У нашому світі усе відносно. Відносні навіть статичні речі. Наприклад, математичні і хімічні формули є безумовними. Якщо їх змінити, – предмет обговорення змінить свої властивості, а отже підпорядковуватиметься вже іншим законам. Знов таки, не перший погляд – статичним… Коли у незнайомій компанії людина окреслює коло свого спілкування, вона отримує певну реакцію: повагу або зневагу. Серед всмалених алкоголем бритоголових підлітків у напівтемряві підвалу авторитет ботаніка – практично нульовий, і навпаки: у товаристві букіністів зв’язки з людьми поза законом – викликають огиду.
Чому в одній точці світової географії відбувається прорив, а інша пляма, попри всю абсолютно тотожність – опиняється у п’ятій точці? Чому Україна, яка мала усі можливості для впевненого входження у світову двадцятку, втратила майже усе? Визнаємо відверто, є дві причини: по-перше, ми непотрібний конкурент – ані Європі, ані США, ані Китаю, по-друге, ми постколоніальне суспільство зі світоглядом ХIХ сторіччя. Така сама ментальність була у кріпаків, яким несподівано дали волю царською милістю, але не навчили як нею користуватися, не підказали куди себе подіти, не пояснили що відбувається навколо у безпосередній близькості і взагалі у світі. Тобто, кинули у плавання, не давши орієнтири…
Як виходить, що в Україні успішно працюють приватні компанії, а держава загалом – бідна? Той саме, що і всюди генетичний код людей і тварин, аналогічне устаткування, однакові ідеї, загальні стандарти, відкриті схеми – працюй і багатій! Але – ні… Чому? А ментальність інша. Підхід не такий. Держава тим і відрізняється від приватної компанії, яка працює лише на власний добробут, що мусить не тільки заробляти гроші, але і проводити регуляторну і стратегічну політику в цілому, для країни. Не останню роль у технологічному прориві Китаю зіграло впровадження закону, щодо заборони експорту рідкоземельних металів. Це привело до того, що власники високотехнологічних світових компаній мусили відкривати виробництва у Китаї. Вважаю, це – правильний підхід. А у нас держава свої прямі обов’язки належним чином не виконує. Функції придушення – виконує занадто, а регуляторні – ні. Закупити спецзасоби для МВС чи впровадити пільги для депутатського корпусу – будь-ласка, а спрямувати твердий відсоток від податків у казну на підтримку фундаментальної науки чи стратегію загальнодержавної заміни газу на електрику – не поспішає. За контроль і поготів нема розмови: когось тричі на рік перевіряють, паралізуючи діяльність, а хтось беззвітно керує мільярдними потоками державних грошей. Для людей, які наразі уособлюють Україну, вона не є основною метою, для них це – корито для особистих цілей. Звідси усі негаразди. Тому нас ще довго вважатимуть ненадійними партнерами, засуджуватимуть на стадіонах і перераховуватимуть столові прибори після відвідин…
Щоб змінити ситуацію, для початку треба визнати неефективність існуючої форми управління країни, а потім – рішучо провести реформи. Згори – великі, стратегічні, фундаментальні: змінити зовнішньополітичні і культурні пріоритети, взяти курс на самодостатність в економіці, посилити рух у бік енергетичної незалежності, припинити переписувати конституцію під кожного нового диктатора, осмикнути велику олігархію, скоротити бюрократичну машину, делегувавши повноваження на місця, посилити відповідальність чиновників, впровадивши невідворотність покарання за злочини, скасувати усі форми імунітету. Знизу – реформи свого рівня: впровадження прозорого управління, звітування, посилення громадського контролю, заохочення чесного ведення малого бізнесу, сприяння самозанятості. Нічого нового, усе давно придумано до нас. Треба нарешті припинити балачки щодо реформ і починати їх розкручувати. Для цього варто усвідомити три прості речі: нам ніхто не допоможе, крім самих себе; шкалу цінностей треба змістити у напрямку реальних доброякісних вчинків: «зробити» – краще ніж «обіцяти», «бути» – краще ніж «здаватися»; вподобання населення повинні йти не в етнічних ознаках, географічному плані чи у політичних кольорах, а в економічному і державному пріоритеті. Установку: «легко зрубити грошей» треба міняти на сумлінну працю – дурняків на всіх не вистачить. Якщо не думати за власне майбутнє зараз, завтра воно жорстоко помститься. Ще недавно Україна відносно непогано жила у порівнянні з країнами Азії, але тепер ми опинилися позаду. Наразі та сама ситуація з Африкою. Отже, бездіяльність краде час, статичність грає проти нас: формули цивілізації змінюються і поступово символи нашої країни перетворюється на величину, якою у великій грі можна знехтувати. Пам’ятаймо, що світ іде вперед, а ми – по колу. І вже згаяли по дурних шараханнях безліч шансів і втратили двадцять років.
Віктор Горобець
