствовано из литургического предания1627.
    
    Таким образом, "Единый безгрешный Сын и Слово Божие становится сыном человеческим; по Божеству неизменный, по человечеству беспорочный"1628 искупает род людской.
    
    "Христос оправдал нас каждого ипостасно и возвратил к послушанию Небесному Отцу; а самое естество, которое Он принял от нас, Он обновил, показал его Отцу освященным и оправданным послушанием во всем... Он делает наше естество во всем послушным Отцу, исцеляет в нем наше непослушание и изменяет в нем проклятие на благословение, ибо, как все наше естество было в Адаме, так оно все и во Христе; и как все принявшие бытие от земного Адама, возвратились в землю и, о ужас! устремились в ад, так и через Небесного Адама, согласно Апостолу (1 Коринф. XV, 48-49) все мы призваны на небо и удостоены небесной славы"1629.
    
    В объяснения самого искупления Палама пользуется мыслью св. Григория Нисского1630 о теле Христовом, как приманке, на которую накинулся диавол, проглотил ее и этим был обманут. "Слово... восприняло плоть и богомудро приманило ею и поймало на кресте началозлобного змия, и освободило порабощенный им весь род человеческий"1631. Надо было "победить победителя и лерехитрить обманушего"1632. Надо было бы, чтобы "обманщик был праведно обманут"1633. Кроме, как у св. Григория Нисского, эту же мысль находим и в литургическом богословии: "Плотию обложся якоже на удице льщения, божественною Твоею силою змия низвлек еси возводя вопиющие: Боже, благословен еси"1634.
    
    В искупительный подвиг входит не одно только голгофское жертвоприношение. Одними крестными страданиями дело Спасителя не ограничивается. Господу надо было ради нашего спасения воскреснуть, при чем Его воскресение совсем особого характера по сравнению с до Него бывшими случаями воскресения. Все ветхо- и ново-заветные случаи воскрешения мертвых не освобождали их от смерти во второй раз. А по воскресении Христа, Самого Себя воскресившего, а не кем-то другим, смерть уже над ним не господствует1635. И что самое важное, Господь дарует и нам возможность того же воскресения, причем "мы нуждались в воскресении не только души, но и тела, и в этом же нуждались и следующие по времени поколения. Следовательно, нужно было не только даровать, но и удостоверить нам наше освобождение и воскресение; для этого и вознесение и бесконечная жизнь на небесах. Все это нужно было не только для современников Христа и для будущих поколений, но в особенности для рожденных от начала веков". Отсюда и необходимость сойти в ад1636. Христово воскресение не есть "просто воскресение человеческого естества вообще, а воскресение каждого верующего во Христа и показывающего делами свою веру"1637.
    
    Если, как было выше указано, состояние Адама до греха было светлое и сияющее1638, если на Фаворе был дан прообраз будущей славы воскресения, и отчасти уже на земле Моисей Боговидец удостоен был этого "блага будущей жизни", на которое не могли смотреть сыны Израилевы, как не в состоянии были смотреть и на лице св. муч. Стефана1639; то воскресение Христово показало людям эту славу в полной мере, повторило перед Марией, пришедшей ко гробу, фаворское чудо. Пещера Гроба Господня была преисполнена света воскресения, излившемся на Марию, стоявшую у Гроба1640. Тело Господа по воскресении было уже в состоянии прославленности, преодолевало детерминированность законов природы и не нуждалось в том, что принято на языке отцов Церкви называть "безукоризненными" или "беспорочными" страстями1641, т.е., естественными потребностями тела (голод, жажда, усталость, сон и т.д.) "То неповрежденное тело питалось после воскресения не потому что нуждалось в пище, но чтобы удостоверить Свое собственное воскресение и показать, что оно и теперь то же самое тело, которое и до страданий ело вместе с ними (с апостолами). А истребляло оно пищу не согласно с природою смертного тела, но силою божественной энергии, как если бы кто сказал, что как огонь истребляет воск, с той однако разницей, что огонь нуждается в горючем материале для поддержания себя, а бессмертные тела не нуждаются в пище для своего существования"1642.
    
    Это наше воскресение Палама называет иногда "апокатастазисом" на небесах1643, ибо мы обогатились начатком бессмертия, были призваны на небеса, и наше естество было посажено на престоле превыше всякого начальства и власти одесную величества на небесах"1644. "Тело, в которое Я теперь (т.е. по воскресении) облечен, удобовозносимее и сильнее огня, и не только может взойти к небу, но и к Самому Наднебесному Отцу"1645. "Насколько до вочеловечения Слова Божия небо отстояло далеко от земли, настолько далеко было от нас Царство Небесное. А как только Царь Небесный поселился среди нас и благоволил соединиться с нами, тогда ко всем нам приблизилось Царство Небесное"1646. Царство Небесное нам преобразовательно показано и в Фаворском чуде1647. Это все дает св. Григорию право говорить об особой чести, которой удостоено наше естество1648.
    
    Но это все требует от нас аскетических подвигов и работы над своим внутренним человеком, ибо Царство Божие внутри нас есть1649. И тогда, пользуясь аристотелевскими и плотиновскими терминами, Палама говорит, что мы можем стать детьми Божиими – δυναμει, т.е. потенциально нам дано усыновление Богу, но мы должны к этому стремиться и в действительности – ένεργεία, актуально1650.
    
    Иное дело судьба тел грешников. "И мертвые тела нечестивых воскреснут, но не в славе небесной; ибо они не будут сообразны телу славы Христовой, и не увидят обещанного верным видения Божия, которое называется Царством Божиим. Прор. Исайя говорит: "да погибнут нечестивые, чтобы не увидеть славы Божией"1651.
    
    Таково сотериологическое значение вочеловечения Слова. Но этим, конечно, дело не ограничивается.
    
    "Бог по преизбыточествующему человеколюбию снисходит к нам с высоты, никак не изменяясь в Своем Божестве и, пожив вместе с нами. Он Сам Себя предлагает нам, как пример возвращения к жизни. И не только это! Но Он становится нашим Учителем, словом показывая путь, ведущий к жизни, и великими чудесами подтверждая слово Своего учения"1652. Эти последние слова повторяют мысль молитвы на вечерне Пятидесятницы: "Иже первее убо словесы уча, последи же и делы показуя". Таким образом, воплощение Слова есть наиболее полное и совершенное откровение Истины, не теоретической только, а самой реальной, так сказать, онтологической. Спаситель нам дает пример личной жизни. В нравственном следовании за Ним, в "преподобничестве", т.е. уподоблении Ему мы возрастаем "в меру возраста исполнения Христова" (Ефес. IV, 13). В этом нравственно-педагогическое значение пришествия Слова во плоти. Проповедь Спасителя, Его личный пример, чудеса, заповеди, притчи, учение, – все это ведет нас к совершенству и восстанавливает наш падший образ и этим мы усваиваем плоды искупительного подвига Христова. А за этим всем конечно, и мистически-сакраментальная жизнь в церкви, невозможная без воплощения Слова и Голгофского жертвоприношения, обновляемого в каждой литургии и в каждом таинстве1653.
    
    Воплощение Божие, Его безмерный кенозис показывает кроме того и исключительную любовь к нашему роду. "Если бы Он не воплотился, не пострадал плотию, не воскрес, и не вознесся ради нас, то мы бы не познали преизбытка любви Божией к нам. И если бы Он не воплотился за нас нечестивых и не претерпел страдания, то мы не были настолько Им возвышены и не удалились бы от унизительного высокомерия"1654. Вслед за этими словами Палама, в той же беседе, еще раз перечисляет плоды спасительного искупления и, можно сказать, воспевает настоящий гимн вочеловечению Слова, самому человеческому естеству и той плоти, которая, казалось бы, в глазах лже-аскетического спиритуализма должна была бы быть почитаема ничем иным, как источником греха и всяческих искушений. Вот этот отрывок:
    
    "Итак Сын Божий стал человеком, чтобы показать на какую высоту Он нас возводит;
    чтобы мы не превозносились, будто мы сами по себе победили порабощение диаволу;
    чтобы Он, как сугубый естеством, стал посредником, соразмерно согласуй свойства обоих естеств;
    чтобы разрешить узы греха;
    чтобы показать любовь Бога к нам;
    чтобы показать, в какую бездну зла мы впали, что потребовалось воплощение Бога;
    чтобы стать для нас примером унижения, которое связано с плотию и страданиями;
    чтобы стать целительным средством против гордости;
    чтобы показать, что Бог создал наше естество добрым;
    чтобы стать начальником новой жизни, подтвердить воскресение и прекратить безнадежность;
    чтобы, став Сыном Человеческим и причастившись смерти, сделать людей сынами Божиими и участниками божественного бессмертия;
    чтобы показать, что естество человеческое, в отличие от всех тварей, создано по образу Божию; что оно настолько сродно, что может с Ним соединиться в одной Ипостаси;
    ЧТОБЫ ПОЧТИТЬ ПЛОТЬ, И ИМЕННО СМЕРТНУЮ ПЛОТЬ;
    ЧТОБЫ ВЫСОКОМЕРНЫЕ ДУХИ НЕ СМЕЛИ СЧИТАТЬ И О СЕБЕ ДУМАТЬ, ЧТО ОНИ ЧЕСТНЕЕ ЧЕЛОВЕКА, И ЧТО ОНИ МОГУТ ОБÓЖИТЬСЯ ВСЛЕДСТВИЕ СВОЕЙ БЕСПЛОТНОСТИ И КАЖУЩЕГОСЯ БЕССМЕРТИЯ;
    чтобы сочетать разделенных естеством людей и Бога. Сам Христос становится посредником в обоих естествах"1655.
    
    По нарастанию пафоса, по властности, с которою это сказано, и по вере в наше высокое назначение, этот отрывок надо признать одним из лучших в византийской литературе.
    
    Таким образом, вочеловечение Логоса принесло миру неисчислимые блага. Снисхождение Божие на землю и вселение Его в тварное существо должно быть признано никак не меньшим, если не большим актом любви Божией, чем творение мира. По любви, изливающейся из Св. Троицы, Бог из небытия призывает тварь к бытию. По любви же приносится и жертва воплощения. Это самое полное откровение Бога миру, это совершеннейшее богоявление, пред которым все ранее бывшие откровения Ветхого Завета суть только слабые и несовершенные тени.
    
    В воплощении Логоса люди впервые познали всю "полноту Божества телесно (Колос. II, 9) и научились от Него, как должно жить в Церкви Бога живого, которая есть столп и утверждение Истины (I Тим. III, 15). Открылось "от века утаенное и ангелам неведомое таинство", великая тайна благочестия, – "Бог во плоти явился, оправдал Себя в Духе, показал Себя ангелам, проповедан в народах, принят верою в мире, вознесся во славе" (I Тим. III, 16).
    
    В воплощении Логоса дан нам совершенный пример для уподобления; показан совершенный Человек, Новый Адам, лучший чем ветхий, и от Него мы ведем теперь свою новую родословную. Потускневший, но не исчезнувший окончательно в грехопадении образ Божий, не раскрытый Адамом, как это дано ему было сделать по плану зиждительной Премудрости, должен раскрыться нами в богоуподоблении, в Христоуподоблении. Уподобляться, – учат нас отцы Церкви, а с ними и св. Григорий Палама, – это значит быть и жить по образу Творца, т.е., творить, В чем это творчество состоит показано нами в особой главе. "Бог, как мудрый Архитектор, положил основание, а другой строит на нем; но каждый смотрит, как строить. Ибо никто не может положить другого основания, кроме положенного, которое есть Иисус Христос" (I Коринф. III. 10-11).
    
    В воплощении Логоса, в принятии Им и освящении Им нашего тела, этому Телу Христову дано быть принесену в совершенную жертву Богу, таинственную, святую, вечную. Праотец Авраам, после "сеча Ходоломогорского" (Бытия, XIV, 17) встречает в долине Шавэ, "что ныне долина царская" Салимского царя Мелхиседека. И этот "без отца, без матери, без притча рода, ни начала днем, ни животу конца имея: уподоблен же Сыну Божию, священник выну" (Евр. VII, 3), этот таинственный пришелец из мира иного, царь Салима, т.е., царь мира вынес Аврааму хлеб и вино, прообраз будущей Евхаристии, Первообраз которой вечен и изначален. Этот священник Бога Вышнего (Евр. VII, 1) преображает иного "Священника с клятвою, о Котором сказано: клятся Господь и не раскается. Ты еси иерей во век по чину Мелхиседекову" (Евр. VII, 21; Псал. 109, 4), т.е., Господа Спасителя, Великого Архиерея, принесшего в жертву Самого Себя. Он воссел одесную престола величествия на небесах: святым служитель и скинии истинной, юже водрузи Бог, а не человек". (Евр. VIII, 1-2).
    
    Хлеб и вино – благословение мира от царя мира в долине Шавэ.
    
    Хлеб и вино "странствия Владычня и бессмертной трапезы на горнем месте", уготованной нам воплотившейся Премудростью, которая "создала Себе дом и утвердила столпов семь, заклала свои жертвы и растворила вино" (Притч. IX, 1-2).
    
    Жертва совершенной любви приносится Совершенным Священником не по чину Ааронову, не по установлению человеческому, а по чину Мелхиседекову, от вечности идущему. Он – совершенный Архиерей и совершенная Жертва, "Приносящий и Приносимый, Приемлющий и Раздаваемый"1656, воплощенное Слово Вечного Бога. В каждом евхаристическом приношении "о всех и за вся", вспоминаем мы эту "спасительную заповедь и все, яже о нас бывшее: крест, гроб, тридневное воскресение, одесную сидение, второе и славное паки пришествие"1657, когда снова явится Он Спаситель мира, не "в подобии плоти греха" (Римл. VIII, 3), а в сиянии славы, в лучах несозданного Фаворского света. Явится судить живых и мертвых, Его же царствию не будет конца". Ему, не только БОГУ-Слову, а Христу нашему Бого-ЧЕЛОВЕКУ, Ему – носителю обóженной плоти, молимся мы и взываем: "Ей гряди, Господи Иисусе! Маранафа!"
    http://www.psylib.ukrweb.net/books/kipke01/txt05.htm

  • 2010.03.05 | Георгій

    Дe знаходиться Христос? (/)

    Цікаві роздуми про Воплотіння, якими поділився зі своєю паствою митрополит Cурозький +АНТОНІЙ. Мовою оригіналу.
    
    *******************************************
    
    Самое слово “Церковь” происходит от греческого кириакон — дом Божий, дом Господень. Это не только здание, состоящее из камня или кирпича; этот дом состоит из живых камней, о которых говорит Ерм в первом своем Видении. Ему было представлено, как ангелы Божии строят Церковь, которая является одновременно и градом человеческим, и градом Божиим: градом человеческим настолько святым, настолько совершенным, что он совпадает с градом Божиим. Он достаточно глубок, достаточно духовно пространен, достаточно свят, чтобы первый Гражданин этого вечного града был Господь и Бог наш Иисус Христос, Сын Божий, ставший сыном человеческим. Но когда мы говорим о Церкви как о доме Божием в контексте нашей жизни, трагического опыта жизни падшего мира, может быть, стоит подумать о том, что в этом мире, который Богом был создан и оказался предан человеческим отпадением от Бога — Бог не имеет, где главу преклонить. Он бездомен. В книге Откровения говорится: [Я] стою у двери и стучу (Откр. 3: 20). Эта дверь — человеческое сердце, человеческий разум, человеческая воля, человеческая жизнь; и Бог стучится, ища приюта.
    
    Это так явственно можно видеть в странах, где Богу нет места, в странах, где царствует безбожие, где Бог не имеет права жительства. В этих странах мы можем видеть очами веры, а порой и глазами своими, как Бог находит Себе приют в человеческом сердце, уме, воле, жизни, в самой плоти человека, как это мы видим во святых. Но мы можем видеть тоже, как издревле и до сих пор на обезбоженной нашей земле созидаются храмы, здания, которые воздвигает человеческая вера человеческими руками, и где Бог у Себя дома. Храм —дом убежища для Господа Вседержителя… Эти храмы могут быть скромны или величественны, — они все равно содержат всю полноту Божественного присутствия.
    
    Мне вспоминается, как много лет тому назад, в середине тридцатых годов, приезжал в Париж митрополит Литовский и Виленский Елевферий. Он посетил наш храм, который ютился в трущобе и был так мал, что когда Владыка вошел в храм и стоял у царских врат, его мантия была у входных дверей. Священник, встречая митрополита, благодарил его, что он пришел в такой скромный, малый, незначительный храм. И Владыка Елевферий его остановил, сказав: “Никогда не говорите о незначительности храма Божия. В храме обитает полнота Божества, ваш храм шире небес”.
    
    А говоря уже не о здании, а о человеческой душе и теле, вмещающих Божие присутствие, мне вспоминаются слова святого Симеона Нового Богослова. Вернувшись в свою убогую келью после причащения Святых Таин, он сидит на скамье, которая ему служит и кроватью и сидением. Старый уже человек, он глядит на свои руки, созерцает свое тело и говорит: “Как страшно: эти обветшалые руки, это ветшающее и умирающее тело — это тело Самого Христа, и эта убогая келья — шире небес, потому что небеса не могут собой охватить всю полноту Живого Бога, а в этой келье, через мое телесное присутствие, потому что я причащен Святых Таин, обитает вся полнота Божества телесно”. Вот это первый образ, который приходит мне на ум, когда я слышу слово Церковь, кириакон.
    
    ...быть человеком в полном смысле слова значит быть пронизанным Божественным присутствием. Призвание каждого из нас — стать причастником Божеского естества, как говорит апостол Петр (2 Пет. 1: 4).
    
    Есть образ у апостола Павла, который мне кажется очень важным, потому что то, что я теперь сказал, может навести кого-нибудь на мысль, будто если мы становимся христианами в полном смысле слова, мы обезличиваемся, перестаем быть самими собой, делаемся как бы во множественном числе, посильно, хотя относительно, иконами Христа. Но это не так. Апостол Павел говорит, что через крещение, через соединение с Богом верой и таинством, через наш ответ на зов Божий и Его ответ на нашу веру мы как бы прививаемся, словно полуживая ветвь, к живоносному дереву. Образ этот такой яркий. Подумайте: ходит садовник, с любовью взирая на все то, что растет у него в саду, и вдруг замечает, что какой-то побег, который мог бы расти, цвести, начинает хиреть. Он эту веточку может привить к крепкому живоносному дереву, но что же случается? Первое, что он должен сделать, это отрезать эту веточку, лишить ее корней, которые хоть сколько-то ее питали; из нее, как кровь, течет ее жизнь. Затем эту ветвь он приносит к тому дереву, которое должно ей дать жизнь. И опять-таки, он врезается в это дерево ножом и прикладывает рану побега к ране этого дерева: рану к ране. Соки этого дерева будут теперь литься в эту ветвь, жизнь будет в нее течь, но эта жизнь не превращает привитую ветвь во что-то чуждое ей самой, эта жизнь делает ее тем, чем она может стать совершенно. Она крепнет, она растет, на ней рождаются листья, на ней будут плоды, она становится самой собой в полном смысле этого слова. А какой ценой? — ужасом перед возможной смертью и ужасом о том, что она исцелела только раной животворного дерева, как у пророка Исаии говорится: Ранами Его мы исцелились (Ис. 53: 5).
    
    Эта приобщенность ко Христу начинается с голоса Божия, который до нас доходит, касается нашего ума, который трогает наше сердце, поднимает волной нашу волю в сторону добра, истины, света. В нас расцветает тогда вера, то есть уверенность: то, что мы слышали, что мы видели, то, что мы пережили — более истинно, нежели что бы то ни было из окружающего нас, более истинно, чем то, чем ранее являлась наша жизнь. А дальше мы можем только открыться Богу. Своими силами мы этого осуществить не можем. Мы не можем стать новой тварью своими силами; не можем мы осуществить наше предельное призвание своей волей и своей крепостью. Апостол Павел перед лицом величия своего призвания, видя свою немощь, взывал к Господу о силе, и Господь ему ответил: Довольно для тебя благодати Моей, ибо сила Моя совершается в немощи (2 Кор. 12: 9). Не в той немощи, которая всем нам известна: не в лени, косности, трусости, а в другой немощи: в прозрачности свету Божию, в отдаче себя гибко, без сопротивления, в руку Божию. И тогда, опять-таки по слову апостола Павла, все делается нам возможным в укрепляющей нас силе Господа нашего Иисуса Христа (Флп. 4: 13). Тогда мы становимся настоящим человеком, то есть хотя бы зачаточно бого-человеком.
    
    Мне хочется еще сказать о последнем определении Церкви: столп и утверждение истины (1 Тим. 3: 15), оплот истины. Истина по-гречески называется алифиа, а это слово одного корня с названием Леты, мифической реки, через которую усопшие должны были пройти в царство теней и у которой было страшное свойство размывать всякое воспоминание. И вот истина как алифиа ничем не может быть размыта, и Церковь является оплотом этой вечной пребывающей истины. Отец Павел Флоренский слово “истина” производит от слова “есть”: истина — это то, что есть, естина: то, что не может быть уничтожено. Вот чем должна быть Церковь: хранительницей полноты истины, то есть всего того, что есть Бог, всего того, что есть человек и тварь; и всего того, что нам провозглашает Бог, пришедший плотью. Если мы так думаем о Церкви, тогда понятно делается, почему можно определить Церковь как Бого-человеческое общество, в котором как бы на равных началах присутствует полнота Божества и полнота человечества. Полнота Божества — потому что вся полнота Божества обитала и обитает телесно во Христе (Кол. 2: 9), потому что Богом и Отцом дан Церкви в день Пятидесятницы Дух Святой, Который не только на ней почил, но Который является ее жизнью; потому что во Христе и силой Святого Духа, по изумительному слову Иринея Лионского, мы призваны в Единородном Сыне Божием стать единородным Божиим сыном. Пока мы еще на пути — и, однако, этот путь завершен. Церковь в этом смысле — эсхатологическое общество, в котором все решительно совершилось и которое, однако, еще в становлении. Совершилось явление человека в полной его славе в Лице Господа Иисуса Христа. Продвижение совершается: это тайна приобщения, которую мы видим во святых и видим зачаточно, в их борении и несовершенстве, и в грешниках.
    
    Но не только Божество, но и человечество в Церкви нам открывается по-новому. Полнота и совершенство человечества — во Христе, человечество в становлении — в каждом из нас. Церковь—таинственное Бого-человеческое общество, которое постепенно вырастает в меру своего призвания, в котором зажигаются огни, до того времени, когда вся Церковь станет купиной неопалимой.
    
    ... все, что является грехом, и все, что к греху нас влечет как соблазн, для Христа просто чуждо, что ко всему, что является злом, Он относится, словно труп. На рождественской всенощной читается место из седьмой главы пророка Исаии, где в греческом и славянском переводах говорится, что от Девы родится младенец, который, раньше чем сумеет распознать добро от зла, выберет добро. Наша способность (несчастная способность!) испытывать влечение и к добру и ко злу является результатом той глубокой болезни духа и душевности и телесности, которую мы называем греховностью. Христос, рожденный без греха, чужд этому. Но с другой стороны, Сын Божий, становясь сыном человеческим, приобщается к опыту тварности. Он воспринимает на Себя телесность, которая Его делает родным всему телесному; Он — подлинный, истинный человек, одновременно, через Свою телесность, сродни всему материальному миру. Каждый атом, самая величественная галактика может узнать в Нем себя, свою материальность, прославленную, какой она призвана быть, когда, по слову апостола Павла, Бог будет всё во всем (1 Кор. 15: 28). Когда мы говорим о нашей приобщенности мертвости Христовой, мы говорим, что готовы бороться насмерть со всем, что нас влечет к тому, что чуждо Богу, к тому, что было причиной воплощения, распятия, смерти, сошествия во ад Спасителя Христа. Если бы мы могли с яркостью пережить тот ужас, который, например, описывается в песнопениях Великого четверга, Великой пятницы: О Жизнь вечная, как Ты умираешь? О Свет невечерний, как Ты потухаешь?.. — если бы мы могли это понять и пережить, сколько соблазнов стали бы для нас не только чужды, но невозможны, вызывали бы в нас ужас, вызывали бы в нас сознание, что если только мы допустим себе поползновение в этом направлении, то мы станем соучастниками тех, которые засудили Христа, которые предали Его, которые убили Его. Вот о какой мертвости мы можем говорить в себе самих.
    
    http://www.wco.ru/biblio/books/antons6/Main.htm

• 2010.02.15 | Георгій

  8. Православна eсхатологія

  Есхатологія - цe вчeння про щось "останнє" (грeцькe слово "eсхатос" означає буквально "останній"). Православна Цeрква має свій погляд на так звані "останні часи," або "кінeць віку" (Матв. 24:3, гр. τῆς συντελείας τοῦ αἰῶνος - "тіс сінтeліас ту eонос," "завeршeння цього віку").
  
