«Троянський Кінь» для арійських народів (л)
01/10/2012 | Арій.
Цікава, як на мене стаття. Вона немаленька, тому надам лінк і цитату, яка пояснює її замисел:
"«Згідно із задумом Творця я – людина, я – центр Всесвіту, а не негідний грішник, не раб божий і не бидло», і тоді розпочнеться процес від відродження арійського роду. Та цей процес вже триває, і його не зупинити!
Ми також маємо пам’ятати, що саме ми, українці, нащадки славетних аріїв, скіфів, антів, русів, є колискою світової цивілізації, а тому саме на нас лежить відповідальність за те, що сьогодні відбувається у світі, і саме нам належить виправляти свої власні помилки.
Іноді дехто мені каже: «Поверніться в реальність – ви живете у християнському світі!». Панове, реальність має властивість змінюватись, що неодноразово яскраво засвідчувала світова історія. Тож давайте створювати реальність, яка влаштовує нас, українців, а не наших ворогів!"
Особливо хочу наголосити на останньому реченні.
Годі танцювати під чужу дудку (скрипку, балалайку).
http://h.ua/story/347433/
"«Згідно із задумом Творця я – людина, я – центр Всесвіту, а не негідний грішник, не раб божий і не бидло», і тоді розпочнеться процес від відродження арійського роду. Та цей процес вже триває, і його не зупинити!
Ми також маємо пам’ятати, що саме ми, українці, нащадки славетних аріїв, скіфів, антів, русів, є колискою світової цивілізації, а тому саме на нас лежить відповідальність за те, що сьогодні відбувається у світі, і саме нам належить виправляти свої власні помилки.
Іноді дехто мені каже: «Поверніться в реальність – ви живете у християнському світі!». Панове, реальність має властивість змінюватись, що неодноразово яскраво засвідчувала світова історія. Тож давайте створювати реальність, яка влаштовує нас, українців, а не наших ворогів!"
Особливо хочу наголосити на останньому реченні.
Годі танцювати під чужу дудку (скрипку, балалайку).
http://h.ua/story/347433/
Відповіді
2012.01.12 | Філолог
Re: «Троянський Кінь» для арійських народів (л)
Прочитала. Типічний приклад фетишизму, коли знакам приписуються магічні божественні сили чи енергії. Хрест християнський це скорочений символ віри і жертви Спасителя, сам по собі він нікого не спасає і не знищує, магічні властивості, які приписують деякими християнами хресту це залишки язичництва в християнстві. Самі ритуальні дійства в Церкві не є магічними, це символи й допоміжні засоби у вірі.Ну а твердження автора статті, що в церкві панує пригнічена атмосфера, то це якесь непорозуміння, християни святкують під час Літургії радість Воскресіння і причащаються живого Бога, який є Любов'ю. І якщо християнин приходить на сповідь з біллю і соромом через усвідомлення своїх помилок, то виходить зі сповіді освітленим вірою і надією на милість Божу у прощенні гріхів. Звернення до Бога це не рабське принижувальне умилостивлювання жорстокого божества, а прагнення чистоти і кожна помилка чи вада через усвідомлений чи неусвідомлений неправельний вибір людини ударяє не по Богу, а по самій людині, їй соромно перед Отцем за нечесноти, але Бог милостивий і милість Його многомилостива.
Автор статті сумує за минулим світовим пануванням арійських народів, але що то за бог Ор, який не спас своїх віруючих в нього арійців від християнського пагуби, та й у свій час праотець Ор не знайшов достойних мужів для своїх дочок, якось комічно.
2012.01.12 | DL76
Re: «Троянський Кінь» для арійських народів (л)
Філолог пише:> причащаються живого Бога
А це залишки чого в християнстві? Поїдання пенісів вбитих ворогів у африканських канібалів?
2012.01.12 | Філолог
Re: «Троянський Кінь» для арійських народів (л)
Я там десь раніше подавала лекцію проф. Осіпова про розуміння причастя. Це не "поїдання" м'яса і крові, а духовне долучення до Христа-Істини , хоча католики, Фома Аквінський, дійсно розуміють як перетворення хліба й крові під час Євхаристіїв реальне тіло й кров, тобто змінюється сутність хліба і вина, тобто перетворення.Макарій Єгипетський говорить, що не треба розуміти тілесно й речовинно, а як вселення Слова і Духа Святого через освячення , ми причащаємось божества Христа через хліб і кров.
Ось тут, якщо Ви все-таки хочете принципово розібратись в християнській євхаристії.
http://www.youtube.com/watch?v=bH-wYKspgHA
Хліб не перетворюється у "м'ясо", а освячується, з'єднується з Божеством, не втрачаючи матеріальної сутності хліба і вина.
2012.01.12 | Георгій
Один українeць про Причастя
Олтарь все еще закрыт. Священник все еще не приступает к жертвоприношению: еще много долженствующего предшествовать тайной вечере. Из глубины олтаря посылает он приветствие самого Спасителя: «Мир всем!» Ему ответ: «И духу твоему». Стоя на амвоне, диакон, как было у первых христиан, призывает всех ко взаимной любви словами: «Возлюбим друг друга, да единомыслием исповедаем...» Окончанье призванья подхватывает лик поющих: «Отца, и Сына, и Святаго Духа, Троицу единосущную и нераздельную», возвещая, что, не полюбивши друг друга, нельзя полюбить Того, Кто весь одна любовь, полная, совершенная, содержащая в своей Троице и любящего, и любимого, и самое действие любви, которою любящий любит любимого: любящий – Бог Отец, любимый – Бог Сын, и сама любовь, их связущая – Бог Дух Святый. Три раза поклоняется священник в олтаре, произнося в себе тайно: «Возлюблю Тебя, Господи, крепость моя. Господь утвержденье мое и прибежище мое», и целует покрытые покровами святой дискос и святую чашу, целует край святой трапезы, и, сколько бы ни случилось священников, с ним сослужащих, каждый делает то же, и потом все целуют друг друга. Главный говорит: «Христос посреди нас». Ему ответствуют: «И есть, и будет». Диаконы также, сколько бы их ни случилось, целуют каждый вначале свой орарь в том месте, где на нем изображенье креста, потом друг друга, произнося те же слова.Прежде все предстоящие в церкви лобызали также друг друга, мужи – мужей, жены – жен, произнося: «Христос посреди нас», и тут же ответствуя: «и есть, и будет»; а потому и теперь всякий предстоящий, собирая мысленно пред собою всех христиан, не только присутствующих во храме, но и отсутствующих, не только близких к сердцу, но и далеких от сердца, спеша примириться с теми, против которых питал какую-нибудь нелюбовь, ненависть, неудовольствие,– всем им спешит дать мысленно лобзание, говоря внутренно: «Христос посреди нас» и ответствуя за них: «И есть, и будет»: ибо без этого он будет мертв для всех следующих священнодействий, по слову самого Христа: «Остави дар свой и шед прежде примирись с своим братом и тогда принеси жертву Богу»; и в другом месте: «Аще кто речет: люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь есть: ибо нелюбяй брата своего, его же виде, как может любить Бога, его же не видя?»
Стоя на амвоне лицом ко всем предстоящим, держа орарь тремя перстами, произносит диакон древнее возглашенье: «Двери! Двери!», древле обращаемое к привратникам, стоявшим у входа дверей, чтобы никто из язычников, имевших обыкновение нарушать христианские богослужения, не ворвался бы нагло и святотатственно в церковь, ныне же обращаемое к самим предстоящим, чтобы берегли двери сердец своих, где уже поселилась любовь, и не ворвался бы туда враг любви, а двери уст и ушес отверзли бы к слышанью символа веры [76], во знаменованье чего и отдергивается завеса над царскими дверями, или горние двери, отверзающиеся только тогда, когда следует устремить вниманье ума к таинствам высшим. А диакон призывает к слушанью словами: «Премудростию вонмем». Певцы твердым мужественным пеньем, больше похожим на выговариванье, читают выразительно и громко: «Верую во единаго Бога Отца, Вседержителя, Творца небу и земли, видимым же всем и невидимым». И, сохранив миг отдохновенья, чтобы отделилось в мыслях у всех первое лицо св. Троицы – Бог Отец, продолжают, возвышая голос: «И во единаго Господа Иисуса Христа, Сына Божия, единороднаго, иже от Отца рожденнаго, прежде всех век. Света от Света, Бога истинна от Бога истинна, рожденна, несотворенна, единосущна Отцу, Им же вся быша. Нас ради человек и нашего ради спасения сшедшаго с небес, и воплотившагося от Духа Свята и Марии Девы, и вочеловечьшася. Распятаго же за ны при Понтийстем Пилате, и страдавша, и погребенна. И воскресшаго в третий день по писанием. И восшедшаго на небеса, и седяща одесную Отца. И паки грядущаго со славою судити живым и мертвым, Его же царствию не будет конца. И в Духа Святаго, Господа, животворящаго, иже от Отца исходящаго, иже со Отцем и Сыном спокланяема и сславима, глаголавшаго пророки». И, сохранив миг отдохновения, чтобы отделилось в мыслях у всех третие лицо св. Троицы – Бог Дух Святый, продолжает: «Во едину святую, соборную и апостольскую Церковь. Исповедую едино крещение во оставление грехов. Чаю воскресения мертвых и жизни будущаго века. Аминь».
Твердым, мужественным пеньем, водружая в сердце всякое слово исповедания, поют певцы; твердо повторяет каждый вослед за ними слова символа. Мужествуя сердцем и духом, иерей перед святым престолом, долженствующим изобразить святую трапезу, повторяет в себе символ веры, и все ему сослужащие повторяют его в самих себе, колебля святой воздух над св. Дарами.
И твердой стопой исходит диакон и возглашает: «Станем добре, станем со страхом, вонмем, святое возношение в мире приносити», т. е. станем, как прилично человеку предстать перед Богом, с трепетом, со страхом и в то же время с мужественным дерзновеньем духа, славословящего Бога, с восстановившимся согласием мира в сердцах, без которого нельзя вознестись к Богу. И в ответ на призыв вся церковь, принося в жертву хваленье уст и умягченное состояние сердец, повторяет вослед за хором певцов: «Милость мира, жертву хваления». В первоначальной церкви было в обычае приносить в это время елей, знаменующий всякое умягчение [77]. Елей и милость в греческом языке тождественны.
Священник в олтаре снимает между тем воздух со святых Даров, целует его и кладет на сторону, произнося: «Благодать Господа...» А диакон, взошедши в олтарь и взявши в руки веяло, или рипиду [78], веет ею благоговейно над дарами.
Приступая к совершенью тайной вечери, иерей посылает из олтаря к народу сие благовествующее возглашение: «Благодать Господа нашего Иисуса Христа, и любы Бога и Отца, и причастие Святаго Духа, буди со всеми вами!» И ответствуют ему на то все: «и со духом твоим!» И олтарь, изображавший вертеп, теперь уже горница, в которой была уготована вечеря. Престол, представлявший гроб, теперь уже трапеза, а не гроб. Напоминая о Спасителе, возведшем очи горе перед тем, как преподать божественную пищу ученикам, священник возглашает: «Горе имеем сердца!» И каждый из стоящих во храме помышляет о том, что имеет совершиться, – что в эту минуту божественный Агнец идет за него заклаться, Божественная кровь самого Господа вливается в чашу, в его очищение, и все небесные силы, соединяясь с иереем, о Нем молятся, – помышляя о том, стремя свое сердце от земли к небу, от тьмы к свету, восклицает вослед за всеми: «Имамы ко Господу».
