Віктор Янукович, як відомо, не лише неабиякий “гарант Конституції, прав і свобод”, а ще й невсипущий забезпечувач “максимальної транспарентности, загальнодоступности, демократичности та деполітизації” всього, що рухається, зокрема – “вдосконалення конституційного регулювання відносин”, адже саме з такою (за легендою) метою він 21.02.11 офіційно породив1 “Науково-експертну групу з підготовки Конституційної Асамблеї” (ім.Леоніда Кравчука).
Наприкінці червня керівник головного управління АП з питань конституційно-правової модернізації Марина Ставнійчук повідомила2, що “найближчим часом, у липні буде завершена робота з напрацювання відповідної концепції і після того, як вона буде схвалена Президентом України, буде можливість безпосередньо, практично наповнювати склад Конституційної асамблеї, а потім і наповнювати її роботу конкретним змістом і конкретними формами”.
Після такого анонсу гріх було не спитати пані Ставнійчук про зміст існуючого проекту тієї концепції, про організаційні та фінансові засади діяльности “науково-експертної групи”, а також письмово запропонувати обговорити ту концепцію з громадянами.
Попри певні “технічні складнощі”3, вдалося отримати не лише проект Концепції створення та функціонування Конституційної Асамблеї, підготовлений “конкуруючою” групою розробників – Комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права4, але і висновок Венеціанської комісії5 щодо цього проекту
І проект і висновок “венеціанців” у повному обсязі подано нижче у відсканованому вигляді для гурманів, але, якщо стисло, то квінтесенція проекту легко вкладається у два пункти.
По-перше, персоналії “до 100 осіб”6 кількісного складу КА, як випливає зі змісту проекту, затверджуватимуться також Януковичем.
По-друге, класифікуючи відомі світу конституційні асамблеї на два типи – “суверенний” (створені для підготовки і безпосереднього ухвалення конституції) та “несуверенні” (створені в якости консультативних органів для розробки проекту конституції перед її затвердженням парламентом), Концепція рішучо обирає “несуверенність”, декларуючи: <ш>”За природою та юридичним статусом Конституційна Асамблея в Україні – це консультативно-дорадчий орган при Президентові України, який створюється за ініціативою Президента України на підставі виданого ним відповідного Указу з метою підготовки пропозицій щодо системного оновлення чинної Конституції”.
Пояснюється цей вибір посиланнями на рішення Конституційного Суду України, “якими було визначено, що Конституція України “за своєю юридичною природою є актом установчої влади”, яка належить народові, що саме народ “уповноважив ВРУ на її прийняття”, і що у цьому випадку “установча влада була здійснена парламентом”, після чого, мовляв, “цілком логічною і юридично виправданою на сучасному етапі розвитку України постає така модель Конституційної Асамблеї, яка належить до другого типу”. Кажучи простіше – котра не є суверенним і навіть самостійним суб’єктом конституційного процесу, а лише працює на Януковича як на суб’єкта законодавчої ініціативи.
Небезпеки першого є простими як депутат Чечетов, відтак їх не проминула і увага Венеціанської комісії. Навряд чи лічно Віктор Федорович (з Сергієм Льовочкіним та компанією) залучатиме до медитацій над конституційним проектом тих, хто може створити загрозу відхилення конституційного процесу від генеральної лінії замислу Банкової, очевидно спрямованої у бік тієї самої регіональної “стабільности”. Тому відсутність у тексті будь-яких критеріїв відбору тих “політиків” та “представників” може здивувати хіба тих самих “венеціанців”.
Небезпеки другого обумовлені, як на мене, і відпочатковим умислом і маніпуляційною обгорткою. Замість справжньої конституанти – виборного органу для здійснення народом установчої влади (за термінологією проекту – “суверенної конституційної асамблеї”), ідея чого останніми роками стає все більш популярною серед українців, нам підсовують немічний і нікчемний симулякр, цілком залежний від Банкової і призначений лише бути законотворчою прислугою влади і лічно Віктора Федоровича. Найкращий спосіб упослідити небезпечну ідею – очолити її втілення і дискредитувати. Класика.
