Протоієрей Олег Ведмеденко: "Змій стародавній"
08/17/2011 | Олег Ведмеденко
Запитання: Чи дійсно диявол являвся Адаму і Єві в зміїному тілі? Кажуть, що до прокляття Господнього в нього навіть крила були…
Відповідь: Біблія – книга духовна. Тож “змій стародавній, що диявол він і сатана”, це передусім уособлення вселенського зла, дух злоби піднебесний. “Нині знаємо частинно, – навчає апостол Павло, – і проповідуємо частинно. Прийде час, і пізнаєм, як пізнані й ми…” Та безперечним залишається одне: Бог є Творець, Законодавець і Вседержитель. І все творить Він не хаотично (бо не є Богом безладу, але порядку), а згідно з законами Своїми – законами світобудови. Закони ж ці передбачають розвиток творіння (матерії) від грубих її форм до тонких, духовних. Від матерії неорганічної – через органічну – до вищої форми існування матерії, матерії мислячої, розумної. Й аж до найвищої її форми – матерії одухотвореної, обожненої; світу невидимого, ангельського…
Еволюційне призначення людини – стати ангелом. Біологічне (грубофізичне) тіло наше суть “утроба матерня” в якій і відбувається цей процес – процес розвитку духа людського до рівня духа ангельського. Момент же смерті фізичного тіла – це власне перехід, народження людини в новій якості, у т.зв. “тонкому”, невидимому світі. Момент воскресіння в тілі духовному – тонкій оболонці душі. Планети всесвіту (маються на увазі населені світи, згідно зі Словом: “Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її…” (Псалом 23, 1 вірш)) в дійсності являються лише “колисками” ангельськими, створені для обоження тварі, у чому й полягає насправді сенс тварного буття.
Таким чином, найбільш вірогідний порядок розвитку подій виглядає так. Далеко до створення нашої матінки-землі у всесвіті вже існували планети з розумним життям, які й утворили духовний, точніше тонкофізичний, тонкоречовинний невидимий, ангельський світ. Згадаймо лишень такі Богом дані вірші:
“Він над порожнечею північ простяг, на нічому Він землю повісив…” (Йова, 26 розділ, 7 вірш);
“Він Той, Хто сидить понад кругом (кулею) землі, а мешканці її – немов та сарана…” (Ісаї, 40.22);
“Де ти був, коли землю основував Я? Розповіж, якщо маєш знання! Хто основи її поклав, чи ти знаєш? Або Хто розтягнув по ній шнура (чудесно виміряв і встановив усі необхідні для життя параметри її)? У що підстави її позапущувані (що таке гравітація не знають учені й донині), або Хто поклав камінь наріжний її (як Слово стало творінням, як утворилась матерія “з нічого”?..), коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини (всі ангели Божі, радіючи народженню ще однієї колиски розумного, духовного життя. Це ті старші брати наші, які й самі були створені Господом не інакше, як тільки шляхом тієї-таки еволюції, що відбулась свого часу на інших, прадавніх планетах)?..” (Йова, 38.1–7);
“І сказав Бог: «Хай видасть земля живу душу за родом її… І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив… І створив Господь Бог людину з пороху земного (з хімічних елементів землі природним шляхом розвитку)” (Буття, 1.24–2.7);
“Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть (як скинуть мертвість біологічного тіла), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть немов ангели ті на небі” (Євангеліє від Марка, 12.24–25);
“…то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А проте вчинив Ти його мало меншим від Бога (синодальний переклад: “Не набагато меншим від ангелів”)” (Псалом 8.5–6);
“І зміряв він мура його (Нового Єрусалиму, церкви оновленої) на сто сорок чотири лікті (12 х 12 = 144, повнота повноти людської натури) міри людської, яка й міра ангела (!)” (Об’явлення, 21.17)…
Отже, іще до сотворіння Землі вже існували і пекло, і рай, Небо і піднебесся, так би мовити “високочастотний” і “низькочастотний” невидимий ангельський світ. І створений він був, повторюся, природним шляхом – шляхом розвитку, еволюції творива згідно з Божественним законом світобудови.
Сукупність духів злоби піднебесних, які утворились від падших “ангелів во плоті”, нерозкаяних “адамів” прадавніх планет – тих “денниць”, що від початку піддалися голосу своєї плоті (змія) і позбавили себе слави Божої (богоєднання), – отримала назву “диявол і сатана”, ворог і супротивник. “Диявол” – обманець, тут теорія зла, лжа, неправда. А “сатана” – супротивник, супротивний Божому Духу смирення й любові, дух гордині, насильства і злоби. І змій той великий, “вуж стародавній, що зветься диявол і сатана” (див. Об’явлення, 12.9) – це всезагальний дух неправди й насильства. Він натхненням своїм і підштовхнув земних Адама та Єву (мовою символів – першу цивілізацію людей) піддатися голосу плоті (успадкованим від матері-природи звірячим інстинктам), долучивши й частину людства до своїх лав.
