Хронічно хвора людина вже рік перебуває в СІЗО. Його не лікують. У нього розвиваються нові хвороби, відбувся епілептичний напад, який в СІЗО прийняли за інсульт. Його відпускають в лікарню на ОДИН день за рішенням суду, і хутко виписують звідти. Адвокат надсилає скаргу в Європейський суд, звідти негайно запитують в СІЗО документи про медичний стан затриманого. У відповідь хворого б’ють міліціонери і вимагають відмовитися від скарги в ЄСПЛ, а заодно і визнати свою вину.
Отак виглядає верховенство права по українські. Тепер про цю жахливу але, на жаль, не таку вже оригінальну історію – детально.
У січні 2012 року за підозрою в скоєнні злочинів за ст. 307 та 311 КК був затриманий громадянин Л. З тих пір і до 30 січня 2013 він перебував в СІЗО міста С. Його кримінальна справа перебуває на стадії слухання в суді в місті Б, яке розташовано в сотні кілометрів від міста С. Громадянин Л. є сиротою та малограмотною людиною, і йому був призначений державний адвокат О., який, на щастя, дуже перейнявся долею підзахисного.
Адвокат намагається довести в суді, що в справді відсутні докази, які підтверджують провину Л.
Л. є важко хворим. При поміщенні в СІЗО він був поставлений на диспансерний облік в медичній частині з діагнозом «ВІЛ інфекція, ІІІ клінічна стадія. Хронічний бронхіт, рецидивуючий перебіг. Токсична енцефалопатія з екстра пірамідною недостатністю. Запальний інфільтративний туберкульоз легенів.»
Попри те, що адміністрація СІЗО знала про хвороби Л., він не отримував належного лікування в зв’язку з ВІЧ. Тільки в 2013 році, через рік тримання, адміністрація СІЗО прийшла до висновку про необхідність призначення йому лікування ВІЧ. До поміщення в СІЗО Л. лікувався від туберкульозу в міській лікарні міста Б. В СІЗО лікування від туберкульозу він не отримував.
Як стверджує адвокат, внаслідок відсутності лікування в СІЗО в Л. з’явилися нові хвороби, що і стало очевидним на початку січня 2013 року.
В ніч на 9 січня 2013 в Л. в СІЗО трапився інсульт (він втратив свідомість, але це був не інсульт, а епіприступ). Його ледь відкачали, про що адвокату стало відомо зі слів інших затриманих в тому ж СІЗО. Л. був переміщений в санітарну частину СІЗО. Лікар поставив йому діагноз «Гостре порушення мозкового кровообігу (інсульт). Стан критичний. Потребує негайної госпіталізації в у відділення реанімації лікарні міста С.».
9 січня адміністрація СІЗО звернулася до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу для Л. з тримання в СІЗО на підписку про невиїзд для того, щоб він міг повноцінно лікуватися. В листі адміністрація СІЗО на підставі висновку лікаря заявила про необхідність переведення Л. в реанімаційне відділення.
10 січня суд відмовився змінити для Л. запобіжний захід, однак дозволив його госпіталізацію в реанімаційному відділенні звичайної лікарні.
В той же день 10 січня Л. був переміщений в реанімаційне відділення лікарні міста С. Діагноз лікаря СІЗО про інсульт підтвердження не отримав. Натомість йому встановили діагноз «Гострий серозний менінгоенцефаліт, стан після епіприступу». Тобто в Л. за рік тримання в СІЗО розвинулася епілепсія і менінгоенцефаліт. В СІЗО напад епілепсії не розпізнали, а відтак і не змогли надати Л. належної допомоги.
Лікар реанімаційного відділення зафіксував, що хворий знаходиться у сопорозному стані, слабо реагує на зовнішні подразники, не говорить і не в стані самостійно обслуговувати себе.
