Україна – на шляху до успіху чи до провалу?

Читаючи Why nations fail (українською видано під назвою “Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності”), приміряв до нас – мені так виглядає, що ми маємо всі шанси на успіх, в нас загалом йде так, як в тих у кого “виходить”, а не в тих хто “fail”.

Ідея авторів в тому, що в історії працюють зачаровані кола з позитивним або негативним зворотним зв’язком. Не так важливо наскільки у когось на даний момент погані справи порівняно з сусідами, як важливо – чи його інститути загалом налаштовані “як треба” (відкриті для відносно широкого кола політичних та економічних учасників з різними інтересами, причому це пов’язано – політична відкритість тягне за собою економічну, і навпаки), чи “як не треба” (закриті, монополізовані влада та економіка). Налаштовані “як треба” інститути будуть автоматично ставати ще більше “як треба” (відкритість зростатиме, даючи більше економічного добробуту), їх складно збити на “неправильний” лад (наприклад, Рузвельт намагався “зламати” Верховний суд, але в нього не вийшло), а налаштовані “як не треба” інститути мають тенденцію ставати ще гіршими, і їх складно переламати на правильний лад.

В нас, як мені здається, більше ознак тих, в кого все йде добре, “як треба”.

Так, в нас нема еліт, які б мали зацікавленість відверто консервувати відсталість і консервували б її (наприклад, в Росії та Австро-Угорщині навмисно не будували залізницю – бо індустріалізація загрожувала б політичний стабільності імператорської влади; так само в якійсь країні Африки після проголошення незалежності – бо залізниця економічно підсилювала регіон, де було серце опозиції правлячому режиму; або Османська імперія забанила технологію другу книжок, бо вважала це небезпечним). В принципі, наші еліти націлені на прогрес.

В нас нема абсолютної влади, яка б нічим не стримувалася. Коли політичні стримувачі в нас не працюють, в нас відбуваються “революції” – але їх здійснюють широкі коаліції з різними інтересами, що виключає перебирання ними на себе ролі скинутого авторитарного лідера. Це, виглядає, дуже поширена причина невдач в багатьох народів – яка нам не світить. Ми часто не задоволені тим, що “нова революційна влада” “нерішуча” у реформах, не відповідає революційним очікуванням мас, але це великою мірою прояв коаліційної природи революціонерів, в переможців нема єдності, вони мусять враховувати інтереси всіх акціонерів перемоги. Це (коаліційна природа реформаторів або революціонерів) те, що забезпечило прогрес тим, в кого “вдалося” – і дупу тим, в кого реформатори були вузьким коло “путчистів”.

При цьому в нас в принципі є центральна влада – відсутність централізованої влади (типу тієї “федералізації”, яку нам пропонують час від часу деякі друзі та брати) інша поширена причина дупи. Наскільки вона сильна і ефективна? Нам, звісно, здається що вона дуже неефективна, але якщо подивитися здалеку та неупереджено – навіть після розвалу 2014 року інститути влади виявилися спроможними зупинити військовий путч та іноземну інтервенцію. Зі свіжого – уряд спромігся провести непопулярну реформу автівок на бляхах. Податки збираються. Тобто уряд є і працює.

Іншими словами, хоча ми знаходимося внизу спіралі (все в нас наразі доволі невдаленьке, порівняно зі здоровішими сусідами), це спіраль правильна – та, яка веде догори, а не вниз. Поступово все має йти на краще.

Найслабше місце в нас, як мені здається – це все ж спроможність центрального уряду. І, мені здається, саме тому в Кремлі кажуть, що вони б вважали успіхом будь-який результат виборів, крім Порошенка. Причина, на мою думку, не в тому, що Порошенко якийсь унікально крутий і тому страшний для Кремля, а тому, що будь-який інший варіант – це послаблення уряду, це новий динамізм в системі (а в нас цей динамізм наочний, і амплітуда зростає – зі збільшенням ризиків для системи: від УБК у 2000-2001, потім у 2004 Помаранчева революція, потім маятник в інший бік – Янукович, потім в інший – Євромайдан), це нові шанси (для росіян) на те, що уряд виявиться неспроможним і станеться fail.

Chacha Shushuridze