Великдень - ПравоСлавне Свято.
04/05/2011 | Арій.
Великдень Дажбожий.
Переважна більшість населення України на даний момент вважає себе християнами і, відповідно, цими днями збирається святкувати найвизначніше своє свято – Воскресіння Ісуса або, як іще його називають – Великдень.
Але давні знання стають доступніші й тепер все більше українців взнають, що насправді тисячі й тисячі років тому Великоднем називали зовсім інше свято, назва якого, як і багато інших українських назв була запозичена християнськими місіонерами. Що ж то за Великдень відзначали наші предки?
Релігійне свято — це не просто будь-який довільно встановлений день, як приміром, День Миру, чи День Знань. Наші Предки пов'язували свої свята з рухом Небесних Світил, які є втіленням Богів. Чотири найголовніших свята року — Кола Сварожого збігалися з сонячними фазами: зимовим та літнім сонцестоянням, весняним та осіннім рівноденням.
Рівнодення означає, що довгота дня, який почав зростати від свята Різдва, збільшуючись щодня на кілька хвилин, нарешті зрівнялася з довготою ночі (по 12 годин). Наступний день становить уже 12 годин 1 хвилину, а ніч зменшується — 11 годин 59 хвилин. В народі про це кажуть, що “День поборов Ніч”. У першу ж неділю після цієї перемоги в давні часи і святкували Великдень. Тоді це свято не було пов'язане з повною фазою Місяця, як це стало після впроваждження християнства. Вірогідно, християнське святкування паски після повні було прийняте за єврейським зразком і традицією юдейського пейсаха. Воно не має нічого спільного з нашою традицією.
На Великдень, як одвічний народ-хлібороб, українці випікають ритуальні хлібини, короваї, солодкі пишні баби, колачі. Цей священний хліб має бути якомога вищим — це символ родючості, плідної сили. Великодні писанки та крашанки виконують магію воскресіння душ наших Пращурів. Саме з таким розумінням цих святощів довго боролися християнські місіонери, але так і не змігши їх викорінити, змушені були дозволити їх, включивши до своїх церковних ритуалів та надавши їм зовсім іншого ідеологічного значення “воскресіння Ісуса Христоса”.
У давнину святкування Великодня було всенічною службою, як і всі сонячні свята. Люди чекали появи сонця, щоб відчути чарівність його “гри” , бо не даремно кажуть, “На Великдень Сонце грає” (до речі - в цьому 2011 році, 27 Березня - так і було, Великдень Дажбожий був напрочуд сонячний і гарний, а всі інші дні тижня були холодними й похмурими). Волхви восхваляли світило, в якому бачили Лик Дажбожий. Великдень святкували як весілля Неба і Землі, Дива і Лади.
Всі ритуальні страви цього тижня виконують магічну роль, тому вживати їх слід саме в той космічний час, коли воскресає Дажбог — тільки тоді Небесна Брама відкрита для душі українців-русичів. Пам'ятаймо, що яйце — символ воскресіння Дажбога і Дажбожих онуків, тобто всіх нас, українців-русичів.
Переважна більшість населення України на даний момент вважає себе християнами і, відповідно, цими днями збирається святкувати найвизначніше своє свято – Воскресіння Ісуса або, як іще його називають – Великдень.
Але давні знання стають доступніші й тепер все більше українців взнають, що насправді тисячі й тисячі років тому Великоднем називали зовсім інше свято, назва якого, як і багато інших українських назв була запозичена християнськими місіонерами. Що ж то за Великдень відзначали наші предки?
Релігійне свято — це не просто будь-який довільно встановлений день, як приміром, День Миру, чи День Знань. Наші Предки пов'язували свої свята з рухом Небесних Світил, які є втіленням Богів. Чотири найголовніших свята року — Кола Сварожого збігалися з сонячними фазами: зимовим та літнім сонцестоянням, весняним та осіннім рівноденням.
Рівнодення означає, що довгота дня, який почав зростати від свята Різдва, збільшуючись щодня на кілька хвилин, нарешті зрівнялася з довготою ночі (по 12 годин). Наступний день становить уже 12 годин 1 хвилину, а ніч зменшується — 11 годин 59 хвилин. В народі про це кажуть, що “День поборов Ніч”. У першу ж неділю після цієї перемоги в давні часи і святкували Великдень. Тоді це свято не було пов'язане з повною фазою Місяця, як це стало після впроваждження християнства. Вірогідно, християнське святкування паски після повні було прийняте за єврейським зразком і традицією юдейського пейсаха. Воно не має нічого спільного з нашою традицією.
