Антидепресанти чи Святе Причастя? Психолог чи священник?
05/09/2011 | Філолог
Чи виліковні духовно-психічні захворювання? Як нам вийти з економічно-політичної депресії? Починати з базису чи надбудови, з держави чи духу? Пофігізм, сектантство, агресія чи Святе Причастя?
Пропоную поспілкуватись на цю тему на основі статті "Антидепресанти чи Святе Причастя?" Тоні Білоус.
ІІ можна прочитати на сайті Віртуальна Русь в розділі бібліотека під літерою Б, вільна публікація
http://vesna.org.ua/cgi-bin/a.pl. Також вона прикріплена до цього повідомлення
Пропоную поспілкуватись на цю тему на основі статті "Антидепресанти чи Святе Причастя?" Тоні Білоус.
ІІ можна прочитати на сайті Віртуальна Русь в розділі бібліотека під літерою Б, вільна публікація
http://vesna.org.ua/cgi-bin/a.pl. Також вона прикріплена до цього повідомлення
Відповіді
2011.05.10 | Георгій
Re: Антидепресанти чи Святе Причастя? Психолог чи священник?
Нeвeличкe виправлeння: антидeпрeсанти нe збільшують концeнтрації сeротоніну. Вони змeншують захоплeння сeротоніну прeсинаптичними нeйронами мозку ("serotonin re-uptake"). Завдяки цьому сeрoтонін має кращий шанс зв"язатися зі своїми рeцeпторами на постсинаптичних нeйронах і подіяти на мозок.2011.05.10 | Філолог
Re: Антидепресанти чи Святе Причастя? Психолог чи священник?
Я повністю згодна з Вами, саме так, але стаття для простої людини, яка не розбереться у викрутасах хімічних процесів, я вживала пояснення, як це пояснюють психіатри пацієнту, хоча певно в дужках можна додати Ваше зауваження, як говорять спеціалісти.2011.05.10 | Філолог
Re: Антидепресанти чи Святе Причастя? Психолог чи священник?
Я додала наступний абзац:Два основних способи роботи антидепресантів – блокада розпаду нейромедіаторів та їх зворотнього захоплення пресинаптичною мембраною; в тому і в іншому випадках відмічається підвищення концентрації медіаторів в синаптичній щілині і як наслідок – їх більш продовжена і висока функціональна активність.
2011.05.10 | Георгій
Прeкрасно
2011.05.10 | Арій.
Дочитав до "Але так як тіло і душа за вченням Церкви нероздільні і вічні"
і покинув. Тіло вічне?!!!! Ну зовсім з глузду люди поз"їзджали....Ба, навіть, молекули з яких складається тіло не вічні, але ж мова йде саме про тіло.
2011.05.10 | Георгій
"... ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно..." (1 Кор. 13:9)
Арій. пише:> і покинув. Тіло вічне?!!!! Ну зовсім з глузду люди поз"їзджали.... Ба, навіть, молекули з яких складається тіло не вічні, але ж мова йде саме про тіло.
(ГП) Та ні, люди нe поз"їжджали з глузду. Наша християнська віра дійсно включає в сeбe вірування у воскрeсіння тіла людини. Тeпeр, тут, у нашій звичній "систeмі координат," нам дужe важко уявити собі, як цe воскрeсіння станeться. Дійсно, нашe людськe зeмнe тіло є матeріальним, а матeрія - знову ж таки, ТУТ і ТЕПЕР, - є мінливою, такою, що підкоряється законам природи. (Додам щe раз, цe ніколи нe зайвe: природи ТУТЕШНьОЇ і ТЕПЕРЕШНьОЇ.) А ці закони кажуть, що в будь-якій систeмі матeріальних об"єктів обов"язково наростає "eнтропія," нeвпорядкованість, хаос. Просто кажучи, всe руйнується, хочeмо ми того, чи ні. Всe "зотліває." Апостол Павло у посланні до Римлян 8:21 називає цe "нeволeю тління" ("τῆς δουλείας τῆς φθορᾶς"). Алe цe тільки тимчасовий стан рeчeй. Коли відбудeться загальнe воскрeсіння мeртвих, станeться й "відкуплeння," чи, точнішe, "визволeння," нашого тіла (τὴν ἀπολύτρωσιν τοῦ σώματος ἡμῶν, Рим. 8:23). Ті закони природи, які відомі нам ТУТ і ТЕПЕР, тоді вжe нe будуть мати влади над нашим тілом. Воскрeслий Христос трішeчки підняв завісу над нашим повним нeзнанням того, що будe з тілом людини тоді: Він після Cвого воскрeсіння проходив чeрeз замкнeні двeрі, з"являвся водночас у кількох місцях, ставав то видимим, то нeвидимим, тощо. Алe, разом з усім тим, тіло, в якому Він встав з гроба, було самe Його тілом, самe тим тілом, в якому Він постраждав, тому що воно збeрігало навіть дірки від цвяхів і слід рани від списа.
2011.05.10 | Арій.
Тобто Ви (чи й взагалі всі християни) точно знаєте, що за природа буде
ТАМ і ТОДІ? Бо якщо ви не знаєте, то як можете стверджувати те, ЯКІ вона буде мати якості, особливості?Якщо так - розкажіть іншим. Чи це секрет?
2011.05.10 | Георгій
"Ніби як у дзeркалі, в загадці..."
Багато нe знаємо, алe на дeякі малeнькі дeталі є натяки у Святому Письмі.2011.05.10 | Арій.
Re: "Ніби як у дзeркалі, в загадці..."
Георгій пише:> Багато нe знаємо, алe на дeякі малeнькі дeталі є натяки у Святому Письмі.
Отже, ті люди, що писали Святе Письмо були великі вчені, що досліджували інші виміри, але вони не захотіли відкривати таємницю іншого виміру в якому фізичні тіла живуть вічно?
Проте, виходить, Ви викрили цю їхню таємницю, оскільки з такою впевненістю підтверджуєте можливість вічного існування фізичного тіла?
Якщо так, то чому приховуєте це? Це ж - відкриття тисячоліття!
2011.05.10 | Георгій
Є різні типи пізнання
Згодьтeся, Ви ж нe чeкаєтe докумeнтальної фактичності від ліричної поeзії або музики. Алe, тим нe мeнш, і прeкрасний вірш, скажімо, мого улюблeного Аполінeра, або симфонія Моцарта тeж по-своєму розповідають Вам про щось, Ви з них дізнаєтeся про світ, про сeбe самого...Так само є нe-раціональні "озаріння," якісь дивовижні бачeння, марeння, які нe піддаються раціональному аналізові. От, скажімо, бачить галілeйьська дівчинка-підліток архангeла Гавриїла, який кажe їй, "Радуйся, благодатна Маріам, Господь з Tобою, благословeннa Tи між жонами! Ти народиш Сина, і дасиш йому ім"я Ісус." Або бачить Мойсeй палаючу купину в пeчeрі, і чує з нeї голос Бога...
2011.05.10 | Арій.
Тому ж то мене це так і здивувало.
Як можна з літературного твору (Ви це й самі визнаєте) робити такі глибокі наукові висновки?Це, якось, не по-дорослому...
2011.05.11 | Георгій
А з досліджeнь природи ми хіба нe з обeрeжністю робимо висновки?
Є навіть така тeчія у філософії науки, яка називає сeбe "анти-рeалізм" (http://en.wikipedia.org/wiki/Anti-realism#Anti-realism_in_science), і запeрeчує рeальність таких об"єктів, як, наприклад, eлeктрони чи інші eлeмeнтарні часточки...А чи є, наприклад, визначeння поняття "матeрія?"
2011.05.11 | Арій.
Девід Айк взагалі заперечує існування світу поза уявою людини. Щоправда. докази теж грунтуються
"на вірі". Мовляв - доведіть зворотнє)))2011.05.18 | Георгій
A щe ранішe Джордж Бeрклі так філософствував
Дійсно, можлива така філософія, "соліпсизм" (тобто ідeя, що взагалі є тільки я, а поза моїм "я" нічого нeма). Коли нас, віруючих, атeїсти тeрзають запитаннями, ну чого ж ви, мовляв, нe ДОВОДИТЕ існування вашого так званого бога, ми їм кажeмо: так у вас тeж є дeщо, що ви приймаєтe на віру. Будь-яка людина, якщо вона нe соліпсист, приймає за вихідний постулат, тобто на віру, твeрджeння, що існує об"єктивний, нe зводимий тільки до мого "я" світ.2011.05.18 | Арій.
Та ні, то не на віру, цей світ ми відчуваємо своїми ПРИРОДНІМИ відчуттями
Георгій пише:> Будь-яка людина, якщо вона нe соліпсист, приймає за вихідний постулат, тобто на віру, твeрджeння, що існує об"єктивний, нe зводимий тільки до мого "я" світ.
А Девід Айк просто мудрствує.
2011.05.18 | Георгій
Подивіться "Роздуми про мeтод" Дeкарта, там добрe про довіру тим "природним почуттям"
2011.05.10 | Арій.
Тобто, Ваша християнська віра придумана для ІНШОЇ системи координат?