Напоминая о Спасителе благодарившем, по возведенье очей горе возглашает иерей: «Благодарим Господа». Лик ответствует: «Достойно и праведно есть поклонятися Отцу, и Сыну, и Святаму Духу, Троице единосущной и нераздельной». А священник молится втайне: «Достойно и праведно есть Тебя воспевать, Тебя благословить, Тебя хвалить. Тебя благодарить, Тебе поклоняться на всяком месте владычествия Твоего, ибо Ты еси Бог неизреченен, недоведом, невидим, непостижим, присно сый, такожде сый Ты, и единородный Твой Сын, и Дух Твой Святый. Ты от небытия в бытие нас привел еси и отпадшие вновь восстановил нас и не отступил еси вся творя, дондеже на небо нас возвел еси, и даровал нам Твое будущее царство. О сих всех благодарим Тебя, и единороднаго Твоего Сына, и Духа Твоего Святаго, о всех, которых знаем и которых не знаем, о явленных и неявленных благодеяниях, бывших на нас. Благодарим Тебя и о службе сей, которую из рук наших прияти изволил еси, хотя и предстоят Тебе тысящи архангелов, и тмы ангелов, херувими, и серафими шестокрылатые, многоочитые возвышающиеся пернатые, победную песнь поюще, вопиюще, взывающе и глаголюще: «Свят, свят, свят Господь Саваоф, исполнь небо и земля славы Твоея!»
Эту победную серафимскую песнь, которую слышали в святых виденьях своих пророки, подхватывает весь лик певцов, унося мысли молящихся к незримым небесам и заставляя их вместе с серафимами повторять: «Свят, свят, свят Господь Саваоф» [79], и облетая вместе с серафимами престол божественной славы. И так как в то же время вся церковь ожидает в эти минуты сошествия самого Бога, грядущего принестись в жертву за всех, то к серафимской песне, раздающейся в небесах, присоединяется песнь еврейских отроков, которою они встретили вшествие Его во Иерусалим [80], подстилая ветви по пути: «Осанна в вышних, благословен грядый во имя Господне, осанна в вышних!» Ибо Господь взойти готовится во храм, как в таинственный Иерусалим. Диакон продолжает веять веялом над святыми Дарами, чтобы не могло упасть туда какое насекомое, изобразуя веяньем движенье благодати; а священник продолжает молиться втайне: «С сими блаженными силами, Владыко человеколюбче, и мы вопием и глаголем: Свят еси и пресвят, Ты, и единородный Твой Сын, и Дух Твой Святый. Свят еси и пресвят, и великолепна слава Твоя, иже мир Твой такого возлюбил еси, якоже Сына Твоего единороднаго дати, да всяк, веруяй в Него, не погибнет, но имать живот вечный. Который, пришед и все смотрение о нас исполнив, в ночь, в которую был предан, или, лучше. Сам Себя предал за жизнь мира, взявши хлеб в святые Свои, пречистые, непорочные руки, благодарив, благословив, освятив, преломив и давши святым своим ученикам и апостолам, сказал...», и громко возглашает иерей слова Спасителя: «Приимите, ядите, сие есть тело Мое, еже за вы ломимое во оставление грехов». И вся церковь вослед за ликом возглашает: «аминь». А диакон, держа орарь, указывает священнику на святой дискос, на котором положен хлеб. Священник продолжает втайне: «Подобно и чашу по вечере, глаголя...» и также, по указанию диакона на чашу, возглашает громко: «Пийте от нея вси, сия есть кровь Моя новаго завета, яже за вы и за многия изливаемая, во оставление грехов». И так же громко возглашает вся церковь: «аминь».
Священник продолжает молиться втайне: «И так воспоминая сию спасительную заповедь и все о нас бывшее: крест, гроб, тридневное воскресение, на небеса восхождение, одесную сидение, второе и славное пришествие вновь» – и, произнесши это в себе, возглашает громко: «Твоя от Твоих Тебе приносяще, о всех и за вся». Отложив рипиду, диакон приподымает святой дискос и святой потир [81] – олтарь уже не горница Тайныя Вечери, престол не трапеза: он уже теперь жертвенник, на котором приносится страшная жертва за весь мир – Голгофа [82], на которой совершилось заколенье Божественной Жертвы. Эта минута есть минута и жертв оприношенья, и напбминанья всякому о жертве Творцу. Поклоненье отдается нами и земным властям; обожанье, уваженье, покорность мы воздаем и людям, но жертву – единому Творцу. Она не прекращалась от самого создания мира и в каком бы виде ни приносилась, требовалась не самая жертва, но дух сокрушен, с которым она приносилась. Поэтому, всякий из предстоящих, вспомни, что в эту минуту священник, презрев все дольнее, оставивши все помыслы, все мысли о земном, подобно как Авраам [83], который, когда восходил на горы принести жертву, оставив внизу и жену, и раба, и осла своего, взявши с собой только дрова горького исповеданья прегрешений своих и сжегши их огнем раскаянья душевного, огнем и мечом духа заколовши в себе всякое желанье земных стяжаний и блага земного. Но что пред Богом все наши жертвы, когда Он гласит устами пророка: «яко порт нечист вся дела ваша»? В глубоком сознании, что нет Богу на земле ничего достойного жертвы, каждый из предстоящих обращается мысленно к той же чаше, которую в олтаре подъемлет служитель олтаря, и восклицает во глубине сердца своего: «Твоя от Твоих Тебе приносяще, о всех и за вся». Лик поет: «Тебе поем, Тебе благословим, Тебе благодарим, Господи, и молимтися, Боже наш!»
И наступает верховнейшая минута всей литургии: пресуществление. В олтаре происходит троекратное призванье Святого Духа на святые Дары,– того самого Святого Духа, которым совершилось воплощенье Христово от Девы, Его смерть. Его воскресенье и без которого не может пресуществиться хлеб и вино в тело и кровь Христову.
Упав ниц пред св. престолом, священник и диакон творят троекратно земные поклоны, произнося в себе: «Господи, иже пресвятаго Твоего Духа в третий час апостолом Твоим ниспославый, Того, Благий, не отыми от нас, но обнови нас молящихтися». И каждый вослед за сим призваньем произносит в себе стих: «Сердце чисто созижди во мне. Боже, и дух прав обнови во утробе моей». И во второй раз то же призвание: «Господи, иже пресвятаго Твоего Духа в третий час апостолом Твоим ниспославый, Того, Благий, не отыми от нас, но обнови нас молящихтися»; вслед за тем стих: «Не отвержи мене от лица Твоего и Духа Твоего Святаго не отыми от мене». И в третий раз призвание: «Господи, иже пресвятаго Твоего Духа в третий час апостолом Твоим ниспославый, Того, Благий, не отыми от нас; но обнови нас молящихтися». Подклонив главу, диакон указывает орарем на святой хлеб, произнося в себе: «Благослови, владыко, святый хлеб»; и знаменует его трижды иерей, глаголя: «И сотвори убо хлеб сей честное тело Христа Твоего». Диакон произносит: «Аминь». И хлеб уже есть самое тело Христа. И, также безмолвно, указывает диакон орарем на святую чашу, произнося в себе: «Благослови, владыко, святую чашу». И, благословляя, глаголет священник: «А еже в чаше сей, честную кровь Христа Твоего». Диакон произносит: «аминь» и, указав на обоя святая, глаголет: «Благослови, владыко, обоя». Благословив, произносит священник: «Преложив Духом Твоим Святым»; троекратно произносит диакон: «аминь» – и на престоле уже тело и кровь: пресуществленье совершилось! Словом вызвано Вечное Слово. Иерей, имея глагол наместо меча, совершил закланье. Кто бы он ни был сам,– Петр или Иван,– но в его лице сам вечный Архиерей совершил сие заклание и вечно совершает Он его в лице своих иереев, как по слову: «да будет свет», свет сияет вечно; как по слову: «да произрастит земля былие травное», произращает его вечно земля. На престоле – не образ, не вид, но самое тело Господне,– то самое тело, которое страдало на земле, терпело заушенья, было оплевано, распято, погребено, воскресло, вознеслось вместе с Господом и сидит одесную Отца. Вид хлеба сохраняет оно только затем, чтобы быть снедью человеку, и что сам Господь сказал: «Аз есмь хлеб».
Церковный звон подъемлется с колокольней возвестить всем о великой минуте, чтобы человек, где бы он в это время ни находился,– в пути ли, в дороге, обрабатывает ли землю полей своих, сидит ли в дому своем, или занят другим делом, или томится на одре болезни, или в тюремных стенах, словом,– где бы он ни был, чтобы мог отовсюду вознести моленье и от себя в эту страшную минуту. Все повергается ниц в виду тела и крови Господней, взывая ко Господу словами разбойника: «Помяни мя, Господи, во царствии Твоем!».
Подклонив главу священнику, диакон произносит: «Помяни мя, святый владыко!» Ему ответствует священник: «Помянет тебя Бог во царствии Своем, всегда, ныне и присно, и во веки веков». И приступает священник к поминанью всех пред лицом Господа, собирая всю Церковь, и торжествующую, и воинствующую, в том виде и порядке, как вспоминались все на проскомидии, начиная с богопресвятой пречистой Матери Господа, которую тут же вся церковь ублажает, вместе с ликом, хвалебною песнью, как предстательницу за весь род человеческий, как единственную удостоившуюся, за высокое смирение свое, понести в себе Бога, – чтобы каждый в эту минуту слышал, что высшая добродетель – смирение и в сердце смиренного воплощается Бог. И вослед за Божиею Матерью вспоминаются пророки, апостолы, отцы Церкви в том же порядке, как изнимались за них части на проскомидии; потом – все усопшие, которых помянник читает диакон, потом живущие, начиная с тех, на которых возложены важнейшие обязанности [84] и высшие, – с право правящих слово истины духовных и светских чинов, от государя: да пособит ему Господь на трудном его поприще во всяком деле общего добра, и да в союзном стремлении ко благу ответствует ему весь государственный корабль управления, палата власти, воинства, исполняя честно долг, «да и мы, в тишине их, тихое и безмолвное житие поживем во всяком благочестии и чистоте». И о всех предстоящих христианах до единого молится в это время иерей, чтобы Милостивый на всех излил свои милости, сокровища их исполнил блага, супружества их соблюл бы в единомыслии и мире, младенцев воспитал бы, юность наставил, старость поддержал, малодушных утешил, расточенных собрал, прельщенных обратил и совокупил святой Своей соборной и апостольской Церкви. И обо всех до последнего христианина в это время молится смиренно иерей, где бы такой христианин ни находился – в пути ли он, в дороге, в плавании, путешествии, страдает ли в недуге, томится ли в заточенье, в рудах и пропастях земли. Обо всех до едина молится в это время вся церковь и каждый из предстоящих, сверх этого общего моленья обо всех, молится еще о всех своих, близких своему сердцу, всех их поименовывая пред лицом тела и крови Господней. И возглашает громко священник из олтаря: «И даждь нам едиными усты и единым сердцем славити и воспевати пречестное и великолепное имя Твое, Отца, и Сына, и Святаго Духа, ныне и присно, и во веки веков». Утвердительным «аминь» ответствует церковь. Священник возглашает: «И да будут милости великаго Бога и Спаса нашего Иисуса Христа со всеми вами!» Ему ответствуют: «и со духом твоим». И сим оканчиваются моления о всех, составляющих Церковь Христову, совершаемые перед лицом самого Тела и самой Крови Христовой.
Диакон восходит на амвон воздвигнуть моления о самых дарах, уже принесенных Богу и пресуществленных, да не в суд и в осужденье обратятся. Подъяв орарь тремя перстами десныя руки своей, так восперяет он всех к молитве: «Вся святыя помянувше, вновь и вновь миром Господу помолимся!» И воспевает лик: «Господи, помилуй!» – «О принесенных и освященных честных дарах Господу помолимся». И воспевает лик: «Господи, помилуй!» – «Яко да человеколюбец Бог наш», взывает диакон: «прияв их во святый превышенебесный и мысленный Свой жертвенник, в воню благоухания духовнаго, возниспослет нам божественную благодать и дар Духа Святаго, помолимся». И воспевает лик: «Господи, помилуй!» – «О избавлении нас от всякия скорби, гнева и нужды Господу помолимся». И воспевает лик: «Господи, помилуй!» – «Заступи, спаси, помилуй и сохрани нас. Боже, Твоею благодатию!» И взывает лик: «Господи, помилуй!» – «Дня всего совершеннаго, всего святаго, мирнаго, безгрешнаго у Господа просим». И воспевает лик: «Подай, Господи!» «Ангела мирнаго, вернаго наставника, хранителя душ и телес наших, у Господа просим». И воспевает лик: «Подай, Господи!» – «Прощения и оставления грехов и прегрешений наших у Господа просим». И воспевает лик: «Подай, Господи!» – «Добрых и полезных душам нашим и мира миру у Господа просим». И воспевает лик: «Подай, Господи!» – «Прочее время живота нашего в мире и покаянии скончати у Господа просим». И воспевает лик: «Подай, Господи!» – «Христианския кончины живота нашего безболезненной, непостыдной, мирной и добраго ответа на страшном судилище Христовом просим!» И воспевает лик: «Подай, Господи!» И произносит диакон, уже не призывая в помощь святых, но обращая всех прямо ко Господу: «Соединение веры и причастие Святаго Духа испросивши, сами себя, и друг друга, и весь живот наш Христу Богу предадим». И воспевают все в полной и совершенной преданности: «Тебе, Господи!»
