Протоієрей Олег Ведмеденко: "Хрестовоздвиження"
09/24/2010 | Олег Ведмеденко
“Бо ж слово про хрест тим, що гинуть, – то глупота; а для нас, що спасаємось, – Сила Божа!” (Послання апостола Павла до коринфян).
27 вересня (14-го за старим стилем) Церква відзначає свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього.
Походження празника пов’язане з торжеством християнства під час правління Костянтина Великого (IV сторіччя), який спорудив на місці Голгофи і гробу Господнього храм Воскресіння. Згідно з дослідженнями блаженної пам’яті протоієрея Олександра Меня, це місце з перших років існування церкви привертало увагу християнських прочан, але на початку II сторіччя імператор Адріан, який вороже ставився як до юдейства, так і до християнства, вирішив знищити усі сліди обох релігій. Він повністю перебудував Єрусалим, назвавши його Елією, зрівняв Голгофський пагорб, засипав печеру святого гробу й побудував там храм Венери.
Коли імператор Костянтин прийняв християнство, він наказав знести капище й розпочати розкопки на святому місці. “Знімали шар за шаром – пише сучасник подій, християнський історик Євсевій, – і раптом глибоко в землі, поза усякі сподівання, виявилась порожнина, а потім – чесне і всесвяте знамення спасительного Воскресіння”. Це була печера гробу Господнього. Імператор надав єрусалимському єпископу Макарію кошти для спорудження над печерою храму.
Через деякий час Палестину відвідала престаріла вже мати Костянтина, Олена. Євсевій не повідомляє про те, що їй вдалося знайти справжній хрест Христів. Але у другій половині IV сторіччя ця реліквія уже вшановувалась в Єрусалимі. Святий Кирило свідкує, що частини хреста були розіслані по всій імперії. Згідно свідчення Івана Златоустого ознакою, за якою взнали що це саме хрест Господній, був напис на ньому. На початку V ст. Руфін уже впевнено пов’язував знахідку з іменем святої Олени, а історик Созомен біля 440 року записав сказання про те, як цариця шукала Хрест, і знайшла його закопаним в землі поблизу Голгофи. Щоби впевнитись у його справжності на святиню поклали мерця, і він ожив. Після цього патріарх “воздвиг” (здійняв) Хрест над натовпом молільників.
Те, що свідоцтва про цю подію у Євсевія відсутні, стало приводом для істориків вважати оповідь Созомена легендою. Хоча у тому, що Хрест було дійсно знайдено, немає нічого невірогідного. Згідно з юдейським звичаєм знаряддя страти покладали в братську могилу разом з тілами розіп’ятих. Ось чому хрест Христів міг бути похований поруч з розбійниками. Як би там не було, але вшанування чесного (тобто дорогоцінного) Хреста має велике загальнохристиянське значення. На честь цієї святині й було встановлено свято Хрестовоздвиження.
Самий знак хреста з сивої дохристиянської давнини був символом Божественного і вічного життя в багатьох релігіях (перетинання вертикалі з горизонталлю – небесного і земного, божественного і людського). Але після Голгофи загальний ієрогліф став реальним знаменням (знаменом, прапором) спасіння.
Шлях християнина – це шлях хреста й подвигу, смирення і аскези. Це дорога терпіння, перенесення скорбот та переслідувань від ворогів віри. Стезя самозречення, вузька стежина нехтування благами світу заради Христа; шлях боротьби зі своїми пристрастями та похотями.
До подвигу у міру сил своїх закликаються усі віруючі: “А ті, що Христові Ісусові, – розіп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями”, – читаємо у Посланні святого апостола Павла до галатів. Моральне життя не обходиться без внутрішньої боротьби, без стриманості. “Багато-бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться як вороги хреста Христового. Їхній кінець – то загибель; шлунок – їхній бог, а слава – в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне!” (Послання до филип’ян).
Вся історія Церкви будувалася на подвигах – на стражданнях мучеників доби першохристиянства та подальших сторіч, які засвідчували віру, і “не полюбили життя свого аж до смерті”. На самовідданій праці, особистих аскетичних подвигах. На досягненнях духа в боротьбі з плоттю... І так донині прикрашається християнство сповідниками та мучениками за віру в Ісуса Христа. Такий жереб не лише окремого християнина, але й усієї Церкви в сукупності її: бути гнаними за правду й свободу. В тяжкі періоди своєї історії Церква неодноразово переносила відкриті скорботи, переслідування та мученицьку смерть найкращих служителів своїх. В інші ж часи – навіть, здавалося б, благословенні, – переносить скорботи від внутрішніх ворогів: від недостойного образу життя членів її, і зокрема людей, призначених до служіння їй.
