Україна густо обтикана пам’ятниками вождю світового пролетаріату, ще й понині ці ідоли бовваніють повсюдно – від столиці до самих околиць. Великою пошаною в народі вони ніколи не користувалися, нерідко люди висміювали їх в анекдотах. Казали, що коли у пам’ятника Леніну запитали, чому він стоїть обличчя до парку, а спиною до партії, він відповів: «Краще вже я буду дивитися на розпусту в парку, ніж у партії». На справжній бордель перетворилася у наш час очолювана продажним політиком Петром Симоненком Комуністична партія України. Саме вона, ратуючи за відродження совітської влади, знову здійняла галас за повернення у наші міста й села пам’ятників Леніну.
Приводом для цих роздумів стало повідомлення, що у моїй рідній Одесі комуністи затіяли черговий судовий процес, вимагаючи повернути бетонного Ілліча на Куликове поле, де він стояв до серпня 2006 року. Перед цим позов КПУ двічі був відхилений Приморським районним і апеляційним судами, однак Верховний суд України обидва рази повертав справу на повторне розслідування. Цього разу одеські комуністи сподіваються виграти справу, як це вдалося їхнім однопартійцям у Черкасах. А поки що одеський Ленін перебуває в колі таких само кам’яних совітських вождів різного рангу на Молаванці у затишному парку Ленінського комсомолу.
Чимало пам’ятників Леніну ще залишилося і на Одещині. Найбільший з них сяє бронзовою фарбою і прикрашає центр Іллічівська. Тут чомусь і на думку нікому не спадає змінити назву цього портового міста і прибрати геть його нинішній символ. Для любителів минувшини із совковою ментальністю доцільно створювати музеї-заповідники, збираючи там докупи зображення колишніх комуністичних тиранів. За прикладом далеко й ходити не треба. Родина Паларієвих, яка створила у Фрумушиці-Новій Тарутинського району на Одещині етносело, позаторік поповнила його чудовим «парком радянського періоду», де лише Іллічів зібрано зо два десятки. Тепер парк став принадою для туристів з усіх усюд.
А тим часом в Україні триває війна пам’ятників і з пам’ятниками комуністичної доби. У Севастополі скульптуру Володі Ульянова облили фарбою й одягли на неї маску зайця. У місті Рені на Одещині невідомі так потрощили за одну ніч бетонний монумент Іллічу, що від нього на п’єдесталі залишилися лише черевики. У місті Буринь на Сумщині та у селі Балабіно Запорізької області пам’ятники Леніну обезголовили. Майже щодня надходять повідомлення про те, що хтось облив червоною фарбою або прикрасив написами «На смітник історії», «Кат українського народу» черговий пам’ятник Іллічу.
В Ужгороді бронзового Леніна знесли ще двадцять літ тому, і всі ці роки всім було те байдуже. Коли ж минулого року міськрада передала непотріб Мукачевській греко-католицькій єпархії, яка мала намір відлити з цього металу монумент єпископу Андрею Бачинському, комуністи спохватилися й зчинили ґвалт. Вони вимагають від мерії знову встановити пам’ятник на попереднє місце. На це їм відповіли, що про встановлення пам’ятника й мови бути не може, а коли комуністи так горять бажанням придбати цей пам’ятник, то нехай заплатять його власникам – мукачівським греко-католикам 75 тисяч євро за три тонни бронзи. Але ті розкошелюватися не поспішають.
У Харкові донині центральну і найбільшу в Європі площу прикрашає Ілліч, яким персонально опікується губернатор і керівник місцевих регіоналів Михайло Добкін. Він не шкодує коштів місцевого бюджету та його реставрацію. У переддень Євро-2012 пам’ятник раптово зник, але прибрали його лише на рекламних роликах. Коли я торік побував там, монумент височів на своєму звичному місці. Саме в той час вантажники з допомогою кранів неподалік розбирали конструкції яток чергового ярмарку. Я сфотографував пам’ятник, коли над ним навис крюк на тросах підйомного крану. «А чи не могли б ви, хлопці, і його прибрати?» – запитую у робітників. А ті у відповідь розреготалися й сказали: «Залюбки, аби лише була команда». На згадку про ті відвідини я ще сфотографував харківського Ілліча, який, стоячи перед приміщенням облдержадміністрації, показує пальцем на урну для сміття, ніби підказуючи Михайлові Добкіну, що саме там уже місце для цього монумента.
Та найдорожчий для КПУ пам’ятник тоталітарному лідерові на бульварі Тараса Шевченко у нашій столиці. Саме тут вони щоразу піаряться під своїми червоними прапорами, а 21 січня не забули навіть пом’янути Ілліча у річницю його смерті. Столична влада вважає пам’ятник власністю територіальної громади Києва, але він не значиться на балансі жодної організації чи закладу. На думку відомого політика і борця із символами тоталітарної доби Сергія Рудика, пам’ятник Леніну на Бессарабці можна зносити, за це зухвальці можуть отримати максимум 15 діб ув’язнення. Охороняє монумент уже три роки приватна фірма, яку найняли комуністи.
До відома прихильників КПУ, повідомлю, що в Москві Держдума має намір прибрати пам’ятники вождю світової революції з центрів російських міст. Це потрібно нібито для того, аби убезпечити їх від пошкодження вандалами. Цю пропозицію ЛДПР підтримують навіть єдинороси. На їх думку, пам’ятникам комуністичної доби місце у музеях або на спеціалізованих алеях парків. Тим часом у Бєлгороді мерія збирається замінити пам’ятник Леніну на центральній площі на стелу «Місто воїнської слави». Місцевим комуністам, які активно виступають проти цього, пропонують взяти участь у тендері, заплатити 40 млн. російських карбованців і потім самим перенести скульптуру вождя на Народний бульвар.
З підкресленою зневагою ставляться до пам’ятників Леніну в Європі та Америці. Так у парку Свободи містечка Арлінгтон (США) статуя Леніна обезголовлена і лежить поваленою на землі, що має символізувати визволення від комуністичної нечисті. А в Бухаресті обезголовленого бронзового Леніна «реставрували» у досить оригінальний спосіб. Тепер замість голови у Володимира Ілліча «прорізалися» кілька бутонів троянд на зміїних шиях, а сам пам’ятник отримав назву «Гідра».
Але час уже, як кажуть, повернутися до наших баранів – тобто українських комуністів. Поплічники Петра Симоненка, який оголосив війну олігархам, а сам найбільше дбає про власне «Міжгір’я» у селі Мостище під Києвом, розмахують червоними ганчірками і вимагають повсюдно повернути пам’ятники Леніну. Усіляко підтримуючи регіоналів, вони все ще силкуються разом із ними в’їхати у наше майбутнє на задрипаному броньовику «ленінізму». Чи дасть комунякам гідну відсіч нинішня об’єднана опозиція, чи ініціюватиме вона у Верховній раді заборону КПУ і комуністичної ідеології, покаже час. Але вже сьогодні видно, що надії симоненківців на пам’ятники Леніну сміхотворні. Хіба що голуби й були б раді їхньому поверненню.
Сергій Горицвіт
Фото автора.
