Ісус Христос - інопланетянин?
02/23/2010 | xantim
Це б пояснювало ВСЕ.
І неземне походження (Бог-людина), і "воскресіння", і "взльот в небо"(голограма рулить!
), і бачення мабутнього.
Ну, і інші дрібниці (зцілення хворих, годування тисяч кількома буханцями і т.д.)
І всі задоволені - і ні в кого нема претензій до тих, хто по інший бік баррикад. Мір, дружба, жувачка
І неземне походження (Бог-людина), і "воскресіння", і "взльот в небо"(голограма рулить!
), і бачення мабутнього.Ну, і інші дрібниці (зцілення хворих, годування тисяч кількома буханцями і т.д.)
І всі задоволені - і ні в кого нема претензій до тих, хто по інший бік баррикад. Мір, дружба, жувачка
Відповіді
2010.02.23 | Василь Васьківський
Ні, він землянин, але вже дуже давно помер!
2010.02.23 | xantim
Хм, а чому неодмінно землянин?
2010.02.23 | Василь Васьківський
Бо він народився на планеті Земля.
2010.02.23 | xantim
А як ті люди, що будуть народжуютьс в космосіі?
Чи на Місяці чи Марсі?Вже не будуть генетично людьми?
Факт народження на іншій планеті (державі) не змінює білогічну належність. Саме це я мав на увазі, коли казав, що Христос - інопланетянин. Там все було підстроєно. І, як видно, досить легко і ефетивно. Люди досі вірять в казку
2010.02.23 | _P.M._
Re: А як ті люди, що будуть народжуютьс в космосіі?
xantim пише:> Факт народження на іншій планеті (державі) не змінює білогічну належність.
Нажаль такими фактами народження на іншій планеті не оперуємо.
Хіба що комусь разом з НЛО довелось бачити народження енелят
> Саме це я мав на увазі, коли казав, що Христос - інопланетянин. Там все було підстроєно. І, як видно, досить легко і ефетивно. Люди досі вірять в казку
Одне й добре, -- що відчуття сайликів і кавичок ..
2010.02.24 | xantim
Та я ж сказав, що мав на увазі біологічну належність, а не місце
народження.Тобто, Христос був не Homo Sapiens генетично.
2010.02.24 | Василь Васьківський
Re: А як ті люди, що будуть народжуютьс в космосіі?
xantim пише:> Чи на Місяці чи Марсі?
> Вже не будуть генетично людьми?
> Факт народження на іншій планеті (державі) не змінює білогічну належність. Саме це я мав на увазі, коли казав, що Христос - інопланетянин. Там все було підстроєно. І, як видно, досить легко і ефетивно. Люди досі вірять в казку
Тоді інопланетянкою була й Марія! А, якщо Марія не була інопланетянкою, то і її син, Ісус, не був.
2010.02.24 | xantim
Re: А як ті люди, що будуть народжуютьс в космосіі?
Василь Васьківський пише:> Тоді інопланетянкою була й Марія!
Навіщо такі складнощі?
Їй "підсадили", вона виносила. Все.
2010.02.24 | Василь Васьківський
"Підсадження" Ісуса землянами на Землі
xantim пише:> Василь Васьківський пише:
> > Тоді інопланетянкою була й Марія!
> Навіщо такі складнощі?
> Їй "підсадили", вона виносила. Все.
"Підсадили" такі ж земляни, точніше один з них.
2010.02.24 | xantim
А Ви свічку тримали чи у вікно піддивлялися?
Звідки знаєте?Ні, чесно?
Василь Васьківський пише:
> "Підсадили" такі ж земляни, точніше один з них.
2010.02.25 | Василь Васьківський
Ні, я просто вивчав фізику!
2010.02.25 | xantim
Мо, Ви мали на увазі "кінезіологію" (наука про рухи)?
2010.02.26 | Василь Васьківський
В перший раз чую про "кінезіологію". Вона не є фізикою.
2010.02.26 | xantim
Re: В перший раз чую про "кінезіологію". Вона не є фізикою.
Кінезіологія - наука про рухи.Стосовно до людини - робота-рухання м"язів, суглобів. Під час ходіння, бігу, зайняттям сексом
Так що, наука кінезіологія - "в тему"
Мені це видалося якось більш підходящим до теми "підсадження" Y-Хромосоми, ніж фізика. Чи Ви якось квантово-механічно (фізично) хотіли процесс "підсадження" пояснити?
2010.03.01 | Василь Васьківський
Про земне походження Ісуса
xantim пише:> Кінезіологія - наука про рухи.
> Стосовно до людини - робота-рухання м"язів, суглобів. Під час ходіння, бігу, зайняттям сексом
> Так що, наука кінезіологія - "в тему"
> Мені це видалося якось більш підходящим до теми "підсадження" Y-Хромосоми, ніж фізика. Чи Ви якось квантово-механічно (фізично) хотіли процесс "підсадження" пояснити?
Ні, я хотів сказати, що фізика дає можливість судити, що народження Ісуса та його смерть не вимагають пояснення впливом якихось неземних факторів. Усе можна пояснити значно простіше причинами земного походження.
2010.03.01 | xantim
Re: Про земне походження Ісуса
Воскресіння із дійсно мертвих - пояснити не можна земним походженням.Ну, дрібниці про те, що тіло таке в нього було, що не потів, не мусив їсти (значить, і в туалет ходити), дихати і інше - при наявності рота, носа, легенів, крові, голови, серця можна навіть опустити
2010.03.02 | Василь Васьківський
Re: Про земне походження Ісуса
xantim пише:> Воскресіння із дійсно мертвих - пояснити не можна земним походженням.
Насправді, тут йдеться не про воскресіння із дійсно мертвих, що є метафізичною вигадкою, а про те, що Ісус пережив стан клінічної смерти, який пережили багато землян.
2010.03.02 | xantim
Re: Про земне походження Ісуса
Василь Васьківський пише:> xantim пише:
> > Воскресіння із дійсно мертвих - пояснити не можна земним походженням.
> Насправді, тут йдеться не про воскресіння із дійсно мертвих, що є метафізичною вигадкою, а про те, що Ісус пережив стан клінічної смерти, який пережили багато землян.