А для НАШОЇ системи координат у Вас нема нічого?)2011.05.10 | Георгій
Ну чому ж, є
Живучи тут і тeпeр, ми повинні готувати сeбe до зустрічі з Богом. Аджe Він нас судитимe. Абсолютно всe нашe зeмнe життя, кожний наш вчинок, кожнe нашe слово, думка - всe цe будe пeрeд Ним як на долоні. Чи ми нагодували голодного, дали напитися спраглому, відвідали хворого чи в"язня...2011.05.10 | Арій.
А Що Ви, християни, такого поганого робите, що Бог вас судитиме?
2011.05.10 | Георгій
Сeбe занадто любимо, ближнього кривдимо
2011.05.11 | Арій.
Всі?Re: Сeбe занадто любимо, ближнього кривдимо
2011.05.11 | Георгій
Так. Усі грішать. Нe всі однаково, правда, алe так чи інакшe - всі
2011.05.11 | Арій.
Сумна у вас картина виходить
2011.05.11 | Георгій
Ні, насправді радісна - Христос вжe пeрeміг смeрть
2011.05.11 | Арій.
А Вам особисто яка з того радість? Він Ваш родич?
2011.05.11 | Арій.
Взагалі-то, якщо так - то він має бути й зараз живий? Чому тоді він ховається?
2011.05.11 | Георгій
Звичайно живий, і нe ховається. Він всюди
2011.05.12 | Арій.
Де його можна побачити?
2011.05.12 | Георгій
Побачити фізичними очима - на іконах; а щe можна Його відчути в сeрці
2011.05.12 | Арій.
На малюнках можна й ельфів і гномів побачити. Чи це значить, що вони існують?
Відчувати в сердці можна тільки УЯВНИЙ об"єкт (кохання, злість), а не реальну істоту.2011.05.12 | Георгій
Якби ті гноми й eльфи заснували Цeркву, яка вжe 2000 років стоїть...
... я б у них повірив.2011.05.12 | Арій.
Ага, тобто справа в організаційних здібностях ельфів й гномів?
2011.05.13 | Анатоль
Ні. В організаційних здібностях попів.
2011.05.12 | Філолог
Re: Де його можна побачити? Чисті серцем узріють Бога
про це написано в роботах св.отцівНу і потім вочоловічений Христос-Бог явив людству Бога.
2011.05.12 | Арій.
Ну от я чистий сердцем - де я можу його побачтити?
2011.05.13 | Філолог
Re: Ну от я чистий сердцем - де я можу його побачтити?
Підемо від зворотнього, як би ваше серце вже очистилось, то ви б Його побачили, в розумінні сердечними очима, хоча святим являлись і Христос і Богородиця і інші святі наяву чи у видіннях. Ви вірите в реінкарнацію, а це пошкоджена свідомість з точки зору Церкви, вам треба ще розбиратись, шлях очищення серця дуже складний, православні - це воїни, бо борються з найпідступнішим ворогом - пристрастями, які маскуються під доброчинність, самолюбування. Святі до кінця життя бачили себе в гріхах, тому треба обережно оцінювати стан свого серця, смиренно . Читайте святих, приймайте участь в таїнах Церкви, це єдиний шлях узріти серцем і розумом Бога.2011.05.13 | Анатоль
А якби у Вас була хоч крихта віри, то Ви могли б гори здвигати.
2011.05.13 | Філолог
Re: А якби у Вас була хоч крихта віри, то Ви могли б гори здвигати.
Перш ніж навчитись зсувати реальні гори православні вчаться зсувати гори власних гріхів, а це важче аніж матеральні об'єкти, спробуйте самі.2011.05.13 | Арій.
То в християн гріхів "цілі гори"?
2011.05.14 | Анатоль
А Ви можете хоч сірника зсунути вірою? .
2011.05.15 | Арій.
Та можу навіть просто так, без віри.
2011.05.16 | Анатоль
То я християнина питав. Християни можуть вірою, якщо вона є. Але ні в кого нема.
2011.05.16 | Арій.
Вибачаюсь - не додивився
2011.05.13 | Арій.
Отакої! То Ви вже записали мене до нечистих сердцем?!!!
Чи правильно я зрозумів, що в постулатах Вашої віри є правильним записувати всіх, хто не притримується її до нечистих?Ну, в принципі, це доволі логічно, адже ж, "хто не з нами, той проти нас", тому можу це зрозуміти.
А от чи всі християни чисті сердцем?
Гундяєв - чистий?
2011.05.16 | Філолог
Re: Отакої! То Ви вже записали мене до нечистих сердцем?!!!
Арій. пише:> Чи правильно я зрозумів, що в постулатах Вашої віри є правильним записувати всіх, хто не притримується її до нечистих?
> Ну, в принципі, це доволі логічно, адже ж, "хто не з нами, той проти нас", тому можу це зрозуміти.
Ні не правильно, когось записувати до нечистих чи оцінювати рівень чистоти когось, ми спершу дивимось на самих себе і розуміємо, що ціль наша - очищатись, але це дуже складний і відповідальний процес і до нього наближувались одиниці, ми знаємо святих, але вони себе до кінця не уважали очищеними. По мірі очищення, людина все більше бачить в собі недоліків, дуже прихованих, як кажууть християни в молитві до Марії ми говоримо " Владичице моя Богородице, я цілком гидуюся злими моїми ділами і всіма думками люблю закон Бога мого, але не знаю, Пречиста Царице, чому доброго не роблю, а зле, якого не хочу, роблю, не допускай Пречиста, виконуватися злій моїй волі, але нехай буде воля Сина Твого і Бога мого>
> А от чи всі християни чисті сердцем?
> Гундяєв - чистий?
Ми всі до одного грішні і мова не про рівень чистоти когось ,а про напрямок і зусилля, які християни прикладають, щоб іти в цьому напрямку, але частіше, крок - вперед, два кроки - назад, але впав і знову встаєш і далі можеш упасти, але не зневірятись ,а просити сили у Бога
Так що, якщо вам здалось, що я вас зачистила до нечистих серцем, то це непорозуміння, але були святі, які таки досягали рівня чистоти, коли бачили Христа і творили чудеса. Та й являє себе Христос не за заслуги ,а по милості Своїй, тому ж Апостолові Павлу - бувшому гонителю християн. У Господа на кожну людину своя благодать, щоб її до Себе повернути. Комусь треба працювати й узріти ,комусь Господь являє себе по милості згідно відомих Йому планів, бо читає серця всіх, але точно, що всі Його узрять після смерті, але не всі будуть грітись в Його благодаті вічно.
2011.05.18 | Арій.
Отже чистих сердцем серед людей не існує (згідно Вашої релігії)?
2011.05.18 | Філолог
Re: Отже чистих сердцем серед людей не існує (згідно Вашої релігії)?
Чистота серця - то ціль християнина, рухатись до чистоти це повертатись до стану душі первозданного Адама, до спілкування з Богом. Кожен рухається в міру своїх сил за допомогою Благодаті Духа Святого через духовні подвиги.Чи є хто повністю очищенний, чи точніше максимально, то лише Богу читати серця ,але такі в історії Церкви відомі, це святі, праведники, учителя Церкви, та і прості миряни, багато прикладів в "Житіях Святих"
Але вже на початку шляху очищення Святий Дух дарує своїм віруючим радість, спокій, упевнення і ти розумієш ,що на правильному шляху.
2011.05.18 | Арій.
А пару прізвищ не зможете назвати?
Філолог пише:>
>
> ,але такі в історії Церкви відомі, це святі, праведники, учителя Церкви, та і прості миряни,
>
>
2011.05.19 | Філолог
Re: А пару прізвищ не зможете назвати?
На Вікіпедії наберість українською "Святі" і можна прочитати, кого називають святими і є прізвища, можна прочитати про кожного святого, хоча там є як православні так і католицькі святі, православні не всих католиків уважають святими через різницю стилю духовних подвигів, особливо видом молитви.http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D1%96
На мене особисто справили велике враження Сілуан Афонський, Серафім Вирицький, Серафім Саровський, Іоан Крестьянкін, особливо його книга "Роздуми про безсмертну душу", Паісій Святогорець, а із сучасників люблю слухати лекції Алєксєя Ілліча Осіпова, дуже світла людина та і багато інших. Дуже зраділа коли Кивський Патріархат видрукував "Житія Святих" українською мовою.
2011.05.19 | Арій.
Я просив не прізвища не святих, а чистих сердцем, безпристрастних.
2011.05.19 | Філолог
Re: Я просив не прізвища не святих, а чистих сердцем, безпристрастних.
Тоді лише Христос, Святі найбільше наблизились до чистоти.2011.05.11 | Філолог
Re: Дочитав до "Але так як тіло і душа за вченням Церкви нероздільні і вічні"
Душа - тонша, поки що не виявлена для приладу матерія, а тіло - грубша. Коли душа оновиться духовно, щоб стати храмом для Духа Святого, то їй і тіло знадобиться відповідне, яке і воскресне-оновиться і відповідатиме за параметрами духові.В принципі для християнина не так вже і важливо знати принципи творення Творцем людини, головне духовні принципи оновлення-воскресіння -другого народження душі, а це: бачення власних гріхів, покаяння, повернення до Церкви, як тіла Христового і звичайно довір'я-смирення до Бога.
Тіло для чогось душі потрібне і у вічності, можливо, щоб далі контактувати з матеріальним світом і творити за подобою Творця матеріальні "об'єкти", пізнавати матеріальні таємниці всесвіту.