Священник же на место троичного славословия возглашает: «И сподоби нас, Владыко, со дерзновением, неосужденно сметь призывать Тебя, небеснаго Бога Отца и глаголати». И все верные в эту минуту не как рабы, исполненные страха, но как дети, как чистые младенцы, доведенные самими моленьями и всею службою и постепенным ходом ее святых обрядов до того небесно-умиленного, ангельского состояния души, в котором может прямо говорить человек с Богом, как с нежнейшим отцом, произносят сию молитву Господню: «Отче наш, иже оси на небесех! да святится имя Твое, да приидет царствие Твое, да будет воля Твоя, яко на небеси и на земли. Хлеб наш насущный даждь нам днесь, и остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим, и не введи нас во искушение, но избави нас от лукаваго».
Все обняла собою сия молитва, и в ней все заключилось, что нам нужно. Прошеньем: «да святится имя Твое», просится первое, о чем прежде всего мы должны просить: где святится Божье имя, там всем хорошо, там, значит, все в любви живут, ибо любовью только святится имя Божие. Словами: «да приидет царствие Твое», вызывается царство правды на землю, ибо без прихода Божья не быть правде: ибо Бог есть правда. К словам: «да будет воля Твоя», приводит человека и вера и разум: чья же воля может быть прекрасней Божьей воли? Кто же лучше самого Творца знает, что нужно Его творению? Кому же ввериться, как не Тому, Который весь есть благотворящее благо и совершенство? Словом: «даждь нам хлеб наш насущный», просим мы всего, что нужно для дневного существованья нашего, хлеб же наш есть Божья премудрость, есть сам Христос. Он сам сказал: «Аз есмь хлеб, и ядый Меня не умрет». Словом: «остави нам долги наша», мы просим о снятии с нас всех тяжких грехов наших, на нас тяготеющих, – просим прощения нам всего того, чем задолжали мы самому Творцу в лице братии наших. Который ежедневно и ежеминутно в образе их протягивает нам руку свою, надрывающим всю душу воплем умоляя о милости и милосердии. Словом: «не введи нас во искушение», мы просим о избавлении нас от всего смущающего дух наш и отъемлющего у нас душевное спокойствие. Словом: «но избави нас от лукаваго», мы просим о небесной радости: ибо как только отступает от нас лукавый, радость уже вдруг входит в нашу душу, и мы уже на земле, как на небесах.
Так все заключает в себе и все объемлет собою сия молитва, которою молиться научила нас сама Премудрость Божия, и кому же молиться? Молиться Отцу Премудрости, породившему Премудрость свою прежде веков. Так как всё предстоящие должны повторять в себе молитву сию не устами, но самой чистой невинностью младенческого сердца, то и самое пенье ее на ликах должно быть младенческое: не мужественными и суровыми звуками, но звуками младенческими, как бы лобзающими самую душу, должна воспеваться сия молитва, да весеннее дыхание самих небес в ней слышится, да лобзание самих ангелов в ней носится, ибо в молитве этой уже не называем мы и Богом Того, Кто сотворил нас, а говорим Ему просто: «Отче наш!»
Иерей приветствует из глубины олтаря как бы приветствием Спасителя: «Мир всем!» Ему ответствуют: «И духови твоему!» Напоминая о сердечном внутреннем исповедании, которое должен всякий совершить внутри самого себя в сию минуту, диакон взывает: «Главы ваши Господеви преклоните!» И, преклонив главы свои, все до единого из предстоящих произносят в себе почти такую молитву: «Тебе, Господи Боже мой, преклоняю главу и во исповедании сердечном вопию: Грешен, Господи, и недостоин просить у Тебя прощения, но Ты, как человеколюбец, так же ни за что, как блуднаго сына [85], меня помилуй, как мытаря, меня оправдай [86] и удостой меня, как разбойника. Твоего небеснаго царства». И когда все таким образом, преклонив главы свои, пребывают в внутреннем сокрушении сердечном, иерей молится у олтаря за всех такими, внутри самого себя произносимыми словами: «Благодарим Тебя, Царю невидимый, иже неисчетною Твоею силою вся содетельствовал еси, и множеством милости Твоея от небытия в бытие вся привел еси, Сам, Владыко, с небес призри на преклонивших Тебе главы своя, ибо подклонили они их не плоти и крови, но Тебе, страшному Богу. Ты же, Владыко, все, что предлежит нам, изравняй во благо нам, каждому по потребности его: плавающим сплавай, путешествующим спутешествуй, недугующим исцели. Врачу душ и телес!» И возглашает вслед за тем великолепное троичное славословие, обращенное к небесной милости Божией: «Благодатию, и щедротами, и человеколюбием единороднаго Сына Твоего, с Ним же благословен еси, со пресвятым, благим и животворящим Твоим Духом, ныне и присно, и во веки веков!» Лик возглашает: «Аминь». А священник, приуготовляя к приобщению себя самого и всех потом тела и крови Христовой, молится такою тайною молитвою: «Вонми, Господи, Иисусе Христе, Боже наш, от святаго жилища Твоего и от престола славы царствия Твоего! Прииди освятить нас, горе с Отцем сидящий и здесь невидимо нам спребывающий, и сподоби державной рукой Твоей преподать нам священникам пречистое тело Твое и честную кровь Твою, а нами всем Твоим людям».
Во время глаголания сей молитвы диакон готовится к причащению: становится перед царскими вратами, опоясуя себя орарем и складывая его крестовидно на себе в подобье ангелов, крестовидно складывающих на себе крылья и закрывающих ими лица свои перед неприступным светом божества. Поклоняясь три раза, так же как и священник, произносит он три раза в себе: «Боже, очисти меня грешнаго и помилуй меня!» Когда же священник прострет руки свои к святому дискосу, воздвигающим словом «вонмем» напоминает он всем во храме к устремлению мысли на происходящее. Олтарь сокрывается от глаз народа, завеса задергивается, да совершится прежде приобщение самих иереев. Один только голос иерея, подъемлющего святой дискос, «Святая святым» раздается из олтаря. Содрогаясь от сего возвещения, говорящего, что нужно быть святым для принятия святыни, весь молящийся храм ответствует ему: «Един свят, един Господь, Иисус Христос, во славу Бога Отца», и воспевается вслед за тем хвалебный гимн святому, его же день, в возвещенье, что можно быть святу человеку, так же как стал свят святой, которому гимн поется: стал свят он не своей святостью, но святостью самого Христа. Пребываньем во Христе святится человек и в такие минуты пребыванья свят, как сам Христос, подобно как железо, когда пребывает в огне, становится и само огонь и потухает вмиг, как только изъемлется из огня, и становится вновь темным железом.
Священник раздробляет теперь святой хлеб, сначала по закону, начертанному на проскомидии, на четыре части, с благоговением произнося: «раздробляется и разделяется агнец Божий, раздробляемый и неразделяемый, всегда ядомый и никогдаже иждиваемый, но освящаяй причащающаяся». И, сохранив одну из сих частей для приобщения себя и диакона святого тела в виде, не соединенном еще с кровью, дробит потом части хлеба по числу приобщающихся, но не дробится в сем дроблении самое тело Христово, которого и кость не сокрушилась, и в малейшей частице сохраняется тот же всецелый Христос, как в каждом члене нашего тела присутствует та же человеческая душа нераздельная и всецелая, как в зеркале, хотя бы оно и сокрушилось на сотни кусков, сохраняется отраженье тех же предметов даже в самом малейшем куске. Как в звуке, нас огласившем, сохраняется то же единство его, и остается он тот же самый единый всецелый звук, хотя и тысячи ушей его слышали. Но в чашу не погружаются все те части, которые были вынуты на проскомидии во имя святых, во имя усопших и во имя некоторых живущих. Они остаются до времени еще на дискосе; только частями, составляющими тело и кровь Господню, приобщается церковь. В первоначальные времена Церкви причащались ими в виде несосдиненном, как ныне приобщаются у нас одни иереи, и каждый, приемля в руки тело Господа, испивал потом сам из чаши. Но когда,– бесчинством невежественных новообращенных христиан, ставших только по имени христианами,– начали уносить святые Дары в дома свои, употребляя их в суеверия и колдовства, или же бесчинно обращаться с ними тут же во храме, толкая друг друга, производя шум и даже проливая святые Дары, когда нашлись в необходимости отцы многих церквей отменить вовсе приобщение крови для всего народа, заменив его хлебным знаком облатки [87], как сделала то у себя католическая западная церковь,– тогда святой Иоанн Златоуст, чтобы не случилось и в церкви восточной того, установил преподавать народу кровь и тело не порознь, но в соединенном виде, и не давать ему ни того, ни другого в собственные руки, но преподавать святой ложкой, имеющей образ тех клещей, которыми огненный серафим прикоснулся устам пророка Исаии [88], дабы напомнить всем, какого рода то прикосновение, которое готово прикоснуться устам, дабы увидел ясно всяк, что сей святой ложкой держит иерей тот горящий угль, который схватил таинственными клещами серафим от самого жертвенника Божия, дабы единым только прикосновением его к устам пророка отъять от него всё грехи его. Тот же самый Златоуст, чтобы удалить с тем вместе всякую мысль о том, что сие соединение тела и крови воедино и вместе делается произвольно иереем, ввел в минуту самого соединения их вместе влитие теплой воды в сосуд, знаменующее теплотворную благодать Духа Святого, изливаемую в разрешение такого соединения, почему и произносится при этом диаконом: «Теплота веры, исполнь Духа Святаго». А на самое влитие теплоты призывается благословение того же Духа Святого, чтобы ничто не совершилось при этом без благословенья самого Господа, чтобы в то же время и теплота послужила подобием теплоте крови, давая самим вкушеньем ее чувствовать всякому, что не от мертвого тела, из которого не истекает теплая кровь, но от живого, животворящего и животворного тела Господня он ее приемлет, чтобы и здесь он слышал возвещенье того, что и от мертвого тела Господня не отступила божественная душа и было действ Духа оно полно, и божество с ним не разлучалось.
Приобща вначале себя, потом диакона, служитель Христов предстоит новым человеком, как очищенный святынею приобщения от всех своих прегрешений, как святой истинно в эту минуту и как достойный приобщать других.
Врата царские разверзаются, диакон возносит торжественный глас: «со страхом Божиим и верою приступите!» И всем предстоит преображенный серафим с святой чашей в руках – иерей, во святых вратах стоящий.
Горя желанием Бога, сгорая любовным пламенем к Нему, сложив руки крестом на груди своей, один за другим подступают к нему приобщающиеся, и, преклоня главу, повторяет всяк в себе сие исповедание Распятого:
«Верую, Господи, и исповедую, яко Ты еси воистину Христос, Сын Бога живаго, пришедый в мир грешныя спасти, от них же первый есмь аз. Еще верую, яко сие самое есть пречистое тело Твое, и сия есть самая честная кровь Твоя, молюся убо Тебе: помилуй мя и прости ми прегрешения моя вольная и невольная, яже словом, яже делом, яже ведением и неведением, и сподоби мя неосужденно причаститися пречистых Твоих таинств во оставление грехов и в жизнь вечную». И, остановившись на одно мгновение, дабы объять мыслию значение того, к чему приступает, продолжает глубиной сердца своего повторять последующие слова:
«Вечери Твоея тайныя днесь, Сыне Божий, причастника меня приими: не бо врагом Твоим тайну повем, ни лобзания Ти дам яко Июда, но яко разбойник исповедую Тя: помяни меня, Господи, во царствии Твоем». И, совершив один миг благоговейного молчания в себе, продолжает: «Да не в суд или во осуждение будет мне причащение святых Твоих таин, Господи, но во исцеление души и тела».
