Максим Середа,
Центр політико-правових реформ
У першій половині цього року, якщо вірити даним Єдиного державного реєстру судових рішень, суди прийняли щонайменше 81 постанову у справах щодо обмеження свободи мирних зібрань. У 74 випадках суди задовольнили позови органів влади і заборонили мирні зібрання і лише у 7 справах суд став на захист свободи мирних зібрань.
Найцікавішим є те, як суди мотивують свої рішення. Ми вибрали цитати, які можуть зайняти гідне місце у рубриці «Сміхопруденція». Це свідчить про те, що судді не позбавлені почуття гумору. Водночас сумно, що це почуття вони демонструють у рішеннях, якими обмежують права та свободи людини. До кожної цитати з постанов українських судів наводимо відповідні міжнародні стандарти.
Євро-2012 і євростандарти
З посиланням на чемпіонат Євро-2012 українські суди прийняли більше десяти постанов про заборону мирних зібрань. Причини заборон називалися від «напливу великої кількості вболівальників у фанзону» та «неузгодженості заходу з інтересами територіальної громади міста» до неможливості забезпечення громадського порядку через зайнятість правоохоронних органів у заходах, пов’язаних із проведенням Євро-2012.
Трапляються і просто комічні рішення. Так, суд у Харкові заборонив представництву «Амнесті Інтернешнл Лімітед» проводити вуличну інформаційну акцію, тому що «в районі вказаних у повідомленні вулиць буде проводитись хода вболівальників, що унеможливлює проведення інших масових заходів в цьому районі» (Єдиний державний реєстр судових рішень, №24699950).
Цікаво, що організатори повідомили владу, що на акції буде не більше десяти осіб, до того ж акція відбудеться без використання візуальних матеріалів, гасел чи плакатів. Яким чином десять учасників можуть завадити проведенню багатотисячної ходи вболівальників – питання риторичне.
Як тут не згадати позицію Європейського суду з прав людини: «у зв’язку з природнім характером свободи зібрань і її тісним зв’язком з демократією, необхідні переконливі та безспірні причини для виправдання втручання в це право» (Adali v. Turkey, №38187/97).
Імідж влади понад усе
Забороняючи мирні зібрання, деякі суди більше опікуються іміджем влади, ніж правами людини.
Так, у Черкасах суд дійшов висновку, що «проведення мирного зібрання, направленого на боротьбу з корупційними діяннями голови Черкаської обласної державної адміністрації, призведе до розповсюдження неправдивих відомостей, що негативно вплине на імідж влади». Більше того, суд вважає, що протести проти корупції неможливі в принципі, оскільки законом «не передбачено право громадськості на проведення мирних зібрань як захід щодо запобігання і протидії корупції» (ЄДРСР, №20963324).
А ось що з цього приводу думає Європейський суд з прав людини: «У демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права, ідеям, які кидають виклик існуючому порядку, повинна бути надана можливість вираження шляхом здійснення права на зібрання, а також іншими законними способами». Європейський суд вважає, що коли зібрання не містить закликів до насилля чи відмови від принципів демократії, то його не можна обмежувати: «будь–які заходи, які порушують свободу зібрань і свободу висловлювань (за винятком заходів, що спонукають до насильства чи відмови від принципів демократії), – якими б шокуючими і неприйнятними могли здатися органам влади деякі точки зору – підривають демократію чи навіть ставлять її під загрозу» (Stankov and The United Macedonian Organisation Iliden v. Bulgaria, №29221/95 and 29225/95).
В іншій справі столичний суд заборонив мітинг у центрі Києва, через те він начебто завадить офіційному візиту президента іншої країни: «проведення … мітингів … в центральній частина м. Києва може призвести до відміни відвідання делегацією запланованих об’єктів, та як наслідок відміни офіційного візиту Президента Словацької Республіки, що може призвести до погіршення дипломатичних відносин між країнами» (ЄДРСР, №12470318). При цьому суд послався на загрозу інтересам національної безпеки.
Ось що говорять міжнародні стандарти стосовно цього: «Посилання на інтереси національної безпеки для виправдання заходів щодо обмеження прав можливе лише в тому випадку, коли такі заходи вживаються для захисту існування держави, її територіальної цілісності чи політичної незалежності від застосування сили або загрози її застосування» (Сіракузькі принципи тлумачення обмежень та відступів від Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). Тому суд міг би заборонити мирне зібрання, лише якщо від візиту президента Словаччини залежало існування України як держави, її територіальна цілісність та політична незалежність, а мітинги перешкоджали досягненню цілей візиту.
Також київський суд заборонив мітинги у зв’язку з відвідинами України іноземними гостями, бо:«проведення … масових заходів біля приміщення Адміністрації Президента України негативно вплине на імідж столиці України, що зумовить негативне враження вищих посадових осіб іноземних держав про країну в цілому» (ЄДРСР, №11803531).