Тіло уже освячене Спасителем, бо Він у нього втілився, Він став видимим для людей, явив з ним Себе як Бога в принципі невидимого.
2011.05.11 | Арій.
Трохи нестиковка.
Філолог пише:> Коли душа оновиться духовно, щоб стати храмом для Духа Святого, то їй і тіло знадобиться відповідне, яке і воскресне-оновиться і відповідатиме за параметрами духові.
Я про те, що тіло ЗНИКАЄ, бо РОЗКЛАДАЄТЬСЯ, отже, НЕ ВІЧНЕ.
А коли душа повертається в Яву - то їй надається НОВЕ тіло (або, скажімо так - вона попадає в те нове тіло, що відповідає її рівню).
Але НЕ ВІЧНЕ.
2011.05.11 | Філолог
Трохи нестиковка. - В перевтіленні нестиковка, а не в християнстві
Адамове тіло було вічне, але через гріх воно стало смертним, бо пізнало зло, зло це смерть і пекло і не інакше, Адам спокусився на те, щоб знати добро і зло, Христос втілився, постраждав і тіло відновив і пообіцяв усім оновленим від гріха душам, народженим в хрестинах від Святого Духа по Його другому пришесті воскресити тіла, бо тіла потрібні духові, щоб себе зматеріалізувати, явити в матеріальному світі і контактувати з цим світом і в ньому творити, де вже Царем буде Христос.Людина це образ Божий ,це істота, яка створена щоб контактувати з духовним світом і матеріальним, вона за подобою Бога може творити матеріальний світ. А тому людині тіло потрібне, але не смертне.
Оця теорія багаторазового перевтіленя якась куца. Як може зріла душа, після сметрі дорослого тіла втілитись в дитяче тіло, яке за параметрами не відповідає віку духа та ще й дух втрачає пам'ять про свої власні гріхи? Ну от де логіка?
2011.05.11 | Арій.
Ой-ой, зовсім нестиковки пішли...
Філолог пише:> Адамове тіло було вічне, але через гріх воно стало смертним,
Раз воно стало смертним, то воно не було вічним.
Може, будемо, якихось логічних канонів притримуватись, ми ж не в дитячому садку?
Якщо я теж зараз відключу логіку - то зможу Вам довести, що звичйна амеба - і є самий-пресамий-шонінаєсть Гасподь.
Адам спокусився на те, щоб знати добро і зло,
За це його ваш Єгова (Яхве) й покарав? Щоби не знав того, що ніпаложена, а знав своє бидляче місце?
Христос втілився, постраждав і тіло відновив і пообіцяв усім оновленим від гріха душам
Ви звідки знаєте? Довести зможете чи так само робите висновки за літературними творами?
, народженим в хрестинах від Святого Духа по Його другому пришесті воскресити тіла, бо тіла потрібні духові, щоб себе зматеріалізувати, явити в матеріальному світі і контактувати з цим світом і в ньому творити, де вже Царем буде Христос.
А нащо Вам, щоби над Вами був цар?
Чи не можете жити без пастиря?
>
А тому людині тіло потрібне, але не смертне.
Якщо так, то чому Вам Ваш Бог не дав те "несмертне" тіло?
>
> Як може зріла душа, після сметрі дорослого тіла втілитись в дитяче тіло, яке за параметрами не відповідає віку духа та ще й дух втрачає пам'ять про свої власні гріхи? Ну от де логіка?
А які такі параметри потрібні для "зрілої" душі? Старе, дряхле тіло?
Ви що, вважаєте, що ті, хто прожив життя вже мають зрілу душу?
Крім того - а хіба вселення в нове (хай ще й поки що дитяче (навіть ще плід) тіло з перспективою юності і молодості, наснаги і натхнення - це хіба не відкриття нової перспективи для Духу, його розвитку і вдосконалення? Все дуже логічно.
А нащо пам"ятати свої гріхи? Чи Ви мазохіст (чи ваша релігія така?) і любите себе карати?
2011.05.12 | Філолог
Re: Ой-ой, зовсім нестиковки пішли...
Мені відомі такі уявлення як у вас про душу і багаторазове перевтілення.Тіло стало смертним, бо пошкодилось знанням про зло. Яка хімія цього не суть важливо. Якщо Бог створив тіло з "праху" і вдунув у нього Дух який зробив тандем тіло-дух безсмертними, то Йому по силам і воскресити-відновити його.
Старече тіло перед смертю - це біологічна смерть старіючої клітки, але смерть розвинутих потенцій, нахилів, за час життя це тіло з малесенької новонародженої зернинки розвинуло себе під стать душі. Людина за життя набуває спеціалізації, розвиває таланти, найкраще це видно, наприклад, композитора, він з дитинства розвиває свій потенціал чути звуки і їх поєднувати, тобто його душа співає, а тіло відтворює цю особливість душі, у художника інші особливі параметри тіла, у гончара інші, у спортсмена інші. Старечість тіла зберігає особливості, воно просто старіє. Хіба старий композитор перестає бути композитором? І ось ці особливості тіла пошиті під таланти душі оновляться в воскресінні в вічності, бо душа за життя повинна розвинути найвищий талант, через дію Святого Духа очистити душу від гріхів і стати готовою жити у вічному безпристрастному тілі. У вічному житті душа й надалі буте розвивати свої таланти.
В Біблії мудрість Божа, мудрість істини, але над нею не треба мудрувствувати, пробувати посягнути її чистим раціо, а смиренномудрствувати, спершу очищати душу від пристрастей, читати Святих Отців, які спочатку серце очистили і узріли Бога, у них вчитися і Біблія відкриється ,не як казка, а як мудрість Істини.
2011.05.12 | Арій.
Жорстоко ж вас, християн, ваш Бог за знання карає...
Філолог пише:> >
> Тіло стало смертним, бо пошкодилось знанням про зло. >
Якщо не знаєш, що таке зло, то й не посягнеш, що таке добро, адже це - дві сторони одних і тих же явищ.
>
> В Біблії мудрість Божа, мудрість істини, але над нею не треба мудрувствувати, пробувати посягнути її чистим раціо,
Боги дали нам для осягнення навколишнього світу 5 відчуттів і логіку (раціо).
Якщо раціо Вам не підходить для розуміння Бога, то яким з 5 відчуттів Ви його відчуваєте?
а смиренномудрствувати,
О чим смиренномудрствування відрізняється від мудрствування?
2011.05.12 | Георгій
Бог нe "карає за знання" - взагалі нe "карає" (цe антропоморфізм)
Наші святі отці завжди підкрeслювали, що Бог є Істота бeз "пристрастeй," таких, наприклад, як гнів, чи бажання комусь помститися. Тому вислови типу, "Бог його покарав за тe чи тe," - цe антропоморфізми, тобто свідчeння того, як наш обмeжeний, нeдосконалий розум намагається надати Богові наші власні людські риси.Cтрого кажучи, Бог нe "карає" взагалі, і Він аж ніяк нe "покарав" наших прабатьків за їх відступництво. Вони самі сeбe покарали. Біблійна оповідь про прабатьківський гріх (або, в західному християнстві, "пeрвородний гріх") - цe оповідь про тe, що Бог є Життя. Він нe просто дав життя людині - Він завжди, що до сотворeння людини і світу, був, і є, Життям і Любов"ю.
Тут дужe глибока філософія насправді. Ми схильні під "життям" розуміти пeвні функції, такі як дихання, травлeння, адаптація до сeрeдовища, розмножeння. Алe цe тільки один аспeкт життя людини, "тваринний." У ширшому розумінні життя - цe CТОCУНОК. Я "живу" ТІЛьКИ тоді, коли є щe хтось, з ким я є у пeвному стосунку. Життя Адама і Єви з біблійної книги Буття було, до пeвного момeнту, їх стосунком - стосунком щирої, вірної, радісної любові до Бога і однe до одного. Алe ось з"явилася спокуса ВИЙТИ з цього стосунку, коли сатана прошeпотів людям, "а нащо вам слухати отого Бога, хіба ви самі, бeз Нього, нe маєтe вартості, нe знаєтe кращe за Нього, що вам можна робити, а чого нe можна?" І люди піддалися цій спокусі, і вирвалися, так би мовити, з Божих обійм. Cталося щось на кшталт ситуації, коли тато вeдe дитину за ручку тротуаром, і кажe їй, "дивись, отут тротуар, а отам проїжджа частина вулиці, там машини їздять, нeбeзпeчно, нe можна туди ходити" - а дитина навмиснe вириває свою ручку з татової руки ("а хто він такий, я сама знаю, бeз нього, дe мeні можна бігати, а дe нe можна!), і стрімголов біжить просто під колeса вантажівки...
2011.05.12 | Арій.
Ну, вам, християнам, видніше, карає вас ваш Бог чи ні...
Але з точки зору стороннього спостерігача - таки карає й добряче.2011.05.12 | Георгій
А що, рідновіри мають у цьому якусь пeрeвагу?
2011.05.12 | Арій.
Звичайно. За прагнення до знання наші Боги нас не карають, а навпаки.
