07/23/2010 | Олег Ведмеденко

Протоієрей Олег Ведмеденко

Запитання: Що означають слова Господні: “Блаженні убогії духом”? Які “убогі” маються тут на увазі?

Відповідь: У запитанні, що його свого часу поставив читач однієї з моїх духовних рубрик, йдеться про першу із Заповідей блаженств Нагірної проповіді Господа нашого Ісуса Христа: “Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне” (Євангеліє від Матвія, 5 розділ, 3 вірш).

Слово “блаженство” означає “щастя” і, як бачимо, шлях до цього щастя лежить саме через духовну убогість. Про що тут мова? Насамперед необхідно зазначити, що поняття духовної вбогості не є синонімом ущербності, недостатності а чи неповноцінності. Мова тут, безперечно, про інше. Про духовний стан, який є протилежним так званій світській “крутості”, – ось про що тут ідеться! Тут вбогість позитивна, зі знаком “плюс”. “Вбогість”, яка насправді є силою. І силою не за шкалою цінностей “сильних світу цього”, але цінностей Божих. “Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваоф” (Книга пророка Захарії, 4.6).

Поняття “бідняки Господні” (давньоєврейською “ебіонім Ягве”, або “анавім” – “убогі”) відоме ще з часів Старого Заповіту, і за змістом визначається як “лагідні”, “тихі”, “смиренні”. Блаженної пам’яті отець Олександр Мень пише з цього приводу у загальновідомій праці “Історія релігії”:

“«Лагідність» і «смирення» – слова, які сильно постраждали від неправильного вживання та хибних асоціацій; смирення легко ототожнюється нині з ханжеською єлейністю, низькопоклонством, принизливою покірністю. Проте смирення в біблійній старозавітній та християнській традиціях розуміється як духовна тверезість і доброта, що є протилежними сп’янінню гординею… Слова «анавім» та «ебіонім» і у євангельські дні означають тих, хто свідомо став на шлях добра й безкорисливості; і саме тому через вісім сторіч після [пророка] Ісаї у Своїй Нагірній проповіді Христос насамперед звернувся до «вбогих», «лагідних», гонимих та шукаючих правду. І про Себе Він каже: «…навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм» (Від Матвія, 11.29)”.

Духовна вбогість має іще одне важливе значення. Убогі духом – це ті віруючі й вірні овечки стада Христового, які не зупиняються на досягнутому, серця яких наповнені невгасимою горливістю до Господа, завжди палають очищуючим, зігріваючим, просвітлюючим вогнем Божої любові. Це ті, які постійно прагнуть живої води Божого слова, є воістину ненаситними у виконанні волі Божої, і невтомно долають шлях здобуття Духа Святого, шлях до небесних висот благодаті. Які ніколи не скажуть з пихатим фарисейським самовдоволенням: “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого...”, але як дійсно убогі постійно взивають до Господа: “Хліба духовного, хліба насущного дай нам сьогодні!..”

Блаженні убогі духом, бо їх путь – то дорога святості, шлях вічного богоєднання, як і читаємо у Відкритті святому апостолу Івану Богослову: “І Ти [Христе] їх зробив для нашого Бога царями і священиками – і вони на землі царюватимуть!” (Об’явлення, 5.10). Цей “царський шлях” символічно зображений у книзі Вихід, в образах синів (плодів віри) священика Аарона, брата Мойсеєвого.

Біблія – Книга символічна, і всі персонажі її тою чи іншою мірою духовно присутні у кожному з нас. Священик Божий Аарон (ім’я Аарон означає “Горній”) символізує собою тих віруючих і вірних, які, ставши правдиво убогими духом, тобто смиренними перед Господом, піднялися на висоти досконалості – духовні висоти служіння Богові. Ми всі покликані стати отими “царями й священиками” для нашого Бога. Царями – тому що наш розум має царювати над нашою плоттю, а дух – над розумом; а священиками – бо нам належить повністю віддатися на волю Божу, присвятити себе Йому, зробитися духовними “Ааронами”:

“І взяв Аарон Елішеву, дочку Амінадавову собі за жінку (“жінка” біблійною мовою – це життя; “чоловік” відповідно – віра. Елішева, Єлизавета у перекладі означає “Бог є клятвою її”. Клятва в Біблії – це з'єднання. Єлизавета – це життя, з’єднане з Богом, праведне життя. І це нам належить обрати собі оту “Елішеву” – життя святе, сполучене із Богом. – Авт.), і вона породила йому Надава, і Авігу, і Елеазара, і Іфамара” (Вихід, 6.23).

Ім’я Надав означає “Завзятий”, “Охочий”, “Ревний”, “Горливий”. Це перший плід, перша умова і перша ознака щирого служіння Богові, коли “ревність до дому Твойого [о, Господи!] з’їдає мене” (Псалом 68(69), 10 вірш).

І якщо є в нас оця “ревність про Боже”, якщо “ходимо не за тілом, а за духом”, якщо “духом умертвляємо тілесні вчинки”, якщо думаємо завжди про духовне, а значить і є тими “вбогими духом”, – то обов’язково стаємо синами Божими по благодаті Христовій, “бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі” (див. Послання апостола Павла до Римлян, 8 розділ). Тоді народжується в серці нашому “другий син Ааронів” – Авігу (Авігу, або Авіуд – “Бог – мій батько”).

А за ним і третій – Елеазар (Елеазар – “Бог допомагає”, благодать Божа). І все, про що тільки не попросимо у Отця нашого Небесного в Ім’я Його – дається нам.

А відтак і четвертий, Іфамар (Іфамар – “Острів пальм”, а пальма в Біблії – символ прославлення. Згадаймо хоча б славний в’їзд Господа в Єрусалим: пальмовим віттям та вигуками “Осанна”, “Спасіння”, стрічали тоді Ісуса). Коли являємо своїм життям, життям своєї родини, церкви, громади твердий, надійний “суходіл” – острів слави Божої посеред бурхливого моря пристрастей світу цього, “житейського моря, схвильованого спокус бурею”. Острів істинного Православ’я! Острів, на якому царює Господь...

“Блаженні убогії духом, бо їхнє є Царство Небесне…”

www.vedmedenko.org