Красний Лиман – українська північ Донбасу.

Територія Донбасу до кінця 18 століття була «диким полем»- тероторією вільною від життя, де не затримувались ні татарські орди, ні Донські казакі, ні ногайці та ніхто інший окрім Запорожських козаків. Донбаські території «дикого поля» були привабними для Запорожців саме тим, що на цих територіях не було жодної держави, жодного правителя. Сюди не діставали руки ані Московського царя ані Польського короля ні Турецього мурзи. Та й власне Запорожський гетьман теж, не завжди міг проконтролювати де і як живуть козаки, що мали сміливість розселитись на цих цілющих степах. В гирлах річок та біля озер, в схованому місці будували свої «зимовники» Запорожські козаки. «Зимовник» власне від слова зимувати – час коли кожен козак, що не жив постійно в таборі на Дніпрі (Січі), міг побудувати собі укріплене подвіря на 3-4 родини для відпочинку у зимовий – вільний від військових походів час. Власне під впливом історичних подій одні зимовники знищувались назавжди, а інші розростались до невеличких сел та навіть містечок. Власне історія невеличкого українського міста Красний Лиман що на півночі Донбасу бере свій край десь у ті часи, коли козаки побудували тут перший свій зимовник. З часом за територією зимовників що тут розташувались закріпилося навіть назва – Лимани – тобто місцина що має багато озер. Багато озер тут і до нині.

Після повстання Богдана Хмельницького та подій пов’язаних з переселенням тисяч козацьких сімей на лівий берег Дніпра спричинило утворення Слобожанщини (Слобідської України) – території з козацьким устроєм та фактично незалежною адміністрацією на території сучасної Харківської, Полтавської, Сумської, та частини Донецької, Луганської, Курської (РФ) Воронежської (РФ) – стратегічна роль Лиману змінюється. Тепер знаходячись на самому півдні Слобожанщіни від «дикого поля», Лиман стає важливою оборонною ланкою поблизу Торської фортеці (нині Слов’янськ). Саме з набуванням цього статусу і згадують дату заснування селища козаками Ізюмського полку в 1667 році.

Власне слобода Лиман отримала свою сучасну назву – Красний Лиман лише в 1925 році, коли комуністичні вожді місцевого ґатунку додали до Лиману назву Красний – як колір комуністів. Вся сучасна економічна площина Красного Лиману завжди будувалася на сільському господарстві – як традиційної ланки українського народу та на залізничних перевозках, що було набуттям вже індустріалізації, що охопила Донбас. На території міста та району не було знайдено великих покладів заліза чи вугілля, і власне, це скоріше за все врятувало край від великого заселення Донбасу, коли на новозбудовані заводи, шахти та комбінати ешелонами їхали люди різного етнічного походження та культури, серед яких багато було росіян, що провадило комуністичне керівництво. Власне саме на прикладі Донбасу комуністи намагалися побудувати зразкове «суспільство-картинку» комуністичного суспільства. Денаціоналізація (фактична антиукраїнськість), боротьба з релігією, винищення креативного класу землеробників – кулаків, подавляюючу більшість з якого складали заможні українці – куркулі, проводилось одночасно з завезенням до Донбасу етнічних росіян з території центральної та північної Росії. Колективізація, голодомор 1932-33, друга світова війна, післявоенний голод (1946) року та власне комуністичне правління аж до 1991 року принесло багато горя та кризу самоідентифікації серед населення сходу України так і серед власне жителів Краснолиманщіни.

Новітня історія Краснолиманщини як і України, почалася з 1991 року, коли наша держава отримала фактичну державну незалежність. Красний Лиман будучи звичайним периферійним містом так би і залишився невідомого для широкого загалу якби не україно-російськє військове протистояння. «Північні ворота Донбасу», а саме так інколи називають Красний Лиман, вперше попали на шпальти газет 12 квітня 2014 року коли терористами була зроблена спроба захопити місцеве відділення міліція. Тоді зранку, близько 30 збройних терористів приїхали до міста з вимогами здати зброю місцевої міліції. За таким сценарієм терористами вже відбулося кілька захоплень відділків міліції на Сході в міськвідділах Словянська, Краматорська та іншіх міст. Проте в Красному Лимані терористі мабуть вперше зіткнулись з небажанням місцевої громади приєднатися до них. Власне тоді, краснолиманська міліція, закрилась у відділку та нікого до себе не пускала з терористів (правда пізніше декотрі з місцеви міліціянтів всеж співпрацювали з ДНР). Біля міськвідділа забралася місцева громада як з противників захоплення так і прибічників сепаратистів. Ініціативу на себе з переговорному процесі взяв міський голова – Леонід Перебейніс. В ході переговорів з озброєним та агресивним натовпом російських боєвиків було узгоджено, що сепаратисти залишають місто ні з чим. Власне, Красний Лиман, фактично перше місто яке, на той час, не прийняло сепаратистів та не стало під їх керівництвом, залишивши майоріти над будівлею міської ради жерто-синій стяг. Проте, як виявилось ненадовго. Оговтавшись, сепаратисти зі Слов’янська повернулись за кілька днів вже з прицілом на міськ раду. Основні події відбулися вже 30 апреля, коли близько 40 озброених терористів увірвалось на сесію міськради та під прицілом АК-47, взявши депутатів та громаду в заручники, змусили керівництво міста включити до голосування питання про визнання незалежності Донецької Народної Республіки.

