Історія, про яку піде мова в статті вражає своєю дикістю і є наочним фактом «беспредєлу» в аграрному бізнесі. А з іншого боку – вона є яскравим прикладом того, як прості селяни можуть мати більше мужності і віри в справедливість, ніж українські політики, правоохоронці чи інші представники національної еліти.
Вже сімнадцятий рік триває протистояння між українськими селянами і земельним олігархом О.Вадатурським. Протягом цього часу бідні, позбавлені всього, мешканці села Лідіївки, Миколаївської області шукають справедливості в державних органах влади, звертаючись до Президента, керівників правоохоронних органів, вимагаючи того, що і так їм належить по закону: законного розпаювання земель їхнього колгоспу та підписання договорів оренди на належні їм паї. Але, незважаючи на абсолютну обгрунтованість їхніх вимог, та очевидність ситуації, місцеві (і не тільки) чиновники залишаются глухими до звернень селян, і, по суті, стають співучасниками злочину.
Для початку трохи фактів. Не отримавши захисту від рідної держави, мешканці села Лідіївка звернулися до багатьох міжнародних інстанцій. Ось що вони пишуть у своєму листі до ЮНЕСКО. «Хочемо заявити, що ми стали жертвою обману з боку підприємця О.О.Вадатурського у співучасті з іншими посадовими особами, внаслідок чого, землі нашого колгоспу “Лідіївський” безпідставно і в шахрайський спосіб, в обхід процедурі розпаювання , були передані в користування компанії “Нібулон”.
Вся земельна афера, яка сталася в селі Лідіївка, відбулася за участю таких посадових осіб:
- Голова Сухобалківської сільської ради, станом на 1996 рік, Гривнак Володимир Васильович
- Голова Колгоспу, станом на 1996 рік, Грубий Микола Дмитрович
- В.о. обов’язки Голови Доманівської районної Державної адміністрації, станом на 1996 рік, Діордіца О.Г.
- Генеральний директор «Нібулону» Вадатурський Олексій Опанасович
На сьогоднішній день цю аферу продовжують прикривати, та ставити серйозні перепони на шляху вирішення земельного питання на користь законних власників, СЕЛЯН, наступні посадові особи:
- Голова Сухобалківської сільської ради, Бабанська Надія Володимирівна
- Голова Доманівської районної Державної адміністрації, Цехоцький Анатолій Євгенович
Вся справа була організована так, що ми жителі с.Лідіївка ,члени КСП колгосп “Лідіївський “ на зборах КСП від 29 квітня 1996 року ніби то, самостійно і добровільно відмовились від свого права на земельний пай. Насправді ж вийшло так, що селян просто обдурили.
На момент проведення зборів 29 квітня 1996 року ( що підтверджено прокурорською перевіркою від 19.09.2005 року ) така юридична особа як КСП колгосп “Лідієвський” зареєстрована не була. А продовжував своє існування Колгосп “Лідіївськиий”, землі якого належали Державі. Тим не менше, Сухобалківська сільска рада своїм рішенням №13 від 31.03.95 року передає неіснуючому КСП в колективну власність ділянку в розмірі 2632,9 га землі і, на підставі даного рішення, державна служба видає тій же неіснуючій юридичній особі КСП кологосп “Лідівський” державний акт на право колективної власності на землю. В той же час жоден з “членів” неіснуючого КСП “Лідіївське” не отримав на руки акт, якій підтверджував би право на власність земельного паю. Так була створена фіктивна фірма “роги і копита”, від імені якої був сфабрикований “доленосний”, за висловом представників фірми “Нібулон”, протокол зборів неіснуючого КСП “Лідівський”, від 29 квітня 1996 року “члени” якого відмовились від землі, яка їм на даний момент юридично не належала. Звідси стає очевидним що селяни не могли приймати рішення про передачу землі КСП кологосп “лідівський” фірмі “Нібулон”, так як на даний момент такої юридичної особи не існувало і, відповідно, земля перебувала у власності держави . В такий спосіб вони були введені в оману. Зокрема, це підтверджує протокол зборів селян від 29 квітня 1996 року, який фактично є протоколом зборів саме колгоспу “Лідієвський”, що є засвідчено печаткою колгоспу “Лідіївський”. Це важливо тому, що на цих зборах ми не мали жодних підстав відмовлятися від паїв, якими на той момент юридично не володіли.Тим не менше у своєму наказі «про організацію філії ССХП Нібулон в селі Лідіївка Доманівського району, Миколаївської області» від 29 квітня 1996 року Вадатурський О. О . зсилається на рішення протоколу від 29 квітня 1996 року , неіснуючого КСП “Лідієвський”, що фактично несе в собі ознаки службового підлогу.
