Інвалідність насьогодні є не лише медичною, а й однією з найсерйозніших соціальних проблем. Зниження функціонування організму, значно погіршує якість життя, порушуючи становище людини в суспільстві, обмежує її у виборі фаху, а нерідко призводить до виключення із соціуму. Тож дитина, яка не мала можливості повноцінно розвиватись на рівні зі своїми однолітками, має небагато шансів на соціалізацію.
Так, порушення слуху в дітей можуть затримувати розвиток мови і пізнавальних навичок, що може перешкоджати успішному навчанню в школі. І навіть якщо хвороба не зачіпає органів зору, життя дитини втрачає багато барв. Відсутність однієї з важливих властивостей тіла вимагає гідної заміни і може компенсуватись лише за умови наявності належної турботи та уваги. Саме тому представники правозахисних громадських організацій вирішили провести дослідження дотримання базових прав дітей з інвалідністю. Одним з об’єктів дослідження в рамках проекту «Моніторинг прав дітей – інвалідів в Луганській області»стала Луганська обласна спеціалізована школа-інтернат. Зокрема у дослідженні взяли участь Правозахисний центр «Поступ» (м. Луганськ), МГО «МАРТ» (м. Чернігів) та ХОФ «Громадські альтернативи» (м. Харків). Моніторинг реалізовувся в рамках проекту «Системні зміни для дітей з інвалідністю» за фінансової підтримки Форум Syd та шведської організації Adoptionscentrum.
Хоча наша держава ратифікувала всі міжнародні документи щодо захисту прав людини в цілому та прав інвалідів, а також забезпечення рівних можливостей для інвалідів закладено в Конституції України, стан правового захисту дітей-інвалідів в Україні залишається складним. Комітет ООН з прав дитини «занепокоєний стійкою недостатністю і неадекватністю освітніх, соціальних та медичних послуг для дітей-інвалідів та їхніх родин», що відобразив у своїх рекомендаціях до України в лютому 2011 року. І Луганська область не виключення.
Для даної категорії дітей в Луганській області школи-інтернати дісталися в спадок від радянського минулого. Діти, які перебувають в установах, на деякий час позбавляються права на виховання в сім’ї в силу того, що інтернати знаходяться далеко від місця їх проживання.
Не завжди адекватне державне забезпечення установ гарантує дітям гідне життя і вільний розвиток. Моніторинговій групі вдалося дослідити умови, в яких навчаються і живуть діти, та підготувати деякі рекомендації щодо поліпшення умов перебування осіб з вадами слуху.
Право на захист від принижуючих гідність засобів поводження та покарань
Покарання в такого типу установі повинно проводитися згідно Статуту. Як правило, у Статуті зазначаються такі види:
1) догана;
2) сувора догана;
3) виключення.
Але не обходиться і без неприємних винятків. За словами вихователів, «дозволено все, що не заборонено». Користуються популярністю індивідуальні бесіди, розмови з батьками та заборони перегляду телевізора. Діти ж стверджують, що за порушення їх сварять, позбавляють прогулянок, примушують відпрацьовувати, дехто розповідає про позбавлення їжі, медичної допомоги, тренувань, спонукання інших дітей до побиття.
В анкетах вихованців зафіксовані факти проявів жорстокого поводження серед дітей, такі як крадіжки, бійки і навіть спонукання до сексуального контакту.
Право на особисте життя та сімейне оточення.
Життя в установах подібного типу підпорядковане суворому розпорядку дня. Одним із пріоритетних принципів є врахування інтересів колективу, коли права і потреби окремої дитини ігноруються.
Складно говорити про забезпечення права на особисте життя, коли в одній кімнаті мешкає 10-12 людей – саме на таку кількість розраховані спальні кімнати в інтернаті. Однак, як вихователі так і діти, під час опитування та анкетування зазначили, що в кімнатах мешкає на даний час по 6-8 дітей. За умов відсутності окремих тумб особисті речі зберігаються у великій шафі, яка замикається. Періодично в закладі проводиться догляд особистих речей вихователями, викладачами та батьками інших вихованців у присутності дітей. Це пояснюється випадками крадіжок в установі. Усі діти мають можливість повертатись після занять додому, а також вільно користуватись мобільним телефоном.