Земля під час свого народження уже була під впливом світу невидимого (ангельського). Втім, людина сотворена вільною, а отже завжди знаходиться у стані рівноваги (добрі й злі духи нарівно впливають на неї). Таким чином, вибір шляху усе одно був (і залишається!) за Адамом, який послухався (та й до сьогодні слухається) голосу плоті своєї – власне диявола в собі. Адже на внутрішньому, духовному рівні змій той, що “хитріший над усю звірину польову” – це не що інше, як закон плоті в нас, звірячі інстинкти поля наших сердець. Гріх лежить біля порогу серця, а ми покликані панувати над ним, царити над звірячими думками, бажаннями, пристрастями і пожаданнями плоті.
“Земля” духовно – це серця людські. Багато “звірів польових” мешкає в ній. Це й хижі вовки, і улесливі лисиці; і ненажерливі ведмеді, і колючі їжаки, і лякливі зайці, і підступні скорпіони… Та найхитріший серед них – змій, лукавий дух гордині самозвеличення нашого, що сіє сумніви, страх, жадність та ненависть в серцях людських. А хитрість його – в гнучкості, у виверткості його. У здатності на все піти задля досягнення власної мети. І донині він в нас. І сьогодні він стиха нашіптує нам: “А чи правду сказав Бог?.. Ні, не вмрете… (не вмрете духовно – мова тут не про смерть біологічного тіла, але про смерть духовну, як і тлумачить це святий Макарій Єгипетський: “Коли впав Адам, і помер для Бога…” – Авт.)”.
Як бачимо, змій, зображений у третьому розділі книги Буття – це змій духовний. Він діє усередині нас як плотський наш ум, як закон плоті в людині. Воює він проти людини і ззовні, як “князь темряви” – сукупність темних сутностей духовних, як вселенський дух злоби, первісно народжений тим же законом плоті.
Тож відкиньмо, як каже апостол, усілякі “бабські байки” про крилатих кобр, вужів чи анаконд, але краще зміцняймося вірою для внутрішньої й зовнішньої боротьби нашої, щоб стати нам здатними служителями нового заповіту, не букви, а духу. Бо буква вбиває, а дух оживляє (див. Друге послання апостола Павла до Коринфян, 3.6)…
www.vedmedenko.org
Відповідь: Біблія – книга духовна. Тож “змій стародавній, що диявол він і сатана”, це передусім уособлення вселенського зла, дух злоби піднебесний. “Нині знаємо частинно, – навчає апостол Павло, – і проповідуємо частинно. Прийде час, і пізнаєм, як пізнані й ми…” Та безперечним залишається одне: Бог є Творець, Законодавець і Вседержитель. І все творить Він не хаотично (бо не є Богом безладу, але порядку), а згідно з законами Своїми – законами світобудови. Закони ж ці передбачають розвиток творіння (матерії) від грубих її форм до тонких, духовних. Від матерії неорганічної – через органічну – до вищої форми існування матерії, матерії мислячої, розумної. Й аж до найвищої її форми – матерії одухотвореної, обожненої; світу невидимого, ангельського…
Еволюційне призначення людини – стати ангелом. Біологічне (грубофізичне) тіло наше суть “утроба матерня” в якій і відбувається цей процес – процес розвитку духа людського до рівня духа ангельського. Момент же смерті фізичного тіла – це власне перехід, народження людини в новій якості, у т.зв. “тонкому”, невидимому світі. Момент воскресіння в тілі духовному – тонкій оболонці душі. Планети всесвіту (маються на увазі населені світи, згідно зі Словом: “Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її…” (Псалом 23, 1 вірш)) в дійсності являються лише “колисками” ангельськими, створені для обоження тварі, у чому й полягає насправді сенс тварного буття.