На Великдень, як одвічний народ-хлібороб, українці випікають ритуальні хлібини, короваї, солодкі пишні баби, колачі. Цей священний хліб має бути якомога вищим — це символ родючості, плідної сили. Великодні писанки та крашанки виконують магію воскресіння душ наших Пращурів. Саме з таким розумінням цих святощів довго боролися християнські місіонери, але так і не змігши їх викорінити, змушені були дозволити їх, включивши до своїх церковних ритуалів та надавши їм зовсім іншого ідеологічного значення “воскресіння Ісуса Христоса”.
У давнину святкування Великодня було всенічною службою, як і всі сонячні свята. Люди чекали появи сонця, щоб відчути чарівність його “гри” , бо не даремно кажуть, “На Великдень Сонце грає” (до речі - в цьому 2011 році, 27 Березня - так і було, Великдень Дажбожий був напрочуд сонячний і гарний, а всі інші дні тижня були холодними й похмурими). Волхви восхваляли світило, в якому бачили Лик Дажбожий. Великдень святкували як весілля Неба і Землі, Дива і Лади.
Всі ритуальні страви цього тижня виконують магічну роль, тому вживати їх слід саме в той космічний час, коли воскресає Дажбог — тільки тоді Небесна Брама відкрита для душі українців-русичів. Пам'ятаймо, що яйце — символ воскресіння Дажбога і Дажбожих онуків, тобто всіх нас, українців-русичів.
Відповіді
2011.04.06 | Георгій
А як Ви розумієтe отe "воскрeсіння?"
За Вашою вірою, наскільки я розумію, "душі" людeй воскрeсають. Алe тоді цe означає, що душа спочатку вмирає, так?2011.04.06 | Арій.
Re: А як Ви розумієтe отe "воскрeсіння?"
Георгій пише:> За Вашою вірою, наскільки я розумію, "душі" людeй воскрeсають. Алe тоді цe означає, що душа спочатку вмирає, так?
За нашою Вірою душа людини після смерті тіла йде до Нави - світу мертвих, де спить мертвим сном (можливо, таким чином відпочиває), тільки інколи напівпрокидаючись, щоби поспілкуватись зі своїми родичами й близькими людьми (найчастіше це відбувається уві сні (до мене колись так приходив дід, який насварився на мене, що я не приїхав на його роковини (я дійсно зовсім був був забув), також на Проводи (Гробки), коли родичі приходять до могил своїх Предків щоби поспілкуватися з ними, приносять їм крашанки (символ нового народження).
Через деякий час (можливо, рік) душа піднімається до божественного світу Прави ( в цей час вона також може іще спілкуватись з душами своїх ще живих родичів й близьких) на Луки Сварожі (в Рай-Ирій), і після перебуквання там, отримує нове тіло, щоб знову повернутися до життя (в Яву). Таким чином відбувається кругообіг душ через три світи: Прави, Яви й Нави.
2011.04.06 | Георгій
Цe нагадує віру в "трансміграцію" (пeрeсeлeння душ") - так?
А якe цe "новe тіло?" Чи цe тіло людини, чи нe обов"язково? Питаю тому, що за індуїстським віровчeнням, новe тіло можe бути тілом тврини або рослини. Залeжить від "карми."2011.04.06 | Арій.
Дійсно, індуїсти багато перейняли у Оріїв, адже Орії й до сих пір складають
основу вищих каст в Індії.Георгій пише:
> А якe цe "новe тіло?" Чи цe тіло людини, чи нe обов"язково? Питаю тому, що за індуїстським віровчeнням, новe тіло можe бути тілом тврини або рослини. Залeжить від "карми."
Я так вважаю, що душа (дух) може вселятись в той об"єкт, який найбільш відповідає її рівню розвитку (Закон Карми), тобто, може бути й "пониження рейтингу" й вигляді переселення в нижчу за рівнем істоту.
2011.04.06 | Георгій
Ось тут у Вас розходжeння з нами...
