А тепер справді страшне, жахливе, нелюдське. В боротьбі з тими, хто міг чинити опір, совок не гребував методами. Людей заарештовували за надуманими звинуваченнями і судили за прискореною процедурою. Вирок «розстріл» виконувався дуже швидко. Тіла закопували, а родичам повідомляли «10 років без права переписки».
Що і звідки знали молоді люди пізнього СРСР про совєцькі злочини? Як влада приховувала тисячі безіменних тіл в спільних могилах?
Розповідають Оксана Яцюк і Лариса Полулях з Вінниці, Віктор Гарбар, Ігор Дубровський та Наталія Зубар з Харкова.
Згадуємо минуле, щоби не тягнути його в майбутнє.
Як підтримати Інформаційний центр Майдан Моніторинг? Дізнайтеся тут!
УВАГА! На 13:18 Ігоря поганенько чути, дивіться його текст нижче під відео!
В програмі згадували
Конструктор пам’ять: як не загратись. Лекція Олександра Зінченка
— А можиш пірівісті “На меня в лѣсу напала голодовка”?
13.18 Дубровський. В мене є така історія, на питання, коли ви дізналися. Я, як і всі, дізнався, коли почалась відкриватись інформація, вже я був дорослим, це було в часи перебудови. Почали хоча б щось називати власними іменами. В родині не було прийнято називати речі своїми іменами і це ховали від дітей… І моя родина також не виключення. Тобто від мене також щось приховували і приховували таку цікаву річ. Я нещодавно буквально пів року тому дізнався одну сімейну історію. В моєї бабушки були 5 братів, які всі воювали з першого до останнього дня війни. Всі прийшли покоцані, ніхто цілим не був, але живі повернулись. Один з них повний кавалер ордена Слави. Чомусь всі були в Харкові, а він один був в колишньому Горькому, Нижній Новгород. І нещодавно дізнались, що він мав просто збігти з Харкова. В тому самому Горькому він завів сім’ю, в нього почалось нове життя. Ми звісно спілкувалися, але він жодного слова про війну, про свою службу у війську не казав, і звісно не було жодного слова про те, чому він поїхав з Харкова до Горького. А сталося так, що він якимось чином знав про масові розстріли польських офіцерів і солдат, які були під Харковом. І комусь щось він необережно просто сказав. І його якісь його сослуживци в минулому попередили і він просто збіг, тобто зник з поля зору так званих правоохоронних органів і слава богу жив до смерті і «затихарився». До кінця свого життя він не вилазив, ніхто не знав, хто він був, що він був реально героєм, він боявся. Оце така сімейно частина. Є щось інше, скоріш за все, але я не знаю, і не знаю, чи дізнаюся, що там сталося Але потім стало зрозуміло, такі були натяки «краще мовчи, будеш цілішим». Не став питання , будеш цілішим. Не дивлячись на те, як оце « мовчи,не став питання» впливало на розумних світлих дорослих людей, як вони ламали себе, через те, що краще мовчати, ніж ставити питання. Бо будеш цілішим. Ще малим хлопчиком я зрозумів, що щось не те відбувається в цій країні. Є пропозиція цю тему про злочини продовжувати, зараз є тема масштабних злочинів, як не описані. Насправді ця тема совок довбаний – це тема про злочини проти людей. І може потрібно буде далі зробити певну матрицю, щоб це досліджувати. Все про що ми кажемо, це злочин.