Далі, на основі протоколу від 29 квітня 1996 року фіктивного КСП “Лідіївский” Вадатурський О.О. подає заяву від 29 квітня 1996 року, № 457 в сухобалківську сільску раду на предмет передачі йому в постійне користування 3366,2 сільхозугідь з метою “производства товарной с/х продукции и семян».Тобто фактично з метою заволодіння державними землями кологоспу “лідіївський” робить службовий підлог і надає в органи державної влади завідомо неправдиву інформацію . Зверніть увагу що вся ця афера робилась в один день 29.04.96 року, в той час як розпорядження про скасування державної реєстрації колгоспу “Лідіївський” було прийнято лише 30.07.1996 ,майже через ТРИ місяці після того як землі даного колгоспу вже були передані у постійне користування компанії “Нібуло” . Важливо, що землі були передані саме “ у постійне користування”, а не в аренду,як це встановлено законом.
І тільки у 2003 – 2004 роках, коли селяни почали добиватися права на землю, Вадатурський, злякавшись, повернув землю в Державний земельний фонд і переоформив право на оренду. Але вже не у селян, а у Держави. Таким чином, можна зробити висновок, що всі сім років землі державні землі колгоспу “Лідіївський” незаконно перебували у користуванні приватного підприємства “Нібулон”, власником якого є громадянин О.О.Вадатурський.
Такі самі факти вбачаються в діях ще одного учасника даної оборудки – колишнього голови колгоспу Лідіївський М.Грубого, який подав від імені зборів “членів” законно не зареєстрованого і юридично неіснуючого КСП “Лідіївський” в Сухобалківську сільску раду клопотання від 6 травня 1996 рку №5 про передачу земель неіснуючого КСП “Лідіївський “ у постійне користування спільному сільськогосподарському підприємтсву “Нібулон”. Що і дозволило громадянину Вадатурському О.О. отримати в незаконне користування 3366,2 га землі, яка належала кологоспу “Лідіївський”.
Ось таким чином в обхід діючого законодавства і в зговорі з іншими посадовими особами громадянин О. О.Вадатурський, з допомогою “рейдерських” схем, фактично узурпував землі колгоспу “Лідівський” . Хоча насправді, на зборах 29 квітня 1996 року за відмову від землі ми не голосували. І клопотання від імені кологоспу “Лідівський” сухобалківській сільскій раді від 29.04.96 року № 4 не відповідає дійснотсі. Більше того, ми стверджуємо що ряд підписів на протоколі зборів була злочинно підроблено. Крім того на вищезгаданих зборах перед селянами виступив Генеральний директор СП“Нібулон” Вадатурський О.О. В кращих традиціях Остапа Бендера, пан Вадатурський розпочав феєрично вимальовувати перспективи села Лідіївка. Зокрема Вадатурський пообіцяв: нові дороги, хлібопекарню, млин, маслобійню, ковбасний цех, заправку, готель, газифікацію, водопровід, нову школу, робочі місця для всіх без виключення жителів села, високу заробітну платню та соціальній захист. Жодних обіцянок, які лунали на зборах в 1996 року виконано не було. Вадатурський лише надавав подачки у вигляді 200 кг зерна на рік кожному селянину. Це при тому, що він безоплатно користується майже 3000 тисячами га землі, яка згідно середньостатистичних економічних розрахунків дає йому до 30 млн доларів прибутків.
Вже з 2003 року окрема група селян почала вивчати земельне питання, подаючи запити в Управління землеустрою та інші установи. Пан Вадатурський занервував і придумав ноу-хау під назвою “УМОВНИЙ ПАЙ”. Кожному селянину, в тому числі і померлим, які мали право на землю, компанія “Нібулон” раз на рік виплачувала платню за “умовний пай”. Але, при отриманні грошей, кожен селянин підписувався у документах, в якому йшлося про отримання матеріальної допомоги. На цій темі пан Вадатурський постійно маніпулює. З 2005 року п.Вадатурський почав переводити мешканців села Лідіївки, які у нього працювали, з постійної форми працевлаштування на тимчасові трудові договори, які жодним чином не гарантують робітникам соціального захисту.
