Олег Ущенко: “За час навчання у нас можна хіба добре натрахатися.”

З листа студентки-акторки…

Мене пробило, спершу, на сміх, а потім задумався, що направду лист дуже серйозний…
“За час навчання у нас можна хіба добре натрахатися. Про те, що навчаєшся на акторку, нагадують тільки назви дисциплін і терміни в підручниках. Дівчата йдуть на міньєти з киїськими штокалами навіть заради “кушать подано”. Мужики перекваліфіковуються.

У кращому випадку можна пролізти в якесь гімно в наших театрах. Але то для тих, яким все по-барабану, тільки щоби вважали артисткою. Непогано, якщо вдається залізти на телебачення, але наші розповідають, що там рабство і гареми…

Не розумію, чому ви, всі дорослі, мовчите – у нас же тільки римейки з класики можна знімати півстоліття нонстоп…”

І спробуй тій дитині пояснити, що тільки у мене застрягло більше десятка франшиз, а скільки людей, серед яких дуже добрі і навіть блискучі режисери, просто забили на таке поняття, як українське кіно, бо кажуть, що воно мертве. (І це після такої блискучої школи, яка у нас була?!!)

З телебачення в теж великі проблеми, бо є багато телеканалів, які транслюють в інформаційному просторі України, але серед них майже не має українських.

Та просто цікавих не має! Бо всюди панує дух заробітчанства, як на російських каналах на початку 90-тих минулого, увага(!!!), тисячоліття!

Наприклад, мені інвестор ще в жовтні наобіцяв золоті гори, але потім так і не проплатив виконаний об’єм робіт, погодував обіцянками, а згодом припинив відповідати на дзвінки і будь-яке спілкування…
Виживаємо, в основному, хто за рахунок Росії, хто у проектах в Польщі. І так добре.

Хоча насправді нічого доброго у тому не має, а дуже зле, бо то означає, що сучасні види мистецтв у нас не розвиваються.

Наприклад, у світі видозмінюється кіно, воно набуває інших рис і змісту, а в нас навіть бракує його в класичних формах…

Українські громадські організації, в Україні і за її межами, які по-ідеї мали би сприяти, (як то роблять поляки, чи словаки), напічкані провокаторами або тупаками, які не здатні осмислити масштабів небезпеки того, що відбувається.

Хочеться матюкатися, ненавидіти, проклинати дебільних інвесторів, а потім думаєш: чого вимагати від чужих людей? Вони орієнтуються на державну політику. А держава, то чиновники, які в Україні навчилися безкарно мати зиск з будь-чого. Через них до нас не поспішають серйозні інвестори з-за кордону…

Коротко кажучи, мені тієї дівчинки досить шкода. Хоч написала трохи вульгарно, але відчувається, що щиро.

Бо нема на то ради (с).