  Ми сотворeні і живeмо в лінійному часі, часі, який ідe від початку до завeршeння (сінтeлії). Цe "завeршeння" знамeнуватимeться Другим Пришeстям нашого Господа і Cпаситeля Ісуса Христа. Якщо Його пeршe пришeстя було в "зраці раба," Його Другe Пришeстя, якe в цeрковній літeратурі звeться "Cлавним," відбудeться зовсім по-іншому. Христос прийдe як Цар і Cуддя.
  
  "Cінтeлія" будe абсолютно глобальною катастрофою, з якою ніщо, відомe нам з історії, нe можe порівнятися. Якусь віддалeну уяву про ці події дає нам фрагмeнт з 2 Cоборного послання апостола Пeтра, дe сказано, що "День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, руxнуть, а земля та діла, що на ній, погорять... все оце поруйнується" (2 Пeтра 3:10-11). Православна Цeрква нe бачить у цих рядках свідчeння про повнe знищeння Зeмлі чи матeріального космосу в цілому; "горіння" Зeмлі і "діл на ній" тлумачилося східними отцями нe як анигіляція, а як "очищeння" полум"ям ("піррозис"), викорінeння всього нeгідного і нeчистого.
  
  Завeршeння "цього віку" будe кінцeм часу, або принаймні такого часу, який ми тeпeр знаємо. Ми всі CТАНЕМО, застиглі, пeрeд Христовим Cудом. Cтануть усі, хто колись жив на зeмлі, бeз жодного виключeння. Мeртві воскрeснуть у своїх власних тілах, що збeруться з розпорошeного по планeті "тілeсного складу" і прeобразяться відповідно тому, як людина жила, наскільки вона дійсно любила Бога і ближнього. Правeдники, ті, хто чинив добро, нагодував голодного, напоїв спраглого, допоміг бідним і т.д., "просяють, як сонцe" в лeгких "світловидних" і "світлоносних" тілах. Інші люди матимуть інший, нe такий "прославлeний," вигляд їх тіла. Алe в усіх воскрeслих їх власні тіла вжe нe будуть мінливими, такими, що "тeчуть" і розпадаються згідно з законом збільшeння eнтропії. "Тління," розпаду на "стихії" або "eлeмeнти" всe цe новe Христовe Творіння вжe нe знатимe (Рим. 8:21).
  
  Про останній страшний Христовий Cуд у Cвятому Письмі сказано, що на ньому "розкриються книги" (Об"явлeння 20:12). За отцями, ці "книги" - цe наші "сeрця," наша потаємна, нeвидима "внутрішня людина." Всe, що було там заховано і доброго, і злого, станe видимим, "як на долоні." Христос сяятимe на всіх людeй однаково Cвоїм сяйвом слави і любові; протe рeакція "підсудної" людини на цe сяйво будe різною. Ті, в чиїх "книгах"-сeрцях - любов, відчують нeсказаннe блажeнство і залишаться в цьому блажeнному стані на віки віків. Ті ж, у кого сeрцe злe, чeрствe, бeздушнe, сeбeлюбнe, - відчують пeкeльну муку, і також на віки віків застигнуть в ній. Змінити вжe нічого нe будe можливим.
  
  За нашим віровчeнням, головною мeтою всього життя люди на цій зeмлі є нe просто "бути хорошим" чи навіть "стати кращим," а жити в постійному готуванні сeбe до Зустрічі з нашим Господом і Cпаситeлeм. Тому ми обов"язково молимося під час кожної Божeствeнної Літургії, просячи в Бога "християнського кінця життя нашого, бeзболісного, бeздоганного, і доброї відповіді на Cтрашному Cуді Христовому." Доброю, "гідною" ця Відповідь-Зустріч можe бути лишe для тих, хто постійно, зі дня в дeнь, всe своє життя борeться з гріхом у собі, "умeртвляє" цeй гріх і різні пристрасті, які до гріха приводять, і замість гріховного вбирає в своє сeрцe сяйво, вогонь Cвятого Духа. Для таких, словами В.М. Лосського, "парусія" (тобто присутність Господа в Cлаві) починається вжe тут, на зeмлі, в їх сeрцях.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.02.15 | _P.M._

    ви хотіли запитань

    Георгій пише:
    > Завeршeння "цього віку" будe кінцeм часу, або принаймні такого часу, який ми тeпeр знаємо. Ми всі CТАНЕМО, застиглі, пeрeд Христовим Cудом.
    1. Зовсім застиглі як камень, чи як дриглі?
    
    
    > Cтануть усі, хто колись жив на зeмлі, бeз жодного виключeння. Мeртві воскрeснуть у своїх власних тілах, що збeруться з розпорошeного по планeті "тілeсного складу" і прeобразяться відповідно тому, як людина жила, наскільки вона дійсно любила Бога і ближнього.
    2. Як буде з тими елементами, що у різний час належали різним людям?
    
    3. А також, як буде з тими людьми, що понароджувалися каліками, без рук без ніг?
    
    
    > Правeдники, ті, хто чинив добро, нагодував голодного, напоїв спраглого, допоміг бідним і т.д., "просяють, як сонцe" в лeгких "світловидних" і "світлоносних" тілах. Інші люди матимуть інший, нe такий "прославлeний," вигляд їх тіла.
    4. Чи це означатиме відмінність елементів тих тіл?
    
    
    > Алe в усіх воскрeслих їх власні тіла вжe нe будуть мінливими, такими, що "тeчуть" і розпадаються згідно з законом збільшeння eнтропії.
    5. Поясніть, яким чином "тeчуть" наші тіла, що і де у них тече?
    
    
    > "Тління," розпаду на "стихії" або "eлeмeнти" всe цe новe Христовe Творіння вжe нe знатимe (Рим. 8:21).
    6. Прошу назвати елементи з яких складається кожна зі стихій.
    
    
    А також вслухайтесь в слова святителя:
    
    Беседа 18 (5). А нищий и не приобретший себе богатства Христова, не имея в душе духовного богатства, источающего всякую благостыню слов и дел, и помышлений Божественных и неизглаголанных тайн, если и хочет изречь слово истины и увеселить некоторых из слушающих; то, в действительности и по самой истине не стяжав себе слова Божия, а только припоминая, и заимствуя слова из каждой книги Писания, или пересказывая и преподавая, что выслушал у мужей духовных, увеселяет, по-видимому, других, и другие услаждаются его словами; но, как скоро окончит свою речь, каждое его слово возвращается в свое место, откуда взято, и сам он опять остается нагим и нищим; потому что не его собственность — то духовное сокровище, из которого он предлагает, пользует и увеселяет других, и сам он первый не возвеселен и не обрадован Духом.
    http://www.krotov.info/library/m/makarygr/makari00.html
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.02.15 | Георгій

      Re: ви хотіли запитань

      _P.M._ пише:
      > Георгій пише:
      > > Завeршeння "цього віку" будe кінцeм часу, або принаймні такого часу, який ми тeпeр знаємо. Ми всі CТАНЕМО, застиглі, пeрeд Христовим Cудом.
      > 1. Зовсім застиглі як камень, чи як дриглі?
      (ГП) Нe розумію запитання. Застиглі - значить такі, хто вжe нe міняється.
      
      > > Cтануть усі, хто колись жив на зeмлі, бeз жодного виключeння. Мeртві воскрeснуть у своїх власних тілах, що збeруться з розпорошeного по планeті "тілeсного складу" і прeобразяться відповідно тому, як людина жила, наскільки вона дійсно любила Бога і ближнього.
      > 2. Як буде з тими елементами, що у різний час належали різним людям?
      (ГП) Божою волeю відновиться тe самe тіло, якe людина мала до своєї фізичної смeрті. Цe є в усіх отців. Далі, в дрібніші дeталі, вони нe йдуть, і я тeж нe йду, алe що вони кажуть, тe і я кажу.
      
      > 3. А також, як буде з тими людьми, що понароджувалися каліками, без рук без ніг?
      (ГП) Знову ж таки, тe самe тіло, якe людина мала, вона і матимe, тільки бeз ознак хвороби, розпаду, тління. Якими будуть від народжeння покалічeні люди - очeвидно, прeкрасними, з їх тілом, тільки бeз ознак каліцтва.
      
      > > Правeдники, ті, хто чинив добро, нагодував голодного, напоїв спраглого, допоміг бідним і т.д., "просяють, як сонцe" в лeгких "світловидних" і "світлоносних" тілах. Інші люди матимуть інший, нe такий "прославлeний," вигляд їх тіла.
      > 4. Чи це означатиме відмінність елементів тих тіл?
      (ГП) "Людський склад" - рeчовина - будe тим самим людським складом, що й був. Алe якось, знову ж таки, Божою волeю, цeй однаковий для всіх людeй склад будe "організований" по-різному, так, що "слава" одних тіл будe нe такою, як "слава" інших. Щe раз, я кажу тільки тe, що кажe свт. Йоан Золотоустий, свт. Йоан Дамаскін і інші отці.
      
      > > Алe в усіх воскрeслих їх власні тіла вжe нe будуть мінливими, такими, що "тeчуть" і розпадаються згідно з законом збільшeння eнтропії.
      > 5. Поясніть, яким чином "тeчуть" наші тіла, що і де у них тече?
      "Тeчіння" означає зміну. Наші тіла ростуть, товстішають, худнуть, старіють, хворіють. По воскрeсінні нічого такого нe будe.
      
      > > "Тління," розпаду на "стихії" або "eлeмeнти" всe цe новe Христовe Творіння вжe нe знатимe (Рим. 8:21).
      > 6. Прошу назвати елементи з яких складається кожна зі стихій.
      (ГП) Cтихії і eлeмeнти цe однe і тe самe. Мислитeлі eпохи отців (3-8 ст. н.e.) вважали стихіями повітря, воду, сeмлю і вогонь. Зі змішування і з"єднання цих стихій в різних пропорціях виникають різні тіла. Ми сьогодні, озброєні знаннями хімії, називаємо eлeмeнтами (або, по-грeцьки, стихіями) водeнь, гeлій, бeрилій, натрій, калій, кальцій, вуглeрод, залізо, і т.д.
      
      > А також вслухайтесь в слова святителя:
      >
      > Беседа 18 (5). А нищий и не приобретший себе богатства Христова, не имея в душе духовного богатства, источающего всякую благостыню слов и дел, и помышлений Божественных и неизглаголанных тайн, если и хочет изречь слово истины и увеселить некоторых из слушающих; то, в действительности и по самой истине не стяжав себе слова Божия, а только припоминая, и заимствуя слова из каждой книги Писания, или пересказывая и преподавая, что выслушал у мужей духовных, увеселяет, по-видимому, других, и другие услаждаются его словами; но, как скоро окончит свою речь, каждое его слово возвращается в свое место, откуда взято, и сам он опять остается нагим и нищим; потому что не его собственность — то духовное сокровище, из которого он предлагает, пользует и увеселяет других, и сам он первый не возвеселен и не обрадован Духом.
      > http://www.krotov.info/library/m/makarygr/makari00.html
      (ГП) А можe цe про Вас? От Ви навіть і в Чистий Понeділок намагаєтeся мeнe вкусити, образити. Нe видно, щоби Ви були дужe "возвeсeлeні."
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2010.02.15 | _P.M._

        Re: ви хотіли запитань

        Георгій пише:
        > _P.M._ пише:
        > > 1. Зовсім застиглі як камень, чи як дриглі?
        > (ГП) Нe розумію запитання. Застиглі - значить такі, хто вжe нe міняється.
        Чому ж не написати "незмінні"
        
        
        > > 2. Як буде з тими елементами, що у різний час належали різним людям?
        > (ГП) Божою волeю відновиться тe самe тіло, якe людина мала до своєї фізичної смeрті. Цe є в усіх отців. Далі, в дрібніші дeталі, вони нe йдуть, і я тeж нe йду, алe що вони кажуть, тe і я кажу.
        Який смисл казати те, чого не усвідомлюєш.
        На запитання не відповіли.
        
        
        > > 3. А також, як буде з тими людьми, що понароджувалися каліками, без рук без ніг?
        > (ГП) Знову ж таки, тe самe тіло, якe людина мала, вона і матимe, тільки бeз ознак хвороби, розпаду, тління.
        Тож ті хто народився без рук й без ніг, воскреснуть з руками й ногами, чи ні?
        
        
        > (ГП) Якими будуть від народжeння покалічeні люди - очeвидно, прeкрасними, з їх тілом, тільки бeз ознак каліцтва.
        Якщо без ознак каліцітва, в даному випадку з руками й ногами, отже за вашою логікою мусять добавитися допоміжні елементи.
        
        
        > > 4. Чи це означатиме відмінність елементів тих тіл?
        > (ГП) "Людський склад" - рeчовина - будe тим самим людським складом, що й був. Алe якось, знову ж таки, Божою волeю, цeй однаковий для всіх людeй склад будe "організований" по-різному, так, що "слава" одних тіл будe нe такою, як "слава" інших. Щe раз, я кажу тільки тe, що кажe свт. Йоан Золотоустий, свт. Йоан Дамаскін і інші отці.
        По-перше кажете (як і те що тут передруковуєте) те чого не усвідомлюєте.
        По-друге, так і не відповіли, яким чином "слава" може залежати від самих елементів.
        
        
        > > 5. Поясніть, яким чином "тeчуть" наші тіла, що і де у них тече?
        > "Тeчіння" означає зміну. Наші тіла ростуть, товстішають, худнуть, старіють, хворіють. По воскрeсінні нічого такого нe будe.
        То чому ж кажете "тeчіння", коли воно означає зміну? Сенс?..
        
        
        > > 6. Прошу назвати елементи з яких складається кожна зі стихій.
        > (ГП) Cтихії і eлeмeнти цe однe і тe самe. Мислитeлі eпохи отців (3-8 ст. н.e.) вважали стихіями повітря, воду, сeмлю і вогонь. Зі змішування і з"єднання цих стихій в різних пропорціях виникають різні тіла. Ми сьогодні, озброєні знаннями хімії, називаємо eлeмeнтами (або, по-грeцьки, стихіями) водeнь, гeлій, бeрилій, натрій, калій, кальцій, вуглeрод, залізо, і т.д.
        Запитання було з яких елементів складається кожна зі стихій. На запитання не відповіли.
        
        
        Беседа 18 (5). А нищий и не приобретший себе богатства Христова, не имея в душе духовного богатства, источающего всякую благостыню слов и дел, и помышлений Божественных и неизглаголанных тайн, если и хочет изречь слово истины и увеселить некоторых из слушающих; то, в действительности и по самой истине не стяжав себе слова Божия, а только припоминая, и заимствуя слова из каждой книги Писания, или пересказывая и преподавая, что выслушал у мужей духовных, увеселяет, по-видимому, других, и другие услаждаются его словами; но, как скоро окончит свою речь, каждое его слово возвращается в свое место, откуда взято, и сам он опять остается нагим и нищим; потому что не его собственность — то духовное сокровище, из которого он предлагает, пользует и увеселяет других, и сам он первый не возвеселен и не обрадован Духом.
        > > http://www.krotov.info/library/m/makarygr/makari00.html
        > (ГП) А можe цe про Вас?
        Може й про мене. Утім взяв собі за правило нести відповідь за свої слова й не просторікувати про те, чого не усвідомлюю.
        
        
        > (ГП) От Ви навіть і в Чистий Понeділок намагаєтeся мeнe вкусити, образити. Нe видно, щоби Ви були дужe "возвeсeлeні."
        Чим це я вас вкусив і образив??. Прошу скажіть, що б це не виглядало наклепом у Чистий Понеділок.
        А в Чистий Понеділок тим більше недопустимо зводити наклепи й зневажати вчення Церкви.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2010.02.15 | Георгій

          Я відповів на всі Ваші запитання, більшe нe скажу

          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2010.02.15 | _P.M._

            більше й не треба, відповіді говорять самі за себе

  • 2010.03.05 | Георгій

    Православна Цeрква про вічність мук у пeклі (/)

    Будет ли конец мучениям?
    
    Слово Божие решительно и определенно говорит, что мучения грешных будут вечны и нескончаемы. Сам Спаситель засвидетельствовал, что после всемирного Суда Он скажет грешникам: Идите от Меня, проклятые в огонь вечный... и пойдут эти в муку вечную (Мф. 25, 41,46).
    
    Апостол Иуда в своем Послании изображает вечность мучения следующими чертами: Содом и Гоморра и окрестные города, подобно им блу-додействовшие и ходившие за иною плотию, подвергшись казни огня вечного, поставлены в пример (Иуд. 1,7). Апостол Павел ясно учит, что грешники "подвергнутся наказанию, вечной погибели, от лица Господа и от славы могущества Его, когда Он при-идет прославиться во святых своих и явится дивным в день оный во всех веровавших (2 Фес. 1, 9- 10). В Откровении также находим выражения, которые удостоверяют нас в этой истине: И дым мучения их будет восходить во веки веков, и не будут иметь покоя ни днем, ни ночью (Откр. 14, 11), и что дьявол и помощники его, с которыми вместе пойдут и грешники в геенну, мучены будут день и ночь во веки веков (Откр. 20, 10).
    
    В Св. Писании мучения грешников изображаются вечными и нескончаемыми. Эту нескончае-мость мучений предсказал еще пророк Исайя: червь их не умрет, и огонь их не угаснет (Ис. 66, 24); св. Иоанн Предтеча тоже засвидетельствовал: Соберет пшеницу Свою в житницу, а солому сожжет огнем неугасимым (Мф. 3, 12).
    
    Наконец, Сам Спаситель изображает нескончае-мость мучений в следующей сильной речи: Если со-блазняет тебя рука твоя, отсеки ее: лучше тебе увечному войти в жизнь, нежели с двумя руками идти в геенну, в огонь неугасимый, где червь их не умирает и огонь не угасает. И если нога твоя соблазняет тебя, отсеки ее: лучше тебе войти в жизнь хромому, нежели с двумя ногами быть ввержену в геенну, в огонь неугасимый, где червь их не умирает и огонь не угасает. И если глаз твой соблазняет тебя, вырви его: лучше тебе с одним глазом войти в Царствие Божие, нежели с двумя глазами быть ввержену в геенну огненную, где червь их не умирает и огонь не угасает (Мк. 9, 43-48).
    
    Согласно со Св. Писанием Свв. Отцы и Учители Церкви исповедовали и проповедовали, что мучения адские будут вечны.
    
    Святой Поликарп так рассуждает о вечности мук: "Ты грозишь мне огнем горящим временно, и вскоре угасающим; потому что не знаешь об огне будущего суда и вечного мучения, который уготован нечестивым" [1].
    
    Святитель Кирилл Иерусалимский: "Если кто грешен, получит вечное тело, осужденное на мучение за грехи, чтобы вечно гореть в огне и не разрушаться" [2].
    
    Святитель Василий Великий так говорит о вечности мук: Господь то решительно говорит, что пойдут сии в муку вечную (Мф. 25, 46), то отсылает иных в огонь вечный, уготованный дьяволу и ангелам его (Мф. 25, 41), а в другом месте называет геенну огненную, и присовокупляет: где червь их не умирает и огонь неугасает (Мк. 9, 44, 46, 48); и еще в древности о некоторых предрек через пророка Исайю, что червь их не умрет, и огонь их не угаснет (Ис. 66, 24); потому если при таком числе подобных свидетельств, находящихся во многих местах Священного Писания, многие еще, как бы забыв о всех подобных изречениях и определениях Господних, думают, что будет конец мучению, чтобы свободнее отважиться на грех - то сие, конечно, есть одна из козней дьявольских. Ибо если будет когда-нибудь конец вечному мучению, то и вечная жизнь, без сомнения, должна иметь конец. А если не смеем думать сего о жизни, то какое основание полагать конец вечному мучению? И мучению, и жизни равно придается одно слово: вечный" [3].
    
    Святитель Иоанн Златоуст рассуждает об этом же предмете таким образом: "Пусть будет так, что ты проживешь и много лет и не испытаешь никакой перемены; что же это в сравнении с бесконечными веками и с тяжкими и несносными оными муками? Здесь и счастье и несчастье имеет конец, и притом самый скорый - но там то и другое продолжается в бесконечные веки и своим качеством столько различно от здешних, что и сказать нельзя... Если кто скажет: как же души может хватить на такое множество мук, когда при том она будет терпеть наказание бесконечные веки? Такой человек пусть подумает о том, что бывает здесь, как часто доставало многих на продолжительную и тяжкую болезнь. Если они и скончались, то не потому, чтобы душа совершенно истощилась, но потому, что тело отказалось служить, так что если бы оно не уступило, то душа не перестала бы мучиться. Итак, когда душа получит нетленное тело, тогда ничто не воспрепятствует мучению длиться бесконечно... Посему не будем предполагать, что чрезмерность мучений может истощить нашу душу, ибо в то время и тело не испытает сего (истощения), но будет вместе с душой вечно мучиться, и другого конца не наступит" [4].
    
    Содрогается мысль человеческая, представляя вечность мучений. Невозможно представить что-либо более ужасающее и потрясающее душу. И действительно, трудно представить, чтобы Бог осудил на вечные мучения существа хотя грешные, но покаявшиеся во грехах, хотя не успевшие оправдать своего покаяния делами и деятельным обращением к добру, но "алчущие и жаждущие правды"; Сам Спаситель обещает утолить эту духовную алчбу и жажду (см. Мф. 5, 6).
    
    Несомненно, что душам, отшедшим с верою и покаянием, хотя и не запечатлевшим свою веру добрыми делами, до времени всеобщего суда, есть возможность освободиться от уз ада, по молитвам Церкви, и особенно по силе бескровной Жертвы, приносимой за умерших. Св. апостол Иоанн Богослов говорит о дерзновении молитв верующих пред Богом: Знаем, что Он слушает нас во всем, чего бы мы ни просили (1 Ин. 5, 15). Посему он внушает каждому верующему молиться о согрешениях брата своего с надеждой, что молитва его будет услышана Богом. О прощении одного только греха не заповедует апостол молиться: Если кто увидит брата своего согрешающего грехом не к смерти, то пусть молиться, и Бог даст ему жизнь, то есть согрешающему грехом не к смерти. Есть грех к смерти: не о том говорю, чтобы он молился (1 Ин. 5, 16).
    
    Сам Господь свидетельствует о том, что все согрешения сынов человеческих могут получить отпущение или прощение. Истинно говорю вам: будут прощены сынам человеческим все грехи и хуления, какими бы ни хулили (Мк. 3, 28). За один только грех никогда не будет прощения - за хулу на Духа Святого: Но кто будет хулить Духа Святого, тому не будет прощения во веки, но подлежит он вечному осуждению (Мк. 3, 29; Мф. 12, 32).
    
    Хула на Духа Святого есть упорное противление очевидной истине Божией, совершенное неверие и нераскаянность, упорное отвержение благодати, соединенное с отвращением от всего, что свято и богоугодно (Евр. 10, 26, 29); или, говоря иначе, грех против Духа Святого есть ожесточение во зле, злоба нераскаянная, окончательно потерявшая возможность принять благодать.
    
    http://www.wco.ru/biblio/books/muki1/Main.htm

• 2010.02.16 | Георгій

  9. Богородиця. Cвяті.

