“Свобода – це спосіб існування добра” (кс. Ю. Тішнер)
Знання і правда дорівнює свобода
Любов до волі та громадянських свобод, а не національність чи віра, вирішували ідентифікацію з Річчю Посполитою, тому в ній жили поруч у злагоді русини (українці і білоруси), литовці, вірмени, євреї, німці, татари і поляки, тобто католики, юдеї, протестанти, православні, мусульмани.
Панувала толерантність у справжньому значенні цього слова – саме толерантність, а не схвалення.
З середини XIV століття до Польщі прибували євреї, вигнані з інших країн Європи, починаючи від Німеччини (1346 р.), продовжуючи Францією, Австрією і закінчуючи Іспанією (1492) і Португалією (1497). Навіть коли Річ Посполита формально була під поділами наприкінці XIX ст., на її землі від погромів тікали євреї з Києва та Москви.
Річ Посполита була притулком для переслідуваних лютеран. Першим юридичним документом, що гарантував свободу та мир між представникам різної віри в Речі Посполитій, був акт Варшавської конфедерації, схвалений на першому скликанні Сейму у Варшаві в 1573 році.
Короткою і своєрідною була також доля інквізиції у Польщі – папська була скасована у 1542 році. Предстоятель Гамрат очолював провінційний синод, який прийняв рішення про те, що у Польщі можуть діяти лише інквізитори, призначені єпископами. Однак, останні теж не діяли занадто довго. В 1552 році Сейм виключив дворянство з-під юрисдикції церковних судів, а пізніше Сейм каденції 1562-1565 ухвалив заборону виконання світськими органами вироків, винесених інквізицією. Вищезгадана Варшавська конфедерація запровадила релігійну толерантність до всіх протестантських фракцій.
Правове становище жінок в Речі Посполитій було було зовсім іншим, ніж у багатьох європейських країнах. У більшості випадків їх трактували на рівні з чоловіками. Передусім, жінки мали право спадкування. Якщо не було нащадка чоловічої статі, то маєток переходив до рук жінки, а не як у більшості європейських країн – до далекого родича, аби він був чоловіком.
У Польщі, згідно з династійним правом, жінка могла успадкувати навіть корону. Так сталося у випадку Ядвіги Андегавенської, дочки Людвіка Венгерського. Це сталося у XIV столітті, 1384 року.
Польські жінки брали участь у боротьбі за незалежність, починаючи від наполеонівських воєн, продовжуючи усіма повстаннями у XIX ст. – листопадовому, січневому, і у XX столітті – великопольському, сілезському, варшавському. Вони виконували роль не тільки солдат, але і командирів, таких як графиня капітан Емілія Платер, що брала участь в листопадовому повстанні. В свою чергу, Анна Пустовойтовна була ад’ютантом диктатора січневого повстання, генерала Маріана Лангевича.
Якщо чоловіки чи батьки гинули або були вислані на каторгу за участь у боротьбі за незалежність, їх жінки чи доньки брали на себе роль голови родини, управляли маєтками.
Жінки у Польщі одержали виборчі права одразу після здобуття суверенітету, з декретом Голови держави Юзефа Пілсудського 28 листопада 1918 року. Під час виборів до першого законодавчого Сейму (1919-1922) вони одержали 8 мандатів, а в III каденції (1930-1935) – 15 депутатських мандатів і 4 сенаторські.
Лише у Польщі перед та під час II світової війни жінки були солдатами. Лейтенант Яніна Антоніна Левандовська (з дому Довбор-Мусницьких) була пілотом польського війська та була замордована радянською владою у Катині. Її літак був збитий і вона потрапила до табору військовополонених у Радянському Союзі спочатку у Осташкові, а пізніше – у Козельську.
Донька маршала Пілсудського Ядвіга Пілсудська-Ярачевська була лейтенантом – пілотом польського війська. Під час війни у Великобританії вона вступила до Air Transport Auxiliary, допоміжної служби Королівських ВПС, де служила два роки, нарешті отримавши звання поручника часів війни (другого офіцера). Вона не була єдиною – разом з нею перебували у White Waltham неподалік від Лондона, Анна Леска і Стефанія Войтуланіс, які не дивлячись на погоду, транспортували літаки між аеродромами. Вони не брали участі у боях, тому що жінкам це забороняло британське право.
В армії генерала Андерса служили жінки. В Армії Крайовій вони теж були солдатами і брали участь у бойових діях. Найбільш відомою є ген. бриг. Ельжбета Завацька, псевдонім “Зо”, єдина жінка серед тихотемних (елітного загону парашутистів Польського війська).
Після варшавського повстання жінки, що брали в ньому участь, потрапили до табору полонених в Оберлангені. Цей перший в історії світу табір для полонених – жінок був визволений поляками з армії генерала Мачка.
