Гарне слово і поняття – дружба. Воно є чи не найголовнішим у взаємовідносинах між людьми, народами, державами. Взаємини у сім’ї, із сусідами, знайомими, приятелями, тоді хороші, коли панує дружба. Добрі стосунки між братами і сестрами, теж бувають тоді, якщо є дружба. Кажучи дружба, розуміється певний паритет у відносинах, так би мовити п’ятдесят на п’ятдесят. Якщо я зробив щось добре своїм друзям, то і від друзів чекаю того самого.
Часто йдеться у засобах масової інформації сусідньої держави Російської Федерації, та проросійських в Україні, що ми українці є найближчими друзями росіян. Тобто, росіяни вважають, що у нас паритетні стосунки і ми допомагаємо один одному. Чесно кажучи, погодитись з цим твердженням дуже важко. Адже, декілька років тому, наприклад, в РФ діяло дві загальнонаціональні українські об’єднавчі організації: Федеральна національно-культурна автономія українців Росії (ФНКА) та Організація Українців Росії (ОУР). Обиралося, навіть, спільне керівництво тих організацій, оскільки, завдання були одні і ті самі: збереження української мови, культури, звичаїв, традицій українців тощо. Ніякої політики, українці Росії ходили і ходять на вибори та голосують так як кожен вважає за потрібне. Українці Росії, і їх організації, представляють українську діаспору у РФ, і ніяким чином, неможна їх назвати проукраїнськими, що загрожують російській державі безпекою чи інтересам.
Зате, одного разу, один із співголів ФНКА і ОУР, від свого імені, не від імені організацій, як людина і громадянин, пан Валерій Семененко, дозволив собі вільне трактування певних подій. Протягом двох років, ці дві організації, було ліквідовано російською владою. І це на фоні того, що виробляють представники проросійських організацій і партій в Україні.
Але не тільки проросійські організації, їхні представники у Криму, на Півдні країни і на Сході, поводяться як удома в Росії, – отримавши владу, нав’язують, українцям свою мову, російсько-радянські порядки тощо. Ай сама російська влада веде тихі підступні війни проти українців: інформаційні, економічні, ідеологічні… Пам’ятаємо газові війни, перекриття краників, недавні угоди, зокрема і Харківські, де заяви Путіна про знижку на сто доларів мають вигляд особливо цинічних, бо стодоларова знижка не зафіксована в ніяких документах, тобто у будь-який момент, російська сторона може вимагати, щоб повернули борг, який у вигляді «кредиту» ними надався.
Проводячи антиукраїнську політику, нав’язуючи Україні васальські відносини, гальмуючи її розвиток, російська сторона, змушує багатьох українців їхати на заробітки до Росії. Де на українців чекають не цивілізовані умови праці. «Особи, які приїжджають у Росію заробити грошей, фактично стають рабами». Про це в ефірі одного із російських телеканалів сказав постійний представник Республіки Дагестан при призедентові РФ Гаджі Махачов, – УНН.
Чого вартує підтримка представників російської влади законопроекту Колесніченка-Ківалова, – «Про регіональні мови…». Голова думського комітету у справах СНД і зв’язків зі співвітчизниками Лєонід Слуцкій радісно привітав події у Верховній Раді, нагадавши, що «Росія зацікавлена в максимально високому статусі для російської мови… [що] стане додатковим імпульсом для розвитку російсько-українських відносин та інтеграційних процесів на пострадянському просторі», – УП.
Що означають інтеграційні процеси на пострадянському просторі? Адже, такого поняття як пострадянський простір не існує, бо давно вже утворені незалежні держави, деякі з них перебувають у Європейському Союзі і НАТО. І чому пан Слуцкій не зацікавлений у максимально високому статусі української мови в Російській Федерації, хача б на паритетних засадах?
З поведінки російської влади і їхніх пропагандистів, декотрих українських громадян російського походження і російськомовних, складається враження, що, на їхню думку, дружба, це коли росіяни безцеремонно вважають: те що російське правильно, а те що не російське зайве. Тобто, дружба, це тоді, коли усі стають росіянами. А виправданням таким діям, мабуть є судження, подібне до того яке застосовував президент Росії Медвєдєв під час грузинської війни, – «Прінуждєніє к міру…», треба вважати в українських реаліях, – «Прінуждєніє к дружбє…». То чого варті вислови, що українці є найближчими друзями?
На екранах і ефірах проросійських каналів, у засобах масової інформації орієнтованих на Москву, посилилась антиукраїнська пропаганда. Все частіше чуємо, що Україна і українці, з’явилися лише дев’ятнадцятому столітті, а до того була якась Русь, мабуть потрібно вважати, що промосковські пропагандисти, мають на увазі, що це Росія… Але, з історичних джерел знаємо, що Київська доба, Русь, почалася з восьмого століття нової ери, а Московське царство, теперішня Росія, з’явилося у тринадцятому. Тобто Русь до Росії стосунку немає, бо відрив у п’ять століть досить великий, щоб шукати росіянам свою спадщину у Русі. До того ж, говорили тоді у Києві, геть зовсім не теперішньою російською, яку так уперто нав’язують сучасні кремлівські інтегратори. Робити акцент на князівській династії, просто смішно, бо нащадки українських князів є по всій Європі і не тільки. Якщо Анна, дочка князя Ярослава керувала тодішньою Францією, то це ж не означає, що французи мають вважати, що нинішня Україна, їхня територія, чи територія їхніх інтересів, з нав’язуванням нам французької. Або, є теорія, що допомогли утворити Київську державу вікінги, – то що Україна має вважати, що Швеція, Норвегія, це українська територія? І мають входити в український світ? Зрозуміло що такі думки маячня, тому і українці сприймають подібну російську пропаганду як маячню.
Україна є і буде незалежною державою, не дивлячись на новітні імперські зазіхання московських керманичів. На проросійську, антиукраїнську пропаганду виділяються шалені гроші, не один мільярд доларів. Натомість, українці не мають якогось-такого центру, який би дбав про утвердження українства, ні в Україні, ні за її межами. Ніхто не фінансує Українську ідею. Українською державою керують люди далекі від розуміння проукраїнської політики, політики зміцнення держави і нації. Але, українство тримає воля людей, воля українців, самоуправління своїм бажанням бути українцем, де б це не було, у якому куточку світу. Можна купити багато чого, і, зрештою, багато кого, але купити і зламати волю людей – неможливо.
Тобто, українство тримається на рівні громадянського суспільства. Невдовзі, саме представники українського громадянського суспільства переберуть важелі державної влади у своє підпорядкування. Щось подібне відбувається і в Росії, російське громадянське суспільство поступово набирає сили. Настануть такі часи, коли долею своїх держав піклуватимуться представники своїх громадянських суспільств, а не старі збанкрутілі, зажерливі і безбожні, кагебісти, – саме тоді можна буде поговорити і про дружбу.
Юрій Сидоренко