Протоієрей Олег Ведмеденко: "Буква вбиває..."
08/10/2010 | Олег Ведмеденко
Протоієрей Олег Ведмеденко
Запитання: У своїх виступах та статтях Ви часто наголошуєте, що являєтесь представником олександрійсько-каппадокійської школи богослов’я, основним принципом якої є тлумачення Святого Письма по духу. Прохання ширше розкрити цю тему...
Відповідь: “Буква вбиває...” (Друге послання апостола Павла до Коринфян, 3 розділ, 6 вірш). Як часто ми, забуваючи ці слова, шукаючи легшого шляху при дослідженні Писання, намагаємося втиснути вчення Боже у вузькі рамки букви. Кажучи “ми” маю на увазі увесь християнський світ. І не тільки сучасний.
Власне богословська наука виникла у першій половині III сторіччя. Саме в цей час християнському віровченню було надано довершеної форми. Цьому сприяли як історичні, так і ідеологічні фактори. Гоніння на Церкву тимчасово втихли. Нагальна необхідність в апологетичній та полемічній боротьбі відійшла дещо на другий план. Але в цей час почали активно діяти язичницькі філософи, а отже церковні письменники відчули потребу створити струнку богословську систему, науково обґрунтувати християнську віру. І саме там, де найбільше процвітала язичницька наука, в Олександрії, на противагу їй і виникає наукова течія християнства.
Олександрійська школа богослов’я прагнула протиставити язичницькій філософії та єретичним системам таку теологічну побудову яка, будучи християнською, мала б струнку й довершену богословську форму. І це їй вдалося. Основними методами у дослідженні Писання олександрійської школи богослов’я були алегоризм та містицизм. Видатні вчителі школи Пантен, Климент Олександрійський, Оріген, Діонісій в основу “богословського любомудрія” ставили духовно-символічне тлумачення Біблії. Учнями великих олександрійців стали представники й інших теологічних шкіл, зокрема кесарійської – Григорій Чудотворець, Памфіл, Євсевій Кесарійський.
Але в ті ж часи у християнстві виникає й інший богословський напрям, який робить спробу по букві трактувати Слово Боже. Це антиохійська школа, основним методом якої є буквально-історичне тлумачення. Представниками цієї школи стали Феофіл Антиохійський, Дорофей та Лукіан. І протистояння цих двох теологічних шкіл тривало аж до моменту, коли крапку на ньому поставили великі каппадокійці, стовпи Церкви – Василій Великий, Григорій Богослов та Григорій Ниський.
Саме вони створили теологічну концепцію, на якій стоїть Православ’я й донині. Суть каппадокійської школи богослів’я полягає у тому, що Біблія – глибоко символічна книга, і за кожною буквою, за кожним значком Писання лежить глибокий духовно-символічний зміст. Богослов повинен знайти його, не зупинятись на букві, не зациклюватись на буквально-історичній підоснові, але, за словом святого Григорія Богослова, “крізь букву проникати у внутрішнє”. Показово, що святий Іван Златоустий, будучи як екзегет реалістом, тобто фактично представником антиохійської методи, проте вважав, що Писання, як Слово Боже, є тривимірним, глибинним. І тому екзегет (тлумач) має сягати далі поверхневого шару, далі і глибше букви. Це основне правило, основний метод Златоустого.
Молодший брат святого Василя Великого святий Григорій Ниський писав: “Якщо зняти тілесний покров слова – те, що залишиться, є Господь, Життя і Дух”. Проте великі каппадокійці не відкидали й букви там, де вона не суперечить духові і здоровому глузду. Таким чином, вони взяли краще від олександрійської та антиохійської богословських традицій, усе-таки віддаючи перевагу першій. І саме на цих позиціях стояли найвидатніші представники правдивої православної теології.
Протестантизм, відірваний від богословських традицій перших віків християнства, відкинув учення Отців Церкви, і, таким чином, впав у буквалізм. Фактично всі протестантські конфесії трактують Писання по букві, а, отже, замінюють чисту “пшеницю” Слова Божого на “ячмінь” свого розуміння Біблії. Нажаль, суттєво змінилася ситуація і в православ’ї, і сьогодні ми спостерігаємо майже повне забуття основних принципів олександрійсько-каппадокійської богословської школи і у нас. Буква взяла верх над духом, традиція над вірою, форма над змістом. Про це попереджав Господь у Відкритті (Об’явленні) святому апостолу і євангелісту Івану Богослову:
“І коли третю печатку розкрив, я третю тварину почув, що казала: «Підійди!» І я глянув, – і ось кінь вороний. А той, хто на ньому сидів, мав вагу в своїй руці.