В самому місті та біля нього було споруджено близько 5 так званих блок постів де терористі з числа місцевих прибічників намагалися контролювати рух автотранспорту вишукуючи міфічних агентів ДержДепу США.

Пошук терористами міфічних агентів Заходу та підігрівання цієї теми російськими ЗМІ спричинили масовий від’їзд в безпечні регіоні всіх краснолиманців, що займали активну проукраїнську позицію.

Ненависть російських терористів до всього українського на сході України вже підтверджується фактами вбивств українських активістів на Сході країни. Не став, нажаль, виключенням і Красний Лиман: 8 травня міліція луганської області знайшла в лісі тіло, раніше викраденого російськими терористами, керівника Краснолиманського осередку культурного товариства «Просвіта» Валерія Сало. Тіло було з численами слідами тортур заховане у задньому відділені його власного авто.

Великих боїв в Красному Лимані, не дивлячись на близькість до Словянська, теж вдалось уникнути. З визначних військових подій слід винести окремо збитий 5 травня гелікоптер українських військових біля одного з блок постів зі сторони Словянська. Тим більше що блок-пост на повороті зі Словянська до Красного Лиману контролювала Українська армія.

Сам «референдум» 11 травня пройшов як і всюди в Донбасі під дулами автоматів терористів і не мав під собою жодного юридичного обґрунтовування. Власне містяни у своїй більшості відмовилися голосувати просто не прийшовши на так звані виборчі дільниці.

3 червня сили Антитерористичної операції Збройних Сил України пішли в наступ, висунувши вимогу проросійським терористам про складення зброї. При цьому мирне населення було попереджене про початок бойових дій шляхом розкидання спеціальних листівок заздалегіть. До середини дня 3 червня було зачищено його південну та центральну частину. Вже ввечері в.о. Президента України Олександр Турчинов заявив, що українська влада відновила контроль над Красним Лиманом. «Зачистка» міста продовжувалася 4 і 5 червня, виявлення бойовиків проводилося з обшуками будинків та громадян. Терористи та їх посібники були затримані, допомогу у їх виявленні надали місцеві жителі.

5 червня над міськрадою та міськуправлінням міліції Красного Лиману було знов піднято український прапор. Патрулювання та службу в місті розпочав спецпідрозділ МВС «Артемівськ» разом з зі зведеним загоном міліції та місцевими офіцерами, вірними присязі Україні. Того ж дня, згідно Указу Президента України головою Краснолиманської РДА було призначено Матейченка Костянтина Володимировича, підполковника.

Внаслідок авіа ударів ЗСУ була пошкоджена залізнична станція Красний Лиман: найбільше залізнична лікарня де були зосереджені сили терористів, також внаслідок обстрілу зазнали ушкоджень адміністративна і господарська будівлі станції, платформа і полотно, проте пошкоджені не критично і можуть швидко бути відновлені. Завдяки злагодженим та професійним діям солдат української армії вдалося уникнути шкоді майна та жертвам серед цивільного населення. Власне коректну поведінку українських солдатів підтверджують навіть місцеві прибічники ДНР. Наразі ситуація в місті контрольована і проводиться ремонт постраждалих споруд в місті. Місто Красний Лиман яке по суті є Південною Слобожанщиною, а по факту Північними воротами Донбасу в ході історичних подій має кризу з розумінням само ідентифікації, проте всі містяни і прибічники України і прибічники ДНР хочуть мабуть одного – миру на своїй землі. Адже ця, хай і коротка військова сутичка у якій опинився Красний Лиман дуже швидко спинила навіть найзавзятіших прибічників військових дій. Наразі, доля містян та всього українського сходу буде залежати як від військових дій на терені краю, так і від політиків що сидять у Києві, Брюсселю, Вашингтоні та звісно Москві.

Віталій Овчаренко