Православний догмат (“догмат” грецькою – “визначення істини”) про Хрест звучить так:
1. Хрест є шляхом християнина і Церкви.
(Хрест – це шлях смирення й аскези. Ми покликані щодень розпинати в собі гріх разом з Христом, щодень помирати для гріха разом з Ісусом, щоденно ж і воскресати у життя вічне разом із Ним.)
2. Хрест є також силою Церкви.
(Сила Божа, благодать здобувається лише через смирення: “Бог противиться гордим, а смиренним – дає благодать” (Послання апостола Якова, 4 розділ, 6 вірш). Духовними очима позираючи на начальника й виконавця віри – Ісуса, християнин черпає внутрішні сили в свідомості того, що за хресною смертю Господа наступило воскресіння; що хрестом переможено світ; що якщо з Господом помираємо, то з Ним і царюватимемо, і в з’явленні слави Його радітимемо й восторжествуємо.)
3. І, нарешті, Хрест є знаменом (прапором) Церкви.
(З того самого дня, коли Спаситель ніс на раменах Своїх хрест на Голгофу, і був розіп’ятий на справжньому, матеріальному хресті, – хрест став видимим знаком і знаменом християнина і Церкви.)
Коли віруюча людина має перед собою образ хреста Христового, споминає його, знаменується хресним знаменням, – вона, по-перше, нагадує собі, що християнин покликаний іти стопами Христовими, дорогою смирення (“Я є Шлях...”), будучи готовим переносити скорботи та втрати за сповідання віри. По-друге, вона зміцнюється силою хреста Христового – силою Святого Духа для боротьби зі злом у самій собі та в світі. І, по-третє, – вона свідчить, що очікує з’явлення слави Христової та другого пришестя Господа нашого Ісуса Христа в собі і в світі.
Тропар (основна пісня) свята: “Спаси, Господи, людей Твоїх, і благослови надбання Твоє. Перемогу благовірним на супротивників подай, і хрестом Твоїм охороняй громаду Твою”.
www.vedmedenko.org
27 вересня (14-го за старим стилем) Церква відзначає свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього.
Походження празника пов’язане з торжеством християнства під час правління Костянтина Великого (IV сторіччя), який спорудив на місці Голгофи і гробу Господнього храм Воскресіння. Згідно з дослідженнями блаженної пам’яті протоієрея Олександра Меня, це місце з перших років існування церкви привертало увагу християнських прочан, але на початку II сторіччя імператор Адріан, який вороже ставився як до юдейства, так і до християнства, вирішив знищити усі сліди обох релігій. Він повністю перебудував Єрусалим, назвавши його Елією, зрівняв Голгофський пагорб, засипав печеру святого гробу й побудував там храм Венери.
Коли імператор Костянтин прийняв християнство, він наказав знести капище й розпочати розкопки на святому місці. “Знімали шар за шаром – пише сучасник подій, християнський історик Євсевій, – і раптом глибоко в землі, поза усякі сподівання, виявилась порожнина, а потім – чесне і всесвяте знамення спасительного Воскресіння”. Це була печера гробу Господнього. Імператор надав єрусалимському єпископу Макарію кошти для спорудження над печерою храму.
Через деякий час Палестину відвідала престаріла вже мати Костянтина, Олена. Євсевій не повідомляє про те, що їй вдалося знайти справжній хрест Христів. Але у другій половині IV сторіччя ця реліквія уже вшановувалась в Єрусалимі. Святий Кирило свідкує, що частини хреста були розіслані по всій імперії. Згідно свідчення Івана Златоустого ознакою, за якою взнали що це саме хрест Господній, був напис на ньому. На початку V ст. Руфін уже впевнено пов’язував знахідку з іменем святої Олени, а історик Созомен біля 440 року записав сказання про те, як цариця шукала Хрест, і знайшла його закопаним в землі поблизу Голгофи. Щоби впевнитись у його справжності на святиню поклали мерця, і він ожив. Після цього патріарх “воздвиг” (здійняв) Хрест над натовпом молільників.
