Йосиф Сірка
Нинішнього року укранці Канади відзначають 120 річницю з дня прибуття в Канаду перших офіційних українських емігрантів. Певно, були емігранти і раніше, але про них не збереглося документів. Започаткували офіційно заселяти канадські землі Іван Пилипов (певно, Пилипів) та Василь Еленяк 1891 року. Найбільшу заслугу на збільшенні українських поселенців в Канаді мав д-р Йосиф Олесків, який займався агітацією для поселення в Канаді в Галичині та на Буковині. Були переселенці і зі східних та центральних областей України (про це свідчать і назви новозаснованих поселень: Київ, Одеса, Полтава та ін.), але їх було меньше, оскільки з царської Росії було лише дещо легше виїхати, ніж це було за большевицької окупації України. Вже за 14 років (1890 – 1914) до Канади переселилося понад 170 тисяч українців, які розбудовували Канаду, але не забували звідки вони приїхали.
Канадський уряд надавав новим поселенцям по 160 акрів (64 гектари) землі – тобто ділянки з кущами, чагарниками та лісом. Протягом 3-х років поселенці повинні були цю землю обробити, засіяти, побудувати хату і щойно тоді могли стати власниками наділу. В канадських музеях можна знайти документальні матеріяли про перших поселенців, можна побачити землянки, в яких вони перезимовували, їхні примітивні знаряддя праці, оскільки грошей не було навіть стільки, щоб купити мотику, чи лопату.
Незважаючи на важку працю, українські поселенці в Канаді завжди знаходили час і місце, щоб поставити капличку, чи церковцю. Українська мисткиня Парася Іванець в провінції Альберті зібрала документальний матеріял про 160 церков (греко-католицькі і православні) і задокументувала їхнє існування олією на полотні ( Видала книгу: Українські церкви Альберти, Пряшів 1991 р., 292 стор., подарувала всі картини Українському музеєві в Едмонтоні). Саме ці церковці є свідченням того, що українці Канади живилися не тільки хлібом, який самі продукували.
Вже друге покоління української еміграції починало здобувати освіту, а на сьогодні, коли українська еміграція Канади нараховує далеко понад один мільйон, то й не диво, що укранців можна знайти у всіх галузях промисловості, науки й освіти та в політиці. Вже третього-четвертого покоління українець Р. Гнатишин став Ґенеральним ґубернатором Канади, Р.Романов був прем”єр-міністром провінції Саскачеван, а Е.Стельмах і досі є прем”єром провінції Альберта. Українців можна знайти і в федеральних партіях, у федеральному та провінційних парламентах. Одним словом, українці із землянок на преріях, із фермерських господарств перетворилися на інтелектуальний додаток Канади, який сприяє розвиткові Канади у всіх галузях суспільного, економічного, політичного і духовного життя.
Канадські провінційні та фередальні політики рахуються з українською громадою Канади. Тому на велике святкування 20-ої річниці незалежности України, яке відбувалося в Сентеніал парк в Торонто прибув саме прем”єр провінції Онтаріо Меꥳнти.
На найбільший Український фестиваль у Північній Америці в Торонто, що проходив 16-18 вересня н.р. прибув міністр еміграції Кенні, який, незвично для України, прийшов без охорони, чи спеціального супроводу так як і онтарійський прем”єр.
15-ий Фестиваль української культури цього року видався надзвичайно вдало. По-перше, була чудова сонячна погода, а по-друге, була рекордна кількість відвідувачів – біля 600 тисяч! та рекордна кількість учасників художньої програми.
– Вперше за 15 років нам вдалося зорганізувати танцювальні, музичні та співацькі групи з цілої Канади, – повідомляє організатор та директор Українського фестивалю Юрій Клюфас. – Якщо врахувати ще й те, що мали ми з України відому музичну групу „Мандри” та молодий український колектив з Польщі „Лемко Тавер”, то можемо пишатися нашим успіхом!
Звичайно, що серед 600 тисяч відвідувачів Українського фестивалю було чимало неукраїнців, але саме вони могли побачити й оцінити багатство й різноманіття української культури, яку зберігають в Канаді нащадки перших і наступних українських емігрантів в Канаді.
Протягом трьох днів було 65 виступів окремих осіб, груп та великих колективів. Понад 200 людей виконували українські пісні, танці, музичні твори. Визнання заслуговують усі канадські колективи та окремі учасники, які добровільно і за власні кошти приїхали в Торонто з далеких провінцій Альберти, Британської Колюмбії, Саскачевану, Манітоби, Квебеку та Нью Фандленду. Саме участь із майже всіх провінцій Канади в Українському фестивалі в Торонто була доказом того, що можна бути громадянином і патріотом країни проживання і пам”ятати про своє коріння, про пісні й танці своїх предків, про велику культуру, якою захоплюються і чужинці.
Якими ж нікчемними і безглуздими здаються спроби деяких шовіністичних російськомовних політиків в Україні, які намагаються затягти Україну у старе імперське ярмо, яке й було у значній мірі причиною того, що з найродючішої української землі люди змушені були тікати, щоб вижити.
Чи зрозуміють в Україні не тільки політики, що досягти добробуту й успіху можна тільки працею і повагою свого минулого, своєї мови й культури!? Доказом і прикладом цього є українська еміграція Канади, бо українські переселенці в Сибірі, чи на Далекому Сході Російської імперії хоч були чисельно й більші, але царське кріпацтво та большевицьке рабство сприяло не їхньому добробуту, духовному розквіту, але їхньому занепаду і знищенню. Заборона українських шкіл та відсутність будь-якого друкованого українського слова в Росії є свідченням того, що українці Росії й досі залишаються в духовній неволі.
Придушування усього українського в РФ та незаперечні успіхи українців Канади є яскравим доказом того, чого можна досягти за умов свободи, демократії і толерантності. Дасть Бог, доживемо до часу, коли українська діаспора зможе читати не тільки про українські фестивалі в Канаді, але й в Російській Федерації, де живе у кілька разів більше українців ніж в Канаді!
Торонто, 19.9.2011 р.