Нещодавно в Полтаві призначено нового начальника УМВС у Полтавській області – Івана Корсуна. І практично одразу полтавські євромайданівці викликали його на «килим», адже журналісти з Черкас, де він до цього служив на посаді заступника начальника обласного УМВС, розповіли полтавцям про його причетність до не зовсім гарних справ: потурання «тітушкам», перешкоджання депутатам та пресі потрапити на сесію облради, побиття міліцією учасників мітингу в Каневі і т.д.
http://www.youtube.com/watch?v=5YjSbjZQHXU
Потім полтавським активістам стало відомо й про те, що днями Іван Григорович Корсун отримав рішення суду про стягнення з мене понад 600 тисяч гривень, які я нібито йому заборгувала. І тепер вони цікавляться: чи дозволяє офіційна зарплата міліцейського керівника нажити такі статки?
http://www.youtube.com/watch?v=Cwj2LQRPTtk
На початку 2000-х років, коли І.Корсун ще працював начальником міської ДАІ у Полтаві, ми були сусідами по будинку й дружили сім’ями. І мені дуже прикро, що тоді, коли я знаходжуся у дуже складних життєвих обставинах, ця людина намагається мене знищити, при цьому не гребуючи ніякими методами…
У 2001 році я з чоловіком та І.Корсун вирішили заснувати спільну справу – побудувати автостоянку. Але оскільки Іван Григорович працював у міліції і займатися бізнесом йому заборонялося, а його дружина працювала в школі, вирішили, що він у Полтавському міськвиконкомі «вирішить питання» виділення земельної ділянки, а документи будуть оформлені на мене, бо за багато років знайомства ми довіряли один одному. Такою була усна, джентельменська угода.
Міськвиконком виділив земельну ділянку площею 63 сотки за адресою: вул.Героїв Сталінграда, 6, дав дозвіл на будівництво автостоянки на умовах оренди та подальшого викупу.
Я продала свою трикімнатну квартиру, купила однокімнату, вклавши решту грошей у автостоянку. На тому місці був смітник. Довелося завозити багато машин землі, щоб вирівняти земельну ділянку, засипати частину яру, огородити, прокласти ливнівку ті мазутозбірник, зробити освітлення.
У 2002 році І.Корсун переїздить до Черкас, де обіймає посаду начальника обласної ДАІ. З цього часу в нього справи пішли різко вгору. Він активно добудовує свій будинок у Мачухах і надає реальну допомогу в будівництві автостоянки.
Влітку 2003 року І.Корсун відвантажує з Черкаської області у Полтаву 19 вагонів щебеню для підсипки території автостоянки. Одночасно розпочали будувати будинок охорони. І.Корсун як свій внесок у спільний бізнес також привіз з Черкас 5 вуличних ліхтарів, 26 бетонних плит перекриття, 8 пластикових вікон, 150 кв. метрів тротуарної плитки, а також ділову деревину.
Облаштування стоянки вимагало великих коштів, тож ми з чоловіком брали і кредити в банках, і позичали в знайомих під проценти.
У цей же час І.Корсун дарує своїй дружині червоний Фольксфаген. На її 50-річчя у неї з’являється джип Хонда СR-V.
Але проблеми у нас почалися з того часу, коли секретарем Полтавської міськради став Андрій Матковський. Знаючи, які ресурси «вгачені» у облаштування стоянки і що маю право на викуп земельної ділянки, він не продовжив договір її оренди, який закінчувався у травні 2006 року.
Мене тепер запитують, чому я за перші 5 років оренди не викупила земельну ділянку? Та по-перше, тому, що всі гроші, які ми з чоловіком заробляли тяжкою працею, одразу ж вкладали у будівництво. А по-друге, викуповувати земельну ділянку дозволялося лише тоді, коли на ній є якась капітальна споруда, а двоповерховий будинок охорони при стоянці хоч мав стіни й дах, однак ще вважався незавершеним будівництвом. Станом на 2006 рік відповідно до кошторисної документації вартість будинку становила понад 600 тисяч гривень. А вартість облаштування самої стоянки в цінах 2012 року – майже мільйон гривень. Причому, І.Корсун погоджувався з тим, що наш внесок становить 70, а його – 30%.
Уявіть, яким жахливим був удар по нашій сім’ї, коли у серпні 2007 року вже міський голова А.Матковський на сесії «протягнув» рішення про те, щоб віддати нашу й суміжну земельну ділянку, де вже були облаштовані автостоянки, приватній дніпропетровській фірмі «Меркурій» під торговельно-розважальний комплекс, за яку бізнесмени перерахували міському бюджету 1 мільйон доларів (5 мільйонів гривень).
У цьому рішенні був рядок і про те, щоб «Меркурій» відшкодував збитки власникам нерухомого майна, що підлягатиме знесенню при будівництві. До речі, цим же рішенням сесії нововиділеній ділянці була присвоєна інша адреса – вул.Героїв Сталінграда, 2-а. І що мені робити з тим, що моя ділянка вже мала кадастровий номер, ніхто мені не сказав.