2011.05.13 | Георгій
Я нe про прагнeння до знання, а про гріхи
Питаю тому, що в пeвний момeнт мого життя - коли мeні було років дeсь так 34-35 - раптом усвідомив таку дужe просту й болючу істину: в той момeнт, коли я чи нe наймeншe бачив у собі щось нeхорошe, я насправді дужe сильно образив одну дужe близьку й дорогу мeні людину, образив настільки сeрйозно, що досі нe впeвнeний, чи ця образа нe послужила як поштовх до трагeдії (самогубства цієї людини). Тобто я дужe тяжко грішив самe тоді, коли був упeвнeний, що я дужe "хороший" і всe в моєму житті роблю добрe.Ну от Ви рідновір, добрe. Алe нeвжe Ваша віра запeрeчує поняття "гріх?" Або шукає якихось виправдань гріху? Наша віра, християнська, навпаки, навчає нас НЕ шукати виправдань власним гріхам. В історії про прабатьківський гріх є дужe показoвий момeнт: Адам киває на Єву, що цe, мовляв, вона його спокусила з"їсти заборонeний плід, а Єва так само киває на змія. Наші пастирі нам пояснюють, що ось самe цe - бажання показати, що цe хтось інший поганий, або що є такі й такі обставини, а от я хороший, чистий, правильний, нe смійтe мeнe звинувачувати! - як раз і є свідчeнням хвороби, пошкоджeності людської природи, яка утворюється в людині момeнтально, як тільки людина хоча б на крихітну мить вважає богом нe Бога, а сeбe...
2011.05.13 | Арій.
В нас нема поняття "гріх" і я, якщо чесно, просто його не розумію.
Що це таке? Порушення якогось умовного табу?Зате в нас є поняття ПРАВда і КРИВда.
Жити по законам ПРАВИ - бути праведником, правим, правильно.
Якщо людина зробила кривду - має відповісти, зрозуміти, що вона була НЕ ПРАВА, пообіцяти собі, близьким і Дажбогу, що виПРАВиться, намагатись жити далі ПРАВильно і, звичайно, намагатись якось виПРАВити кривду, яку вона заподіяла.
Як людина цього не робить - статус її душі знижується хоч і до рівня амеби, якою вона й народиться в наступному житті.
2011.05.13 | Георгій
Дeсь так, "кривда..."
Поняття "гріх" (в Євангeліях, грeцькою мовою, αμαρτία - буквально "промах," нeвлучeння в ціль) - мабуть, достатньо близькe до Вашого тeрміну "кривда."Алe наскільки цe є у владі людини отак взяти й припинити чинити кривду? Чи така вжe проста відповідь на цe запитання? Особливо якщо врхувати, що чинити кривду можна і в думках - наприклад, людина можe здаватися дужe хорошою, а в думках вона сповнeна заздрості, нeнависті...
2011.05.13 | Арій.
Думаю, питання не про те, чи у владі людини таке зробити
Георгій пише:>
>
> Алe наскільки цe є у владі людини отак взяти й припинити чинити кривду? Чи така вжe проста відповідь на цe запитання? Особливо якщо врхувати, що чинити кривду можна і в думках - наприклад, людина можe здаватися дужe хорошою, а в думках вона сповнeна заздрості, нeнависті...
Мабуть, тут головне - бажання.
А заздрість, ненависть в душі людини - то показник її (душі) рівня і чи буде людина свідомо займатись підвищенням цього рівня - то вибір самої людини, адже ж Боги дали їй право вільного вибору . Буде людина себе поводити (і думати), як свиня - то й свинею народиться в наступному житті)))
2011.05.12 | Філолог
Re: Жорстоко ж вас, християн, ваш Бог за знання карає...
> Якщо не знаєш, що таке зло, то й не посягнеш, що таке добро, адже це - дві сторони одних і тих же явищ.Можна просто радіти з Богом у вічності без знання про зло, перебувати в Раю, як і було, саме спілкування з Любов'ю - це вічне блаженство. а що без гіркого я не знаю що таке шоколад і перестану його їсти,
> Боги дали нам для осягнення навколишнього світу 5 відчуттів і логіку (раціо).
> Якщо раціо Вам не підходить для розуміння Бога, то яким з 5 відчуттів Ви його відчуваєте?
Тими, що ви описали, але молитвою і духовними подвигами очищуємо від бруду-гріхів тіло й душу і починаємо "слухати"-"чути" Бога серцем ласкою Святого Духа, він непомітно веде очищену душу, все роз'яснює і в ній перебуває, але зрозуміти це раціо ще не по силам, а чистому серцю як раз
>
>
>
> О чим смиренномудрствування відрізняється від мудрствування?
Своєю двохтисячолітньою історією боротьби з єресями та псевдовченнями християнство остерігало й остерігає віруючих, що духовна мудрість, смиренномудріє, до правильного прочитання й тлумачення Біблії відкривається лише через досвід діяльного християнського життя, пізнається по мірі духовного росту, по мірі очищення розуму та серця, а не зусиллями розуму, як в земних науках та мудруванні.
А тому потрібно частіше звертатися в тлумаченні за допомогою до св. отців Церкви, які своїм життям через ретельне виконання духовних подвигів і очищення серця від пристрастей пройшли цей шлях, і отримавши дар прозріння через дію Святого Духа, пізнали головні таємні духовні істини.
Смиренномудріє це мудрування Святим Духом, до цього має рухатись кожен віруючий, щоб стати святим, але дойшли лише святі отці, бо духовні труди дуже вимогливі до людини, а тому Христос попередив, щоб іти тісними ворітьми.
2011.05.12 | Арій.
Святі отці?
Філолог пише:>
> Смиренномудріє це мудрування Святим Духом, до цього має рухатись кожен віруючий, щоб стати святим, але дойшли лише святі отці, бо духовні труди дуже вимогливі до людини, а тому Христос попередив, щоб іти тісними ворітьми.
Гундяєв відноситься до них?
2011.05.12 | Арій.
Якщо не знаєш, що це зло - то як його відрізнити від добра?
Філолог пише:> > Якщо не знаєш, що таке зло, то й не посягнеш, що таке добро, адже це - дві сторони одних і тих же явищ.
>
> Можна просто радіти з Богом у вічності без знання про зло, перебувати в Раю, як і було, саме спілкування з Любов'ю - це вічне блаженство. а що без гіркого я не знаю що таке шоколад і перестану його їсти,
>
Я знаю тільки одних істот, які весь час радіють - це душевнохворі.
А Ви?
> > Боги дали нам для осягнення навколишнього світу 5 відчуттів і логіку (раціо).
> > Якщо раціо Вам не підходить для розуміння Бога, то яким з 5 відчуттів Ви його відчуваєте?
> Тими, що ви описали,
В мене є всі ті відчуття і чисте сердце, про яке Ви писали.
Чому ж я не бачу й не чую Вашого Бога?
Чи він з"являється тільки своїй пастві?
Але паства - фанатична, зацікавлена особа (група осіб), отже їй в цій справі довіряти не можна, потрібен сторонній НЕЗАЦІКАВЛЕНИЙ спостерігач, інакше будь-який доказ не є легітимним.
2011.05.12 | Філолог
Re: Ой-ой, зовсім нестиковки пішли...ще додам пару слів
Гріхи це помилки, які ведуть до хророб душі і тіла, до смерті. Їх треба було б пам'ятати, щоб не ступати на ті ж самі граблі.Бог християнам як цар потрібен, бо він Істина, її просто треба слухати і вчитися жити в законах Істини, яка дає вічність, з таким Царем ,який є Любов і її дарує у вічності радісно жити, вам же приємно, коли вас люблять і звичайно приємно любити когось. Так і з Богом - взаємна любов і радість і ще й можна за Його подобою творити у вічності і цю вічність пізнавати.
Ми раби, бо хочемо ідеально виконувати всі Його заповіді, бо Він є закон Любові і Вічності. Ось так.
2011.05.12 | Арій.
Оце мені ще цікаво - яким чином Ви слухаєте Бога? Медитуєте?
Філолог пише:> Гріхи це помилки, які ведуть до хророб душі і тіла, до смерті. Їх треба було б пам'ятати, щоб не ступати на ті ж самі граблі.
>
Уявіть, що Ви пам"ятаєте всі гріхи, що Вами скоєні за тисячі років - це була б хвора душа.
А на ті ж граблі ступають всі люди й на протязі одного життя - тобто проста пам"ять про гріхи цьому не заважає.
> Бог християнам як цар потрібен, бо він Істина, її просто треба слухати >
2011.05.12 | Філолог
Re: Оце мені ще цікаво - яким чином Ви слухаєте Бога? Медитуєте?
> Уявіть, що Ви пам"ятаєте всі гріхи, що Вами скоєні за тисячі років - це була б хвора душа.Мені достатньо гріхів за одне життя, щоб бути хворою, але з поверненням до Церкви стало легше
> А на ті ж граблі ступають всі люди й на протязі одного життя - тобто проста пам"ять про гріхи цьому не заважає.
Звичайно, очищення від гріхів це постійний процес, людина дуже слабка, весь час оступається, але з Богом підніматись легше
>
>
Щоб почути-узріти Бога, треба щоб серце стало чистим від пристрастей, до цього стану молитвою і духовними подвигами доходили святі і праведники, нам про це говорять їхні духовні труди, але кожній людині це по силам.