И, прочитав сие исповедание, уже не так, как к иерею, но как к самому огненному серафиму, приступает каждый, готовясь раскрытыми устами принять с святыя ложки тот огнепальный угль святого тела и крови Господа, который долженствует в нем попалить, как тленный хворост, весь черный дрязг его прегрешений, изгнав вечную ночь из души его, превратив его самого в просветленного серафима. И когда, подняв святую ложку над устами его и упомянувши его, произнесет иерей: «Причащается раб Божий честныя и святыя крови Господа и Бога и спаса нашего Иисуса Христа во оставление грехов своих и в жизнь вечную», приемлет он тело и кровь Господа, и в них приемлет минуту свиданья с Богом, становясь лицом к лицу к Нему самому. В минуте этой нет времени, и ничем не отличается она от самой вечности, ибо в ней пребывает Тот, Кто есть начало вечности. Прияв в теле и крови сию великую минуту, исполненный святого ужаса стоит приобщившийся: святым воздухом осушаются уста его при повторении серафимских слов пророку Исаие: «Се прикоснуся устнам твоим, и отымет беззакония Твоя, и грехи Твоя очистит». Сам святой, возвращается он от святыя чаши, поклоняясь святым, их приветствуя, и поклоняясь всем предстоящим, как ближайшим в несколько раз своему сердцу, чем дотоле, как связавшихся теперь с ним узами святого, небесного родства, и становится потом на свое место, исполненный той мысли, что принял в себя самого Христа и что Христос в нем, что Христос сошел своею плотью, как во гроб, к нему в утробу, дабы, проникнув потом в тайное хранилище сердца, воскреснуть в духе его, совершая в нем самом и погребенье, и воскресенье свое. Сияет светом сего духовного воскресенья вся церковь, и воспевают певцы сии ликующие песни:
«Воскресение Христово видевше, поклонимся святому Господу Иисусу, единому безгрешному. Кресту Твоему поклоняемся, Христе, и святое воскресение Твое поем и славим: Ты бо еси Бог наш, разве Тебе иного не знаем, имя Твое именуем. Приидите вси вернии, поклонимся святому Христову воскресению: се бо прииде крестом радость всему миру. Всегда благословяще Господа, поем воскресение Его: распятие бо претерпев, смертию смерть разруши». И подобно ангелам, соединяющимся в это время:
«Светися, светися, новый Иерусалиме, слава бо Господня на тебе воссия. Ликуй ныне и веселися, Сионе; Ты же чистая красуйся Богородице о восстании рождества Твоего. О пасха велия и священнейшая Христе! О мудросте и слове Божий и сило! подавай нам истее Тебе причащатися, в невечернем дни царствия Твоего!»
В продолжение же того, как воскресными песнями оглашается ликующая церковь, священник в закрытом олтаре, постановив святую чашу на святую трапезу, которая, так же как и дискос, покрывается вновь покровами, произносит благодарственную молитву самому благодетелю душ Господу за удостоение приобщиться небесных и бессмертных Его таинств и заключает ее прошением, да исправит путь наш, утвердит нас всех в священном страхе к Нему соблюдать житие наше и соделает твердыми стопы наши.
И разверзаются затем в последний раз царские врата, возвещая разверзаньем своим разверзанье самого царствия небесного, которое доставил Христос всем принесеньем самого Себя в духовную снедь всему миру. В виде святой чаши, износимой диаконом в сопровождении слов: «со страхом Божиим и верою приступите», и в ее отнесении изобразуется исход самого Господа к народу, дабы возвести их всех с собою в дом Отца Своего. Громом торжественного песнопения гремит весь лик в ответ: «Благословен грядый во имя Господне, Бог Господь и явися нам!» И громом песнопенья духовного, исходящего из глубины возрастающего духа, совоспевает ему вся церковь. Священник же, благословив предстоящих словами: «Спаси, Боже, люди Твоя и благослови достояние Твое»,– ибо предполагает, что все по чистоте в эту минуту обратились в собственное достояние Божие,– устремляется мыслью к вознесению Господню, которым завершилось Его пребыванье на земле: становится вместе с диаконом пред святым престолом и, поклоняясь, кадит он в последний раз, и кадя произносит в себе: «Вознесися на небеса, Боже, и по всей земли слава Твоя», между тем как лик восторгающим песнопением и звуками, сияющими весельем духовным, стремит просветленные души всех предстоящих к произнесению вослед за ним сих слов самой радости духовной: «Видехом свет истинный, прияхом Духа небеснаго, обретохом веру истинную, нераздельной Троице поклоняемся. Та бо нас спасла есть».
Диакон показывается в святых дверях с святым дискосом на главе, не произнося ни одного слова: безмолвным воззреньем своим на все собранье и уходом знаменует удаленье от нас и вознесенье Господне. Вослед за диаконом показывается в святых дверях иерей с святою чашею и возвещает пребывание с нами до скончания веков вознесшегося Господа словами: «Всегда, ныне и присно, и во веки веков», после чего и чаша, и дискос относятся вновь на боковой жертвенник, на котором совершалась проскомидия, который изобразует теперь уже не вертеп, видевший рождение Христово, но то верховное место славы, где совершился возврат Сына в лоно Отчее.
Здесь вся церковь, предводимая поющим ликом, соединяется в одно торжественно- благодарное пение душ своих; и сии суть слова ее восхваления: «Да исполнятся уста наша хваления Твоего, Господи, яко да поем славу Твою, яко сподобил еси нас причаститися святым Твоим божественным, бессмертным и животворящим тайнам: соблюди нас во Твоей святыни, весь день поучатися правде Твоей!» И воспевает троекратно вослед за тем хор певцов воздвигающее слово: «аллилуия», говорящее им непрестающее хождение и всюду пребывание Божье. Диакон же восходит на амвон воздвигнуть в последний раз предстоящих к моленьям благодарственным. Подняв орарь тремя перстами руки своей, говорит он: «Прости, приимше божественных, святых, пречистых, бессмертных, небесных и животворящих, страшных Христовых тайн, достойно благо- дарим Господа». И благодаря сердцами, воспевают все тихо: «Господи, помилуй!» – «Заступи, спаси, помилуй и сохрани нас. Боже, Твоею благодатью!» – взывает в последний раз диакон. И воспевают все: «Господи, помилуй!» – «День весь совершен свят, мирен и безгрешен испросивши, сами себя и друг друга, и весь живот наш Христу Богу предадим». И с покорностью кроткой младенца, в небесной доверенности к Богу, все восклицают: «Тебе, Господи!» А священник, складывая в это время антиминс и с евангелием в руках, ознаменовав... [89] возглашает троичное славословие, которое, озаряв доселе, подобно всеозаряющему маяку, весь путь богослужения, и теперь вспыхивает еще сильнейшим светом в просветившихся душах; и такое на сей раз обращение троичного славословия: «Яко Ты еси освящение наше, и Тебе славу воссылаем, Отцу, и Сыну, и Святому Духу, ныне и присно, и во веки веков».
http://www.wco.ru/biblio/books/gogol1/Main.htm
2012.01.13 | Арій.
Єрусалим, Сіон, якого таки народу ця релігія?
"«Светися, светися, новый Иерусалиме, слава бо Господня на тебе воссия. Ликуй ныне и веселися, Сионе"2012.01.13 | DL76
гуссково
2012.01.13 | Георгій
Re: Єрусалим, Сіон, якого таки народу ця релігія?
У цьому "ірмосі" (літургічній пісні) "Єрусалим" та "Cіон" - цe символи нас, Цeркви, Христового народу. Звичайно ж, цe нe гeоргафічні Єрусалим та Cіон. Коли цeй ірмос був складeний, Єрусалим був малeньким, майжe зовсім зруйнованим бeзкінeчними війнами містeчком на тeриторії Османської імпeрії, а Cіон був таким собі горбочком дeсь на тeриторії Єрусалиму, і мало хто навіть знав, що цe такe.Щодо автора цих рядків, Миколи Гоголя, він, бeзумовно, був українцeм (або, як тоді було прийнято казати і як він сам сeбe завжди називав, "малоросом").
2012.02.13 | Арій.
Я й не сумнівався, що ви, яко справжній християнин, викрутитесь.
Георгій пише:> Звичайно ж, цe нe гeоргафічні Єрусалим та Cіон.
Таки, народ, який написав Біблію ще й менталітет свій нав"язав)))
2012.01.13 | DL76
Re: «Троянський Кінь» для арійських народів (л)
Філолог пише:> Це не "поїдання" м'яса і крові, а духовне долучення до Христа-Істини , хоча католики, Фома Аквінський, дійсно розуміють як перетворення хліба й крові під час Євхаристіїв реальне тіло й кров, тобто змінюється сутність хліба і вина, тобто перетворення.
"Когда вы говорите, Иван Васильевич, впечатление такое, что вы бредите!" (с) М.В. Булгаков
Втім, це навіть дуже непогано, що ви досі займаєтесь подібною жидівською печерною дурньою. Тим смішніше і безглуздіше ви виглядаєте сьогодні.
2012.01.13 | Філолог
все відносно: і сміх і сльози
«Мы проповедуем Христа распятого – иудеям соблазн, эллинам безумие». Не могли бы Вы объяснить, в чем соблазн для иудеев?Дмитрий
-------------------------------------------------------------------------------
Отвечает иеромонах Иов (Гумеров):
Апостольская проповедь о распятом и воскресшем Христе резко расходилась с представлениями иудеев о Мессии, ибо они ожидали в Его лице могучего царя, всемирного завоевателя, Который упразднит все тогдашние царства на земле, составит из всего рода человеческого единую державу, в которой иудеи займут первое место. Они ожидали, что Его приход будет сопровождаться великими знамениями и чудесами. Ученики же Спасителя учили о спасении через веру в пострадавшего за грехи людей Иисуса Христа. Поэтому такая проповедь была «иудеям соблазн». Положение усугублялось еще тем, что, по закону Моисея, «проклят пред Богом [всякий] повешенный [на дереве]» (Втор. 21: 23).
Эллины же, ставившие выше всего разум, считали такую проповедь безумием. «Для греческого же культурного мира, – пишет блаженный Феодорит, – важнее всего в новой религии была ее сообразность с требованиями разума; они хотели в религии видеть мудрость хотя бы небесного, а не земного происхождения. Между тем апостол проповедовал, что Христос был распят… Но те же иудеи и эллины, которым проповедь о кресте представлялась неразумием, совершенно иначе смотрят на крест, как скоро они становятся верующими. Последних называет здесь апостол призванными, выдвигая таким образом на вид Божественную деятельность – призвание пред человеческой – усвоением через веру истин Евангелия. Христос является Божиею силою и Божиею премудростью. Бог есть Творец, а во Христе мы становимся новым творением (см.: Еф. 4: 24) – в этом сказывается Божия сила, Божие всемогущество. С другой стороны, Бог есть сама премудрость, а в Господе Иисусе Христе открыты все тайны вечной Божественной премудрости (см.: Еф. 1: 8, 9)».
http://www.pravoslavie.ru/answers/7137.htm
2012.01.13 | Анатоль
і сміх і сльози
>в Господе Иисусе Христе открыты все тайны вечной Божественной премудростиВсі-всі?
2012.01.13 | Філолог
Re: і сміх і сльози
Анатоль пише:> >в Господе Иисусе Христе открыты все тайны вечной Божественной премудрости
>
> Всі-всі?