Однак ніякого відшкодування від «Меркурія» ми так і не дочекалися, оскільки та фірма припинила своє існування.
А я почала боротися за право на продовдження договору оренди.
Про всі перипетії з автостоянкою я повідомляла І.Корсуну. Він казав мені, що особисто звертався до Андрія Матковського, але порозуміння вони не знайшли. Наступні вісім років я провела в судах, відстоюючи наші спільні з І.Корсуном інтереси. Однак він у це практично не вникав, даючи мені підстави вважати: він чудово розуміє, що виникли форс-мажорні обставини.
Можливо, зменшення інтересу І.Корсуна до автостоянки, яку можна сказати, місцева влада відібрала у спосіб, що дуже нагадує рейдерське захоплення, було пов’язане з тим, що приблизно у 2004 році родина Корсунів заснувала інший більш прибутковий бізнес. Його дружина Ірина, проста вчителька звичайної міської школи раптом змогла одночасно викупити чотири квартири в будинку на центральній вулиці Полтави (вул.Фрунзе, 42-а), зробивши там елітний салон краси «Панна». Внутрішнє оздоблення – мармур, дуже дороге найсучасніше обладнання. За приблизними підрахунками це коштує півмільйона доларів.
І будівництво власного шикарного котеджу в селі Мачухи теж суттєво просунулося.
На початку 2007 року І.Корсун зажадав віддачі від спільного бізнесу. З березня 2007 року ми почали йому щомісяця платити по 3000 гривень. Щоправда, він ніде за них не розписувався, адже був на високій міліцейській посаді. Тому відвозили гроші або його дружині в салон краси «Панна», або він сам приїздив до нас додому, бо мій чоловік після двох інфарктів та інсульту вже не міг пересуватися.
З нинішнім міським головою Олександром Мамаєм мені теж не вдалося порозумітися. Він теж не лише відмовився продовжувати чи укласти новий договір оренди на земельну ділянку під автостоянкою, а й присвоївши їй нову адресу (вул.Героїв Сталінграда, 6-а), передав її під тимчасову автостоянку комунальному підприємству «Полтава-сервіс».
А у вересні 2012 року на виконання рішення суду міські комунальні служби знесли вже зареєстрований у БТІ двоповерховий будинок охорони біля автостоянки. Тоді я звернулася до кандидата у народні депутати ударівця Сергія Капліна, який кілька разів допомагав відбити атаки охоронних фірм, що намагалися викинути нас звідти.
Правозахисник Василь Ковальчук за руку привів мене до тодішнього голови ОДА Олександра Удовіченка та його заступника Віктора Животенка, які подзвонили О.Мамаю і зупинили руйнування потужним екскаватором будівлі.
Я найняла техніку і людей за власний кошт, щоб витягти деякі будматеріали. І.Корсун забрав свої пластикові вікна, гроші за продані панелі перекриття. Ліхтарі я йому віддала ще у 2009 році.
З КП «Полтава-сервіс» нині я маю договір про співробітництво, відповідно до якого щомісяця сплачую 6000 гривень. З врахуванням того, що погашаю банківські кредити, які беру, щоб оплатити послуги адвокатів та проведення судових експертиз, доходів від автостоянки не вистачає, щоб платити І.Корсуну 3000 гривень щомісяця.
У жовтні минулого року помер мій чоловік у віці 49 років. Але ні І.Корсун, ні його дружина на похорон не прийшли. А через півтора місяці Іван Григорович подав до суду позовну заяву про стягнення з мене 65 тисяч доларів, нібито мені позичених. Хоча прекрасно знає, що внесок у автостоянку він робив не грошима, а матеріалами, і немає моєї вини в тому, що наші міські голови вельми оригінально «підтримують» малий і середній бізнес.
13 березня ц.р. суддя Октябрського районного суду Полтави В.Бугрій за одне-єдине засідання виніс рішення про стягнення з мене на користь Івана Григоровича Корсуна 609305 гривень нібито боргу, 3441 гривню судового збору та 454 гривні на послуги його адвоката. Причому, одну мою розписку суддя взяв до уваги, а іншу чомусь проігнорував, навіть не провівши почеркознавчої експертизи. Мабуть, тому, що приватний підприємець і начальник УМВС у Полтавській області – у різних «вагових» категоріях.
Для забезпечення позову суддя наклав арешт на мою однокімнатну квартиру і автомобіль.
Дуже хочеться сподіватися, що знайду справедливість в апеляційному суді. Адже І.Корсун по суті знищив мене і моє життя. У мене тепер немає ні коханого чоловіка, ні засобів до існування…
Я маю підстави побоюватися й за своє життя та здоров’я. Тож про всяк випадок, якщо зі мною щось трапиться, заявляю, що не маю наміру зводити порахунки з життям.
Ірина Назаренко,
приватний підприємець (Полтава)