«И всё так чинно, благородно…», – проголосив п’яний персонаж Георгія Віціна, прокинувшись від сну, під час якого гості на весіллі встигли побити нареченого. Бо той передумав одружуватися з дочкою майбутнього тестя, тому що, як з’ясувалося, вона приховала, що вже має трьох діточок.
Цей епізод із кінофільму «Не може бути!» пригадався мені під час брифінгу із представниками іноземних спостерігачів в день проведення виборів. Склалося враження, що більшість з них просто все проспала, не помітивши порушень чинного виборчого законодавства, масштабного підкупу виборців, вірніше сказати, грошового конкурсу.
У попередніх публікаціях вже йшлося про технології, які застосовувалися під час передвиборчої кампанії саме в 191 окрузі, що на Хмельниччині. Зокрема, як за тиждень-два до її завершення кермач області без особливих церемоній вчиняв шалений і цинічний адміністративний тиск на людей, проводячи так звані робочі наради з керівниками районів та державних установ. Вимагав одного – перемоги Партії регіонів та її висуванця Миколи Дерикота. Мовляв, на того, хто не виконає вказівку і не досягне певного відсотку для «перемоги», чекає звільнення. Як ми бачимо, підлеглі добре старалися. Зрозуміло, що працювали вони не на совість, а за страх. Але всіх переплюнув один із керівників агропідприємства Старосинявського району. В день «тиші», тобто у суботу, 27 жовтня, коли будь-яку агітацію заборонено законом, він ходив від хати до хати та уклінно благав господарів проголосувати за Дерикота. За це обіцяв кожному вивести на їхні городи по машині… гною. Уявляєте: людей купували за (даруйте, язик не повертається назвати це конкретним слівцем) гній! Нічого собі!
Враховуючи те, що в окрузі балотувалося шість міліонерів, на повну силу застосовувалась технологія підкупу. З цією метою ще задовго до виборів стартував і грошовий марафон. В хід пішло усе, починаючи від роздачі безкоштовних окулярів, страхування дітей, будування навипередки дитячих майданчиків, гойдалок тощо та завершуючи грошовими знаками. Вони давали гроші церквам, заздалегідь відкупляючись від гріхів. Деяким служителям культу (нагадую, згідно діючої Конституції церква відокремлена від держави) під рясу вручалося по 50 тисяч до! ларів за «правильне» наставляння парафіян. А у день виборів загорталися в газету і передавалися виборцям по 200 гривень. Як бачимо, чітко реалізовувалася перевірена віками вельможна політика «батога і пряника». Кожен з подавальних з барського плеча хизувався у своєму штабі: «Я це бидло куплю за двісті гривень!». Як показали результати виборів, так і сталося. У цьому марафоні гроші перемогли і саму владу. Хоча та не скупилася на витрати для підтримки свого ставленика, їй все ж таки не вистачило грошей. М’яко кажучи, Бондар Віктор Васильо! вич «взув» провладного кандидата!
Про політтехнології теж говорилося чимало. Нагадаю лише, що в 191 окрузі, без перебільшення можна стверджувати, панував повний бардак (а за словами військового полковника із старого анекдоту «це не бардак, у бардаку порядок. Це – пожежа в бардаку!»). Найбільш масштабним був цей бардак під час роботи виборчих комісій, коли безпосередньо застосовувалась безпрограшна технологія. У цій технології головне не те, як виборці проголосували, а як ці голоси підрахували, на чию, так би мовити, користь.
Для реалізації поставленої задачі виборчі дільниці максимально укомплектували провладними чи купленими людьми, маскуючи їх, де треба, під знаменами різних партій, які навіть участі у виборах не брали, а про існування деяких з них виборці взагалі не чули. При цьому не даючи іншим кандидатам, зокрема Чижу І.С., права делегувати до виборчих комісій жодного представника. Після створення дільничних і окружних комісій «вибрали» голів, їхніх заступників та секретарів теж із своїх людей. Залишилося дочекатися дня голосування – головного моменту проведення тихої фальсифікації голосів на користь потрібного висуванця.
У день виборів великої популярності здобула технологія «каруселі бюлетенів». На вулицю виносилися бюлетені, в яких під контролем ставилася потрібна галочка та видавалися гроші. Потім знову людина заходила на дільницю, отримувала інші бюлетені, виходила з ними, ставилася де треба відмітка, отримувалися гроші і… ця процедура повторювалася до безкінечності. Використовували таку карусель на більшості дільниць не лише міліонери, але й представники влади.