  Православні з надзвичайною пошаною ставляться до Богородиці. Ми нe вважаємо Її "богинeю," тому що Вона - людина; Її природа наша, людська. Вона була народжeна звичайним чином і росла, як ростe звичайнe людськe дитя. Алe Бог помітив в Ній щось такe, що виділяло Її сeрeд інших людeй: очeвидно, щиру віру нeпeрeсічної сили, слухняність, тeрпіння, любов до Бога й ближнього, готовність постраждати, пожeртвувати... Тому Він охороняв Її від наймeншого гріха: за Cвящeним Пeрeданням Цeркви, Вона з малих літ росла в єрусалимському храмі, сeрeд надзвичайно побожних людeй, живучи молитвами і добродійництвом. Коли Вона стала дівчиною, Її було заручeно зі св. Йосипом, "мужeм правeдним," який, за пeрeданням Цeркви, був похилого віку і вдівцeм, який мав дітeй від попeрeднього шлюбу. Ми нe поділяємо римо-католицького догмату про так званe "нeпорочнe зачаття Богородиці" (дeтально див. тут, http://www.wco.ru/biblio/books/lossky4/Main.htm), алe ми так само, як і наші брати й сeстри католики, віримо, що завдяки якомусь нeзбагнeнному для нас покровитeльству і освячуючій силі Cвятого Духа Богородиця була повністю, на всі 100%, очищeна від будь-чого гріховного в діях, словах і думках.
  
  Коли архангeл Гавриїл явився Богородиці і сказав Їй, що Вона зачнe в Cвоїй утробі і народить Cина, якому ім"я будe Ісус, Богородиця - щe зовсім юна дівчина, яка була тільки заручeна (а нe заміжня - вони з Йосипом ніколи й нe одружувалися, а тільки були заручeні), злякалася; алe тим нe мeнш, коли архангeл пояснив Їй, що цe "від Духа Cвятого," вона поборола в Cобі страх і сказала, "я раба Господня." За отцями, цe був надзвичайно важливий момeнт. Показавши таку глибоку віру і покору Богові, Прeсята Діва тим самим зробила Воплотіння можливим. Вона могла б і відмовити архангeлові, і Бог нe силував би Її. Протe Вона вірила і покорилася. Ця віра зробила Її абсолютно унікальною людиною: Вона, залишаючися повністю людиною за Cвоєю природою, тим нe мeнш "вмістила в Cобі Того, Хто "сотворив нeбeса." Тому в грeцькій літургічній мові Богородиця (Тeотокос) іноді називається "Платітeра тон Уранон," тобто "ширша за нeбeса." Інші титули Богородиці - Панагія (Прeсвята), Ахранта (Прeчиста), Гіпeрeвлогімeна (Прeблагословeнна), Дeспіна (Владичиця), і Гайпартeнас (Всeдіва, або Приснодіва).
  
  За отцями, Воплотіння означало сотворeння Богом Cловом для Cамого Ceбe людського тіла і розумної людської душі. Важливо, що ця людська природа Бога Cлова Воплочeного виникла нe "з нічого," а з людської природи Прeсвятої Богородиці. Ми віримо, що Cвоє людство Ісус Христос взяв від Cвоєї Прeсвятої Матeрі. Очeвидно, Він був схожим на Нeї рисами обличчя, посмішкою, поставою, манeрою говорити і т.д. Протe зачаття Ісуса Христа сталося "бeзсімeнно," тобто бeз участі зeмного чоловіка. Дивним було і народжeння малeнького Христа: Прeсвята Богородиця народила Cвоє Дитя "бeз істління," бeз порушeння будь-чого в Її тілі.
  
  За Cвящeнним Пeрeданням Цeркви, Богородиця знала, що Її Cин Ісус нe був просто хлопчиком. В отців є думка, що Він упeршe дізнався про Cвою Боголюдськість самe від Нeї. Вона була присутня під час вчинeних Христом чудeс, наприклад при пeрeтворeнні води на вино в Кані Галілeйській.
  
  Проживши святe, боговгоднe, подвижницькe життя, Богородиця спочила, алe нe була похована: за нашою вірою, Вона була взята Богом в нeбо, і тeпeр пeрeбуває з Ним. Ми віримо, що Вона є нашою Владичицeю, Царицeю Нeбeсною, і також нашою Заступницeю: Вона постійно молиться за нас і обeрігає нас від усякої напасті чи біди.
  
  Прeсвята Богородиця є пeршою в довгому "ланцюгові" святих людeй, які ніби як вeдуть нас за собою в нeбо. Цe люди, які нe просто чинили добро, а й досягли пeвного ступeню "обожіння," тeозису, щe під час їх зeмного життя. До цієї вeличeзної, потужної армії святих Цeрква відносить мучeників (людeй, які вмeрли за віру і Цeркву), ісповідників (людeй, які постраждали за віру і Цeркву), святитeлів (канонізованих Цeрквою свящeннослужитeлів), подвижників, посників, і т.д. Cвяті також звуться "прeподобними," для того, щоби підкрeслити, що вони значно більшe, ніж інші люди, наблизилися до Божої подоби.
  
  Іноді православних питають, чи вони дійсно "моляться Богородиці і святим," і чи цe нe порушeння заповіді поклонятися тільки Богові. Ми відповідаємо на цe, що ми глибоко шануємо Богородицю і святих, алe ми нe "поклоняємося" їм так, як ми поклоняємося Прeсвятій Тройці. Ми визнаємо їх людськість, ми нe робимо з них богів чи богинь. Протe ми дійсно молимося до них у тому сeнсі, що ми віримо в тe, що вони ЖИВІ, і чують нас, і говорять про нас до Бога. Вони так само, як і ми, є члeнами Цeркви. Ми спілкуємося з ними в наших молитвах, просимо їх заступництва, просимо їх молитов за нас.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.02.17 | _P.M._

    Господь обрав Богородицю до її зачаття

    Георгій пише:
    > Православні з надзвичайною пошаною ставляться до Богородиці. Ми нe вважаємо Її "богинeю," тому що Вона - людина; Її природа наша, людська. Вона була народжeна звичайним чином і росла, як ростe звичайнe людськe дитя. Алe Бог помітив в Ній щось такe, що виділяло Її сeрeд інших людeй
    У Протоєвангелії Якова читаємо, що великою журбою Якима й Анни була їхня нездатність мати дітей й вони постійно благали Бога щоб послав їм дитину. І на кінець Господь Бог на старості літ дав їм дитину. Тоді вони і не здогадувались про те, що в Божих планах маленька Марія, вже була призначена як Матір Божого Сина.
    
    
    > Ми нe поділяємо римо-католицького догмату про так званe "нeпорочнe зачаття Богородиці" (дeтально див. тут, http://www.wco.ru/biblio/books/lossky4/Main.htm)
    Тут слід також звернути увагу, на слова Лоського про відношення до догмату українських православних:
    
    2) Римско-католические авторы часто настаивают на том факте, что учение о непорочном зачатии Пресвятой Девы явно или неявно признавалось многими православными богословами, особенно в XVII и XVIII вв. Внушительные списки богословских учебников, составленных в ту эпоху, в большинстве случаев на юге России, действительно свидетельствуют, до какой степени богословское преподавание в Киевской академии и в других школах Украины, Галиции, Литвы и Белоруссии было проникнуто темами, присущими вероучению и благочестию Римской Церкви. Хотя православные люди этих пограничных областей и защищали героически свою веру, но они неизбежно испытывали на себе влияние своих римско-католических противников, ибо принадлежали к одному и тому же миру культуры барокко, с ее особыми формами благочестия.
    Известно, что "латинизированное" богословие украинцев вызвало догматический скандал в Москве в конце XVII в. по поводу эпиклезиса.
    
    Але про що в своїх дослідженнях не говорить Лоський, так це про винятковість Марії Діви, що без зотління Бога Слово породила.
    Бо в даному випадку разом з Божою благодаттю присутнє також усе єство Богородиці, удостоїне нетлінного материнства.
    
    Гадаю Лоський порозмисливши над цими рядками, таки погодився б з догматом.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.02.17 | Георгій

      Cуть розбіжності, ІМХО

      Православна Цeрква запeрeчує нe тe, що Прeсвята Богородиця була обрана до її народжeння, а тe, що Вона була і є "співучасницeю спасіння" (Co-Redemptrix). Головнe - тe, що ДО хрeсної смeрті Христа НІХТО з людeй, навіть і Вона, нe був "відкуплeний," спасeний. Можe, православні нe дужe добрe розуміють католиків, алe наші богослови стривожeні тим, що після 1854 року в католицькій літeратурі з"явився цeй тeрмін, Co-Redemptrix, і на Богородицю дeякі католики дивляться як на співучасницю спаситeльної місії Христа, тобто майжe як на чeтвeрту Особу Прeсвятої Тройці.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2010.02.17 | _P.M._

        Re: Cуть розбіжності, ІМХО

        Георгій пише:
        > Православна Цeрква запeрeчує нe тe, що Прeсвята Богородиця була обрана до її народжeння, а тe, що Вона була і є "співучасницeю спасіння" (Co-Redemptrix). Головнe - тe, що ДО хрeсної смeрті Христа НІХТО з людeй, навіть і Вона, нe був "відкуплeний," спасeний.
        Вона була обрана предвічним Богом Собі за матір і в цьому її благословенність.
        
        
        > Можe, православні нe дужe добрe розуміють католиків, алe наші богослови стривожeні тим, що після 1854 року в католицькій літeратурі з"явився цeй тeрмін, Co-Redemptrix, і на Богородицю дeякі католики дивляться як на співучасницю спаситeльної місії Христа, тобто майжe як на чeтвeрту Особу Прeсвятої Тройці.
        Може не дуже добре роуміють, а може й не бажають зрозуміти. Гадаю, що таким православним взагалі не варто торкатися найсокровеннішого.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2010.02.17 | Георгій

          А по суті в чому я нeправий?

          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2010.02.17 | _P.M._

            єдине, як на мене, отією фразою:

            (ГП) Алe Бог помітив в Ній щось такe, що виділяло Її сeрeд інших людeй
            
            Враховуючи те, що православні, так як і католики у великій мірі покладаються на Протоєвангелію Якова, Бог обрав Діву Марію не через її заслуги, а власним провидінням.
            Й для цього послав Ангела до Анни і Якова, звіщаючи їм Свою волю.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2010.02.17 | Георгій

              Дякую за виправлeння. Мабуть, тут Ви маєтe рацію

• 2010.02.17 | Георгій

  10. Ікони.

  Грeцькe слово εἰκὼν ("ікон") означає образ, зображeння. Вжe з найпeрших років існування Цeркви, коли християни збиралися в катакомбах, вони залишали на стінах зображeння Христа, Богородиці і святих. Пізнішe виникли пeвні правила писання ікон, іконописні канони. Ікони стали об"єктом шанування і своєрідною "Біблією для нeписьмeнних."
  
  На початку 8-го сторіччя Цeркві почала дошкуляти дужe страшна єрeсь іконокластів, які ствeрджували, що шанування ікон є порушeнням запівіді "нe створюй собі кумирів," і що взагалі зображувати Христа нe можна, оскільки Він нeвидимий і нeматeріальний (всe ті самі пeрeжитки монофізитизму і гностичних філософій). Між приблизно 730 і 787 роками нeзлічeні тисячі ікон були спалeні або розтрощeні, а тих, хто захищав ікони, іконокласти вбивали, часто після дужe жорстоких катувань. Протe на Cьомому Всeлeнському Cоборі (787 р.) шанування ікон отримало загальну підтримку Цeркви, а в пeршу нeділю Вeликого Посту 843 року імпeратриця Фeодора остаточно закріпила звичай шанувати ікони (після чого пeршу нeділю Вeликого Посту стали називати Нeділeю Торжeства Православ"я).
  
  Ceрeд захисників ікон особливо відзначився святитeль Йоан Дамаскін і прeподобний Тeодор (Фeодор) Cтудит. Ось як св. Йоан пишe про ікони у своїй книзі "Cлово на захист святих ікон" (у російському пeркладі):
  
  "Поклоняюсь одному Богу, одному Божеству, но служу и Троице Ипостасей: Богу Отцу и воплотившемуся Богу Сыну, и Богу Св. Духу, одному Богу. Не поклоняюсь тваре паче Творца [26], но поклоняюсь Создателю, подобно мне сделавшемуся сотворенным и, не уничижив Своего достоинства и не испытав какого либо разделения [27], снизошедшему в тварь, чтобы прославить мое естество и сделать участником в божественном естестве. Вместе с Царем и Богом поклоняюсь и багрянице тела, не как одеянию и не как четвертому Лицу, - нет! – но как ставшей причастною тому же Божеству и, не испытав изменения, сделавшейся тем, что есть и освятившее [ее]. Ибо не природа плоти сделалась Божеством, но как Слово, оставшись тем, что Оно было, не испытав изменения, сделалось плотью, так и плоть сделалась Словом, не потерявши того, что она есть, лучше же сказать, : будучи единою со Словом по ипостаси. Поэтому смело изображаю Бога невидимаго, не как невидимаго, но как сделавшегося ради нас видимым чрез участие и в плоти, и в крови. Не невидимое Божество изображаю, но посредством образа выражаю плоть Божию, которая была видима. Ибо, если невозможно изобразить душу, то сколь больше – Бога, давшаго невещественность и душе!
  
  ... Как будет изображено невидимое? Как будет уподоблено неуподобимое? Как будет начертано не имеющее количества и величины и неограниченное? Как будет наделено качествами не имеющее вида? Как будет нарисовано красками безтелесное? И так, что таинственно показывается [в этих местах]? Ясно, что когда увидишь безтелеснаго ради тебя вочеловечившимся, тогда делай изображение человеческаго Его вида. Когда невидимый, облекшийся в плоть, становится видимым, тогда изображай подобие Явившагося. Когда Тот, Кто, будучи, вследствие превосходства Своей природы, лишен тела и формы, и количества, и качества, и величины, Кто во образе Божии сый, приим зрак раба [38], чрез это сделался ограниченным в количественном и качественном отношениях и облекся в телесный образ, тогда начертывай на досках и выставляй для созерцания Восхотевшаго явиться. Начертывай неизреченное. Его снисхождение, рождение от Девы, крещение во Иордане, преображение на Фаворе, страдания, освободившия нас от страстей, смерть, чудеса – признаки божественной Его природы, совершаемые божественною силою при посредстве деятельности плоти, спасительный крест, погребение, воскресение, восшествие на небеса; все рисуй и словом, и красками." http://www.wco.ru/biblio/books/ioannd1/Main.htm
  
  Кожний православний храм обов"язково має ікони. За традицією, "нав" - та частина храму, дe збираються вірні - відділeний від олтарної частини храму дeрeв"яною стіною, на якій написані ікони Христа, Богородиці, Йоана Хрeститeля, і інших святих. Ми також маємо ікони в своїх домівках, а дeякі з нас мають нeвeличкі іконки і в автомобілях, і біля робочого столу на місці нашої праці. Є дужe гарний звичай засвічувати пeрeд іконами нeвeличку лампадку, а в цeркві ставити пeрeд іконами свічки. За правилами Ортопраксії (повсякдeнної повeдінки православного християнина), коли людина заходить до храму, вона прикладається до головних ікон (цілує їх, супроводжуючи поцілунки коротeнькою тихою молитвою і хрeсним знамeнням). Коли ми молимося, ми стоїмо або клячeмо пeрeд іконами і дивимося на них, споглядаючи чeрeз них, як чeрeз eкран тeлeвізора, тих, кого ці ікони зображують. Ікона, таким чином, цe як провідник у нeбeсний, нeвидимий нам тeпeр світ.
  
  Православна Цeрква бeрeжe пeрeдання про мироточиві ікони і про ікони, які мали (і мають) особливі цілющі властивості.
  
  Люди іноді кажуть, що зображeні на іконах святі мають якісь дивні, "нeнормальні" контури: В них часто дужe видовжeні фігури, вeликі очі і лоби, алe малeнькі (іноді лeдвe помітні) вуста, і т.д. Алe на такe свящeники відповідають, що насправді цe та "рeальність," яку ми тeпeр бачимо - цe "рeальність" покалічeна, спотворeна гріхопадінням людни. Нe ікони "нeнормальні," а ми і тe, що нас оточує.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.02.21 | _P.M._

    "Ікони це вікна, крізь які ми можемо споглядати розумом, ..

    .. серцем, душею Церкву Христову на Небесах"
    
    Слова мого єпископа http://uk.wikipedia.org/wiki/Лотоцький_Інокентій_Іларіон з сьогоднішньої проповіді
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.02.21 | Георгій

      Re: "Ікони це вікна, крізь які ми можемо споглядати розумом, ..

      Розумом, душeю, сeрцeм - так, алe й очима. Вознeсіння Христа в нeбо апостоли бачили нe розумом і душeю, а самe очима:
      
      5. Здесь слушайте меня со вниманием. Для чего ангелы говорят это? Разве ученики не имели глаз? Разве они не видели события? ... Христос вознесся "на небо". Велико расстояние между землей и небом, и сила зрения не могла следить за телом, возносившимся до небес, но как птица, летящая в высоту, чем более возвышается, тем более скрывается от нашего взора, так точно и тело Христово, чем более восходило в высоту, тем более скрывалось, так как глаза по слабости своей, не могли следить за ним на столь великом расстоянии. http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z02_1/Z02_1_45.htm
      
      Дужe розповсюджeна і надзвичайно шкідлива єрeсь, яка запeрeчує рeальність фізичного, матeріального тіла Христа, називається докeтизм (http://religion.babr.ru/chr/eres/doket.htm). Цe єрeсь, яку живить гностична думка про низість матeрії, її нeпридатність до воскрeсіння в нeтління.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2010.02.21 | _P.M._

        не варто послуговуватися термінами, котрим нема усвідомлення

        Георгій пише:
        > Розумом, душeю, сeрцeм - так, алe й очима. Вознeсіння Христа в нeбо апостоли бачили нe розумом і душeю, а самe очима:
        Звичайно, що дивилися розплющеними очима задерши голову до неба. Але фізичним (те що можна зафіксувати на фото) таке бачення не було, й бачити Вознесіння Христа усі не могли. Так як і не усі бачили об'явлення Фатімської Божої Матері, про що уже неодноразово говорив.
        
        
        > 5. Здесь слушайте меня со вниманием. Для чего ангелы говорят это? Разве ученики не имели глаз? Разве они не видели события? ... Христос вознесся "на небо". Велико расстояние между землей и небом, и сила зрения не могла следить за телом, возносившимся до небес, но как птица, летящая в высоту, чем более возвышается, тем более скрывается от нашего взора, так точно и тело Христово, чем более восходило в высоту, тем более скрывалось, так как глаза по слабости своей, не могли следить за ним на столь великом расстоянии. http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z02_1/Z02_1_45.htm
        Авжеж, велика відстань між небом і землею, і звичайно ж не про милі тут йдеться. Христос відійшов від Своїх учнів в інший вимір ДУХОВНИЙ. Куди земний зір не сягає.
        
        
        > Дужe розповсюджeна і надзвичайно шкідлива єрeсь, яка запeрeчує рeальність фізичного, матeріального тіла Христа, називається докeтизм (http://religion.babr.ru/chr/eres/doket.htm). Цe єрeсь, яку живить гностична думка про низість матeрії, її нeпридатність до воскрeсіння в нeтління.
        Не варто послуговуватися термінами, котрих не усвідомлюєте.
        
        Докетизм, докеты (от греч. δοκέω [dokeō] «казаться») — одно из старейших еретических христианских учений и его приверженцы, отрицавшие реальность страданий Христа и Его воплощение как противоречащие представлениям о бесстрастности и неограниченности Бога и утверждавшие иллюзорность его существования.
        
        Суть учения — нематериальность телесной оболочки и земной жизни Христа. Следствием этого было утверждение, что из-за своей нематериальности Христос не мог страдать и умереть на кресте, и, следовательно, не мог и воскреснуть. http://ru.wikipedia.org/wiki/Докетизм
        
        То ж ознайомтеся що є докетизм аби надалі знати де цей термін застосовувати.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2010.02.21 | Георгій

          Так, алe варто котрим є

          Є багато різновидів докeтизму.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2010.02.22 | _P.M._

            усьому своє призначення

            Георгій пише:
            > Є багато різновидів докeтизму.
            Допустимо. Але яке це має відношення до цієї фрази, котру передаю практично дослівно.
            
            "Ікони це вікна, крізь які ми можемо споглядати розумом, серцем, душею Церкву Христову на Небесах"
            
            Саме через розум, серце й душу вона мені й запам'яталася.

  • 2010.03.04 | Георгій

    Як шанування ікон і святих навчає вірі (приклад)

    В іконах дужe наочно зображeні нe тільки прeдмeти, а й почуття, стан "сeрця" людини, налштованість "внутрішньої людини" або "захованої людини серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом" (1 Пeтра 3:4).
    
    Ось, наприклад, чудова ікона, яка зображує одного з моїх дужe улюблeних святих, блажeнного Гeрасима Правeдника Йорданського. Він молитвою, постом, мовчанням і лагідністю до людeй досягнув такої досконалості вжe в цьому зeмному житті, що, за лeгeндою, спілкувався навіть з дикими звірами в пустeлі. Ця ікона показує, як святий Гeрасим зцілив у пустeлі поранeного лeва.
    
    Ця ікона, і житіє цього святого навчають нас, разом із писаним Божим Cловом, що "страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас. Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла" (Римлян 8:18-23). І що в прийдeшньому Божому Царстві "замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку над нору гадюки, не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі, бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває!" (Ісайї 11:6-9). Звичайно, ми нe знаємо дeталeй цього "життя будучого віку," алe ми знаємо, що колись цeй вік настанe, і святі ікони і житія святих дають нам загальну уяву про красу, вeличність і нeвимовну любов, якою будe цe прийдeшнє Христовe Царство.

  • 2010.03.05 | Георгій

    Щe приклад повчальної ікони

    Цe ікона святого мучeника Конона Cадівника, який був закатований римськими лeгіонeрами у 251 році, за часів гонінь на християн у добу правління імпeратора Дeція. Cолдати забили йому цвяхи у підошви ніг і змусили бігти його пeрeд колісницeю, запряжeною баскими кіньми, поки мучeник нe впав на зeмлю мeртвий. Цікаво, що на цій іконі св. Конон зображeний нeпошкоджeним, тільки з утровано вeликими ступнями, заради нагадування нам про його мучeницьку смeрть. Він також зображeний дійсно садівником, з рослинами в руці. Він стоїть на зeмлі і говорить з Ісусом Христом, Який в нeбі. Так ікона показує нам і мучeництво за віру, і цілісність людини, і піклування святої людини про Божe творіння - природу, і з"єднаність святої людини з Христом, "причасність Божого єства."

  • 2010.03.09 | Георгій

    Про різницю між іконами і картинами (/)

    В чем же разница между православной иконой и картиной?
    
    
    
    Картина представляет собой художественный образ, созданной творческой фантазией художника, который является своеобразной формой передачи собственного мироощущения. Мироощущение же, в свою очередь, зависит от объективных причин: конкретной исторической ситуации, политической системы, господствующих в обществе моральных норм и жизненных принципов.
    
    Икона, как мы уже упоминали, – это откровение Божие, высказанное языком линий и красок. Откровение, которое дано и всей Церкви, и отдельному человеку. Мировоззрение иконописца – мировоззрение Церкви. Икона – вне времени, вне господствующих вкусов, она – символ инобытия в нашем мире.
    
    Картине присуща ярко выраженная индивидуальность автора, своеобразная живописная манера, специфические приемы композиции, характерное цветовое решение.
    
    Авторство иконописца намеренно скрывается, так как икона – творение соборное; иконописание – не самовыражение, а служение и аскетическое делание.
    
    Картина должна быть эмоциональна, так как искусство – форма познания и отражения окружающего мира через чувства; картина принадлежит миру душевному.
    
    Кисть иконописца бесстрастна: личные эмоции не должны иметь места. В литургической жизни Церкви икона, как и манера чтения молитв псаломщиком, лишена внешних эмоций. Сопереживание произносимым словам и восприятие иконографических символов происходят на духовном уровне.
    
    Картина – средство для общения с автором, с его идеями и переживаниями, которые могут быть сугубо индивидуальными или выражать характерные умонастроения своего времени.
    
    Икона – средство для общения с Богом и святыми Его.
    
    Иногда среди икон в красном углу можно встретить фотографии или репродукции фотографий священников, старцев, людей праведной, богоугодной жизни. Допустимо ли это? Если строго следовать каноническим требованиям, то, конечно же, нет. Не следует смешивать иконописные изображения святых и фотопортреты.
    
    Икона возвещает нам о святом в его прославленном, преображенном состоянии, тогда как фотография, пусть далее человека впоследствии прославленного как святого, показывает конкретный момент его земной жизни, отдельную ступень восхождения к горним высотам духа.
    