Таким чином, найбільш вірогідний порядок розвитку подій виглядає так. Далеко до створення нашої матінки-землі у всесвіті вже існували планети з розумним життям, які й утворили духовний, точніше тонкофізичний, тонкоречовинний невидимий, ангельський світ. Згадаймо лишень такі Богом дані вірші:
“Він над порожнечею північ простяг, на нічому Він землю повісив…” (Йова, 26 розділ, 7 вірш);
“Він Той, Хто сидить понад кругом (кулею) землі, а мешканці її – немов та сарана…” (Ісаї, 40.22);
“Де ти був, коли землю основував Я? Розповіж, якщо маєш знання! Хто основи її поклав, чи ти знаєш? Або Хто розтягнув по ній шнура (чудесно виміряв і встановив усі необхідні для життя параметри її)? У що підстави її позапущувані (що таке гравітація не знають учені й донині), або Хто поклав камінь наріжний її (як Слово стало творінням, як утворилась матерія “з нічого”?..), коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини (всі ангели Божі, радіючи народженню ще однієї колиски розумного, духовного життя. Це ті старші брати наші, які й самі були створені Господом не інакше, як тільки шляхом тієї-таки еволюції, що відбулась свого часу на інших, прадавніх планетах)?..” (Йова, 38.1–7);
“І сказав Бог: «Хай видасть земля живу душу за родом її… І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив… І створив Господь Бог людину з пороху земного (з хімічних елементів землі природним шляхом розвитку)” (Буття, 1.24–2.7);
“Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані Божої сили? Бо як із мертвих воскреснуть (як скинуть мертвість біологічного тіла), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть немов ангели ті на небі” (Євангеліє від Марка, 12.24–25);
“…то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А проте вчинив Ти його мало меншим від Бога (синодальний переклад: “Не набагато меншим від ангелів”)” (Псалом 8.5–6);
“І зміряв він мура його (Нового Єрусалиму, церкви оновленої) на сто сорок чотири лікті (12 х 12 = 144, повнота повноти людської натури) міри людської, яка й міра ангела (!)” (Об’явлення, 21.17)…
Отже, іще до сотворіння Землі вже існували і пекло, і рай, Небо і піднебесся, так би мовити “високочастотний” і “низькочастотний” невидимий ангельський світ. І створений він був, повторюся, природним шляхом – шляхом розвитку, еволюції творива згідно з Божественним законом світобудови.
Сукупність духів злоби піднебесних, які утворились від падших “ангелів во плоті”, нерозкаяних “адамів” прадавніх планет – тих “денниць”, що від початку піддалися голосу своєї плоті (змія) і позбавили себе слави Божої (богоєднання), – отримала назву “диявол і сатана”, ворог і супротивник. “Диявол” – обманець, тут теорія зла, лжа, неправда. А “сатана” – супротивник, супротивний Божому Духу смирення й любові, дух гордині, насильства і злоби. І змій той великий, “вуж стародавній, що зветься диявол і сатана” (див. Об’явлення, 12.9) – це всезагальний дух неправди й насильства. Він натхненням своїм і підштовхнув земних Адама та Єву (мовою символів – першу цивілізацію людей) піддатися голосу плоті (успадкованим від матері-природи звірячим інстинктам), долучивши й частину людства до своїх лав.
Земля під час свого народження уже була під впливом світу невидимого (ангельського). Втім, людина сотворена вільною, а отже завжди знаходиться у стані рівноваги (добрі й злі духи нарівно впливають на неї). Таким чином, вибір шляху усе одно був (і залишається!) за Адамом, який послухався (та й до сьогодні слухається) голосу плоті своєї – власне диявола в собі. Адже на внутрішньому, духовному рівні змій той, що “хитріший над усю звірину польову” – це не що інше, як закон плоті в нас, звірячі інстинкти поля наших сердець. Гріх лежить біля порогу серця, а ми покликані панувати над ним, царити над звірячими думками, бажаннями, пристрастями і пожаданнями плоті.
“Земля” духовно – це серця людські. Багато “звірів польових” мешкає в ній. Це й хижі вовки, і улесливі лисиці; і ненажерливі ведмеді, і колючі їжаки, і лякливі зайці, і підступні скорпіони… Та найхитріший серед них – змій, лукавий дух гордині самозвеличення нашого, що сіє сумніви, страх, жадність та ненависть в серцях людських. А хитрість його – в гнучкості, у виверткості його. У здатності на все піти задля досягнення власної мети. І донині він в нас. І сьогодні він стиха нашіптує нам: “А чи правду сказав Бог?.. Ні, не вмрете… (не вмрете духовно – мова тут не про смерть біологічного тіла, але про смерть духовну, як і тлумачить це святий Макарій Єгипетський: “Коли впав Адам, і помер для Бога…” – Авт.)”.
Як бачимо, змій, зображений у третьому розділі книги Буття – це змій духовний. Він діє усередині нас як плотський наш ум, як закон плоті в людині. Воює він проти людини і ззовні, як “князь темряви” – сукупність темних сутностей духовних, як вселенський дух злоби, первісно народжений тим же законом плоті.
Тож відкиньмо, як каже апостол, усілякі “бабські байки” про крилатих кобр, вужів чи анаконд, але краще зміцняймося вірою для внутрішньої й зовнішньої боротьби нашої, щоб стати нам здатними служителями нового заповіту, не букви, а духу. Бо буква вбиває, а дух оживляє (див. Друге послання апостола Павла до Коринфян, 3.6)…
www.vedmedenko.org