І я ніби голос почув посеред чотирьох тих тварин, що казав: «Ківш пшениці за динарія, і три ковші ячменю за динарія, а оливи й вина не марнуй!»” (Об’явлення, 6.5–6).
Динарій – платня робітникові за день роботи у полі. “Ківш пшениці за динарія” – це той хліб наш насущний, хліб духовний, що його просимо ми у Господа на кожен день. Трактуючи Писання по букві ми фактично збіднюємо його зміст, підміняємо “пшеницю” на “ячмінь” – зерно нижчої якості, фуражне. І цього “зерна” виходить уже три ковші. Написані томи, цілі бібліотеки богословських праць, які поверхово висвітлюють божественні істини. Слава Богу, що, за словом Господнім, “олива й вино” не марнуються. Бо хоч би як збіднювався зміст Писання буквальним його трактуванням, але морально-етична сторона науки Божої не пошкоджується, або пошкоджується не докорінно. Адже і по букві заповіді “Не вбивай”, “Не кради”, “Возлюби ближнього свого” є істинними і духовно життєдайними. Тому-то й не марнується “олива” – духовна благодать Слова Божого, і “вино” – вчення Христове, що змінює розум людини та звеселяє серце праведного.
Але небезпека суто буквального тлумачення Писання від цього не зменшується. Апостол Павло попереджає:
“Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували.
Вони слух свій від правди відвернуть, та до байок нахиляться” (Друге до Тимофія, 4.3–4).
І такі байки про Бога, Який, нібито буквально сидячи на хмарі дощовій, прийде судити світ; про ангелів, що змахуючи крильми, як чайки ширяють над землею; про буквальні ланцюги (цікаво з міді чи з заліза?), якими буде скутий сатана на тисячу років; про Адама, якого Господь зліпив, замісивши глину мало не в кориті; про розжарені сковорідки, на яких підстрибують десь глибоко під землею грішники і т.д., і т.п., – лише дискредитують Боже Вчення в очах освічених людей. Тим самим фактично відвертають їх від здорової науки, “обрубують вуха”, “самі не входять і інших не пускають”.
Кожному вірному християнинові добре відомі слова Господа нашого Ісуса Христа: “Досліджуйте Писання, бо ви думаєте через них отримати життя вічне...” (Євангеліє від Івана, 5.39) Нагадаю лишень і такі:
“І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, – бо буква вбиває, а дух оживляє...” (Друге до Коринфян, 3.6).
www.vedmedenko.org
Запитання: У своїх виступах та статтях Ви часто наголошуєте, що являєтесь представником олександрійсько-каппадокійської школи богослов’я, основним принципом якої є тлумачення Святого Письма по духу. Прохання ширше розкрити цю тему...
Відповідь: “Буква вбиває...” (Друге послання апостола Павла до Коринфян, 3 розділ, 6 вірш). Як часто ми, забуваючи ці слова, шукаючи легшого шляху при дослідженні Писання, намагаємося втиснути вчення Боже у вузькі рамки букви. Кажучи “ми” маю на увазі увесь християнський світ. І не тільки сучасний.
Власне богословська наука виникла у першій половині III сторіччя. Саме в цей час християнському віровченню було надано довершеної форми. Цьому сприяли як історичні, так і ідеологічні фактори. Гоніння на Церкву тимчасово втихли. Нагальна необхідність в апологетичній та полемічній боротьбі відійшла дещо на другий план. Але в цей час почали активно діяти язичницькі філософи, а отже церковні письменники відчули потребу створити струнку богословську систему, науково обґрунтувати християнську віру. І саме там, де найбільше процвітала язичницька наука, в Олександрії, на противагу їй і виникає наукова течія християнства.
Олександрійська школа богослов’я прагнула протиставити язичницькій філософії та єретичним системам таку теологічну побудову яка, будучи християнською, мала б струнку й довершену богословську форму. І це їй вдалося. Основними методами у дослідженні Писання олександрійської школи богослов’я були алегоризм та містицизм. Видатні вчителі школи Пантен, Климент Олександрійський, Оріген, Діонісій в основу “богословського любомудрія” ставили духовно-символічне тлумачення Біблії. Учнями великих олександрійців стали представники й інших теологічних шкіл, зокрема кесарійської – Григорій Чудотворець, Памфіл, Євсевій Кесарійський.
Але в ті ж часи у християнстві виникає й інший богословський напрям, який робить спробу по букві трактувати Слово Боже. Це антиохійська школа, основним методом якої є буквально-історичне тлумачення. Представниками цієї школи стали Феофіл Антиохійський, Дорофей та Лукіан. І протистояння цих двох теологічних шкіл тривало аж до моменту, коли крапку на ньому поставили великі каппадокійці, стовпи Церкви – Василій Великий, Григорій Богослов та Григорій Ниський.