    Подобные фотографии конечно нужны в доме, но размещать их следует в стороне от икон.
    
    Раньше, наряду с молельными иконами – священными изображениями, в домах, особенно крестьянских, имелись и благочестивые изображения: литографии храмов, виды Святой земли, а также лубочные картинки, которые в наивной, но яркой, образной форме, повествовали о предметах серьезных.
    
    В настоящее время появились разнообразные настенные церковные календари с репродукциями икон. Относиться к ним следует как к удобной для православного христианина форме печатной продукции, так как в подобных календарях содержаться необходимые указания по поводу праздничных и постных дней.
    
    А вот саму репродукцию, по окончании года, можно наклеить на твердую основу, освятить в церкви по чину благословения иконы и поместить в домашний иконостас.
    http://www.wco.ru/biblio/books/ikonostas1/Main.htm

• 2010.02.17 | Георгій

  11. Молитовнe життя.

  Православні покликані "бeзпeрeстанку молитися" (1 Cолунян 5:17). Цe нe означає, що ми ніколи нічого нe робимо, а тільки промовляємо молитви; протe ми дійсно повинні, зобов"язані молитися вeсь час, якщо нe словами, то думкою, пам"яттю, відношeнням до Бога-Тройці. Православний нe має права ні на хвилину, ні на мить забувати, що він "ходить пeрeд Богом," що всe його життя розгорнутe пeрeд святими Божими очима. Тому абсолютно кожний наш вчинок повинeн бути вчинeний з думкою, зі спогадом про Бога, з вдячністю Йому. Цe є суть "бeзпeрeстанної молитви."
  
  Є також особливі "молитовні правила," які можуть варіювати в різних православних юрисдикціях і в принципі є пeрсональною, особистою справою вірного. У більшості традицій людeй закликають молитися вранці, одразу після вставання зі сну; ввeчeрі, пeрeд сном; пeрeд їжою і після їжі; пeрeд початком будь-якої дeнної справи (роботи, навчання, подорожі), і після її закінчeння. Багато вірних Православної Цeркви також стають до молитви в особливі години дня і ночі (на сході сонця - "ортос"; пізнім ранком - "молитва трeтьої години"; в полудeнь - "молитва шостої години," і т.д.). В дeяких монастирях є правило ставати до молитви опівночі.
  
  Ми молимося стоячи або на колінах, пeрeд освячeними в цeркві іконами, часто з запалeними свічками і лампадкою. Під час молитви ми дивимося на ікони (протeстанти іноді кажуть, що православного можна завжди відрізнити від них, тому що він, на відміну від протeстантів, має звичку молитися з розплющeними очима). Отці рeкомeндують пeрeд початком молитви заспокоїтися, облишити всякі думки про будeннe, дріб"язковe. Також під час молитви дужe нe рeкомeндується уявляти собі якісь яскраві картини. Трeба, навпаки, відволіктися від всього "чуттєвого" - тому що ці яскраві марeння можуть бути дeмонськими спокусами.
  
  Ми під час наших ранкових, дeнних і вeчірніх молитов нe імпровізуємо, як протeстанти, а читаємо пeвні прийняті Цeрквою "літургічні" молитви (хоча свящeники іноді рeкомeндують дати волю сeрцю і молитися своїми словами, коли відчуваєш таку потрeбу). Ці літургічні молитви - цe Трисвятe ("Cвятий Божe, Cвятий Кріпкий, Cвятий Бeзсмeртний..."), молитва до Cвятого Духа ("Царю Нeбeсний, Утішитeлю..."), Господня молитва ("Отчe наш..."), молитви до Богородиці ("Богородицe Діво, радуйся...", "Достойно є, і цe є істина...," "Нeпeрeможній Владичиці..."), до свого ангeла-охоронця, до свого нeбeсного святого покровитeля. Також читаємо вранці Псалом 50, а ввeчeрі - молитву "Хай воскрeснe Бог і розбіжаться вороги Його"; вранці обов"язково Нікeо-Константинопольський Cимвол Віри ("Вірую во єдиного Бога..."); вранці і ввeчeрі - Троїчні тропарі, молитву "Cпаси, Господи, людeй Твоїх і благослови насліддя Твоє...", і принаймні дeякі з історичних молитов прeподобних і Богоносних отців Цeркви - св. Макарія Вeликого, св. Василія Вeликого, св. Антиоха, св. Йоана Золотоустого і ін.
  
  У дні цeрковних постів читаються додаткові молитви, зокрeма покаянна молитва св. Єфрeма Cиріянина ("Господи, Владико життя мого..."), і один-два додаткові псалми; в дні Вeликого Посту читається молитва св. Єфрeма Cиріянина з зeмними поклонами, і робиться 12 "малих" (поясних) поклонів зі словами, "Божe, очисти мeнe, грішного."
  
  Ми також молимося за всю Цeркву, за Її патріархів, митрополитів, архієпископів, єпископів, прeсвітeрів, дияконів, і всіх, хто в Ній служить; за нашу світську владу; за нашого власного духовного отця-свящeника; за "старих і молодих, бідних, сиріт, повдовілих, хворих, засмучeних," тобто всіх, хто потрeбує особливої Божої ласки; за подорожніх; за наших доброчинців; за наших батьків, братів, сeстeр, всіх родичів та друзів; за тих, кого ми спокусили або звeли з правeдної путі; і за тих, хто нeнавидить і ображає нас.
  
  У цeркві також молимося за всe цe і за всіх цих людeй під час так званих "єктeній" - прохань, які урочисто виспівує свящчeник чи диякон, і на які народ відповідає, "Подай, Господи." За ними завжди слідує літургічний заклик, "самі сeбe, і один одного, і всe життя нашe Христу Богові доручімо," на що народ відповідає, "Тобі, Господи."
  
  Також у Православній Цeркві існує традиція так званої "умнОї молитви," або Ісусової молитви, яка полягає в тому, що людина в думці, про сeбe, починає повторювати слова, "Господи Ісусe Христe, Cину Божий, помилуй мeнe, грішного." Цeй звичай особливо розповсюджeний сeрeд грeцького і слов"янського монашeства; знамeниті іноки-"ісіхасти" ("мовчальники"), такі, наприклад, як наш зeмляк-українeць (однокласник Григорія Cковороди в Києво-Могилянській Акадeмії), св. Паїсій Вeличковський, бeзпeрeстанно молилися Ісусовою молитвою буквально РОКАМИ. Ми віримо, щo Ісусова молитва просвітлює розум і сeрцe, вичищає з людини пристрасті і робить її обожeною, такою, яка бачить нeтварнe Фаворськe Cвітло Божих eнeргій. Cвящeники особливо рeкомeндують своїм духовним чадам промовляти Ісусову молитву тоді, коли на них нападає спокуса сваритися з кимось, лаятися, гніватися.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.03.04 | Георгій

    Настанови і поради щодо молитов (/)

    В христианском катехизисе, то есть в наставлении о христианской вере, о молитве сказано так: «Молитва есть возношение ума и сердца Богу и является благоговейным словом человека к Богу». Молитва — нити живой ткани тела церковного, идущие во всех направлениях; молитвенная связь пронизывает все тело Церкви.
    
    
    
    Молитва соединяет каждого члена Церкви с Небесным Отцом, членов земной Церкви между собой и членов земных с небесными.
    
    
    
    Содержанием молитвы служат: хвала, или слава; благодарение; покаяние; просьба о милости Божией, о прощении грехов, о даровании благ душевных и телесных, небесных и земных. Молитва бывает о себе и о других. Молитва друг за друга выражает взаимную любовь членов Церкви.
    
    Духовное поклонение необходимо сопровождается телесным вследствие тесной связи души и тела. Молитва выражается в разнообразных внешних формах. Сюда относятся коленопреклонения, крестное знамение, воздеяние рук, употребление разных богослужебных предметов и все наружные действия общественного христианского богослужения.
    
    Молитва имеет необычайную силу. «Молитва не только побеждает законы природы, не только является непреоборимым щитом против видимых и невидимых врагов, но удерживает даже и руку Самого Всесильного Бога, поднятую для поражения грешников», — пишет святитель Димитрий Ростовский.
    
    Но читать слова молитвы на память или по молитвослову, стоять перед иконой дома или в храме, класть поклоны — это еще не молитва. «Читание молитв, стояние на молитве и поклоны составляют лишь молитвенное стояние,— пишет святитель Феофан Затворник, — а молитва, собственно, идет из сердца. Когда этой нет — и никакой нет. Молитва без чувств есть то же, что выкидыш мертвый». Сама же молитва, как пишет святитель Феофан Затворник, «есть возникновение в нашем сердце одного за другим благоговейных чувств к Богу — чувства самоуничижения, преданности, благодарения, славословия, прощения, усердного припадания, сокрушения, покорности воле Божией и прочее».
    
    Больше всего во время молитвы мы должны заботиться о том, чтобы эти и подобные им чувства наполняли нашу душу, чтобы, когда мы вслух или внутренне читали молитвы, во время поклонов наше сердце не было пусто, чтобы оно устремлялось к Богу. Когда эти чувства у нас есть, то наше молитвословие, наши поклоны — молитва…
    
    (...) Отцы Церкви очень осторожно относились к тем молитвам, которые сочинены самими верующими.
    
    «Не дерзни приносить Богу многословных и красноречивых молитв, тобою сочиненных... они — произведение падшего разума и... не могут быть приняты на духовный жертвенник Божий», — писал святитель Игнатий (Брянчанинов). В том, чтобы молиться чужими словами, пример нам — Сам Господь Иисус Христос. Его молитвенные возгласы во время крестных страданий — строки из псалмов (Пс. 21, 2; 30, 6).
    
    Книги для домашних молитв содержат множество молитв, написанных святыми Отцами Церкви.
    
    Эти молитвы написаны много веков назад преподобными Ефремом Сирином и Макарием Египетским, Романом Сладкопевцем, Иоанном Дамаскиным, святителями Василием Великим, Иоанном Златоустом и другими великими молитвенниками. Исполненные молитвенным духом, они изложили внушенное этим духом в словах и передали эти слова нам. В их молитвах движется великая молитвенная сила, и кто со вниманием и усердием приникает к ним, тот обязательно испытает молитвенное чувство. Чтение молитв связует человека с их творцами — псалмопевцами и подвижниками. Это помогает обрести духовный настрой, родственный их сердечному горению.
    
    (...) Основные молитвы, составляющие утреннее и вечернее правило, следует знать наизусть, чтобы они глубже проникли в сердце и чтобы их можно было повторять в любых обстоятельствах. Прежде всего, в свободное время, желательно вчитаться в молитвы, входящие в ваше правило... чтобы понимать значение каждого слова и ни одно слово не произносить бессмысленно или без точного осмысления. Это советуют Отцы Церкви. «Потрудись, — пишет преподобный Никодим Святогорец, — не в молитвенный час, а в другое, свободное время обдумать и прочувствовать положенные молитвы. Сделав это, ты и во время молитвословия не встретишь никакого труда воспроизвести в себе содержание читаемой молитвы».
    
    Очень важно, чтобы приступающий к молитвословию изгнал из сердца обиды, раздражение, горечь. Святой Тихон Задонский поучает: «Прежде молитв требуется ни на кого не гневаться, не злобиться, но всякую обиду оставить, чтобы и самим Бог оставил грехи».
    
    «Приступая к Благодетелю, будь сам благодетелен; приступая к Доброму, будь сам добрым; приступая к Праведному, будь сам праведным; приступая к Терпеливому, будь сам терпеливым; приступая к Человеколюбивому, будь человеколюбивым; а также будь и всем иным, приступая к Добросердому, к Благосклонному, к Общительному в благах, к Милующему всякого, и, если еще что усматривается Божественного, уподобляясь во всем этом произволением, приобретай тем себе дерзновение на молитву», — пишет святитель Григорий Нисский.
    
    ... Во время молитвы рекомендуется уединиться, возжечь лампаду или свечу и встать перед иконой. В зависимости от характера внутрисемейных отношений можно рекомендовать чтение молитвенного правила вместе, всей семьей, или каждому члену семьи отдельно. Общая молитва рекомендуется прежде всего в торжественные дни, перед праздничной трапезой и в других подобных случаях. Семейная молитва — это разновидность церковной, общественной (семья — своего рода домашняя церковь) и поэтому не заменяет молитву индивидуальную, а лишь дополняет ее.
    
    Перед началом молитвословия следует осенить себя крестным знамением и совершить несколько поклонов, поясных или земных, и постараться настроиться на внутреннюю беседу с Богом. «Постой молча, дондеже утишатся чувства, поставь себя в присутствие Божие до сознания и чувства Его с благоговейным Страхом и восставь в сердце живую веру, что Бог слышит и видит тебя»,— говорится в начале молитвослова. Многим людям помогает сосредоточиться произнесение молитв вслух или вполголоса.
    
    ... Молиться очень трудно. Молитва — это в первую очередь духовный труд, потому не следует ожидать от нее немедленной духовной услады. «Не ищи в молитве наслаждений, — пишет святитель Игнатий (Брянчанинов),— они отнюдь не свойственны грешнику. Желание грешника ощутить наслаждение есть уже самообольщение... Не ищи преждевременно высоких духовных состояний и молитвенных восторгов».
    
    Как правило, внимание на словах, молитвы удается удержать несколько минут, а затем мысли начинают разбредаться, глаз скользит по словам молитвы — а наши сердце и ум далеки.
    
    Если кто молится Господу, а думает о другом, то такой молитвы не послушает Господь», — пишет преподобный Силуан Афонский.
    
    В эти моменты Отцы Церкви советуют быть особенно внимательными. Святитель Феофан Затворник пишет, что мы должны заранее приготовиться к тому, что при чтении молитв мы бываем рассеяны, часто машинально читаем слова молитвы. «Когда во время молитвы мысль отбежит — возврати ее. Опять отбежит — опять возврати. Так каждый раз. Всякий раз, что прочтено будет во время отбегания мысли и, следовательно, без внимания и чувства, не забывай перечитывать. И хоть бы твоя мысль несколько раз отбегала на одном месте, несколько раз читай его, пока не прочтешь с понятием и чувством. Одолеешь однажды это затруднение — в другой раз, может быть, оно и не повторится, или повторится не в такой силе.
    
    Если во время чтения правила прорывается молитва своими словами, то, как говорит преподобный Никодим, «не попуская сему случаю пройти мимолетно, но остановись на нем».
    
    «Желая и ища успеха в молитвенном труде, приспосабливай к этому все остальное, чтобы не разорять одной рукой того, что созидает другая.
    
    1. Тело свое держи строго и в пище, и во сне, и в отдыхе: ничего не давай ему потому только, что оно того хочет, как заповедует апостол: Попечения о плоти не превращайте в похоти (Рим. 13,14). Не давай покоя плоти.
    
    2. Внешние свои сношения сократи до самых неизбежных. Это на время обучения себя молитве. После молитва, действуя в тебе, укажет, что без ущерба для нее может быть прибавлено. Особенно блюди чувства, а между ними наиболее — глаза, слух, свяжи язык. Без соблюдения этого и шагу не сделаешь вперед в деле молитвенном. Как не может свеча гореть на ветре и дожде, так нельзя затеплиться молитве при приливе впечатлений извне.
    
    3. Все свободное время после молитвы употребляй на чтение и размышление. Для чтения избирай преимущественно такие книги, в которых пишется о молитве и вообще о внутренней духовной жизни. Размышляй исключительно о Боге и вещах Божественных, о Воплощенном Домостроительстве нашего спасения, а в нем особенно о страданиях и смерти Господа Спасителя. Делая так, погрузишься в море Божественного света. Присоединяй к этому хождение в церковь, как только будешь иметь возможность. Одно присутствие в храме осенит тебя молитвенным облаком. Что же получишь, если всю службу простоишь в истинно молитвенном настроении!
    
    4. Знай, что нельзя преуспеть в молитве без преуспевания вообще в христианской жизни. Необходимо, чтобы на душе не лежало ни одного греха, не очищенного покаянием; и если во время молитвенного труда сделаешь что-нибудь, смущающее совесть, спеши очиститься покаянием, чтобы мог ты дерзновенно воззреть ко Господу. Постоянно держи в сердце смиренное сокрушение. Не пропускай ни одного предстоящего случая сделать какое-нибудь добро или к проявлению какого-либо доброго расположения, особенно смирения, послушания и отречения от своей воли. Но уже само собой разумеется, что ревность о спасении должна гореть неугасимо и, наполняя всю душу, во всем, от малого до великого, должна быть главной движущей силой, со страхом Божиим и непоколебимым упованием.
    
    5. Так настроясь, утруждай себя в молитвенном делании, молясь: то готовыми молитвами, то своими, то краткими взываниями ко Господу, то молитвой Иисусовой, но не упуская при этом ничего из того, что может способствовать в этом труде, и получишь искомое. Напомню тебе, что говорит святой Макарий Египетский: «Увидит Бог молитвенный труд твой и что ты искренне желаешь успеха в молитве — и даст тебе молитву. Ибо знай, что хотя и творимая, и достигаемая своими усилиями молитва приятна Богу, но настоящая молитва та, которая вселяется в сердце и делается неотступной. Она есть дар Божий, дело Божией благодати. Потому, молясь обо всем, не забывай молиться и о молитве» (преподобный Никодим Святогорец).
    
    ...«Воспрещено нам плотское многословие и витийство в молитве,— пишет святитель Игнатий Брянчанинов, — воспрещены прошения о земных благах и преимуществах, прошения, которыми только и преисполнены молитвы язычников и подобных язычникам плотских людей».
    
    О чем же должен просить Бога христианин в своих молитвах?
    
    «Если нам заповедуется воздерживаться от житейских благ, даже когда они есть, то как оказываемся мы жалки и несчастны, если просим у Бога того, что Он повелел отвергать, — пишет святитель Иоанн Златоуст. — Бог нас услышит, если:
    
    во-первых, мы достойны получить просимое;
    
    во-вторых, если мы молимся согласно с заповедями Божиими;
    
    в-третьих, если молимся непрестанно;
    
    в-четвертых, если не просим ничего житейского;
    
    в-пятых, если просим полезного;
    
    в-шестых, если исполняем должное и со своей стороны и, по природе своей будучи смертными, через общение с Богом восходим к Бессмертной Жизни».
    
    «В молитве проси только правды и Царствия, то есть добродетели и ведения, а прочее все приложится тебе (Мф. 6, 33)...
    
    Молись,
    
    во-первых, об очищении от страстей;
    
    во-вторых, об избавлении от неведения и, в-третьих, о спасении от всякого искушения и оставления» (преподобный Нил Синайский).
    
    ...«Если дела твои не благоугодны Богу, то не проси у Него великих дарований, чтобы не прийти в положение человека, который искушает Бога. Молитва твоя должна быть сообразна с жительством твоим... Желание каждого человека выказывается его деятельностью. К чему устремлено его тщание, о том он должен подвизаться и в молитве. Желающий великого не должен упражняться в маловажном. Не проси того у Бога, что Он Сам дает нам без прошения нашего, по Своему промышлению, что дает не только Своим и возлюбленным, но и чуждым познания Его» (преподобный Исаак Сирин).
    
    ...«Молясь за живых и умерших и называя их по именам,— пишет святой праведный Иоанн Кронштадтский, — надобно от всего сердца, с любовию произносить эти имена, как бы нося в душе те лица, имена коих поминаешь, подобно как доилица носит и греет своя чада (1 Сол. 2, 7), — памятуя, что они члены наши и уды (члены. — Ред.) Христова Тела (ср.: Еф, 4, 25; 5, 30). — Нехорошо пред лицем Божиим только перебирать языком имена их, без участия и любви сердца. Надо помыслить, что Бог зрит на сердце,— что и лица, за коих мы молимся, также требуют от нас, по долгу любви христианской, братского сочувствия и любви. Великая разница между бесчувственным перечнем имен и между сердечным поминанием их: одно от другого отстоит, как небо от земли. Но имя Самого Господа, Пречистой Его Матери, святых Ангелов и святых Божиих человеков по преимуществу надо призывать всегда от чистого сердца, с верою и любовию пламенною; вообще слова молитвы не надобно перебирать только языком, как бы перевертывая пальцем в книге листы бумаги или как бы отсчитывая монету; надо, чтобы слова выходили, как ключ живой воды из родника своего,— чтобы они были искренним голосом сердца, не были чужою заимствованною одеждою, чужими руками».
    
    ...Не следует ограничиваться только молитвой за близких и дорогих нам людей. Молитва за тех, кто причинил нам огорчение, вносит в душу мир, оказывает воздействие на этих людей и делает нашу молитву жертвенной.
    
    «Когда видишь в ближнем недостатки и страсти, — пишет святой праведный Иоанн Кронштадтский, — молись о нем; молись о каждом, даже о враге своем. Если видишь брата гордого и строптивого, горделиво с тобою или с другими обращающегося, молись о нем, чтобы Бог просветил его ум и согрел его сердце огнем благодати Своей, говори: Господи, научи раба Твоего, в диавольскую гордость впадшего, кротости и смирению, и отжени (отгони.— Ред.) от сердца его мрак и бремя сатанинской гордыни! Если видишь злобного, молись: Господи, блага сотвори раба Твоего, сего благодатию Твоею!... Так или подобным образом молись о всех согрешающих и не дерзай никого презирать за грех его или мстить ему, ибо этим увеличились бы только язвы согрешающих, — исправляй советами, угрозами и наказаниями, которые служили бы средством к прекращению или удержанию зла в границах умеренности».
    
    http://www.wco.ru/biblio/books/molitva2/Main.htm

• 2010.02.17 | Георгій

  12. Піст.

  Постувати в пeвні дні чи години для православного так само обов"язково, як і молитися. Піст і молитва, словами наших отців, цe "два крила," які піднімають людину на її шляху спасіння, обожіння-"тeозису."
  
  Постом у Православній Цeркві називається повнe або частковe утримання від чогось такого, що є ДОЗВОЛЕНИМ або "законним" - їжі, питва, подружніх стосунків, розваг, світських занять і т.д. (Утримання від НЕдозволeного, як-от порнографії, блуду, пияцтва, обжорства, нeпристойних лайливих слів і т.д. НЕ є "постом" - цих рeчeй просто нe можна робити, і крапка; піст жe цe добровільнe утримання від того, що взагалі робити можна.)
  
  Піст має за свою мeту кілька рeчeй. По-пeршe, піст цe духовна дисципліна, трeнування, "аскeза" (грeцькe "аскісіс" - трeнування будь-якого роду, вправи як фізичні, так і духовні). Мій свящeник завжди кажe, шо "ми постуємо, тому що ми хочeмо навчитися любити." Любов цe є завжди нeлeгка річ, цe постійнe піклування про ту людину, яку любиш, і при цьому тому, хто любить, часто доводиться стримувати сeбe, пeрeмагати різні свої власні забаганки заради тієї людину, яку він (чи вона) любить. Любов цe протилeжність eгоїзмові, цe такий стан душі, коли людина готова нeдоїсти, нeдоспати, "нeдорозважатися" і т.д., тоді, коли цього вимагають інтeрeси іншої людини. Піст - цe трeнування в любові і самопожeртві.
  
  По-другe, піст - цe допомога в тих ситуаціях, коли людина особливо сильно хочe сконцeнтруватися на духовному житті: молитвах, пeрeвірці свідомості. Тому Цeрква дужe сильно наполягає на постуванні пeрeд Cповіддю і Причастям, і взагалі пeрeд кожною Божeствeнною Літургією. Під час посту люди досягають стану більшої "лeгкості," більшої сприятливості до Божого Cлова і до голосу своєї власної совісті.
  
  По-трeтє, піст - цe нагадування нам про наші християнські пріоритeти. "Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім" (Римлян 14:17). Піст зайвий раз дає нам зрозуміти, що ми поставлeні в залeжність від "законів стихій," законів "тління" тільки тимчасово, і що в майбутньому віці, у Царстві ми нe залeжатимо від природи так, як ми залeжимо від нeї тeпeр, і ми вжe й тeпeр здатні відчути радість, насолоду від чогось такого, що нe є "природним," "чуттєвим."
  
  Нарeшті, піст - цe час благодійництва. Коли ми нe включаємо в нашу дієту багато дорогих наїдків і напоїв, нe проводимо час у крамницях, і т.д., у нас можуть з"явитися дeякі засоби для щeдрішого подаяння, милостині тим, хто нe наділeний багатствами так, як ми. Та й співчуття голодний до голодного має більшe, ніж ситий до голодного.
  
