Діти мої! Слухайте уважно і розумійте!
Відомо, що одна з найпопулярніших національних забав в Україні – тяжкий пошук самоідентичності. З одного боку, що тут шукати? Ось він – агроельф з клумаком, цілком ідентифікований хижими сусідами. З іншого боку, агроельф полюбляє учверяти що-небудь неочевидне, для підвищення тонусу і заплутування слідів на своєму шляху. Таким чином, нашим ворогам (тобто всім до єдиного сусідам, окрім бульбоельфів) ніколи не ясно до кінця, хто саме під їхнім носом так весело пройобує історичні шанси на регіональне панування.
То воно вкраїнець, то руський, то рускі, то малорос, то маларасіянін, то русин, то козак, то черкас, то трипілець, то укр, абощо. Навіть найколонізованіші народи світу, на кшталт ірландців або шотляндців, століттями іменуються однаково – айріш та скотіш, хоча сердиті англійці й гнобили їх не гірш, ніж українці гнобили українців.
Втім, на відміну від щиросердих кельтських алкоголіків, наша слов’яно-сармато-ґотсько-половецька формація має одну таємничку.
Полягає вона в тому, що всі вищезгадані назви та самовизначення агроельфів вживалися, переважно, для зовнішнього використання та задля омани наївних співмешканців по континенту. Насправді (як всім відомо) серед наших автохтонів побутувала досить влучна самоназва – тутешні або тутейші. Тобто місцеві, якщо вживати класичну агроельфійську латину.
Тут, власне, й треба припинити арктичну експедицію в пошуках Невїбись Якої Особливої Самоідентичності. Адже ідентичність “місцевий” є найгнучкішою з усіх можливих. Вона знімає зі спини електорату зайву історичну відповідальність за пройоби недолугих козако-предків та надає широкого простору для маневру і стратегічного ґвалту перешуганих білорусів та звеселених молдован. Не кажучи вже про цих пеньків, що звуться словаками (котрі насправді є звичайними садовими гномами).
Так, шановні сенсожери, ми і підійшли до найуспішнішої цивілізаційної технології, що дозволяє панувати над недолугим. Називається вона – ренеймінг. Типовий приклад – Московія, котра вдало змінивши одну назву на іншу (спозичену) заходилася успішно лютувати на лоха, з котрого, власне, і зняла цю симпатичну шапку.
Але іноді настає час, коли треба розкривати карти. Особливо тоді, коли ніхто цього не очікує. Адже правила гри можна змінити на свою користь назвавши гру інакшим словом. Якщо ви майже програли партію в шахи, то не баріться, а виймайте гострену сокиру, і турнір ваш.
В контексті цих напівмаразматичних роздумів, пропоную наступний національний проект – Ренеймінг Теренів.
Потрібна нова і несподівана самоназва для нашого хитросракого населення. Ось і пропозиція – впровадити для правобережних агроельфів назву – тутейші, а для лівобережних – месні. Країну, тим часом, перейменувати на Тутланд. Правий берег назвати – Цейбрег, а лівий – Тойбрег. Південь означити на мапах як Тамланд, а північ як Осьланд.
Головне, зробити це раптово і неочікувано. Лишень уявіть собі, як ахуєють з самого ранку кремлівські, варшавські, стамбульські, молдованські та (прости Господи) словацькі (ще раз перепрошую) геополітики, коли осягнуть, що треба срочняком перешивати всю дипломатичну риторику, та перепиздячувати усталені схеми хижих зазіхань.
Всі пред’яви, за звичкою, кидатимуть Україні та українцям, а у відповідь матимуть лишень неприємну тишу і мілітаризоване шарудіння зі столиці Тутланда. Столицю ж, відповідно, буде перейменовано на Кийфорт, для переконливості. Також буде впроваджено суцільний ренеймінг буквально кожної географічної дупи в країні, і на мапах засяють небезпечні та кусючі назви – Лютеборг, Жвавбург, Стрімкоград, Нахабськ, Шляхтобрег, Великі та Чималі Кшатрії, тощо.
Це все, можливо, потягне за собою й “отвєчаніє за базар”, і тре буде якось терміново перекладати весь асфальт в Тутланді та зводити замість торговельно-розважальних храмів нормальні, хайтек-ґотичні райради, укріплені музеї сучасного мистецтва, романські гастрономи з бійницями, та оборонні дитсадочки з донжонами і кулеметними турелями.
Нагадаю лишень, що держсимволи Тутланду вже розроблені та узгоджені з ким треба. Небесна Канцелярія чекає на сигнальний вогонь з Колд Яру. Чи дочекаєтся? Так, дочекається. Куя лисого вона дочекається, судячи зі зворушливо-незворушного виразу вітчизняних очей.
Данкен за прослухен, українці!