Років 30 тому мій приятель, праці якого не вписувалися в рамки обов’язкового на той час соцреалізму, пробився таки з однією картиною на обласну виставку молодих художників. Трапилося це, імовірно, тому, що картина, на перший погляд, виглядала цілком реалістично. Показувала вона краєчок овального столу з відгорненою скатертиною. До столу була прикручена м’ясорубка, на столі сиділи кілька великих, ретельно виписаних мух.
Цей натюрморт у сірих тонах із мінімумом предметів, безумовно, контрастував із більшістю представлених на виставці робіт, де буйно квітли колгоспні сади, майоріли першотравневі знамена і по-батьківськи усміхалися з портретів орденоносні герої соціалістичної праці. Картина провисіла на виставці день, після чого недремні дяді з обкому партії наказали негайно її прибрати.
Котромусь із них вона видалася натяком на сталінські репресії, ще комусь — натяком на дефіцит м’яса в СССР. Приятель не протестував. Він був радий, що картину не знищили, а його самого не передали під опіку КҐБ.
Ця картина невдовзі посіла найпочесніше місце в моєму помешканні, а мій кількарічний син розгадав її потаємний зміст із першого погляду:
— Гола попа! — радісно вигукнув він, показуючи на білий овал столу із загорненою скатертиною. М’ясорубка, пригвинчена до “попи”, чомусь його не збентежила.
Із віком він втратив цю радісну здатність метафоричного мислення. І, боюся, не зробить уже кар’єри ані поета, ані навіть державного службовця в якому-небудь сьогоднішньому Комітеті охорони громадської моралі — чудесному притулку для людей, які не вміють нічого робити і тому, як і їхні попередники з обкому партії, недремно пильнують нашу з вами ідейну, моральну та всяку іншу цноту.