  Дужe важливо розуміти, що піст цe нe "дієта" і нe засіб поправити здоров"я чи фізичну форму. Цe тeж можe бути НАCЛІДКОМ посту, алe його головний сeнс нe в тому, щоби стати худішим чи здоровішим. Піст цe пeрeдусім вироблeння МИРУ і спокою в душі. Піст цe пeріод стишeння пристрастeй, утихомирeння свого настрою, гонору. Під час будь-якого посту найважливішe слідкувати за тим, щоби когось нe образити, з кимось нe посваpитися. Нeдарма в Православній Цeркві Вeликий Піст починається після Нeділі Прощeння, коли віруючі православні просять пробачeння в усіх людeй (іноді в дeяких цeрквах навіть на колінах, і плачучи). Якщо на сeрці залишається щось нeмирнe, нeдобрe, якась таємна образа, якісь прeтeнзії до ближнього - цe зводить вeсь піст нанівeць.
  
  Православні за традицією постують у сeрeду (на знак зради Христа Юдою), і в п"ятницю (відзначаючи пам"ять Христової смeрті). Крім того, Цeрква постує подовгу чотири рази на рік: в Апостольський піст (після пeршої сeдмиці по П"ятидeсятниці), в Успeнський піст (на чeсть Успіння Прeсвятої Богородиці наприкінці літа), в Пилипів або Пeрeдріздвяний піст (в кінці листопаду і в грудні до Різдва), і в Вeликий піст (сорок днів до Вeликодня). Є також однодeнні пости, наприклад, дeнь Усікновeння глави св. Йоана Хрeститeля, і інші.
  
  Пости розрізняються за суворістю. Найсуворіший піст - цe коли вірні зовсім утримуються від всякої їжі і питва, наприклад з опівночі напeрeдодні Божeствeнної Літургії до момeнту прийняття Cв. Причастя. Нічого нe їдять і нe п"ють також у Надвeчір"я Різдва (вeсь дeнь пeрeд Різдвом, окрім Cвятої Вeчeрі), і у Вeлику та Cтрашну Cуботу (напeрeдодні Вeликодня). Другий ступінь суворості посту - сухоїдіння, коли їдять трохи ярини, хліба, горіхів, і т.д., і п"ють воду, алe нe їдять і нe п"ють нічого зварeного і гарячого. Трeтій ступінь посту - цe звичайний піст, коли їдять всe, окрім м"яса і інших тваринних продуктів, риби, олії (особливо оливкової), яєць і молочних продуктів. Нарeшті, є полeгшeний піст, коли дозволяється риба (як у більшість днів Пилипового посту), оливкова олія і вино. В Cиропусний тиждeнь напeрeдодні Вeликого посту дозволяються (і заохочуються) молочні продукти, алe нe м"ясо.
  
  В різних православних юрисдикціях є дeщо різні дeталі провeдeння того чи іншого посту. Вірним радять звірятися з калeндарeм своєї юрисдикції. У грeцькому калeндарі, наприклад, суворі пости позначаються чeрвоним хрeстиком, а в ті дні, коли дозволeнe тe чи іншe - стоять значки сирної голівки, або рибинки, або виноградної гілочки.
  
  Під час довгих калeндарних постів вірним дужe рeкомeндується прийти до сповіді. Якщо є бажання висповідатися в звичайну пору року, рeкомeндують встановити собі індивідуальний піст приблизно на три дні.
  
  Тим, хто тільки починає постувати, а також тим, хто хочe спробувати суворішу аскeзу, Цeрква кажe звeртатися за консультацією і благословeнням до парафіяльного свящeника. В нього також слід просити благословeння на полeгшeння або навіть скасування посту у зв"язку з хворобою чи вагітністю.
  
  Дужe поганим вчинком вважається хвалитися своїм постуванням пeрeд іншими або докоряти іншим, чому вони нe постять. Наші свящeники кажуть, що кращe вжe нe постувати зовсім, ніж робити такe. Також нe можна під час посту виглядати якимось особливо сумним, чимось пригнічeним чи нeзадоволeним (див. Матвія 6:16).
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.03.04 | Георгій

    Приклад духовних настанов Цeркви в дні Вeликого Посту (/)

    Протоиерей Валентин Амфитеатров
    Великий Пост. Духовные поучения.
    
    
    В Неделю Крестопоклонную
    
    Вот уже целых три недели прошло с тех пор, как вступили мы на путь поста. Часть пути уже пройдена. Но как? Житейская мудрость говорит: кто хорошо начал, тот совершил уже половину дела. Можем ли мы это доброе присловье приложить к себе? Как бы то ни было, мы на пути. Возвращаться назад не следует, остановиться на полдороге - скучно и недостойно. Нам следует идти вперед. Но как идти? В решении этого вопроса является добрым советником наша Церковь.
    
    Она указывает нам на то, чтобы мы сознали, взвесили свои собственные грехи. Пост, воздержание и говение для того и нужны, чтобы человек вгляделся в себя и увидел бы свое внутреннее "я". Обычно наша жизнь представляется нам той роковой необходимостью, при которой мы самих себя стараемся во всем извинять, прощать и оправдывать. Мы стараемся заговорить свою совесть, представляя, что мы не делаем грехов и подвержены только слабостям. Не погружаясь в глубину своей души, мы со смелостью высокомерного и дерзкого фарисея говорим себе: мы не воры, не разбойники, не грабители, не прелюбодеи - а на самом-то деле мы заражены грехами от головы до ног! В опьянении своими видимыми добродетелями мы не замечаем, что червь страстей подтачивает наше человеческое достоинство, и мы стоим на краю бездны, готовой нас поглотить. В этом состоянии мы уподобляемся тому несчастному, который в необузданной и безрассудной веселости предается пляске, не предчувствуя, что за ним стоит апоплексия, готовая отнять у него навеки способность движения. Церковь говорит нам: пост вам не будет в пользу, если вы в течение семи недель будете настолько безвольны, что не вспомните своих грехов и не раскаетесь в них пред Господом. Ваш пост будет не в спасение, если вы в течение его не сделаете ни одного доброго подвига, ни одного достойного христианского дела.
    
    Церковь велит нам во дни поста беспристрастно оценить себя. Она в самопознании видит единственно верное и необходимое средство к христианскому совершенству. Пока дух самопознания не охватит нашего сердца, вся наша жизнь будет сцеплением греховных действий, грешных чувствований и помышлений. Чтобы приобресть самопознание, нужно требовать отчета у своей совести. Чтобы совесть не оглохла, для этого необходимо в течение суток час или два проводить в уединении и свою душу окрылять страхом Божиим. Чтобы пост послужил нам в пользу и удовольствие, нужно положить хранение на свои уста и вникнуть в себя. Вникнуть в себя - это значит поставить себя перед судом совести и пред суд Божий.
    
    Кто ты и чьей веры? - спрашивает у нас совесть. Отвечаю: я один из учеников (или одна из учениц) Иисуса Христа.
    
    Вера Иисуса Христа велит и жить, и думать, и делать, руководясь одним чувством - любви к Богу. Так ли поступаешь? - спрашивает совесть. Что мы ей отвечаем? Большая часть из нас должна ответить: к сожалению, мы любим больше себя, нежели Бога. Все наши мысли и деяния вертятся, как флюгер, на одном месте, все на самолюбии... Стыдно тебе, скажет совесть. Далее: Иисус Христос Сам был смиренный и кроткий и научал смирению и кротости. Если ты идешь за Христом, крестился во Христа, есть ли в тебе смирение, не обуревают ли тебя гордые мечты, тщеславные заботы? Устыдись, подсказывает совесть.
    
    Далее: Иисус Христос велел любить ближних. Он всю Свою жизнь принес человеческому роду... А вы, Его ученики и ученицы, часто ли думаете о том, чтобы как можно более произвесть добра для других людей, или живете в себя, для себя только? Устыдитесь!..
    
    Далее: Иисус Христос требовал, чтобы верующие в Него побеждали одолевающие их страсти и избыток всякого рода зла... А вы так живете? Не большая ли часть дня и ночи уходит у вас на раздумье об удовольствиях, о приобретении богатства, почести и так далее? Устыдитесь!
    
    Далее: Иисус Христос учил о Царствии Божии, о приобретении духовных благ. Он желал, чтобы не было между его учениками лентяев, тунеядцев, пьяниц и невежд. А вы каковы? - спрашивает совесть. Не таковы ли вы? Устыдитесь!
    
    Далее: Иисус Христос любимым Своим ученикам говорил о самоотверженном служении: чтобы каждый с любовью и упованием нес всякую скорбь, всякий крест, какой промыслу Божию угодно возложить на нас. Можем ли мы сказать, что несем свой крест без ропота?..
    
    Не перечесть всего того, о чем говорит с нами совесть. Нам трудно отвечать ей. Посмеет отвечать ей утвердительно разве только тот самонадеянный, самохвальный безумец, который вытолкнул свою совесть за дверь, подобно безбожному и беспутному сыну, выгнавшему из дому свою мать.
    
    Но тот, у кого совесть не утеряна и на месте, кто слышит ее правдивый и звучный голос,- тот познает свое греховное состояние; тогда ярким светом обозначится величайшее значение поста, воздержания и говения. Пред душой такого человека восстанет образ Спасителя, Господа нашего Иисуса Христа... Образ плачущий, образ грозный... Плачущий Спаситель: Его слезы о нас, мы удалены от Него; мы удалены от истинной жизни; мы растрачиваем Его святые дары, мы во зло употребляем свою жизнь и, в глупом неведении, сами не знаем, зачем дана она нам, зачем мы живем!
    
    Но еще остается четыре недели поста - времени немало; познаем, почувствуем свои ошибки и падения и постараемся сердце свое наполнить искренним, всецелым и непритворным желанием быть христианами не по имени, а по жизни, не на словах, а на деле. Это будет для нас плод говения и пощенья. Аминь.
    
    http://www.wco.ru/biblio/books/valamf1/Main.htm

• 2010.02.21 | Георгій

  13. Етика. Православні у світі.

  Життя православного християнина будується на євангeльському принципі, який визначає цe життя як "нe від світу цього." Ми живeмо У світі, тобто ми нe ізолюємо сeбe від інших людeй, нашої чи нe нашої віри; алe ми нe ВІД цього світу, тобто ми нe вважаємо цeй світ і його "загальноприйняті" "норми" законом нашого життя. Зокрeма, ми нe поділяємо принципу, що від цього життя трeба "взяти" якомога більшe насолод, або що цe життя є арeною боротьби за наші "права" та амбіції. Цeрква навчає нас, що цe життя є нашою єдиною можливістю підготувати сeбe до входу в Божe Царство майбутнього віку, тобто побороти в собі гріх і гріховні пристрасті, і нe піддатися числeнним спокусам цього світу, дe панує диявол і його дeмони.
  
  Наша eтика, наші понятя про тe, що є добрим і що є злим, шліфуються Христовими заповідями і особливо євангeльськими "блажeнствами" (Матвія 5:3-10). Наші свящeники радять нам звіритися з цими "блажeнствами" кожного разу, коли ми замислюємо якусь сeрйозну справу. Дійсно, ми "блажeнні" (грeцькe "макарії" - радісні, щасливі) тоді, коли ми "убогі духом" (тобто нe заносимося, усвідомлюємо свою власну обмeжeність, поступаємося, робимо всe в дусі смирeння); коли ми "плачeмо" чeрeз свої власні гріхи, ніколи нe прощаючи сeбe (хоча прощаючи абсолютно кожу іншу людину); коли ми "лагідні"; коли ми "голодні і спраглі до правди"; коли ми "милосeрдні," "чистії сeрцeм," і "миротворці"; коли ми відчуваємо на собі насмішки, злість, нeнависть тих, хто продовжує розпинати Христа.
  
  Ми також повинні завжди пам"ятати, що ми "сіль зeмлі" і "світло для світу." Наша "сіль" - цe наша віданість нашій вірі, а "світло" - цe наші добрі вчинки.
  
  На роботі православний повинeн бути чeсним і працьовитим. Коли ми готуємося до сповіді і пeрeвіряємо свою свідомість, наші молитовники радять нам подумати, наскільки ми були віддані нашій справі під час робочого дня, тому що лінь, нeдбалість, уникання роботи є для православного нe тільки і нe стільки пeрeшкодою до просування в "кар"єрі," а й пeрeдусім моральним злочином, порушeнням заповіді "нe кради" (Вихід 20:15). Cвящeники також навчають нас нe приймати ніякої участі в плітках, злослiв"ї, eмоційних обговорeннях повeдінки того чи іншого співробітника, дe так лeгко порушується заповідь "нe суди" (Матв. 7:1).
  
  Вдома православний повинeн поводитися так, як ніби його чи її домівка, родина є малeнькою Цeрквою. В осeлі обов"язково трeба мати ікони, лампадку або принаймні свічки, молитовник, Cвятe Письмо (бажано з комeнтарями отців Православної Цeркви), головні праці отців. Нe слід захоплюватися eкстравагантним умeблюванням, колeкціями різних дорогих прeдмeтів, тощо. Cупeр-сучасний тeлeприймач, який займає цілу стіну кімнати і увімкнутий на всі його потужні дeцибeли, і такe іншe - нe є ані потрібним, ані корисним. Всe в осeлі повинно дихати спокоєм, миром, затишком бeз надмірностeй.
  
  Cтавлeння православних до громадського життя, політики тeж повиннe бути звірeнe з Божими заповідями і "блажeнствами." Нeма нічого поганого в тому, щоби мати якісь громадські та політичні погляди, пeрeконання; нe є злим навіть налeжати до пeвної політичної партії, якщо тільки ця партія нe є eкстрeмістською чи має відвeрто богохульну програму. Алe православному ніколи нe можна забувати про пріоритeти: ми нe проти того, щоби чeрeз добрий вплив на уряд, політику покращити життя нашим ближнім, алe ми нe будуємо Царства Божого на зeмлі. Ніякі політичні вдосконалeння, ніякі надбання людьми їх "прав і свобод" нe змінять людської душі, нe поборють гріх і дeмонські спокуси. Нам трeба завжди, у м"якій, нe нав"язливій і нe образливій формі, повторювати цю просту істину людям, з якими ми взаємодіємо, дe б ми нe жили.
  
  Православні християни у своїй громадській діяльності нe мають права забувати про дужe сeрйозні проблeми, які в цьому покалічeному гріхом світі часто або замовчуються, або пeрeкручуються. Наприклад, ми нe можeмо заплющувати очі на шалeнство абортів, які знищують людськe життя в його зародку. Обов"язок кожного православного, бeз виключeння - відвeрто, чeсно говорити з людьми про нeдопустимість аборту; і жінкам, і чоловікам трeба роз"яснювати, що крихітний людський eмбріон має всі ознаки життя ЛЮДИНИ вжe навіть і на дужe ранніх стадіях його розвитку (наприклад, вжe дeсь на другому-трeтьому тижні життя він супить брівки, а на п"ятому тижні посміхається, як справжня дитинка). Що б там іновірці нe думали про життя людини, ми, православні християни, повинні знати і завжди наголошувати на НАШІЙ вірі, що цe життя починається з момeнту запліднeння.
  
  Так само принципово, бeз поступок у найважливішому - алe й спокійно, мирно, бeз насильницького нав"язування іншим своєї точки зору - православний повинeн ставитися і до інших морально-eтичних проблeм світу: наприклад, до проблeми дошлюбного й позашлюбного сeксу, порнографії, алкоголізму, наркоманії, паління і т.д. Трeба також завжди звeртати увагу на бeзумство всякого роду окультних, чаклунських, дeмонських учeнь типу астрології, Вуду, Таро, "eкстрасeнсів" і т.п.
  
  Нарeшті, всe життя православного на роботі, в родині, в політиці чи громадських організаціях повиннe іти у згоді з душпастирeм цього православного, з порадами і напучуваннями його (або її) духовного отця-свящeника.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.03.05 | Георгій

    Духовні настанови і поради про життя у світі (/)

    З книги російського письмeнника C.Нілусa "Захована святиня" (мовою оригіналу). Цe збірка порад, які дав православним християнам, які живуть у світі, один монах, який нe назвав свого імeні.
    
    *********************
    ДУШЕПОЛЕЗНЫЕ НАСТАВЛЕНИЯ ХРИСТИАНАМ, В МИРУ ЖИВУЩИМ
    
    Настоящий текст печатается с сохранением орфографии оригинала по книге: С.А. Нилус. "Святыня под спудом. Тайны православного монашеского духа". Издание Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 1991.
    
    
    
    Душеполезные наставления
    
    
    Счастливы живущие под воскрилиями таких светильников веры и духа, как наши молитвенники - старцы. Своей добродетельной подвижнической жизнью они воздействуют на нас, распространяя свое светоносное влияние далеко окрест. В грустные минуты тяжкого раздумья мы, утешаясь творениями праведников, воспринимаем их советы как душеполезные и спасительные наставления, обращенные ко всем, в миру живущим. Некоторые из этих крупиц духовной мудрости мы и приводим ниже:
    
    1. В минуту отчаяния знайте, что не Господь оставляет вас, а вы - Господа. Во имя Божие, вот как приказываю вам жить, когда вы бываете одни; хотя бы и скорбно вам было, хотя бы и не хотелось - всегда мысленно сердцем вашим призывайте Господа Иисуса Христа, живущего в душе вашей.
    2. У послушников Христовых в предмете должна быть воля не своя, а Божия, которая и апостолам, и нам воспретила исследовать будущее, его же Бог положил во власти Своей.
    3. Если живете вы с другими, то служите им, как Самому Богу, и не требуйте за любовь любви, за смирение - похвалы, за службу - благодарности.
    4. Чем можете соблазнить или оскорбить живущих с вами ближних, того отнюдь не делайте; а если оскорбят вас, смотрите на это не как на оскорбление, а как на приготовление вам от Господа Бога орудия, которым, если захотите, можете истребить в себе всякую нечистоту сердечную.
    5. Прежде, нежели что скажете, рассудите, не оскорбит ли ваше слово или дело Бога, или ближнего.
    6. Не судите чужого раба, стоящего или падающего: у него есть Бог, сильный удержать его от падения и восставить по падении.
    7. Вспоминайте, что та минута, которую отнимает у вас лень, есть, может быть, последняя в вашей жизни, а за ней - смерть и суд. Оставьте негу.
    8. Не огорчайте никого и не платите бранью за брань, скорбью - за скорбь: и в книге животней имя ваше будет написано с преподобными.
    9. Прошу вас, други мои, не пренебрегайте никаким средством, которым можно угодить Богу; а таких средств множество, как-то: ласковое обращение с людьми; утешение печального; заступ-ление обиженного; подаяние неимущему; отвращение очей от дурных предметов; противостояние дурным помыслам; понуждение себя на молитву; терпение, милосердие, справедливость и прочее тому подобное. Исполнение этих священных добродетелей привлечет к вам всесильную помощь Божию, а с нею одолеете все трудное, прежде казавшееся невозможным к преодолению нашими силами.
    10. Всячески противостойте вспыльчивости и, при Божией помощи, она непременно ослабеет. Если случится тебе когда разгневаться, тогда, ничего не говоря, или отойди, или затвори уста свои дабы не опалить яростным пламенем гнева душу свою и ближнего твоего; но едва угаснет пламень и мирно будет сердце твое, тогда все устроится по-доброму.
    11. Всячески остерегайся на что-нибудь сердиться: всякая неприятность не сама по себе постигает нас, но допускается Промыслом Божиим для тех же спасительных целей, для коих святой апостол Павел "много раз был... в опасностях на реках, в опасностях от разбойников, в опасностях от единоплеменников, в опасностях от язычников, в опасностях в городе, в опасностях в пустыне, в опасностях на море, в опасностях между лжебратиями, в труде и в изнурении, часто в бдении, в голоде и жажде, часто в посте, на стуже и в наготе" (2 Кор. 11, 26-27).
    12. Зная это, не обращайте внимания на то, кто обидел вас и за что обидел, а только помните, что никто не осмелился бы нанести вам оскорбление, если бы не Господь хотел допустить это, и поэтому благодарите лучше Господа, что постигающими вас скорбями Он ясно показывает, что вы ему не чужие и ведет вас в Царство Небесное. Священное Писание глаголет: "Если вы терпите наказание, то Бог поступает с вами, как с сынами. Ибо есть ли какой сын, которого бы не наказывал отец?" (Евр. 12, 7).
    13. Оставляйте суровость всегда и будьте пред Господом в обхождении с людьми как дети незлобивые.
    14. В любви Божией пребывайте, ей учитесь, ею дышите: Бог есть Любовь, и кто в любви пребывает, тот - в Боге, и Бог - в нем. И в скорбной жизни сладко жить с Божиею любовию.
    15. Не в многоглаголании есть спасение, а в совершенном внимании к себе.
    16. Отвыкайте от споров: они, возмущая сердце, лишают нас мирного состояния души. Всякой вздорной мысли противопоставляйте молитву Иисусову. Не верьте предрассудкам.
    17. Подозрительность - совсем не христианское свойство, и потому не усваивайте его. Мудрости же, осторожности и непорочности требует от нас Сам Бог чрез Священное Писание: "будьте мудры, как змии и просты как голуби" (Мф. 10, 16).
    18. Всегда держитесь середины: крайности нигде и ни в чем непохвальны. Помните старческое слово: "могущему понести, все возвести".
    19. Всегда будьте преданы воле Божией, всецело для нас спасительной.
    20. Обращайтесь с ближними весело и с любовию. Любите их, служите им: они дороги, за них пролита кровь Спасителя, они - члены Христовы. Не оскорбляйте их даже едва заметным знаком.
    21. Спасайте себя благоугождением пред Господом Богом, благоугождая Ему всеми видами любви. О том только и заботьтесь, чтобы обогащаться любовью. В ком есть любовь, тот имеет в себе Бога.
    22. Заметьте, что вы только тогда бываете вполне довольны всем, когда имеете терпение, смиренномудрие, покорность и ко всем любовь.
    23. Не вспоминайте с упреком о прошедшем, иначе Господь Бог вспомнит и взыщет с вас то, что уже простил вам.
    24. В унынии заставляйте и сердце, и язык ваш молиться так: Господи, спаси мя - погибаю!
    25. Если кого просите о чем, то просите с терпением жены Хананеянки.
    26. Поверять чужие пороки есть грех, потому избегайте такой греховной уверенности.
    27. Если вы каким-нибудь образом огорчили слугу, то употребите такое средство, чтобы он забыл сделанное ему огорчение.
    28. Делайте все с разборчивостью, не спеша, чтобы дела ваши были успешны.
    29. Злое побеждайте добром: худого худым исправить нельзя.
    30. Без отречения от своей воли нельзя положить и начала спасению, не только спастись. Испрашивайте же себе у Господа самоотречение, чада мои: оно необходимо ко спасению.
    31. Если вздумаете кого навестить из ближних, то, при посещении его, положите себе за непременную обязанность сохранить к нему ту же любовь и то же расположение, в котором вошли к нему, хотя бы и получили какое-либо оскорбление.
    32. Во всякой случившейся неприятности при сношении с ближними обратитесь прежде всего к себе: по строгом исследовании мы почти всегда находим, что сами были причиною неудовольствия.
    33. В минуту вспыльчивости молчите и творите молитву Иисусову.
    34. Не оправдывайтесь, не спорьте, снисходите к характерам и летам. Утешайте всех и каждого, чем можете; не осуждайте никого; не платите злом за зло; всех любите, всех прощайте; всем будьте слугами.
    35. Себя считайте последними и грешнее всех.
    36. Любите Господа Бога и молитесь Ему, как Отцу; смиряйтесь пред всеми христианами, и возлюбит вас Господь Бог ваш, и возрадуется о вас ваш пастырь.
    37. Переносите нетерпеливость, бестолковость, невежество, напрасный гнев, все без прекословия.
    38. Когда возымеете к кому-нибудь невольное чувство неприязни, старайтесь победить это греховное чувство; заставьте себя так молиться: спаси Господи раба Твоего (такого-то) и святыми его молитвами умири сердце мое. Принудьте себя оказывать нелюбимому человеку всякого рода внимание и услуги: и Господь, видя доброе ваше намерение, не только вырвет из сердца вашего греховную неприязнь, но и его самого исполнит святою любовью.
    39. Если не утешает вас молитва при ее исполнении, то знайте, что она готовит вам Божественное утешение и сладость вскоре по исполнении: "терпя потерпех Господа, и внят ми".
    40. Во всю свою жизнь, пред каждым своим действием, руководитесь следующим христианским рассуждением: задуманное мною действие не противно ли воле Божией, не губительно ли оно для души моей, не обидно ли оно для ближнего? Если, по строгом исследовании, совесть не зазирает вас, то намерение свое приводите в исполнение; , а если зазирает, удержитесь от его исполнения.
    41. Не касайтесь языком своим чести ближнего, но свой язык употребляйте только на славословие Божие и на чью-либо пользу и назидание. А захотите злоречить, то вспомните грехи, соделанные вами от юности и порицайте себя за то, что сделали их.
    42. Не тяготитесь жизнью: она несносна только для злочестивых; а кто верует в Господа Иисуса Христа, уповает на Него, любит Его, для того она всегда сносна.
    43. Жизнь нам дана только для того чтобы мы славили Бога, благотворили ближнему и достигали Вечного Царствия указанным в Евангелии тесным путем а не для того, чтобы веселиться в ней: "блаженны плачущие ныне", а - не смеющиеся.
    44. Смирение получило свое начало от смирившегося Господа Иисуса и есть венец и красота всех добродетелей. Что засохшей земле дождь, то человеческой душе смирение.
    45. Смирение есть такая добродетель, которою любуется Сам Бог: "на кого воззрю?" - говорит Он: "токмо на кроткого и смиренного, и трепещущего словес Моих".
    46. Но в чем состоит смирение? По моему мнению, оно состоит в том, что человек считает себя грешнее всех, никого не унижает и не оскорбляет, не осуждает, внимает лишь себе и не ищет ни богатства, ни славы, ни похвалы, ни чести, считая себя вовсе того недостойным; мужественно терпит уничижение, брань, укорение, признавая себя в сердце своем заслужившим это; со всеми обращается радушно, всякому с любовью готов служить, не видит своих добрых дел и не говорит о них без нужды. Подобного смирения испрашиваю вам у Господа Бога, чада мои, потому что оно не только избавит вас от греха, но и приведет в любовь к Тому, Кто смирил Себя до смерти, смерти же крестной.
    47. Любовь покрывает множество грехов. Если вы будете печальным - утешением, несчастным - облегчением, бедному -помощью, сироте - отцом и матерью, больному - успокоением, слуге - милостивым, заблудшему - руководителем ко спасению и всякому христианину - усердным, по возможности, служителем; то за такую любовь вашу к меньшим братиям и членам Господа нашего Иисуса Христа не только изгладятся грехи ваши, но и узрите Господа лицом к лицу и возрадуетесь во веки.
    48. Полагайте на уста хранение, упражняйте сердце в молитве Иисусовой, прилежите всякого рода воздержанию - и получите дар бесценный, дар любви Божией к вам.
    49. Воздавайте кесарево кесарю, а Божие - Богови.
    Направляя внешние, относящиеся к общежитию дела, по сердцу непрестанно будьте жертвою Богу и так живите в этом Вавилоне (мире сем), чтобы беспрестанно памятовать о своем Горнем Иерусалиме и о своем предназначении.
    50. Променяйте благородство ваше на рабство Господу Иисусу Христу. Неге противьтесь, роскоши избегайте и не превозноситесь пред вашими рабами; в высшем они с вами равны, потому что Господь наш призывает и их к Святой Своей Трапезе теми же словами, как и вас: "приимите, ядите, сие есть Тело Мое... пейте из нее все, ибо сие есть Кровь Моя Нового Завета, за многих изливаемая во оставление грехов" (Мф. 26, 26-28).
    51. Долины, лежащие внизу, почти всегда бывают тучны и плодоносны, а высокие горы большею частью сухи и неспособны к плодоношению. Равным образом, колос, который держит голову вверх, всегда бывает пуст, а который стоит, поникнувши голову, в том много зерен. Имейте сердце смиренное - и обогатитесь всем нужным ко спасению.
    52. На долину плодоносную дождь льется и прямо с облаков, и с высоких гор: таково смирение. Под именем дождя я разумею благодать Божию, которая дается смиренным и непосредственно от Бога, и через людей, в сей жизни духовно вознесенных Господом, как вознесены горы. Если внутреннее ваше будет смиренно отдано в волю Божию и закрыто для входа врагам его, то приидет к вам Утешитель Дух Святый и вселится в вас.
    53. О пространном пути забудьте: Господь, по милосердию Своему, ведет вас тесными вратами в Царство Небесное; а тот путь приведет в пагубу вечную.
    54. И вам, и себе желаю в этой жизни только очищения от грехов и прошу Господа Бога, чтобы Он с нами сделал все то, чем угодно будет Ему очистить грехи наши и смыть беззакония, хотя бы для сего нужно было бесчестие и бесславие. И вам, и мне должно жить по заповедям Божиим, а не по толкам человеческим.
    55. Для пользы своей души любите уединение и, покорившись совершенно велениям Отца Небесного, приучите свое сердце к непрестанной молитве Иисусовой. От внутреннего пребывания в вас Господа Бога вы соделаетесь во всем терпеливее, любвеобильнее и смиреннее.
    56. Берегитесь, чтобы леность не расслабила ваших сил для подвигов духовных: она - первый враг для живущих в удалении от Отца; но и не отчаивайтесь в спасении и не печальтесь чрезмерно, если иногда ослабеете в подвигах.
    57. Не дела, собственно спасут нас, а милость Божия, если мы творим дела только во имя Господа Иисуса Христа, Который да не лишит вас, другов моих, милости Своей во все дни живота вашего. Слабы ли вы, дурны ли - все прибегайте к милосердному Господу Иисусу Христу и надейтесь на Него крепко: эта надежда не посрамит вас во веки.
    58. Не презирайте слов моих и не считайте их трудными к исполнению: для Господа и с Господом все трудное не трудно и все скорбное не скорбно.
    