Право на розвиток особистості.
В інтернаті діти отримують навички самообслуговування: вчаться готувати, шити, ремонтувати прилади тощо.
Вихованців водять в театри, цирк, на виставки тощо.
За словами вихователів, навіть після курсу соціалізації після випуску з інтернату діти часто ведуть усамітнений спосіб життя і прагнуть створити родину з подібними до себе.
Право на інформацію.
Доступ вихованців інтернату до інформації певним чином обмежений: бібліотека працює за розкладом; телевізор можна дивитись після виконання домашнього завдання та чергувань; доступ до Інтернету також під наглядом викладача. Деякі діти скаржаться, що на читання книг та інтернет у них не вистачає часу через виконання домашнього завдання, тренувань, занять у гуртках тощо. Сфера прав людини являє істотну прогалину в знаннях вихованців. Поширеною відповіддю на питання, які свої права ти знаєш, є просто відповідь знаю, і тільки декілька дітей змоги чітко назвати декілька прав, зокрема, праов на життя, освіту,розвиток. Увагу вихованців сконцентровано на обов’язках. Переважна більшість вихованців не знає, що таке Статут та не ознайомлена зі змістом даного документу. Персонал також не в повній мірі знає зміст Статуту.
Право на освіту
Вихованці інтернату, позбавлені тісного та частого спілкування з однолітками поза закладом, що тільки сприяє ізоляції. Адміністрація та вихователі ж навпаки упевнені, що перебування в спеціальній школі дає глухим та дітям зі слабким слухом можливість реабілітації та більш повного засвоєння знань, ніж у загальній школі.
Після закінчення школи-інтернату вихованці закладу мають обмежені можливості – через брак або відсутність фахівців із сурдоперекладу дітей не беруть навіть у професійні училища. Так цього року лише три хлопці отримали змогу вступити до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Минулого року одна дівчина вступила до коледжу.
Право на відпочинок та дозвілля.
У закладі є добре оснащена ігрова кімната. Діти мають можливість відвідувати гуртки за інтересами та спортивні секції. Під час спостереження моніторинговою групою було виявлено недостатнє обладнання вуличного спортмайданчика. Самі ж діти нарікають на сильне навантаження домашніми завданнями та відсутність вільного часу для відпочинку.
Виходячи в вищевказаного, організатори моніторингу виявили деякі проблеми та сформували рекомендації:
На державному рівні впроваджувати принципи інклюзивної освіти та сприяти деінституалізації спецінтернатів.
Запропоновані наступні рекомендації слід вважати як пропозиції щодо покращення ситуації з правами дитини в даному закладі.
– Проводити серйозну роз’яснювальну роботу з персоналом щодо жорстокого поводження, потрібно донести до кожного викладача, що словесне покарання –це також жорстоке поводження, а у внутрішніх документах чітко визначити, в яких випадках дитина може бути покарана, яким чином, ким і як це може оскаржити.
– Облаштувати побут вихованців необхідними речами (тумбочки при ліжках з вбудованими замками, стільці, столи, полиці), забезпечити дверима туалетні кабінки та шторами душові, а також виокремити кімнату для усамітнення дітей на території інтернату.
– Забезпечити вільний графік перегляду телепередач і читання книг та приділити особливу увагу освіті у сфері прав людини (позакласні заняття з фахівцями, просвітницька робота з вихователями, роз’яснення Статуту).
– Сприяти отриманню базової та вищої освіти дітей з вадами слуху, а також їх подальшому працевлаштуванню та соціальній адаптації.
– Виховна робота з дитиною має бути індивідуальною і спиратись на її особисті властивості.
– Забезпечити реальне функціонування гуртків інтересів для всіх дітей, звернути увагу на матеріально-технічне обладнання спортмайданчика та розвантажити розклад вихованців, щоб лишити ім. час на відпочинок.
Хочеться вірити, що залишивши стіни спеціалізованої установи, дитина захоче і зможе стати повноцінним членом суспільства. Особливим, але не зайвим. Адже якщо ми за якихось умов не розрізняємо деякі кольори, це ще не робить світ чорно-білим.
Прес-служба Правозахисного центру «Поступ»