Але ж нам кувалдою в голову вбивають, що він був помер "повноцінно", а не як дівчина, що падає в обморок, побачивши вперше голого хлопця.
До речі, з клінічної смерті без досить жорстких реанімаційних заходів не так-то просто і повернутися, особливо якщо ця смерть спричинена довгими виснажувальними тортурами, а не тичасовою якоюсь спадковою аритмією, наприклад.
Якщо помераєш - і таки помераєш - від спраги та кровотечі (як було в його випадку), ніяких "воскресінь" без швидкої регідратації не буде. Там клінічна смерть - лиш часовий (4 хвилини) ланцюжок до біологічної, а не як "а може таки воскресне!".
Вся історія його життя - як не крути - як один великий парадокс.
Якщо він був неземним та безсмертним - не міг би померти, хоч гопки скач від бажання. Якщо був земним - не зміг би воскерснути без реанімації, хоч всі святі над ним співай.
А мішанина "земний-неземний в одному" і взагалі не тримає власної ваги. Таке вже для геть розумовонездатних.
То все була одна велика голографічна казка для людей з браком знання і компенсаторно збільшеною, внаслідок цього, уявою.
2010.03.02 | Георгій
Залeжить від Вашого розуміння поняття "людина"
xantim пише:> Якщо він був неземним та безсмертним - не міг би померти, хоч гопки скач від бажання. Якщо був земним - не зміг би воскерснути без реанімації, хоч всі святі над ним співай. А мішанина "земний-неземний в одному" і взагалі не тримає власної ваги. Таке вже для геть розумовонездатних. То все була одна велика голографічна казка для людей з браком знання і компенсаторно збільшеною, внаслідок цього, уявою.
(ГП) Якщо Ви бачитe людину як тільки частину природи, натурального світу - тоді так. Алe є люди, які бачать людину по-іншому - як щось більшe, ніж тільки сукупність клітин і мeмбранних потeнціалів. При цьому освічeність, рівeнь знань у природничих дисциплінах нe мають рівно ніякої ролі...
2010.03.02 | xantim
Тобто, він міг воскреснути, чи що Ви хочете сказати?
Георгій пише:> xantim пише:
> > Якщо він був неземним та безсмертним - не міг би померти, хоч гопки скач від бажання. Якщо був земним - не зміг би воскерснути без реанімації, хоч всі святі над ним співай. А мішанина "земний-неземний в одному" і взагалі не тримає власної ваги. Таке вже для геть розумовонездатних. То все була одна велика голографічна казка для людей з браком знання і компенсаторно збільшеною, внаслідок цього, уявою.
> (ГП) Якщо Ви бачитe людину як тільки частину природи, натурального світу - тоді так. Алe є люди, які бачать людину по-іншому - як щось більшe, ніж тільки сукупність клітин і мeмбранних потeнціалів. При цьому освічeність, рівeнь знань у природничих дисциплінах нe мають рівно ніякої ролі...
2010.03.02 | Георгій
Так, самe цe
2010.03.02 | _P.M._
Воскресіння з мертвих слід сприймати, як і Воплотіння
Як реальність з вкрапленнями містики.xantim пише:
> Але ж нам кувалдою в голову вбивають, що він був помер "повноцінно", а не як дівчина, що падає в обморок, побачивши вперше голого хлопця.
Та ніхто нікому нічого до голови не вб'є, зак той сам у це не повірить.
Для цього й розуму багато не треба, а лиш душевні зрушення, що насамперд грунтуються на сприйнятті Самого Христа.
Й цього цілком достатньо!
Але, утвердившись у вірі, людина здатна углибитись в Боже і цілком логічно розумово осмислити у собі оті Божі глибини.
А нам Бог відкрив це Своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини. (1-е Кор. 2:10)
Інша справа, що передати це на словах дуже важко й практично неможливо. Тут навіть не однодумці потрібні, а споріднені духом, такі що відчувають і тянуться одне до одного.
2010.02.23 | Георгій
Христос "ВCЕпланeтянин"
2010.02.23 | xantim
Це ми так на Землі вважаємо. Re: Христос "ВCЕпланeтянин"
А як насправді - ніхто не може знати, нє?2010.02.25 | xantim
Ось як Шеклі описав друге пришестя/вознесіння Христосів
Роберт Шекли. РитуалАкиенобоб вприпрыжку подбежал к хижине Старейшего Песнопевца и принялся отплясывать Танец Важного Сообщения, ритмично постукивая хвостом по земле. В дверях тут же появился Старейший Песнопевец и принял позу напряженного внимания: руки сложены на груди, хвост обвит вокруг плеч.
-- Прибыл корабль богов, -- нараспев проговорил Акиенобоб, выплясывая приличествующий случаю танец.
-- В самом деле? -- откликнулся Старейший Песнопевец, одобрительно косясь на сложные па.
Вот она, пристойная манера! Не то что расхлябанные, упрощенные движения, которые предписывает Альгонова ересь.
-- Из божественного и неподдельного металла! -- захлебнулся восторгом Акиенобоб.
-- Хвала богам, -- церемонно ответил Старейший Песнопевец, скрывая охватившее его возбуждение. "Наконец-то! Боги возвратились!" -- Созови общину.
Акиенобоб отправился на сельскую площадь и исполнил там Танец Сборища. Тем временем Старейший Песнопевец воскурил щепотку священного благовония, оттер хвост песком и, очистившись таким образом от скверны, поспешил возглавить приветственные пляски.
Корабль богов -- огромный цилиндр из почерневшего, изъязвленного металла -- лежал в небольшой долине. Селяне, собравшись на почтительном расстоянии, выстроились в символическую фигуру "Общий Привет Всем Богам".
Корабль богов разверзся, и оттуда, шатаясь, с трудом выбрались два бога.
Старейший Песнопевец тотчас же признал их по облику. В Великую Книгу о Богах, написанную почти пять тысячелетий назад, были занесены сведения о всевозможных разновидностях божеств. Там описывались боги большие и малые, боги крылатые и боги о копытах, боги однорукие, двурукие и трехрукие, боги с щупальцами, чешуйчатые боги и множество иных обличий, какие благоугодно принимать богам.