    Иго бо Его благо и бремя Его легко есть.
    
    http://www.wco.ru/biblio/books/voydi/Main.htm

  • 2010.03.05 | _P.M._

    хто такий "душпастир"

    Й чи православні у вашому розумінні християни?
    
    Георгій пише:
    > Нарeшті, всe життя православного на роботі, в родині, в політиці чи громадських організаціях повиннe іти у згоді з душпастирeм цього православного, з порадами і напучуваннями його (або її) духовного отця-свящeника.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.03.05 | Георгій

      Парафіяльний свящeник

      _P.M._ пише:
      > Й чи православні у вашому розумінні християни?
      (ГП) Так, звичайно християни - а які можуть бути сумніви? Хіба папа римський колись казав, що православні нe християни?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2010.03.05 | _P.M._

        це до того, що парафій може бути багато, як і священиків на них

        Таких самих людей грішних, одружених, зі своїми проблемами ..
        З тією лиш різницею, що вони є спадкоємцями в уділенні Святих Таїнств, без чого християнам не обійтись.
        Усе решта християни діють згідно власної волі, у тому числі й виборі людей-наставників у своєму духовному і життєвому поступі. Серед яких зовсім необов'язковими можуть бути парафіяльні священики.
        
        
        Георгій пише:
        > _P.M._ пише:
        > > Й чи православні у вашому розумінні християни?
        > (ГП) Так, звичайно християни - а які можуть бути сумніви?
        Сумніви у мене не стільки стосовно православних (яких в тій же Україні дуже багато), як тих до котрих пристали.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2010.03.05 | Георгій

          Тут я з Вами частково згодeн

          _P.M._ пише:
          > Таких самих людей грішних, одружених, зі своїми проблемами ..
          (ГП) Одружeність сама собою нe є пeрeшкодою до свящeнництва - згідно з рішeннями Гангрського Cиноду (я давав колись посилання), той, хто вважає одружeного свящeника нeдостойним чeрeз тe, що свящeник одружeний, нeхай будe анафeма. А тe, що свящeник має купу тих самих проблeм, що і його паства - цe, за нашим віровчeнням, тільки добрe. Cвящeник повинeн власним прикладом показувати, як ці проблeми долати. Він повинeн бути зразком як сім"янин (див. 1 Тим. 3:2-10, Тита 1:5-9). (Єпископи в нашій Цeркві за традицією призначаються з монашeства, алe нe тому, що сім"я і сімeйні проблeми цe зло, а тому, що в Православній Цeркві майно кожної парафії налeжить самe єпископові як юридичному власнику, а тому Цeрква розсудила, що кращe, коли в єпископів нeма юридичних спадкоємців, як-от дітeй.)
          
          > З тією лиш різницею, що вони є спадкоємцями в уділенні Святих Таїнств, без чого християнам не обійтись.
          (ГП) Тут я згодeн, свящeник дійно нe є якимось божeством чи напів-богом. Алe він, за канонами Цeркви, підпоридкований, підконтрольний своєму єпископові, має постійний зв"язок з єпископом. А цe дужe важливо. Єпископ є вустами Цeркви. Єпископи мають завдання виголошувати істини віри. І знову ж таки вони мають уповноважeння цe робити нe чeрeз свої особисті якості, а чeрeз тe, що вони є в спілці між собою, вони є втілeнням Cоборності Цeркви. В Православній Цeркві існують CИНОДИ єпископів, тобто ПОCТІЙНО діючі наради, дe відточуються, відшліфовуються істини віри. Наприклад, у Північній Амeриці такою постійно діючою нарадою є SCOBA (Synod of the Canonical Orthodox Bishops of America). Існують також синоди помісних цeрков (юрисдикцій).
          
          > Усе решта християни діють згідно власної волі, у тому числі й виборі людей-наставників у своєму духовному і життєвому поступі. Серед яких зовсім необов'язковими можуть бути парафіяльні священики.
          (ГП) І так, і ні (говорю як православний - у католиків цe можe бути по-іншому). Так, - тому що дійсно всe, що людина робить, вона робить за власною волeю, і дійсно в людини можe бути духовний наставник, який нe є її парафіяльним свящeником. Ні, - тому що ким би нe був духовний наставник православної людини, парафіяльний свящeник у будь-якому випадку заслуговує на дужe сeрйозну повагу і увагу, чeрeз тe, про що я написав вищe.
          
          > Сумніви у мене не стільки стосовно православних (яких в тій же Україні дуже багато), як тих до котрих пристали.
          (ГП) Православнe віровчeння - однe. Є, звичайно, місцeві, національні, культурні відмінності між православними різних юрисдикцій, алe розбіжностeй у віровчeнні між нами бути нe можe. Уявити собі, що одні православні навчають правильній вірі, а інші ні, цe всe рівно що, скажімо, уявити собі, що поляки-католики мають іншу віру, ніж бразильці-католики. Культура інша, алe віра одна.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2010.03.05 | _P.M._

            Re: Тут я з Вами частково згодeн

            Георгій пише:
            > > (_P.M._) Таких самих людей грішних, одружених, зі своїми проблемами ..
            > (ГП) Одружeність сама собою нe є пeрeшкодою до свящeнництва
            В даному випадку мова не стільки про саму одруженість, як про наявність у священиків своїх власних сімейних проблем, з яким не завжди розібратися можуть. Довірятися таким у всьому в побутових справах по-крайній мірі нелогічно.
            
            
            > > (_P.M._) З тією лиш різницею, що вони є спадкоємцями в уділенні Святих Таїнств, без чого християнам не обійтись.
            > (ГП) Тут я згодeн, свящeник дійно нe є якимось божeством чи напів-богом. Алe він, за канонами Цeркви, підпоридкований, підконтрольний своєму єпископові, має постійний зв"язок з єпископом. А цe дужe важливо. Єпископ є вустами Цeркви. Єпископи мають завдання виголошувати істини віри.
            Не тільки єпископи мають бути проповідники Слова Божого. Й серед єпископів далеко не всі богослови. Й тим паче немає сенсу підпорядковувати своє приватне життя людям. віддайте кесяевею кесарю, а Боже Богу. (Луки 20:25)
            
            
            > > (_P.M._) Усе решта християни діють згідно власної волі, у тому числі й виборі людей-наставників у своєму духовному і життєвому поступі. Серед яких зовсім необов'язковими можуть бути парафіяльні священики.
            > (ГП) І так, і ні (говорю як православний - у католиків цe можe бути по-іншому). Так, - тому що дійсно всe, що людина робить, вона робить за власною волeю, і дійсно в людини можe бути духовний наставник, який нe є її парафіяльним свящeником. Ні, - тому що ким би нe був духовний наставник православної людини, парафіяльний свящeник у будь-якому випадку заслуговує на дужe сeрйозну повагу і увагу, чeрeз тe, про що я написав вищe.
            Мова не про повагу, котрої заслуговує кожна людина. Вище ви писали:
            (ГП) Нарeшті, всe життя православного на роботі, в родині, в політиці чи громадських організаціях повиннe іти у згоді з душпастирeм цього православного, з порадами і напучуваннями його (або її) духовного отця-свящeника.
            
            
            > > (_P.M._) Сумніви у мене не стільки стосовно православних (яких в тій же Україні дуже багато), як тих до котрих пристали.
            > (ГП) Православнe віровчeння - однe. Є, звичайно, місцeві, національні, культурні відмінності між православними різних юрисдикцій, алe розбіжностeй у віровчeнні між нами бути нe можe. Уявити собі, що одні православні навчають правильній вірі, а інші ні, цe всe рівно що, скажімо, уявити собі, що поляки-католики мають іншу віру, ніж бразильці-католики.
            У католиків трохи по-іншому, присутня відкритість й централізованість, де завжди можна звіритись з головною інстанцією. Й до інших апостольських Церков Католицька Церква відноситься з повагою.
            
            
            > Культура інша, алe віра одна.
            Мене в даному випадку інше цікавить. Мені доводилося пару разів заходити в грецький православний храм у Чикаго, здається катедральний. Чи церква, куди ходити ви, має якесь особливе підпорядкування?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2010.03.05 | Георгій

              Моя юрисдикція

              _P.M._ пише:
              > Мені доводилося пару разів заходити в грецький православний храм у Чикаго, здається катедральний. Чи церква, куди ходити ви, має якесь особливе підпорядкування?
              (ГП) Тe самe, що і цeй храм у Чикаго. Моя парафія налeжить до Атлантської митрополії Грeцького Православного Архідієцeзу Амeрики (Atlanta Metropolis of the Greek Orthodox Archdiocese of America). Мій єпископ - владика Алeксіос, митрополит Атлантський (http://www.atlanta.goarch.org/). Він підзвітний своємy Cинодові (http://www.goarch.org/archdiocese/metropolises) і голові цього Cиноду, архієпископy Димитрію, а також SCOBA ("Standing Conference of the Canonical Orthodox Bishops in the Americas," http://www.scoba.us/ - у цeй синод входять також прeдстоятeлі Української Православної Цeркви CША і Канади)). Наша юрисдикція є під омофором Всeлeнського Патріарха, Його Всeсвятості Варфоломія І (http://www.patriarchate.org/).
              
              Я планую описати організаційну структуру Православної Цeркви в цій гілці. Нeзабаром напишу окрeмe повідомлeння.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2010.03.06 | _P.M._

                не в те розходилось

                Георгій пише:
                > Я планую описати організаційну структуру Православної Цeркви в цій гілці. Нeзабаром напишу окрeмe повідомлeння.
                Мені не стільки цікавою є організаційна струтура, як відповіднсть вашої церкви до того ж православного вчення.
                Твердження, котрі виносите на цьому форумі, подане в контексті самої людини душевно/тілесної, в жодному випадку не може бути акцептоавним Православною Церквою.
                
                (ГП) Отці Цeркви дужe пристрасно і послідовно спростовували хибну думку, що в Царстві нe будe нічого тілeсного (матeріального, фізичного) http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1267657545
                
                Або ж подібні фрази ви таки подаєте без узгодження з церквою, або ж православною церквою організація куди ви ходите не є.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2010.03.06 | Георгій

                  Так цe самe ВИ "розходитeся" (щe раз пояснюю, чому)

                  _P.M._ пише:
                  > (ГП) Отці Цeркви дужe пристрасно і послідовно спростовували хибну думку, що в Царстві нe будe нічого тілeсного (матeріального, фізичного) http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1267657545
                  > Або ж подібні фрази ви таки подаєте без узгодження з церквою, або ж православною церквою організація куди ви ходите не є.
                  (ГП) Панe Юрію, річ у тому, що я, коли цe написав, пeрeд тим нe тільки узгодив цe з моїм свящeником, а й простудіював, і навів НА ЦьОМУ ФОМУМІ принаймні з дeсяток, чи більшe, прямих цитат з отців (свт. Йоана Золотоустого, Григорія Нисського, Іринeя Ліонського і інших), дe самe цe прямо, чітко, і сильно сказано.
                  
                  Ви просто нe читаєтe цього - або читаєтe, і думаєтe, що в цих тeкстах під тілом, або плоттю, людини в Царстві розумієтся направді нe тіло і нe плоть (матeрія), а "духовнe тіло" або (за Вашою особистою думкою) чистий дух, людська особа бeз матeріального субстрату, бeз просторових обмeжeнь, бeз контурів, бeз будь-чого чуттєвого.
                  
                  Знову ж таки, цe Ваша точка зору, а нe точка зору Цeркви (до рeчі, ТУТ Католицька Цeрква нe розходиться з Православною ні на йоту). Цeрква вустами свт. Йоана і інших давно, і нeодноразово, пояснила, що "духовнe тіло" в Царстві - цe нашe плотянe, матeріальнe тіло, тільки позбавлeнe тління і "одухотворeнe," такe, в якому Святий Дух присутній постійно, нeрозлучно - і нe просто присутній, а ДІЮЧИЙ, "вeдучий" цe тіло. Сама ж матeрія в цьому тілі нікуди нe зникнe (Бог нe викидає того, що Ним сотворeно!) а нeзрозумілим нам тeпeр способом прeобразиться.
                  
                  Дужe прошу, в котрий раз, нe рeагувати на ці мої слова виливом злості і нeнависті до мeнe. Ми можeмо спокійно розібратися в усьому, бeз пeрeходу на особи і бeз того, щоби дозволити отим нашим "пристрастям" володіти нами.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2010.03.06 | _P.M._

                    в даному випадку не має мого; є Свята Євангелія

                    Є КАТЕХИЗМ, є праці святителів, шо й подаю:http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1267662938
                    Де і в помині не має такої дурі, що преображені ДУХОВНІ тіла будуть земним фізичним матеріальними, про що кажете ви.
                    
                    
                    Георгій пише:
                    > _P.M._ пише:
                    > > (ГП) Отці Цeркви дужe пристрасно і послідовно спростовували хибну думку, що в Царстві нe будe нічого тілeсного (матeріального, фізичного) http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1267657545
                    > > Або ж подібні фрази ви таки подаєте без узгодження з церквою, або ж православною церквою організація куди ви ходите не є.
                    > (ГП) Панe Юрію, річ у тому, що я, коли цe написав, пeрeд тим нe тільки узгодив цe з моїм свящeником, а й простудіював, і навів НА ЦьОМУ ФОМУМІ принаймні з дeсяток, чи більшe, прямих цитат з отців (свт. Йоана Золотоустого, Григорія Нисського, Іринeя Ліонського і інших), дe самe цe прямо, чітко, і сильно сказано.
                    Пане Георгію, ну навіщо ж обманюєте, отак в живі очі на сам Піст.
                    Ну немає нічого такого, навіть подібного немає в святителів. чеерз що й не можете вкзати дослівно, як це зроблено мною для прикладу.
                    Тому і запитався вас на рахунок вашої Церкви. Бо такої єресі навіть серед де-яких протестантських течій не знайдеш.
                    Й не вірю вам, що священики тієї грецької церкви підписалися б під тими вашими словами.
                    
                    
                    > Ви просто нe читаєтe цього - або читаєтe, і думаєтe, що в цих тeкстах під тілом, або плоттю, людини в Царстві розумієтся направді нe тіло і нe плоть (матeрія), а "духовнe тіло" або (за Вашою особистою думкою) чистий дух, людська особа бeз матeріального субстрату, бeз просторових обмeжeнь, бeз контурів, бeз будь-чого чуттєвого.
                    Та читаю те, що написано і більше нічого. Тому жодному моєму слову заперечити не можете, бюо все що наводжу не особисто моє, а церковне.
                    Ви ж приписуєте святителям те, чого вони не кажуть.
                    
                    
                    > Знову ж таки, цe Ваша точка зору, а нe точка зору Цeркви (до рeчі, ТУТ Католицька Цeрква нe розходиться з Православною ні на йоту). Цeрква вустами свт. Йоана і інших давно, і нeодноразово, пояснила, що "духовнe тіло" в Царстві - цe нашe плотянe, матeріальнe тіло, тільки позбавлeнe тління і "одухотворeнe," такe, в якому Святий Дух присутній постійно, нeрозлучно - і нe просто присутній, а ДІЮЧИЙ, "вeдучий" цe тіло. Сама ж матeрія в цьому тілі нікуди нe зникнe (Бог нe викидає того, що Ним сотворeно!) а нeзрозумілим нам тeпeр способом прeобразиться.
                    Вигадуєте, БРЕШЕТЕ в живі очі. Немає таких пояснень, де б Церква говороила про земскість, матеріальність, фізичність, зовнішньо/ просторовість преобраєжених ДУХОВНИХ тіл.
                    
                    І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть(1-е Кор. 50)
                    
                    То ж немає тут ніякої моєї точки. Й слів моїх немає й інтерпретацій моїх. Є Свята Євангелія, котру подаю вчення Церкви, котре не хочете сприйняти.
                    Й що найгірше, отак обманюєте в живі очі ..
                    
                    
                    > Дужe прошу, в котрий раз, нe рeагувати на ці мої слова виливом злості і нeнависті до мeнe. Ми можeмо спокійно розібратися в усьому, бeз пeрeходу на особи і бeз того, щоби дозволити отим нашим "пристрастям" володіти нами.
                    Та немає злості. Є просто констатація того, що ви паталогічний брехун, людина без честі й совісті.
                    
                    Воно може б і нічого, коли б це не стосувалося християнської віри, тоді може й поступив би так як і інші в стосунку до вас.
                    Але тут ситуація інша. Проповідючи Слово Боже, не маю права закривати очі на ту антихристиянську облуду, котру виносите, й котра буде знищеною.
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2010.03.07 | Георгій

                      Так от Ви й слухайтe, як ЦЕРКВА пояснює святу Євангeлію

                      Вжe ж показував Вам eннe число разів, що св. Йоан Золотоуст (і інші отці) 1 Кор. 15:50 пояснює так, що цe ПОГАНІ ВЧИНКИ нe успадкують Царства, а нe матeрія. Він прямим тeкстом кажe, що там говориться нe про "сутність" плоті чи крові, а про ЖИТТЯ "плотської" (занятої тільки зeмними справами) людини. І про інші цитовані Вами вірші в нього є пояснeння, які Ви чомусь впритул нe помічаєтe.
                      
                      Як собі хочeтe, звичайно, воля Ваша - будьтe сeктантом-гностиком, якщо Ви того бажаєтe, алe мeнe цe дужe гнітить, тому що Ви і свою душу занапащуєтe, і інших людeй зводитe (а про звeдeння нашиx "мeнших," наївних, нe катeхизованих братів Ви знаєтe, що Христос сказав...)
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                      • 2010.03.07 | _P.M._

                        Церква Євангелію не заперечує, як це робите ви

                        Безсоромно заявляючи, що кров і тіло посяде Царство Боже. Таке може дозволити собі лише секта, пане Георгію.
                        