А що ж робити, можливо запитає прискіпливий читач, з рішеннями КСУ, на який посилаються розробники проекту? А нічого, позаяк сенс висловленої Судом позиції є, скажімо так, дещо іншим, ніж те, що стверджено розробниками проекту. Отже, з рішення КСУ №6-рп від 16.04.08 (в якому Суд посилається і на інші свої рішення):
“Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу <…> Установча влада є виключним правом народу. Порядок здійснення установчої влади народом визначається Конституцією і законами України. Прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись всеукраїнським референдумом”.
Відчуйте різницю – замість обгрунтування “логічности” та “виправданости” створення та функціонування “несуверенної”, іграшкової КА в якости клерка-законописця для Януковича, котрому (Януковичу) і випаде честь внести проекта на розгляд до ВРУ, бачимо прямо протилежне – висновок, що ВРУ лише один-єдиний раз мала право прийняти Конституцію і надалі такого права у неї нема, з чого випливає необхідність здійснення установчої влади самим народом у визначеному Основним Законом порядку – хоч референдумом, хоч і конституантою. Для легітимности конституанти необхідною умовою є або попереднє внесення відповідних змін до передбаченого чинною Конституцією порядку внесення до неї змін, або ж революція і судіть самі, що у подальшій перспективі виглядає ймовірнішим.
І тепер (слідкуйте за руками) стає абсолютно зрозумілим, чому і для чого у проекті йдеться не про прийняття нової Конституції (адже насправді ВРУ такого права не має), а про “внесення системних змін до Конституції України 1996 року (варіант: системного оновлення Конституції України 1996 року)”. Все просто: “еліта” не хоче допускати “простих громадян” до реальної участи у “конституційному процесі”, адже на референдумі посполиті цілком можуть послати владу, еліту і лічно Віктора Федоровича у певному напрямку. Проведення ж конституанти взагалі дорівнювало б соціальній революції у теперішньому становому, неофеодальному суспільстві – подібно до славетної “Magna Carta”, Великої хартії вольностей у давній Англії, коли барони за підтримки значної частини інших вільних людей силою поклали край необмеженій сваволі “миропомазаників”.
Я не хочу ображати “венеціанців” і не сумніваюся, що вони, вивчаючи проекта і схвалюючи (див.перший абзац стор.5 висновку) “консультативний характер” КА, цілком щиро послуговувалися власною правосвідомістю, себто сучасною та європейською. Проте підходити до сьогоденної України та її неофеодальної дійсности з мірками та очікуваннями, адекватними щодо усталених правових демократій Європи – приблизно те саме, як очікувати добровільних самообмежень від середньовічного миропомазаного самодура, а у нашому випадку – від “колективного узурпатора”.
Повторю сказане в іншому місці, я практично не сумніваюся, що метою планованої владою конституційної реформи є (окрім каналізації суспільного інтересу до ідеї конституанти), перенесення наступних “виборів Януковича”7 до слухняної Верхоради і, у такий спосіб – консервація регіональної влади.
Але я не сумніваюся і в іншому – наша українська Велика хартія вольностей, хартія рівности, справедливости, правосуддя для всіх, котра стане кінцем жлобократії і початком процесуальної демократії – попереду. Вона може бути продуктом або соціального компромісу або соціальної революції.
Конституанта – запорука першого. Владні маніпуляції та жонглювання сенсами і сутностями – шлях до другого.
Олександр Северин, к.ю.н.
Примітки:
1http://www.president.gov.ua/documents/13153.html
2http://un.ua/ukr/article/336328.html
3https://maidan.org.ua/static/news/2011/1311862082.html
4http://www.president.gov.ua/documents/12615.html Попри наявність (принаймні на папері) у тій комісії деяких вельми достойних людей, підрахуйська постать Ківалова промовляє сама за себе і виглядає, за загальний характер тієї діяльности.
5Вона ж – Європейська Комісія “За демократію через право”, під омофором Ради Європи
6Нагадує рекламні “знижки до 75 відстотків”: “до 75” може на практиці виявитися і 74-ма відсотками і 1 відсотком – на розсуд рекламодавця.
7Прізвище, втім, не є доконечним, важить сутність
