Я не буду рефлексувати над тим, що вчора Верховна Рада ухвалила законопроект № 1558-1, що викликав бурю народного гніву, так само і над спробами Парасюка якось прослизнути між крапельок (до речі, він закликає розпустити ВРУ, хоча за Конституцією це неможливо аж до листопада 2015 року – читайте частину третю статті 90 Конституції – власне, це текст на обізнаність з прописними правилами). Подібні закони – це наслідок популістської парадигми, в якій живуть політики, аби сподобати частині виборців, які звикли до патерналізму (тобто очікування, що за них хтось зробить все, а вони будуть лише результатами від цього).
Для змін в країні необхідна активна комунікація та тиск на владу. Це прописна істина.
У західних країнах зі сталою демократією популісти набирають менше третини голосів виборців, а тому вони завжди у меншості (“грецький випадок” не беремо до уваги, оскільки тут існує “народний потяг” до популізму). Крім до того, стала демократія – це відповідальність перед країною та своїми виборцями за обіцянки, а ще й морально-етичний кодекс, коли за вчинення дій, що суперечить статусу поважного політика людина сама йде у відставку.
Таких успіхів країни заходи досягли завдяки довгій історієї парламентаризму та суспільству, яке також вчилось на своїх помилках і через взаємодію та тиск на владу створило саме такі рамки для політиків. Запам’ятайте: політики робитимуть завжди стільки, скільки дозволятиме їм суспільство, адже вони є прямим віддзеркаленням цього суспільства. І якщо в суспільстві існує несприйняття до певних речей, то нові обмеження досягаються через тиск на владу.
Не треба думати, що ми такі унікальні з тим, що допускаємо багато помилок. Помилки суспільство може виправляти як на виборах, так і в процесі взаємодії із владою. І на цей час існує достатньо великий арсенал механізмів цієї взаємодії та тиску.
При чому, зазначу, громадянське суспільство – це дуже широке поняття, яке означає реалізацію громадянами своїх демократичних прав, свобод та обов’язків у найширшому розумінні при контактуванні з можновладцями, утримування влади від антидемократичних дій, тиск на владу у просуванні суспільних інтересів та поліпшення механізмів демократичного суспільства, а також відповідальність за свої дії у реалізації цих принципів.
На Заході, а особливо в США, депутати законодавчих і місцевих представницьких органів та чиновники дуже тісно комунікують. Це не лише зустрічі, особистий прийом, а також можливість написати листа (поштою чи е-мейлом) чи зателефонувати в приймальню можновладця і залишити свою думку щодо того чи іншого законопроекту. Я вже не кажу про соц. мережі, які дають можливість набагато ближче, швидше та ефективніше комунікувати. Все це є елементами суспільного лоббізму. При цьому необхідно враховувати думку не лише експертів у відповідній царині, громадських організацій та об’єднань, а й громадян. І це враховується, адже всі звернення фіксуються, і є можливість перевірити наскільки якісно можновладці дослухаються до думки їх співгромадян, які делегують їм відповідні повноваження. В разі чого – існують вибори, механізм відкликання та морально-етичні рамки, порушення яких викликає обурення в суспільства, таку собі “суспільну недовіру” (різко негативну суспільну думку), а тому – і відставку чи складення повноважень. Так працює демократія на Заході. Звісно, і там ухвалюються непопулярні закони, які викликають обурення та невдоволення суспільства, але, по-перше, їх кількість невелика, а по-друге, державний механізм взаємодії працює таким чином, що проблеми, які актуальні у нас, вони для суспільства непомітні.
Перед нами ж стоять зовсім інші завдання набагато більшого масштабу: нам необхідно перебудувати відсталу систему державного управління та взаємодії громадян і держави в порівняно короткі строки. Це справжній виклик для України та українців. Проблема полягає у тому, що сил громадянських активістів не вистачає для вирішення цих проблем: по-перше, через їх відносно невелику кількість; по-друге, через перепони, які чиняться активістам на місцях, по-третє, через недостатню активність суспільства у примушенні влади до дій (ти можеш не бути активістом, але написати листа чи зателефонувати до депутата – це не складна річ) – тобто пасивність суспільства до викликів.
При цьому, на відміну, від західних країн, у нас кількість ласих до популізму та патерналізму громадян близько 70-80%. Залученість суспільства до громадських організацій та громадського руху загалом у нас нижча, але попри це за певними параметрами якість вища, ніж в деяких країнах-членах ЄС (приміром, це спостерігається у проблемі інформаційних воєн, принципи та суть яких ми розуміємо глибше, ніж там). Крім того, у нас надто вузьке експертне середовище громадянського суспільства, яке має давати якісну оцінку тим чи тим пропозиціям влади. Це, у свою чергу, створює проблему якості цієї оцінки. Якщо на загальнодержавному рівні ця проблема ще так-як вирішується, то на місцевому рівні у нас зазвичай катастрофа.
Так ось до чого я. Я нагадаю яскравий приклад боротьби української діаспорти в США за ухвалення двох законопроектів – H.R.2828 та H.R. 5758 (Ukraine Freedom Support Act). Суть полягала у тому, що активісти проводили кампанію серед з суспільства з прохання прокомунікувати з конгресменом чи сенатором від свого штату, аби він підтримав цей законопроект. Саме це є суспільний лоббізм.