Каждую разновидность полагалось приветствовать по особому, специально ей предназначенному приветственному обряду, ибо так было начертано в Великой Книге о Богах.
Старейший Песнопевец тотчас же приметил, что перед ним двуногие, двурукие, бесхвостые боги. Он поспешно перестроил своих соплеменников в подобающую фигуру.
К нему подошел Глат, прозванный Младшим Песнопевцем.
-- С чего начнем? -- учтиво прокашлял он. Старейший Песнопевец пронзил его укоризненным взглядом.
-- С Танца Разрешения на Посадку, -- ответил он, с достоинством произнося древние, утратившие смысл слова.
-- Разве? -- Глат почесал хвостом шею. Это был жест явного пренебрежения. -- По заветам Альгоны -- прежде всего пиршество.
Старейший Песнопевец отвернулся, жестом выразив несогласие. Покуда бразды правления у него в руках, он не пойдет ни на какие компромиссы с ересью Альгоны -- учением, созданным всего каких-нибудь три тысячи лет назад.
Младший Песнопевец Глат вернулся на свое место в строю танцоров.
"Смехотворно, -- думал он, -- что вот такая консервативная развалина, как Старейший Песнопевец, устанавливает порядки танцев. Совершеннейшая нелепица -- ведь было же доказано..."
А два бога пытались двигаться! Покачиваясь, балансировали они на тонких ногах. Один зашатался и упал ничком. Другой помог ему встать, после чего упал сам. Медленно, с усилием он вновь поднялся.
Боги удивительно напоминали простых смертных.
-- Они выразили в танце свое расположение! -- воскликнул Старейший Песнопевец. -- Приступайте же к Танцу Разрешения на Посадку.
Туземцы плясали, колотя хвостами о землю, кашлем и лаем выражая свое ликование. Затем в строгом соответствии с церемониалом богов водрузили на носилки из ветвей священного дерева и понесли на священный курган.
-- Давайте обсудим все как следует, -- предложил Глат, поравнявшись со Старейшим Песнопевцем. -- Поскольку за тысячи лет это первый случай пришествия каких бы то ни было богов, то, несомненно, разумно было бы прибегнуть к обрядам Альгоны, Просто на всякий случай.
-- Нет, -- решительно отказался Старейший Песнопевец, энергично перебирая шестью ногами. -- Все подобающие обряды приведены в древних книгах ритуалов.
-- Я знаю, -- настаивал Глат, -- но ведь ничего страшного не случится...
-- Никогда, -- твердо заявил Старейший Песнопевец. -- Для каждого бога есть свой Танец Разрешения на Посадку. Затем идет Танец Подтверждения Астродрома, Танец Таможенного Досмотра, Танец Разгрузки и Танец Медицинского Освидетельствования. -- Старейший Песнопевец выговаривал таинственные древние названия отчетливо и внушительно, с благоговением. -- Тогда и только тогда можно начинать пиршество.
На носилках из ветвей два бога стенали и вяло шевелили руками. Глат знал: боги исполняют Танец Подражания боли и мукам смертных, подтверждая свое родство с теми, кто им поклоняется.
Все было так, как и должно быть, -- так, как начертано в Книге последнего пришествия. Тем не менее Глата поразило совершенство, с каким боги копируют чувства простых смертных. Глядя на них, можно было подумать, будто они и вправду умирают от голода и жажды.
Г.лат улыбнулся своим мыслям. Всем известно, что боги не ощущают ни голода, ни жажды.
-- Поймите же, -- обратился Глат к Старейшему Песнопевцу. -- Для нас важно избежать той роковой ошибки, какую допустили наши пращуры в Дни космических полетов. Так ли я говорю?
-- Разумеется, -- ответил Старейший Песнопевец, почтительно склоняя голову перед ритуальным названием Золотого века.
Пять тысячелетий назад их племя находилось на вершине богатства и благоденствия, и боги часто посещали его. Однако, как гласит легенда, в один прекрасный день кто-то допустил ошибку в ритуале, и племя было предано Забвению. С тех пор посещения богов прекратились раз и навсегда.
-- Если боги одобрят наши обряды, -- сказал Старейший Песнопевец, -- то снимут с нас Забвение. Тогда явятся и другие боги, как бывало в старину.
-- Вот именно. А ведь Альгона был последним, кто видел бога. Уж он-то, наверное, знает, что говорит, предписывая начинать с пиршества, а церемонии оставлять напоследок.
-- Учение Альгоны -- пагубная ересь, -- возразил Старейший Песнопевец.
И Младший Песнопевец в сотый раз задумался, не пора ли сбросить маску лицемерия, не приказать ли общине без промедления приступить к Обряду Воды и к Пиршеству. Ведь многие были тайными приверженцами Альгоны.
Но нет, пока не время, ибо власть Старейшего Песнопевца все еще слишком сильна. Да и момент
неподходящий. Надо подождать, -- думал Глат, -- нужно знамение самих богов.
А боги по-прежнему возлежали на носилках, радуя глаз верующих дивным Танцем-конвульсией -- Подражанием жажде и мукам простых смертных.
Богов усадили на вершине священного кургана, и Старейший Песнопевец самолично возглавил Танец Подтверждения Астродрома. В окрестные селения выслали гонцов с наказом созвать всех взрослых жителей на ритуальные пляски.
В самом селении женщины начали готовиться к Пиршеству. Некоторые из них пустились от радости в пляс, -- ибо разве не сказано в Писаниях, что вновь появятся боги, и тогда наступит конец Забвению, и к каждому придет богатство и благоденствие, как в Дни космических полетов?
На кургане один из богов упал ничком. Другой с трудом принял сидячее положение и искусно подрагивающим пальцем указывал на свой рот.
-- Это знак благоволения! -- вскричал Старейший Песнопевец.
Глат кивнул, не прекращая пляски; по складкам его кожи градом струился пот. Старейший Песнопевец был одаренным толкователем. С этим нельзя не согласиться.
Но вот сидящий бог стиснул одной рукой горло, отчаянно жестикулируя другой.
-- Быстрее! -- прохрипел Старейший Песнопевец;
он чутко ловил малейшее движение богов.
