Чому стратегії боротьби з корупцією можуть мати негативні наслідки

Транспарентність та викриття інституційної корупції можуть спричинити долучення більшої кількості людей до хабарництва і зробити цю справу загально дозволеною (або ж породити думку, що за допомогою цього можливе досягнення успіху).

Однією із відмінних рис людини є її постійна готовність до співпраці, що в рази перевищує рівень співробітництва в колах тваринного світу. Розуміння як підтримувати кооперацію, особливо в анонімних великих товариствах, все ще є головним питанням як для вчених, що вивчають еволюцію, так і для політичних діячів.

Соціологи нерідко використовують поведінкову теорію гри, як засіб моделювання співпраці в лабораторних умовах. Ці експерименти показують, що “інституційне покарання” може бути використане для забезпечення співробітництва у чисельних групах – ця ж схема є аналогічною ролі, котру уряд виконує в цілому у суспільстві. Однак у реальному світі корупція може підірвати ефективність таких установ.

Те, що ми називаємо “корупцією” є найменшим у співпраці, підриваючи при цьому загальний масштаб кооперації

У липневому випуску журналу Nature Human Behavior дослідник Лондонської школи економіки Майкл Мутхукрішна та його колеги Патрік Франсуаз, Шейан Пурахмаді та Джо Генріх опублікували експериментальне дослідження, яке досить влучно зобразило корупцію як частину класичної економічної гри поведінки.

В усьому світі корупція все ще залишається широко поширеним явищем, нерівномірно розподіленим та вартісним. Автори наводять як приклад оціночні дані, підготовлені Світовим банком, за якими щороку виплачується 1 трильйон доларів в якості хабара. Однак рівні корупції значно різняться у різних географічних регіонах. Наприклад, за підрахунками, у Кенії у восьми із десяти ситуацій взаємодії із державними посадовими особами прослідковується хабар. І навпаки, найнижчий рівень показника корупції має Данія, де середньостатистичний датчанин може не сплатити хабар і за все своє життя.

Міжнародна громадська організація по боротьбі з корупцією Transparency International повідомляє, що понад 6 мільярдів людей проживає в країнах, котрі мають серйозні проблеми, пов’язані з корупцією.

Збитки, які завдає хабарництво, починаються від скорочення кількості програм соціального забезпечення, закінчуючи смертю від обвалених будівель. Іншими словами, корупція може бути смертельною.

Праця Майкла Мутхукрішна доводить, що корупція в значній мірі неминуча, через те, що у нас досить розвинені психологічні погляди; безсумнівно, головне завдання автора – визначити умови, за яких можливо буде звести до мінімуму саме хабарництво та його шкідливий вплив. Під час прес-релізу у Лондонській школі економіки у своїй доповіді Мутхукрішна говорить:

«Насправді, корупція є одним із видів співпраці людей, що вже вкоренилась в історії, і стане зрозуміліше, якщо пояснити це явище на прикладі функціонуючої, сучасної держави. Сучасні держави представляють собою співпрацю безпрецедентних масштабів, яка завжди під загрозою співробітництва менших розмірів. Те, що ми називаємо “корупцією” є найменшим у співпраці, підриваючи при цьому загальний масштаб кооперації».

Для створення моделі корупції автори модифікували поведінкову економічну гру під назвою “інституційна карна гра”. Учасники були анонімними та відібрані з країн з різним рівнем корумпованості. В цілому в дослідженні взяли участь 274 людини. Всім їм була надана певна грошова сума – ендаумент, який вони могли розділити між собою та громадським фондом. В свою чергу, вартість фонду множиться на певну суму, а потім порівну розподіляється між гравцями, незалежно від їх внесків.

Інституційна карна гра розроблена таким чином, щоб в інтересах кожного учасника було вкладатись в зростання благополуччя громадського фонду грошима інших гравців, при цьому нічого не вклавши власноруч. Однак, загальний прибуток для всієї групи залишається найбільшим, якщо кожен робить максимальний внесок. Кожен раунд один із членів групи довільно призначається лідером, котрий має право визначати грошові покарання, навіть у вигляді виплати податків інших гравців.

“Гра-хабарництво”, яку Мутхукрішна розробив разом зі своїми колегами, є такою ж, як і основна гра, за винятком того, що кожен гравець мав можливість підкупити лідера. Таким чином, лідер міг слідкувати як і за внесками кожного учасника в спільний фонд, так і за кількістю грошей, яку гравець дав йому окремо. Експериментатори маніпулювали “коефіцієнтом фонду” (числом економічного потенціалу) та “коефіцієнтом покарання” (владою лідера карати гравців).