Хоча, і в нас є кілька цікавих кейсів: #DankeFrauRibbentrob до Анґели Меркель, #КривавийПастор (щодо залишення у владній вертикалі О. Турчинова, який став секретарем РНБО України), #Підпиши (спонукання Порошенка підписати закон про люстрацію), #PoroshenkoPohovoryZNarodom (щодо пояснення суті Мінських домовленостей) та інші, які знаходили відповідний фідбек від тих, до кого було адресовано звернення.
Зараз відбуваються 2 таких собі флеш-моби #ПорошенкоВетуй1558 (щодо ветування законопроекту про реструктуризації кредитів в іноземній валюті по 5,05), а також #ПарасюкСкладиМандат (адресована Вовчику Парасюку, як людині, що надзвичайно активно раділа його ухваленню та намагається виправдати його).
Проте цих флеш-мобів, очевидно, замало, адже не всі можновладці активно комунікуюють із суспільством.
Але виникають питання і до українців шановні. Як часто Ви ходили на прийом до свого депутата щодо вирішення важливих суспільних проблем, а не лише особистих? Як часто Ви йому писали на адресу електронної пошти, на службову адресу чи дозвонили до приймальні щодо суспільних проблем містечка, міста, району чи держави в цілому? Як часто ви так комунікували з іншими можновладцями? Чи знаєте хто у Вас депутат місцевих рад всіх рівнів, а також депутат Верховної Ради від Вашого округу? А мер, секретар місцевої ради? Чи знаєте Ви його в обличчя? Список питань можна продовжувати.
З цього випливає проста теза: якщо ми хочемо більш швидких змін в нашій країні, то ми зобов’язані комунікувати та чинити у такий спосіб тиск на владу. Вона не залізна, не вічна, і під цих натиском звичайно ж поступиться.
Для цього слід дотримуватись кількох простих, не складних, як на мене речей. Розглянемо їх на прикладі Верховної Ради.
- Слідкуйте за новинами та сайтом Верховної Ради України щодо порядку денного сесійного засідання.
- Хочете, аби підтримали той чи інший законопроект – напишіть своєму депутату через соціальні мережі (коментар до посту або через приватні повідомлення) або на електронну скриньку (на сайті ВРУ є ця інформація) чи зателефонуйте до приймальної (знову ж таки – сайт Верховної Ради Вам у поміч).
- Маєте питання до депутата щодо етичності його поведінки – напишіть або зателефонуйте (на жаль, не певен, що Вам дадуть відповідь; у соцмережах можуть просто забанити як надокучливого, чим активно займаються, приміром, Філатов, Корбан, Семенченко тощо).
- Можете прийти до приймальні депутата та залишити Ваше подібне звернення, аби його зареєстрували.
- Якщо депутат входить до якоїсь фракції чи групи, то можете щодо етичної поведінки звернутись до голови та заступників фракції чи групи з вимогою притягнути до дисциплінарної відповідальності. До речі, сьогоднішня заява Юрія Луценка про складення із себе повноважень голови фракції “Блоку Петра Порошенка” свідчить, щонайменше, про його сором за 72-х своїх колег, які підтримали законопроект № 1558.
- Створення кампаній з подібних масових звернень – вітаються!
Це простий рівень, який не складний для будь-якої людини.
Більш складний рівень полягатиме у роботі з депутатами під розгляду законопроектів на комітетах, пропозиціях до законопроектів тощо. Нарешті, Ви можете поцікавитись у депутата щодо публічності його звіту про свою роботу у Верховній Раді, кількості отриманих запитів та їх розгляду щодо тих чи тих питань. До речі, обираючи більш складний рівень Ви поступово перетворюватимесь на громадянського активіста. А маючи ґрунтовні знання з певної царини Ви можете перетворити і на експерта, за бажанням, але для цього потрібно докласти чимало зусиль, аби дійсно стати їм, а не гучно називати себе “експертом міжгалактичних цивілізацій”.
Я сам фактично не користуюсь цим своїм правом та можливістю, але вчорашня вакханія мене дістала. Нам потрібно через тиск формувати принципи відповідальної влади, яка дослухається до активної частини громадянського суспільства. А активна частина, як відомо, впливає на і загальну суспільну думку, формуючи заразом і її.
До речі, остання акція #ПарасюкСкладиМандат, що нині триває, є саме тим типом комунікації із можновладцями, коли на них чиниться тиск щодо вставлення нових, прийнятних для суспільства, рамок для влади – тобто морально-етичних рамок.
Тому, якщо ми хочемо змін в країні, то мусимо комунікувати та тиснути на владу всіма можливими механізмами. Ми маємо це право, але досі ним фактично не користуємось. Час змінити це, а це, у свою чергу, змінить нас, і буде змінювати владу через формування для неї нових рамок, що задає суспільство.
#ВоляНародуПонадУсе!
Сергій Петров, ІЦ “Майдан Моніторинг”
думаю парламентарям би непогано було б побороти контрабнаду у всіх прикордонних областях, ото б собі слави зробили на важливих справах і грошей би в бютжеті знаєте скіьки залишилось! http://ar.volyn.ua/20150703-pidpilna-imperiya-po-volynsky/
Економіка страждає через цю контрабанду, а правоохоронні органи і в ус не дує!