Тоня Білоус
Плач смерті
Сію-вію посіваю,
землю кісточками,
щедро кров’ю напуваю,
зрошую сльозами.
Голодує бідна мати,
голодує неньо,
пухнуть діти коло хати,
зібрались вмирати.
Ось і смерть уже з косою
у воріт спинилась,
над дитям своїм рідненьким
матінка схилилась.
Ой нащо я тя вродила,
нащо сповивала,
щоб за хресну матір тобі
стала смерть проклята.
Посівна якась бісівська
бо хто жне, як сіє,
та жне й косить смерть безока,
і навпаки діє.
Викошує села краєм,
нікому спасати,
на підводу труп скидає
комісарик клятий.
Бродить морок долинами,
вороння кружляє,
кат-комуніст у земельку
лопату встромляє.
У відчаї посивіли
свіжії мигили,
у дворах осиротілих
сутінки завили.
Посивіли могилоньки,
бо дітей приймають,
і могили мають серце
й до Бога волають.
До останньої зернини
все забрали з хати,
нема в домі ні билини,
щоб діточкам дати.
Стогне земля, плачуть зорі
замовкла дитина.
Збожеволівши від горя,
з’їла мати сина.
А кат лютий в будьонівці
на коні гарцює,
й батогом людей гонить,
лає і лупцює.
Заридала, застогнала
сама смерть з косою,
Не витримала того діла,
що ворог накоїв.
Густо заросли травою
й полином могили,
І змарніла Україна
й вибилась із сили.
Та із попелу воскресла
феніксом, що гинув,
і оплакувати стала
вимерлу родину.
Сонми мучеників наших
стоять перед Богом
і моляться за державу
українську нову.
І освячені хрестами
вже могили братні,
І запалюються свічі
у дні поминальні.
Не забудь же, рідний люде,
що наша свобода
здобута стражданнями
нашого народу.
Горить свіча пам’яті,
смутком обпікає,
до невинних жертв й героїв
вдячність не вгасає.
Архів форуму Голодомор з 2003 року https://maidan.org.ua/arch/famine/total.html
ЗЛО МАЄ БУТИ ПОКАРАНЕ!