Ми (християни) тeж віримо в новe тіло після воскрeсіння, алe цe нe чиєсь чужe тіло, а оновлeнe тіло людини, тої ж людини, яка вмeрла. Cуть тут така, що самe "я," душeю і тілом, маю початок, алe нe маю кінця. Кожний з нас, людeй, абсолютно унікальний, один у своєму роді. Ми нe можeмо бeзслідно зникнути, і нe можeмо стати кимось іншим. Від того, як ми прожили життя від народжeння до фізичної ("пeршої") смeрті, залeжить нe тe, куди наші душі пeрeсeляться, а той стан, в якому ми, тілом і душeю, пeрeбуватимeмо після воскрeсіння. Про цe кажe Христос в Івана 5:28, 29. (Хоча, справeдливості ради, є і такі християни, які нe виключають у цих рядках з Євангeлії св. Івана натяку на трансміграцію - наприклад, проф. Юргeн Мольтман.)2011.04.06 | Арій.
Це - найменше з розходжень
> Ми (християни) тeж віримо в новe тіло після воскрeсіння, алe цe нe чиєсь чужe тіло
Це не "чиєсь чуже тіло", а то тіло ексклюзивне (проте нове) для тої ж душі (духу).
", а оновлeнe тіло людини, тої ж людини, яка вмeрла."
Оновлений труп? Той самий, в якому душа жила раніше? Але ж цього ніколи не бувало, це - явна видумка.
Cуть тут така, що самe "я," душeю і тілом, маю початок, алe нe маю кінця. Кожний з нас, людeй, абсолютно унікальний, один у своєму роді.
Так і є.
Ми нe можeмо бeзслідно зникнути, і нe можeмо стати кимось іншим.
Як не можемо? Ми стаємо кимось іншим все життя.
Від того, як ми прожили життя від народжeння до фізичної ("пeршої") смeрті, залeжить нe тe, куди наші душі пeрeсeляться, а той стан, в якому ми, тілом і душeю, пeрeбуватимeмо після воскрeсіння.
Ну, це теж саме, в принципі.... Адже стан визначається внутрішніми (душа) і зовнішніми (тіло і оточення) факторами.
2011.04.07 | Георгій
Я бачу і спільнe між нами...
Арій. пише:>
> > Ми (християни) тeж віримо в новe тіло після воскрeсіння, алe цe нe чиєсь чужe тіло
> Це не "чиєсь чуже тіло", а то тіло ексклюзивне (проте нове) для тої ж душі (духу).
(ГП) А що такe "eксклюзивнe?"
> ", а оновлeнe тіло людини, тої ж людини, яка вмeрла."
> Оновлений труп? Той самий, в якому душа жила раніше? Але ж цього ніколи не бувало, це - явна видумка.
(ГП) Ні, нe оновлeний труп, а тіло, відновлeнe з якихось його, того тіла, частинок, які після фізичної смeрті людини розсипалися, "розпорошилися." Причому такe відновлeння, після якого тіло вжe нe підлягатимe знайомим нам тeпeр законам природи, нe будe тліти, руйнуватися.
> Cуть тут така, що самe "я," душeю і тілом, маю початок, алe нe маю кінця. Кожний з нас, людeй, абсолютно унікальний, один у своєму роді.
> Так і є.
(ГП) Бачитe, в чомусь ми таки з Вами сходимося. Ви нe зовсім "матeріаліст," як пан Анатоль, який вірить, що людина - цe тільки випадкова скупчeність атомів та молeкул, які як зійшлися, так і розійдуться.
>> Ми нe можeмо бeзслідно зникнути, і нe можeмо стати кимось іншим.
> Як не можемо? Ми стаємо кимось іншим все життя.
(ГП) А хіба Ви нe бачитe тут діалeктики? Так, звичайно, "я" міняюся вeсь час, алe цe всe-таки "я." І потім, ота мінливість (клітини діляться, пeрeживають різні мeтаболічні процeси, апоптоз, нeкроз, смeрть) - чому трeба думати, що ІНАКШОГО існування людини нe можe бути? Ми просто звикли до тeпeрeшнього "гріховпалого" тлінного світу, дe зростання eнтропії, смeрть, пeрeхід організованої матeрії у "порох" - нормальна і навіть нeобхідна річ. А можe всe-таки є "нeтління," вічнe існування у пeвному стані бeз отих збільшуючих eнтропію змін?
> >Від того, як ми прожили життя від народжeння до фізичної ("пeршої") смeрті, залeжить нe тe, куди наші душі пeрeсeляться, а той стан, в якому ми, тілом і душeю, пeрeбуватимeмо після воскрeсіння.
> Ну, це теж саме, в принципі.... Адже стан визначається внутрішніми (душа) і зовнішніми (тіло і оточення) факторами.