Учасники, що виросли в більш корумпованих країнах, мали більше бажання прийняти хабар.

Під час кожного ходу учасника лідер мав вибір або не робити жодних дій, або прийняти запропонований хабар, або ж покарати гравця у вигляді віднімання його балів. Будь-які запропоновані лідерові бали, від яких він відмовлявся, поверталися члену групи, який хотів їх віддати. Учасники могли бачити дії лідера лише щодо них та своїх виплат, а щодо інших членів групи – ні.

У порівнянні з основною групою громадських благодійних ігор, в учасників цього дослідження через можливість дати хабар значно зменшилося бажання добровільно забезпечувати населення (зниження на 25 відсотків).

Лідери, які мали потужну владу в своєму розпорядженні (відносилися до “сильних лідерів”), приблизно вдвічі частіше приймали хабарі і втричі рідше не бажали щось робити (наприклад, карати недобросовісних гравців). Як і очікувалося, сильніша влада призвела до корумпованішої поведінки.

Штучно створивши корупцію, експериментатори показали її чіткий вияв у хабарницькій грі. В умовах “часткової транспарентності” учасники могли бачити не лише дії лідера щодо них, а й його власний внесок в розробку спільного фонду. Проте, вони не бачили дій лідера щодо всіх інших учасників групи. А в умовах “повної транспарентності” інформація про кожного учасника та подальші дії керівника були повністю доступними (тобто інформація про внески окремих членів групи до розбудови громадського фонду, хабарі, що пропонувалися лідерові, і подальші дії головного члена групи у кожному із цих випадків). Хоча витрати на хабарі були очевидні у всіх ситуаціях, негативні наслідки найвиразніше були представлені у несприятливих економічних умовах.

Експерименти показали, що зменшення корупції дійсно збільшувало внески, за умови коли лідери були сильними або економічний потенціал був багатим. Коли лідери були слабкими (їхні каральні права були мінімальними, а економічний потенціал – слабким), явний підхід до пом’якшення наслідків корупції у повній транспарентності не мав жодного ефекту, а часткова транспарентність насправді ще більше зменшила внески до рівнів, що були нижчими за рівень стандартної хабарницької гри.

Такі дослідження експериментаторів мають на меті знайти відповідь на те, в який спосіб можна знизити рівень корупції.

Дослідження вказує на те, що стратегії зменшення корупції мають сенс у певних ситуаціях, але в інших місцях вони можуть погіршити ситуації та, таким чином, можуть призвести до негативного наслідків. За словами авторів; “[…] запропоновані панацеї, такі як транспарентність, можуть насправді бути шкідливими в деяких аспектах”.

Такі висновки не є новими з соціально-психологічної точки зору і мають докази свого існування у багаточисленних працях про вплив загально прийнятих норм на поведінку.

Транспарентність та викриття інституційної корупції можуть спричинити долучення більшої кількості людей до хабарництва і зробити цю справу загально дозволеною (або ж породить думку, що за допомогою цього можливе досягнення успіху). Проте чому часткова транспарентність має більш негативний вплив, ніж повна, коли лідери були слабкими – не з’ясовано.

Цікаво виявилось, що учасники гри, які виросли в більш корумпованих країнах, мали більше бажання прийняти хабар. Найбільш вірогідне представлене пояснення було те, що вплив корупції під час зростання цих людей призвів до інтерналізації цих соціальних норм, що і виражалося в поведінці під час експериментів.

Важливо зазначити, що це перше експериментальне дослідження, присвячене антикорупційним стратегіям, і необхідна обережність при розповсюдженні цих досліджень на практиці. Автори зазначають: “Лабораторна робота щодо пошуку причин та усунення корупції повинна бути інформативною та складатися з реальних корупційних розслідувань з усього світу”.

Окрім цього, такі дослідження експериментаторів мають на меті знайти відповідь на те, в який спосіб можна знизити рівень корупції і можуть допомогти пояснити, чому «ліки від корупції», які виявились успішними у багатих країнах, можуть не працювати в інших місцях. Перефразувавши слова покійного Луїса Брандея, можна сказати, що “сонячне світло вважається найкращим з дезинфікуючих засобів”, але все ж це може залежати від кліматичних умов та поширеності патогенних мікроорганізмів.

Макс Бейлбі – спеціаліст в бізнес-психології, котрий працює в банківській індустрії. Він має ступінь магістра з організаційно-соціальної психології Лондонської школи економіки та ступінь в галузі управління менеджментом Брайтонського університету. Також він є членом Асоціації ділової психології та спілки Поведінки та еволюції людини. Цей пост повторно надруковано з дозволу його блогу, Darwinian Business.

Джерело

Переклад Юлія Печеник, ABC Language School