В той же день 11 січня адвокат О. звернувся по допомогу до Харківської правозахисної групи (ХПГ), яка реалізує проект «Забезпечення захисту прав людини вразливих груп населення силами всеукраїнської мережі правової допомоги». В листі він писав «я реально розумію, що людина помирає. Допоможіть як можете – хоча би порадою. Я просто хочу врятувати людину».
За допомоги спеціалістів мережі 17 січня адвокат О. подав клопотання до Європейського суду з прав людини про невідкладне забезпечення обстеження та лікування Л., для якого немає умов в СІЗО. Правило 39 ЄСПЛ вимагає невідкладного реагування на такі скарги.
В скарзі вказано, що лікування Л. в СІЗО не призвело до результату, який вимагає Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим на епілепсію, затвердженим наказом МОЗ України від 17.08.2007 № 487. А попросту – не зробило хворого здатним обслуговувати себе.
На думку адвокатів ХПГ, в справі Л. має місце порушення 3 статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню») в зв’язку з ненаданням медичної допомоги в СІЗО.
В клопотанні в ЄСПЛ адвокати зазначають, що навіть за наявності звинувачувального вироку Л. (якого поки і близько нема, і невідомо чи колись буде) згідно з нормами вітчизняного і міжнародного права Л. мав би бути звільнений з ув’язнення за станом здоров’я. Крім 3-ї стадії ВІЧ у нього низка важких хвороб, які і самі по собі є достатньою підставою для звільнення.
18 січня ЄСПЛ повідомив адвоката, що вони запитали в держави Україна інформацію про стан здоров’я хворого.
На 31 січня було призначено чергове судове слухання по справі Л., яке відбувається в місті Б. По дорозі з СІЗО до суду 30 січня Л. перебував в ІТТ міста А. (в кількох кілометрах від міста Б.). Приблизно о 17:25 в приміщенні ІТТ двоє співробітників міліції, які сказали, що вони «з області», стали вимагати від Л. підписати відмову від скарги в ЄСПЛ стосовно ненадання йому належного лікування та заявити, що його в СІЗО належно лікують.
Для більшої переконливості міліціонери його побили. Били в живіт, за словами Л., дуже боляче. Під побоями він підписав заяву про відмову від скарги, як того і вимагали міліціонери. Тільки після підписання його перестали бити. При побитті від нього також вимагали визнати вину по справі, в якій його звинувачують. Та обіцяли створити йому в СІЗО міста С. такі нестерпні умови, що рано чи пізно він все підпише.
31 січня Л. доставили на суд в місті Б., де він повідомив адвоката О. про побиття, та передав власноруч написану заяву про злочин. В заяві Л. заявив відмову від переведення назад в СІЗО міста С., оскільки він боїться за своє життя та здоров’я.
Л. також поскаржився адвокату на біль в животі. Йому важко було ходити, він весь час сидів. Адвокат повідомила суду про побиття О. міліціонерами і заявила клопотання з вимогою до прокуратури провести розслідування, яке суд задовольнив. Однак суд відмовив адвокату в проведенні огляду потерпілого.
За клопотанням адвоката суд викликав швидку допомогу, яка доставила Л. до лікарні з підозрою про внутрішню кровотечу. Хірург після огляду заявив, що Л. може утримуватися в ІТТ міста А. (де його і побили), куди його і було переведено.
1 лютого його перевели в СІЗО міста С., де помістили в медичну частину. Йому почали надавати лікування, однак від яких саме з його хвороб – поки невідомо.
Проект ХПГ «Забезпечення захисту прав людини вразливих груп населення силами всеукраїнської мережі правової допомоги» здійснюється за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Якщо ви самі потребуєте такої допомоги, або знаєте людей, які живуть із ВІЛ/СНІД, та/або вживають наркотики, та/або є пацієнтами замісної підтримуючої терапії, права яких порушуються та яким потрібна фахова допомога правників, то пишіть HIV.DV.legalaid@gmail.com або дзвоніть до ХПГ 057 7006772.
Джерело http://www.khpg.org/index.php?id=1360239927