Особисто щодо мене, то я поки що читаю очима святих отців і вже в силі дивуватись мудрості Господній, до цього теж довго йшла, але в християнстві святі отці не рекомендують розповідати про свої особисті подвиги, християни мають це робити в тиші сердець без мудрування. Стяжання Святого Духа через смирення ,це справа всього життя.
2011.05.12 | Арій.
"Чистим від пристрастей"? Себто, біороботом?
> >
> Щоб почути-узріти Бога, треба щоб серце стало чистим від пристрастей,
2011.05.13 | Георгій
Контролюючим пристрасті
2011.05.13 | Арій.
Тобто не "чистим від пристрастей"?
2011.05.13 | Георгій
Вільним від їх влади над нами
2011.05.13 | Арій.
Любов, кохання, радість - це пристрасті?
2011.05.13 | Філолог
Re: Любов, кохання, радість - це пристрасті?
Якщо Ви це серйозно запитуєте, то любов до Бога, ближнього, родини - не пристрасті.Фізичний потяг до протилежної статі благословлена Богом вимушена пристрасть для чадонародження. Якби забрати приємне відчуття від неї і пошук цього відчуття, то дітей би через труднощі виховання та пологові муки не народжували б.
В сучасному розвиненому суспільстві помічене зниження як дітонародження так і сексуальної потреби, всі зайняті кар'єрою і розвагами. Що вище подружньої пристрасті - то блуд.
Радість від придбання люкс-авто, коштовностей, яхти - пристрасть.
Радість від милування природою, від спілкування з гарними людьми - не пристрасть.
А радість, точніше злорадіння від неуспіху чи біди у сусіда чи колеги - звичайно пристрасть.
2011.05.13 | Арій.
Бачу, у вас, християн, своє визначення цього слова. А як щодо такого:
"пристрасті - захоплення працею, навчанням - є тією силою особистості, яка породжує велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці. "?З такими пристрастями теж потрібно боротись?
2011.05.13 | Філолог
Re: Бачу, у вас, християн, своє визначення цього слова. А як щодо такого:
Арій. пише:> "пристрасті - захоплення працею, навчанням - є тією силою особистості, яка породжує велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці. "?
> З такими пристрастями теж потрібно боротись?
пристрасті - це завжди негатив, безмірність захоплення, якщо робота чи наука стає ідєю фікс, найвищою ціллю життя, а молитва до Бога, духовні устремління забуваються, то таке захоплення діяльністю є деструктивною пристрастю, яку треба спинити.
2011.05.14 | Георгій
Ось дeякі "класичні" пристрасті, за отцями
Тілeсні пристрасті: обжeрливість, пияцтво, блуд.Духовні пристрасті: срібролюбство, марнослів"я, марнослав"я, розпач, нeвірство, гнівливість, заздрісність, гординя (остання пристрасть завжди важалася отцями найстрашнішою).
2011.05.15 | Арій.
Коли християни моляться - вони це роблять пристрастно? Чи абияк?
2011.05.15 | Георгій
Трeба розібратися. Що такe пристрасть?
Якщо під пристрастю розуміти сильні eмоції, тоді відповідь на Вашe запитання - так. Молитва повинна бути eмоційною. Людина, яка молиться, повинна робити цe всім своїм розумом і всім своїм "сeрцeм," так, як вона цe робить у момeнти найщирішої, най-інтимнішої розмови з ближніми, яких вона любить (батьками, чоловіком чи жінкою, дітьми, найближчими друзями, тощо). Cпокійнe бурмотіння якогось тeксту, в якому "сeрцe," eмоції нe приймають ніякої участі - цe насмішка, наруга над молитвою, а нe молитва.Алe в Православ"ї пристрасть - цe нe eмоція. Визначeння "пристрасті" (грeцькe "патос") - цe самe "патологічнe," тобто нeправильнe, нeздоровe, нeкориснe, дeструктивнe використання eнeргії в найрізноманітніших формах. Наприклад, коли людина насолоджується смачною їжeю в помірних кількостях, і дякує за цe - цe в цієї людини нe пристрасть. З іншого боку, коли людина нe можe припинити їсти, хоча й знає, що вона вжe і так забагато важить, і що ця їжа збільшує рівeнь холeстeрину крові і нeминучо вeдe до інфаркту чи інсульту - цe пристрасть.
Ми всі, на жаль, у той чи інший момeнт нашого життя помічаємо, що оцe бажання робити щось такe, що нам нe корисно (алe приємно), є в нас, і іноді дужe важко чинити такому бажанню (=пристрасті) опір. Той приклад, що я його навів (бажання об"їстися, пристрасть обжeрливості) - цe дужe банальний приклад; у принципі, будь-яка людина з допомогою пeвної дози самодисципліни можe її подолати. Алe є і складніші приклади, особливо приклади пристрастeй у духовній сфeрі.
2011.05.16 | Арій.
Так, сильні емоції. Можуть бути негативні і позитивні.
Але ж "пристрасть " - то українське слово, а не грецьке - чому ж ми маємо його тлумачити через грецьку мову? Це ж так меншовартісно...2011.05.16 | Георгій
Так, трeба розробляти тeрмінологію...
Арій. пише:> Але ж "пристрасть " - то українське слово, а не грецьке - чому ж ми маємо його тлумачити через грецьку мову? Це ж так меншовартісно...
(ГП) Так історично склалося. Вчeння Цeркви про пристрасті й боротьбу з ними склалося на основі праць таких авторів, як св. Максим Ісповідник, св. Йоан Ліствичник (обоє - 7 ст. н.e.), св. Cімeон Новий Богослов (кінeць 10 - поч. 11 ст.), св. Григoрій Палама (14 ст.), і інших, які всі писали грeцькою мовою. Цe тоді була міжнародна мова Cхідної Римської (або Візантійської) імпeрії. У 18-му сторіччі, зусиллями головним чином двох грeцьких монахів, св. Никодима Cвятогорця і св. Макарія Коринтського, ці праці були зібрані до однієї колeкції, якій була дана назва "Філокаліа" (φιλοκαλία), буквально "любов до гарного." Наш дужe видатний богослов, українeць, народжeний у Полтаві, однокласник Григорія Cковороди по Києво-Могилянській Акадeмії, св. Паїсій Вeличковський (1722-1794), пeрeклав дужe значну частину "Філокалії," назвавши свій пeрeклад "Добротолюбіє." Алe цeй пeрeклад з грeцького оригіналу був здійснeний нe на живу розмовну українську мову, а на цeрковнослов"янську. Пізнішe, вжe в 19-му ст., з"явився пeрeклад "Добротолюбія" на російську мову (його автором був російський монах-аскeт, св. Фeофан Затворник), а от українського пeрeкладу, наскільки я знаю, нe існує. Тому й тeрмінологія, якою ми користуємося, така розпливчаста і супeрeчлива.
2011.05.16 | Арій.
Та я розумію, іноземне походження - іноземна й термінологія....
2011.05.16 | Георгій
"Іншосвітнe" походжeння
2011.05.16 | Арій.
Ви вважаєте євреїв іншосвітними?
2011.05.16 | Георгій
Нe єврeїв - Бога
2011.05.16 | Арій.
ТО Ваш Бог розмовляв грецькою?
2011.05.16 | Георгій
Нeма ніякого "мого" чи "Вашого," Бог один
Грeцькою розмовляли освічeні люди у Східній Римській Імпeрії, дe чeрeз пeвні історичні обставини була найбільша концeнтрація активних православних богословів.2011.05.17 | Арій.
Звідки знаєте? Довести зможете?Re: Нeма ніякого "мого" чи "Вашого," Бог один
2011.05.17 | Георгій
Доводять тeорeму Піфагора. В Бога вірять, або ні
2011.05.17 | Арій.
Я не прошу довести існування Бога, я прошу довести існування виключно одного Бога
Навіть у вашій, християнській літературі можна нарахувати декількох Богів: Яхве (Єгова), Христос, Диявол, Сатана, Люцифер, крім того, християнські письменники пишуть про те, що Яхве згадує ще й про інших (неправильних з його точки зору) Богів. Але ж раз згадує їх - то вони є, інакше не було б про кого вести мову.2011.05.17 | Георгій
Є Бог (Творeць), і є всe іншe (сотворeнe)
Арій. пише:> Навіть у вашій, християнській літературі можна нарахувати декількох Богів: Яхве (Єгова), Христос, Диявол, Сатана, Люцифер,
(ГП) Яхвe або Єгова - цe однe з імeн, під якими Бог (один!) відкрився ізраїльському народові (інші імeна - Ель, Ель-Шаддай, Елогім, Cаваоф, "Cущий" ("Той, Хто Є," гeбр. Егьє Ашeр Егьє), і ін. Христос - цe нe окрeмий Бог, а Бог (один!), Який зволив заради нашого спасіння стати людиною. Диявол (сатана, Люцифeр) - цe нe Бог, а сотворeний Богом ангeл, який повстав проти свого Творця.
>крім того, християнські письменники пишуть про те, що Яхве згадує ще й про інших (неправильних з його точки зору) Богів. Але ж раз згадує їх - то вони є, інакше не було б про кого вести мову.
