Wendland – земля Венедів або як тривалий масовий протест змінює цілу територію.

Подивіться на ці фото. Красиво, правда? Чи можуть так виглядати села і містечка в Україні? Я впевнена, що так, і що це не тільки можливо, а і буде втілено в найближчий час. І для таких змін не потрібно сторічь. Вистачить одного покоління.

Це – нетипова Німеччина. Ці містечка і села мають слов’янські назви і слов’янське походження. Колись сюди прийшли наші предки венеди, заснували свої поселення з власною неповторною структурою і жили ігноруючи існуючих землевласників. Їх поселення мали форми кола, в центрі був спільний майдан (який, втім, так не називався, або назви ніякої не зберіг), за будинками були городи (по суті такі самі, як в нас), а голову поселення звали Шульц. Звідси пішла одна з праслав’янських мов – полабська (тут поруч річка Ельба, по слов’янски – Лаба). Ці старовинні круглі хутори називаються Rundling і ці хутори зараз прагнуть отримати статут пам’ятки під охороною UNESCO.

Слов’яни давно чи то пішли звідси, чи то розчинилися серед німців, але Шульц досі є найпоширенішим прізвищем в Німеччині, а дух свободи так і не покинув землю, яку назвали Wendland – земля Венедів.

Дух свободи аж настільки тут живий, що в 1980 році тут була проголошена Вільна Республіка Вендландія, яку розігнала поліція, але паспорти цієї держави досі роздають на різних протестах, а деякі цілі і задачі республіки по суті виконані і навіть поширюються поза межами цієї території.

Вендландія – це лісостеп, дуже схожий на велику частину центральної і східної України, з прекрасними сосновими лісами і покладами солі. Від, наприклад, півночі Донецької області природа різниться тільки тим, що тут практично немає гір і пагорбів.

І ось в прекрасному сосновому лісі в старій соляній шахті в 1970ті роки уряд тоді ще ФРГ вирішив побудувати сховище ядерних відходів. З місцевими мешканцями, звісно, ніхто не консультувався, і не мав, бо інтереси національної безпеки переважають індивідуальний чи груповий інтерес (це правовий принцип практично скрізь, включно з Україною).

Місцеві мешканці, переважно консервативні фермери, які мали свою землю у власності поколіннями, звісно були проти. Проти були екологи, які взагалі переважно проти атомної енергетики. Проти була різноманітна ліва інтелектуальна тусовка, яка проти ухвалення будь яких рішень без врахування думки людей. І такі дуже різнорідні люди сформували протестний рух, який триває 35+ років і досяг результатів, які важко недооцінити.

Багаторічні блокування доріг, окупаційні страйки, лобістська і просвітницька діяльність призвели до того що:

1. Вантажі радіоактивних відходів, які мали привезти з Франції, так і не доїхали поки до сховища.
2. Німеччина декларувала повну відмову від атомної енергії з 2022 року.
3. В Вендландії 120% енергії виробляється з відновлювальних джерел (це значить, що 20% енергії продається назовні). Тут є всі види відновлювальної енергії, причому більша частина з установок поєднують кілька джерел – наприклад, сонячні батареї різних типів і біогаз, або вітер і сонце. Цей регіон є піонером у впровадженні відовлювальної енергетики в Німеччині.
4. Регіон є одним з найчистіших в Німеччині і можливо в Європі.
5. Регіон став раєм для людей, які шукають свободу і здорове середовище. Тут дуже багато біоферм і є велодоріжки навіть між хуторами.

Я обов’язково напишу про історію цієї боротьби, вона самоцінна, і на думку її очільників, вона далеко не закінчена, але головний висновок для мене такий – саме через спільне бажання громадян жити безпечно і комфортно, і готовність боротися за це, їхні дома і містечка і виглядають саме так красиво і охайно. Тут переважно низькі паркани, прозорі для перехожих вікна, символічно зачинені сараї. Люди довіряють сусідам, і радіють гостям. Рівень злочинності – низький.

Цікаво, що у випадку Вендландії не може йтися про німецьку законослухняність, бо учасники протестів роками виступали проти уряду, протистояли поліції, блокували дороги, брали участь в діях, які абсолютно очевидно порушували або були на грані порушення закону. Ветерани цих «визвольних змагань» згадують епізоди боротьби з ностальгією і їм, очевидно, подобалося це протистояння. Вони були дуже креативними в плануванні протестних акцій, документальні фільми про протести показують події на грані цирку, рок-концерту і карнавалу. Головна різниця між українськими практиками протестів і німецькими полягає в тому, що тут вони дуже довготривалі і включають в себе людей всіх віків.

Дуже багато будинків і споруд в Вендландії марковані жовтим хрестом, який означає «день Х», тобто день мобілізації, який наступить, якщо буде відомо, що вантаж з ядерними відходами все таки їде в Горлебен (це теж праслов’янська назва місцевості, де розташоване сховище). Люди готові до такого дня.

Недалеко від входу в сховище посеред лісу стоїть легендарний корабель Грінпісу Белуга. А за ним розташовані в хронологічному порядку плакати з викладенням історії боротьби. Боротьба може тривати й далі – лісу ще вистачить на багато плакатів…

***

Я не є прихильником заборони атомних станцій в Україні. Але я вважаю системні протестні рухи проти ядерної енергетики дуже корисними скрізь, бо вони змушують впроваджувати альтернативні джерела енергії  і дбати про підсилення безпеки атомної енергетики. А в тривалій перспективі – змушують людей змінювати критерії оцінки особистої та суспільної безпеки. Цим корисні будь які радикальні екологи – вони в результаті змінюють світ на краще, навіть якщо світ тому і пручається.

В мене в університетському дипломі виданому в 1989 році написана спеціальність «матеріалознавство для геліоенергетики» (геліоенергетика = соняшна енергетика). Донедавна розвиток соняшної і будь якої альтернативної енергетики в Україні гальмувався свідомо на державному і міждержавному рівні (привіт Росія). Аргументи проти оформлювалися, як правило, в стилі «цього не може бути, бо цього не можна досягти», або «ми занадто бідна країна, щоб дозволити собі вкладати гроші в це». За цей час Німеччина вже дійшла до рівня 72% відновлювальної енергії в енергосистемі в деякі періоди,  і це при тому, що Німеччина є високоіндустріальною країною, яка споживає енергії набагато більше, ніж Україна.

Україна не є бідною країною. В нас природніх і людських ресурсів більше ніж в Німеччині. Це питання виключно суспільних пріоритетів – куди вкладати свої гроші і зусилля. Ми можемо жити не гірше, ніж Вендландія. Питання – чи ми хочемо цього? Чи ми готові за це боротися? Чи ми готові робити це довго?

Коли я робила ці фото, колега спитала мене чи я придивляюся собі тут будиночок (ціни порівняні з Харковом, до речі). Я сказала – ні, я готую матеріали, щоби показати це іншим в Україні, щоби в нас все тут було так само комфортно, красиво і безпечно, як в землі наших предків Венедів.

Решта Німеччини теж не бідує. Але в історії це завжди тривала боротьба за свої права, за свою землю, за безпеку і краще життя. Добробут не впав німцям з неба, а руїна після другої світової війни була аж ніяк не менша ніж в нас. Вони змогли, можемо і ми.

Наталія Зубар, голова правління ГО Інформаційний центр «Майдан Моніторинг»

Далі буде. Задавайте питання.