Полякам важко прислухатися до порад західних гендеристок.
Ідея прометеїзму – боротьби “за вашу і нашу свободу” – пов’язана з Польщею. Можна спекулювати на тему її походження. Можливо, вона народилася у Дрездені в 1832 році, де польський провидець Адам Міцкевич писав після листопадового повстання III частину “Дзядів”, можливо пізніше, у Стамбулі, у 1853-55 роках, де Міцкевич провів останні 2 роки життя і намагався створити польські легіони для боротьби з Росією за допомогою султана, а може у Парижі, де функціонував Hotel Lambert і Адам Чарторийський створив Міністерство закордонних справ і розвідку неіснуючої польської держави – задаються питанням автори у книжці “Прометейський рух і боротьба за перебудову Східної Європи 1918-1940” під редакцією Марка Корната.
Поляки боролися за свободу багатьох країн: Тадеуш Костюшко і Казимир Пулавський – за США, генерали Йозеф Бем, Юзеф Висоцький і Генріх Дембінський – за Угорщину, в часи Кримської народної республіки прем’єром був ген. Матвій (Сулейман) Сулькевич, польський татарин, начальник штабу азербайджанської армії, який загинув під Баку. У російсько – фінській війні (1939-1949) на боці фінів брали участь 8 польських добровольців.
Серед найближчих соратників Юзефа Пілсудського у прометеївській діяльності був, між іншими, Тадеуш Голувко, вбитий українськими націоналістами за те, що користувався великим авторитетом у поміркованих українських діячів. Генрик Юзевський, заступник коменданта Польської військової організації у Києві, був заступником міністра внутрішніх справ в уряді Української Народної Республіки (УНР). Під час польсько – більшовицької війни він перебував при уряді Петлюри у Києві. Пізніше виконував обов’язки волинського воєводи. Серед його соратників було багато державних діячів УНР, як, наприклад, колишній ад’ютант Петлюри Степан Скрипник.
Прометеївський рух був дуже активним у роки II РП і під час війни. До Польщі Пілсудський запросив грузинських офіцерів, які після завоювання Кавказу більшовицькою армією, були змушені тікати до Туреччини. Вони віддячили за гостинність, беручи участь у боротьбі з двома агресорами – Гітлером та Сталіним.
Поляки були відомі тим, що озброєна боротьба з нав’язаною владою Москви тривала аж до 1963 року, а протягом всього часу існування ПНР вибухали великі пориви до свободи (1956, 1968, 1970, 1976, 1980, а також військовий стан з підземним рухом за незалежність у 1981-1990 роках).
Прометеївською ідеєю спільної боротьби народів за свободу керувалися поляки, що підтримували усі народи Радянського Союзу і Варшавського договору в боротьбі за свободу, здійснюючи діяльність наприкінці 80 – початку 90 років XX століття в рамах Автономного східного відділу Солідарності Вальчонцей.
Прометеїзм був поборюваний з винятковою жорстокістю чи то білою, чи червоною, чи горбачовсько – путінською Росією.
Поляки, яких вважали “розсадником” свободи, були знищувані за свою національність. За наказом Сталіна було вбито понад 140 тисяч поляків в 1937-38 роках, під час так званої польської операції в автономних регіонах Мархлевщини і Дзержинщини. Поляки також були вбиті на Поділлі. Вижити вдалося лише тим, кого у 1936 році було депортовано з Мархлевщини до степів північного Казахстану. Доля поляків з Дзержинщини невідома. Найбільш імовірно, їх кістки можна шукати в Куропатах під Мінськом.
В планах Гітлера було знищення всього нашого народу, тому що він вважав поляків за напівлюдей. Також віз знав, що поляки не дадуть себе поневолити, тому прийняв рішення їх усунути. За допомогу євреям тільки у Польщі загрожувала смертна кара, але, незважаючи на це, їм допомагали: Жегота – спеціальна комірка Армії Крайової, монастирі та люди доброї волі.
Річ Посполита була першою унією, в якій народи жили у свободі, а суспільні класи не були зачинені. Кожен, хто був готовий боротися за свободу, отримував шляхетство. Короля вибирали на вільних виборах, а устрій держави вирішували конституції (пакти).
Поляки – це народ, який відроджується як Фенікс з попелу. Вони стійкі до згубних ідей. Вони можуть думати і не зносять диктатури. Вони люблять свободу.
Цю традицію Речі Посполитої поділяє багато народів. Це видно по наслідках, з якими борються за свою ідентичність і незалежність литовці та українці.