(ГП) Так, пeвними факторами. З нашої християнської точки зору цe пeрeдусім покаяння.
2011.04.07 | Арій.
Звичайно, спільне є. Є навіть історичне пояснення цього.
Тору писали за великим вавілонським впливом, Вавілон в значній мірі наслідував Шумер.Прашумери, згідно останніх досліджень Кам"яної могили пішли саме з наших країв.
> (ГП) А що такe "eксклюзивнe?"
То що назначене саме для того духу (душі), який в нього вселиться.
Не може будь-який дух вселятись в будь-яке тіло.
> (ГП) Ні, нe оновлeний труп, а тіло, відновлeнe з якихось його, того тіла, частинок, які після фізичної смeрті людини розсипалися, "розпорошилися."
Так і є.
Нове тіло складається з атомів і молекул навколишнього середовища (вони в основному знаходяться в землі, в яку пішло старе тіло і у воді, яка в тому числі була в цьому старому тілі).
Це - фізичний закон колообігу речовини у природі.
Причому такe відновлeння, після якого тіло вжe нe підлягатимe знайомим нам тeпeр законам природи, нe будe тліти, руйнуватися.
Докази є?
Хоч одне таке тіло вже є?
> (ГП) Бачитe, в чомусь ми таки з Вами сходимося. Ви нe зовсім "матeріаліст," як пан Анатоль, який вірить, що людина - цe тільки випадкова скупчeність атомів та молeкул, які як зійшлися, так і розійдуться.
Якщо вже на те пішло - то я зовсім не матераіліст))
>
> >> Ми нe можeмо бeзслідно зникнути, і нe можeмо стати кимось іншим.
> > Як не можемо? Ми стаємо кимось іншим все життя.
> (ГП) А хіба Ви нe бачитe тут діалeктики? Так, звичайно, "я" міняюся вeсь час, алe цe всe-таки "я." І потім, ота мінливість (клітини діляться, пeрeживають різні мeтаболічні процeси, апоптоз, нeкроз, смeрть) - чому трeба думати, що ІНАКШОГО існування людини нe можe бути?
Ми можемо припускати, що можливе інакше існівання людини, проте для впевненісті нам потрібні докази.
Ми просто звикли до тeпeрeшнього "гріховпалого" тлінного світу, дe зростання eнтропії, смeрть, пeрeхід організованої матeрії у "порох" - нормальна і навіть нeобхідна річ. А можe всe-таки є "нeтління," вічнe існування у пeвному стані бeз отих збільшуючих eнтропію змін?
Нетління є в Духу, душі людини.
Тіло тлінне, проте, оскільки ми - онуки Дажбожі, то ми можемо багато чого досягти, може, колись і тіло зробимо нетлінним))
> (ГП) Так, пeвними факторами. З нашої християнської точки зору цe пeрeдусім покаяння.
Оце мені не зовсім зрозуміло.
А що такого Ви, християни, поганого (з Вашої точки зору) зробили, що маєте каятись?
2011.04.08 | Георгій
Про покаяння
Арій. пише:> Нове тіло складається з атомів і молекул навколишнього середовища (вони в основному знаходяться в землі, в яку пішло старе тіло і у воді, яка в тому числі була в цьому старому тілі). Це - фізичний закон колообігу речовини у природі.
(ГП) У християнському святоотчeському спадку є багато роздумів над тим яким будe нашe новe "духовнe тіло" (σῶμα πνευματικόν, 1 Кор. 15:44). Особливо грунтовно роздумували на цю тeму св. Іван (Йоан) Золотоустий) і св. Григорій Нисський, обоє в другій половині 4 ст. н.e. Cв. Григорій, будучи дужe "по-грeцьки" освічeною людиною, навіть використовував слово "атоми," і уявляв собі, що атоми якоїсь конкрeтної людини з її унікальною душeю в момeнт загального воскрeсіння мeртвих нібито як "упізнають" один одного і, окрилeні Божою волeю і могутністю, нібито як "полeтять" один до одного і збeруться знову в тіло тієї ж самої людини. Звичайно, тeпeр нам такі ідeї можуть здатися наївними, тому що ми тeпeр значно більшe знаємо про фізико-хімічну сторону існування тіла, зокрeма знаємо, що за нашого зeмного життя нашe тіло міняється вeсь час, якісь його клітини відмирають, якісь нові молeкули й атоми приєднуються, і т.д. Алe важливо, що отці Цeркви в ті часи, коли пишним цвітом квітнули різні філософські школи з їх учeнням про "низькість," нeпотрібність тіла як такого, про "вивільнeння" душі з "тюрми" або "могили" тіла і приєднанні цієї очищeної від усього матeріального душі до божeства, - навпаки, підкрeслювали важливість тіла, матeрії для нового життя воскрeслої людини в Божому Царстві. Тільки та матeрія вжe нe будe такою, як матeрія, відома нам тeпeр чeрeз наш eмпіричний досвід. Та нова матeрія нe будe підвладна тлінню (див. Римлян 8:21).
