Сьогодні стало відомо, що Державна адміністрація залізничного транспорту розповсюдила інформацію про те, що не бачить жодних законних підстав для реалізації ініціативи Департаменту транспортної міліції Міністерства внутрішніх справ щодо зазначення у залізничному квитку повних відомостей про пасажира.
«На сьогоднішній день реалізація ініціативи Міністерства внутрішніх справ вбачається неможливою через неузгодженість з діючим законодавством України», – йдеться у листі-відповіді Укрзалізниці Департаменту транспортної міліції МВС України.
Як повідомляло Інформаційне агентство “Поряд з вами” у статті Олексія Ярославцева “МВС працює всупереч власному профільному закону та вимагає і від Укрзалізниці порушення законів України” від 4 жовтня 2013 року, голова департаменту МВС В. Писаренко звернувся до Гендиректора Укрзалізниці з вимогами розпочати збір персональних даних пасажирів – повних прізвища, ім’я та по батькові, а також серії та номеру паспорту нібито для (цитата) “забезпечення відповідального підходу органів виконавчої влади до захисту конституційних прав громадян”.
Але, на думку наших експертів, реалізація таких вимог МВС призвела б саме до звужування прав та законних інтересів громадян.
Оцінивши масштаби перевищення повноважень з боку міліцейського департаменту, редакціязвернулася з листом до народних депутатів України з проханням ретельно вивчити ситуацію, що склалася.
Сьогодні ж стало відомо, що відносно дій міліцейських чиновників вже готується депутатський запит на Генеральну прокуратуру.
Але на цій хвилі не варто забувати про не менш протиправні дії перевізника-монополіста Укрзалізниці щодо збору персональних даних – прізвища та ім’я пасажирів, які друкуються відкрито на квитках, і таємнцю утримання яких, згідно вимог закону “Про захист персональних даних”, ця організація забезпечити не може.
Як відбувається порушення права людини на таємницю персональних даних, можна пояснити на прикладі ситуації, яка реально трапилася з нашим журналістом. У купе разом із ним їхала незнайома йому жінка, з якою він протягом усієї подорожі майже не розмовляв. Наприкінці поїздки до купе увійшов провідник і майже мовчки поклав квитки на стіл. Випадково побачивши у квитку ім’я та прізвище жінки, наш працівник вирішив провести журналістське міні-розслідування. Зазирнувши до однієї з соціальних мереж, він за кілька хвилин дізнався майже все про свою сусідку: де навчалася, де і на якій посаді працює зараз, з ким одружена, як звати дитину, які у жінки зараз проблеми, як виглядають її знайомі тощо.
Якби на місці нашого журналіста був зловмисник, жінка могла б потрапити у неприємну ситуацію.