Як наші предки робили збройні зусилля, щоб скинути ярмо рабства, так ми – громадяни колишньої I i II Речі Посполитої – поляки, литовці, білоруси та українці повинні відкинути травми, якими нас годує ворог. Ворог нашої свободи. У нас є незалежні держави, ми повинні їх втримати. Давайте пам’ятати, що коли ми були разом, коли наші армії підтримували одна одну, ніхто не становив загрози для нашої свободи.
Варто пригадати розділ Маніфесту ЦК, Тимчасового національного уряду від 22 січня 1863 року.
“Отже, до зброї, народе Польщі, Литви і Русі, до зброї! бо година спільного визволення пробила, наш старий меч напоготові, святий стяг Орла, Погоні і Архангела майорить.
А тепер ми говоримо до тебе, народе московський: нашим традиційним гаслом є свобода і братерство народів, тому ми прощаємо тобі навіть знущання над нашою Батьківщиною, навіть кров Праги та Ошмяни, зґвалтування вулиць Варшави і тортури підземелля Цитаделі. Ми прощаємо тобі, бо ти жалюгідний і вбитий, сумний і замучений, трупи твоїх дітей колишуться на царських шибеницях, твої пророки замерзають у снігах Сибіру. Але, якщо в цю вирішальну годину ти не відчуєш у собі докорів за минуле, священних бажань на майбутнє, якщо, будучи з нами, ти надаси підтримку тирану, який вбиває нас і топче тебе, – горе тобі! Бо перед лицем Бога і цілого світу ми проклянемо тебе на ганьбу вічного кріпацтва і муку вічного рабства, і визвемо на страшний бій знищення, останній бій європейської цивілізації з диким варварством Азії”.
Хіба ми зараз не стоїмо знову перед лицем російської загрози? Її вже відчули на собі татари та українці. Якщо не стануть під прапором Архангела Погонь і Орел, то ми всі програємо.
Щоб об’єднатися у спільній справі, нам (полякам – Ред.) необхідно: відкидання комплексів, історичні знання, мудрість і розум, і, перш за все, взаєморозуміння та прощення. Тоді ніхто не зможе нас посварити і ми збережемо таку дорогу для нас свободу – литовці, русини (українці і білоруси) і коронери. А завдяки нам (полякам – Ред.) – й інші народи.
Ядвіга Хмельовська
>>> Ідея прометеїзму – боротьби “за вашу і нашу свободу” – пов’язана з Польщею.
Оце дійсно, більшого “прометея” аніж Польща, годі й шукати. Вони піднімали українців на боротьбу “за вашу й нашу свободу”, а потім щонаймерзенніше били в спину й уярмлювали, як наприклад це було в результаті подій 1918 – 1920 рр., коли поляки спочатку закликали “за вашу й нашу свободу”, а потім підлим ударом, покликавши на допомогу іноземну армію Гєллєра, окупували український Львів, знищили ЗУНР, потім примусили Петлюру визнати землі по Збруч за Польщею, а коли в 1920р. відбилися за допомогою ураїнців від Будьонного – то не подарували Західній Україні навіть національної автономії, а замість того влаштували террор, пацифікацію, етноцид… Міжвоєнна Польща – це таблички “з собаками й українцями заходити заборонено” – ось чим закінчилася для українців довіра до лукавого польського “за вашу й нашу свободу”.
Те саме бачимо й зараз, на новому витку істрії. Польський національний характер, дріб’язково гоноровий, ницо підлеглий до Заходу, в надії натравити Захід на Україну й отримати від Заходу право панувати й здирствувати – неможливо змінити. Та сама польська підлість, мерзенна хитрість битого імперіаліста, що хоче відновити свою імперію й знущатися над українцями, але не маючи власної сили, вимушений запобігати до помочі західних держав. Та сама мерзота “гоноровості”, коли ознакою власної “честі” чомусь вважається вміння майстерно покривдити честь іншого, в першу чергу – українця, як наприклад коли нещодавно в Варшаві українця посадили на ланцюг, щоб витер з трамваю намальоване ним граффіті – там тих граффіті на кожному паркані, але полякам треба було зробити сюжет для свого телебачення, щоб принизити всю українську націю, діючи на користь Москви й під кришею НАТО, як остання мерзота, як остання мерзота… Ось чого вартує польське “знання та правда дорівнює свобода”, ось чого вартує польське “за вашу й нашу свободу”. Поляки – це слаба, й неодноразово бита, однак все ще кривава падлюча гієна, що хоче згадати часи своєї гонорової бойової слави, й вдається для того до щонаймерзеннішої брехні й хитрощів.
Не вірте полякам. Вони така мерзенна гидь, якої важко знайти деінде. Це їх національний характер, це неможливо змінити, це потребує осуду міжнародного співтовариства й денацифікації. Не вірте.