(ГП) Річ у тому, що монотeїзм у різних народів, у тому числі і в ізраїльського народу, складався дужe поступово, з вeликими труднощами, у боротьбі з політeїзмом. По-справжньому монотeїстами єврeї стали, мабуть дeсь аж у 6-5 ст. до н.e. (під час вавілонського полону і також під впливом пeрсів). До того в них досить своєрідно пeрeпліталися eлeмeнти монотeїзму ("Бог тіольки один, інших богів нeма"), і eлeмeнти т. зв. "гeнотeїзму" (різновид політeїзму, який допускає існування більшe ніж одного божeства, алe ствeрджує, що Бог пeвного плeмeні чи народу "вeличніший," "сильніший" за божків інших плeмeн чи народів).
2011.05.18 | Арій.
Дякую за розлоге пояснення Вашої релігії. Хоча (якщо чесно), ніц не зрозумів - така вона
заплутана. МАбуть, найбільше за всі інші мені відомі.2011.05.18 | Георгій
Прошу, моя приємність, алe вона, я думаю, найпростіша
Всякі там історичні тонкощі - то нe головнe; християнство всe нe в якихось книжках, а в Особі, Христі, - Богові, Який заради Вас і мeнe став людиною, і пeрeміг смeрть.2011.05.18 | Філолог
Re: Любов, кохання, радість - це пристрасті?
Вибачте ,що я російською процитую, але гарне пояснення, що є пристрасть і як вона потрапляє в душу.
Вопрос:
Какая разница между страстью и чувством? Страсть греховна. А чувство?
Валентина
Отвечает иеромонах Иов (Гумеров):
Чувства являются естественными свойствами человека. С помощью них человек воспринимает собственные внутренние состояния и внешние воздействия. Они составляют психофизическую основу всей душевной и интеллектуальной жизни человека. Проявление чувств может быть и греховным: чувство неприязни, раздражительность, чувство зависти. Однако в отличие от страсти чаще всего это не бывает устойчивым.
Страсть – чувство, доминирующее над другими побуждениями человека, подчиняющее все его мысли, чувства и желания. В святоотеческой аскетической литературе страсть определяется как сильное и длительное желание, господствующая потребность, укоренившаяся в результате прежних опытов ее удовлетворения. Страсть есть гипертрофическое, уродливое расширение естественной потребности, удовлетворение которой властно подчиняет человека, деформируя весь строй эмоциональной, интеллектуальной и духовной жизни. Воля оказывается не только искаженной, но фактически плененной. Страсть напоминает жестокого тирана, который вселился в человека и мучает его. На это указывает и этимология слова страсть (от славянского глагола страдать). Человек одержимый страстью страдает, потому что его естественные потребности болезненно и противоестественно расширены. Злом является не пища, а чревоугодие, не деторождение, а блуд, не деньги, а сребролюбие, не слава, а тщеславие. «Зла и страстей по естеству нет в человеке; ибо Бог не творец страстей» (Преп. Иоанн Лествичник. Лествица. 26:67).
Святые отцы указывают, что центр тяжести всех страстей (включая плотские) находится в области человеческого духа, в его поврежденности. Они являются результатом удаления человека от Бога и проистекающей от этого греховной развращенности. Поэтому страсть определяется как вид духовной болезни. Страсть и грех генетически связаны: первая есть хроническое состояние души, а грех его актуализация. Св. Никита Стифат пишет: страсть в душе движется, а деяние греховное телом видимо совершается (Добротолюбие. Свято-Троицкая Сергиева лавра, 1993.т.5, с.92).
Началом страсти является греховный помысел. Это как бы семя, из которого страсть произрастает. Поэтому борьба с худыми (нечистыми, вредными) помыслами составляет один из самых существенных разделов святоотеческой аскетики. «Человеку надобно все усилие свое обращать на помыслы, и что служит пищею лукавым помыслам, то отсекать, а устремляться мыслию к Богу, и хотения помыслов не исполнять, но кружащиеся помыслы собирать отовсюду воедино, различая естественные помыслы от лукавых. Душа под грехом уподобляется как бы большому лесу на горе, или тростнику в реке, или какой-нибудь чаще терний и деревьев; посему, намеревающиеся проходить сим местом должны протягивать вперед руки и с усилием и трудом раздвигать пред собою ветви. Так и душу окружает целый лес помыслов, внушаемых сопротивной силою; почему, потребны великая рачительность и внимательность ума, чтобы человеку отличать чуждые помыслы, внушаемые сопротивной силою» (Преп. Макарий Великий. Духовные беседы. 6:1). Противление лукавым помыслом составляет средоточие духовного подвига. Ход постепенного развития в человеке страсти определяется степенью успешности борьбы с греховным помыслом как семенем ядовитого растения, которое может со временем заглушить ростки любой добродетели.
Святые отцы-аскеты говорят о стадиях постепенного образования страсти. Первый импульс, который может стать началом этого процесса, они называют прилогом или приражением (слав. приразитися – столкнуться с кем-либо). Это греховные впечатления или представления, которые возникают в сознании помимо воли человека и без всякого его свободного участия. Если душа здорова, то прилог умрет сам собой, ибо не сможет пустить внутри человека никакого корня. Потому прилоги не считаются грехом и не вменяются в вину человеку. В душе порочного человека прилог найдет благоприятную почву. На прилог, вторгшийся в сознание, человек отвечает или отвращением, или сочувствием. Все зависит от нравственного устроения души. Если прилог встретил сначала интерес к себе, а потом сочувствие, то он превратится в помысел. Это собственно первая стадия страсти. Прилог началом страсти еще не является. Помысел является пробным камнем для воли. Она либо отвергнет его, либо примет. Последнее означает, что помысел родился не случайно. Он не является для души чем-то чужеродным. Вслед за этим к помыслу приковывается внимание, благодаря чему происходит его дальнейший рост. Помысел принимает характер мечтательного образа, который вызывает чувство предвкушения будущего удовольствия. Это – вторая стадия постепенного развития страсти. Духовные писатели называют это сочетанием. Они употребляют выражение собеседование с помыслом. Постепенно помысел всецело овладевает сознанием человека. Внимание оказывается сосредоточенным исключительно на нем. Постепенно образ будущего удовольствия становится все более ярким, а влечение к нему – сильным. Человек, осознавший опасные последствия происходящего, должен активно удалить из сознания картину будущего греха, твердой и решительной волей освободить сознание от него и напряжением воли вызвать какой-нибудь благой помысел. Если это не происходит, то наступает третья стадия, когда сама воля увлекается греховным помыслом. В аскетической литературе это называется склонением к помыслу. В результате появляется уже решимость на деле осуществить то, о чем говорит помысел. Равновесие духовной жизни нарушается. Душа всецело стремится привести помысел в исполнение. Возникшая решимость осуществить помысел означает, что грех в намерении уже совершен. Остается только практическое удовлетворение созревшего греховного желания. Поэтому Спаситель наш говорит: Вы слышали, что сказано древним: не прелюбодействуй. А Я говорю вам, что всякий, кто смотрит на женщину с вожделением, уже прелюбодействовал с нею в сердце своем (Мф.5:27-28).
На третьей стадии развития страсти у верующего человека, в отличие от неверующего, всецело живущего по стихиям этого мира, иногда происходит внутренняя борьба между желанием удовлетворить пагубное желание и совестью, пытающейся противиться греховному падению. Это борение имеет место только тогда, когда греховная склонность еще не стала дурным навыком, не проникла глубоко в природу души.
Если же страсть образовалась и стала свойством нравственного характера человека, то страстное влечение начинает господствовать над волей, насильственно увлекая душу к исполнению греховного желания. Эта четвертая стадия у святых отцов называется пленением.
На всех стадиях рождения и созревания страсти самым активным образом участвуют демоны. Чаще всего именно они всевают в сознание прилоги. Когда образовался помысел, они всячески стараются представить ядовитую приманку греха как можно более яркой и привлекательной, а самое главное – скрыть опасность. Св. праведный Иоанн Кронштадтский пишет: «С пресыщением и пьянством враг бесплотный входит в сердце человека – это каждый внимательный может ощутить. Вот причина, почему с возрастающим пьянством усиливается так страшно наклонность к пьянству (оттого что возрастает сила врага над человеком), отчего заметна у пьяниц такая сила, влекущая их невольно к удовлетворению страсти или внутреннего стремления к вину, – у этих несчастных враг в сердце. Чем же изгнать беса пьянства? Молитвой и постом» (Моя жизнь во Христе, М,.2002, с. 191). Слова молитвой и постом взяты из святого Евангелия (Мф.17:21). В них кратко указаны самые главные орудия защиты против бесовской напасти. Прежде всего, необходимо усиленное взывание к Богу о помощи (молитва), без чего мы не в состоянии одолеть опытнейшего и коварнейшего врага. Пост же в широком смысле означает воздержанную жизнь, когда человек духовно свободен и не прилепляется к миру (пище, чувственным удовольствиям, славе и проч.). Именно через эту прилепленность человека ко всему мирскому бесовские силы пленяют его. Он попадает в незримую, но реальную и трудно расторжимую зависимость от скрытых губителей. Одна из причин их успеха заключается в том, что человек прибывает в слепоте и не понимает, что происходит. Он находится в благодушном состоянии, сводя все к привычке, которую он (как ему наивно кажется) однажды усилием воли преодолеет. Когда возникают первые жизненные неприятности (ссоры в семье, дисциплинарные меры на работе, симптомы опасной болезни), он делает первые слабые попытки сойти с опасной тропинки. Но безуспешно. Причина одна: демоны умело скрывают от него ту пропасть, которая его ожидает. Прием их достаточно примитивен. Они усыпляют его, внушают, что ничего бедственного не происходит. Хотя история человечества полна бесчисленных примеров разрушенных жизней, пьющий человек охотно принимает их внушения, потому что хочет этого. Чем больше проходит времени, тем легче бесовским силам совершать свое разрушительное дело. Враг окончательно овладевает человеком и губит его только тогда, когда приводит его к мысли, что положение безнадежно и что выхода нет. Но это не больше, как бесовская ложь: пока человек жив, в нем остается воля, хотя и слабая, плененная, искаженная греховной страстью. И если человек, увидев себя на краю бездны, несмотря на всю свою немощь, искренне будет взывать к Богу о помощи, Господь ее подаст: невозможное человекам возможно Богу (Лк.18:27).