Те, що свідоцтва про цю подію у Євсевія відсутні, стало приводом для істориків вважати оповідь Созомена легендою. Хоча у тому, що Хрест було дійсно знайдено, немає нічого невірогідного. Згідно з юдейським звичаєм знаряддя страти покладали в братську могилу разом з тілами розіп’ятих. Ось чому хрест Христів міг бути похований поруч з розбійниками. Як би там не було, але вшанування чесного (тобто дорогоцінного) Хреста має велике загальнохристиянське значення. На честь цієї святині й було встановлено свято Хрестовоздвиження.
Самий знак хреста з сивої дохристиянської давнини був символом Божественного і вічного життя в багатьох релігіях (перетинання вертикалі з горизонталлю – небесного і земного, божественного і людського). Але після Голгофи загальний ієрогліф став реальним знаменням (знаменом, прапором) спасіння.
Шлях християнина – це шлях хреста й подвигу, смирення і аскези. Це дорога терпіння, перенесення скорбот та переслідувань від ворогів віри. Стезя самозречення, вузька стежина нехтування благами світу заради Христа; шлях боротьби зі своїми пристрастями та похотями.
До подвигу у міру сил своїх закликаються усі віруючі: “А ті, що Христові Ісусові, – розіп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями”, – читаємо у Посланні святого апостола Павла до галатів. Моральне життя не обходиться без внутрішньої боротьби, без стриманості. “Багато-бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться як вороги хреста Христового. Їхній кінець – то загибель; шлунок – їхній бог, а слава – в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне!” (Послання до филип’ян).
Вся історія Церкви будувалася на подвигах – на стражданнях мучеників доби першохристиянства та подальших сторіч, які засвідчували віру, і “не полюбили життя свого аж до смерті”. На самовідданій праці, особистих аскетичних подвигах. На досягненнях духа в боротьбі з плоттю... І так донині прикрашається християнство сповідниками та мучениками за віру в Ісуса Христа. Такий жереб не лише окремого християнина, але й усієї Церкви в сукупності її: бути гнаними за правду й свободу. В тяжкі періоди своєї історії Церква неодноразово переносила відкриті скорботи, переслідування та мученицьку смерть найкращих служителів своїх. В інші ж часи – навіть, здавалося б, благословенні, – переносить скорботи від внутрішніх ворогів: від недостойного образу життя членів її, і зокрема людей, призначених до служіння їй.
Православний догмат (“догмат” грецькою – “визначення істини”) про Хрест звучить так:
1. Хрест є шляхом християнина і Церкви.
(Хрест – це шлях смирення й аскези. Ми покликані щодень розпинати в собі гріх разом з Христом, щодень помирати для гріха разом з Ісусом, щоденно ж і воскресати у життя вічне разом із Ним.)
2. Хрест є також силою Церкви.
(Сила Божа, благодать здобувається лише через смирення: “Бог противиться гордим, а смиренним – дає благодать” (Послання апостола Якова, 4 розділ, 6 вірш). Духовними очима позираючи на начальника й виконавця віри – Ісуса, християнин черпає внутрішні сили в свідомості того, що за хресною смертю Господа наступило воскресіння; що хрестом переможено світ; що якщо з Господом помираємо, то з Ним і царюватимемо, і в з’явленні слави Його радітимемо й восторжествуємо.)
3. І, нарешті, Хрест є знаменом (прапором) Церкви.
(З того самого дня, коли Спаситель ніс на раменах Своїх хрест на Голгофу, і був розіп’ятий на справжньому, матеріальному хресті, – хрест став видимим знаком і знаменом християнина і Церкви.)
Коли віруюча людина має перед собою образ хреста Христового, споминає його, знаменується хресним знаменням, – вона, по-перше, нагадує собі, що християнин покликаний іти стопами Христовими, дорогою смирення (“Я є Шлях...”), будучи готовим переносити скорботи та втрати за сповідання віри. По-друге, вона зміцнюється силою хреста Христового – силою Святого Духа для боротьби зі злом у самій собі та в світі. І, по-третє, – вона свідчить, що очікує з’явлення слави Христової та другого пришестя Господа нашого Ісуса Христа в собі і в світі.
Тропар (основна пісня) свята: “Спаси, Господи, людей Твоїх, і благослови надбання Твоє. Перемогу благовірним на супротивників подай, і хрестом Твоїм охороняй громаду Твою”.
www.vedmedenko.org