Сумно, що на шальках терез правосуддя імідж влади переважує права людини на вільне вираження поглядів і свободу мирних зібрань. Мабуть, впровадивши термін «імідж» у юридичну практику, суди не знали, що імідж, за визначенням Вікіпедії, – це «штучна імітація або подання зовнішньої форми будь-якого об’єкта».
«Знущатися» над портретом політика або чиновника – аморально
У березні цього року чи не вперше в українській судовій практиці з‘явилися два рішення про заборону мирних зібрань з посиланням на норми Європейської конвенції з прав людини про допустимість обмеження свободи мирних зібрань в інтересах моралі. Обидві судові постанови – творіння суду у Миколаєві.
Спочатку суд заборонив акцію, під час якої передбачалося знищити портрет Президента і якогось адвоката. Суд визнав, що «проведення акції, під час якої передбачено знищення портретів Президента України В.Януковича та адвоката … суперечить моральним засадам демократичного суспільства, демонструє зневагу до суспільних правил і норм поведінки, оскільки Президент України є не просто однією з вищих посадових осіб держави, а й виступає уособленням держави у зовнішньо- і внутрішньополітичних відносинах. Відповідно до ст. 105 Конституції України честь і гідність Президента України як глави держави підлягають особливому захисту, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України, яка проголошує, що честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю й охороняються законом. Проведення зазначеної акції посягає на повагу та гідність Президента України В.Януковича та адвоката» (ЄДРСР, №23536867). Даруйте за розлогу цитату, але з пісні слів не викинеш.
Натомість у Керівних принципах ОБСЄ зі свободи мирних зібрань висловлюється думка, що для обмеження свободи мирних зібрань «недостатньо, щоб поведінка була просто образливою під кутом зору моралі, потрібна щоб вона вважалась злочинною і визначалась законом як така» (пункт 68). А оскільки знищення портретів Президента чи будь-якої іншої особи у нас не є злочином, то й підстав для обмеження не було.
Наступного разу демонстрант вирішив не знищувати портрет одного з чиновників, а демонстративно помістити його до смітника, про що чесно повідомив місцеву владу. І знову суд заборонив йому це зробити, оскільки, на думку суду, «проведення акції біля Прокуратури Миколаївської області, під час якої передбачено тримання портрета прокурора Миколаївської області … вниз головою з подальшим вкиданням портрета в урну для сміття, суперечить моральним засадам демократичного суспільства, створює реальну загрозу порушення громадського порядку, охорони здоров’я чи мораліта захисту прав і свобод інших осіб, а також дані дії можуть призвести до заворушень між учасниками акції та іншими особами» (ЄДРСР, №23550147).
А ось яку позицію висловив Європейський суд з прав людини: «свобода зібрань захищає також демонстрації, здатні роздратувати або нанести образу особам, які дотримуються протилежних ідей чи вимог» (Barankevichv/ Russia, №10519/03).
Мало того, ст. 39 Конституції, на відміну від аналогічної ст. 11 Європейської конвенції з прав людини, не передбачає можливості обмеження мирного зібрання в інтересах суспільної моралі. Отже, забороняючи мітинг, суд застосував підставу, яка не передбачена Основним Законом. Водночас Конституція встановила більше гарантій для свободи мирних зібрань, ніж Конвенція, яка встановлює мінімальні гарантії. Тож ігнорувати положення Конституції тут не можна.
Дитяча організація – загроза прокуратурі
Є чимало рішень, якими суд забороняє мирні зібрання біля правоохоронних органів. Забороняє навіть дитячим організаціям.
Так, у Дніпропетровську суд не дозволив проводити дитячій громадській організації акцію «Ні необ’єктивному розслідуванню», зумовлену непритягненням до відповідальності винуватців аварії, внаслідок якої постраждала дитина. При цьому суд виходив з того, що місце біля прокуратури не віднесено міською радою до переліку місць, де можна проводити мирні зібрання. А тому акція «може призвести до виникнення загрози громадському порядку, санітарному благополуччю, перешкодити роботі установ, які знаходяться за зазначеною адресою, ускладнити вільний рух транспортних засобів на прилеглих перехрестях і рух пішоходів. … Крім того, до участі при проведенні масового заходу можуть приєднатися інші громадяни, які розділяють погляди його учасників. Тому, в певний період часу, кількість учасників може збільшитися до невизначеної кількості осіб» (ЄДРСР, №23924423).
Якби ця справа дійшла до Європейського суду з прав людини, ймовірно, що він послався би на своюпопередню практику: «будь-яка демонстрація в громадському місці неминуче, до певної міри порушує загальний перебіг життя, включаючи перешкоди для дорожнього руху, і органам влади слід проявити певну терпимість відносно мирних зібрань» (SergeyKuznetsovv. Russia, №10877/04).