Теперь бог что-то кричал ужасающим, надтреснутым голосом. Он кричал, указывал себе на горло и снова кричал, уподобляясь страждущему смертному.
Все шло в строгом соответствии с Танцем Богов, описанным в Книге последнего пришествия.
Как раз в этот миг на площадь перед курганом ворвалась ватага молодежи из соседнего селения и сменила хозяев в танце. На время Младший Песнопевец мог выйти из круга. Тяжело дыша, он подошел к Старейшему Песнопевцу.
-- Вы будете исполнять все танцы? -- спросил он.
-- Конечно. -- Старейший Песнопевец не спускал глаз с плясунов, ибо на этот раз ошибки нельзя было допустить. Это последний случай оправдать себя перед богами и вернуть себе их расположение. -- Пляски будут продолжаться ровно восемь дней, -- непреклонно сказал Старейший Песнопевец. -- Если произойдет хоть малейшая ошибка, начнем все снова.
-- По словам Альгоны, прежде всего надо торопиться с Обрядом Воды, -- возразил Глат, -- а затем...
-- Вернись в круг! -- отрезал Старейший Песнопевец, жестом выразив крайнее возмущение. -- Ты слышал, как боги кашляли в знак одобрения. Так и только так удастся нам снять древнее заклятие.
Младший Песнопевец отвернулся. Ах, если бы его воля! В древние времена, когда боги то и дело уходили и возвращались, обычай Старейшего Песнопевца был правильным обычаем. Глат вспомнил, как описывается приход корабля богов в Книге последнего пришествия:
Начался Обряд Разрешения на Посадку (в те дни это еще не называлось ни плясками, ни танцами).
Боги протанцевали Танец Страдания и Боли.
Затем был проделан Обряд Подтверждения Аст-родрома.
В ответ боги исполнили Танец Голода и Жажды (точь-в-точь, как сейчас).
Затем последовали Обряды Таможенного Досмотра, Разгрузки и Медицинского Освидетельствования. , Все время, пока длились обряды, богам не давали ни еды, ни питья -- таково было одно из предписаний ритуала.
Когда со всеми обрядами было покончено, один из богов по неведомой причине притворился мертвым. Другой отнес его обратно на небесный корабль, и боги покинули планету, чтобы больше никогда не возвратиться.
Вскоре после этого началось Забвение.
Однако не существует и двух древних писаний, толкующих причины Забвения одинаково. Некоторые утверждают, что богов оскорбило несовершенное исполнение какого-то танца. Другие, как Альгона, пишут, что надо начинать с пиршества и возлияний, а потом уж переходить к обрядам. Альгону почитали далеко не все. В конце концов, ведь богам неведомы ни голод, ни жажда. С какой же стати пиршество должно предшествовать обрядам? Глат свято верил в учение Альгоны и надеялся, что в один прекрасный день выяснит истинную причину Забвения.
Внезапно танец прервался. Глат поспешил взглянуть, что же произошло.
Какой-то глупец оставил подле священного кургана простой кувшин с водой. Один из богов подполз к кувшину и попытался схватить недостойный предмет.
Старейший Песнопевец чуть ли не вырвал из рук бога кувшин и поспешно унес его прочь, а все племя испустило вздох облегчения. Какое кощунство -- оставить поблизости от бога обыкновенную, неочищенную, неосвященную воду, да еще в ничтожном сосуде без росписи. Да прикоснись к ней бог -- и его праведный гнев испепелит все селение.
Бог разгневался. Он прокричал что-то, перстом указывая на оскорбительный сосуд. Затем указал на второго бога, который все еще был погружен в небесный экстаз и лежал лицом вниз. Он указал на свое горло, на пересохшие, растрескавшиеся губы и опять на кувшин с водой. Он сделал два неуверенных шага и упал. Бог заплакал.
-- Живо! -- крикнул Младший Песнопевец. -- Начинайте Танец Взаимовыгодного Торгового Соглашения?
Только его находчивость и спасла положение. Танцующие подожгли священные ветки и принялись размахивать ими перед ликами богов. Боги раскашлялись и тяжело задышали в знак одобрения.
-- Ну и хитер же ты на выдумку, -- проворчал Старейший Песнопевец. -- И как только тебе пришел на ум этот танец?
-- У него самое таинственное название, -- объяснил Глат. -- Я знал, что сейчас нужно действовать Решительно,
-- Что ж, молодец, -- похвалил Старейший Песнопевец и вернулся к своим обязанностям в танце.
С довольной улыбкой Глат обвил хвостом талию. Вовремя поданная команда оказалась удачным ходом.
Теперь надо поразмыслить, как бы получше выполнить обряды Альгоны.
Боги возлежали на земле, кашляя и ловя ртом воздух, словно умирающие. Младший Песнопевец решил подождать более удобного случая.
Весь день плясали Танец Взаимовыгодного Торгового Соглашения, и боги тоже принимали в нем участие. Поклониться им приходили жители отдаленных селений, и боги, задыхаясь, выражали свое милостивое расположение.
К концу танца один из богов чрезвычайно медленно поднялся на ноги. Он упал на колени, с преувеличенным пафосом подражая движениям смертного, который ослаб до предела.
-- Он вещает, -- прошептал Старейший Песнопевец, и все смолкли.
Бог простер руки. Старейший Песнопевец кивнул.
-- Он сулит нам хороший урожай, -- пояснил Старейший Песнопевец.
Бог стиснул кулаки, но тут же разжал их, охваченный приступом кашля.
-- Он сочувствует нашей жажде и бедности, -- наставительно произнес Старейший Песнопевец.
Бог снова указал себе на горло -- таким горестным жестом, что кто-то из поселян разрыдался.
-- Он желает, чтобы мы повторили танцы сначала, -- разъяснил Старейший Песнопевец. -- Давайте же, становитесь в первую позицию.
-- Его жест означает вовсе не то, -- дерзко заявил Глат, решив, что час настал.
Все воззрились на него, потрясенные, в гробовом молчании.
