Отже «Вибори» пройшли. Брудно, жорстко, а подекуди й криваво. Хай там як, ця ганьба не залишиться поза увагою і назавжди залишиться в українській історії. Та чи міжна (П.А.: special for Mikola Yanovitch) зробити вже сьогодні якісь висновки на майбутнє? Впевнений, що так, і цих висновків насправді декілька.
Перше. Слова про те, що голос кожного українця в умовах диктатури важливий, перестали бути просто словами. Навіть з усіма фальсифікаціями та махінаціями влада так і не змогла здобути перемогу на окрузі «свободівця» Андрія Іллєнка, який змагався із власницею мережі «Епіцентр» Герегою, бо якщо навіть споганити більшу частину протоколів, все одно залишиться перевага буквально в десятки голосів і це теж перевага. Подібна ситуація спостерігається і на інших округах, де влада програла, хоч розраховувала всіх надурити.
Друге. Мажоритарна система в Україні – тотальний бєспрєдєл і ганьба, в яку нас втягнула влада задля збереження диктатури. Їхня логіка цілком зрозуміла: ледве отримавши 30% за партійними списками, вони впевнено набрали 70% за мажоритаркою. Як це сталося? Бюджетні гроші + прогнилі наскрізь місцеві посадовці + повністю підконтрольні ЗМІ + «братки» – ось секрет успіху для кандидата від влади на цих «Виборах». Проголосували за чудового дядька, який зробив вам ліфт чи побудував дитячий майданчик – вітаю! Найближчі п’ять років ви того дядька не побачите, як і не побачите захисту ваших інтересів у Парламенті. Ліфт, чи відремонтований дах, то, звісно, класна штука і цим можна користуватися вже зараз. Та чи буде все це «добро» мати сенс, коли ваш кандидат буде впевнено тиснути на кнопку «ЗА» при вирішенні питання про закриття школи у вашому районі, чи про підвищення ставки податку, чи про визнання вас рабом? Вам все рівно? Ну тоді насолоджуйтеся…
Третє. В нашій державі остаточно зникла міліція, як правоохоронний орган. Звісно, я не наївний добродій, який весь цей час вірив в існування доброго «дяді Стьопи», який вчасно прийде і покарає злочинців, однак, до «Виборів» хоч і сяка-така, однак, міліція в нашій державі була. Тепер я лише бачу затурканих людей у міліцейській формі, яких опустили до рівня «челяді» за мізерну платню і позбавили будь-яких прав. Я сам більше року встиг попрацювати правоохоронцем із великими надіями щось змінити, однак вони розсипалися вщент, коли я остаточно зрозумів, що єдиним варіантом є лише повне знищення існуючих інституцій, а не косметичний ремонт всередині них. Прикро.
Четверте. «Противсіхи» впевнено набирають сили. Наташина «Мрія» набрала півтора відсотка, УДАР, який не має нічого, крім Кличка на обкладинці, досяг рекордних чотирнадцяти (!), а Дарт Вейдер та Чак Норіс, якби вони блотувалися на цих «Виборах», впевнено пройшли б до Ради навіть не маючи передвиборчих програм (хоча кого вони цікавлять, власне в цій державі..?). Мені, звісно, зрозуміле розчарування українців від існуючого політикума, однак, я розчарований тенденціями зростання довіри до, пробачте на слові, лайна. Це добре, що мої співвітчизники вже зробили крок до розуміння, що система «свій-чужий» не є орієнтиром при виборі, однак слід іти далі. Інакше матимемо довіку Раду, набиту Таїсіями Повалій, Андріями Шевченками (я про футболіста) та іншими зірками, які може й чимось допомогли б, та клепки на те не мають, бо не в своїй справі.
Підсумовуючи весь цей сум, хочу сказати, що надія все ж з’явилася. По-перше тому, що бандюки почали хоч і поступово, але програвати. А по-друге, бо в Парламент зайшла Свобода. Буду дивитися на дії хлопців, які, як я сподіваюся, міцно і принципово стоятимуть на захисті українства. Однак, пам’ятаючи минулі зради, в прогнозах все ж буду обережним. Поживемо – побачимо. Зрештою, якщо сині таки залишаться при владі – виборів (навіть таких) більше не буде, а от що буде замість них ми всі побачимо вже скоро.
Відносно думок Д. Остапенка в статті”Про мої підсумки “Виборів””. Нічого нового. Такі висловлювання є типовими на кухні, в кулуарах, частково на радіо і телебаченні, різного роду тусовках. З подібними висловлюваннями виступаю я. Тепер відносно правоохоронної системи. Вона залишилася незмінною з часу приходу більшовиків до влади в 1917 – 1920 рр. Згоден з Дмитром, що єдиним варіантом є лише повне знищення існуючих інституцій, а не косметичний ремонт всередині них. Але ж без правоохоронної системи суспільтво не зможе нормально функціонувати. На мою думку суспільство повинно створити їх публічними, відкритими. Таємниці їх роботи не повинно бути. Пропоную, щоб вся правоохоронна система в прямому розумінні працювала під склом, а пенітенціарна система особливо. Над кожною склянною камерою, де відбуває покарання правопорушник повинна висіти табличка. Такої гласності не витримає ніхто. Правоохоронець також буде змушений працювати по правді і незалежно.