Я дуже зраділа, коли Петро Порошенко вийшов в другий тур (бо це не було очевидно і ризик не виходу був дуже великий), і вважала, що в нього є всі шанси побудувати переможну кампанію в другому турі. Але практично одразу я побачила реакцію самого Порошенка, його штабу і великої кількості його активних прихильників, від якої в мене почався реальний когнітивний дисонанс. Цей дисонанс я обіцяю описати детально пізніше.
Мені стало ясно, що провальна комунікаційна стратегія Порошенка є продовженням його самого, стилю його керівництва і комунікації, і виправити це можна (якщо можна) тільки протягом місяців, а ніяк не трьох тижнів. Процес пішов, і багато хто це вже зауважив, я сподіваюся, що Порошенко не кине політику * і почне готуватися до парламентських виборів вже вчора. В нього є всі можливості стати лідером потужної опозиції. Я за нього голосувала на двох президентських виборах, може проголосую і на парламентських, якщо побачу нову якість і нову команду.
Опоненти писали, що Порошенка посадить нова влада, бо вважають, що є за що. Навіть якщо вони праві, то в нас тюрма ще жодну політичну кар’єру не зламала, а дуже навпаки.
Я помилилася з прогнозом результатів виборів, що і визнаю. Я звикла аналізувати помилки, чим і займаюся останні три тижні. Дякую всім, хто в цьому допомагав.
Чи можу я помилятися в тому, що президент Зеленський – це дуже великий ризик для України? Ні, бо це факт, це ризик, і практично всі мої опоненти це визнають. При тому ті розумні люди, що голосують за Зеленського попри усвідомлені ризики, кажуть, що вони бачать крім ризиків також і можливості на зміни на краще.
Я особливих можливостей не бачу. Але чи можу я помилятися? Так, можу. Дивися вище.
Я лібертаріанець і ніколи не вірила, що більшість українців може проголосувати за лібертаріанську програму, що все таки сталося, хоч і обманом, тому що я абсолютно впевнена, що більшість виборців Зеленського його програму не читали. Я буду ДУЖЕ здивована, якщо цю програму раптом почнуть втілювати. Я не уявляю як можна поєднати лібертаріанство з війною, і саме це гіпотетичне поєднання мене найбільше лякає. Я не уявляю як можна мати прозорі бюджети військових закупівель в воюючій державі. Але я не є спеціалістом з оборонки. Я можу помилятися, хоча в цьому випадкові навряд.
Мої колеги дуже бояться зміни курсу України на схід, репресій майданівців, волонтерів, вояків і україномовних.
Я цього не боюся, бо не бачу в ЗеКоманді жодних об’єктивних проявів цього. Я вважаю, що економічні репресії будуть стосуватися ворогів Коломойського і інших міноритарних стейкхолдерів проекту “Зеленський – президент”. В цьому сенсі реванш видається невідворотним. Якщо, звісно, вірити публічним деклараціям переможця. Хто з нас правий – час покаже і доволі швидко.
За цю виборчу кампанію я не посварилася ні з ким. Навіть, навпаки, розбанила кількох. Я стала більше спілкуватися з опонентами, набагато глибше зрозуміла, чому громадяни України не цінують реформи (обіцяю написати великий текст), і почала думати над тим, що ми з колегами можемо зробити для того, щоби покращити якість реформ і публічних комунікацій на теми реформ. Ми задумали серію діалогів на тему “Я і держава в процесі змін”.
Нас чекають парламентські вибори, які можуть бути набагато жорсткішими, ніж президентські. І нам треба думати, як ми можемо вплинути на те, про що саме йтиме дискусія на тих виборах і як саме вона йтиме.
Все буде Україна! Якщо ми над цим попрацюємо.
* цей текст був написаний до блискучої промови Порошенка після оголошення екзит-полів. Рада, що він так і вирішив – не йти з політики
Наталія Зубар
