Відповіді

• 2011.06.26 | jasvami

  Re: Книга Юрія Чорноморця

  Георгій пише:
  > Вийшла нова монографія Юрія Павловича Чорноморця під назвою, "Візантійський нeоплатонізм від Діонісія Арeопагіта до Гeннадія Cхоларія"
  > У книзі дається дужe кропіткий богословський та філософський аналіз праць таких світочів "східного" християнства, як Йоан Філопон (Діонісій (Псeвдо)Арeопагіт), Максим Cповідник, Йоан Дамаскін, Cимeон Новий Богослов, Григорій Палама, і ін. ***
  --------------------------------------------------------------------------------------------------
  <"Богослівя" в руслі реллігії що поклонилась антихристу, тільки поглиблює читачів в пітьму заблуджень.
  Викиньте його книги на смітник..
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2011.06.26 | Георгій

    (MOD) Досить

    Припиніть Ваші ідіотські філіпіки проти "заблудлих." Якщо Ви продовжуватимeтe цe робити, замість того, щоби писати щось хоч якось обгрунтованe, - Вас забанять.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2011.06.28 | jasvami

      Re: (MOD) Досить

      А як же інакше витягти заблудлих з їх багна?

• 2011.09.14 | Георгій

  А ось і рeцeнзія на нeї (л.)

  http://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/44332/
  
  Українська богословська традиція: у пошуках адекватного розуміння витоків
  
  Геннадій ХРИСТОКІН,
  кандидат філософських наук
  
  Українська богословська та філософська традиції виникли і розвивалися під безпосереднім впливом візантійської думки. Розуміння власної ідентичності для української традиції неможливе без ясного науково аналізу теології Візантії. Глибокий науковий аналіз – вперше не лише в українській, але і в світовій науці – здійснив Юрій Чорноморець у монографії «Візантійський неоплатонізм». (...)
  
  Робота Юрія Чорноморця доводить, що реальність середньовічної візантійської культури була складніша, багатша, ніж прийнято думати. Наприклад, релігієзнавці звикли говорити: для православної теології взагалі та візантійської особливо характерна містичність і не характерна схоластичність. Юрій Чорноморець звертається до першоджерел і знаходить, що століттями у Візантії панувала власна схоластика. І навіть у історії такої течії як паламізм був етап розвитку, для якого характерна схоластичність. Деякі дослідники вбачають єдине джерело візантійської теології у духовному досвіді. А Чорноморець доводить – крім духовного досвіду важливою була філософська культура, постійне використання досягнень античної філософії, пошуки саме філософські, світоглядні. Деякі дослідники вважають візантійську теологію статичною, а Юрій Чорноморець показує динаміку її розвитку, спричинену не лише дискусіями, але і внутрішньою логікою розвитку традиції. (...)
  
  маємо характеристику паламізму як явища, як особливого етапу розвитку візантійського неоплатонізму. Це дуже важливий аналіз. Ключ до паламізму – це ключ не тільки до православної традиції другого тисячоліття. Це ключ до екуменічної проблематики, до проблематики полемічного протистояння із католицизмом. Це ключ до віднайдення елементів античної філософської культури в такому богослов’ї, яке взагалі-то філософію радикально критикувало. Хоча останні паламіти, такі як Геннадій Схоларій, вже відкрито приймали філософію і навіть писали панегірики Томі Аквінату як філософу, але в цілому відомо, що було протистояння, була критика. Особливо нещадно критикував філософів Палама. Але сам же залежав від александрійських неоплатоніків, на що вказує Юрій Чорноморець. Підхід до аналізу паламізму як філософсько-богословської течії підкріплюється у монографії аналізом текстів тоді, коли для цього існують особливі причини. Наприклад, аналізуються дослідником тексти Каліста Ангелікуда. Ще Олексій Лосєв писав, що аналіз цього найбільшого неоплатоніка Візантії – це першочергове завдання науки. І ось вже Лосева немає більше ніж тридцять років, і нарешті цей аналіз здійснено. Можна лише радіти тому факту, що такий аналіз здійснив український дослідник. Але здається, що кожен із проаналізованих в розділі про паламізм мислителів заслуговує на окрему монографію. Такі монографії стали б окрасою української науки та відкрили б нові перспективи в багатьох наукових областях. Бо на новий рівень піднялося б і вивчення української традиції, і розуміння сучасного богослов'я, і був би великий новий матеріал для проблемних досліджень співвідношення між богослов'ям та філософією.