Непомітно для громадськості Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект Закону №4585 від 19 листопада 2010 року «Про внесення змін до деяких законів щодо носіння форменого одягу, використання знаків розрізнення та символіки». Мабуть, нудна «армійська» назва не спонукала нікого знайомитися з його текстом. А тим часом, віддавши за нього свої голоси, 263 депутати із 345 зареєстрованих у сесійній залі готують для всіх чимало веселого.
Законопроект передбачає, що забороняється носіння військової форми, форми одягу інших військових формувань та знаків розрізнення і відзнак особами, які не мають на це законних прав. Здається, нормально.
Але… Символіка об’єднань громадян, політичних партій і громадських організацій не повинна відтворювати державні чи релігійні символи, а також символіку Збройних сил України, інших військових формувань, а також органів виконавчої та судової влади, затверджену відповідними постановами Кабінету міністрів України. Тобто, наприклад, хрест та тризуб, медична змія, що обвиває чашу , – це ексклюзивна державна власність?! Залишається лише викупити авторські права на податковий жезл в грецького бога Гермеса. А Жванецький із Задорновим можуть йти на пенсію.
Купівля, продаж, обмін чи інша оплатна передача ордена, медалі, нагрудного знака до почесного звання, їхнє привласнення або носіння особою, яка не має на те права, або їхнє незаконне зберігання, а так само носіння військової форми одягу ЗСУ, форми одягу інших військових формувань, використання колористики “камуфляж” особами, які не мають на те права – тягнуть за собою попередження або накладання штрафу від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року – штраф від 15 до 50 неоподатковуваних мінімумів.
Отже, камуфляж, який носять туристи, мисливці, рибалки, страйкболісти, охоронці, вантажники, чи просто любителі військового стилю, одночасно перетворює невідомо скільки тисяч українців на правопорушників. Власники спортивно-мисливських магазинів зазнають величезних збитків і поспішають терміново тихцем спалити незаконний товар. Хто має вдома якусь австрійську медаль свого прадіда, але не може довести що це «законне зберігання», зітхаючи, закопує її десь у підвалі до «кращих» часів.
У пояснювальній записці сказано, що прийняття цього закону сприятиме демілітаризації суспільства. Насправді, сприятиме він криміналізації. Важко уявити міліціонера, який в день десантника ризикне вимагати зняти камуфляж ветеранам аеромобільних (повітряно-десантних) військ. Зате легко уявити, як дільничний інспектор, котрий має зуба на когось, рішуче припиняє правопорушення людини, яка, за звичкою, подалася на город. Або міліцейську облаву на табір молодіжної організації, яка «не подобається» місцевій владі.
Залишає запитання і носіння «форми одягу інших військових формувань». За логікою, йдеться про форму податківців, митників, внутрішніх військ, СБУ. Але поняття «інших» можна трактувати дуже широко. Історичні реконструкції боїв навіть за участю не УПА, а «офіційних» німецьких та радянських вояків – вже ризикована справа. Адже вермахт і Червона армії – чим не «інші»? Звучить смішно? Але в наших судах останнім сміється суддя.
Далі. Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється у судовому порядку, які в своїй діяльності використовують носіння форменого одягу, знаків розрізнення, встановлених військових та спеціальних звань Збройних сил України та інших військових формувань, а також органів виконавчої та судової влади. Тобто, за ті ж камуфляжі можуть заборонити «Тризуб» імені С. Бандери, УНСО. А за носіння форми «іншого військового формування» – Братство ветеранів ОУН-УПА.
Цікаво, що Анатолій Гриценко, мабуть, повірив, що цей закон має сприяти «упередженню злочинних дій, пов’язаних з використанням форменого одягу, упередженню випадкам зловживання громадськими особами своїм становищем з використанням звань, погонів, символіки, знаків розрізнення начальницького і рядового складу Збройних сил України та інших військових формувань». І заявив, що вважає його потрібним, бо він спрямований передусім проти театральних козацьких генералів, а різні сумнівні моменти, які дозволяють трактувати закон по-різному, до другого читання будуть прибрані, і запропонував всім надсилати йому свої варіанти правок.
Звісно, цей шедевр спричинив обурення та хвилю інтернет-активізації тих, хто вміє читати поміж рядками, і бачити можливі, а не прописані в законі загрози. Більшість вбачає тут підготовку юридичного підґрунтя для тиску на праві молодіжні організації – «Тризуб», УНСО, «Патріот України». Достатньо буде прислати на їхню акцію одного «свого» в камуфляжі з шевроном, і можна вимагати в суді заборони. Тому потрібно мобілізовувати суспільство, засипати депутатів офіційними індивідуальними та колективними зверненнями, готуватися до масових акцій протесту.
Виникає лише кілька запитань. Невже «регіонали» не мають інших клопотів, як юридично добивати кілька організацій, які навіть своєю спільною чисельністю реальної загрози владі не становлять? Невже вони такі безграмотні, що не дали почитати свій опус «нерегіональному», а звичайному, грамотному філологу та юристу? Чомусь поспішали, адже законопроект ще від кінця 2010 року? Можливо, терміново хочуть сирим законопроектом закамуфлювати щось інше?
Наприклад, 10 вересня міністр оборони Єжель заявив про намір передати Росії в оренду в Криму наземний випробувальний тренувальний авіаційний комплекс НИТКА, призначений для відпрацювання техніки зльоту і посадки літака на авіаносець. Цікава, майже не помічена ініціатива.
