У Харкові відбулася Українська Миротворча Школа. Це одна зі складових однойменного проекту, котрий містить в собі глибинні дослідження, десятки історій, трансформацій місцевих конфліктів в регіонах України, які межують з іншими державами (Росія, Молдова, Польща). До таких областей відносяться: Донецька, Луганська, Херсонська, Вінницька та Одеська області а також Волинь.
Миротворчі школи, у світі вже існують давно. Це поширена практика у Європі. Вони виникають там, де є конфлікт. Завдяки ним громадяни можуть ліквідувати конфлікти та бути до них готовими. Миротворча школа – нова практика в Україні. Основні типи конфліктів, які досліджуються у рамках проекту – конфлікт ідентичностей, конфлікти, пов’язані з етнічністю чи релігійністю, історичних наративів, конфлікти бачення спільного майбутнього.
Ігор Семиволос, один з керівників проекту, зміг поділитися з нами своїм досвідом, розповісти про проект, прокоментувати ситуацію, яка склалася в Україні на Сході.
– Пане Ігорю, розкажіть детальніше про Миротворчу Школу.
– Для України – це нова тема, оскільки раніше навіть найбільш поширеною формою воєнних конфліктів було намагання уникнення конфлікту. Ми ж готові говорити про конфлікт!.. Люди у нас були неготові, й дуже неохоче йшли на вирішення будь-яких конфліктів, тому й отримали таку політичну ситуацію у країні. Громадяни хотіли вирішити конфлікти в традиційний спосіб, покладаючись переважно на державу. Держава без сумніву повинна бути орбітою, але при умові, що в цій державі працюють інститути. А в умовах, коли дестабілізовані інститути, в умовах, коли, ми практично опиняємося в ситуації, що цих інститутів просто нема, і ми маємо відкриті конфлікти – залишається самим громадянам взяти на себе провідні функції, у тому числі, і функції миротворчості. Зрозуміло, що функція підтримання безпеки, не може бути покладеною на громадян повністю, бо робота з конфліктами у своїх громадах – це нормальна функція, яку повинні вирішувати ініціативні групи.
– Представники яких організацій стали учасниками тренінгу?
– Представники різних організацій. Починаючи з власне громадських організацій, представники наукових інститутів, університетів, просто активні громадяни, ініціативні групи те, що зветься.
– Яким областям Ви надавали перевагу у відборі, і чому?
– Херсонщина, Одещина, Донбас, Луганська область і Волинь. Це зони, чи регіони, в яких в тій чи іншій мірі можливий конфлікт, або можуть виникнути конфлікти. Як Херсонщина, у зв’язку розміщеним кордоном і, відчуттям втрати мирного характеру, наявність російських військ на кордоні, і діяльності розвідувально-диверсійних груп. Ну, зрозуміло, чому Донбас, так?! Одещина, тому що це питання Придністров’я, це питання Південної Бессарабії та складно-етнічної території, яка має теж серйозні проблеми в питаннях ідентичності. Це власне конфлікт, який існує в середині, зокрема, це події травня місяця і розвертання груп АнтиМайдану.
– На якому етапі розгортання конфлікту можна було б уникнути таких жахливих наслідків?
– Після того, як був захоплений Крим, почався новий етап конфлікту. Якби на той момент в Україні функціонувало достатньо підготовлених фахівців з питань безпеки, які могли результативно і швидко провести операцію зі звільнення Слов’яногірська, зі звільнення будівлі СБУ в Луганську і в Донецьку, тобто цих локальних точок, то гіпотетично можна вважати, що це можна було б вирішити. Але відверто кажучи, на цей момент знаючи, який ресурс мала Україна, було важко собі уявити, що вона може одномоментно перекрити ці точки. Але збройний конфлікт почався із захоплення Слов’яногірська, це був перехід конфлікту на абсолютно новий рівень.
– Скажіть, як можна порозумітися з представником «сучасного» Сходу, чи є якийсь універсальний рецепт?
– На жаль, не має. Це дуже складно. У нас є представники Донбасу – це власне ті люди, які живуть на звільнених територіях. Ось з ними порозумітися дуже просто, тим паче, якщо вони мають ті самі цінності. Звісно, коли ти маєш спільний конфлікт, і коли ти маєш одні цінності, то порозумітися набагато легше. Інше питання полягає в тому, як порозумітися з людиною, яка є прихильницею інших політичних сил, антиукраїнських, і скажімо так, яка дотримується інших цінностей і колективних міфів. Це нелегке завдання – я одразу Вам скажу. Легкого рецепту, або варіанту не має!.. Часто сторони сідають за круглий стіл – і навіть неспроможні поговорити, вже не кажучи про те, щоб домовитися. Нам здається, що є один шлях – очевидний, але це не так. Протилежна сторона, представники, які вагаються, мають радянську ідентичність – це, що зветься таким «болотом» – маса людей, яка не має чіткої ідентичності, щоб визначитися, виходячи з раціонального вибору. Іноді, виходячи навіть з такого міркування, що там, де стоять російські війська – це зона конфлікту, а там, де українські війська – зона миру – люди і обирають той чи інший бік. Коли люди обирають цей бік, з ними вже треба починати працювати. Тому що вони ще неготові без підготовки, до прийняття нових цінностей, реалів, знову ж таки соціального порядку.
– У Харкові теж були подібні ситуації із захоплення облради, скажіть, завдяки чому він зміг утримати проукраїнську позицію і не дати конфлікту вийти на новий рівень?