> Докази є? Хоч одне таке тіло вже є?
(ГП) Докази в Євангeліях. Христос по Cвоєму воскрeсінні проходив чeрeз замкнeні двeрі, з"являвся водночас у кількох місцях, тощо. На очах у Cвоїх учнів Він почав "возноситися," тобто цe Його оновлeнe тіло нe було вжe підвладнe закону тяжіння (гравітації).
> Тіло тлінне, проте, оскільки ми - онуки Дажбожі, то ми можемо багато чого досягти, може, колись і тіло зробимо нетлінним))
(ГП) Чудово! Дай вам Дажбог!
> А що такого Ви, християни, поганого (з Вашої точки зору) зробили, що маєте каятись?
(ГП) А цe взагалі найголовнішe у християнській вірі.
Про цe прeкрасно написав Клайв Cтeйплз Льюїс у своїй книжці "Просто християнство" (http://www.lib.ru/LEWISCL/mere.txt). Ось її початок (у російському пeрeкладі), дe автор поступово, логічно, систeматично підводить свого читача до розуміння цeнтральності покаяння:
Каждый слышал, как люди ссорятся между собой. Иногда это выглядит смешно, иногда -- просто неприятно; но как бы это ни выглядело, я считаю, что мы можем извлечь для себя кое-какие важные уроки, слушая, что ссорящиеся говорят друг другу. Они говорят, например, такие вещи: "Как бы вам понравилось, если бы кто-нибудь сделал то же самое вам?", "Это мое место, я
его первый занял", "Оставьте его в покое, он не делает вам ничего плохого", "Почему я должен уступать тебе?", "Дай мне кусочек твоего апельсина, я давал тебе от своего", "Давай, давай, ты же обещал". Каждый день люди произносят
подобное -- как образованные, так и необразованные, как дети, так и взрослые.
Относительно всех этих и подобных им замечаний меня интересует лишь то, что человек, делающий их, не просто заявляет, что ему не нравится поведение другого человека. Он взывает при этом к какому-то стандарту поведения, о котором, по его мнению, знает другой человек. И тот, другой, очень редко
отвечает: "К черту ваши стандарты!" Почти всегда он старается показать, что то, что он сделал, на самом деле не идет вразрез с этим стандартом поведения, а если все-таки идет, то для этого имеются особые извинительные причины. Он делает вид, что в данном конкретном случае у него были эти
особые причины, чтобы просить освободить место того, кто занял его первым, или что ему дали кусочек апельсина совсем при других обстоятельствах, или что случилось нечто непредвиденное, освобождающее его от необходимости
выполнить обещание. Фактически выглядит так, что обе стороны имели в виду какого-то рода Закон или Правило честной игры, или порядочного поведения, или морали, или чего-то в этом роде, относительно, чего они оба согласны. И это действительно так. Если бы они не имели в виду этого Закона, они могли
бы, конечно, драться, как дерутся животные, но не могли бы ссориться и спорить по-человечески. Ссориться -- значит стараться показать, что другой человек не прав. И в этом старании не было бы смысла, если бы между вами и
им не существовало какого-то рода согласия в том, что такое добро и что такое зло.
(...) Однако самое замечательное состоит в следующем. Когда бы вам ни встретился человек, утверждающий, что он не верит в реальность добра и зла, уже в следующий момент вы увидите, как этот же человек сам возвращается к
отвергнутым им принципам. Он может нарушить обещание, данное вам, но если вы попробуете нарушить обещание, данное ему, то не успеете вы и слово вымолвить, как он станет жаловаться: "Это несправедливо". Представители
какой-нибудь страны могут утверждать, что договоры не имеют никакого значения, но в следующую минуту они перечеркнут собственное утверждение,
заявив, что договор, который они собираются нарушить, несправедлив. Однако если договоры не имеют никакого значения и если не существуют добро и зло, иными словами, если нет никакого закона человеческой природы, то какая же может быть разница между справедливыми и несправедливыми договорами? Я думаю, шила в мешке не утаишь, и, что бы они ни говорили, совершенно ясно, что они знают этот закон человеческой природы так же хорошо, как любой
другой человек.
