Антін Мухарський: В Україні критична маса населення є біомасою

У нього багато імен, іпостасей, ролей: телеведучий, театральний актор, лідер об’єднання «Союз вільних художників», шоумен та імпресаріо, культуртрегер і, зрештою, багатодітний батько. Останнім часом він зазнав чергового перевтілення і став Орестом Лютим, виконавцем гостро сатиричних переспівів на патріотичну тематику найодіозніших витворів російської попси та шансону в межах проекту «Лагідна українізація». В житті ж він дуже яскрава, весела, спостережлива та, що головне для митця, небайдужа людина. Як побудована система стосунків між його різними особистостями та як вдається поєднувати фінансовий і мистецький успіхи, Тижню розповів переважно Антін Мухарський із ледь помітними вкрапленнями всіх інших його альтер его.

Без національної само­ідентифікації жодна держава не може відбутись. Але поруч завжди наш «старший брат», який чітко відстежує всі ці механізми. Щонайбільше дає поносити вишиванки, поспівати патріотичних пісеньок, погратися в інтелігентські протести. Але основної маси населення це взагалі не стосується.

Культурна експансія – один із найголовніших засобів впливу та боротьби у сучасному світі. Понад те, засобів підкорення певних територій. Глобальні конфлікти наразі точаться виключно в геополітичній та геоекономічній площинах, утім, зовнішню фор­му мають культурологічну. Україна перебуває в ситуації, коли більша частина її території підпадає під вплив російської масової культури. За останнє щонайменше сторіччя українська культура майже не була інтегрована у світовий культурний процес, на відміну від тієї самої радянської, яку відтворює сучасна Росія та відтак нав’язує нам. Радянських авторів знали, російських – також, позаяк їх традиційно сприймали як представників Російської імперії. Все це означає, що українському культурному продукту нині доводиться докладати вдесятеро більше зусиль для того, щоби досягнути бодай якогось успіху, порівняно з аналогічним продуктом із країни, де усвідомлюють важливість культури.

Пересічний українець живе в плоскінно-сонному стані раба, котрому взагалі байдужа якась там культур-мультур. А що, ансамбль Вірського є, Horror (з англ. «жах». – Ред.) імені Верьовки й Таїсія Повалій також. А ще ж у нас є Кобзон, Алла Пуґачова, Кіркоров – усі вони також «наші». Якої ще вам культури треба? Для такого суспільства митці, які намагаються на тоненькій ниточці виробити щось справжнє, – це маргінали, які самі для себе грають на якихось інструментах, пишуть книжечки, читають віршики. Натомість культури як такої немає, позаяк бракує традицій її підтримки та суспільного запиту. А надто немає усвідомлення сенсу та важливості сучасної культури. Для наших чиновників вона апріорі підозріла й незрозуміла.

Читати далі  http://tyzhden.ua/Culture/64015