07/30/2011 | Олег Ведмеденко

Протоієрей Олег Ведмеденко

Запитання: Що сказано в Біблії стосовно вживання алкоголю? Чи справді “пий, та не впивайся…”?

Відповідь: В нашу оселю прийшло свято. Різдво, Новий рік, Великдень… Сім’я сідає за стіл. Кутя, святкові наїдки, крашанки і... чарка. Чи так уже необхідна вона? Чи дійсно без неї не можемо обійтися за святковим столом? Запитаймо себе. І якщо наша відповідь, що без пляшки на столі чогось не вистачає, що без чарки і свято не свято – значить у нас проблеми, значить ми вже в тенетах, і час бити на сполох…

Біблія чітко розмежовує помірне вживання легкого виноградного вина (не горілки чи самогону!) і пияцтво – повну або часткову залежність від алкоголю. Про це свідчать цитати з Святого Письма:
“Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя” (Екклезіаст, 10 розділ, 19 вірш); “Трохи вина зуживай ради шлунка твого” (Перше послання апостола Павла до Тимофія, 5.23). Але: “Не будь поміж тими, що жлуктять вино...” (Приповісті Соломона, 23.20); “Поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві” (До Римлян, 13.13); “Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством...” (Євангеліє від Луки, 21.34); “Не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак, – із такими навіть не їсти!” (Перше до Коринфян, 5.11); “Учинки тіла явні то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!” (До Галатів, 5.19–21).

Про пияцтво чомусь тепер говорити не те що не прийнято, а якось “не модно”. І в цій немодності, в цій сором’язливій мовчанці (сказати б – у злочинному потуранні пияцтву) приховується велика небезпека. Озирнімося навколо. Все більше й більше навкруг п’яних – у транспорті, на вулицях... Навіть з роботи люди їдуть, немов би з корчми. У чому ж причина? В чому корінь зла? Пошукаймо відповіді на це запитання в Святому Письмі.

“В кого «ой», в кого «ай», в кого сварки, в кого клопіт, в кого рани даремні, в кого очі червоні? У тих, хто запізнюється над вином, у тих, хто приходить попробувати вина змішаного (інший переклад – “міцного”. – Авт.). Не дивись на вино, як воно рум’яніє, як виблискує в келиху й рівненько ллється, – кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка” (Приповісті, 23.29–32).

Дехто, виправдовуючи свою пристрасть до п’янкого напою, загадує: а в Біблії ж сказано “пий, та не впивайся…” Не сказано! Цей ходячий вислів – перекручена фраза з Послання апостола Павла до Ефесян: “І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом” (До Ефесян, 5.18). Немає тут оцього “пий”! І в багатьох інших місцях Святого Письма також різко засуджується пияцтво (Левит, 10.9; Осії, 4.6–10 та інші).

Чому ж людина п’є? Біблія вчить, що першопричина гріха – гордощі, а початок його – недовіра до Бога. Сказав поет: “Блажен, хто вірує, – йому на світі тепло…” Коли ж людина живе без віри, не знаючи волі Божої, не узгоджуючи свою волю з Його (а таке погоджування і є, власне, “життям в Ісусі Христі”), то їй “холодно”. Холодно, страшно, самітно, незатишно у світі, де владарює диявол – дух злоби, “світоправитель темряви віку цього”. І людина замість того щоб зігрітися вірою, опертися на міцний фундамент слова Божого, пробудити в собі Христа, аби узявся Він могутньою рукою за кермо життя її, – ще більше заплутується у тенетах “духів злоби піднебесних”, намагаючись втекти від реалій буття, задурманюючи себе хмільним. А сатана, цей великий ошуканець, запопадливо підсовує людині чарку, сурогат щастя: “на, випий і забудься…” І так людина руйнує свої тіло й душу...

Чи маємо ми право руйнувати себе? Ні. Це пряме порушення заповіді “Не вбивай”. Чи ви не знаєте, що тіло ваше – то храм Духа Святого, а пияцтво перетворює цей храм на печеру розбійників?.. Алкоголь поступово руйнує тіло, але руйнується й душа. Людина деградує, поволі перетворюючись на тварину, втрачаючи образ та подобу Божі. Сказано у євангеліста: “Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душу вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити” (Від Матвія, 10.28). Сатана вбиває і тіло, і душу! Господь попереджає нас, щоб ми тверезилися й були пильними, бо зійшов диявол на землю в страшній злобі і ходить, як рикаючий лев, шукаючи кого б пожерти. І щоб заволодіти людською душею, він застосовує свою зміїну хитрість: з’являється в образі “ангела світла”.

Тому-то людина тягнеться до чарки нібито задля чогось доброго. Яке лицемірство! Нищити власне здоров’я зі словами: “Вип’ємо за здоров’я!” Руйнувати сім’ю під виголос: “За сімейне благополуччя!” Пити “за дружбу” – а далі у п’яному чаді зчіплятися в бійці. Чаркуватися за міцну державу – і пропивати її... Після цього стає зрозумілим, чому слово “диявол” перекладається саме як “ошуканець”…

Хвороба пияцтва розвивається непомітно. Сатана як павук, роками плете тенета в серці людини. Алкоголік ніколи не визнає ні перед людьми, ні навіть перед самим собою, що це для нього проблема. Він вперто доводить собі й оточуючим, що у нього немає потягу до спиртного, що він може пити, а може й не пити, може кинути у будь-який час. Однак настає ранок – і знову похмілля, знов головний біль... В цій ситуації існують лише два виходи. Перший – продовжувати жити в полоні гріха, поступово згораючи в “озері, що паленіє вогнем та сіркою”, а це – друга (духовна) смерть. І другий – протистати дияволу, як навчає святий апостол Яків (див. Якова, 4.7). Протистати не своєю власною силою, але силою Божою, яку дає віра, а точніше – довіра Йому. А для цього насамперед розкаятися у своїй гордині і прийти до Господа, прийти до віри смиренної, що чинна любов’ю. “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!” – закликає Господь.

Один проповідник розповів чудову притчу. Людина, в якої були чималі життєві труднощі, звернулася до Бога зі словами: “Господи! У мене є велика проблема. І ця проблема – це я!” Господь же відповів їй: “Сину, у Мене є відповідь на твою проблему. І ця відповідь – це Я…”
Ми маємо усвідомити, що всі наші проблеми – від невірства нашого, від нашого безбожництва, від бездуховності. Протистати дияволові можна лише міцною вірою, стриманням та молитвою. Коли невіруючий усвідомлює, що в нього виникли труднощі, – він починає шукати рятунку у лікарів та екстрасенсів. Лікується гіпнозом, кодується тощо. І це на якийсь час може дати позитивні результати. Але якщо людина не заповнить своє серце вірою і любов’ю, якщо в серці її не зацарює Христос, – вона знову впаде у спокусу, і падіння те буде гіршим за перше. Як і сказано в Євангелії:

“Коли дух нечистий виходить з людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, але, не знаходячи, каже: «Вернуся до хати своєї, звідки я вийшов» (хата біблійною мовою – серце людини, домівка духу. – Авт.). А як вернеться він, то хату знаходить заметену й прибрану.
Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, – і входять вони та й живуть там. І буде останнє людині тій гірше за перше!..” (Від Луки, 11.24–26)

Тож хай оселиться в нашому серці Господь! І хай стане воно царством Його, царством Божим. Слава Творцю – вибір за нами...

www.vedmedenko.org