Саме вони створили теологічну концепцію, на якій стоїть Православ’я й донині. Суть каппадокійської школи богослів’я полягає у тому, що Біблія – глибоко символічна книга, і за кожною буквою, за кожним значком Писання лежить глибокий духовно-символічний зміст. Богослов повинен знайти його, не зупинятись на букві, не зациклюватись на буквально-історичній підоснові, але, за словом святого Григорія Богослова, “крізь букву проникати у внутрішнє”. Показово, що святий Іван Златоустий, будучи як екзегет реалістом, тобто фактично представником антиохійської методи, проте вважав, що Писання, як Слово Боже, є тривимірним, глибинним. І тому екзегет (тлумач) має сягати далі поверхневого шару, далі і глибше букви. Це основне правило, основний метод Златоустого.
Молодший брат святого Василя Великого святий Григорій Ниський писав: “Якщо зняти тілесний покров слова – те, що залишиться, є Господь, Життя і Дух”. Проте великі каппадокійці не відкидали й букви там, де вона не суперечить духові і здоровому глузду. Таким чином, вони взяли краще від олександрійської та антиохійської богословських традицій, усе-таки віддаючи перевагу першій. І саме на цих позиціях стояли найвидатніші представники правдивої православної теології.
Протестантизм, відірваний від богословських традицій перших віків християнства, відкинув учення Отців Церкви, і, таким чином, впав у буквалізм. Фактично всі протестантські конфесії трактують Писання по букві, а, отже, замінюють чисту “пшеницю” Слова Божого на “ячмінь” свого розуміння Біблії. Нажаль, суттєво змінилася ситуація і в православ’ї, і сьогодні ми спостерігаємо майже повне забуття основних принципів олександрійсько-каппадокійської богословської школи і у нас. Буква взяла верх над духом, традиція над вірою, форма над змістом. Про це попереджав Господь у Відкритті (Об’явленні) святому апостолу і євангелісту Івану Богослову:
“І коли третю печатку розкрив, я третю тварину почув, що казала: «Підійди!» І я глянув, – і ось кінь вороний. А той, хто на ньому сидів, мав вагу в своїй руці.
І я ніби голос почув посеред чотирьох тих тварин, що казав: «Ківш пшениці за динарія, і три ковші ячменю за динарія, а оливи й вина не марнуй!»” (Об’явлення, 6.5–6).
Динарій – платня робітникові за день роботи у полі. “Ківш пшениці за динарія” – це той хліб наш насущний, хліб духовний, що його просимо ми у Господа на кожен день. Трактуючи Писання по букві ми фактично збіднюємо його зміст, підміняємо “пшеницю” на “ячмінь” – зерно нижчої якості, фуражне. І цього “зерна” виходить уже три ковші. Написані томи, цілі бібліотеки богословських праць, які поверхово висвітлюють божественні істини. Слава Богу, що, за словом Господнім, “олива й вино” не марнуються. Бо хоч би як збіднювався зміст Писання буквальним його трактуванням, але морально-етична сторона науки Божої не пошкоджується, або пошкоджується не докорінно. Адже і по букві заповіді “Не вбивай”, “Не кради”, “Возлюби ближнього свого” є істинними і духовно життєдайними. Тому-то й не марнується “олива” – духовна благодать Слова Божого, і “вино” – вчення Христове, що змінює розум людини та звеселяє серце праведного.
Але небезпека суто буквального тлумачення Писання від цього не зменшується. Апостол Павло попереджає:
“Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували.
Вони слух свій від правди відвернуть, та до байок нахиляться” (Друге до Тимофія, 4.3–4).
І такі байки про Бога, Який, нібито буквально сидячи на хмарі дощовій, прийде судити світ; про ангелів, що змахуючи крильми, як чайки ширяють над землею; про буквальні ланцюги (цікаво з міді чи з заліза?), якими буде скутий сатана на тисячу років; про Адама, якого Господь зліпив, замісивши глину мало не в кориті; про розжарені сковорідки, на яких підстрибують десь глибоко під землею грішники і т.д., і т.п., – лише дискредитують Боже Вчення в очах освічених людей. Тим самим фактично відвертають їх від здорової науки, “обрубують вуха”, “самі не входять і інших не пускають”.
Кожному вірному християнинові добре відомі слова Господа нашого Ісуса Христа: “Досліджуйте Писання, бо ви думаєте через них отримати життя вічне...” (Євангеліє від Івана, 5.39) Нагадаю лишень і такі:
“І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, – бо буква вбиває, а дух оживляє...” (Друге до Коринфян, 3.6).
www.vedmedenko.org
Відповіді
2010.08.10 | Георгій
Амінь. Дякую, отчe Олeжe!