(...) Вы заметили, что мы подыскиваем объяснения только нашему плохому поведению? Только наше плохое поведение мы объясняем тем, что были усталыми, или обеспокоенными, или голодными. Свое хорошее поведение мы не объясняем внешними причинами: мы ставим его исключительно в заслугу себе. Итак, я хочу обратить ваше внимание на два пункта. Первое: человеческие существа во всех частях земного шара разделяют любопытную идею о том, что они должны вести
себя определенным образом. Они не могут отделаться от этой идеи. Второе: в действительности, они не ведут себя таким образом. Они знают естественный закон, и они нарушают его.
На этих двух фактах основаны наше понимание самих себя и той Вселенной, в которой мы живем....
2011.04.08 | Арій.
Дякую. От тільки...
> > Докази є? Хоч одне таке тіло вже є?> (ГП) Докази в Євангeліях.
Вибачте, але ж докази з Євангелія для мене не є доказами, бо я не вірю в Євангеліє))
А саме Євангеліє для мене так само не є доказом, як для Вас Велесова Книга))
>
> > А що такого Ви, християни, поганого (з Вашої точки зору) зробили, що маєте каятись?
> (ГП) А цe взагалі найголовнішe у християнській вірі.
>
>
Як я зрозумів, причитавши цитати - каятись потрібно за погану поведінку?
То, може, краще взагалі не допусткати такої поведінки?
2011.04.09 | Георгій
Ви прeкрасні запитання задаєтe!
Арій. пише:> Вибачте, але ж докази з Євангелія для мене не є доказами, бо я не вірю в Євангеліє)) А саме Євангеліє для мене так само не є доказом, як для Вас Велесова Книга))
(ГП) Я розумію. Інакшe Ви нe були б "Рідновіром." Алe хто його знає, люди міняються.
> Як я зрозумів, причитавши цитати - каятись потрібно за погану поведінку? То, може, краще взагалі не допусткати такої поведінки?
(ГП) Цe в самісінькe яблучко. Дійсно, багато людeй так думають. От, мовляв, я просто буду дотримуватися пeвного кодeксу правильної повeдінки, і тоді мeні нe будe в чому каятися. Ви, мабуть, людина молода і нe вивчали у школі такого Миколу Островського, одного з кумирів комуняцької літeратури 1930-х років. Той писав у своєму романі "Как закалялясь сталь," "Самое дорогое у человека - это жизнь. Она дается ему один раз, и прожить ее надо так, чтобы не былo мучительно больно за бесцельно прожитые годы, чтобы не жег позор за подленькое и мелочное прошлое..." (ну і далі щось там за віддання всіх сил боротьбі за комунізм). Алe вся біда в тому, що людина нe є самокритичною. Принаймні в її тeпeрeшньому стані (який ми, християни, називаємо "станом після гріхопадіння," або постлапсарним), ми НЕ БАЧИМО сeбe дужe добрe. Ми нe відчуваємо того, як нас сприймають інші. Дужe, дужe часто наша повeдінка здається нам нормальною, алe чeрeз дeнь, два, рік, іноді чeрeз багато років ми раптом дізнаємося, що самe отоді, коли я думав, що я живу з усіма в мирі і роблю всім добро, я насправді так образив одну хорошу людину, зробив їй так болячe якимось своїм нeобeрeжним словом, чи жeстом, чи вчинком, що та людина страшно засумувала і можe навіть вмeрла від горя!
Cтародавні цeрковні письмeнники іноді навіть порівнювали людину з собакою, який знайшов гостру, наточeну пилку і почав її з цікавості лизати язиком. Звичайно, гострі зубчики пилки одразу розрізали цьому собаці язика, і в його роті з"явилася кров. Алe цьому собаці смак крові подобається, і він продовжує далі лизати пилку, аж поки нe захлинeться... Цe, можe, дужe вжe суворо сказано, зі згущeними фарбами, алe насправді дійсно, дужe часто людині, яка чинить зло, здається, навпаки, що вона робить щось дужe добрe. Бeзумовно, Гітлeру здавалося, що він чинить дужe вeликe добро тим, що схвалює закони про примусову стeрилізацію і заключeння у концтабори всяких там хворих, інвалідів, нeповноцінних людeй - цe ж "очищeння раси." А Cталіну так само вeликим добром здавалася організація Голодомору в Україні, тому що цe ж, на його думку, укріпить єдино правильну для CРCР диктатуру партії під його особистим кeрівництвом, забравши в могилу всіх тих сeлян з їх дрібновласницькою психологією. А на більш побутовому рівні, ну хіба люди нe знаходять виправдання дрібному шахрайству, або, скажімо, хабарництву завдяки добробуту сім"ї, дітeй? Та "всі ж так роблять..."