– Справа в тім, що багато залежить від активних груп. Якщо подивитися на ситуацію «Майдану» станом на кінець лютого – в Україні кількість активних «майданівських» і «антиМайданівських» груп, то ми бачимо ситуацію, коли у областях Криму, Донецька і Луганська, кількість активних «антимайданівських груп» перевищує «майданівські групи», тоді як в інших областях України «промайданівські групи» перевищують «антимайданівські групи» в значній мірі. В деяких регіонах, як Одеса і Харків – не в значній мірі, але проукраїнські сили перевищують на декілька відсотків. І я думаю, що незначна перевага активних громадян, які можуть бути мобілізовані задля своїх інтересів і вирішили «долю» Харкова. А вже зараз кількість таких людей збільшилася. Важливо знати і розуміти, що від мобілізованих груп, які готові захищати свої інтереси багато що залежить!
– Чи не вважаєте ви, що Харків останнім часом криє у собі загрозу?
– Мені важко сказати про Харків, тому що для того, щоб робити висновки необхідно перевірити. Потрібно робити як мінімум оцінку ситуації і конфліктної температури. Ми цього не робили, і я не зможу сказати, наскільки ця температура підвищилася, і чи існують імперські групи, які налаштовані на насильницький конфлікт. Треба відзначити і одразу сказати, що конфлікти по собі не є якоюсь суто негативною річчю, конфлікти, в значній мірі сприяють розвитку. Але насильницькі конфлікти справді діють пригнічуюче. Пригнічують політичний розвиток і громадянський розвиток у тій чи іншій мірі, маргіналізують, руйнують, вбивають тканину регіону. Багато чого іншого такого, що ми повинні спостерігати зараз, дивлячись на Донбас. І тут питання полягає у тому, що факт наявності конфлікту, можливо, навіть високої температури конфлікту непроблемний, якщо вона не переходить до насильницьких дій, бо у рамках цієї дискусії можна домовитися, і знайти спільні цінності, – а це вже є позитивною річчю.
– А чи може місцева влада вплинути на хід подій у такій ситуації?
– У деякій мірі так, але органи влади місцеві, орієнтовані на активні групи – вони дивляться, яка сила переважає.
– Як ви вважаєте, хто повинен брати на себе головну функцію миротворчості, і як?
– Безперечно не лише держава, і не лише громадяни. Це колективна робота. Те, що робить український уряд – одна процесія, те, що мають робити громадські організації – друга процесія, те, що мають робити міжнародні організації – це ще одна процесія… Тобто за кожним є свої функції та кожен має свою стратегію. Коли відбуваються ці конфлікти, з міркувань безпеки, ми не можемо пропонувати однієї якоїсь «столбової дороги», що так воно має бути. Але, обов’язково потрібно пам’ятати, що, для того, щоб робити якісь висновки, потрібно детально вивчати ситуацію. Це злочин, давати якісь рекомендації, не спираючись на детальне дослідження конфлікту!
Заходами Української Миротворчої Школи були: інтерактивні семінари, лекції, тренінги різних цільових груп, навчання волонтерів та журналістів, поширення кращих практик і позитивного або негативного досвіду трансформацій конфліктів включно з досвідом Європейських країн.
Під час семінару-тренінгу розглядалися такі теми:
Ігор Семиволос. Вступна лекція. Трансформація конфліктів.
Збігнев Буяк. Досвід круглого столу 1989 в Польщі, який покінчив з комунізмом.
Арсен Жумаділов. Картування ризиків та вироблення ключових індикаторів ризику. Інтерактивний семінар
Ольга Духніч. Політики та практики ідентичності у суспільствах з досвідом конфлікту (Інтерактивний курс з розуміння характеру та цінності самовизначення людей у різноманітних суспільствах з досвідом конфлікту).
Катерина Левченко. Про Резолюцію ООН з залучення жінок до вирішення конфліктів
Наталія Беліцер. Як застосовувати SWOT-аналіз для вироблення оптимальної стратегії у конфліктних ситуаціях (Інтерактивний тренінговий семінар)
Ірина Брунова-Калісецька. Комунікації в конфлікті, аналіз конфлікту, психологія ідентичнісних конфліктів.
Покази фільмів Docudays з обговоренням. Зона без вогню – вбивчі поля Шри Ланки
модератор – Володимир Ханас
Майя Вінарська-Чайковська. Чому конфлікт це добре для розвитку демократії? Теорія конфліктів. (Інтерактивний тренінг)
Володимир Ханас. Досвід спільних польсько-українських ініціатив з трансформації конфлікту на Волині.
Андрій Каменщиков. Конфлікти на пострадянському просторі
Наталка Зубар. Як проходить інформаційна війна в вашому місті?
Наталка Зубар. Як соціальні мережі (людські спільноти та інтернет інструменти) сприяють трансформації конфліктів? Лекція
Володимир Ханас. «Усна історія» як історичне джерело (Інтерактивний тренінг)
Ігор Семиволос. Робота над проектами у рамках «Української миротворчої школи».
Підсумками Української Миротворчої Школи будуть публікації, котрі увійдуть у «Білу Книгу» українською, англійською та польською мовами.
Також на грудень цього року запланована Українська Миротворча Школа для журналістської спільноти.
http://varta.kharkov.ua/articles/1104702.html
Українська Миротворча Школа працює за підтримки Посольства Великої Британії В Україні.