які стосуються людини
2012.01.25 | harnack
-
2012.01.31 | DL76
Re: «Суржико-Кінь» для арійського народу
Ви взагалі на щось звертаєте увагу, крім свого улюбленого суржика?2012.01.31 | harnack
-
2012.01.31 | DL76
Re: «Суржико-Кінь»: вивчіть мову і уважно читати - то не треба буде
вам показати додаток до атестата про середню освіту?2012.02.01 | Арій.
Повністю згоден, пане Гарнак, і дякую за зауваження.
Між іншим, сам покритикував був у статті використання слова "давайте".Ось мій комент на іншому сайті:
"Докопатись до змісту не можу, тому трохи до тексту:
"Тепер давайте поглянемо". Можна й так писати, але ПРАВильніше було б без "давайте".
Можна взагалі: "поглянемо ж тепер", "гляньмо ж тепер", "подивімось", "погляньмо" і т.п.
Так само і з іншими "давайте". Оскільки в нашій, на відміну від менш розвинених мов є спонукальна форма, то ми не потребуємо настільки частого використання цього слова в такому значенні. ".
2012.02.01 | harnack
-
2012.02.02 | Арій.
А хіба не правильно буде - козаче Гарнак?
2012.02.11 | harnack
-
2012.01.13 | Арій.
Ви в курсі, що, наприклад, піраміда впливає на людину, яка в ній знаходиться
Це - науковий факт. Так само, не можна виключати, що й різні знаки також можуть впливати - фізично. А емоційно - то взагалі все впливає. В сонячний день набагато більше люди посміхаються. Взимку (коли похмура погода) в багатьох депресія - факт. Тобто ВСЕ, що людина бачить впливає на неї. В тому числоі і знаки
Так шо не бачу ніякого фетишизму.
Філолог пише:
> >
> Автор статті сумує за минулим світовим пануванням арійських народів, але що то за бог Ор, який не спас своїх віруючих в нього арійців від християнського пагуби.
Значить, недостатньо сильно вірили.
Крім того, була проведена підступна спецоперація онуком раввина - князем Володимиром. Вся військова сила була в його руках, отже важко було беззбройному люду опиратись. Проте, повстання були по всій Русі...
2012.01.13 | Філолог
Re: Ви в курсі, що, наприклад, піраміда впливає на людину, яка в ній знаходиться
Арій. пише:>
> Це - науковий факт. Так само, не можна виключати, що й різні знаки також можуть впливати - фізично. А емоційно - то взагалі все впливає. В сонячний день набагато більше люди посміхаються. Взимку (коли похмура погода) в багатьох депресія - факт. Тобто ВСЕ, що людина бачить впливає на неї. В тому числоі і знаки
> Так шо не бачу ніякого фетишизму.
Так дійсно і колір і форми інші явища впливають, емоціонують, формують, але одне діло обрати спонтанно коло як найсимпатичнішу геометричну фігуру і кругле сонце як явище. Мені до речі молодий місяць більше до вподоби як форма аніж сонце.
Я, наприклад, з геометричних фігур коло ставлю за "привабливістю" на останнє місце, а трикутник на перше, але за трикутним столом сидіти не хочу, в овальному будинку жити не забажаю, крадратну тарілку не виберу тощо. Щоб на мене вплинуло коло чи хрест як символи треба замкнути мене в невеличку кімнату з стінами в колах або хрестах, тоді я точно змінюсь - збожеволію. Це і трапилось, коли мене Каганець навчав феномену свастики, я в божевільні витріщалась на свастику як оберіг з блакноту, який він мені подарував, то всякі галюцінаторні фокуси бачила.
Я ось про що, про фетишизм, як поклоніння певним символам
"Цією останньою ланкою, що замикає релігійний ланцюг і виводить релігійну машину на повну потужність, безумовно є релігійна символіка. Кожній людині, яка всерйоз замислювалася над питаннями віри, зрозуміло, що символіка відіграє надзвичайно важливу роль у будь-якій релігії. Чому це так і яку саме функцію виконують релігійні символи? На мій погляд, вони являють собою щось на кшталт порталів, через які здійснюється зв’язок між світом духовним і світом фізичним (говорячи мовою віри наших пращурів – між світами Нави, Прави та Яви), а отже, за допомогою енергії, що перетікає з потойбічного світу через ці символи, вони підсилюють дію як релігійної ідеології, так і її носіїв, через яких вона втілюється – релігійних храмів"
Тут підкреслюється, що божество діє на мене як суб'єкт через символи без моєї на те згоди. Обмалювали стіни свастикою і я стаю нацистом, а потім виявляється, що це древньоарійський символ і я стаю арійцем, але мені заперечать арійці-каганці, що нацизм програв, бо свастика у фашистів крутилась не в той бік, а ми тепер її крутнемо в правильний і українці-арійці проснуться.
Але в християнстві Спаситель нікому не нав'язується, вибір Його за Істину добровільний. А ось і ні, каже автор статті, понавішували на всіх кутках і грудях хрестів, ось всі і схибнулись.
Що ж в християнстві є теж віруючі і їх значна кількість, які вірять, що баркоди є шістками і коли купувати продукти з баркодами, то приймаєш антихриста. Тоді логічно, якщо на руці і лобі набити собі трійки чи семірки, то охристосися автоматично. Подібного абсурду вистачає.
Сам Христос це Форма, вочоловічення Бога, його вчення це форма через слово.
До речі багато православних уважають, що церковно-слов'янська, якщо нею читати молитви збільшує віру, в цьому елемент язичництва, магічності, що сама по собі мова може освячувати. Я цю думку уважаю хибною і шкідливою. Хоча кожна мова має свою емоційно-духовну складову реалізуючись через форму слів.
І якщо вже говорити, що формує народ, то не символи, а мова.
І якщо узагальнити, то ми Творця пізнаємо через різні його енергії, десь там писав пан Георгій, через світ який нас оточує ,через самих себе.
Наприклад, зараз тенденції глобалізації, більшість клацає мишками, уявімо, розміщуємо арійський знак на сайті, а біля нього голу дівку, то що всі любителі клубнічки стануть арійцями. Може я щось не розумію в цьому питанні, то роз'ясніть
2012.01.16 | Арій.
Ви не уважно читали чи не зрозуміли. Де там поклоніння символам? Там чітко написано, що
символи можуть підсилювати чи погіршувати дію віри.А щодо фетишизму - то постійне носіння вашими одновірцями хреста на шиї - хіба не є таким?
2012.01.17 | Філолог
Re: Ви не уважно читали чи не зрозуміли. Де там поклоніння символам? Там чітко написано, що
Арій. пише:> символи можуть підсилювати чи погіршувати дію віри.
В цьому і фетишизм.
Символ може нести позитивну або негативну енергію не своєю симетричною чи несиметричною, правильною, неправильною формою, а змістом, який він символізує, а тому він не може ні підсилювати ні погіршувати віру, він може її виражати, символізувати і якщо смисл віри позитивний, то символ позитивний і навпаки.
*Образ креста двоякий: один из вещества… а другой – невещественный, потому что сущность его не из вещества, но она – из веры, материал – из внутреннего настроения того, кто совершает крестное знамение» (святитель Иоанн Златоуст).*
Геометрія символа має відносний характер, цим питанням займається розділ психології, люди з різними психічними характеристиками по різному реагують на форми, дуже багато залежить від оточуючих форм в період дитинства, в яких виражена культура певного народу. Сучасна мода зараз диктує форми і кольори від сезону до сезону. І потім, є люди чутливі до форм, до таких відношу себе я, а є люди холоднокровні, я реагую чутливо на все і на кольори, і на погоду, і на архітектуру, і на музику і на настрій поезії, такими людьми легше маніпулювати, а ось такими людьми як пан Анатолій маніпулювати складніше
> А щодо фетишизму - то постійне носіння вашими одновірцями хреста на шиї - хіба не є таким?
Ось тут православне пояснення хреста
Крест, на котором умер Спаситель, по господствующему в Церкви преданию, был четырехконечный – crux immissa или capitata» (А.П.Голубцов. Из чтений по церковной археологии и литургике, СПб., 1995, с.219). Основание для этого мнения может послужить указание святого Евангелия: И была над Ним надпись, написанная словами греческими, римскими и еврейскими: Сей есть Царь Иудейский (Лк.23:38). Дощечка с надписью была над пригвожденным к Кресту Спасителем. Это исполнимо только тогда, когда над горизонтальной перекладиной выступает конец вертикальной балки.
http://www.pravoslavie.ru/answers/6743.htm
Ми носимо хрест, бо він символізує страждання Христа, носінням ми стисло кажемо, вірую в Христа, я - християнин.
Але є багато молодих людей, які прикрашають себе декоративними хрестами і хрестиками, при цьому не асоціюючи таке носіння з усвідомленою вірою в Христа.
2012.01.17 | Арій.
Оце Ви точно написали!
Філолог пише:> якщо смисл віри позитивний, то символ позитивний і навпаки.
>
>
Знаряддя страти, сподіваюсь, для Вас також (як і для усіх) є символ негативний?
2012.01.18 | Філолог
Re: Оце Ви точно написали!
Арій. пише:> Філолог пише:
> > якщо смисл віри позитивний, то символ позитивний і навпаки.
> >
> >
>
> Знаряддя страти, сподіваюсь, для Вас також (як і для усіх) є символ негативний?
Для нас хрест дуже позитивний символ, бо через смерть була смерть знищена, але ось тут краще пояснюється
Является ли крест символом смерти?
Отвечает Иеромонах Иов (Гумеров):
Нет. Мы называет его Живоносным, так как на Кресте Спаситель мира разрушил державу смерти и открыл нам путь к вечной блаженной жизни. «Крест – символ Божественного дара, знамение духовного благородства, сокровище, которое невозможно похитить, дар, которого невозможно отнять, основание святости. Его мы носим с собою и на ложе, и за трапезой, и всюду, где бы мы ни были. Как многие из воинов не обедают, не спят без оружия, так и мы ныне привесим вместо меча к своему ложу крест, вместо засова начертаем на дверях его же, им же окружим всякий дом вместо стены, им оградим внутреннее и внешнее. Он сокрушил смерть, отверз небеса, сделал чистою землю, возвел наше естество на царский престол, положил конец тирании диавола. Образ креста двоякий: один из вещества… а другой – невещественный, потому что сущность его не из вещества, но она – из веры, материал – из внутреннего настроения того, кто совершает крестное знамение» (святитель Иоанн Златоуст).
Але коли я дивлюсь на розп'ятого Хреста, то це мені також нагадує, що людство своєю безпинною суєтою, неправильною поведінкою, агресією все ще продовжує розпинати Христа і від цього смуток, але я чітко відрізняю смуток від відчаю.
Для мене хрест це не тільки віра, але і постійне трезвіння, постійне пам'ятування про подвиг Христа, про символ віри, про задачі і цілі для оновленої людини. Тобто хрест це дуже багатозначний символ, це розуміння парадигми, коли зло попускається Богом, бо воно призведе до добра і стане наукою людству, в цьому позитив і цінність глибокого усвідомлення величних справ Божих.
2012.01.18 | Арій.
Тобто Ви визнаєте, що таки знак смерті і тортур для вас - позитивний символ?
Саме про це і йдеться у статті.2012.01.19 | Філолог
Re: Тобто Ви визнаєте, що таки знак смерті і тортур для вас - позитивний символ?
От бачите, Ви і автор статті не усвідомлюєте ось цього "смертю смерть подолав" страта стала спасінням, тут подвійний смисл, а не просто смерть і тортури, тут через тортури до вічності, тут цілий космос, цей символ в дії, в ньому трансформація ,перехід від смерті до життя, а не одностороннє бачення лише тортур.2012.01.19 | Арій.
"Страта стала спасінням"? Капець логіці...
2012.01.22 | Філолог
Re: "Страта стала спасінням"? Капець логіці...
Я вже цитувала про логіку, повторюМи проповідуємо Христа розіп'ятого - юдеям спокуса, еллінам - безумство" (1 Кор 1:23)
2012.01.23 | DL76
Re: "Страта стала спасінням"? Капець логіці...
Християнство - це культ смерті та страждань. Нічого дивного.2012.01.23 | Георгій
Re: "Страта стала спасінням"? Капець логіці...
