Надворі вересень, як і водиться з давніх часів, розпочався активний рік: діти пішли до школи, студенти студіюють науки, засмаглі і повні сил народні обранці взялися поліпшувати життя виборців… Пахне бабиним літом, розпашілою землею, животиною.
Але в ці, життєпереможні запахи, вплітається якийсь ледь відчутний сморід. Це що? Невже знову смердить виборами по-українськи, до яких ще більше року? Але чому смердить, адже ж у демократичному світі виборами зазвичай приємно пахне, бо саме вибори – найбільш дієвий орган демократії: від тебе залежить яке майбутнє очікує на тебе і твоїх дітей? Чи не тому у нас тхне, що кожні наступні вибори все брудніші і брудніші – за двадцять років вже ціле сміттєзвалище утворилося. І нехай собі об`єднана Європа, до якої ми нібито прагнемо, все наполегливіше показує «жовту картку» – в питаннях демократії, виявляється, вони для нас не авторитет. Тим часом у нас вигадуються все нові і нові технології усунення політичних опонентів, як у Харкові, де, вірогідно обкатується нова політтехнологія: дуже грамотне «зачищення» інформаційного поля за допомогою переводу політичної проблеми на господарські рейки.
А раптом виникнуть сумніви, що для нинішньої харківської влади наявність незалежних від влади потужних ЗМІ може призвести до непередбачуваних, а скоріше, передбачуваних, наслідків. Бо якщо вчасно не вилучити найрейтинговіші інформаційні телеканали АТН та АТВ/К, може статися, що знов «натягнути» відсотки, яких бракуватиме для перемоги на тогорічних виборах, не вдасться. Тому що журналісти незалежних телеканалів можуть продовжити інформувати харків,ян про те, про що не розказують провладні ЗМІ, як наприклад:
– як і кому жити стає все краще і краще;
– що за останні два роки, наприклад, Харківська область у всеукраїнських рейтингах по переважній більшості показників перемістилася з перших місць до останніх і як це вплинуло на життя пересічного харків,янина;
– про нездійснені обіцянки щодо виплати заборгованості по зарплатах працівникам заводів ім.Шевченка та ім.Малишева;
– і кому належать «гніздечка», якими обросла дорога, пробита в тілі легень Харкова – лісопарку, що таксисти її звуть дорогою смерти або гепаштрассе;
– і про розважальний комплекс у горезвісному парку Горького, який може стати недоступним для заслужено відпочиваючих бабусь, що так полюбляють клумби та лавочки;
– і куди зникають дерева з вулиць Харкова;
– і що у рейтингу корумпованості нижче нас – тільки Венесуела;
– і як найбільш за радянських часів корумпованій Грузії вдалося вирватися з цих тенет;
– і якою має бути система безпеки, аби ми могли спати спокійно;
– і про багато такого, що може приглушити звук фанфар…
Якщо вас цілком влаштовує отримувати інформацію про місцеве життя з одного, провладного джерела, як то було за улюблених радянських часів, нехай дозволяють утискати свободу слова. Уявіть собі, саме так у світі зветься закриття незалежних ЗМІ! Якщо ж ми хочемо жити в такій країні, в якій хочеться жити, врешті-решт варто усвідомити, що політика «моя хата скраю», яку намагаються приписати нашому українському менталітетові, є нам нав,язаною, бо не такі ж ми дурні, аби не розуміти, що саме на крайню хату нападають на першу. І чутно заявити тим, хто хоче зберегтися у владі (чого воліють скрізь і всі, хто тримає кермо): аби залишитись, треба нам СЛУЖИТИ.
А щоб голос прорізався, маємо згадати: хто між свободою і хлібом обирає хліб, врешті-решт залишається і голодним, і невільним.
Не забуваймо: від НАС залежить в ЯКІЙ країні будемо жити ми і наші діти. І чи буде ця країна Україною.
Тамара Трацевич,
член Національної спілки журналістів України,
автор і ведуча телепрограми «Європейські студії»