Нещодавно я отримав новий закордонний паспорт, бо треба. Так саме це було треба багатьом іншим українцям, які в ті дні також приходили до відповідних “прісутствєнних мєст”, підписували папірці, платили державі гроші і отримували ті книжечки, без яких свобода пересування – вже ніби і не свобода.
Попри свіжий, авторства нардепа Грицака, закон про біометричні паспорти, мій паспорт – як паспорт, нічого біометричного, на обкладинці – герб України, на останній сторінці – “ТОВ “Знак” Консорціуму ЄДАПС” “імені”, відповідно, того самого нардепа Грицака.
Заковика у тому, що “біометричний” закон просто не передбачає існування таких “небіометричних” паспортів, як оця моя синя книжечка і такі ж сині книжечки тих співгромадян, кому зараз Державна міграційна служба їх видає, заколисуючо пояснюючи, що так, мовляв, і треба. Закон взагалі про таке ніц не каже, обумовлюючи подальшу чинність лише тих паспортів, які видані до набрання чинности законом Грицака, най би він був здоровий та гладкий. І, відтак, моя синя книжечка, як і нововидані сині книжечки інших посполитих, просто “підвисає” у правовому вакуумі.
У давні часи, коли ще не було красивих конституційних декларацій про правову державу, верховенство права і все таке, ясновельможні князі і примкнулі до них магнати іноді надавали своїй меншій шляхетській братії землі з формулюванням “до ласки моєї”, себто – на пташиних правах, до зміни настрою або халепного вранішнього підйому ясновельможного з ліжка не з тієї ноги чи до появи свербіння у носі тощо.
І чого у мене, щойно наділеного паспортом, якісь несимпатичні асоціації?… Мабуть, я не дуже довіряю цій державі, мабуть їй надто часто свербить у носі, так ся склало.
Я читаю у синій книжечці, що іменем України міністр просить усіх-усіх-усіх полегшувати мені, яко носію того паспорта, життя. Я це запам’ятав. Також добре пам’ятаю конституційну норму, що “держава відповідає перед людиною за свою діяльність”.
Так от. Якщо держава, яка створила цей правовий безлад, нормативну кашу та невідповідність норми і дійсности, зазіхне на офіційно гарантовану нею безумовну чинність мого нового паспорта протягом десяти років, я урочисто зобов’язуюсь її цим паспортом і нагодувати, хоч через суд, хоч через Євросуд, хоч іще як. З принципу.