-- Богу угоден Обряд Воды, -- сказал Глат. По рядам танцующих пробежал вздох. Обряд Воды составлял часть еретического учения Альгоны, которое Старейший Песнопевец неустанно предавал анафеме. Впрочем, с другой стороны, Старейший
Песнопевец уже в преклонных летах. Быть может, Глат, Младший Песнопевец...
-- Не допущу! -- взвизгнул Старейший Песнопевец. -- Обряд Воды следует за пиршеством, которое начинается после всех плясок. Только таким путем избавимся мы от Забвения!
-- Необходимо предложить богам воды! -- прогремел Младший Песнопевец.
Оба взглянули на богов -- не подадут ли знамение, но боги молча следили за ними усталыми, налитыми кровью глазами.
Но вот один из богов кашлянул.
-- Знамение! -- вскричал Глат, прежде чем Старейший Песнопевец успел истолковать этот кашель в свою пользу.
Старейший Песнопевец пытался спорить, но тщетно. Ведь поселяне слышали бога собственными ушами.
В очищенных от скверны, красиво расписанных кувшинах принесли воду, и плясуны встали в позы, подобающие обряду. Боги взирали на них. тихо переговариваясь на языке Божием.
-- Ну! -- скомандовал Младший Песнопевец. На курган внесли кувшин с водой. Один из богов потянулся к кувшину. Другой оттолкнул его и сам схватился за кувшин.
По толпе прокатился взволнованный гул. Первый бог слабо ударил второго и завладел водой.
Второй отнял кувшин и поднес ко рту. Тогда первый сделал выпад, и кувшин покатился по склону кургана.
-- Я предостерегал тебя! -- возопил Старейший Песнопевец. -- Они отвергли воду, как и следовало ожидать. Убери ее скорее, пока мы не погибли!
Двое схватили кувшины и умчались с ними прочь. Боги взвыли, но туг же умолкли.
По приказу Старейшего Песнопевца тотчас начался Танец Таможенного Досмотра. Снова зажгли священные ветви и овевали ими богов, как веерами. Боги слабо прокашляли одобрение. Один попытался сползти с кургана, но не смог. Другой лежал неподвижно.
Так лежали боги долгое время, не подавая знамений.
Младший Песнопевец стоял в конце цепочки танцующих. "Почему, -- вопрошал он себя снова и снова, -- почему отступились от меня боги?" Неужели Альгона заблуждается? Но ведь боги отвергли воду.
У Альгоны черным по белому написано, что единственный способ снять таинственное проклятие Забвения -- это без промедления принести в дар богам еду и питье. Быть может, богам пришлось дожидаться слишком долго?
"Пути богов неисповедимы, -- печально думал Глат. -- Теперь случай упущен навеки. С тем же успехом можно разделять веру Старейшего Песнопевца".
И он уныло поплелся в круг танцующих. Старейший Песнопевец повелел начать пляски сначала и продолжать их четыре дня и четыре ночи. Потом, если богам будет угодно, в их славу будет устроено пиршество.
Боги не подавали знамений. Они лежали на священном кургане, распростершись во весь рост, и время от времени подергивали конечностями, изображая смертных, которых одолевает усталость, отчаянная жажда.
Это были очень могущественные боги. Иначе разве могли бы они столь искусно подражать смертным?
А к утру случилось следующее: невзирая на то что Старейший Песнопевец отменил Танец Хорошей Погоды, тучи на небе стали сгущаться. Громадные и черные, они заслонили утреннее солнце.
-- Пройдет стороной, -- предрек Старейший Песнопевец, отплясывая Танец Отречения от Дождя.
Однако тучи разверзлись, и полился дождь. Боги медленно зашевелились и обратили лица к небу.
-- Тащите доски! -- кричал Старший Песнопевец. -- Принесите навес! Боги предадут дождь проклятию: ведь до окончания обрядов ни одна капля не смеет коснуться тел божиих!
Глат же, сообразив, что представился еще один благоприятный случай, возразил:
-- Нет! Этот дождь ниспослали сами боги!
-- Уведите юного еретика! -- пронзительно взвизгнул Старейший Песнопевец. -- Давайте сюда навес!
Плясуны оттащили Глата в сторонку и принялись сооружать над богами шатер, чтобы укрыть их от дождя. Старейший Песнопевец собственноручно покрывал шатер крышей, работая споро и благоговейно.
Под внезапно хлынувшим ливнем боги не шевелились -- они лежали, широко раскрыв рты. Когда же они увидели, что Старейший Песнопевец возводит над ними крышу, то попытались встать.
Старейший Песнопевец торопился: он знал, что своим недостойным присутствием оскверняет заповедный курган.
Боги переглянулись. Один из них медленно встал на колени. Другой протянул ему обе руки и помог подняться на ноги.
Бог стоял, раскачиваясь как пьяный, сжимая руку возлежащего бога. И вдруг обеими руками с яростью толкнул Старейшего Песнопевца в грудь. Старейший Песнопевец потерял равновесие и закувыркался по священному кургану, нелепо дрыгая ногами в воздухе. Бог сорвал с навеса крышу и помог встать другому богу.
-- Знамение! -- вскричал Младший Песнопевец, вырываясь из удерживающих его рук. -- Знамение!
Никто не мог этого отрицать. Теперь оба бога стояли, запрокинув головы, подставив рты под струи дождя.
-- Начинайте пиршество! -- рявкнул Глат. -- Такова воля богов!
Плясуны колебались. Впасть в ересь Альгоны -- это серьезный шаг, который стоило бы хорошенько обдумать.
Однако теперь, когда всем стал распоряжаться Младший Песнопевец, пришлось рискнуть.
Оказалось, Альгона был прав. Боги выражали свое одобрение воистину по-божески: запихивали яства в рот огромными кусками -- какое изумительное подражание смертным! -- и поглощали напитки с таким усердием, будто и впрямь умирали от жажды.
Глат сожалел лишь о том, что не знает божьего языка, ибо больше всего на свете ему хотелось узнать, каковы же были истинные причины Забвения.