Або недавно громадськість обурювалася «мовним» законопроектом №1015-3 Єфремова-Гриневецького-Симоненка. Протести та критика його зі сторони Ради Європи та ОБСЄ на тлі загального складного становища «регіонади» на міжнародній арені змусили її маневрувати – з’явився новий проект № 9073 Ківалова-Колесніченка. Особисто Єфремов запевнив – написаний в межах європейської Хартії про регіональні мови, враховано 80% зауважень Венеціанської комісії, незабаром надішлють туди на експертизу. І додав – якщо Венеціанська комісія і з новим законопроектом не погодиться, це вже свідчитиме про її політичну заангажованість. Звичайно, скільки ж Європа дозволятиме собі критикувати ПР – законотворців?
Що ж цього разу запропоновано? В регіонах компактного проживання представників національних меншин (10% населення, згідно даних Всеукраїнського перепису населення) мова цих меншин повинна отримати офіційний статус. Отож, у разі прийняття законопроекту, російська мова стане регіональною в 13 адміністративно-територіальних одиницях України (з 27-ми) – у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, АР Крим та містах Києві і Севастополі. Кримськотатарська – в Криму, угорська – в Закарпатській області, румунська – у Чернівецькій. Інші мови традиційних національних меншин України отримають захист в менших адміністративно-територіальних одиницях.
Крім того, Ківалов з Колесніченком пропонують зобов’язати вищі органи влади офіційно публікувати ухвалені рішення українською та російською, регіональними мовами або мовами меншин, місцеві органи влади – відповідати на запити на мовах нацменшин і враховувати таку необхідність при наборі кадрів на роботу. Діловодство і судочинство також вести на мовах меншин. А громадянам дозволити обирати, якою мовою, окрім української, буде оформлений їх паспорт, свідоцтво про шлюб та інші офіційні документи. Багатомовність має торкнутися і сфер освіти, ЗМІ, дубляжу фільмів та практично всіх інших, крім армії – там, задля уникнення плутанини, єдиною мовою залишають українську. Мабуть, пригадують клопоти совєцьких командирів з представниками народів Півночі, Середньої Азії, Кавказу, які не володіли «мовою міжнаціонального спілкування» або тільки вдавали це.
І ще – Верховна Рада відмовилася ввести кримінальну відповідальність за публічну наругу над державною мовою і мовами національних меншин. Адже там фігурувала й українська. Довелося б осередки Партії регіонів з кабінетів переселяти в приміщення Департаменту виконання покарань.
Згідно опитування, яке було проведене Research&Branding Group у серпні 2011 року, кількість прихильників офіційної двомовності за останні два роки скоротилося з 59% до 49%. За українську мову в якості єдиної державної на сьогодні виступає 48% українців, за дві державні мови (українська і російська) – 49% опитаних. Основною мовою спілкування в сім’ї / вдома для 47% жителів України є українська мова, для 37% – російська, і російською, і українською спілкуються 15%. На роботі / за місцем навчання переважно українською мовою країни спілкуються 45% жителів країни, російською мовою – 35%, а двомовними є 18% опитаних. Тенденції очевидні. Але ПР залежить на тому, щоб продемонструвати «своєму» електорату – ми обіцянки виконуємо.
Ще закон про вибори Верховної Ради час приймати. Які зміни «регіонали» визначать для себе як найбажаніші і «коаліцизують» як закон, можна тільки здогадуватися. Якщо послухати хоча б того ж Литвина. Багатокадентний спікер намагається не привертати до себе зайвої уваги «перлами». Але цього разу йому вдалося… Як повідомила прес-служба ВРУ, Литвин виступає за обов`язковість голосування на виборах кожної людини, яка має право обирати і бути обраною. Адже в ряді країн участь у виборах є обов’язковою для всіх громадян. Ось і в Україні потрібно, аби кожна людина свідомо робила свій вибір і несла за нього відповідальність, щоб потім не було нарікань, звинувачень, що щось не так відбувається в країні, що влада є неадекватною. Логіка залізна: ви нас вибрали, а те, що ми своїх обіцянок не виконуємо, голосуємо, як скажуть, на засіданнях не з’являємося або б’ємося, з виборцями не зустрічаємося, – то, пробачте, не наша вина. Бачили очі, кого (що) вибирали.
Або законопроект «Про гарантії державою виконання судових рішень». ПР-юристи пропонують зміни до 17 діючих законів, при цьому зміни лише до чотирьох мають стосунок до «забезпечення виконання» судових рішень. Фактично йдеться про скасування більшості пільг для багатьох категорій громадян України. Соціальні виплати і пільги чорнобильців, афганців, ветеранів та інвалідів війни, міліціонерів, шахтарів, медиків, вчителів і так далі будуть регулюватися не законами, прийнятими Верховною Радою (виключною прерогативою якої є формування основ соціальної політики), а щорічно встановлюватися Кабміном з урахуванням «реальних» фінансових можливостей держави. Хочемо – дамо, хочемо – зарплату міліції піднімемо.
Реакція опозиційних політиків для «регіонади» не така вже й важлива, зважаючи на їхню традиційну «єдність». Наприклад, коли тепер парламентська фракція НУНС вирішила формально вигнати дванадцятьох дезертирів, гостро стояло питання кворуму. Його зібрали, рішення прийняли. Але на засідання не прийшли партійні лідери Арсеній Яценюк, Юрій Костенко, Анатолій Матвієнко. Зневіра у можливості кворуму? Зайнятість власними партійними справами? Чи просто очікування смерті НУНС? Мабуть, останнє. Бо 8 вересня голова фракції НУНС Микола Мартиненко, його заступник Руслан Князевич та два Романи (Зварич і Ткач) дружно подалися до «Фронту змін».
Влада боїться громадянських, соціальних протестів. Боротися, виступати треба: на захист права носити вподобаний одяг, за соціальну поміч, на захист мови, територіальної цілісності. Але не розпорошуватися, а виходити разом – проти всієї системи «регіонади».
Юлій Хвещук