Віктор Янукович немов прислухався до співачки Алли Кудлай, яка вже давно тужить зі сцени цими словами. І сотворив ще одного генерала – генерала армії Валерія Хорошковського.
Так, офіційно екс-головному митнику, чинному голові СБУ це звання було присвоєне. А насправді – подароване. Як батьки дарують дитині чергову цяцьку, або як європейці брязкальця – папуасам (при всій повазі до корінних мешканців Папуа-Нова Гвінея). Вручення подарунків викликає захоплення обдарованих та усмішки свідків. Цей подарунок породив дещо інший жмут емоцій – від різкого обурення до іронічних насмішок.
Наприклад, директор Українського інституту публичної політики Віктор Чумак щиро дивується: «Ну який з нього генерал армії? Генерал армії олов’яних солдатиків? Тоді давайте йому ще докупимо набір таких солдатиків – нехай грається».
Найвідвертіше висловилася про цю визначну подію Оксана Забужко: «Уже смішно те, що він з митниці в СБУ прийшов… Безперечно, це плювок в обличчя всім професійним військовим».
Безперечно, «зазіркування» Хорошковського спричинило, м’яко кажучи, невдоволення серед офіцерського корпусу. Щоправда, дозволити собі публічно висловити свою думку дозволити собі міг не кожен. Як це зробив, наприклад, Анатолій Гриценко (окрім звання партійного лідера, він таки дійсно офіцер) в коментарі порталу «ЛІГА.net». На його думку, Янукович проявив «недержавний підхід», зайнявшись роздаванням «бірюльок». Але це не є кримінальним злочином, формально він діяв в рамках президентських повноважень. Тут Гриценко не стримався від того, щоб не додати: «Так робив іВіктор Ющенко, роздаючи звання своїм друзям, односельчанам». Щоправда, не пригадується факт запровадження президентським указом Ющенка військового звання «генерал-хорунжівський» і присвоєння його комусь. Але тодішньому міністрові оборони, мабуть, видніше. Можливо, готував і проект указу з обґрунтуванням, і подання на перше присвоєння цього звання.
На відміну від Гриценка, інші офіцери (починаючи від армійських і закінчуючи підлеглими самого Хорошковського) обмежувалися гострими коментарями в приватних розмовах та в інтернеті. А там, зберігаючи таємницю особи, були гранично відвертими. Висловлюючись і про те, що звання вже давно потрібно залишити військовим та міліції, а от працівники СБУ, МНС, митники-податківці мають стати винятково цивільними структурами. Так, в ізраїльському «Моссаді», московському ФСБ керують генерали. Але, наприклад, ЦРУ якось обходиться без погонів. І навіть дуже добре обходиться.
Зважаючи на таке пожвавлення громадськості агентство «Інтерфакс-Україна» надіслало інформаційний запит до адміністрації Президента. І отримало блискавичну відповідь від керівника головного управління забезпечення доступу до публічної інформації Дениса Іваноско. Отже, рішення присвоїти звання Хорошковському відповідає вимогам законодавства.
В 2002 році указом президента був затверджений «Перелік осіб, які підлягають заміщенню», згідно з яким посада голови СБУ відповідаю званню генерала армії України. Згідно з указом ще 2003 року «Про переатестацію осіб у військових (спеціальних) званнях і класних чинах», у випадку призначення особи вищого керівного складу у Збройні Сили чи інші військові формування, їй присвоюється військове звання вищого офіцерського складу у порядку переатестації на основі її спеціального звання або класного чину. Ще в 2008 році указомВіктора Ющенка Хорошковському, який тоді очолював Державну митну службу, було присвоєне звання «дійсний державний радник митної служби». Таким чином, згідно усіх вимог законодавства, після переатестації, голові СБУ і було присвоєно звання генерала армії. Указ був підписаний ще 12 серпня, Хорошковський переатестацію відбув, і напередодні Дня Незалежності зірочки отримав.
Кілька слів про звання «генерал-армії». Воно було запроваджене в Радянській армії 7 травня 1940 р. (в царській його не існувало). Першими радянськими генералами армії стали Жуков, Мерецков та Тюленєв; до початку війни до них додалися ще «вартові рубежів Союзу» Апанасенко (командувач Далекосхідним фронтом) і Павлов (командувач Західним Особливим ВО). Як і звання Маршала Радянського Союзу, звання генерала армії не присвоювалося нікому з початку війни аж до січня 1943 року, коли нові погони отримав Василевський. Крім нього, до кінця війни це звання присвоєно ще вісімнадцятьом особам.