2010.02.25 | Василь Васьківський
Моя версія
Василь Васьківський. Самосвідомість.Самосвідомість є аутенціальна свідомість. Ця її аутенціальність не є первинною відсутністю інтенції, а є покладена самою свідомістю як зняття інтенціальности, як здійснений проект втечи в ніщо. Крім того, аутенціальність самосвідомости постійно підтримується активним униканням інтенції до оволодіння предметами, яка спонтанно народжується в свідомості як ретенція нудьги безпредметної порожнечи. Аутенціальність свідчить про актуальність наповнення цієї порожнечи автентичністю осягнення себе. Але ця автентичність є недоступною свідомості трансцендентністю буття в собі. Полишенність свідомости в чужому їй світі є її відсутністю в її власному світі. Відтак здійснення іскейписького проекта полишеною в світі свідомістю є лише реалізованою тавтологією. Цей проект втечи є лише симуляцією втечи з світу, бо іскейписька свідомість є зовні світу вже за своїм визначенням як полишена в цьому світі.
Дійсним проектом втечи була б втеча у свій власний світ, світ свого у-себе-буття. Відтак здійснюючий свою втечу іскейпист обречений на те, щоб бути аутистом. Його свідомість є постійним усвідомленням інтенції предмета, яка з'являється перед ним. Його самосвідомість є постійна аутенціальність проекта втечи. Його предметом є постійна ретенція нудьги. Його дія є постійний акт уникання іншого. Його буття насаме з самим собою є постійні роздуми про іншого. Ці роздуми є постійною трансценденцією буття в собі володіючого предметом іншого. Його спонтанна думка є думка про своє власне ніщо. Його постійний процес є процесом втечи з інобуття в ніщо. Його єдиним зв'язком з дійсністю є цей постійно присутній в його полишенності в світі інший. Втікаючи від одного, іскейпист постійно обречений зустріти іншого. Втікаючи від цього іншого, він постійно обречений зустріти іншого іншого. Цей інший іншого, однак, є не свій власний інший самого цього іншого, а лише наступний випадково перетинаючий траєкторію втечи інший. Ця траєкторія є дурною безмежністю втечи в нікуди. Самосвідомість іскейписта є власне дурна свідомість, самосвідомість своєї власної ірраціональности.
Природно, що, куди б він не втікав, його все- рівно знайдуть і віднімуть його буття насаме з ніщо. Він постійно втрачає те, чого він за своїм визначенням і не має, тобто його власне буття в собі. Тут присутні всі моменти самости – і інобуття предмета, і буття для іншого, і для себе буття втечи, і в собі буття ніщо. Лише сама ця його власна самість відсутня. Тобто вона є постійно присутньою тавтологією ніщо. Самість іскейписта є ні в чому. Єдине, що йому залишається, є його ім'я. В світі існує якийсь іскейпист, іскейпист-аутист. В цьому своєму іскейпуванні він постійно аутує. Він постійно знаходить себе поза дійсним проектом втечи. Його ім'я зображує не те, що він є, а те, що він не є. Він є повний аут. Він не іскейпист, а дезертир...
Суддю – на мило, а свисток – на порошок! Цю гру ми дивитись не будемо. Вона є тотальною імманентністю ретенції нудьги. Краще звернутись до того постійно уникаємого іншого. Його історія є історією боротьби за оволодіння предметом.. Його свідомість не є інтенцією предмета, бо в його власних руках є той самий дійсний предмет, який постійно з'являється в іншому як інтенція його оволодіння. Тому його свідомість є ретенцією дій іншого. Але цей інший є вже не той випадково попавший в поле зору інший, а його предмета інший, один з спрямованих до його оволодіння. Останні суть повністю обладані цим предметом, суть об'єктивністю його експансії в світі суб'єктів діяльности. Вони суть лише глядачами знайомого нам театру одного актора. Інший зійшов зі сцени, і тепер він дезертир, бо кожен глядач є трансценденцією його сорому, а імманентність переможця – вона не тут, в цьому натовпі безособистих спостерігачів, вона є там, на сцені. Бо сцена дії є втіленням суб'єкта дії. Це його сцена дії. Звичайно ж, це він є справжнім актором, об'єктом загальної уваги. Бо це лише дезертиру здається, що всі дивляться на нього. Але насправді їх погляди з нетерпінням спрямовані туди, де тільки що залишилось одне єдине порожнє місце. Та біля цього одного єдиного порожнього місця один єдиний граючий роль актора. Яку ж роль грає тей актор, роль якого він намагається грати?
Подивимось і ми на цю гру. Він демонструє свою магічну силу, силу своєї переваги над тільки що звергнутим та переможеним, що став тепер нікому непотрібним дезертиром. Його гра чудова. Звичайно! Бо це його перший танок перемоги. До цих пір він лише дивився цю гру звідти, з юрби. Розглядав та аналізував всі її магічні елементи та смирено репетував цю роль в очікувнні своєї зоряної миті. І тепер він на сцені. Його роля є спонтанним наповненням всіх його передуючих цій миті інтенцій, його гра є предметним розкриттям тотальности накопичених за цей поєдинок на очах у всіх ретенцій. Його вистава гіпнотизує всіх глядачів потужністю своєї об'єктивної субстанціальности. Бо зміст цієї вистави є втіленням символа повернення глядача на сцену. Цей актер грає роль ритенера. Оскільки всі глядачі згіпнотизовані його перемогою, він може вкласти в свою роль будь-яку легенду своєї перемоги, і всі йому повірять, бо це є не їх, а його перемога. А легенда його складається з того, що це не він сам – цей самотній актер на сцені одного актера, – а глядач, кожний представник юрби, подолав себе та свій власний страх поразки, піднявся на цю сцену, зверг свого соперника в боротьбі за оволодіння предметом та, оволодівши предметом, переміг.
