08/26/2010 | Олег Ведмеденко

Свято Успіння Пресвятої Богородиці – останнє двунадесяте свято церковного року, і відзначається воно завжди 28 серпня (15-го за старим стилем). У цей день закінчується двотижневий Успенський піст.

Історія свята пов’язана з церковним переданням. Різні перекази по-різному висвітлюють кінець земного шляху Божої Матері. Із Святого Письма ми знаємо, що після вознесіння на Небо Ісуса Христа Його Пречиста Матір залишилась під опікою святого апостола Івана Богослова. Про це заповів Господь перед Своєю смертю на хресті. В Євангелії від Івана читаємо:

“Під хрестом же Ісуса стояли – Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив (тут мова про Івана Богослова), то каже до матері: «Оце, жоно, твій син!» Потім каже до учня: «Оце мати твоя!» І з тієї години той учень взяв її до себе” (Євангеліє від Івана, 19 розділ, 25-27 вірші).

З священної історії Нового Заповіту ми також знаємо, що Матір Господа була шанованою серед апостолів, і перебувала з ними в Єрусалимі:

“Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизу Єрусалиму, на віддалі дороги суботнього дня (мова йде про повернення після вознесіння Господнього). А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків, та Андрій, Пилип та Хома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів. Вони всі одностайно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його...” (Діяння святих апостолів, 1 розділ, 12-14 вірші).

Далі про життя Богородиці Святе Письмо нічого не говорить, і Церква, досліджуючи Її останні роки, керується лише переказами. Одні оповіді пов’язують кінець Її земного шляху з Ефесом, куди переселився Іван, інші вказують на Гефсиманію. І тут і там є храми, присвячені Успінню. Найперший апокриф, що розповідає про Успіння, написаний від особи Івана Богослова (“апокриф” – грецькою “таємничий”, “захований” – твір, що претендує на авторитет богонатхненного, але який не увійшов в канон Біблії). Деякі історики датують його V сторіччям, хоча більшість відносить на півтора століття пізніше.

Отже, згідно з переказами, після зішестя Святого Духа на апостолів Богородиця залишалась в Єрусалимі. Проте згодом почалися гоніння царя Ірода Агриппи на церкву Божу, і Вона разом з Іваном Богословом відійшла до Ефесу. На той же час церковне передання відносить відвідини Божою Матір’ю єпископа Кіпрського святого Лазаря, що його воскресив Спаситель (див. Від Івана, 11.1-44); побувала Вона також на горі Афонській.

Після припинення гонінь на християн Пресвята Діва повернулась у Єрусалим, і жила в домі апостола Івана Богослова на Сіоні. Як свідчить переказ, одного разу пішла Вона на гору Елеонську (Оливну), і там під час молитви побачила архангела Гавриїла, що тримав у руці гілку райської пальми. Він благовістив Діві Марії, що через три дні Вона переставиться, і Господь вознесе Її, Свою Матір, в Небесне горнє Царство, де Вона перебуватиме з Ним вічно. Повернувшись додому Богородиця розповіла про все апостолу Івану, і почала готуватися до Своєї кончини. Вона заповіла, щоби тіло Її поховали у Гефсиманії разом з батьками й обручником Її, праведним Йосипом.

Господь чудесним чином зібрав в Єрусалим апостолів, не було лише апостола Хоми. Коли настав час кончини – успіння Богородиці, – о третій годині дня, в приміщенні, де всі зібрались, і де на смертному одрі Вона перебувала, раптом засяяло світло слави Божої. Сам Господь Ісус Христос зійшов з Неба в оточенні Небесних сил безплотних. “Величає душа моя Господа” – промовила Пріснодіва, і передала душу Свою в руки Сина Свого. І хор ангельський, і всі присутні співали: “Богородице, Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою...”

Апостоли підняли одр з тілом Богоматері, і, співаючи псалми, понесли Її в Гефсиманію. Попереду йшов Іван Богослов і ніс ту саму пальмову гілку... Після похорону на третій день прибув апостол Хома, який не був присутнім при кончині, і, щоб попрощатися з Нею, відкрили гріб. Але тіла там не знайшли, а тільки плащаницю...

Церква завжди вірувала, що Богоматір була воскрешена Своїм Сином, Господом нашим Ісусом Христом, і з тілом взята на Небо. Після Успіння Богородиці, коли апостоли під час трапези розмовляли про те, що зникло тіло Її з гробу, сталося видіння Пресвятої Діви на Небі. Вона сказала їм: “Радуйтесь!”, і апостоли, замість “Господи, Ісусе Христе, помагай нам!”, вигукнули: “Пресвята Богородице, помагай нам!” В пам’ять про цю подію Свята Церква і встановила свято Успіння Пресвятої Богородиці.

В науці про богослужби – літургіці – читаємо: свято Успіння Богоматері встановлене Церквою з давніх часів. Про нього згадується у творах блаженного Ієроніма, Августина та Григорія, єпископа Турського. У IV ст. воно вже повсюдно святкувалося в Константинополі. За бажанням Візантійського імператора Маврикія, який здобув перемогу над персами в п’ятнадцятий день серпня (28 серпня за новим стилем), день Успіння Богоматері з 595 року став святом загальноцерковним.

Спочатку свято відзначалося не в один час: в одних місцях в січні, в інших – у серпні. Так на Заході в VII ст. 18 січня святкувався “день кончини Діви Марії”, а 14 серпня – “взяття на Небо”. Таке розділення цікаве тим, що показує як стародавня західно-римська церква, в узгодженні з церквою східною, розглядала кончину Богоматері – не відкидаючи її тілесної смерті (до чого схиляється римо-католицька церква сьогодні). Загальне святкування свята Успіння 15 (28) серпня в більшості східних і західних церков вкорінюється у VII - IX століттях.

Основною метою встановлення свята було прославлення Богоматері і Її успіння. До цієї основної мети в IV - V сторіччях приєдналася й інша – викриття хибного вчення тих богословів, які посягали на достоїнство Богоматері, відкинувши людську природу Пресвятої Діви (відтак, відкидаючи і Її тілесну кончину).

Тропар (основна пісня) свята: “У різдві дівство зберегла єси, в успінні ж світу не залишила єси, Богородице, перейшла Ти до життя, бо Ти Мати Життя, і молитвами Твоїми визволяєш від смерті душі наші”.

www.vedmedenko.org