Як опанувати українську й отримати при цьому задоволення

“Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя”
(Франсуа Вольтер)

Сьогодні Міжнародний день рідної мови. Вітаю всіх, для кого це важливе.
І хочу поділитися власним досвідом переходу на українську. Адже це для багатьох актуально. Багато хто в моїй стрічці колись-то, але здійснював такий перехід.
Суто практичні аспекти, адже як і будь-яка мета, це вимагає певних зусиль.
В певному сенсі вільне володіння мовою, використання її інструментаря в якомога повнішому обсязі, зрештою, її розвій є чимось на кшталт громадянського обов’язку свідомих громадян України, так?
Викладене нижче є результатом як аналізу власного досвіду, так і просування моїх друзів, знайомих та френдів. І ні, я не збираюся розводитися про суржик та грамар-наці, про обсценну лексіку та регіоналізми, то ви вже самі вирішуйте, якою має бути ваша українська. Я лише про те, як швидше переходити.

Дивіться, найчастіше можна зустріти поради “просто говорити” – себто перейти на українську у побутовому вжитку. Так, це гранично необхідна, але не вичерпна умова.
Дійсно, дружня, родинна, коротка зовнішня комунікація (ну різні там звертання у транспорті, магазині тощо) – це надважливо. Але це перший крок.
Чому? Бо таким чином ми отримуємо а) навичку говорити українською, набуття впевненості, подолання хибного сорому тощо; б) вільне оперування певним, і ймовірно, доста скромним інструментарем – мінімально необхідний словниковий запас, вільна комбінація того, чим володієш; в) можливість потроху збагачувати свій словник. Це непоганий результат, і рано чи пізно ви збагатите свою українську до рівня вільного володіння _іноземною мовою_. А хотілося б як рідною, правда?
Ну наступна поширена порада – зануритися у мовне середовище – тобто отримувати основний обсяг інформації українською, споживати культурний продукт українською – читати, слухати, дивитися – просуває нас значно ближче до мети.
А, так, а в чому ж мета, власне? Коли ви вже втілили в життя ці популярні поради, ймовірно, що зіткнулися з тим, що хотіли б вільніше існувати в українському мовному універсумі. Мати багатший словник, точніше вживати синоніми, тонше відчувати мовні регістри, рекомбінувати вільніше, дозволяти собі жарти, каламбури, зазіхання на канони, які може собі дозволити будь-яка людина, яка почувається в своїй мовній домівці вільно. Зокрема, досягти того, щоби ваше мовлення несло ваш унікальний відбиток особистості, ті особливості, які роблять вас – вами.
Мені на цьому просунутому етапі знадобилося подумати як слід і вживати певні лайфхаки.
Отже, перше.
Читання як таке, слухання, перегляд швидко дає великий пасивний словниковий запас, збагачує різноманіттям конструкцій, зворотів, приказок і решти багатств, які складають наше мовлення. І це дуже-дуже добре, але конвертація цього пасивного запасу в активний – доста повільна справа, і не автоматична.
Як її можна пришвидшити? Вживанням мови, авжеж, при чому не лише усної, а й письмової. Через зрозумілі причини: розширення вашого мовного інструментаря – це праця, на неї потрібен час, який не дає розмова, тим більш побутова. Та зрештою, покопирсатися у словниках в пошуках точнішого значення, влучнішого епітета, оптимальної граматичної конструкції. Особливо помічні словники, що містять і приклади вживання. Ні, це не соромно, це нормально. Ні, в добу електронних словників найрізноманітнішого штибу – це не довго, це не обкластися фоліянтами так, що стільниці письмового столу не видно, а стоси книжок нагромаджуються на всіх горизонтальних поверхнях в кімнаті. Просто добірка словників у закладках і навичка швидко підшукати потрібне. Це нормально для будь-якого працівника слова, навіть коли мова в нього рідна, повірте.
Далі. Найліпші результати дає здійснення розумової праці українською. Хоч письмово, хоч усно. Будь-що – від розлогого поста в фб, до доповіді на конфі, складання звіту чи доповідної записки, зрештою, відповіді на іспитах! Ділове листування, редагування та саморедагування – а надто переклад\самопереклад. Де це застосувати? Ну то чим ви вже займаєтеся по життю. Я розумію, що мені добре, я редактор та перекладач, отже, вся моя робота – з мовою. Але в кожної людини виникає потреба у здійсненні професійної діяльності. Ну так здійснюйте її українською.
Чому це важливо? А тому, що в такі моменти ваш розум у найвищому тонусі, він активний, розігрітий, і те, що ви опанували в цей момент, міцно закарбується в активному вжитку й не робитиме спроб підступно вислизнути назад в пасив.
Ба більше – прочитане з професійною метою дає більший результат, ніж те, що ви читали для задоволення, складні тексти, що потребують розумових зусиль для засвоєння, лишають вам у активному вжитку більше, ніж прості та приємні.
Це – найкорисніші з моїх лайфхаків, я досі вдячна своїм викладачам в школі та інституті, які в далекі ще радянські й перші пострадянські роки викладали принаймні частку предметів (те, що стосувалося історії українського мистецтва, наприклад) – бо просто побачила, як концентрація на темі, а згодом необхідність відповідати українською на семінарах та іспитах збагачує мене, надає свободи, впевненості в собі. Власне, з інститутських часів я вже ніколи не стикалася з важкоподоланними перепонами в опануванні української, далі все це була справа техніки та праці – а без праці все одно не получиться, неважливо, це маме лошн чи друга мова.
Ну і наостанок – дрібнішого ґатунку порада. У вашому колі читання мають бути присутні:
а) літературні прозові тексти різних часів та стильових напрямків. Не можна обмежитися якимось одним періодом, на кшталт класиків 19 ст. чи сучукрліт. Якомога більше різноманіття. (особливо мені найбільше придалися тексти міжвоєння, зокрема авторів Розстріляного Відродження,
бо там українська емансіпувалася від іншомовних впливів найповніше, але то моє суб’єктивне);
б) найбльш неочевидна порада: читайте якомога більше віршів! Бо поетичне мовлення має в силу своїх особливостей найкращі властивості мнемокоду, себто запам’ятовування. І через ритмізовану структуру – рими та розміри, а також через специфічну щільність висловлювання. Словник, граматичні форми, зрештою, цитування\мемотворення, образний ряд – все це найкраще зайде через вірші.
Ну ось. Звісно, я не претендую на істину в останній інстанції, просто ділюся власним досвідом.
Якщо вам, любі френди, цей допис видався корисним, пропоную долучитися в обговоренні – накидайте ваші власні методи, а може, й корисних посилань на ті ж таки словники – тлумачні, двомовні, синонімів, діалектів, складнощів тощо.

Тетяна Кохановська. Фото авторське.