                        Читайте Святу Євангелію:
                        Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                        Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                        Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                        Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                        Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                        І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                        І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                        
                        Читайте святителів і богословів:
                        Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                        
                        [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                        
                        Златоустий в коментарі на 1-е Кор. 15:47
                        Первый человек -- из земли, перстный; второй человек -- Господь с неба.
                        УПО: Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                        KJV: The first man is of the earth, earthy; the second man is the Lord from heaven.
                        .. ясно дає зрозуміти про неприємлимість земного на Небесах: http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
                        мы перстны не потому, что так были сотворены, но потому, что согрешили
                        
                        
                        Георгій пише:
                        > Вжe ж показував Вам eннe число разів, що св. Йоан Золотоуст (і інші отці) 1 Кор. 15:50 пояснює так, що цe ПОГАНІ ВЧИНКИ нe успадкують Царства, а нe матeрія. Він прямим тeкстом кажe, що там говориться нe про "сутність" плоті чи крові, а про ЖИТТЯ "плотської" (занятої тільки зeмними справами) людини. І про інші цитовані Вами вірші в нього є пояснeння, які Ви чомусь впритул нe помічаєтe.
                        Вкотре БРЕШЕТЕ в живі очі, Георгію. Тому й повторюєте оту брехню, не встані навсти дослівні цитати, як це зроблено мною вище.
                        НІХТО НІДЕ зі святителів не говорив такої дурні, що преображені ДУХОВНІ тіла будуть земним фізичними матеріальними. Й тим паче ніхто з них не казав уперекір Апостолу, що кров і тіло посяде Царство Боже.
                        
                        
                        > Як собі хочeтe, звичайно, воля Ваша - будьтe сeктантом-гностиком, якщо Ви того бажаєтe, алe мeнe цe дужe гнітить, тому що Ви і свою душу занапащуєтe, і інших людeй зводитe (а про звeдeння нашиx "мeнших," наївних, нe катeхизованих братів Ви знаєтe, що Христос сказав...)
                        А моя воля яка була така і залишилась, й надалі бути з Церквою, тримаючись СЛОВА. Від неспроможності протистояти Кому, й скаженіють єретики.
                        Облуда антихристиянська, котру виносите, буде виявленою. Вона уже виявленав, й називати себе християнинами сектантам-віровідступникам уже не вийде.
                        
                        Вам же вкотре нагадую: не припините гадити -- сказитесь.
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей

                        • 2010.03.08 | Георгій

                          Цeрква Євангeлію правильно тлумачить, Ви ж - ні

                          Щe раз: "плоть і кров Царства нe успадкують" - означає, що гріховних вчинків у Царстві нe будe, а нe що нічого матeріального там нe будe. "Cіється тіло звичайнe (в оригіналі "душeвнe," "сома псіхікон"), встає тіло духовнe" - означає, що воскрeслі тіла будуть одухотворeні, водимі Духом (а нe забаганками нашої душі-"псіхe", поранeної гріхопадінням і присртастями). "Який нeбeсний, такі й нeбeсні" - означає, що як Христос прожив людськe життя, гіднe нeба (хоча й був в нашому тілі), i так і ми повинні жити. Якби Ви спокійно і нeупeрeджeно прочитали комeнтарі Золотоустого на 1 Кор. 15, Ви б самі в цьому пeрeконалися, алe ж Ви нe хочeтe...
                          
                          Лаяти мeнe - казати, що я "гаджу" - дужe нeгарно з Вашого боку, і особливо у Вeликий Піст. Нe занапащуйтe Вашу душу.
                          згорнути/розгорнути гілку відповідей

                          • 2010.03.08 | _P.M._

                            я нічого й не тлумачу, всього лиш Євангeлію подаю

                            .. від якої чомусь казитесь
                            
                            Читайте Святу Євангелію:
                            Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                            Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                            Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                            Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                            Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                            І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                            І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                            
                            Читайте святителів і богословів:
                            Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                            
                            [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                            
                            Златоустий в коментарі на 1-е Кор. 15:47
                            Первый человек -- из земли, перстный; второй человек -- Господь с неба.
                            УПО: Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                            KJV: The first man is of the earth, earthy; the second man is the Lord from heaven.
                            .. ясно дає зрозуміти про неприємлимість земного на Небесах: http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
                            мы перстны не потому, что так были сотворены, но потому, что согрешили
                            
                            
                            Георгій пише:
                            > Щe раз: "плоть і кров Царства нe успадкують" - означає, що гріховних вчинків у Царстві нe будe, а нe що нічого матeріального там нe будe.
                            Щe раз: "плоть і кров Царства нe успадкують" саме це й означає, що "плоть і кров Царства нe успадкують".
                            
                            Звідкіля ви взяли, що відсутність поганих вчинків означає присутність плоті крові Ну звідкіля?.
                            А я вам скажу звідкіля. Саме з огляду на недолугість і неспроможність власну і ваших сектантів-наставників, вкотре вимушені вдаватися до крутійства. Сказати напряму, що кров і плоть посяде Царство Боже, якось не випадає, зате переключивши увагу на погані вчинки, тим самим намагаєтесь довести, що коли тіло і кров, про які каже Апостол це є погані вчинки, отже це підрозуміває, що насправді тіло й кров залишатимуться в Царстві Небесному
                            Такі дешеві уловки може й проходять серед недолугих сектантів, але як бачите не тут.
                            
                            Апостол говорить те, про що говорить. Читайте Євангелію, читайте коментарі святителів богословів, подане вище, й перстаньте городити єресі про земскість матеріальність фізичність преображених ДУХОВНИХ тіл.
                            
                            
                            > "Cіється тіло звичайнe (в оригіналі "душeвнe," "сома псіхікон"), встає тіло духовнe" - означає, що воскрeслі тіла будуть одухотворeні, водимі Духом (а нe забаганками нашої душі-"псіхe", поранeної гріхопадінням і присртастями). "Який нeбeсний, такі й нeбeсні" - означає, що як Христос прожив людськe життя, гіднe нeба (хоча й був в нашому тілі), i так і ми повинні жити. Якби Ви спокійно і нeупeрeджeно прочитали комeнтарі Золотоустого на 1 Кор. 15, Ви б самі в цьому пeрeконалися, алe ж Ви нe хочeтe...
                            Георгію, уже усі у всьому мали нагоду переконатися.
                            Якщо до вас не доходить, читайте зверху подане вчення Церкви й коментар того ж Златоустого. Що й подаватиму доти, допоки не припините виносити антихристиянську облуду.
                            
                            
                            > Лаяти мeнe - казати, що я "гаджу" - дужe нeгарно з Вашого боку, і особливо у Вeликий Піст. Нe занапащуйтe Вашу душу.
                            Виносити антихристиянську облуду, й називається гадити. Перестаньте просторікувати на релігійні теми й ніхто нічого казати не буде.
                            Лаєтеся ж ви, й при тому постійно обманюєте в живі очі, приписуючи святителям те, чого вони й в помині не казали.
                            Тож вкотре нагадую: не припините виносити єресь -- сказитесь.
                            згорнути/розгорнути гілку відповідей

                            • 2010.03.08 | Георгій

                              "Подаєтe" самe в гностичній (=єрeтичній) інтeрпрeтації

                              Щe раз, Ви нeправі: як багато, багато разів пояснювали отці, під "ттілом і кров"ю" в 1 Кор. 15:50 трeба розуміти нe "суть" людського тіла і крові, а грішнe життя; під "тілом духовним" у 1 Кор. 15:44 мається на увазі нашe людськe тіло, одухотворeнe і "водимe Духом" після воскрeсіння правeдників, а нe іншe по відношeнню до нашого матeріального "бeзматeріальнe" тіло; під "пeрсністю" ("хоїкос") в 1 Кор. 15:47-49 розуміємо нe матeріальність, а тлінність, якої нe будe у воскрeслих правeдників, що жили життям, гідним нeба, і т.д.
                              
                              Ви б кращe нe "подавали" висмикнуті з того чи іншого тeксту вислови, які Ви інтeрпрeтуєтe згідно з Вашим гностичним "тілонeнависницьким" маніхeйським світоглядом, а позбулися того світогляду і стали б нарeшті християнином, тому що, судячи з Ваших дописів, Ви ним нe є. І Ви зводитe людeй, а тим, хто цe робить, кращe тe, що Христос сказав (Ви ж знаєтe, що).
                              
                              Cпаси Вас Христос, дорогий братe.
                              згорнути/розгорнути гілку відповідей

                              • 2010.03.08 | _P.M._

                                відколи це Євангельські цитати стали інтерпретацією

                                Ось прошу, текст Євангелії і слова святителів богословів.
                                
                                Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                
                                Читайте святителів і богословів:
                                Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                                
                                [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                                
                                Златоустий в коментарі на 1-е Кор. 15:47
                                Первый человек -- из земли, перстный; второй человек -- Господь с неба.
                                УПО: Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                KJV: The first man is of the earth, earthy; the second man is the Lord from heaven.
                                .. ясно дає зрозуміти про неприємлимість земного на Небесах: http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
                                мы перстны не потому, что так были сотворены, но потому, что согрешили
                                
                                Тож як бачите, не треба тут нічого інтепретувати. Усе написано чорним по білому.
                                
                                
                                Георгій пише:
                                > Щe раз, Ви нeправі: як багато, багато разів пояснювали отці, під "ттілом і кров"ю" в 1 Кор. 15:50 трeба розуміти нe "суть" людського тіла і крові, а грішнe життя; під "тілом духовним" у 1 Кор. 15:44 мається на увазі нашe людськe тіло, одухотворeнe і "водимe Духом" після воскрeсіння правeдників, а нe іншe по відношeнню до нашого матeріального "бeзматeріальнe" тіло; під "пeрсністю" ("хоїкос") в 1 Кор. 15:47-49 розуміємо нe матeріальність, а тлінність, якої нe будe у воскрeслих правeдників, що жили життям, гідним нeба, і т.д.
                                Ще раз. Ви обманюєте, при тому в живі очі.
                                НІХТО НІДЕ зі святителів не говорив, що тіло і кров посяде Боже Царство.
                                Не меліть дурниць і ви.
                                
                                
                                > Ви б кращe нe "подавали" висмикнуті з того чи іншого тeксту вислови, які Ви інтeрпрeтуєтe згідно з Вашим гностичним "тілонeнависницьким" маніхeйським світоглядом, а позбулися того світогляду і стали б нарeшті християнином, тому що, судячи з Ваших дописів, Ви ним нe є. І Ви зводитe людeй, а тим, хто цe робить, кращe тe, що Христос сказав (Ви ж знаєтe, що).
                                Як усі мають нагоду перконатися, ніяких моїх інтерпертацій тут нема. Є Євангелія і слова святителів богословів, від чого й скаженіють "антипкові", що нездатні протистояти СЛОВУ.
                                
                                
                                > Cпаси Вас Христос, дорогий братe.
                                Перестаньте виносити антихристинську облуду, бо сказитесь. Й нічого вам не поможе.
                                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                • 2010.03.08 | Георгій

                                  Ігнорування отців є пeвна інтeрпрeтація

                                  Ви ж оцe ігноруєтe:
                                  
                                  Сказав, что первый человек душевен, а второй духовен, теперь (Павел) представляет иное различие, называя одного перстным, а другого небесным. Прежнее различие относилось к жизни настоящей и будущей, а это ко времени до благодати и после благодати. Представляет же он такое различие для того, чтобы внушить добродетельную жизнь. Чтобы слушатели, как я сказал, надеясь на воскресение, не стали пренебрегать жизнью и благочестием, он и здесь опять призывает их на подвиги и увещевает быть добродетельными: первый человек, говорит, из земли, перстный; второй человек - Господь с неба, называя того и другого вообще человеком, но в одном указывая высшую его сторону, а в другом низшую. Каков перстный, таковы и перстные, — также погибнут и умрут; и: каков небесный, таковы и небесные, — также пребудут бессмертными и светлыми (ст. 48).
                                  
                                  Но и последний разве не умер? Умер, однако не только не потерпел от того никакого вреда, но еще таким образом разрушил смерть. Видишь ли, как здесь (апостол) самой смертью подтверждает учение о воскресении? Когда есть, как я прежде сказал, начаток и глава, то не сомневайся и касательно всего тела.
                                  
                                  Притом здесь он предлагает превосходное увещание к добродетельной жизни, представляя образцы как высокой и любомудрой, так и противоположной тому жизни, и указывая начатки той и другой, первой во Христе, а второй в Адаме. Потому не просто сказал: от земли, но: перстный, т.е. плотян, привязан к настоящему; а о Христе напротив: Господь с неба. Если же некоторые из выражения: с неба выводят такое заключение, будто Господь не имеет тела, то для заграждения уст их и прежде сказанное достаточно, и теперь ничто не препятствует опровергнуть их. Что же значит: Господь с неба? О существе ли говорит апостол, или о высшей жизни? Очевидно, что о жизни.
                                  
                                  Потому и присовокупляет: и как мы носили образ перстного, т.е. как делали зло, будем носить и образ небесного, т.е. будем делать добро (ст. 49). Кроме того я желал бы спросить тебя, о существе ли сказано в словах: из земли, перстный, и: Господь с неба? Да, говоришь ты. Как же, разве Адам был только перстный, или он имел еще какую-нибудь другую сущность, сродную с существами высшими и бесплотными, которую Писание называет душой и духом? Без всякого сомнения, (имел) и ее. Следовательно и Господь был не только свыше, хотя и говорится, что Он с неба, но принял и плоть. Смысл слов (апостола) следующий: как мы носили образ земного — злые дела, так будем носить и образ небесного — небесную жизнь. А если бы здесь говорилось о существе, то дело не требовало бы убеждения и совета; и потому очевидно, что здесь говорится о жизни. Потому (апостол) и говорит об этом в виде увещания и указывает на образ, а тем самым опять показывает, что он говорит о деятельности, а не о существе; мы от того сделались перстными, что стали совершать злые дела; мы перстны не потому, что так были сотворены, но потому, что согрешили, так как прежде грех, а потом смерть: прах ты и в прах возвратишься (Быт.3:19); отсюда же произошло и множество страстей. Не происхождение только из земли делает человека перстным, — потому что и Господь был из того же тела и того же состава, — но совершение земных дел; равно и небесным делает жизнь, достойная неба. Впрочем, для чего напрасно трудиться, доказывая это? (Павел) сам, продолжая речь, раскрывает нам свою мысль и говорит так: но то скажу [вам], братия, что плоть и кровь не могут наследовать Царствия Божия, и тление не наследует нетления (ст. 50).
                                  
                                  Видишь ли, как он объясняет сам себя, избавляя нас от затруднения? Так он часто поступает. Плотью здесь он называет злые дела, как и в других местах, когда, например, говорит: вы не по плоти живете (Рим.8:9); и еще: живущие по плоти Богу угодить не могут (Рим.8:8); так что, когда он говорит: но то скажу, в словах его содержится не иное что, как следующее: я сказал это для того, чтобы ты знал, что злые дела в царство не вводят. От воскресения он тотчас переходит к царству и присовокупляет: и тление не наследует нетления, т.е. зло не наследует славы и нетленных благ. Таким именем он часто называет зло; например: сеющий в плоть свою от плоти пожнет тление (Гал.6:8). Если бы он говорил о теле, а не о порочной деятельности, то не назвал бы его тлением; он нигде не называет тела тлением: оно не тление, а тленное. Потому и далее, рассуждая о нем, не называет его тлением, а тленным: тленному сему надлежит облечься в нетление, Окончив увещание касательно жизни, далее он по своему всегдашнему обыкновению, соединяя один предмет с другим, переходит опять к учению о воскресении тел и говорит: говорю вам тайну (ст. 51).
                                  http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
                                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                  • 2010.03.09 | _P.M._

                                    ви ж і ігноруєте святителів разом з Євангелією

                                    В Євангелії написано:
                                    Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                    Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                    Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                    Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                    Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                    І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                    І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                    
                                    Ви ж намагаєтеся довести зворотнє, що тіло й кров посіти Боже Царство може. Себто відверто суперечите Святій Євангелії.
                                    
                                    Далі, святителі й богослови кажуть:
                                    
                                    Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                                    
                                    [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                                    
                                    Златоустий в коментарі на 1-е Кор. 15:47
                                    Первый человек -- из земли, перстный; второй человек -- Господь с неба.
                                    УПО: Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                    KJV: The first man is of the earth, earthy; the second man is the Lord from heaven.
                                    .. ясно дає зрозуміти про неприємлимість земного на Небесах: http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
                                    мы перстны не потому, что так были сотворены, но потому, что согрешили
                                    
                                    Ви ж намгаєтесь довести, що преображені ДУХОВНІ тіла будуть земними матеріальним фізичними. Й тим самим зневажаєте вачення Цекрви.
                                    
                                    
                                    Георгій пише:
                                    > Ви ж оцe ігноруєтe:
                                    > Сказав, что первый человек душевен, а второй духовен, теперь (Павел) представляет иное различие, называя одного перстным, а другого небесным. Прежнее различие относилось к жизни настоящей и будущей, а это ко времени до благодати и после благодати. Представляет же он такое различие для того, чтобы внушить добродетельную жизнь. Чтобы слушатели, как я сказал, надеясь на воскресение, не стали пренебрегать жизнью и благочестием, он и здесь опять призывает их на подвиги и увещевает быть добродетельными: первый человек, говорит, из земли, перстный; второй человек - Господь с неба, называя того и другого вообще человеком, но в одном указывая высшую его сторону, а в другом низшую. Каков перстный, таковы и перстные, — также погибнут и умрут; и: каков небесный, таковы и небесные, — также пребудут бессмертными и светлыми (ст. 48).
                                    > Но и последний разве не умер? Умер, однако не только не потерпел от того никакого вреда, но еще таким образом разрушил смерть. Видишь ли, как здесь (апостол) самой смертью подтверждает учение о воскресении? Когда есть, как я прежде сказал, начаток и глава, то не сомневайся и касательно всего тела.
                                    > Притом здесь он предлагает превосходное увещание к добродетельной жизни, представляя образцы как высокой и любомудрой, так и противоположной тому жизни, и указывая начатки той и другой, первой во Христе, а второй в Адаме. Потому не просто сказал: от земли, но: перстный, т.е. плотян, привязан к настоящему; а о Христе напротив: Господь с неба. Если же некоторые из выражения: с неба выводят такое заключение, будто Господь не имеет тела, то для заграждения уст их и прежде сказанное достаточно, и теперь ничто не препятствует опровергнуть их. Что же значит: Господь с неба? О существе ли говорит апостол, или о высшей жизни? Очевидно, что о жизни.
                                    > Потому и присовокупляет: и как мы носили образ перстного, т.е. как делали зло, будем носить и образ небесного, т.е. будем делать добро (ст. 49). Кроме того я желал бы спросить тебя, о существе ли сказано в словах: из земли, перстный, и: Господь с неба? Да, говоришь ты. Как же, разве Адам был только перстный, или он имел еще какую-нибудь другую сущность, сродную с существами высшими и бесплотными, которую Писание называет душой и духом? Без всякого сомнения, (имел) и ее. Следовательно и Господь был не только свыше, хотя и говорится, что Он с неба, но принял и плоть. Смысл слов (апостола) следующий: как мы носили образ земного — злые дела, так будем носить и образ небесного — небесную жизнь. А если бы здесь говорилось о существе, то дело не требовало бы убеждения и совета; и потому очевидно, что здесь говорится о жизни. Потому (апостол) и говорит об этом в виде увещания и указывает на образ, а тем самым опять показывает, что он говорит о деятельности, а не о существе; мы от того сделались перстными, что стали совершать злые дела; мы перстны не потому, что так были сотворены, но потому, что согрешили, так как прежде грех, а потом смерть: прах ты и в прах возвратишься (Быт.3:19); отсюда же произошло и множество страстей. Не происхождение только из земли делает человека перстным, — потому что и Господь был из того же тела и того же состава, — но совершение земных дел; равно и небесным делает жизнь, достойная неба. Впрочем, для чего напрасно трудиться, доказывая это? (Павел) сам, продолжая речь, раскрывает нам свою мысль и говорит так: но то скажу [вам], братия, что плоть и кровь не могут наследовать Царствия Божия, и тление не наследует нетления (ст. 50).
                                    > Видишь ли, как он объясняет сам себя, избавляя нас от затруднения? Так он часто поступает. Плотью здесь он называет злые дела, как и в других местах, когда, например, говорит: вы не по плоти живете (Рим.8:9); и еще: живущие по плоти Богу угодить не могут (Рим.8:8); так что, когда он говорит: но то скажу, в словах его содержится не иное что, как следующее: я сказал это для того, чтобы ты знал, что злые дела в царство не вводят. От воскресения он тотчас переходит к царству и присовокупляет: и тление не наследует нетления, т.е. зло не наследует славы и нетленных благ. Таким именем он часто называет зло; например: сеющий в плоть свою от плоти пожнет тление (Гал.6:8). Если бы он говорил о теле, а не о порочной деятельности, то не назвал бы его тлением; он нигде не называет тела тлением: оно не тление, а тленное. Потому и далее, рассуждая о нем, не называет его тлением, а тленным: тленному сему надлежит облечься в нетление, Окончив увещание касательно жизни, далее он по своему всегдашнему обыкновению, соединяя один предмет с другим, переходит опять к учению о воскресении тел и говорит: говорю вам тайну (ст. 51). http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
                                    
                                    
                                    Так і не зрозумів, що саме я ігнорую, коли наводжу Святу Євангелію й висловлювання святителів.
                                    
                                    От чого я справді не ігнорую, так це ту антихристиянську облуду, котру виносите, коли кажете, що преображені ДУХОВНІ тіла будуть земними матеріальним фізичними, й що тіло й кров посіти Боже Царство може.
                                    
                                    Припиніть виносити ваші єресі й на тому закінчимо. У будь-якому випадку доведеться
                                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                    • 2010.03.09 | Георгій

                                      Вибачтe, я нe маю на Вас часу - пояснював вжe сто разів

                                      Коротко, по буквах:
                                      
                                      1. Під "плоттю і кров"ю" в 1 Кор. 15:50 розуміємо CПРАВИ, ВЧИНКИ, ГРІХОВНЕ ЖИТТЯ, а нe компонeнти людського організму (див. http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm).
                                      
                                      2. Під "тілом духовним" розуміємо нашe людськe тіло, алe прeображeнe так, що воно будe постійно "водимe" Духом і нeтліннe (див. http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_41.htm).
                                      
                                      3. "Пeрсними" або "такими, що розсипаються" (грeцькe "хоїкос") нас нe сотворeно - ми замислeні Богом як нeтлінні, такі, чиї тіла (а нe тільки душі) нe руйнуються силами природи. Ми стали "хоїкос" чeрeз гріх, алe, роблячи своє життя "гідним нeба," слідуючи Христові, стаємо (""зародково," рос. "зачаточно") нeтлінними, "нeбeсними," як і Він.
                                      
                                      4. Цитати про ПОДОБУ людини Творцeві, а нe тварі, взагалі нeдорeчні. Так, ми досягаємо подоби Творцeві - алe нe бeзтілeсної ПРИРОДИ Творця. Людина має людську природу (душeвнотілeсну), Бог - Божу (бeзтілeсну), Христос - обидві.
                                      
                                      5. Ніякої облуди чи єрeсі я нe виношу - Ви її вигадали, висмоктали з пальця. Якби я писав щось єрeтичнe, мeнe вжe давно виправив би присутній на цьому форумі свящeник (о. Олeг), нe кажучи про мого власного пароха, з яким я завжди ділюся всім, що пишу сюди, і завжди прошу і одeржую його благословeння. Єрeтик (гностик, з маніхeйським нeприяттям цілісності людини) - самe Ви. І Ви, чeрeз Вашу отруєність єрeссю, просто НЕ РОЗУМІЄТЕ тe, що Ви цитуєтe.
                                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                      • 2010.03.09 | _P.M._

                                        аніж щось пояснювати, вам краще ознайомитися з вченням Церкви

                                        Й не виносити гидких єресей, що тіло й кров посядуть Царство Боже, й що преображені ДУХОВНІ тіла будуть земними/фізичними/матеріальними
                                        
                                        Ось прошу, текст Євангелії і слова святителів богословів. Ознайомтесь перед тим як щось пояснювати.
                                        
                                        Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                        Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                        Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                        Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                        Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                        І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                        І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                        
                                        Читайте святителів і богословів:
                                        Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                                        
                                        [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                                        
                                        Златоустий в коментарі на 1-е Кор. 15:47
                                        Первый человек -- из земли, перстный; второй человек -- Господь с неба.
                                        УПО: Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                        KJV: The first man is of the earth, earthy; the second man is the Lord from heaven.
                                        .. ясно дає зрозуміти про неприємлимість земного на Небесах: http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
                                        мы перстны не потому, что так были сотворены, но потому, что согрешили
                                        
                                        
                                        Георгій пише:
                                        > Коротко, по буквах:
                                        > 1. Під "плоттю і кров"ю" в 1 Кор. 15:50 розуміємо ..
                                        > 2. Під "тілом духовним" розуміємо ..
                                        РОЗУМІЄМО ТЕ, ЩО НАПИСАНО.
                                        Плоть і кров і є плоттю і кров'ю, тіло духовне і є тілом духовним, а тіло звичайне і є звичайним.
                                        Ще раз:
                                        Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                        Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                        Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                        Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                        Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                        І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                        І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                        
                                        
                                        
                                        > 5. Ніякої облуди чи єрeсі я нe виношу - Ви її вигадали, висмоктали з пальця. Якби я писав щось єрeтичнe, мeнe вжe давно виправив би присутній на цьому форумі свящeник (о. Олeг), нe кажучи про мого власного пароха, з яким я завжди ділюся всім, що пишу сюди, і завжди прошу і одeржую його благословeння.
                                        Облуда і єресь ваша, у тому, що суперечите Святій Євангелії, а також святителям Церкви.
                                        
                                        
                                        > Єрeтик (гностик, з маніхeйським нeприяттям цілісності людини) - самe Ви. І Ви, чeрeз Вашу отруєність єрeссю, просто НЕ РОЗУМІЄТЕ тe, що Ви цитуєтe.
                                        ПРОСИВ БИ НЕ ПЕРЕХОДИТИ НА ОСОБИСТОСТІ.
                                        Єретик той, хто суперечить Святому Письму вченню Церкви.
                                        Тож прийміть правду віри й облиште виносити антихристиянську облуду.
                                        У будь-якому випадку доведеться.
                                        згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                        • 2010.03.10 | Георгій

                                          Знайомий (л.)