Нам стало зрозуміло те, що Пан Вадатурський є нечесною людиною , який цинічно обдурив нас на зборах в 1996 році, з метою заволодіннями землями колгоспу “Лідіївський”. Крім того ,він не тільки спритно скористався і зманіпулював нашою довірою , не тільки не виконав своїх соціальних зобов”язань перед громадою села, а ще й позбавив нас будь яких гарантій на працю – головне джерело нашого існування.»
Отримавши індульгенцію від влади, пан Вадатурський розпочав масовану атаку проти активістів серед мешканців села Лідіївка. Спостерігаючи повну бездіяльність правоохоронник оргаів, селяни вирішили апелювати до громадськості. Ця тема була піднята на прес-конференції “Зародження феодалізму на Миколаївщині” , де представники обдурених і матеріально постраждалих селян с.Лідіївка оприлюднили цю інформацію, з метою привернути до неї увагу громадськості і правоохоронних органів. Але замість того, щоб ця інформація отримала справедливий хід і стала предметом вивчення прокуратури , учасники прес-конференції самі стали “підсудними”. Так як виявилось, що оприлюднивши дану інформацію вони посягнули на “честь,гідність і репутацію” місцевого латифундиста.
Справа про “честь і гідність” пана Вадатурського — це діагноз усьому правосуддю і демократії в Україні. У нас можуть розганяти мирні демонстрації, нас можуть бити “демократизаторами”, можуть спокійно грабувати , починаючи від чиновників і завершуючи бандитами і при цьому – садити за слово в тюрму. Це вже не просто “зародження феодалізму” – це справжнє дрімуче кримінально-корупційне середньовіччя, в якому ми всі опинились. Адже оприлюднена інформація, фактично, є свідченням більше сотні постраждалих громадян України, які стали жертвою змови групи осіб, включаючи посадовців і держслужбовців різного рангу. Але замість того, щоби свідчення постраждалих громадян стали предметом вивчення прокуратури і слідчих органів, як це прийнято в цивілізованих демократіях, людей тягнуть в суд, сподіваючись таким чином, заставити їх змиритися і перестати боротися за свої права. Все відбувається як у відомій басні Крилова “Вовк та ягня»: «Ты виноват лишь потому, что хочется мне кушать». Такого «беспредєлу» немає навіть у країнах, де панують тоталітарні режими, не кажучи вже про європейські демократії. А у нас все поставлено з ніг на голову. І це дуже небезпечні тенденції. Адже, коли народ втрачає довіру до влади і правосуддя,коли він втрачає віру в справедливість — це прямий шлях до бунтів і соціальних заворушень. А протистояння між беззмельними селянами с.Лідіївка і зерновим магнатом Вадатурським вже давно нагадує “гарячу точку” на тілі України.
Ми знаємо, з якою засторогою українське суспільство сприймає ідею продажі українських чорноземів. І тепер , на прикладі жителів с.Лідіївка , ми бачимо чим це все може завершитись для України в цілому. І коли сьогодні ми апелюємо до громадськості і правоохоронних органів , то в першу чергу тому , щоби ситуація не вийшла з-під контролю і все вирішилось в рамках закону. І ми зробимо все, щоб “справа Вадатурського” стала максимально публічною. Адже доведені до відчаю люди – без землі, без роботи, без засобів на існування здатні піти на все. І тоді відповідальність понесуть не обкрадені селяни , не обдурені громадяни України, а ті хто довів їх до такого стану . Ті хто дану проблему замовчував, ігнорував, шельмував і “спускав на тормозах”. Сподіваюся, що справедливість восторжествує і земля буде повернута селянам. Адже, як свідчить історія всі , хто пробував іти проти народу, рано чи пізно, програвав. Програє і громадянин О.Вадатурський. Тому що він забув , що попри людський суд є ще суд Божий. І тільки Бог знає про діла наші і є суддею нашій честі і совісті. І рано чи пізно він кожному воздасть те, на що кожен заслуговує. В тому числі і пану Вадатурському.
Віктор Горобчук, лідер національного трудового руху «Солідарність»
