02/25/2010 | Oleksa

Сьогодні, 25 лютого виповнилося 10 років, як відійшов у Вічність блаженніший Патріарх УАПЦ Димитрій...
Не хочеться (навіть " не можеться"), говорити про цю людину "штампами". Хоча сам Святійший, був настільки "звичайним", в побуті, що ми -- бачачи довкола інші "зразки" -- навіть, десь, дивувалися цій життєвій невибагливості (часто їздив до Патріархії, з невеличкої двокімнатної квартири, яку виняйняли в одному з віддалених районів Києва, тролейбусом. Ще й ніяковів, коли йому -- літній людині -- поступалися місцем. Коли це робила жінка -- категорично відмовлявся...), абсолютній відкритості й готовності до спілкування. І це при непохитності позиції, коли цього вимагали обставини...

Хтось -- з тих хто був поруч --може розказати про нього більше і краще.
Я ж спробую висловити те, що мене найбільше важало в цій Особистості.

Складно це передати словами... Мабуть одним з найточніших, буде означення СПРАВЖНІСТЬ. Ну от уявімо, що нам багато розказують про схід Сонця. Показують малюнки з зображенням цього моменту, читають вірші, де це поетично оспівано... Але самого процесу ми ніколи не бачили. І от, в якийсь момент, ми стаємо свідками цієї Подіі. І розуміємо різницю між чутим з чужих розповідей, між зображенням Явища і ним самим...

Друге, це відчуття того, що ... за цією людиною Стоїть ще Хтось. Великий, Добрий, Люблячий,... І Спрямовуєю свою Енергію, ці Еманації, це Тепло на вас...

Заплутано вийшло? Ну вже як є....
Упокой Господи, Душу спочилого раба Твого Димитрія...