При підрахунку голосів може застосовуватися великий арсенал дій, починаючи з зіпсування «неправильних» бюлетенів шляхом внесення до бюлетеню додаткової позначки, «помилки» при рахуванні кількості бюлетенів і завершуючи складанням таких як треба протоколів. Для отримання потрібного результату застосовується наступна схема роботи виборчої комісії. Член комісії бере в руки бюлетень, скажімо Чижа, і в голос називає прізвище потрібного кандидата та передає папірця іншому члену комісії своєї команди. Той спокійно складає бюлетені! до купи. Таким чином, у купі збирається максимально можлива кількість бюлетенів, причому різних кандидатів. Зрозуміло, що спостерігачі, знаходячись на відстані 15-20 метрів від столу, де засідає виборча комісія, всього цього побачити не в змозі. Далі підраховується кількість бюлетенів у кожній купі (тобто кожного кандидата), все складається у мішки (коробки), підписується протокол і по інстанціях документи відправляються до ЦВК. Кожна із інстанцій, в свою чергу, може внести потрібні корективи звичайними арифметичними діями при укладанн! і наступних протоколів. Як ясний день і зрозуміло задля кого.
Під час проведення виборів надходила інформація про масу прикладів, коли бюлетені Чижа І.С. складали на інші купи. У вечері йому дзвонили члени комісій, які ще не зовсім втратили совість, й казали про помічені порушення. Чиж не мав своїх представників у виборчих комісіях, тому не було сенсу вимагати перерахувань: результат і так був відомим та зрозумілим. Таким чином, декілька тисяч голосів, відданих за Чижа І.С., були передані представникові влади.
Відверто кажучи, до болю шкода людей, які у найближчому майбутньому на собі відчують плоди проведених «демократичних» виборів: в підвищенні цін на продукти харчування та широкого вжитку, на комунальні послуги та газ, в затримках виплат заробітних плат та пенсій, в зростанні індексу інфляції…
А справжній вибір все ж таки був! Так, Іваном Сергійовичем Чижем, ми переконані, представлена найкраща і реальна передвиборна програма. До того ж, Іван Сергійович – послідовний політик, досвідчений державник, правознавець. Людина, яка не байдужа до чужої біди, яка спроможна захистити кожного із нас. Такий фахівець конче потрібен у Верховній Раді. Бо повинен хтось закони писати і насправді представляти інтереси народу (депутат-то народний!), виконувати іншу рутинну повсякденну парламентську роботу. А що стосується побиття пик, викона! ння пісень та бадьорих вигуків «одобрямс» за помахом руки, то для цього вистачає місця і за межами Ради.
Вибори в окрузі програв не кандидат у народні депутати Чиж І.С. Програли виборці. Він людей не купував і не мав наміру їх продати. Продалися вони самі. Продавши майбутнє своїх дітей і онуків. Люди знову наступили на ті ж самі граблі. Але те, що владі не допомогли ні адмінресурс, ні великі кошти – це позитив. Виходить, народ спроможний витримати тиск з боку влади. Залишається сподіватися, що з часом він протистоятиме і підкупу грошима. Також інформацією для роздумів є те, що в окрузі понад 46 відсотків виборців не прийшли на дільниці. МабутÑ! Œ, не все ще втрачено, ще люди мають шанс відчути себе людьми, а не бидлом. І дай же Бог такого віку й достатньо розуму, аби вони подолали свою байдужість, страхи, зневіру у власні сили і можливості! Не втрачали, врешті-решт, людської гідності і честі, коли їм роздають у них же вкрадені гроші.
Ми додзвонилися до Івана Сергійовича Чижа і він нам сказав:
«Відбувся своєрідний політико-правовий експеримент, свідком якого я став. Ті, що мають владу та великі гроші, цинічно витирають ноги об закон. Пройшовши виборчий шлях із середини, можу сказати – це були не вибори, а змагання грошей і амбіцій владних сил. Таких виборів я ще не бачив! Коли Президент закликав до чесних і прозорих виборів, він наголошував, що той, хто заважає чесним, демократичним і прозорим виборам, – ворог України. Деякі чиновники на місцях своїми діями довели, що вони нехтують і заявами Президента, і думкою людей. Такого в демократичній країні бути не може. Зараз я завершую роботу над дисертацією і, як правознавець, вважаю за доцільне внесення поправок до закону «Про вибори народних депутатів України». Перш за все вимоги повинні бути рівними для всіх кандидатів. І при порушенні будь-яким кандидатом виборчого закону наступає усунення його від участі у виборах. Має бути жорсткий контроль за тим, хто раніше розпочав передвиборну агітацію, хто під тим чи іншим приводом веде підкуп виборців… Тоді нечисті на руку кандидати не будуть ганьбити державу. Авторитет держави, її імідж – вище усіх власних амбіцій».
Анатолій Петич, журналіст, член НСЖУ