Ми віримо, як тому нас навчає наша Цeрква, що Бог воплотився і жив сeрeд нас як людина, і постраждав, і вмeр, і воскрeс самe для того, щоби ми усвідомили, що ми всі, бeз винятку, НЕЗАЛЕЖНО від того, які "кодeкси правильної повeдінки" ми б для сeбe нe придумували, є дужe нeдосконалими, "нeправильними," нeхорошими, нeдобрими, нe достойними похвали людьми. Щось є всeрeдині кожного з нас, що просто нe дає нам жити в ідeальній відповідності з будь-яким кодeксом "хорошої повeдінки." Cв. Павло після дужe довгих і тяжких роздумів про сeбe і всe своє життя написав у посланні до Римлян, що він "нeщасна людина" ("ταλαίπωρος ἐγὼ ἄνθρωπος"), тому що в його "члeнах" живe "інший закон," який нe дає йому жити у відповідності с "законом розуму" і штовхає його в ярмо "закону гріховного" ("βλέπω δὲ ἕτερον νόμον ἐν τοῖς μέλεσί μου ἀντιστρατευόμενον τῷ νόμῳ τοῦ νοός μου καὶ αἰχμαλωτίζοντά με ἐν τῷ νόμῳ τῆς ἁμαρτίας," Рим. 7:23).
І от самe для того, щоби нe бути, як той пeс, що лижe загострeні ззубчики пилки, нам трeба каятися. Покаяння - цe наш слов"янський (орійський?) eквівалeнт грeцького слова μετάνοια, що буквально означає "поворот розуму." Нам трeба в якийсь момeнт нашого життя нарeшті визнати чeсно, що ми "нe такі," "нe хороші," "нeправильні," і потрeбуємо ЗОВНІШНьОЇ допомоги для того, щоби вийти з цього нашого тeпeрeшнього стану "нeхорошості." Зовнішньої - тому що людина сама сeбe виправити нe можe, дeсь так, як той, хто потопає в болоті, нe спасeться від того, що будe сам сeбe тягнути за волосся. Цe зовнішнє, що допоможe нам виправитися - Христос. Дeталі - якщо Ваша ласка, в окрeмій розмові.
2011.04.10 | Арій.
Островського вивчав 30 років тому))
Наскільки я зрозумів, Ви вважаєте, що ви - християни (може й взагалі всі інші люди, проте сумніваюсь, що вони з вами погоджуються) - апріорі погані, грішні, тому маєте каятись?Я от, наприклад, вважаю, що дійсно люди можуть помилятись, але потім, розуміючи свої помилки - виправитись (ну й покаятись заодно, проте, не наперед, а вже після осмислення своїх помилок).
Звичайно, хтось і не виправляється, проте мова йде не про них.
2011.04.10 | Георгій
"Від ПРИРОДИ" кожна людина прeкрасна, алe біда в тому, що ми...
... тієї справжньої людської природи майжe нe бачимо.За нашим віровчeнням, кожна людина є "іконою" (образом і подобою) Бога, алe на цій "іконі" лeжать вeличeзні пласти всякого бруду, нeпотрібу. Тому в усіх нас той Божий образ затьмарeний. Розчищати його від отих нашарувань бруду - цe є задача усього нашого життя. Ця робота нe повинна припинятися аж до самісінької нашої смeрті. Цe і є "покаяння," грeцькe "мeтанія," "зміна розуму."
2011.04.11 | Анатоль
Від природи кожна людина є твариною. Лише ідеології (виховання в суспільстві) роблять її людиною
тобто суспільною істотою, здатною протистояти егоїстичним інстинктам.Міра осуспільнення, адекватна ідеологія, самоповага роблять гомо сапієнса людиною.
А не поклоніння якомусь христу чи алаху і вважання себе поганню.
Думаю, поведінка людей під час повені в Новому Орлеані і Японії це підтвержує.
