Донбас повинен побачити свої перспективи – це ключ до розвитку, наголошує голова правління інформаційного центру «Майдан Моніторинг» Наталія Зубар. Ця харківська дослідниця вже декілька років проводить практичні заняття з побудови миру на територіях, що були звільнені українським військом, і добре знає, що відбувається на непідконтрольних Україні територіях.
– Якої саме підтримки потребує зараз Донбас? І у що вкладати гроші буде найбільш ефективним?
– На мою думку, найбільша ефективність із вкладених грошей була б у плануванні майбутнього. Тобто, в абсолютно що завгодно, щоб людям, які живуть на Донбасі, показало перспективу. Тут навіть йдеться не про великі гроші. Цілком можливо, що це можуть бути нові освітні інституції. Причому абсолютно нового типу, наприклад, інститути реформ. Коли б могли приїжджати якісь люди, які б успішно впроваджували реформи в постсоціалістичних східноєвропейських країнах, як от Чехія, Польща.
Я знаю багато молодих людей з Донбасу, які ще до війни і тим більше зараз думають про те, чим можуть стати, скажімо, терикони покинутих шахт. І з них зробити, наприклад, якісь атракціони для катання на лижах
Щоб створювалися нові технологічні можливості, як, наприклад, ІТ-стартапи. В принципі, для створення ІТ-стартапу треба тільки мінімальна інфраструктура і якесь заохочення молодих людей до розвитку. Як відомо з теорії, структурні дірки породжують нові ідеї, і та велика структурна діра, якою зараз є Донбас, може породити дуже багато нових ідей як соціальних, так технологічних і інших. Я знаю багато молодих людей з Донбасу, які ще до війни і тим більше зараз думають про те, чим можуть стати, скажімо, терикони покинутих шахт. І з них зробити, наприклад, якісь атракціони для катання на лижах. От приблизно таке і будь-яке заохочення подібного розвитку, я думаю, були б сприйняті дуже добре.
– В Україні говорять про те, що потрібно створювати на місці тих заводів, які були зруйновані, створювати якісь нові заводи, де знайде собі застосування велика кількість робітників. Чи це є той шлях, яким якраз на Донбасі потрібно йти? Чи потрібно відкрити можливості для того, щоб люди туди, як це було колись, коли відбувалася індустріалізація цього краю, куди люди могли би приїхати і реалізувати свої якісь ідеї, свої проекти.
– На мою думку, ні. Великі заводи, взагалі великі підприємства – це те, що буде зникати в світі, в цивілізованих країнах. Ми не можемо повернутися в минуле. Майбутнє – це невеликі підприємства, це сімейні фірми, родинні фірми або кооперативи, або конгломерати фірм. І тому я швидше думаю, що треба вчити цих людей підприємництву, які там живуть. Вчити цих людей надавати різноманітну сервісну послугу. Бо ми приходимо в епоху сервісної економіки. І я вважаю, що відновлення будь-яких великих підприємств там буде дуже великою помилкою. Бо воно відновить стару соціальну структуру з усіма її проблемами, які були на Донбасі.
– Що робити із соціальними проектами? Наприклад, ми знаємо про те, що там катастрофічно не вистачає лікарів. Чи є якісь можливості для того, щоб вони туди повернулися чи приїхали нові?
– Безумовно, є можливості. Я вважаю, що реформа системи охорони здоров’я дає цю можливість. Оскільки лікарі зможуть вести підприємницьку діяльність і йти туди, де вони потрібні. Тобто там, де є велике замовлення. Я думаю, що для цього потрібне тільки таке заохочення суто навіть не матеріального, а престижного типу. Якась програма, як от в Донецькій області реалізується програма «Донецький куркуль», яка заохочує малі середні підприємства робити якісь абсолютно нові речі. Так і тут може бути новий «Донецький лікар». Можливості, наприклад, пільги для дітей їхніх, щоб вони могли вступати у виші, чи можливість перенавчання цих лікарів, скажімо, в якихось європейських університетах.
– Як вкладати гроші в регіон, який є у небезпеці? Тобто ті частини Донбасу, які були звільнені українською армією, які є під контролем української держави, а ще більше питання про ті, які колись повернуться під контроль Києва.
– У безпеку цього регіону вкладають і треба вкладати гроші. Наприклад, я сама з Харкова. І я працюю в тому регіоні тільки тому, що я розумію, що це – безпека Харкова. Що якщо щось там станеться, то наступна серія – це Харків. Це – колективна безпека України. Це – колективна безпека Європи.
Марія Щур
Копія. Оригінальна публікація тут https://www.radiosvoboda.org/a/28903706.html