Також у Керівних принципах ОБСЄ зі свободи мирних зібрань йдеться про те, що «підстави, на які органи влади посилаються для підтвердження пропорційності своїх дій, мають бути вагомими і достатніми, а також спиратися на прийнятну оцінку відповідних фактів. Лише підозр або припущень недостатньо»(пункт 37).
Хочеш пікетувати –ти порушник
У деяких випадках суди ухитряються визнавати правопорушенням саме мирне зібрання. Так, у Полтаві суд дійшов висновку, що оскільки акція щодо привернення уваги громадськості до проблем корупції в державних органах матиме місце напередодні та у день футбольного матчу Чемпіонату Європи, то її треба заборонити, оскільки «матч планує відвідати велика кількість уболівальників з усієї країни, які, враховуючи значне суспільно-політичне напруження, високий резонанс подібних масових зібрань, психоемоційний стан учасників заходів, можуть приєднатися до учасників акції або до викликаних їхніми діями порушень громадського порядку» (ЄДРСР, №17873555). Тобто суд заздалегідь визнав, що учасники акції порушуватимуть громадський порядок, хоча жодних доказів цьому надано не було. Цікаво, що така самісінька мотивація зустрічається ще у чотирьох постановах, прийнятих у той самий час тим же судом, але різними суддями.
Натомість міжнародні стандарти полягають зовсім в іншому: «ні гіпотетичний ризик порушення громадського порядку, ні присутність ворожо настроєної публіки не є законною підставою для заборони мирного зібрання» (пункт 63 Керівних принципів ОБСЄ зі свободи мирних зібрань).
Заборонити не можна обмежити
Українські суди майже завжди забороняють мирні зібрання – навіть тоді, коли загрози, які бачив суд, можна було би уникнути в інший спосіб, без заборони зібрання.
Наприклад, у Запоріжжі суд заборонив ходу зі смолоскипами для вшанування пам’яті Героїв Крут, оскільки вважав, що використання смолоскипів може призвести до незворотних наслідків та завдання шкоди майну і здоров’ю громадян. При цьому суд відкинув можливість обмежити учасників зібрання у використанні смолоскипів: «суд не може окремо обмежувати громадян в методах проведення мітингів. В даному випадку не підлягає розгляду окремо питання щодо використання смолоскипів. Суд, при вирішенні спору, повинен прийняти рішення про заборону чи дозвіл проведення мітингу» (ЄДРСР, №21946109).
Міжнародні стандарти говорять про інше: «Будь-які обмеження свободи зібрань повинні пройти перевірку на пропорційність. Представники адміністративного органу повинні розуміти, що їх повноваження не зводяться до вибору між невтручанням та забороною і що в їх розпорядженні є цілий ряд різних обмежень. Будь-які обмежувальні заходи слід чітко пов’язувати з підставами для обмеження зібрання і сфокусувати ці заходи на досягнення конкретної цілі або цілей, що стоять перед органами влади» (пункти 39-40 Керівних принципів ОБСЄ зі свободи мирних зібрань).
Хоча у випадку зі смолоскипами, на наш погляд, обмеження їх використання також було б непропорційним заходом. Адже організатори зобов’язувалися мати при собі вогнегасники, а влада могла забезпечити наявність протипожежних служб під час ходи.
Без туалету нема пікету
Унікальну підставу для заборони пікету вигадав суд у Херсоні. Організатор мав «необережність» упустити у повідомленні про мирне зібрання важливу інформацію: «відповідачем не було зазначено в заяві методів та форм забезпечення прибирання сміття та інших заходів для уникнення порушень Правил благоустрою міста, забезпечення біотуалетів, що унеможливлює в свою чергу проведення довготривалих заходів» (ЄДРСР, №9818152).
Але й на таку комічну ситуацію є чітка відповідь у міжнародних стандартах: «відповідальність за прибирання території після проведення зібрання зазвичай повинна лежати на муніципальних органах влади. Від організатора зібрання не потрібно вимагати відшкодування непропорційних або непомірних витрат на прибирання»(пункт 27 Керівних принципів ОБСЄ зі свободи мирних зібрань).
Як бачимо, положень Конституції та міжнародних стандартів цілком достатньо, щоб місцеві органи влади не зверталися до судів з вимогами заборонити мітинги, а суди не вправлялися у «майстерності» обґрунтовувати такі заборони. До речі, це гарний критерій для виборців. Якщо місцева влада часто ініціює заборону мирних зібрань, то чи варто підтримувати її на виборах за те, що вона не хоче бути почутою? Що ж до судів, то такі справи є чітким мірилом для їхнього авторитету та рівня незалежності.
http://www.pravo.org.ua/index.php/2010-03-07-18-06-07/adminyust/623–2012