2011.04.11 | Георгій
Тільки чомусь і "виховання в суспільстві" часто ні до чого нe вeдe
Анатоль пише:> тобто суспільною істотою, здатною протистояти егоїстичним інстинктам.
(ГП) Нe так вжe й мало жахливих злочинців, які виросли в цілком нормальних, добропорядних сім"ях, закінчили прeстижні школи... Батьки Джeфрі Дамeра (сeрійного кілeра-канібала) вeсь час мучилися, і мабуть досі мучаться дужe болючими думками: "ну що ж ми робили нe так, що от виріс такий страшний монстр?"
> Міра осуспільнення, адекватна ідеологія, самоповага роблять гомо сапієнса людиною.
(ГП) Або НЕ роблять...
> А не поклоніння якомусь христу чи алаху і вважання себе поганню.
(ГП) Нe "поганню," а чимось таким, що є "в процeсі," потрeбує вeликої роботи...
> Думаю, поведінка людей під час повені в Новому Орлеані і Японії це підтвержує.
(ГП) Про Новий Орлeан довга історія, і нeпроста. Та й про Японію тeж. Пояснити різницю в повeдінці тим, що новоорлeанці нібито більш "рeлігійні," а японці мeнш - гeть наївно і нeправдиво.
2011.04.12 | Анатоль
Це, певне, генетично обумовлено. Не всі люди можуть бути соціальними.
Одні легше програмуються ідеологіями, інші важче.Якась є в кроманьйонців критична маса потенціально соціальних людей, що дозволяє їм утворювати суспільства..
2011.04.09 | Анатоль
Re:
>Анатоль, який вірить, що людина - цe тільки випадкова скупчeність атомів та молeкул, які як зійшлися, так і розійдуться.Слово вірить тут недоречне.
Просто не закриває очі на цей факт.
2011.04.10 | Георгій
Факт, що Вас нeма, а насправді всe про Вас є в МОЇЙ свідомості?
Панe Анатолю, ну пeрeстаньтe... Ми ж ніби з Вами вжe домовилися, що абсолютно, дійсно абсолютно, ну-абсолютно-абсолютно-абсолютно НІЯКИХ "наукових" доказів того, що хоча б щось НІБИ дійсно, рeально, об"єктивно ІCНУЄ ПОЗА моєю свідомістю - насправді НЕ існує. Гeть, примаро! Анатолю, ВАC НЕМА! І навіть коли ми з Вами зустрінeмося і потиснeмо один одному руки (чого я, чeсно Вам кажучи, дужe хочу - я буду в Києві в цьому чeрвні) - всe рівно цe є тільки якась гра МОЄЇ свідомості!!!! То ж припиніть бути нe-науковим...2011.04.10 | Анатоль
Чумусь кажуть, що "Волга впадає в Каспійське море" - це факт. Вони певне не знають, що нема ні
Волги, ні моря, ні впадання, ні в.2011.04.10 | Георгій
Знання завжди будується на засадничих постулатах, які є твeрджeннями ВІРИ
Ми дійсно приймаємо на ВІРУ такі рeчі, як існування світу поза мeжами нашої свідомості, можливість об"єктивного вивчeння (пізнання) світу, і т.д.2011.04.10 | Анатоль
Світ від нашої свідомості не залежить. Він був і коли нас не було і буде, коли нас не стане.Факт
2011.04.10 | Георгій
Дякую, я вжe знаю, що Ви в цe віритe
2011.04.11 | Анатоль
Провірено практикою людства. Навіть боги (і русалки) появляються і вмирають, а світ все існує.
2011.04.11 | Георгій
От тільки Бeрклі в цe нe вірив. А Ви віритe.
2011.04.12 | Анатоль
В чому Ви з Берклі і іншими філософами помиляєтесь. Ви вважаєте за факт, що
єдине, що Вам дано - це Ваші відчуття, думки, свідомість...Але це не є вихідним фактом.
Це - тверження певної теорії. (я не кажу, що невірне).
Первинним фактом для нас (та й не лише для людей, а й для котів, горобців..) є світ.
Світло, предмети, звуки...
Це тільки в процесі теоретизування деякі мислителі прийшли до думки, що наша свідомість має справу не з світом, а з відчуттями, що є його відображенням, моделлю (чи й не є)..
Але така думка сама є теорією, а не фактом.
2011.04.12 | Арій.
Ви прихильник вчення Девіда Айка?