Олександр Северин: Візовий режим з РФ. Таємне рішення, таємне [не]виконання. Таємний саботаж?

Як колись сказав той, хто на тому добре розумівся, всі революції лише тоді чогось вартують, коли вміють захищатися.

19-го березня 2014-го року, коли масштаби і небезпеки російської агресії проти України і нашої переможної Революції Гідности стали очевидними, Рада національної безпеки і оборони України на своєму екстреному засіданні прийняла рішення про запровадження візового режиму з Російською Федерацією.

Рішення було таємним, відтак ви не знайдете його на офіційних сайтах і про його існування та зміст посполиті могли дізнатися хіба зі слів тодішнього Секретаря РНБОУ Андрія Парубія: “МЗС України було дано доручення впровадити візовий режим з Російською Федерацією“.  Рішення було введено у дію за підписом на той час в.о. Президента України Олександра Турчинова.

За умов, що склалися навесні минулого року, і які,  властиво, зберігаються дотепер, сумніватися в обгрунтованости,  доречности того рішення годі (як на мене, в ідеалі візовий режим взагалі незле б доповнювався джорджмартіновською Стіною, з належною вартою від “інших” та “здичавілих“), проте проминуло півтора року, а візового режиму з РФ як не було, так і нема.

А всі рішення лише тоді чогось вартують, коли вони виконуються.

Тож позаяк питання виглядає більш ніж суспільно-важливим,  гріх було б не потурбувати ним відповідні державні органи, а саме – Кабінет Міністрів України, Міністерство закордонних справ України та Державну прикордонну службу, що і було зроблено з використанням механізму інформаційного запита.

Першою відгукнулася, констатувавши і без того відомий і сумний факт відсутности візового режиму, Адміністрація державної прикордонної служби:

Далі красивий фінт зробив Секретаріат Кабінету Міністрів України, хитромудро задекларувавши свою непричетність до питання, і переадресувавши його чомусь до самої РНБОУ та Служби безпеки України:

Міністерство закордонних справ України зі свого боку повідомило про здійснення низки заходів:

 Не заперечуючи доцільности “заходів“, про які розповіло МЗС України, все ж таки слід визнати, що всі вони, порізно і гамузом – все ж таки це не те візовий режим as it is, про що йшлося у рішенні РНБОУ від 19.03.14.

Далі на пересланий з Секретаріату КМУ запит відповів (чи не відповів – це як подивитися), чиновник Апарату РНБОУ:

Виявляється, запитану нами інформацію “про результати виконання Урядом та відповідними органами виконавчої влади” таємного (і це у контексті цілком нормально) рішення РНБОУ, саму по собі віднесли до “інформації з обмеженим доступом“. Доволі цікавий поворот,  особливо враховуючи, що результатів ніби й нема, а як нема – то що засекречувати?

Останнім акордом Служба безпеки України сповістила, що інформацією не володіє, у зв’язку з чим не дуже зрозуміло,  що мали на увазі працівники урядового секретаріату, пересилаючи до СБУ адресованого уряду запита, якщо лише не для привернення уваги “контори” до того, що посполиті цікавляться долею таємного (але ж публічно розрекламованого тодішнім секретарем РНБОУ) рішення:

Що ми маємо у “сухому підсумку”?

По-перше,  наскільки ми знаємо і як випливає з офіційних листів, рішення не скасоване, доручення виконавчій владі залишається у силі, але протягом 19-ти місяців його не виконано.

По-друге, уповноважені органи державної влади не палають ентузіазмом пояснити суспільству, що відбувається і у чому причини затримки, яку вже скоро і затримкою буде важко назвати.

По-третє, якщо рішення РНБОУ не виконується і візовий режим з країною-агресором дотепер не запроваджено, значить хтось цього не хоче.

Думаю, українці, громадяни держави, яка скоро як два роки відбивається від російської агресії, багато з яких захищали і захищають Україну особисто,  мають всі підстави і право поцікавитися – чому?

То кому є вигідним незапровадження з Росією візового режиму?  “Qui Prodest?”, як казали давні латиняне.  That is the question.