Право на помилку або «Закон Жареного Петуха»

Більшість людей в Україні ніколи не вчили помилятися.

«Я не хочу коверкать такой красивьій украинский язьік» – ця фраза, яку мені доводилося чути багато разів з дитинства, є одним з фундаментальних проявів нав’язаного страху публічних помилок. «Дурак учится на своих ошибках, а умный на чужих» – на цьому абсолютно антинауковому прислів’ї виросло не одне покоління совєцьких людей. Наша освіта в абсолютній більшості випадків карала за помилки.

Насправді, власні помилки є головним джерелом навчання людини. Без помилок неможливо навчитися нічому. А ще трудніше навчитися чомусь, коли ти не навчений працювати над власними помилками, не навчений їх помічати, оцінювати, виправляти і реєструвати реакцію на них інших людей.

Помиляються всі люди. Біографії великих людей сучасності – це історії їх роботи над помилками, історії того, як вони піднімалися після нищівних поразок (яскравий приклад – творець айфона Стів Джобс). Великі люди тим і відрізняються від інших, що вчаться на власних помилках і визнають їх.

Мої польські друзі, архітектори успішних польських реформ, колись задовбали мене постійним повторенням «не повторюйте наших помилок». Вони безперервно їх обговорюють, рефлексують, розповідають про них детально. Реформи – це процес навчання всього суспільства чомусь новому.  Жодні реформи не бувають без помилок.

А тепер перейдемо до України. Я бачу, як помиляються українські політики. Чого я практично не бачу, так це визнання цих помилок і публічного їх обговорення. Почну з голови  – тобто Президента, з пари абсолютно типових і знакових помилок.

“Антитерористична операцiя не може i не триватиме два-три мiсяцi. Вона повинна i триватиме години” – Петро Порошенко, 26 травня 2014 року (цитата з ТСН). За три з половиною роки він жодного разу не визнав свою помилку, яку йому пригадують на кожному опозиційному зібранні (де часто називають цей помилковий прогноз злочином). За нього виправдовувалися його радники, але не він сам.

І йому ці слова пригадуватимуть до кінця життя, якщо він не визнає цю помилку публічно, причому багато разів. Чому важливо визнати саме цю помилку? Тому що йдеться про базові безпекові речі – про війну і мир.

Сильний лідер здатен публічно визнавати помилки. Слабкий – ніколи.

Звісно, це не єдина помилка Порошенко, яку треба визнати йому публічно. З найбільш кричущого для мене – це питання громадянства Саакашвілі. Його або не можна було давати, або не можна було відбирати, і в обох випадках це  – компетенція Президента. Списати цю помилку на інших не вийде.

Що змінюється для людини, яка публічно визнає свої помилки? Розповім з власного досвіду. Бо я теж, як і всі люди, помиляюся.

1. До тебе зростає довіра.
2. До тебе більше дослухаються.
3. З тобою більше спілкуються.
4. Тебе більше публічно підтримують.

Чому так відбувається, добре досліджено соціальними психологами, і за бажання, я можу навести купу літератури (англомовної) на цю тему. Хоча для людей, вихованих радянською школою, це не є очевидним і багато в чому є контр-інтуїтивним. Я сама до такого розуміння дійшла через власні помилки, а наукову базу для цього знайшла вже пізніше, коли разом з колегами почала працювати над комунікаційними проблемами українського суспільства.

Вперте небажання публічно визнавати очевидні суспільно значущі помилки сприймається багатьма людьми, як злочин, і викликає пекучу жагу відновлення справедливості. І це спонукає журналістів на те, що Папа Франциск в грудні 2017 року назвав «комунікаційним гріхом».

“Ви не повинні впадати в “комунікаційні гріхи” такі як дезінформація, одностороннє висвітлення подій, наклеп, дискредитація, копання в старих новинах, про які давно все відомо”, – сказав Франциск (цитата з Тижня). В старій новині про швидке закінчення АТО, процитованій вище, журналісти будуть копатися, допоки Петро Порошенко не прояснить сам цю помилку, бажано, не менше як три рази («Говорю тебе, Петр, не пропоет петух сегодня, как ты трижды отречешься, что не знаешь Меня» – Лк. 22:34).

Ця Біблейська максима, що згадується у всіх чотирьох Євангеліях, підтверджується сучасними експериментальними дослідженнями з поведінкової економіки, які провадили лауреати Нобелівської премії з економіки Деніел Канеман (Нобель 2002) і Річард Талер (Нобель 2017). Щоби виправити помилку, треба озвучити це публічно як мінімум ти рази (більше – краще).

І краще це зробити, поки «жареньій петух» не клюне!

Наталія Зубар, голова правління ІЦ «Майдан Моніторинг»

Колеги додали прикладів з життя. США. Особливо мені подобається цитата з Рейгана

7 Times U.S. Presidents Have Admitted They Were Wrong in History

Продовження Полеміка від Тарас Ганжа  Про найбільшу помилку президента Порошенко.