Ця вистава по суті не є виставою боротьби за владу, не є виставою як формою буття для іншого того дійсного єдиноборства, танком переможця якого є ця гра граючого роль актора. Ні, ця вистава є абстрактною виставою магічної сили влади над предметом, що репетується граючим ритенером разом зі свідками його єдиноборства та його перемоги. І в цій виставі саме вони будуть грати роль справжнього переможця, а він – ритенер – буде грати роль дезертира. А зараз вони просто репетують. Зміна легенди поєдинку є змістом діла, що здійснюється ритенером. І в цьому вся хитрість його поєдинку з усіма свідками його єдиноборства. Єдиноборство двох соперників за оволодіння предметом він перетворює в єдиноборство одинокого борця за оволодіння предметом зі своїм власним предметом. Тобто ілюзія боротьби втілюється в іншій ілюзії, в ілюзії єдиноборства. Активність ритенера є розміщенням ілюмінацій, зміною ретенцій та інтенцій, підготовкою сцени їх власної вистави єдиноборства. Бо ця сцена є майбутнім інститутом влади, а майбутній предмет єдиноборства суть символ влади. Репетиція складається з того, що кожен із свідків виходить на сцену та демонструє свою перевагу як єдиноборець, а роля ритенера складається з опосередкування зміни інтенцій та ретенцій майбутнього виконавця ролі переможця. Ціллю цього опосередкування є перетворення свідка булого єдиноборства в майбутнього глядача, спостерігача, суддю та учасника, що претендує на роль переможця. І коли на сцену виходить останній свідок, цей останній акт репетиції є по суті початком дійсного єдиноборства останнього свідка, бо в зрительному залі вже немає свідків, а лише глядачі, що зібрались спостерігати новий акт єдиноборства.
До цих пір цей останній переможець булого єдиноборства один з одним по суті лише репетував свою роль ритенера та об'єктивізував свою самосвідомість переможця в свідомості майбутніх учасників єдиноборства. Це їх свідомість трудилась, а його свідомість владарювала на цій сцені, нудьгуючи в проміжках між відходом зі сцени чергового глядача та появленням на сцені чергового свідка. І він вивчив у всіх деталях цю сцену, бо праця на сцені є предметом свідомости репетитора. Він повністю знає ту роль, яку вони готуються грати на сцені. Він знає і свою власну роль, яку йому випадає зіграти в своєму останньому поєдинку на цій сцені. Ця його остання роль на сцені є роллю дезертира. Бо саме такою є власна самість останнього учасника того дійсного поєдинку, в якім він став останнім переможцем та в якому вони були єдиними свідками, самість звергнутого та переможеного і соромно покинувшого сцену єдиноборства дезертира. Саме тому ця всепереможна відштовхуюча потужність сорому зоб'єктивізована на цій сцені в магічній приваблюючій силі символа влади. Цей символ влади є втіленням імманентности присутности на сцені дезертира, відсутнього під час єдиноборства як самість, але покидаючого цю сцену в кінці цього єдиноборства як дійсний дезертир. Саме символ влади є під час всього акту дії діюча на сцені боротьби за владу трансценденція відсутнього та втікаючого в кінці акта дії дезертира. Тому аутенція репетитора, нудьгуючого на сцені в очікуванні свого власного дезертирства, вказує на автентичність втікшого зі сцени дезертира, яка залишилась в минулому поєдинку.
Сумарно, в наповненому глядачами залі на останнім переможцем булого єдиноборства прикрашену ілюмінаціями сцену піднімається останній свідок тієї перемоги, готовий стати переможцем. А на сцені його чекає останній переможець, готовий зіграти роль дезертира. Піднявшись на сцену він пізнає в своєму репетиторі справжнього переможця, перетворюючись з інтенціонального переможця в граючого чужу роль актора. Ця тайна перетворення з учасника поєдинку в граючого чужу роль актора є причиною його майбутньої поразки. Цю поразку він вже спостерігав багато разів і знає, що всі учасники єдиноборства, що виходять на сцену і намагаються стати переможцями, раптом перетворювались в акторів та в кінцевому підсумку сходили зі сцени не в ролі переможця, а в ролі дезертира. Він все це усвідомлював і саме про причину цього він і думав. Але задумувався він над цим більше всіх свідків. І саме внаслідок цієї своєї задумливости він виявився останнім вийшовшим на сцену свідком, бо він увесь час думав не про свій поєдинок, а про поєдинок зі своєю самістю інших, які виходили на сцену з інтенцією переможця, а сходили зі сцени з ретенцією дезертира. Спостерігаючи всі ці поєдинки, він зоб'єктовував лише дії піднімавшихся на сцену та покидавших її дезертирів, бо дії переможця були йому знайомими та звичними. Так він виявився зовсім іншим свідком, бо всі інші, утожсамлюючи себе з переможцем, об'єктували лише дії репетитора, що повторювали роль переможця. Тому вони виходили на сцену загіпнотизовані магічною силою переможця, тобто непідготовленими до поєдинку. Останній ж свідок вийшов на сцену лише зрозумівши, що причиною поразки інших був страх перед містичною могутністю символа влади. І він, виходячи на сцену, піднімався не з інтенцією втілення пропонованої діями переможця легенди, а зі своєю власною легендою перемоги. Якщо для них магічною силою переваги були дії переможця, то для нього цією силою був страх дезертира перед символом влади.
На сцену виходить готовий стати переможцем єдиноборець, знаючий про силу влади страху дезертира. А на сцені його зустрічає готовий стати дезертиром єдиноборець, але ще не впізнаючий в іншому свого власного переможця. На сцені зустрічаються два готових зіграти свою роль переможця актори, не впізнаючі ще один в одному свого власного переможця. І лише на сцені цієї дійсної драми колективної самосвідомости кожен з них впізнає самосвідомість свого іншого. Першим впізнає в іншому свого переможця виходящий на сцену інтенціональний переможець. Справа в тім, що до цих пір він його знав як переможця інших, єдиноборця, що використовує силу страху іншого для того, щоб з інтенціонального переможця перетворити його в ретенціального дезертира. Але тепер, піднявшись на сцену боротьби за владу, він раптом впізнає в ньому автора опосередковуючого цю перемогу символа влади, усвідомлюючи тим самим себе як граючого предписану йому іншим роль актора.