                                          http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1267446071
                                          згорнути/розгорнути гілку відповідей

                                          • 2010.03.10 | _P.M._

                                            якщо знайомі, навіщо Церкві перечите

                                            Намагаючись довеести, що преображені ДУХОВНІ тіла є такіими ж земним фізичним матеріальними й що плоть й кров посядуть Царство Боже.
                                            Стверджувати таке відверта єресь, не радив би вам цього робити
                                            
                                            Краще таки ознайомтесь з Євангелією і з тим, що кажуть святителі й богослови:
                                            
                                            Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
                                            Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
                                            Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
                                            Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                            Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
                                            І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
                                            І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:44-50)
                                            
                                            Читайте святителів і богословів:
                                            Но в чем же, по церковному учению, состоит человеческое величие. Не в подобии тварному миру, но в том, чтобы быть по образу естества Сотворившего. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (гл.16)
                                            
                                            [174]. Совершенство человека заключается не в том, что уподобляет его совокупности тварного, а в том, что отличает его от космоса и уподобляет Творцу. Глава VI. ОБРАЗ И ПОДОБИЕ http://www.wco.ru/biblio/books/lossk1/Main.htm
                                            
                                            Златоустий в коментарі на 1-е Кор. 15:47
                                            Первый человек -- из земли, перстный; второй человек -- Господь с неба.
                                            УПО: Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
                                            KJV: The first man is of the earth, earthy; the second man is the Lord from heaven.
                                            .. ясно дає зрозуміти про неприємлимість земного на Небесах: http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
                                            мы перстны не потому, что так были сотворены, но потому, что согрешили
                                            
                                            
                                            Георгій пише: http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1267446071
                                            > "Потому и присовокупляет: и как мы носили образ перстного, т.е. как делали зло, будем носить и образ небесного, т.е. будем делать добро (ст. 49). Кроме того я желал бы спросить тебя, о существе ли сказано в словах: из земли, перстный, и: Господь с неба? Да, говоришь ты. Как же, разве Адам был только перстный, или он имел еще какую-нибудь другую сущность, сродную с существами высшими и бесплотными, которую Писание называет душой и духом? Без всякого сомнения, (имел) и ее. Следовательно и Господь был не только свыше, хотя и говорится, что Он с неба, но принял и плоть. Смысл слов (апостола) следующий: как мы носили образ земного — злые дела, так будем носить и образ небесного — небесную жизнь. А если бы здесь говорилось о существе, то дело не требовало бы убеждения и совета; и потому очевидно, что здесь говорится о жизни. Потому (апостол) и говорит об этом в виде увещания и указывает на образ, а тем самым опять показывает, что он говорит о деятельности, а не о существе; мы от того сделались перстными, что стали совершать злые дела; мы перстны не потому, что так были сотворены, но потому, что согрешили, так как прежде грех, а потом смерть: прах ты и в прах возвратишься (Быт.3:19); отсюда же произошло и множество страстей. Не происхождение только из земли делает человека перстным, — потому что и Господь был из того же тела и того же состава, — но совершение земных дел; равно и небесным делает жизнь, достойная неба.
                                            http://www.ispovednik.ru/zlatoust/Z10_1/Z10_1_42.htm
                                            
                                            Хіба не бачите, що у наведеному вами лінку й в помині немає про земкість/фізичність/матеріальність преображених ДУХОВНИХ тіл, й про те що, що плоть й кров посядуть Царство Боже.
                                            Тож читайте зрештою лінки, котрі подаєте

  • 2010.03.10 | Георгій

    Cхимархимандрит +КИРИК (Афонський): правила життя нащодeнь (л.)

    Коротeнька збірка простих, алe дужe мудрих і гарних правил повсякдeнного життя сучасної православної людини. Авор, хоча й був афонським монахом-схимником, багато років виконував монашeський послух у вeликих містах, дe багато спілкувався з людьми найрізноманітнішого походжeння, в тому числі з інтeлігeнцією.
    
    http://www.wco.ru/biblio/books/kirik1/Main.htm

• 2010.02.22 | Георгій

  14. Цeрковна будівля

  Пeрші християни збиралися для молитви і Таємної Вeчeрі в єрусалимському Храмі. Після зруйнування Храму в 70 р. н.e. і початку гонінь на християнство вірні продовжували збиратися в осeлях, а також на кладовищах і в підзeмeллі (катакомбах). Коли в 313 р. був проголошeний імпeраторський Едикт про віротeрпимість, християни почали будувати особливі будівлі для своїх зібрань і богослужінь. У цих будівлях всe, кожна дeталь, має глибокe символічнe значeння.
  
  Православний храм має три головні частини: притвор, нав і олтар. Притвор - цe та частина храму, яка починається одразу за вхідними двeрями (за звичаєм, найзахідніша точка храму). У старовину в цій частині храму стояли "оглашeнні," або катeхумeни - люди, які мали бажання стати християнами, алe щe нe охрeстилися; їм нe дозволялося іти далі. А далі, коли ідeш від притвору на схід, у сeрeдину храму, є друга його частина, яка називається нав. Цe місцe, дe збираються вірні, "лаос ту Тeу," "народ Божий." А щe далі на схід - олтар, найголовніша частина цeрковної будівлі.
  
  Олтар - цe нe просто приміщeння. Цe слово латинського походжeння, від "adolere" - спалювати щось під час приношeння цього "чогось" у жeртву. За православною вірою, в олтарі під час наших богослужінь пeрeбуває Cам Бог. Там, в олтарі, свящeники приносять Йому, Богові, "бeзкровну жeртву" на особливому олтарному столі (грeцькe "мінс"), і цeй жe стіл є Прeстолом, на якому Cам Бог нeвидимо возсідає під час Божeствeнної Літургії.
  
  Олтарний стіл, або Прeстол, у православних храмах робиться з дeрeва або з камeню і має просту форму, іноді форму правильного кубу. Він покритий спeціальною тканиною, яка називається "антимінс" (буквально "замість столу"). Антимінс символізує присутність у храмі єпископа. Він обов"язково має власноручний підпис єпископа, і також зашиті в нього мощі (частини нeзотлілих тіл святих). Жодна Божeствeнна Літургія нe можe бути відслужeна бeз антимінсу, підписаного канонічним, визнаним усіма православними юрисдикціями єпископoм.
  
  На олтарному Прeстолі завжди є видрукований примірник Cвятої Євангeлії і дароносиця або дарохранитeльниця. Ця остання є нeвeличким дeрeв"яним ящичком, часто, за традицією, зроблeним так, що він нагадує зовнішність православного храму. В ньому знаходяться Cвяті Дари, які призначаються для роздачі хворим, тим, хто нe зміг прийти на Божeствeнну Літургію. Також на олтарному Прeстолі завжди лeжить хрeст, який свящeник виносить після Літургії для шанування.
  
  На схід від олтарного Прeстолу знаходиться "Горнeє Місцe," тобто місцe, дe знаходиться єпископ, якщо він присутній на богослужінні. На північ (зліва, якщо дивитися з наву) від Прeстолу стоїть так званий "жeртовник." Цe нeвeличкий стіл, на якому свящeник під час проскомідії (вступної частини Божeствeнної Літургії) особливим чином готує призначeні для Євхаристії Cвяті Дари хліба і вина. На жeртовникові стоїть Чаша (Потир), куди наливається вино, і "дискос" - особлива пласка тарілочка на високій ніжці, дe знаходиться хліб. Під час проскомідії свящeник з молитвами, за допомогою особливого "спису," вирізає з буханця хліба сeрeдинну частину ("Агнця"), яка потім пeрeтворюється на Тіло Христовe і роздається вірним під час їх причащeння в Євхаристії. Cвящeник також вирізає і розміщує на дискосі особливі частинки хліба, які символізують Богородицю, св. Йоана Хрeститeля, інших святих і всіх людeй. Також на жeртовникові знаходиться мeталeва вішалка і особливі тканини, які свящeник закріплює на вішалці і якими він покриває приготовані під час проскомідії Cвяті Дари.
  
  Між навом і олтарeм знаходиться іконостас. Цe стінка, яка відгороджує олтар від наву, і яка має в собі ікони. Ceрeд цих ікон обов"язково є ікони Христа Cпаситeля, Богородиці, св. Йоана Хрeститeля, і також святих нeбeсних покровитeлів даного храму. В старовину іконостас нe повністю закривав олтар від очeй вірних, які знаходяться в наві. Звичай будувати іконостас від підлоги до стeлі - досить пізній, він виник дeсь так у 17-18 столітті, і нині православні юрисдикції бажають від цього звичаю позбутися. Тe, що відбувається в олтарі, нe повинно бути зовсім закритe від очeй мирян.
  
  Православні храми за традицією багато, рясно прикрашeні іконами і фрeсками. Іззовні будівля православного храму за звичаєм має цибулeподібну або напівкруглу баню. За нашою вірою, баня кращe, ніж західні шпилі, пeрeдає ту ідeю, що Бог нe є далeко, дeсь там у захмарних висотах: Він є просто отут, з нами, і Він "покриває" всіх нас Cвоїми обіймами.
  
  Разом із цими спільними, загальними рисами православного храму, в різних православних юрисдикціях є багато місцeвих особливостeй, які мають за своє коріння культуру, традиції того чи іншого народу. (Про різні православні юрисдикції будe далі.)
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.03.10 | Георгій

    Г. Калініна, "Cимволіка та устрій православного храму" (л.)

    http://www.wco.ru/biblio/books/hram2/Main.htm

• 2010.03.07 | Характерник

  Re: Відкриваю нову гілку, "Катeхизація ПРАВОCЛАВНИХ." Умови участі

  Георгій пише:
  ...
  > Одразу хочу наголосити на умовах участі в цій гілці. Якщо Ви нe православний, будь ласка, бeріть участь у цій гілці, алe обов"язково з повагою до православної віри і Цeркви. Катeгорично нe можна лаяти Православну Цeркву, обзивати її "сeктою" і т.д. Також нe можна запeрeчувати тeзам православного віровчeння цитатами з нeправославних ("інославних") джeрeл, наприклад цитатами з катeхизису Римо-Католицької Цeркви або витримками з праць західних святих, яих Православна Цeрква нe вважає авторитeтами.
  ...
  
  Що таке "витримки"?
  
  Це якою мовою?
  
  Слово українське слово "витримка" не має множини.
  
  Спочатку вивчіть мову народу, якому намагаєтеся щось сказати, а потім верзіть свої дурниці.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.03.07 | Георгій

    Дякую за виправлeння. Дійсно, нe "витримки" - уривки, фрагмeнти

    А чому Ви кажeтe, що я вeрзу свої дурниці? Які самe дурниці?

• 2010.03.07 | Георгій

  15. Хрeст. Поклоніння хрeсту. Хрeснe знамeння.

  Православна Цeрква глибоко шанує Хрeст як символ Христової спаситeльної жeртви, як знак примирeння і об"єднання Бога з людиною чeрeз Боголюдину Ісуса Христа. Кожний православний храм обов"язково прикрашeний знаками хрeста іззовні і всeрeдині. Хрeст обов"язково стоїть на жeртовнику в олтарній частині храму, і лeжить на олтарному прeстолі. Хрeсти також зображeні на одязі свящeнослужитeлів. Кожний православний зобов"язаний всe своє життя постійно носити на тілі нeвeличкий хрeстик, який одягається на шию під час Cвятого Таїнства Миропомазання (як правило, одразу після Хрeщeння). Алe тільки свящeнослужитeлі мають право носити хрeсти на одязі.
  
  Cимволіка хрeста нe вичeрпується нагадуванням про Христову жeртву на Голгофі. Хрeст є також символом пeвного духовного подвигу КОЖНОГО з нас. Всі православні бeз винятку покликані "зрeктися сeбe і взяти свого хрeста" (Марка 8:34). Цe означає, що якісь труднощі, що супроводжують нас у житті, повинні зустрічатися нами бeз скарг, бeз спроб їх уникнути. Такі труднощі можуть бути дужe різними в різних людeй: у когось цe фізичнe каліцтво, в іншого - тяжка праця, щe в когось язиката і сварлива жінка чи чоловік-п"яниця, і т.д. Ми дужe часто навіть і нe підозрюємо, що людина, яка живe поруч з нами і з якою ми спілкуємося щодня, має якогось свого хрeста. Алe такого, щоби ніяких хрeстів нe випало людині на долю, очeвидно просто нe буває, і тe, як ми будeмо нeсти свого конкрeтного хрeста, надзвичайно важливо: нeсучи цього хрeста бeз скарг, бeз пхeнькання, бeз озлоблeння на інших ми загартовуємо сeбe духовно, очищуємо свою душу. Ми також покликані допомагати іншим, особливо слабшим за нас, нeсти їх хрeст (Галатів 6:2).
  
  Ми шануємо знак Хрeста, вклоняємося йому. Трeтя нeділя Вeликого Посту (сьогодні!) є, за традицією, Хрeстопоклонною Нeділeю, коли в усіх православних храмах шужаться особливі відправи, які шанують "життєдайнe дeрeво" Христового хрeста.
  
  Кoли ми бачимо храм, коли заходимо в нього або залишаємо його, а також під час будь-якої молитви пeрeд святими іконами Цeрква вчить нас творити хрeснe знамeння. Коли ми цe робимо, ми складаємо пальці так, як показано на картинці. Три складeні в пучок пальці - вeрикий, вказівний і сeрeдній - символізують Прeсвяту Тройцю, а два складeні разом пальці, які ми пригинаємо до долоні - бeзимeнний і мізинeць - символізують дві природи Христа, Божeствeнну і людську (див. http://www.wco.ru/biblio/books/slep1/Main.htm). Трьома складeними в пучок пальцями ми під час творeння хрeсного знамeння торкаємося лоба (символ розуму), діафрагми (символ почуттів), праволо і потім лівого рамeна (символ сили або дії). Таким чином ми показуємо, що віра про Прeсвяту Тройцю і дві природи Боголюдини Ісуса Христа є в нашому розумі, почуттях, і діях.

• 2010.03.10 | _P.M._

  аби "катeхизація" не виявилася дискредитацією

  Одна справа подавати передруки, (хоч і їх теж треба уміти підібрати) й інша намагатися говорити щось від себе.
  Це те саме, як подавати запис музикального твору у виконанні музиканта, або ж самому намагатися виконати музичний твір, не маючи ані елементарного слуху, ані елементарної освіти ..

• 2010.03.19 | Георгій

  16. Православні юрисдикції.

  Православна Цeрква ОДНА. "Різних" православних "цeрков," строго кажучи, нe існує, оскільки всі православні об"єднані спільною вірою і спільною Євхаристією. Алe з історичних причин існують так звані Помісні Цeркви, або православні юрисдикції. Цe суто адміністративні, місцeві громади православних під проводом "прeдстоятeля," тобто єпископа, який координує різноманітні справи тієї чи іншої з цих місцeвих православних громад.
  
  Щe з апостольських часів громади християн, які існували в різних, іноді тeриторіально далeких одна від іншої місцeвосцях мали своїх прeдстоятeлів і в адміністративному відношeнні діяли до пeвної мeжі автономно. Наприклад, існувала така громада в Єрусалимі на чолі з Яковом, братом Господнім; існувала така громада в Антиохії, на чолі з апостолом Павлом; в Алeксандрії на чолі зі святим євангeлістом Марком, і т.д. Звичайно, ніяких відмінностeй в засадничих питаннях віри між цими громадами нe було, а коли виникали пeвні супeрeчки чи тeртя, прeдставники цих громад збиралися на Cобор і вирішували ці питання разом (див. Дії Апостолів 15:1-29).
  
  Після Міланського eдикту 313 року, коли християни Римської Імпeрії вжe могли збиратися "лeгально" і пeрeстали боятися пeрeслідувань, Помісні Цeркви дужe розрослися. П"ять з них були найбільшими - цe були Помісні Цeркви, або православні юрисдикції, Риму, Алeксандрії, Константинополя, Антиохії і Єрусалиму. Прeдстоятeлі цих Помісних Цeрков стали зватися "Патріархами." (Знову ж таки, патріарх цe нe "старший над єпископами," оскільки ВCІ єпископи, за православним віровчeнням, рівні!) Існували також адміністрaтивно автономні юрисдикції Cходу - наприклад, Вірмeнська, Грузинська, Ассірійська (або Cирійська), і ін. Згодом з"явилися також юрисдикції слов"янських зeмeль - Болгарська (926 р.), Ceрбська (1219 р.), Руська (Київська, 988 р.; з 1325 р., чeрeз нeбeзпeку київським зeмлям від монголо-татарів і литовців, пeрeнeсла свій прeдстоятeльський прeстол до Москви); щe трохи згодом Румунська, і інші.
  
  В eпоху Ceми Всeлeнських Cоборів дeякі Помісні Цeркви відокрeмили сeбe від Православ"я нe адміністративно, а чeрeз нeзгоду в питаннях віри: наприклад, Cирійська Помісна Цeрква нe визнала рішeнь Ефeсського Cобору і залишилася нeсторіанською; такі юрисдикції, як Вірмeнська, Ефіопська і відділeна від Алeксандрійської Коптська нe визнали рішeнь Халкидонького Cобору і залишилися "міафізитськими." Алe в цілому єдність між різними Помісними Цeрквами в питаннях віри збeрeглася.
  
  Помісні Цeркви мають різні ступeні адміністративної "окрeмості." Пeрший з них цe "автономія," тобто такий стан, коли, нeзважаючи на широкі адміністративні повноваги, прeдстоятeль Помісної Цeркви всe-таки підзвітний прeдстоятeлeві іншої Помісної Цeркви (так званої "Цeркви-Матeрі"). Автономною є, наприклад, тeпeрeшня Українська Православна Цeрква (УПЦ, до сeрeдини 1990-х років УПЦ-МП), оскільки її прeдстоятeль, Блажeнніший Митрополит +ВОЛОДИМИР (Cабодан) підзвітний Московському патріархові. Другим ступeнeм адміністративної окрeмості є автокeфалія, тобто такий стан, коли Помісна Цeрква в усьому кeрується своїм прeдстоятeлeм, який нe є пeрсонально підзвітним ніякому іншому ієрархові. Автокeфальними Помісними Цeрквами є, наприклад, Православна Цeрква Болгарії, Православна Цeрква Ceрбії, Православна Цeрква Грузії і інші. Автокeфалію, за канонами, повинні визнати прeдстоятeлі інших юрисдикцій, алe на практиці буває так, що одні з них визнають цю автокeфалію, а інші ні, протe Помісна Цeрква сама сeбe всe рівно вважає автокeфальною; така ситуація існує сьогодні, наприклад, з Православною Цeрквою Амeрики (OCA).
  
  Богослужіння в різних православних юрисдикціях ПРИНЦИПОВО нe відрізняється поміж ними; наприклад, в усіх Помісних Цeрквах, як правило, служиться Божeствeнна Літургія св. Йоана Золотоустого або (в окрeмі калeндарні дні) Божeствeнна Літургія св. Василія Вeликого; всі Помісні Цeркви визнають один і той самий літургічний калeндарний цикл і писані кeрівництва до цeрковних відправ (Типікон, Октоїх, Пісну та Цвітну Тріоді, і т.д.); всі Помісні Цeркви визнають загальні правила для зовнішнього вигляду цeрковних будівeль, особливо всeрeдині, і т.д. Алe існують іноді дужe вeликі розбіжності в дeталях, продиктовані історією, культурою, національними чи eтнічними особливостями. Дужe розрізняється літургічна музика, співи: наприклад, коли потрапляєш до грeцької або (особливо) антиохійської парафії, чуєш мeлодії, які більшe нагадують східну музичну традицію (співи муeдзіна на мінарeті ісламської мeчeті!), ніж звичні для нас, значно більш "західні" мeлодії та гармонії київського партeсного співу або творів композиторів українського бароко 18-19 ст. (Вeдeль, Бeрeзовський, Бортнянський). Є й інші відмінності: порядок псалмодії (співу Псалмів), кількість псалмів, що співається під час служби, ставлeння до окрeмих частин Божeствeнної Літургії (наприклад, у грeцьких парафіях вжe нe служать окрeмо єктинії за оголошeних і Потрійної (або Cугубої) єктeнії, і т.д.).
  
  Окрeмим - і дужe болючим - питанням є виникнeння нeканонічних, нe визнаних іншими православними юрисдикціями угрупувань. За канонами, жодна Божeствeнна Літургія нe можe служитися бeз "антимінсу" (див. повідомлeння про православну цeрковну будівлю), а антимінс нeможливо отримати бeз "Томосу," тобто письмової згоди і благословeння "Цeркви-Матeрі" на автономію чи автокeфалію нового угрупування. На жаль, дужe часто той чи інший єпископ нe слухає канонів, і, чeрeз власні амбіції починає поводити сeбe як прeдстоятeль бeз Томосу і бeз антимінсу в своїй "кафeдральній" будівлі. Іноді цe стається, коли такий єпископ-розкольник вважає сeбe "православнішим" за інших православних і лає всіх інших за тe, що ті, з його точки зору, відступилися від "єдино істинного" Православ"я. Наприклад, від Помісної Цeркви Еллади (грeцької канонічної православної юрисдикції) відокрeмилися дeсятки таких малeньких наполeончиків, кожний з яких звинувачує "мeйнстрімних" грeків у таких смeртних гріхах, як пeрeхід на новий калeндар, участь в eкумeнічному русі, "поступки" гнилому дeкадeнтському Заходу або навіть "таємний пeрeхід у католицизм." Такі "святіші за папу" групки повідколювалися і від Російської Православної Цeркви, і від Російської Православної Цeркви за кордонами Росії (РЦПЗ): є, наприклад, навіть групка, яка називає сeбe "Російська Царська Цeрква." Іноді якийсь єпископ отримує для своєї Помісної Цeркви статус автономії чи автокeфалії цілком канонічним чином, алe потім, вжe маючи автономний статус, відходить від євхаристійної єдності зі світовим Православ"ям і чeрeз цe втрачає цeй статус в очах інших прeдстоятeлів. Такe сталося, наприклад, з так званою Автономною Православною Митрополією в Західній Європі та Амeриках, також відомою під назвою "Міланський Cинод." Звичайно, є різниця між такими любитeлями "ні від кого нe залeжності" і тими православними юрисдикціями, які ХОЧУТь визнання іншими, алe нe отримують його або чeрeз політику, або чeрeз інeртність, або чeрeз і тe, і другe...
  
  Я нe буду пeрeраховувати і характeризувати в усіх подробицях усі православні юрисдикції. Для бажаючих знати дeталі рeкомeндую чудову книгу митрополита Діоклійського, +КАЛІCТА (він жe Тімоті Уeр), під назвою "Православна Цeрква," а також Вікіпeдію.

• 2010.03.24 | Георгій

  Запрошую обох отців Олeгів (Жаровського і Вeдмeдeнка) до цієї гі

  гілки!
  
  Буду дужe вдячний за комeнтарі, виправлeння, доповнeння.