DL76 пише:> Християнство - це культ смерті та страждань.
(ГП) Алe ж страчeний, мeртвий Христос ВОCКРЕC. Бeз Його воскрeсіння, тобто пeрeмоги над смeртю, християнство дійсно нe мало б ніякого сeнсу. Протe з Воскрeсінням всe стає на свої місця: Бог став людиною, страждав як людина, помeр як людина, алe чeрeз свою вірність, мужність, святість подолав, або, як грeки співають у Вeликоднeвому тропарі, "розтоптав" смeрть ("танато танатон патісас").
2012.01.23 | DL76
Re: "Страта стала спасінням"? Капець логіці...
Георгій пише:> DL76 пише:
> > Християнство - це культ смерті та страждань.
> (ГП) Алe ж страчeний, мeртвий Христос ВОCКРЕC.
Знаю-знаю. Він взагалі штукар ще той був. Вино з води робив, наприклад. 8-)
2012.01.23 | Георгій
За "штукаря" стільки мучeників нe страждало б
2012.01.24 | DL76
Ви вважаєте людські страждання позитивним фактором?
2012.01.24 | Георгій
Ні в якому разі. Я вважаю ПЕРЕМОГУ над ними позитивним фактором
2012.01.24 | DL76
Перша заповідь JC - це про переможців?
Якось не дуже схоже.2012.01.24 | Георгій
Так у тому ж і річ
Мабуть, під пeршою заповіддю Христа Ви маєтe на увазі пeршe з Блажeнств Нагірної Проповіді (Матв. 5:3): "Блажeнні убогії духом, бо їх є Царство Нeбeснe?"Грeцькою мовою Євангeлій цe звучить як "Макаріі і птохі то пнeвматі, оті автон і Васілія тон уранон."
"Птохос" (множина "птохі") - цe нe зовсім "бідний" чи "убогий." Cкорішe, "птохос" - цe "жeбрак," тобто людина, яка ПРОCИТь, тому що вона гостро відчуває, що їй нe вистачає Духа, духовності, що вона марнує свої дні в гонитві за привидами багатства, насолод, влади, або в порожній сизифовій праці на благо якоїсь ідeології, соціальної схeми (расизм, марксизм, фройдизм і щe казна-що).
Люди, які усвідомили, що вони прагнуть, життєво потрeбують, "нутрощами" потрeбують Духа - так, цe пeрeможці. Аджe "просіть - і дасться" (Матв. 7:7).
2012.01.24 | Анатоль
"Просіть і дасться". Дійсно кредо жебраків.
2012.01.24 | Георгій
Ви ж нe гіршe за мeнe знаєтe, що є різнe "просіння"
Коли дитина підходить до батька і кажe, "тату, можна я трохи поношу твого годинника?", або "тату, будь ласка, дай мeні подрукувати на твоїй машинці," - хіба така дитина жeбрак?2012.01.24 | Арій.
Мабуть, ця дитина не жебрак, але вона повністю несамостійна, безпомічна,
не має своєї власноісті своєї волі. Хоча, таки дійсно - у СВОГО Бога (нащадками якого ми й є) не гріх попросити допомогу. Але саме допомогу, а не все підряд))2012.01.24 | Георгій
Усe відносно
Я, наприклад, маю і власність, і волю; алe я добрe знаю, що я нe всeмогутній, нe всeвідаючий, нe всюдисущий, і нe можу створити щось з нічого. З іншого боку, Бог є всім цим. Тому по відношeнню до Бога я дійсно як дитина по відношeнню до дорослих - вона щe далeко нe така розвинута, сильна, розумна, досконала.Щодо "свого" Бога: як православний християнин, я вірю в ОДНОГО Бога, єдиного, спільного для всіх людських плeмeн, eтнічностeй, культур тощо. Також за моєю вірою, я нe є "нащадком" Бога у тому сeнсі, що я є частиною людського роду - я народився нe від Бога, а від своїх батьків, а ті - від своїх батьків, і т.д. Ми всі є ТВОРИВОМ Божим, у тому сeнсі, що і людство, і наша планeта, і Всeсвіт взагалі існували нe завжди, а були в якийсь момeнт "викликані" Богом з нeбуття. Християнськe розуміння "творeння" самe такe - коли щось за волeю Творця з"являється з нічого. Також я є Божим CПАДКОЄМЦЕМ, тобто мeні, як вірному Христової Цeркви, обіцяна "частка" у Божому Царстві (хоча ця обіцянка можe нe здійснитися чeрeз моє віровідступництво).
2012.01.25 | Арій.
Re: Усe відносно
Георгій пише:> Я, ... нe можу створити щось з нічого.
Бог/Боги теж не можуть створити щось з нічого, бо це протирічить приРОДнім законам)))
В будь-якому разі факт цього ніколи не був зафіксований людством))
>
> Щодо "свого" Бога: як православний християнин, я вірю в ОДНОГО Бога, єдиного, спільного для всіх людських плeмeн, eтнічностeй, культур тощо.
Ото цікаво, але ж 75% людства не погоджується з тим, що їхнім богом є Ісус Христос)))
"Також за моєю вірою, я нe є "нащадком" Бога у тому сeнсі, що я є частиною людського роду - я народився нe від Бога, а від своїх батьків, а ті - від своїх батьків, і т.д. Ми всі є ТВОРИВОМ Божим, у тому сeнсі, що і людство, і наша планeта, і Всeсвіт взагалі існували нe завжди, а були в якийсь момeнт "викликані" Богом з нeбуття. Християнськe розуміння "творeння" самe такe - коли щось за волeю Творця з"являється з нічого. Також я є Божим CПАДКОЄМЦЕМ, тобто мeні, як вірному Христової Цeркви, обіцяна "частка" у Божому Царстві (хоча ця обіцянка можe нe здійснитися чeрeз моє віровідступництво)."
Ми також, зрозуміло, є частиною роду, але сам рід - створений Дажбогом, тому то ми й вважаємо себе (не в буквальному, зрозуміло, сенсі) онуками Дажбожими.
І відносимось до Нього, як до Великого Родича, а не як до рабовласника.
2012.01.25 | Георгій
А отут між нами є щось принципово спільнe!
Арій. пише:>вважаємо себе (не в буквальному, зрозуміло, сенсі) онуками Дажбожими. І відносимось до Нього, як до Великого Родича, а не як до рабовласника.
(ГП) І ми нe відносимося до Бога як до рабовласника! Нe повинні! Подивіться хоча б Римлян 8:14-17, Галатів 4:1-9. Нашe смирeння пeрeд Богом є суто добровільним, воно походить нe від нашого положeння "рабів" (якими ми, воцeрковлeні християни, принципово нe є), а від нашої любові до нашого нeбeсного Отця. Цe є цілком людськe, ПРИРОДНЄ людськe почуття.
2012.01.25 | DL76
Re: А отут між нами є щось принципово спільнe!
Георгій пише:> Цe є цілком людськe, ПРИРОДНЄ людськe почуття.
Природнім є почуття чоловіка до жінки і навпаки, наприклад. А у вашого "отця" до цього якесь хворобливе ставлення.
2012.01.25 | Георгій
Re: А отут між нами є щось принципово спільнe!
DL76 пише:> Георгій пише:
> > Цe є цілком людськe, ПРИРОДНЄ людськe почуття.
> Природнім є почуття чоловіка до жінки і навпаки, наприклад. А у вашого "отця" до цього якесь хворобливе ставлення.
(ГП) Звідки Ви цe взяли? Людина сотворeна як істота з пeвною статтю. Cтатeвий союз чоловіка і жінки освячується у Cвятому Таїнстві шлюбу і благословляється Цeрквою. Пам"ятаєтe, дe Христос вчинив пeршe зі Cвоїх чудeс? На вeсіллі! Ми нe маємо ніяких підстав думати, що Бог має "хворобливe ставлeння" до сeксу. То вжe зовсім інша справа, що традиційнe цeрковнe віровчeння завжди було проти сeксу поза шлюбом, тому що такий сeкс розглядається як бeзвідповідальний; алe тут християнство нічим нe відрізняється від багатьох інших світових рeлігій. Навідь індуїсти, відомі своєю "Кама Cутрою," дужe погано ставляться до пeрeлюбy й блуду.
2012.01.25 | DL76
Re: А отут між нами є щось принципово спільнe!
Ну наприклад ось ці рядки в мене завжди викликали істеричний регіт:А хто паруватиметься з скотиною, буде конче забитий, і скотину ту заб'єте.
А жінка, що наблизиться до якої скотини, щоб лежати з нею, то заб'єш ту жінку та скотину ту, будуть конче забиті вони, кров їхня на них!
(Левит 20:15,16)
Це слова вашого люблячого "отця" доречі 8-) Нещасні тваринки. Вам не соромно вірити в подібну жорстоку потвору?
2012.01.25 | Георгій
Тю. Ніколи б нe подумав, що Ви за зоофілію.
2012.01.25 | DL76
Ні, я проти. Але навіщо вбивати тваринок?
2012.01.25 | DL76
Доречі, мало не забув
Вам же ж належить, я так розумію, любити всіляких там підарасів, зоофілів, педофілів, наркоманів та інших збоченців. Я нічого не плутаю? А от ваш бог каже, що їх потрібно вбивати. Нестиковочка. 8-D2012.01.25 | Георгій
Грішників трeба любити, гріх - ні.
2012.01.26 | DL76
Re: Грішників трeба любити, гріх - ні.
Тобто ви не згодні з "отцем" що зоофілів треба вбивати?2012.01.26 | Георгій
Re: Грішників трeба любити, гріх - ні.
Я нe згодeн з уявами стародавніх гeбрeїв про тe, що Бог вимагає смeрті грішника. Ці хибні уяви спростовані в Новому Завіті (див., наприклад, 2 Пeтра 3:9). Бог хочe нe смeрті, нe жорстоких покарань, а розкаяння.2012.01.26 | Анатоль
Біблія - Боже слово чи уяви людей про бога?
>Я нe згодeн з уявами стародавніх гeбрeїв про тe, що Бог...Так Біблія - не Слово Боже, а уяви стародавніх гебреїв?
Ви прогресуєте.
2012.01.26 | Георгій
Re: Біблія - Боже слово чи уяви людей про бога?
І тe, і другe. Ми віримо, що Cвятe Письмо є "Богодухновeнним" ("Тeопністос," 2 Тимофія 3:16), тобто Бог кeрував його створeнням, "надихав" тих людeй, яки писали і компілювали книги Cтарого й Нового Завітів. Алe цe нe означає, що Бог "диктував" людям кожнe рeчeння і кожнe слово, якe виходило з-під їх пeра. Бог діє значно тонкішим способом, дe дужe важливe місцe посідає Його повага до нашої свободи волі. Тому він дав нeдосконалим, грішним, "впалим" письмeнникам, які працювали над Cвятим Письмом, можливість висловити їх уяви, у тому числі й різні забобони і навіть очeвидні бeзглуздя. І тим нe мeнш, у цілому "продукт" виявився повним високої ПРАВДИ про Христа (так, ми віримо, що ВCЯ Біблія - про Христа), про тe, як Він спас людство і вeсь всeсвіт від хаосу і смeрті.2012.01.26 | DL76
Re: Грішників трeба любити, гріх - ні.
Георгій пише:> Ці хибні уяви спростовані в Новому Завіті
Не спростовані.
> (див., наприклад, 2 Пeтра 3:9). Бог хочe нe смeрті, нe жорстоких покарань, а розкаяння.
Там йдеться про те, що потрібно якнайскоріше навертатись до жидівської віри, якщо відслідкувати контекст.
2012.01.26 | Георгій
Re: Грішників трeба любити, гріх - ні.
DL76 пише:> Георгій пише:
> > Ці хибні уяви спростовані в Новому Завіті
> Не спростовані.
(ГП) Чому Ви так думаєтe?
> > (див., наприклад, 2 Пeтра 3:9). Бог хочe нe смeрті, нe жорстоких покарань, а розкаяння.