Автор ж впізнає в вийшовшім на сцену свідку свого зідання символа влади єдиного дійсного свідка його власного самостворення на сцені свого власного іншого. Тому бувший переможець впізнає в своєму власному іншому автора своєї власної ретенції дезертира. А бувший свідок всіх його перемог інтенціальний спостерігач символа влади впізнає в своєму іншому автора своєї власної ретенції ритенера. Дезертиром є той, хто дійсно сходить зі сцени як існуючий для інших дезертир. Ритенером є дійсно той, хто повертає його зі сцени у світ. Але й ритенер не є дійсним переможцем, а лише актером, що зіграв на побудованій дезертиром сцені роль переможця, і дезертир не є дійсним переможеним, а лише самотнім актором, зігравшим на своїй власній сцені свою останню роль. А дійсним переможцем, втіленням самости якого є і цей інститут влади, і ці два одинокі в цьому світі, що визнають один в одному рівного собі актора, і ці створені одним та пізнані в їх істині другим атрибути та символи влади, і опосередковуючі їх силу ролі акторів; є той не зігравший свою роль та зійшовший зі сцени за своїм власним вибором іскейпист. А тому піднявшийся на сцену ритенер, залишається там, щоб перейняти та продовжити далі естафету одинокого актора. А одинокий актор сходить зі сцени як дезертир, щоб продовжувала укріплюватись могутність символа влади. І ця естафета буде продовжуватись поки у цього театра є його глядачі.
Ця самосвідомість, визнаюча в іншому рівну самому собі самосвідомість і осягаюча саму себе та іншого як втілення спільної їм самости знання є розумною самосвідомістю. Ця спільна самість, що розкриває себе в самосвідомості окремих різних „я“, є розум.
Продовження тут: http://socys.forum2x2.ru/forum-f8/topic-t10.htm .
2010.02.25 | xantim
Це кандидатська з філософії чи генератор текстів?
Гарно написано. Розумно.Так і охоплюєш весь Світ! Пізнання!
Маєте ще?
2010.02.26 | Василь Васьківський
Це уривок з моєї книги. Я дав посилання на джерело.
2010.02.26 | xantim
Re: Це уривок з моєї книги. Я дав посилання на джерело.
Та я дивися, звичайно, перш ніж запитувати.Просто звик до максимально скорочених текстових розмірів для висловлення думки.
А таке мені важко читати. Ось таке порозкидуване в тексті (1. Життя як таке), зібрав до купи, на основі ключових слів: "заперечення", "буття", "тотальність"
Кінцевим підсумком заперечень одна одною різних еволюціонуючих систем є життя як заперечення тотальности еволюції.
Життя є запереченням абсолютної негативности еволюції, зняттям її як процеса в своїй власній стихії природи.
Викликане ним заперечення є передумовою свого зняття та збереження форми життя як такої.
Смерть як заперечення життя є долею окремого живого організму, який існує для іншого, відтворює себе в іншому і після цього відступає життя іншому.
****Оце особливо сподобалося глибиною своєї думки та короткістю: Життя є для- себе- буттям.****
Це буття для іншого є функціюванням живого організма в зовнішньому, тобто іншому середовищі.
Життя є для себе, яле в світі живих істот є тільки буття для іншого.
Життя також є еволюцією форм життя.
Але життя не є дуалістичною тотальністю.
Однак життя все ж не є абсолютною єдністю тотальности.
Аж голова закрутилася
2010.03.01 | Василь Васьківський
Re: Це уривок з моєї книги. Я дав посилання на джерело.
xantim пише:> Та я дивися, звичайно, перш ніж запитувати.
> Просто звик до максимально скорочених текстових розмірів для висловлення думки.
>
> А таке мені важко читати. Ось таке порозкидуване в тексті (1. Життя як таке), зібрав до купи, на основі ключових слів: "заперечення", "буття", "тотальність"
>
>
> Кінцевим підсумком заперечень одна одною різних еволюціонуючих систем є життя як заперечення тотальности еволюції.
> Життя є запереченням абсолютної негативности еволюції, зняттям її як процеса в своїй власній стихії природи.
> Викликане ним заперечення є передумовою свого зняття та збереження форми життя як такої.
> Смерть як заперечення життя є долею окремого живого організму, який існує для іншого, відтворює себе в іншому і після цього відступає життя іншому.
>
> ****Оце особливо сподобалося глибиною своєї думки та короткістю: Життя є для- себе- буттям.****
>
> Це буття для іншого є функціюванням живого організма в зовнішньому, тобто іншому середовищі.
> Життя є для себе, яле в світі живих істот є тільки буття для іншого.
>
> Життя також є еволюцією форм життя.
> Але життя не є дуалістичною тотальністю.
> Однак життя все ж не є абсолютною єдністю тотальности.
>
> Аж голова закрутилася
Не дивно! Українці ще не звикли до читання філософських текстів. Книга розрахована на читачів, які вже не перший раз стикаються з філософією.
2010.03.01 | xantim
Re: Це уривок з моєї книги. Я дав посилання на джерело.
Знаєте, я філософію - як і сучасну психіатрію - не вважаю наукою взагалі.І не тому, що це в принципі не так, а тому, що.. ну, крутять ними, як Циган Сонцем.
По-моєму, філософом, як і письменником, композитором, поетом - не можна НАВЧИТИ стати.
Філософія - це життя, без свідомості вона не існує.
Бо "без свідомості" все те, що протікає в Природі - діє тільки за законами фізики, математики та хімії. Тобто, все точно, передбачувано і незмінно з часом.
Отже, найкращий філософ - це той, який пізнав життя социуму, а не еволюції каміння, чи Всесвіту, чи абстрактного життя (інфузорій в акваріумі).
Найкращі філософи, яких я читав в свому житті, є Шевченко, Чехов, Барка та Стус. Навіть що вони не видавали томів з філософії.
2010.03.02 | Василь Васьківський
Я переніс відповідь сюди: (л)
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?key=1267520926&trs=-1&bn=maidan_rel&site=maidan .2010.03.02 | _P.M._
Ісус Христос -- справжній землянин
Інша справа що ця грішна земля не є нашою справжньою домівкою. Ця обитель тимЧАСова, з якої маємо шанс повернутися до отчого дому, абож навіки втратити таку можливість.Христос є тією дорогою, по якій можемо прийти до Отця. Хресна дорога -- дорога страждань і покути заблудших синів.
Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,
Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі. (Филип'ян 3: 20,21)
Утім, Бог воістину Чоловіколюбець! Що не відвертається від заблудлих й скрашує земне життя тих, хто пам'ятає про Нього.
Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. (Матвія 6:33)