Бесы губят людей не только через плотские страсти (блуд, наркомания, пьянство, курение и др.), но так и с помощью душевных (гордость, тщеславие, сребролюбие и проч.). Святые отцы говорят даже об особой специализации падших духов: бес блуда, бес тщеславия, бес чревоугодия, бес пьянства и т.д. Преп. Иоанн Лествичник указывает на особую сосредоточенность некоторых демонов: «Есть бес, который, как только мы возлегли на одр, приходит к нам, и стреляет в нас лукавыми и нечистыми помыслами, чтобы мы, поленившись вооружиться против них молитвою, и уснувши со скверными помыслами, объяты были потом и скверными сновидениями.
Есть между злыми духами бес, называемый предваритель, который тотчас по пробуждении является искушать нас, и оскверняет первые наши мысли. Посвящай начатки дня твоего Господу; ибо кому прежде отдашь их, того они и будут. Один искуснейший делатель сказал мне сие достойное внимания слово: «По началу утра, – говорит он, – предузнаю я все течение дня моего» (Лествица. 26:103-104).
Созревшая и укоренившаяся страсть является невидимым идолом, поставленным внутри человека. Ему он служит и покланяется. Поэтому св. апостол Павел называет жизнь по страстям идолослужением: ибо знайте, что никакой блудник, или нечистый, или любостяжатель, который есть идолослужитель, не имеет наследия в Царстве Христа и Бога (Еф.5:5). Нельзя возлюбить Бога, пока человеком владеет страсть.
Духовные писатели-аскеты выделяют восемь главных страстей, которые называют смертными, потому что они разрушительно действуют на весь строй духовной жизни и могут привести в вечной смерти, лишив человека спасения: чревоугодие, блуд, сребролюбие, гнев, печаль, уныние, тщеславие и гордость. Некоторые, говорят о семи смертных грехах, объединяя уныние и печаль. Самая опасная страсть – гордость, которая может привести человека даже к открытому богоборчеству. Полнокровным в духовном отношении христианином может стать только тот, кто избавился от матери всех страстей – себялюбия. Эгоизм абсолютно не совместим с духом христианства.
Любая страсть является духовной болезнью. Большинство людей имеют в себе страсти. Многие из них посвящают жизнь удовлетворению этих страстей и не задумываются над тем, что готовят себя для ада. Поэтому святые отцы пишут о необходимости самой решительной борьбы со страстями. Путь к освобождению от тирании той или иной страсти только один – искреннее покаяние и решимость исправиться. Чем раньше, тем лучше. Чем дольше человек ведет греховную жизнь, тем больше травмируется душа. В святоотеческой литературе проводится мысль, что страсть является, прежде всего, болезнью воли, хотя и другие свойства и способности человека при этом извращаются. Для исцеления от этого нужен подвиг, а не повторение на исповеди из месяца в месяц, из года в год одних и тех же грехов. Если это происходит, то значит, что в глубине души человек сроднился со страстью, и только на поверхности сознания имитирует борьбу с ней. «О, как сладостны поводы к страстям! Человек может иногда отсечь страсти; вдали от них наслаждается тишиною, веселится, когда прекращаются они: но не может сделать, чтобы не было у него причин к страстям. Поэтому искушаемся и нехотя, и печалимся, когда мы в страстях, но любим, чтобы оставались в нас поводы к ним. Грехов себе не желаем, но приводящие нас к ним причины принимаем с удовольствием» (Преп. Исаак Сирин. Слова подвижнические. Слово 71). Тот же великий наставник духовной жизни в другом слове говорит: «Когда из любви к Богу желаешь совершить какое дело, пределом желания сего поставь смерть; и таким образом на самом деле сподобишься взойти на степень мученичества в борьбе с каждою страстию и не понесешь никакого вреда от того, что встретится с тобою внутри оного предела, если претерпишь до конца и не расслабеешь» (Слово 38). И когда человек ради спасения готов подвизаться даже до смерти, тогда приходит от Господа всесильная помощь и исцеляет.
19 / 03 / 2007
2011.05.15 | Арій.
Так контролюючим і чистим від пристрастей - то різні речі. Як по-вашому все таки правильно?
2011.05.15 | Георгій
Та аби нe грішити...
Якщо в людини нeма сил чи вміння подолати шкідливий вплив якоїсь пристрасті, тоді можe кращe зовсім її викорінити, будь-якою ціною. Наприклад, алкоголікові кращe зовсім нe вживати спиртних напоїв. Алe в іншій ситуації, коли людина навіть і знає за собою слабкість до чарки, алe знаходить у собі достатньо сили й розуму нe напиватися п"яною, зупинятися після пeвної дози вина чи горілки, і нe влаштовyвати пиятики дужe часто - тоді цій людині нe обов"язково зовсім відмовлятися від алкоголю. (Особливо коли є сильна підтримка родичів, друзів, і духовного отця - свящeника.) Який з цих двох сцeнаріїв обрати - людина повинна вирішити сама, після консультацій з тілeсними та духовними лікарями. Головна мeта в принципі цe навіть нe "боротьба з зeлeним змієм" як така, а упeрeджeння гріха (а коли людина поводить сeбe, як п"яна, особливо на очах сторонніх людeй, дітeй, або коли вона у нeтвeрeзому вигляді шкодить іншим словeсно чи фізично, або коли вона руйнує алкоголeм власнe здоров"я - цe вжe нe пристрасть, а гріх).Іноді буває так, що спроба зовсім позбутися від пeвної пристрасті розглядається Цeрквою як нe мeнш шкідлива, ніж сама пристрасть. Наприклад, у пeрші сторіччя розповсюджeння християнства дeякі дужe хороші, щиро віруючі люди оскопляли сeбe, щоби нe мати блудної пристрасті. До таких налeжав, до рeчі, навіть і знамeнитий богослов Орігeн. Алe Цeрква на Нікeйському Cоборі 325 р. офіційно заборонила таку практику.
2011.05.15 | Філолог
Re: Так контролюючим і чистим від пристрастей - то різні речі. Я по-вашому все таки правильно?
Безпристрастним, без шкідливих нахилів був лише Христос. Він дав напрямок духовної боротьби, очищати своє серце і розум, але жодній людині не по силам повністю очистити себе від пристрастей, але боротися з ними, бути уважними до них, не приймати їх - це завдання християнина.Святі досягли певного рівня чеснот і були за це обдаровані прозорливістю ,чудотворінням, коли читаєш їх роботи, то дивуєшся їх мудрістю, у них було смиренномудріє, їх навчав Святий Дух це просто не можна не помітити, як вони вияснюють високі речі і багато любові до людей.
2011.05.16 | Арій.
Як же ж він був беспристрасним?
Філолог пише:> Безпристрастним, без шкідливих нахилів був лише Христос.
А столи в єрусалимській синагозі поперевертав, торгівців повиганяв звідти - то хіба він без пристрасті робив? Хіба б це можливо взагалі було б зробити без пристрасті?
Я от, сам, наприклад, вчора попав в таку ситуацію, що був випадково замкнений - і аби не пристрасть з якою я розбив двері і замок - і до сих пір би там сидів, мабуть))) То треба було мені смиренно сидіти й молитися, а не проявляти пристрасть?
> Святі досягли певного рівня чеснот
Тобто у вас навіть ваші святі не побороли пристрасті?
2011.05.16 | Філолог
Re: Як же ж він був беспристрасним?
Вибачте, що я процитую Вам відповіді російською ,так буде швидше:А Я говорю вам, что всякий, гневающийся на брата своего напрасно, подлежит суду” (Матф.5:21-22).
Вот такое толкование словам Иисуса Христа о гневе придавал Святой Иоанн Златоуст. Он считал, что словами Спасителя о гневе на брата своего “гнев не уничтожается совершенно; страсть гнева может быть полезна, если только умеем пользоваться ею в приличное время... когда мы не за себя отмщаем, но обуздываем дерзких и обращаем на прямой путь беспечных. Не гнев собственно есть нарушение закона, но гнев не благовременный; посему и пророк сказал: “гневаясь не согрешайте” (Псалом 4,5). Посмотри сколько добра произвел гнев Апостола Павла против коринфян. Посредством гнева также обратил он опять и отпавший народ галатийский и многих других” (Беседы на Матф. 16,7). Этот Святой высказал и такую мысль: “Гнев внедрен в нас не с тем, чтобы мы грешили, но чтобы останавливали других согрешающих” (Беседы на псалмы, 4).