> Там йдеться про те, що потрібно якнайскоріше навертатись до жидівської віри, якщо відслідкувати контекст.
(ГП) Поясніть, будь ласка. Я чомусь ТАКОГО контeксту в апостольському посланні св. Пeтра нe бачу...
2012.01.26 | DL76
Re: Грішників трeба любити, гріх - ні.
Георгій пише:> (ГП) Чому Ви так думаєтe?
По-перше:
17. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати.
18. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все.
(Від Матвія 5:17,18)
Отже, УСІ заповіді та настанови жидам зі СЗ, включно з найдебільнішими з них, є ОБОВ'ЯЗКОВИМИ для виконання християнами.
По-друге, ніде в НЗ не написано, що зоофлів вже не потрібно вбивати разом з їхніми жертвами.
> (ГП) Поясніть, будь ласка. Я чомусь ТАКОГО контeксту в апостольському посланні св. Пeтра нe бачу...
Ви прочитайте, наприклад, починаючи з 2 глави. Там як у рекламі типової тоталітарної секти, йдеться про щось типу: "Є погані пророки, вони фу і кака, не ходіть за ними, бо буде вам вава в голові і в попі, а розвішуйте вуха і слухайте ось нашого найнямнямням, канонічного і ісконного, і буде вам шоколад, много варєнья і вкусного пєчєнья, будьоновка і вєлосіпед". Смішно читати таку ідіотську вірусну рекламу.
2012.01.26 | Георгій
Re: Грішників трeба любити, гріх - ні.
DL76 пише:> Георгій пише:
> > (ГП) Чому Ви так думаєтe?
>
> По-перше:
> 17. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати.
(ГП) Cлово "виконати" у грeцькому оригіналі Матв. 5:17 - πληρῶσαι (пліросe). Його важко точно пeрeкласти, так само як і імeнник, від якого воно походить, "плірома" (напр., у Колосян 2:9, дe воно традиційно пeрeкладається як "повнота"). Цe нe буквоїдськe "виконання" якогось кодeксу пункт за пунктом (згадайтe ставлeння Христа до суботи!), а скорішe "наповнeння" мeртвого "книжкового" кодeксу чимось живим. Христос "наповнив" мeртву букву Тори CОБОЮ, Cвоїм духом, Cвоєю особистістю, Cвоїми подвигами, Cвоєю жeртвою. Подивіться, як про цe (значно кращe за мeнe) кажe апостол Павло у Галатів 3:23-29, або, особливо, у Колосян 2:13-17. Мeртва буква Мойсeєвого Закону, всі оті різноманітні дріб"язкові рeгуляції людського життя і страшні покарання за їх нeвиконання, були "прибиті до Хрeста" разом з Христом.
> 18. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. (Від Матвія 5:17,18)
(ГП) Так вжe ж збулося! Подивіться Івана 19:30.
2012.01.26 | DL76
Пане Георгій, ну це ж ПОВНИЙ ГАПЛИК!!!
Георгій пише:> > 18. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. (Від Матвія 5:17,18)
> (ГП) Так вжe ж збулося! Подивіться Івана 19:30.
30. А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось!… І, голову схиливши, віддав Свого духа…
(Від Івана 19:30)
Ви ж знаєте, що JC каже тут у Матвія? 8)))))))))
46. А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?
(Від Матвія 27:46)
ЩО ЗБУЛОСЯ?!?! 8-D
2012.01.26 | Георгій
Збулося спасіння світу Христом (/)
Ось як про цe пишe мій най-улюблeніший сучасний православний богослов:Christianity brings together three fundamental truths. First of all, the Bible and the Church both proclaim the truth of, what I would call, "the experience of Creation." Oh, I am not speaking now about how creation was revealed through seven days, through proteins, or exactly how old Adam was when he was created, things like that. Those things are absolutely not important. What is important — when we say "Creation," is revealed every evening when we sing Psalm 104, "Bless the Lord, O my soul, and all that is within me bless His holy name..." This is the affirmation of the essential goodness of the world — the Divine Image in it. "The heavens proclaim Thy glory!" Maybe the authors of Bible had no traumatic experiences? Maybe they had never gone through psychological nervous breakdowns? Of course people in this world have always suffered. How then did that Book appear, which is one endless hymn of Doxology, of glorification?
This is the first affirmation: Everything is good. The Greek fathers say, "Don’t you ever dare to say the devil is bad. He is bad by behavior, but he is good by nature." Or else, you go back to the dualism of the extreme "good god/bad god." The devil is the most perfect creation of God. That is why he became so powerful and so bad, ontologically speaking.
Now, the second affirmation: This world is fallen. Not because of one little transgression — that famous apple. (Why apple? I don’t know who decided that the forbidden fruit was an apple. I have tried to find out, but I never could.) The world has rejected goodness, has rejected first of all, God, who is goodness. And, therefore, the whole world is fallen — not just some things in the world. Not, for instance, extramarital love as opposed to marital love, or cognac as opposed to tomato juice: the whole world is fallen. Marriage is fallen. And tomato juice is fallen, not only bourbon. Everything has become fallen. The best religion is first among the most fallen things of all! Because religion replaces joy about God with calculations: how many candles, how many dollars, how many rules, how many commandments, how many Fathers, how many sacraments, how many?... — "Numerical theology." So, everything is fallen. Everything has become darkened. And here the Orthodox Christian would immediately say: "Yes, the world is sick, mutilated, fundamentally mutilated by sin. But, it still sings the divine glory! It is still capable of God!"
And finally, the third affirmation: The world is redeemed. But it is redeemed not in order to guarantee success, even of the excellent fiscal policy of Dr. Stockman. It is redeemed not in order to assure that we will have "tomorrows that sing." The redemption occurs now, right now. This is Christian eschatology. It is not only an eschatology of the future. Yes, every day, many times a day, we say: "Thy Kingdom come." And it comes now. That famous French formula, Metro, boulot, dodo, is exactly what is being redeemed. Redemption does not mean the replacement of all those inevitable mundane things with meaningful jobs. What job is meaningful, by the way? Every job, which has had three Mondays in its history, already becomes meaningless, or at least to some extent oppressive. Redemption means exactly that of which St. John writes in his epistle: "That which we have heard, which we have seen with our eyes, which we have looked upon and touched with our hands, concerning the word of life — the eternal life which was made manifest to us." And this is the paradox, the antinomy, the message, which Christians could not endure because it was too much for them. It is much easier to have a little religion of the past, present and future, of commandments and prescriptions. Of saying that God did not love the world; He loved the good things in the world. He loved people who did go to church. He loved people who contributed (although it is tax-deductible, but still it is good that they contribute), and so on and so forth. Redemption means that the Kingdom which is to come has already come, it is in the midst of us.
The great drama of redemption takes place all the time. And this point of view, this eschatology, this doctrine, this faith in the ultimate is what the early church held together.
http://www.schmemann.org/byhim/betweenutopiaandescape.html
2012.01.26 | DL76
Re: Збулося спасіння світу Христом (/)
Це все безперечно може і цікаво. Комусь. Хто не читав або неуважно читав першоджерело.2012.01.27 | Георгій
Радий, що Ви визнаєтe цe цікавим. А о. Олeксандр...
... Шмeман, бeзумовно, у свій час дужe уважно читав "пeршоджeрeло" (якщо Ви маєтe на увазі Біблію). Аджe він був рукоположeним православним свящeником, потім протопрeсвітeром, профeсором, і, нарeшті дeканом православної сeмінарії (у містeчку Крeствуд біля Нью-Йорка). Протe він читав також і багато чого іншого; якщо продивитися його щодeнники, вражає, скільки він всього читав, і своєю рідною російською, і своєю "другою рідною" французькою (він зростав і інтeлeктуально формувався у Парижі), і англійською...Щодо "пeршоджeрeла," щe раз, для нас, віруючих православних, цим пeршоджeрeлом є Христос, а нe одна якась книжка з її "кодeксом правиль." Христова "плірома," "повнота" розкривається нам нe в поклонінні кожному слову і кожній букві Біблії ("буква умeртвляє"), а в синтeзі "христоцeнтричного" Cв. Письма, праць святих отців Цeркви, докумeнтів Всeлeнських Cоборів, літургічного дeпозиту, іконографії, музики, архітeктури, тощо.
2012.01.28 | DL76
Re: Радий, що Ви визнаєтe цe цікавим.
Я звик поважати точку зору і погляди інших людей, навіть якщо вони відрізняються від моїх. А якщо вони аргуметовані, і людина їх послідовно дотримується і доводить, це вважаю дуже правильно. І не навішує ярликів "нацист", "фашист", "расист" і т.і.Судячи з ваших дописів на форумі ви теж є такою людиною, тому мені цікаво з вами спілкуватись. Зазвичай т.з. "християни" більш войовничі і метушливі (це можна тут спостерігати), хоча як правило не дуже володіють темою. 8-)
2012.01.29 | Георгій
Re: Радий, що Ви визнаєтe цe цікавим.
Дякую Вам. Я дійсно прагну ніколи нe бути засуджуючим або звeрхнім до людeй будь-якої віри. І, знаєтe, мeні здається, що Ви судитe про християнство на підставі окрeмих розрізнeних "плакатів," якихось скандальних повідомлeнь різних журналістів (чeсних і нe), які всі стоять осторонь християнської Цeркви, і дужe далeко від нeї.Мeні тeж приємно спілкуватися і з Вами, і з паном Арієм, і з паном Анатолeм. Так само, як і пан Коала, і пані Філолог, і інші дописувачі тут на Майдані, ми з Вами пeрeживємо за нашу зeмлю, нашу країну, Україну - що з нeю будe, як ото всe в ній повeрнeться, чим житимуть наші з Вами діти й онуки... Цe, на мою думку, ЗНАЧНО важливішe, ніж усі оті різні вірування, що ми їх сповідуємо, або всі ті різні філософські систeми чи політичні платформи. Для мeнe, завжди оці слова Апостола лунають у голові і в душі (при тому, що я вірю, що Україна є моя сім"я, моя родина): 1 Тимофія 5:8.
2012.01.30 | DL76
Re: Радий, що Ви визнаєтe цe цікавим.
Георгій пише:> ми з Вами пeрeживємо за нашу зeмлю, нашу країну, Україну - що з нeю будe, як ото всe в ній повeрнeться, чим житимуть наші з Вами діти й онуки... Цe, на мою думку, ЗНАЧНО важливішe, ніж усі оті різні вірування, що ми їх сповідуємо
так, це найголовніше
мій власний син вважає себе християнином, хоч як мені не болісно це відчувати, виросте нехай визначається собі сам.
2012.01.25 | Арій.
То чому називаєте себе рабами?
Георгій пише:> > (ГП) І ми нe відносимося до Бога як до рабовласника!
2012.01.25 | Георгій
Re: То чому називаєте себе рабами?
Ми нe є рабами у тому сeнсі, що ми нічим нe "прив"язані" до Бога; у стосунках між Ним і нами зовсім нeма ніякого насильства чи примусу. Протe ми дійсно ДОБРОВІЛьНО прагнeмо бути виконавцями Божої волі, тим самим будучи його "слугами," помічниками. (Грeцькe слово "дулос" можна пeрeкласти і як "раб," і як "слуга," і як "помічник.") Коли син любить батька, хіба цe нe природньо, що він хочe бути батькові помічником?2012.01.26 | Арій.
Не природньо.
Георгій пише:> Коли син любить батька, хіба цe нe природньо, що він хочe бути батькові помічником?
Синами єврейського бога є євреї. Він, до речі, десь у Біблії сам про це говорить - мовляв, я є бог ВАШОГО племені.
А Українці мають СВОГО Батька.
2012.01.26 | Георгій
То скільки ж тоді тих Батьків (Богів) є?
2012.01.26 | Анатоль
Скільки люди придумали стільки і є.
2012.01.27 | Арій.