Після скасування власних звань військово-політичного складу (1942) і спеціальних звань ГБ (1945) вищі чини цих військ отримали генеральські звання. Після війни, і особливо з початку 1970-х років, звання генерала армії нерідко присвоюється вже не за особливі заслуги, а за фактом знаходження на тій чи іншій посади: заступник міністра оборони, начальник Головного політуправління армії і флоту, Начальник Головного розвідуправління Генштабу, Голова КДБ, перший заступник голови КДБ, міністр внутрішніх справ СРСР (не у всіх випадках). Крім того, з 1970-х років стає звичним присвоєння цього звання політробітникам та працівників органів державної безпеки (раніше такі приклади були поодинокі). Якщо з 1950 по 1969 рік звання генерала армії отримали тільки 39 осіб, то з 1970 по 1991 – вже 64. Останнім – Констянтин Кобец, начальник зв’язку Збройних Сил СРСР, заступник начальника Генштабу. 24 серпня 1991 року.
Згідно офіційних даних, генералів армії в Україні дванадцять (було). Хоча деякі «злі язики» стверджують, що ще більше, тому що не всі накази про нагородження оприлюднювалися. І в це можна повірити…
Це звання отримали 3 міністри оборони (Радецький, Кузьмук, Шкідченко), 2 командуючі Прикордонними військами (Губенко, Литвин), начальник Генерального штаба – Головнокомандуючий Збройними Силами України Кириченко, командуючий внутрішніми військами МВС Кіхтенко, начальник Службы зовнішньої развідки Маломуж, а також 4 голови СБУ (Марчук, Деркач, Радченко, Дріжчаний). Тепер до них долучився і Хорошковський. Як видно, в Україні найкраща армія – це СБУ, і генералів тої армії маємо найбільше. І випадок з Хорошковським – зовсім не «випадковий», це вже традиція така. Чого ж обурюватися?
А в кожного свої запитання. В людей, які цікавляться політикою – як це «Озиме покоління» проросло в СБУ? У тих, що цікавляться переплетенням криміналу та бізнесу – хто стоїть за смертями Леоніда Рябіки (в 1996 р. – конкурент Хорошковського по виборчому окрузі в Криму). Михайла Коломійця (бізнес-партнер, чиє самогубство в 2002 році в білоруському лісі принесло Хорошковському його половину інформагенції «Українські новини»). Віктора Удовенка (одного з засновників компанії «Союз-Віктан»), а також свідка в цій справі Кройтера та кримінального авторитета Мусотова, який мав свої «віктанівські» інтереси (теж 2002 рік, тоді ж Хорошковський стає співвласником «СВ»). Народного депутата Ігоря Плужникова (власник телеканалу «Інтер» в 2005 р. несподівано помер в берлінській лікарні, напередодні в стані коми підписавши (?) документи, які зробили Хорошковського власником «Інтера», а також НТН, К1 і К2, разом з «Мегаспортом»).
Працівників СБУ турбує, навіщо їм ще й такий генерал-митник, окрім генерала-прокурора Дріжчаного? До речі, про «звання» Дріжчаного. 29 листопада 2006 року Віктор Ющенко подав до Верховної Ради проект постанови про звільнення Ігоря Дріжчаного з посади голови СБУ. А 30 листопада він же ж присвоїв йому звання генерала армії. Якась специфічна аура огортає це звання в Україні…
А насправді, навіщо Хорошковському – генеральство?
Версій побутує чимало. Найвірогідніші – дві.
Перша. Янукович піднімає статус Хорошковського, який незабаром змінить посаду – очолить процес об’єднання податкової та митниці.
Друга. Хорошковський звання випросив сам («ну ж Марчукові, Дріжчаному, всім давали… А я що?!»). А випросив, щоб самому собі статус піднімати. Тому що сам бачить себе спадкоємцем Януковича в президентському кріслі.
А чому б і ні? Незалежну Україну вже очолювали ідеолог КПУ, радянський директор, директор Національного Банку (принаймні, України), колишній ув’язнений. Компанія, звичайно, специфічна. Але… Чому б не спробувати? А звучить як: «Україні – Українського Піночета! (генерала армії Хорошковського)». Дійсно, чому б ні? Мають італійці за лідера красунчика Берлусконі? А зате в нашого манікюр буде кращий!