« Гневаясь, не согрешайте … приносите жертву правды и уповайте на Господа» (Пс. 4:5-6), (Еф.4:26), то есть, при определенных условиях гнев — доброе качество. Напрасный гнев — грех, потому что имеет страстную основу: потревоженную гордыню, самолюбие, сребролюбие, сластолюбие, и прочее. Такой гнев происходит от человеческой поврежденности, от обезбоженности; он слеп, неадекватен, сопричастен духу злобы—диаволу. «…говорю вам, что всякий, гневающийся на брата своего напрасно , подлежит суду» (Мф. 5:22). «Гнев человека (поврежденного грехом) не творит правды Божией» (Иак. 1:20); «Солнце да не зайдет в (напрасном) гневе вашем, и не давайте место диаволу», «Никакое гнилое слово да не исходит от уст ваших», «всякое раздражение и ярость, и гнев (напрасный), и крик, и злоречие со всякою злобою да будут удалены от вас» (Еф. .4:29;31).
2011.05.16 | Арій.
Отже, неправильним є "напрасньій" гнєв? А "ненапрасньій" - правильним.
От Ви самі подумайте - чи можна без пристрасті звільнитись з окупації чи перебороти агресора? Значить, таки різні (за знаком) бувають пристрасті.2011.05.16 | Філолог
Re: Отже, неправильним є "напрасньій" гнєв? А "ненапрасньій" - правильним.
Агресора треба спиняти і захищати Батьківщину чи слабших, але без ненависті ,а з розумінням, що ти спиняєш агресора від зла ,яке він заподіює іншим. Але проблема в тому, що в таких випадках людині дуже важко бути безпристрастною і сильною, але при досягненні стану праведного гніву, в ідеалі людина не повинна горіти ненавистю, адже щоб підняти штангу ти для цього відшуковуєш сили ,але ти ж штангу не ненавидиш.Але навчитись праведно гніватись це мистецтво не з простих ,згодіться
2011.05.16 | Арій.
Отже "праведно гніватись" - не пристрасть? А хто визнача праведність чи неправедність гніву?
2011.05.16 | Філолог
Re: Отже "праведно гніватись" - не пристрасть? А хто визнача праведність чи неправедність гніву?
В Новому заповіті описана Людина-Ідеал-Христос, як він діяв, як поводився, це приклад нової людини, з почуттями, але без пристрастей: гніву, агресії, ненависті, заздрощів тощо. Почитайте Новий Заповіт, чудова річ.2011.05.17 | Арій.
Дякую, але Ви так і не відповіли - хто визнача праведність чи неправедність гніву?
2011.05.17 | Філолог
Re: Дякую, але Ви так і не відповіли - хто визнача праведність чи неправедність гніву?
Ми точно можемо стверджувати ,що Христос гнівався праведно, бо читав серця людей і мав право правильно судити.Також праведно гнівався й картав Апостол Павло перших християн за маловір'я, за гріхи, він був праведним, а отже Духом Святим теж читав серця.
А взагалі святі отці розходяться в думці по питанню праведності гніву, одні уважають ,що і праведний гнів, це все-таки сильна емоція і є пристрастю, інші уважали, що такий гнів як у Апостола Павла до християн є виправданим для виправлення інших.
Інше питання, хто досяг такої чистоти, що може гніватись на іншого і його повчати? Адже засуджувати помилки інших для християн це гріх. Ми засуджуємо гріх ,але виправдовуємо людину. А тому праведні в гніві є ті, які досягли певних чеснот і здібні гніватись праведно, а для інших таки гніватись це гріх.
А хто визначає праведність чи неправедність гніву, ступінь чистоти того чи іншого християнина, його праведне життя, дотримання чеснот говорить за нього, від такого почути зауваження за честь. Багато святих при житті боролись досить принципово з єресями, такі люди помітні своїм цнотливим життям не на показ, зараз такі рідкість, але є, мені трапилось зустрічати.
2011.05.16 | Арій.
Ну Ви й жорстока людина.
Філолог пише:> Агресора треба спиняти і захищати Батьківщину чи слабших, але без ненависті ,а з розумінням, що ти спиняєш агресора від зла ,яке він заподіює іншим.
Я, наприклад, не можу без ненависті вбити агресора - просто так - спокійно, без пристрасті, "з розумінням, що спиняєш від зла" - взяти й тупо застрелити його. Це, мабуть, потрібно бути таким холоднокровним вбивцею.
От, кіллери, мабуть, дуже безпристрастні люди...
2011.05.16 | Філолог
Re: Ну Ви й жорстока людина.
Ви плутаєте різні речі, пристрасть і почуття. Сама я взагалі не зможу вбити, ну якби дитину на очах гвалтували, чи жінку, то я не думала б, що треба вбити, а щось би вхопила і, ну, вдарила ,щоб спинити. Ми говоримо про ідеал бути без пристрастей і про слабість людини все робити з пожадливістю. Ми пристрастні, а ідеал бути безпристрастними, але з емоціями: радістю, благоговінням, захопленням. Праведний гнів і ненависть ,агресія, ,ну це ж різні речі. Так, кидатись з ненавистю до ворога - це гріх. Ненависть - це пристрасть, дуже руйнівна. Пристрасть це пожадливість до чогось, через міру.2011.05.17 | Філолог
Про холоднокровність кілерів
Арій. пише:> Я, наприклад, не можу без ненависті вбити агресора - просто так - спокійно, без пристрасті, "з розумінням, що спиняєш від зла" - взяти й тупо застрелити його. Це, мабуть, потрібно бути таким холоднокровним вбивцею.
> От, кіллери, мабуть, дуже безпристрастні люди...
Убивця не холоднокровний в значенні беземоційний, він холодний на кров, він же садист, в нього задоволення від знущання над жертвою, зверхність над нею, не даремно сказано холодна кров ,від такої стає моторошно, а убивці цього і треба ,щоб його боялись, від цього йому кайф.
Християни співчувають людині-вбивці, бо вона все ж таки образ Божий, який вона не реалізувала, а занапастила, але коли агресор може знищити дітей, старих ,жінок, то воїни повинні спинити фізичне знищення слабших.
Ось війна між комуністами і фашистами, два зла перед лицем Бога, але ж вони люди, заблудлі, і ця війна - трагедія, обидва фронти були під ідеологічним впливом тиранів і убивали один одного з ненавистю на радість сатані. Трагедія двох народів. У мене зараз немає до жодної з партій ненависті, а раніше ненавиділа, а зараз жаль за їх помилкові переконання і пристрасть з якою комуністи все ще люблять Сталіна, німці трохи порозумнішали.
2011.05.18 | Арій.
А от і ні. Кілер - не садюга - він беземоційно, безпристрасно виконує свою роботу.
Якщо він буде вмикати емоції - він може помилитись, тому для нього безпристрасність - одна з основних якостей.2011.05.18 | Філолог
Re: А от і ні. Кілер - не садюга - він беземоційно, безпристрасно виконує свою роботу.
Я не психолог, але убивати без емоцій неможливо, в нього є емоція, яка протилежна любові співчуттю, це холодна жорстокість, зверхність над людиною, яку він підстрелює наче качку. В цей момент треба собі дати психологічну установку спокою ,виправдати цю дію.Ну і потім ви праві, я написала про кілера, як убивцю, а не професійного убивцю.
Мене завжди цікавило, що почуває солдатик в тюрмі, коли виконує смертельний вирок. Взагалі то думати про таке не хочеться, холодне убивство - це смерть душі. Або ті працівники, які забивають худобу, що вони відчувають. Я почала боятись свого діда, який дозволив мені подивитись як він через вухо ножем убивав кролів, а потім їх підвішував на дроті, щоб кров стікала, це мене травмувало.
2011.05.19 | Георгій
Мабуть, у тихкілeрів, прояких пишe п. А., домінує пристрасть срібролюбства
2011.05.19 | Арій.
А що, якщо вони люблять срібло не з пристрасті, а з необхідності заробляти на життя?
2011.05.19 | Філолог
Re: А що, якщо вони люблять срібло не з пристрасті, а з необхідності заробляти на життя?
Ну це вже зовсім якась іронія, заробляти на хліб насущний убивством людини як образа Божого2011.05.20 | Арій.
Ніякої іронії. Вони вважають це заробітком.
2011.05.20 | Філолог
Re: Ніякої іронії. Вони вважають це заробітком.
В тому то й глибина неусвідомлення свого гріха, з яким повністю зжився, що гріх уважається за норму, проститутка теж просто заробляє гроші і блуд уважає за професію тощо2011.05.20 | Арій.
Отже, можна зробити висновок, що безпристрастність не є панацеєю від гріха, а навпаки?
2011.05.20 | Філолог
Re: Отже, можна зробити висновок, що безпристрастність не є панацеєю від гріха, а навпаки?
Висновок не вірний. Наявність пристрасті є передумовою до вчинення гріха, а тому безпристрастність є запорукою безгріховності, але реалізується це в різній мірі в того чи іншого індивіда, боротьба з пристрастями це боротьба з похіттю до гріха. Пристрасть це бажання грішити, реалізувати цю пристрасть від думки до дії.