Практично всі українці хочуть високоякісних публічних сервісів та високих стандартів демократії – обурюються поганим станом доріг, неякісними депутатами парламенту та місцевими, виборами з хабарами, поганою освітою, армією, поліцією. Українці бачать як це працює в розвинутих країнах Заходу, порівнюють та вимагають такого ж собі.
Мабуть доволі велика частка українців також усвідомлює, що практично всі ці проблеми є неминучими наслідками бідності, що в настільки бідній країні як Україна не можуть бути якісні публічні сервіси та вищі стандарти демократії. Розвинуті країни Заходу є набагато (в рази, якщо порівнювати ВВП в розрахунку на людину) багатшими ніж Україна, і саме тому мають інший рівень публічних сервісів та стандартів демократії, недосяжний для бідних країн типу України.
Але чомусь зовсім невелика частка українців усвідомлює, що швидке і стале багатіння України може забезпечити лише бізнес, якому створені максимально сприятливі умови – більш сприятливі ніж в тих країнах, які вже досягли високого рівня достатку.
Відповідно, й уряд переймається тим, що хочуть виборці – не тим, як створити найвільнішу і найпривабливішу в Європі країну для ведення бізнесу, а як ефектно переконати українців в його здатності досягнути західних стандартів демократії та публічних сервісів за допомогою всякого шаманства типу змінювання одних непрацюючих законів на інші, зміни правил добору чиновників на посади, боротьби з корупцією шляхом множення структур що за це відповідають тощо.