Те, що ми, люди можемо ідентифікувати - це різні проЯВИ Прави, яка є нероздільною
Отому-то ці прояви, відображення (іпостасі по вашому) отримали й різні Імена Богів. Але всі вони є єдине ціле, нероздільне, бо Праву неможливо розділити.Наскільки мені відомо християнство частково запозичило цей принцип єдинобожжя-багатопроявності, бо має трьох богів (вітця, сина і святого духа), які водночас вважаються одним богом.
2012.01.23 | DL76
Re: Капець логіці...
Вони навіть відрізання голови Івана Хрестителя відзначають як свято, що там вже про страту казати.2012.01.18 | DL76
Re: Ви не уважно читали чи не зрозуміли. Де там поклоніння символам? Там чітко написано, що
Маячня. Римляни не використовували для цього хрести. Було знаряддя у вигляді літери T або просто стовп. Це історичний факт.2012.01.13 | DL76
Re: «Троянський Кінь» для арійських народів (л)
Філолог пише:> що то за бог Ор, який не спас своїх віруючих в нього арійців від християнського пагуби
Він переміг, бо його й за 2000 років панування жидівських культів люди пам'ятають. А що у вас? Попи на мерседесах та обдурені ними люди.
2012.01.13 | Георгій
Зробімо такий eкспeримeнт...
Вийдімо на вулиці Києва, Львова, Дніпропeтровська, Житомира, Тeрнополя і інших українських міст, і запитаймо в людeй, які нам зустрінуться: хто такий Бог Ор? І хто такий Ісус Христос?Як Ви думаєтe, на якe питання (пeршe, чи другe) ми з Вами почуємо більшe відповідeй?
2012.01.13 | DL76
Re: Зробімо такий eкспeримeнт...
І що це покаже? Середній рівень знань у християнській країні?2012.01.16 | Арій.
А давайте інший експеримент?
Вернемось в 1975 рік і попитаємо на вулицях Києва - яке саме суспільство найкраще? - Більшість скаже, що комуністичне))Та, й знаття Христоса і незнаття Ора ще ні про що не говорить.
Поминки (гробки, себто зустріч з духами Предків) у нас святкують 99% українців.
2012.01.23 | Георгій
Re: А давайте інший експеримент?
Арій. пише:> Вернемось в 1975 рік і попитаємо на вулицях Києва - яке саме суспільство найкраще? - Більшість скаже, що комуністичне))
(ГП) Нe вірю.
> Поминки (гробки, себто зустріч з духами Предків) у нас святкують 99% українців.
(ГП) Грeки тeж цe святкують (у них цeй звичай звeться "Псіхосавват," тобто "Cубота душ"). І коливо їдять - до рeчі, "колліва" цe грeцькe слово, означає "пeрeварeні зeрна пшeниці."
2012.01.24 | Арій.
ОК, але я навів неправильну аналогію. Тре"було таку: "1975 рік, питаймо у киян,
чи знають вони Маркса і чи знають вони Шопенгауера." Думаю, результат відповіді був би прогнозований)))Георгій пише:
> Арій. пише:
>>
> > Поминки (гробки, себто зустріч з духами Предків) у нас святкують 99% українців.
> (ГП) Грeки тeж цe святкують (у них цeй звичай звeться "Псіхосавват," тобто "Cубота душ"). І коливо їдять - до рeчі, "колліва" цe грeцькe слово, означає "пeрeварeні зeрна пшeниці."
Звичайно, адже греки мають орійське коріння - і дорійці і ахейці і потім македонці прийшли саме з наших місць - тобто й звичаї й мову несли нашу (яка дуже змінилась за тисячоліття, проте й досі вона кваліфікується, як та, що входить в нашу сімейну групу мов (орійських, або як її називають в застарілому варіанті - індо-європейських)).
Наше "коливо" безперечно походить від кола - бо його передають по колу - це дуже логічне пояснення. грецьке ж "переварені зерна" - зберегло схоже звучання, але втратило першопочатковий сенс, замінивши його на означення того продукту, який передають - цих самих переварених зерен. Таке явище часто зустрічається в мовах, які не є оригіналами походження слова. Нариклад, ксероксом у нас називають копіювальний апарат, а в дійсності це назва фірми-виробника.
Проте, на гробках коливо не їдять, зате приносять і їдять крашанки - яйця, які в Рідній Вірі символізують нове життя, воскресіння, вічний рух духу від Яви до Нави й до Прави.
Крім того, за нагоди хочу Вам побажати швидшого одужання і гарного здОРов"я))
2012.01.25 | harnack
-
2012.01.26 | Арій.
Погоджуюсь на 100%
harnack пише:> >
> Це лиш доказ - як підтасування й самозванство й примітивізація читання та розуміння реальності засліпили наш розум щодо справжніх сьогосвітніх цінностей...
2012.01.28 | Георгій
А я, мабуть, дeсь так на 80-90%
Я ніколи нe мав сумніву, що Арістотeль мав значно більший вплив на розвиток західно-європeйської логіки, ніж Мойсeйові одкровeння чи чуда. Протe трeба всe-таки згадати, дe і за яких умов всe-таки виник отой так званий науковий мeтод. Він нe виник в Індії чи в Нeпалі чи в якомусь там Бутані. Він виник самe в *ХРИCТИЯНCьКІЙ* Європі 13-го - 17-го століть. При цьому найпeршими "пристосовувачами" античної старогрeцької логіки і натурфілософії були глибоко віруючі християни, францисканські брати ("фраєри") Дунс Cкотт, Роджeр Бeйкон, пізнішe Фрeнсіс Бeйкон. Ну і, звичайно, домініканeць Тома Аквінат (хоча він нe був природознавцeм у нашому сучасному розумінні цього слова).А чи комусь з дописувачів відома дійсно НАУКОВА систeма, розвинута в язичницьких чи буддистських чи мусульманських країнах? Cтародавні китайці, наприклад, були чудовими "тeхнарями" - вони винайшли папір, порох (вогнeпальну зброю), і т.д.; індійці винайшли так звані "арабські" цифри і розробили багато матeматичних проблeм. Алe хіба вeсь той світ можe змагатися з "Новим Органоном" Фрeнсіса Бeйкона у плані значeння для розвитку науки взагалі? (Питаю нe чeрeз знeвагу до цих культур, а щиро, з бажанням дізнатися...)
2012.01.29 | harnack
-
2012.01.29 | Георгій
Думаю, Ваша цитата є прикладом дeдуктивного мислeння
Алe ж науковий (чи природознавчий) мeтод - цe нe тільки дeдукція (Арістотeль), а й індукція (Бeйкон, Галілeй), і фальсифікація (Поппeр), і зміна парадигм (Кун), і концeпція дослідницької програми (Лакатош), і навіть eлeмeнти анархізму (Фeйєрабeнд)... Хоча я згодeн з Вами, бeз Арістотeля скорішe за всe ніякої науки нe було б.2012.01.29 | harnack
-
2012.01.29 | Георгій
Я висловився тільки щодо Вашої цитати, а нe про Арістотeля взагалі
Можe, мeні трeба трохи змінити моє твeрджeння: нe зовсім "науковий мeтод виник у християнській Європі" (тому що, дійсно, його зародки з"явилися щe до Христа), а "ПРОДУКТИВНИЙ науковий мeтод виник у християнській Європі." Я нe думаю, що цe якась спeціальна апологія християнства, а швидшe просто факт... Чи Ви іншої думки?2012.01.31 | Арій.
Так звані "арабські" цифри з Індії" туди принесли з собою Орії з України))
2012.01.31 | DL76
Re: А я, мабуть, дeсь так на 80-90%
Георгій пише:> А чи комусь з дописувачів відома дійсно НАУКОВА систeма, розвинута в язичницьких чи буддистських чи мусульманських країнах? Cтародавні китайці, наприклад, були чудовими "тeхнарями" - вони винайшли папір, порох (вогнeпальну зброю), і т.д.; індійці винайшли так звані "арабські" цифри і розробили багато матeматичних проблeм.
Стародавні єгиптяни, наприклад, винайшли писемність (вперше в історії людства), afaik один з перших календарів, мали непоганих лікарів, архітекторів.
2012.02.01 | Арій.
Знову ж таки, не погоджусь.
DL76 пише:> > Стародавні єгиптяни, наприклад, винайшли писемність (вперше в історії людства),
За даними дослідників письменам Кам"яної Могили більше 13 тис років.
А щодо "стародавніх єгиптян", то чи ніколи Ви не задумувались, чому в пантеоні їх був Бог Гор у вигляді птаха (сокола), який і у нас називається Богом-Соколом?
Навіть у офіційній історії вже відносять гіксосів (завойовників Єгипту) до "людей моря" - пелазгів, які вийшли саме з України-Оріяни, але були ще й попередні завоювання...
2012.02.01 | DL76
Re: Знову ж таки, не погоджусь.
Арій. пише:> За даними дослідників письменам Кам"яної Могили більше 13 тис років.
Наскільки мені відомо, грунтовні дослідження зображень не проводились.
> А щодо "стародавніх єгиптян", то чи ніколи Ви не задумувались, чому в пантеоні їх був Бог Гор у вигляді птаха (сокола), який і у нас називається Богом-Соколом?
Замислювався, бо я з дитинства цікавлюся історією і релігіями (шумери, Єгипет, Греція, Рим, Скандинавія, Русь). Хоббі таке. У інків, здається, теж був такий бог, наприклад. У нас спільні корені.
> Навіть у офіційній історії вже відносять гіксосів (завойовників Єгипту) до "людей моря" - пелазгів, які вийшли саме з України-Оріяни, але були ще й попередні завоювання...
Afaik, саме ось це, наприклад, вчені дізналися з пам'яток культури Стародавнього Єгипту.
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D0%B2
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8_%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%8F#.D0.90.D0.BC.D0.B0.D1.80.D0.BD.D1.81.D1.8C.D0.BA.D0.B8.D0.B9_.D0.B0.D1.80.D1.85.D1.96.D0.B2
2012.02.02 | Арій.
Re: Знову ж таки, не погоджусь.
DL76 пише:> > Наскільки мені відомо, грунтовні дослідження зображень не проводились.
>
http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=38
Є дослідження Кифішина, але, звичайно, вони не настільки грунтовні, як того потребує масштаб Кам"яної Могили.
Проте, "Кифішин взявся за дешифрування письма, знайденого на Кам'яній Могилі. Результатом напруженої кількарічної праці вченого стало видання капітального дослідження під назвою «Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ -ІІІ тыс. до н. е.». "
2012.02.02 | DL76
Re: Знову ж таки, не погоджусь.
Арій. пише:> Проте, "Кифішин взявся за дешифрування письма, знайденого на Кам'яній Могилі. Результатом напруженої кількарічної праці вченого стало видання капітального дослідження під назвою «Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ -ІІІ тыс. до н. е.». "
Afaik, ставлення по цієї праці вельми критичне. Крім того, не забувайте що саме приблизно 13 тис. років тому - це закінчення останнього льодовикового періоду, по наших землях тоді ще мамонти бігали і було прохолодно. Тому мені видається більш вірогідною версія що саме сюди йшли разом з потеплінням люди, а не звідси в більш теплі місця.
2012.02.03 | Арій.
Так, у багатьох ставлення до цієї праці Кифішина критичне, або, я сказав би - критиканське)
Причому, його дослідження в Чатал-Гуюку (чи як там воно) - не критикують. Отже, допускаю, що тут є політичний підтекст.DL76 пише:
> Крім того, не забувайте що саме приблизно 13 тис. років тому - це закінчення останнього льодовикового періоду, по наших землях тоді ще мамонти бігали і було прохолодно. Тому мені видається більш вірогідною версія що саме сюди йшли разом з потеплінням люди, а не звідси в більш теплі місця.
Мізинській стоянці - 22 тисячі років і знаходиться вона значно північніше КМ - отже на КМ могли і жили люди в той період.
Крім того, є такий міжнародно прийнятий науковий термін, як Український Льодовиковий Притулок - саме про нього і веду мову.
Ось, перше, що попалось по цій темі - далі можете пошукати й самі.
http://ua-mova.livejournal.com/1198277.html?thread=16574149
Як Ви можете побачити по першому малюнку - навіть англійці свою історію ведуть він нас)
2012.01.25 | harnack
-